Galiantich Maket · ББК 67.9(4УКР)310 К63 Рекомендовано до друку на...

ББК 67.9(4УКР)310К63

Рекомендованодо друку на засіданні Вченої ради Науково�дослідного інституту

приватного права і підприємництва АПрН України(протокол № 1 від 28 лютого 2007 р.)

За загальною редакцієюдоктора юридичних наук, доцента

М. К. Галянтича

А в т о р с ь к и й к о л е к т и вМ. К. Галянтич, доктор юридичних наук, доцент, заступник дирек�

тора з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва АПрНУкраїни;

А. І. Дрішлюк, кандидат юридичних наук, доцент, суддя Малинов�ського районного суду м. Одеси;

Л. Г. Лічман, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України,голова Малиновського районного суду м. Одеси;

В. М. Махінчук, кандидат юридичних наук, Вчений секретар НДІприватного права і підприємництва АПрН України

К63Коментар судової практики розгляду житлових спорів /

за заг. ред. М.К.Галянтича ; упорядники : М.К.Галянтич,А.І.Дрішлюк, Л.Г.Лічман, В.М.Махінчук. — 2�е вид., пере�роб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 416 с.

ISBN 978�966�667�324�7.У другому виданні Коментаря на основі практичної правозастосов�

чої діяльності, що складається у житловій сфері, викладаються системати�зовані правові позиції щодо застосування окремих норм житлового зако�нодавства. Подається порівняльний аналіз сучасних правових норм і нормжитлового законодавства, що були прийняті у різний час. Виходячи із сут�ності правових норм наводяться шляхи їх практичного застосування з ураху�ванням постанов вищих судових інстанцій, рішень по конкретних справахсудів усіх рівнів. Узагальнено значний досвід застосування зазначених норм.Видання доповнено судовими справами за 2006—2007 роки.

Розраховане на широке коло спеціалістів у сфері житлового права:науковців, адвокатів, нотаріусів, інших практикуючих юристів та інших гро�мадян, які цікавляться практикою застосування житлового законодавствав Україні.

ББК 67.9(4УКР)310+67.310

ISBN 978�966�667�324�7

© Галянтич М.К., Дрішлюк А. І.,Лічман Л. Г., Махінчук В. М., 2008

© Юрінком Інтер, 2008

Відтворення всієї книги чи якої�небудь її частинибудь�якими засобами або в якій�небудь формі, у тому числі в Інтернеті,

забороняється без письмового дозволу видавництва.

ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ

Перед країною стоїть завдання вирiшення житлового питан�ня. Безоплатне надання житла державою потребує значних ви�трат. Тому держава в особi спецiально уповноважених органiвмає контролювати дотримання певного порядку користуванняним.

Система забезпечення житлових прав i свобод особи в су�часнiй Українi поки що перебуває на стадiї становлення, а реа�лiзованiсть та захищенiсть окремих прав i свобод й досi залиша�ється на невисокому рiвнi. Мiжнародний пакт про громадян�ськi та полiтичнi права (ст. 2) зобов’язує державу забезпечитикожнiй особi ефективний засiб правового захисту у випадку по�рушення її прав i свобод. Право на захист для кожної особи, якайого потребує, забезпечується державою, її компетентними су�довими, адмiнiстративними або законодавчими органами. Томусудова дiяльнiсть має бути спрямована на захист цих прав i сво�бод вiд будь�яких посягань шляхом забезпечення своєчасногота якiсного розгляду конкретних справ.

Судова влада повинна здiйснювати контроль за неухильнимдотриманням вимог законностi всiма, без винятку, суб’єктамиправа. При цьому, поряд зi здiйсненням цiлої низки функцiй,судовiй владi вiдводиться специфiчна роль гаранта прав i сво�бод людини. Вiдповiдно до ст. 55 Конституцiї України кожномугарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездi�яльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самовря�дування, їх посадових i службових осiб. Ефективний механiзмсудового захисту прав людини — це найбiльш унiверсальнийдемократичний iнструмент правової держави. Тому особливезначення за сучасних умов має вивчення механiзму судовогозахисту суб’єктивних прав та iнтересiв, що передбачає дослi�дження взаємодiї матерiального i процесуального права, засобiвпорушення i розвитку процесу, видiв цивiльного судочинства,стадiй процесу, механiзму впливу судових рiшень на суспiльнiвiдносини i тощо.

Пленум Верховного Суду України у постановi «Про деякiпитання, що виникли в практицi застосування судами Житло�вого кодексу України» вiд 12 квiтня 1985 р. № 2 пiдкреслив, щоправильний i своєчасний розгляд житлових спорiв є гарантiєюреального здiйснення конституцiйного права особи на житло,захисту прав i охоронюваних законом iнтересiв державних ор�ганiв, пiдприємств, установ, органiзацiй у здiйсненнi покладенихна них завдань щодо управління житловим фондом, його екс�плуатації і збереження.

Однак на ситуацiю iз захистом цивiльних прав i iнтересiв,зокрема, в житловiй сферi, негативно вливає тенденцiя до збiль�шення завантаженостi судiв загальної юрисдикцiї.

За таких умов в Українi проблема забезпечення права особина житло набуває особливого значення, i складнощi полягаютьне тiльки у недосконалостi законодавства, проблемах щодо реа�лiзацiї конституцiйного права на житло, а й у недостатньомурiвнi його захищеностi вiд правопорушень через рiзнi об’єктив�нi й суб’єктивнi чинники.

Водночас можна звернути увагу на недостатнє висвiтленняокресленої проблематики в сучаснiй українськiй правничiй лi�тературi.

Це видання — найбiльш повний збiрник узагальненої судо�вої практики такої важливої категорiї справ як житловi спори.У другому виданнi судова практика ВС України доповнена спра�вами 2006—2007 рокiв.

Сподiваємося, що запропонований читачевi аналiз судовоїпрактики вирiшення житлових спорiв найбiльш важливих ка�тегорiй сприятиме однозначному розумiнню сутностi вiдповiд�них правових норм та їх правильному застосуванню.

4 Передмова

Роздiл 1ÇÀÃÀËÜÍI (ÒÅÎÐÅÒÈÊÎ-ÏÐÀÂÎÂI) ÇÀÑÀÄÈ

ÇÄIÉÑÍÅÍÍß ÏÐÀÂÎÑÓÄÄßÓ ÆÈÒËÎÂIÉ ÑÔÅÐI

1.1. Çíà÷åííÿ òà çìiñò ïîçîâíî¿ ïðàêòèêèСтупiнь стiйкостi правопорядку будь�якої держави багато

в чому залежить вiд дотримання принципу однаковостi судовоїпрактики. Iгнорування судом правил, створених ним самим, ста�вить пiд сумнiв законнiсть винесених рiшень, в основу яких цеправило покладено. З iншого боку, при пiдтвердженнi судом ви�щої iнстанцiї правильностi прийнятого рiшення або при вико�ристаннi вищестоящим судом при розглядi аналогiчної спра�ви правила, створеного судом нижчої iнстанцiї, авторитет цьогоправила пiдвищується i воно стає зразком розв’язання таких справу нижчестоящих судах. У таких випадках йдеться про сформо�вану практику вирiшення певної категорiї справ, i будь�який суд�дя при винесеннi рiшення зобов’язаний керуватися правилами,виробленими практикою.

Судова дiяльнiсть пов’язана з розглядом юридичних справу певному порядку, в процесi якого судами виявляються недо�лiки правового регулювання суспiльних вiдносин. Одночасносуди виробляють способи їх усунення, тобто суд у процесi своєїдiяльностi створює судову практику — ланку, яка пов’язує су�спiльнi вiдносини та норми права. Таким чином судова практикастає додатковим та допомiжним засобом регулювання суспiль�них вiдносин. Судова практика — це певний спосiб застосуван�ня правових норм i є конкретизацiєю, в рамках закону, правовоїнорми. Не всяке застосування судом правової норми є судовоюпрактикою, а тiльки те, що пов’язано з виробленням певного по�ложення, певної форми, в результатi кiлькаразового застосуван�ня норми права в аналогiчних справах.

Як слушно зазначалося в лiтературi, змiстове навантаження,яке в доктринi континентального права вкладається у поняття«судова практика», докорiнно вiдрiзняється вiд поняття судо�вого прецеденту, що застосовується в англосаксонському правi,

оскiльки цi юридичнi явища виникли i розвивалися в рiзних умо�вах iсторико�правового середовища1. Отже, необхiдно розрiз�няти поняття «судова практика» i «судовий прецедент». Щодопоняття судової практики, то проблема неоднозначностi йоготлумачення полягає в тому, що iнодi пiд термiном «судова прак�тика» розумiють керiвнi роз’яснення вищих судiв щодо застосу�вання цивiльного законодавства. Водночас термiн «судова прак�тика» використовується для позначення багаторазового, унiфi�кованого розв’язання судами однiєї i тiєї самої категорiї справ2.Зустрiчається i вузьке розумiння судової практики, згiдно з якимостання — це сукупнiсть принципових рiшень вищих судовихiнстанцiй з питань правозастосування3, в iнших випадках зазна�ченi тлумачення фактично ототожнюються4.

У лiтературi пропонувалося розрiзняти три види судовоїпрактики: поточна, прецедентна та керiвна5, а пiд джерелом пра�ва — розглядати не поточну судову практику, а прецедентну,тобто рiшення, що приймаються вищими судовими iнстанція�ми з принципових питань, які по�різному розв’язуються нижче�стоящими судами6.

Така позицiя пiдлягає уточненню. Будь�яка судова прак�тика (тобто сумарний результат розгляду окремих справ), навiдмiну вiд прецеденту, що створюється окремо прийнятим су�довим рiшенням, може включати i певну кiлькiсть принциповихрiшень суду. Про «прецедентнiсть» судової практики йдеться

6 Роздiл 1

1 Гаджиев Б. А. Феномен судебного прецедента в России // Судебнаяпрактика как источник права. — М.: Юристь, 2000. — С. 101.

2 Харитонов Е. О., Саніахметова Н. О. Цивільне право України. — К.: Істи�на, 2003. — С. 42.

3 Боботов С. В. Конституционная юстиция. — М., 1994. — С. 108.4 Цивільне право України: Курс лекцій. — У 6 т. / За ред. Р. Б. Шишки,

В. А. Койтора. — Х.: Еспада, 2004. — Т. 1. Книга 1. — С. 57—58.5 У деяких джерелах виокремлюються такі види правозастосовчої прак�

тики: 1) поточна, 2) прецедентна, 3) узагальнена. У практиці поточного видумайбутній досвід тільки починає формуватися у вигляді певних тенденційправозастосування. Але вже у «прецедентному» її виді досвід правозастосу�вання певним чином упорядковується і виходить за межу нестабільних тен�денцій, при цьому він одержує ту чи іншу зовнішню стійку об’єктивізацію —Див.: Рожнов А. П. Правоприменительная практика как нетрадиционный ис�точник росийского права. — Волгоград, 2003. — С. 11.

6 Гук П. А. Судебный прецедент как источник права: Дис. … канд. юрид.наук: 12.00.03. — Саратов, 2002. — С. 88—89.

тiльки тодi, коли на пiдставi прецедентного рiшення починаютьприймати аналогiчнi рiшення, що в остаточному пiдсумку завер�шується формуванням певної норми, i ця сукупнiсть окремихпрецедентних рiшень (оскiльки, власне кажучи, тiльки першерiшення є прецедентом, iншi вже є його вiдтворенням) розгля�дається як частина судової практики.

Правовий прецедент являє собою таке рiшення державногооргану, яке приймається за зразок (правило) при подальшомурозглядi аналогiчних справ. За його допомогою може бути пiд�тверджено або роз’яснено будь�який аналогiчний факт чи об�ставину1.

Традицiйний пiдхiд визнає роль судової практики, якою є су�купнiсть рiшень за окремими видами спорiв, як фактора, спря�мованого не лише на удосконалення норм законодавства, але йв окремих випадках — на усунення прогалин у правi i законо�давствi. Формою подолання таких прогалин стає конкретне су�дове рiшення. У такому випадку має мiсце правостворюючийпрецедент (прецедент правостворення i правозастосування).

Роль судової практики залежить вiд системи приватного пра�ва. В англо�американськiй системi вона вiдноситься до джерел(норм) цивiльного права, в iнших правових системах права вiдi�грає допомiжну роль. Українська традицiя приватного права за�снована на концептуальному пiдходi, властивому континенталь�ним системам, i тому судовий прецедент офiцiйно не є джереломцивiльного права в Українi. Разом з тим, не можна недооцiню�вати значення судової практики, а її роль потребує подальшогоспецiального дослiдження, при якому необхiдно виходити з то�го, що судова практика є полiаспектним явищем, котре тлума�читься, як уже зазначалося вище, по�рiзному.

В окремих теоретичних виданнях поняття «судовий преце�дент» i «судова практика» ототожнюється, хоча слiд зазначи�ти, що термiн «прецедент», як правило, використовується, колийдеться про країни «загального права», а термiн «судова прак�тика» — щодо романо�германської сiм’ї права2. Таким чином,

Загальнi (теоретико�правовi) засади здiйснення правосуддя … 7

1 Кросс Р. Прецедент в английском праве. — М., 1985. — С. 8.2 Проблемы общей теории права и государства / Под общей ред. В. С. Нер�

сесянца. — М.: НОРМА�М, 2001. — С. 269—272; Богдановская И. Ю. Судебныйпрецедент — источник права? // Государство и право. — 2002. — № 12. —С. 5—10.

необхiдно визначити та розмежувати поняття «судова практи�ка» i «судовий прецедент».

Питання визначення судового прецеденту або судової прак�тики в якостi джерела права однозначного вирiшення не отри�мало. Значення судової практики для вдосконалення законодав�ства визнається, однак лише в окремих випадках судова прак�тика ви�знається джерелом права, а iнодi можливiсть визнаннясудової практики та судового прецеденту джерелом права запе�речується. На нашу думку, така ситуацiя пов’язана зi сприйнят�тям мiсця суду в суспiльствi як другорядного, що у сукупностi знормативiстським пiдходом обумовлює невизнання судової прак�тики джерелом права.

Судовий прецедент необхiдно вiдрiзняти вiд прецеденту тлу�мачення i застосування нормативних актiв вищими судовимиорганами, специфiка якого пов’язана зазвичай з його процеду�рою та орiєнтацiєю на логiчнi проблеми змiсту акта, який тлу�мачиться1. Отже, якщо судовий прецедент — це рiшення судо�вого органу за конкретною справою, що може прийматися за взi�рець у наступних схожих випадках, (при цьому ми розрiзняємопрецедент правотворення i його застосування та прецедент тлу�мачення i правозастосування), то судова практика — це резуль�тат багаторазового унiфiкованого застосування судами законупри вирiшеннi справ певної категорiї, або сукупнiсть усiх судо�вих рiшень, прийнятих на певнiй територiї.

Судовi рiшення не вiдносяться до системи законодавчих ак�тiв. Однак право iснує не тiльки на рiвнi загального, а й на рiвнiвирiшення конкретних спорiв мiж суб’єктами права (в аспектiнашого дослiдження житлового права). Упорядкування розумiн�ня конкретних житлових норм здiйснює Верховний Суд Украї�ни (далi — ВСУ), роз’яснюючи судам змiст правових норм i по�рядок їх застосування.

Пленум ВСУ може виступати як орган, який дає роз’яснен�ня щодо правильного розумiння тих чи iнших норм. Цi роз’яс�нення аналiзують судову практику, вiдзначають її конкретнiпомилки i недолiки, орiєнтують суди на їх усунення i такимчином сприяють удосконаленню єдиної правозастосовної прак�тики.

8 Роздiл 1

1 Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова,А. В. Малько. — М.: Юристъ, 2001. — С. 378.

Система забезпечення житлових прав i свобод особи в сучас�нiй Українi поки що перебуває на стадiї становлення, а реалiзо�ванiсть та захищенiсть окремих прав i свобод залишається й досiна невисокому рiвнi, у той час як держава згiдно з Мiжнарод�ним пактом про громадянськi та полiтичнi права (ст. 2) зобов’я�зана забезпечити кожнiй особi ефективний засiб правового за�хисту у випадку порушення її прав i свобод. Право на захисткожної особи, яка його потребує, забезпечується державою, їїкомпетентними судовими, адмiнiстративними або законодав�чими органами. Тому судова дiяльнiсть має бути спрямована назахист цих прав i свобод вiд будь�яких посягань шляхом забез�печення своєчасного та якiсного розгляду конкретних справ1.

Cудова влада повинна здiйснювати контроль за неухильнимдотриманням вимог законностi всiма без винятку суб’єктамиправа. При цьому, поряд зi здiйсненням цiлого ряду функцiй,судовiй влади вiдводиться специфiчна роль гаранта прав i сво�бод людини.

1.2. Ïîðÿäîê ðîçãëÿäó æèòëîâèõ ñïîðiâВiдповiдно до ст. 55 Конституцiї України кожному гаранту�

ється право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностiорганiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, по�садових i службових осiб. Тому особливе значення за сучаснихумов набуває дослiдження механiзму судового захисту суб’єк�тивних прав та законних iнтересiв, що передбачає встановленнячiткої взаємодiї матерiального i процесуального права, з’ясуван�ня засобiв їх порушення, стадiй розвитку процесу вiдповiдно довидiв судочинства.

Стосовно пiдсудностi деяких категорiй спорiв, якi виплива�ють з адмiнiстративно�правових вiдносин, то КонституцiйнийСуд України у справi за конституцiйним зверненням громадян�ки Г. П. Дзюби щодо офiцiйного тлумачення ч. 2 ст. 55 Консти�туцiї України та ст. 2481 Цивiльного процесуального кодексуУкраїни (далi — ЦПК) вiд 25 листопада 1997 р. встановив, щоч. 2 ст. 55 Конституцiї України необхiдно розумiти так, що ко�


1 Пункт 1 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституцiї Украї�ни при здiйсненнi правосуддя» вiд 1 листопада 1996 р. № 9 // Збiрник поста�нов Пленуму Верховного Суду України в цивiльних справах. — Х.: Одiссей,2000. — С. 49.

жен, тобто громадянин України, iноземець, особа без громадян�ства, має гарантоване державою право оскаржити в судi загаль�ної юрисдикцiї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть будь�якого органудержавної влади, органу мiсцевого самоврядування, посадовихi службових осiб, якщо громадянин України, iноземець, особа безгромадянства вважають, що рiшення, дiя чи бездiяльнiсть пере�лiчених органiв i осiб порушують або ущемлюють його права iсвободи чи перешкоджають їх здiйсненню, а тому потребуютьправового захисту в судi.

Такi скарги пiдлягають безпосередньому розгляду в судахнезалежно вiд того, що прийнятим ранiше законом мiг бути вста�новлений iнший порядок їх розгляду (оскарження до органу,посадової особи вищого рiвня стосовно того органу i посадовоїособи, що прийняли рiшення, вчинили дiї або допустили без�дiяльнiсть).

Прокурор Феодосiйського гарнiзону звернувся в суд iз по�зовом в iнтересах квартирно�експлуатацiйної частини Феодо�сiйського району до В. В., В. Н., В. О. та В. Є. про визнання їхтакими, що втратили право користування жилим примiщенням.Прокурор зазначав, що вiдповiдачi проживали у квартирi, яканалежить квартирно�експлуатацiйної частини (далi — КЕЧ).У 1994 р. В. В. був направлений до м. Одеси для подальшогопроходження служби. Разом iз ним на постiйне мiсце прожи�вання виїхала i його сiм’я. Прокурор просив задовольнити по�зов iз пiдстав, передбачених ст. 107 Житлового кодексу Украї�ни (далi — ЖК).

Рiшенням Феодосiйського мiського суду вiд 30 березня 1999 р.позов було задоволено.

Постановою президiї Верховного суду Автономної Респуб�лiки Крим вiд 1 липня 1999 р. рiшення суду було скасовано,а провадження у справi закрито.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування постанови президiї та залишенняв силi рiшення суду першої iнстанцiї. Судова колегiя в цивiль�них справах ВСУ протест задовольнила з таких пiдстав.

Скасовуючи рiшення та закриваючи провадження у справi,президiя Верховного суду Автономної Республiки Крим вихо�дила з того, що суд першої iнстанцiї розглянув справу, яка йомуне пiдвiдомча, оскiльки позов було заявлено вiйськовим про�

10 Роздiл 1

курором до вiйськовослужбовця в iнтересах вiйськової устано�ви i щодо майна вiйськової органiзацiї.

Проте такий висновок не є обґрунтованим, оскiльки пору�шення правил пiдсудностi не є пiдставою для закриття прова�дження у справi, а сам по собi факт звернення вiйськового про�курора з позовом до суду загальної юрисдикцiї не виключаєможливостi розгляду таким судом спору мiж вiйськовослужбов�цем i вiйськовою органiзацiєю1.

Подання скарги до органу, посадової особи вищого рiвня вадмiнiстративному порядку не перешкоджає оскарженню цихрiшень, дiй чи бездiяльностi до суду.

Пiдвiдомчiсть суду конкретних спорiв у деяких випадках пря�мо визначається вiдповiдними статтями ЖК (статтi 108, 109).

Суди забезпечують додержання правових норм, здiйснюютьнормативне регулювання суспiльних вiдносин, забезпечують до�сягнення мети правового регулювання. Рiшення Пленуму ВСУне пiдмiняють закон, не змiнюють його сутi, а мають допомiж�ний характер. Вони не надiляють вищий судовий орган право�творчими функцiями i не пiдмiняють правотворчi органи. Роз’яс�нення видаються ВСУ в рамках його повноважень i є джереломжитлового права. Основними є постанови Пленуму ВСУ (з вiд�повiдними змiнами та доповненнями):

«Про деякi питання, що виникли в практицi застосування су�дами Житлового кодексу України» вiд 12 квiтня 1985 р. № 2;

«Про практику застосування судами законодавства про жит�лово�будiвельнi кооперативи» вiд 18 вересня 1987 р. № 9;

«Про практику застосування судами законодавства, що ре�гулює право власностi громадян на жилий будинок» вiд 4 жовт�ня 1991 р. № 7;

«Про судову практику в справах за скаргами на нотарiальнiдiї або вiдмову в їх вчиненнi» вiд 31 сiчня 1992 р. № 2;

«Про судову практику у справах за позовами про захист пра�ва приватної власностi» вiд 22 грудня 1995 р. № 20;

«Про застосування Конституцiї України при здiйсненнi пра�восуддя» вiд 1 листопада 1996 р. № 9.

Пленум ВСУ в постановi «Про деякi питання, що виникли впрактицi застосування судами Житлового кодексу України» пiд�


1 Вiсник Верховного Суду України. — № 5 (21). — 2000.

креслив, що правильний i своєчасний розгляд житлових спорiвє гарантiєю реального здiйснення конституцiйного права особина житло, захисту прав i охоронюваних законом iнтересiв дер�жавних органiв, пiдприємств, установ, органiзацiй у здiйсненнiпокладених на них завдань щодо управлiння житловим фондом,експлуатацiї i його збереження1.

Завдання держави при здiйсненнi судочинства полягає в за�безпеченнi практичної реалiзацiї права на житло. Дiєвiсть пра�вової системи в цiлому має визначатися з точки зору реальноїефективностi забезпечення прав i свобод людини. Однак консти�туцiйнi положення, пов’язанi з реалiзацiєю права на житло, неотримали належного розвитку i закрiплення в житловому зако�нодавствi України. Бiльшiсть джерел житлового законодавства,у тому числi ЖК, прийнятi у перiод функцiонування адмiнiстра�тивно�командної системи, вiддзеркалюють спосiб господарюван�ня, який не вiдповiдає сучасним реалiям. Очевидно, що житло�ве законодавство в цiлому потребує кардинального оновленнiна базi Конституцiї i Цивiльного кодексу України (далi — ЦК).

Слiд констатувати складнiсть застосування чинних норм жит�лового та цивiльного законодавства, однiєю iз причин чого є те,що нормативно�правовi акти, якi регламентують житловi пра�вовiдносини, прийнятi в рiзний час i мiж собою не узгоджують�ся. Для усунення їх суперечностей необхідне прийняття ново�го Житлового кодексу, внесення змін та доповнень до ЦК, щов кінцевому рахунку сприятиме однаковості правозастосовноїпрактики.

Особа, яка вважає свої права та законнi iнтереси порушени�ми, може звернутися до суду з оскарженням неправомiрних дiйпосадових осiб, у тому числi вимагати вiдшкодування шкоди.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 124 Конституцiї України юрисдикцiясудiв поширюється на всi правовiдносини, що виникають у дер�жавi. Тому у випадках, коли чинним законодавством Українипередбачено право оскаржити рiшення державного чи iншогооргану, їх посадових осiб за пiдпорядкованiстю, суб’єкти жит�лового права вправi на власний розсуд вирiшувати питання прооскарження актiв таких органiв за пiдпорядкованiстю або шля�хом звернення до суду з позовною заявою чи скаргою.

12 Роздiл 1

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963—2000). — К.:А.С.К., 2000. — Т. 1. — С. 154.

Серед органiв, уповноважених розглядати житловi спори вадмiнiстративному порядку, перш за все треба назвати мiсцевiдержавнi адмiнiстрацiї та виконкоми мiсцевих рад. Їм пiдвiдом�чi спори: з питань облiку громадян, якi потребують полiпшен�ня житлових умов i надання їм жилих примiщень; про вiдмовунаймача або членiв його сiм’ї у згодi на вселення в жиле примi�щення iнших осiб або у здаваннi його у пiднайом; стосовно ви�мог наймача до наймача iншого жилого примiщення в тiй самiйквартирi про примусовий обмiн жилого примiщення на пiдставiст. 80 ЖК або визнання його таким, що втратив право користу�вання жилим примiщенням на пiдставi статей 71 i 107 ЖК; пропереселення в межах одного i того самого гуртожитку й iншiспори, щодо яких можливий адмiнiстративний порядок прий�няття рiшень.

Оскiльки для оспорювання правомiрностi прийнятих дер�жавними органами рiшень у загальному порядку допускаєтьсязвернення до того самого органу, який прийняв неправомiрне,на думку заявника, рiшення, то всi винесенi рiшення можутьбути оскарженi безпосередньо керiвнику вiдповiдного держав�ного органу, власнику або уповноваженому ним органу пiдпри�ємства, установи, органiзацiї, органу громадської органiзацiї,профспiлкового комiтету, який може винести остаточне рiшен�ня зi спiрного питання.

Разом з тим, скарги на рiшення виконкомiв мiсцевих рад,мiсцевих державних адмiнiстрацiй, їх посадових осiб з цих пи�тань можуть бути предметом розгляду адмiнiстративного судув порядку, визначеному Кодексом адмiнiстративного судочин�ства України (далi — КАСУ). Оскарження неправомiрних дiйорганiв державного управлiння i службових осiб, що ущемляютьправа громадян, є справами адмiнiстративної юрисдикцiї. Згiд�но iз ст. 3 КАСУ до справ адмiнiстративної юрисдикцiї вiдно�сяться публiчно�правовi спори, в яких хоча б однiєю iз сторiн єорган виконавчої влади, орган мiсцевого самоврядування, їх по�садова чи службова особа тощо.

Завданням адмiнiстративного судочинства в Українi є забез�печення повноцiнної реалiзацiї прав i свобод перш за все фiзич�них осiб. Той факт, що адмiнiстративне судочинство є певнимобмеженням свавiлля органiв державної влади та їх посадовихосiб, нiякою мiрою не применшує ролi державних органiв у реа�лiзацiї прав громадян.


Розумiючи величезне значення повноцiнної i всеосяжної реа�лiзацiї прав i свобод громадян для створення громадянського су�спiльства, слiд вказати на те, що дiєве адмiнiстративне судочин�ство є однiєю з його основних пiдвалин.

КАСУ прямо встановлено, що завданням адмiнiстративногосудочинства в Українi є захист прав, свобод та iнтересiв фiзич�них осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб у сферi публiчно�правових вiдносин вiд порушень з боку органiв державної вла�ди, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службо�вих осiб, iнших суб’єктiв при здiйсненнi ними владних управ�лiнських функцiй на основi законодавства, в тому числi на ви�конання делегованих повноважень.

До адмiнiстративних судiв можуть бути оскарженi будь�якiрiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб’єктiв владних повноважень,крiм випадкiв, коли щодо таких рiшень, дiй чи бездiяльностi Кон�ституцiєю або законами України встановлено iнший порядок су�дового оскарження (ст. 2 КАСУ).

Порушення приватних прав може виявлятися у недодержан�нi органом державної влади, або органом мiсцевого самовряду�вання, або їх службовими чи посадовими особами вимог законупро надання жилої площi у визначених ЖК випадках у вста�новленi строки.

Щодо пiдвiдомчостi житлових спорiв необхiдно вказати, щовони, зокрема, можуть бути предметом розгляду Конституцiй�ним Судом України, який посiдає особливе мiсце серед органiвдержавної влади. Вiдповiдно до Закону України «Про Консти�туцiйний Суд України» вiд 16 жовтня 1996 р., завданням Кон�ституцiйного Суду України є гарантування верховенства Кон�ституцiї України як Основного закону держави на всiй терито�рiї України.

Житловi спори можуть вирiшуватися i третейським судом,який створюється, вiдповiдно до Закону України «Про третей�ський суд», за згодою всiх учасникiв конкретного спору. Рiшен�ня третейського суду, не виконанi добровiльно, можуть бути ви�конанi примусово на пiдставi виконавчого листа, виданого район�ним судом за мiсцезнаходженням третейського суду.

Спори, пов’язанi з житлом, є однiєю iз складних категорiйi становлять значну частину цивiльних справ, що розглядають�ся судами. Вони стосуються придбання жилих примiщень, при�пинення права користування ними, способiв їх виконання тощо.

14 Роздiл 1

ЖК регулює правовiдносини, що виникають з питань ко�ристування жилими примiщеннями в будинках державногоi громадського житлового фонду, та не може регулювати пра�вовiдносини, що виникають у зв’язку з користуванням жи�лими примiщеннями в будинках (квартирах) приватного жит�лового фонду, зокрема приватизованими квартирами.

При розглядi спорiв, що не урегульованi житловим за�конодавством, суд застосовує норми цивiльного законодав�ства.

У липнi 2003 р. М. звернувся до суду з позовом до Н., Г. провстановлення порядку користування жилим примiщенням, по�силаючись на те, що вiн i вiдповiдачi у справi є спiввласникамиiзольованої трикiмнатної квартири № 283. Просив установитипорядок користування примiщеннями в квартирi, видiлити йомув користування iзольовану жилу кiмнату площею 14,6 м2, а вiд�повiдачам — кiмнати площею 9,1 та 17,1 м2.

Рiшенням Днiпровського районного суду м. Києва вiд 21 сiч�ня 2004 р. позов задоволено частково, видiлено в користуван�ня М. кiмнату площею 9,1 м2, Н. кiмнату площею 14,6 м2, Г. —кiмнату площею 17,1 м2, мiсця загального користування зали�шено в їхньому спiльному користуваннi, зобов’язано комуналь�не пiдприємство з утримання житлового господарства Днiпров�ського району м. Києва при утриманнi комунальних платежiв ке�руватися встановленим порядком користування примiщеннямив зазначенiй квартирi.

Рiшенням Апеляцiйного суду м. Києва вiд 2 квiтня 2004 р.без скасування рiшення районного суду позов М. задоволено:видiлено в користування М. жилу кiмнату площею 14,6 м2, Н. таГ. —жилi кiмнати площею 17,1 та 9,1 м2, iншi примiщення зали�шено в загальному користуваннi.

У касацiйнiй скарзi Н., Г. просили скасувати рiшення судуапеляцiйної iнстанцiї, а справу передати на новий розгляд досуду першої iнстанцiї.

Судом установлено, що згiдно зi свiдоцтвом про право вла�сностi на житло сторонам на правi приватної спiльної сумiсноївласностi в рiвних частках належить спiрна iзольована трикiм�натна квартира жилою площею 40,8 м2, зокрема жилi кiмнатиплощею 14,6; 9,1 та 17,1 м2.

Задовольняючи позов М. частково, суд першої iнстанцiї ви�дiлив йому в користування кiмнату 9,1 м2, Н. — кiмнату 14,6 м2,


Г. — 17,1 м2 з огляду на те, що сторони самi визначили в 1998 ро�цi такий порядок користування спiрною квартирою.

Апеляцiйний суд постановив нове рiшення про повне задо�волення позову М., керуючись тим, що такi позовнi вимоги несуперечать закону.

До того ж суди першої та апеляцiйної iнстанцiй керувалисьст. 48 Закону України вiд 7 лютого 1991 р. № 697�ХII «Про влас�нiсть» (далi — Закон) та ст. 104 ЖК.

Стаття 104 зазначеного Кодексу, яка розмiщена в главi 2цього Кодексу, регулює вiдносини користування жилими при�мiщеннями в будинках державного та громадського житловогофонду i не регулює вiдносини власникiв приватизованої квар�тири. Такi вiдносини регулюються главою 6 цього Кодексу.

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд12 квiтня 1985 р. № 2 «Про деякi питання, що виникли в практицiзастосування судами Житлового кодексу України» зазначає, щопри розглядi спорiв, що не урегульованi житловим законодав�ством, суд застосовує норми цивiльного законодавства. Напри�клад, правила ст. 48 Закону застосовуються при розглядi вимогнаймача про усунення перешкод у користуваннi жилим примi�щенням.

У статтi 48 Закону йдеться лише про право громадянина назвернення за захистом порушеного права.

Вiдносини, що склалися мiж сторонами — власниками спiр�ної квартири, повиннi були вирiшуватись вiдповiдно до ста�тей 15, 17 Закону, статей 112, 113, 115 ЦК 1963 р., який був чин�ним на час розгляду справи.

Оскiльки суди першої та апеляцiйної iнстанцiй у своїх рi�шеннях не керувались нормами матерiального права, якими по�винен був вирiшуватись спiр, це позбавило сторiн можливос�тi повною мiрою захистити свої iнтереси, довести правильнiстьсвоїх доводiв.

Iз матерiалiв справи вбачається, що Н. є людиною похило�го вiку, з 1977 року користувалася та продовжує користуватисякiмнатою площею 14,6 м2; позивач майже 15 рокiв у спiрнiйквартирi не проживає.

Суд першої iнстанцiї, задовольняючи частково позов, видi�лив М. у користування кiмнату площею 9,1 м2, про що вiн позовне заявляв.

16 Роздiл 1

Таким чином, суди першої та апеляцiйної iнстанцiй не вра�хували повною мiрою, якi взаємовiдносини виникли мiж сторо�нами, неповно та неправильно встановили обставини справи,неправильно застосували матерiальний закон при вирiшеннiспору, що призвело до порушення вимог ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегiя суддiв Судовоїпалати у цивiльних справах Верховного Суду України касацiй�ну скаргу Н., Г. задовольнила, ухваленi у справi рiшення судiвпершої та апеляцiйної iнстанцiй скасувала, справу передала нановий розгляд до суду першої iнстанцiї.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 20 грудня 2006 р.)

Бiльшiсть житлових спорiв є цивiльно�правовими i вирiшу�ються мiсцевими судами, але в окремих випадках вони можутьстати предметом розгляду господарського, адмiнiстративного,кримiнального, конституцiйного судочинства.

Право — це форма iснування i закрiплення юридичних уяв�лень, традицiй, звичаїв. Право не завжди виступає у формi зако�нодавства. Можливi навiть форми iснування права поза законом,прецедентом i правовим звичаєм. Йдеться про аналогiю права —визначення наявностi у суб’єктiв юридичних прав без спецiаль�ної на те вказiвки закону. Судовi органи надiленi правом визна�вати певнi вимоги суб’єктiв правовими у разi коли вони не вiдо�браженi в чинному законодавствi, але входять до сфери право�вого регулювання. Суд у цьому випадку не створює нову норму,а використовує загальнi принципи вiдповiдної галузi права.

Способами подолання прогалин у законодавствi є аналогiязакону i аналогiя права, але залишається невирiшеною низка пи�тань щодо умов застосування аналогiї права i закону в цивiль�ному правi України, зокрема щодо форм, в яких воно може вiд�буватися.

Аналогiя закону — це вирiшення справи (за наявностi про�галини в законодавствi) на основi правової норми, яка регулюєнайбiльш подiбнi суспiльнi вiдносини. Аналогiя права — це ви�рiшення справи (за наявностi прогалини в законодавствi i вiд�сутностi аналогiчної правової норми) на основi принципiв вiд�повiдної галузi права або права в цiлому).

Вiдповiдно до ст. 11 ЦК України цивiльнi права та обов’яз�ки виникають iз дiй, передбачених актами цивiльного законо�


давства, а також iз дiй, що не передбаченi цими актами, але зааналогiєю породжують цивiльнi права та обов’язки. Такi дiї по�виннi вiдповiдати загальним засадам i змiсту цивiльного зако�нодавства України. Вiдповiдно, вiдсутнiсть закону, що регла�ментує правовiдносини, пов’язанi з такими дiями, не є пiдставоюдля вiдмови у здiйсненнi правосуддя. Цивiльне законодавствоне здатне, та й не призначено, встановлювати норми на всi ви�падки життя. Його характерною рисою є диспозитивнiсть, ви�користання уповноважуючого методу регулювання вiдносин мiжсуб’єктами цивiльного права.

Питання усунення прогалин у цивiльному правi i законо�давствi актуально не тiльки для законодавця, якому необхiдновиявити та усунути прогалину шляхом прийняття вiдповiднихнормативних актiв, а й для правозастосувача, а також для тих,хто реалiзує свої права та обов’язки. Застосування аналогiї за�кону вiдповiдно до ст. 8 ЦК України можливе за таких умов:1) вiдносини сторiн перебувають у сферi дiї цивiльного права,тобто є цивiльними вiдносинами (ст. 1 ЦК); 2) данi цивiльнiвiдносини не врегульованi ЦК України, iншими актами цивiль�ного законодавства чи договором; 3) iснують норми, що регу�люють схожi за змiстом цивiльнi вiдносини. Як слушно зазна�чалося, ч. 1 ст. 8 ЦК передбачає, що аналогiя закону може матимiсце, якщо цивiльнi вiдносини не врегульованi актами цивiль�ного законодавства чи договором. Тому положення ст. 8 ЦКУкраїни стосуються лише судових органiв, оскiльки, врегулю�вавши свої вiдносини договором, суб’єкти цивiльного права неможуть вдатися до аналогiї — їх угода усуває для них таку мож�ливiсть1.

Судом установлено, що 1 грудня 1997 р. А. i Г. на пiдставiдоговору купiвлi�продажу набули право спiльної часткової влас�ностi на трикiмнатну квартиру в м. Кременчуцi.

10 грудня 1997 р. Г. уклала з ПП «Ексон» договiр орендизазначеної квартири строком на три роки.

23 грудня 1997 р. А. надала довiренiсть на iм’я Г. на розпо�рядження належною їй частиною спiрної квартири, зокрема наукладання договорiв оренди. На пiдставi цiєї довiреностi 10 сiч�

18 Роздiл 1

1 Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины. —Х.: Одиссей, 2004. — С. 49—50.

ня 1998 р. Г. повторно уклала з ПП «Ексон» договiр оренди за�значеного об’єкта нерухомого майна на iнших умовах.

Рiшенням виконавчого комiтету Кременчуцької мiської ра�ди вiд 6 листопада 1998 р. затверджено проект на переплану�вання спiрної квартири в примiщення нежилого призначення(аптеку).

Вiдмовляючи А. у задоволеннi її вимог щодо визнання не�дiйсними договорiв оренди, рiшень мiсцевих органiв щодо спiр�ного примiщення й про подiл цього примiщення в натурi та задо�вольняючи позов Г., суд першої iнстанцiї обґрунтовано керував�ся вiдповiднiстю оспорюваних угод i рiшень вимогам закону.

При цьому суд, оцiнивши дiї А. про фактичне схвалення до�говору оренди вiд 10 грудня 1997 р. та укладення договору орен�ди вiд 10 сiчня 1998 р. на пiдставi виданої нею довiреностi, якiсвiдчили про схвалення дiй Г. щодо перепланування й добудо�ви квартири з метою органiзацiї в нiй аптечного закладу на умо�вах оренди, суд дiйшов обґрунтованого висновку про недове�денiсть доводiв А. про порушення її прав.

Вирiшуючи спiр, суд першої iнстанцiї правильно застосувавдо цих правовiдносин норми цивiльного права.

Безпiдставно скасувавши рiшення суду першої iнстанцiї, апе�ляцiйний суд неправильно застосував до зазначених правовiд�носин норми статей 91—94 ЖК, не звернувши уваги на ту об�ставину, що оскаржуванi договори оренди, укладенi з комерцiй�ною метою, одним з учасникiв яких є юридична особа, не є до�говорами житлового пiднайму в розумiннi статей 91—94 ЖК,тому спiрнi правовiдносини знаходяться поза сферою регулю�вання норм ЖК.

З огляду на неможливiсть подiлу нежилого примiщення внатурi без нерозмiрної шкоди для його господарського призна�чення суд першої iнстанцiї обґрунтовано на пiдставi ст. 115 ЦК1963 р. вiдмовив А. у задоволеннi позову про видiл її частки.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 23 лютого 2006 р.)

Якщо використати аналогiю закону для регулювання цивiль�них вiдносин неможливо (наприклад, через вiдсутнiсть норм, щорегулюють подiбнi вiдносини), то застосовується аналогiя пра�ва, тобто загальнi засади цивiльного законодавства, встановленiст. 3 ЦК України.


Умовами застосування аналогiї права є такi: 1) вiдносини сто�рiн перебувають у сферi дiї цивiльного права, тобто є цивiльни�ми вiдносинами; 2) зазначенi цивiльнi вiдносини не врегульо�ванi ЦК України, iншими актами цивiльного законодавства чидоговором; 3) вiдсутнi норми, що регулюють схожi за змiстом ци�вiльнi вiдносини.

Аналогiя права потребує застосування принципiв права, якiвтiлюються в основних засадах вiдповiдного законодавства. Але,на жаль, у суспiльнiй свiдомостi принципи права буквальноне сприймаються, а поширеним є сприйняття принципiв пра�ва абстрактними та невизначеними категорiями, якi неможливобезпосередньо застосовувати.

На думку Є. О. Харитонова, аналогiю права використовуютьсуб’єкти цивiльного права, обираючи для себе орiєнтири змiсту(умов) при укладеннi договору, не передбаченого законом. Крiмтого, аналогiю права можуть застосовувати будь�який орган чиособа, якi мають цивiльну юрисдикцiю (право вирiшувати ци�вiльно�правовi спори i застосовувати цивiльно�правовi норми):суди всiх рiвнiв, прокурори, нотарiуси та iн.1

Суд є тим органом, юрисдикцiя якого поширюється на всiправовiдносини, що виникають на територiї України. При вирi�шеннi спорiв виникає питання про шляхи їх подолання i спiв�вiдношення аналогiї права i прецеденту. Останнiм часом з’яви�лася значна кiлькiсть публiкацiй, присвячених визначенню мiс�ця судового прецеденту в системi джерел права, що пов’язаноз активiзацiєю дискусiї щодо мiсця i ролi судової практики якправостворюючого фактора у перiодi активiзацiї законотворчоїдiяльностi. Cуд, як правило, виконує правозастосовчу, iнтерпре�тацiйну функцiю. Приймаючи конкретне рiшення у справi, вiнтакож враховує судову практику щодо розгляду справ цiєї кате�горiї вищими судовими iнстанцiями з тим, щоб його рiшенняне було скасовано при перевiрцi в апеляцiйному або касацiйно�му порядку. Правотворча функцiя суду реалiзується тiльки приподоланнi прогалини у правi i в законодавствi. Слiд розрiзня�ти прецедент правотворення i його застосування та прецеденттлумачення i правозастосування. Власне, про можливiсть по�долання прогалин у законодавствi i правi йдеться у першомувипадку.

20 Роздiл 1

1 Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Зазнач. праця.

Наприклад, Верховний Суд Союзу РСР, пiдтримавши iдеювiдшкодування шкоди, зазнаної особою, яка рятувала майно дер�жавної або громадської органiзацiї (соцiалiстичне майно), ще вухвалi Судової колегiї з цивiльних справ, опублiкованiй у 1940 р.,яка була пов’язана з вирiшенням вiдомої справи за позовом Мар�цинюка — московського iнженера, котрий зазнав шкоди при ря�туваннi майна, що належало Московськiй залiзницi, визнав, щовиникнення у громадянина шкоди внаслiдок дiй з рятуваннясоцiалiстичного майна має породжувати обов’язок органiзацiї,майно якої рятувалося, цю шкоду вiдшкодувати. При цьому за�значалася неприпустимiсть застосування до цих зобов’язань по�ложень про вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями, що виникаютьвнаслiдок заподiяння шкоди. Позицiя Верховного Суду СРСРу 1948 р. була пiдтверджена i розвинута Верховним Судом УРСРу справi Бичкової�Гончаренко про вiдшкодування шкоди, зазна�ної у зв’язку iз загибеллю годувальника при рятуваннi ним май�на пiд час пожежi на Харкiвському стадiонi «Динамо»1.

Така судова практика суттєво вiдрiзнялась вiд практики ви�несення рiшень за аналогiєю закону щодо делiктних зобов’язань,яка допускалася судами нижчих iнстанцiй.

Врештi�решт, в Основах цивiльного законодавства СоюзуРСР i союзних республiк (ст. 95) був закрiплений обов’язок со�цiалiстичної органiзацiї з вiдшкодування шкоди, що виниклау громадянина внаслiдок рятування останнiм її майна. Пiзнi�ше аналогiчна норма була закрiплена у цивiльних кодексах усiхсоюзних республiк, зокрема у ст. 467—468 Цивiльного кодексуУкраїнської РСР, ст. 472 ЦК РРФСР, ст. 503 ЦК МолдавськоїРСР тощо.

У наведених прикладах «судовий прецедент» був формоюподолання прогалин у цивiльному законодавствi УРСР за допо�могою аналогiї права. Вищою судовою iнстанцiєю була фактичностворена норма, яка пiдлягала застосуванню через обов’язковiстьроз’яснень Верховного суду УРСР. Таким чином, судова практи�ка дозволяє не тiльки виявляти прогалини у правовому регулю�ваннi, а й шляхом застосування аналогiї права, що може прий�мати форму окремих «судових прецедентiв», здатна їх усувати.

На застосування аналогiї судами України зорiєнтовує ВСУ.Так, вiдповiдно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi пи�


1 Судебная практика Верховного Суда СССР. — 1949. — № 10. — С. 27—28.

тання, що виникли в практицi застосування судами Житловогокодексу України» при розглядi спорiв, що не урегульованi жит�ловим законодавством, суд повинен застосувати норми цивiль�ного законодавства. Наприклад, правила ЦК про строки давностiзастосовуються при розглядi позовiв про визнання недiйснимдоговору найму жилого примiщення i виселення у зв’язку з цим;правила ст. 150 цього Кодексу — при розглядi вимог наймачапро усунення перешкод у користуваннi жилим примiщенням.На пiдставi норм, що регулюють договiр майнового найму, а ненорм житлового законодавства вирiшуються спори стосовно ви�моги про виселення з примiщень, що не входять до складу жит�лового фонду (виробничих та iнших нежилих примiщень, ва�гончикiв, збiрно�розбiрних, пересувних, контейнерних та iншихпiдсобних споруд).

1.3. Ñóäîâà ôîðìà çàõèñòó —îñíîâíà ôîðìà çàáåçïå÷åííÿ æèòëîâèõ ïðàâ ãðîìàäÿíСудовий захист житлових прав здiйснюється в рамках ци�

вiльного судочинства, якому властивi загальнi риси судочинства,що полягають у такому: розгляд справ здiйснюється судом; про�цедура судового розгляду визначена цивiльно�процесуальнимзаконодавством — це судове засiдання (навiть якщо справа роз�глядається суддею одноосiбно) з повiдомленням заiнтересова�них осiб i наданням їм низки гарантiй щодо захисту їх iнтересiв;у результатi розгляду справи суд може застосувати державнийпримус; цивiльне судочинство здiйснюється у специфiчнiй ци�вiльно�процесуальнiй формi.

Судова форма захисту порушених житлових прав, зокремашляхом подання позову, уявляється найбiльш ефективною. Завсiх проблем, якi постають у даний час перед правосуддям, люд�ське суспiльство за всю iсторiю свого iснування не створило нi�чого бiльш прийнятного для вирiшення спорiв, нiж розгорнутасудова процедура. Суттєвим кроком, спрямованим на вдоско�налення процедури судового захисту в межах цивiльного про�вадження та приведення її у вiдповiднiсть з вимогами Консти�туцiї України, стало прийняття змiн до Закону України «Просудоустрiй України» та Цивiльно�процесуального кодексу Украї�ни (далi — ЦПК).

Переваги судового захисту порушеного права вбачаються втакому.

22 Роздiл 1

1. Рiшення у справi приймається незалежним судом. Суддiне пов’язанi з жодною зi сторiн нiякими вiдносинами (в iншомувипадку їм заявляється вiдвiд або вони зобов’язанi заявити са�мовiдвiд). Судова форма захисту найменше залежить вiд сто�роннiх впливiв i тому найбiльшою мiрою вiдповiдає iдеям спра�ведливостi i неупередженостi. Рiвень свiдомостi i компетенцiїсуддiв, наданi їм права дозволяють якiсно i правильно вирiши�ти справу.

2. Судочинство базується на певних принципах (рiвностi,змагальностi, диспозитивностi, безпосередностi, усностi, глас�ностi), сукупнiсть яких є гарантiєю всебiчного й об’єктивногорозгляду спору, повного захисту порушених прав особи. Цi прин�ципи створювалися столiттями i тому майже не залежать вiдполiтичної кон’юнктури. Вони не втрачають свою значимiстьi сьогоднi мають повною мiрою виявити закладений у них по�тенцiал.

3. Дiяльнiсть судових органiв щодо захисту цивiльних правдетально регламентована. Це забезпечує гарантiю й охорону правi встановлення iстини в судовому розглядi. Сама форма судово�го розгляду, де в один час i в одному мiсцi зiбранi позивачi йвiдповiдачi, свiдки, iншi учасники, фiгурують документи i речо�вi докази, настiльки унiкальна та зручна, що дотепер нiчого рiв�ноцiнного на замiну їй не винайдено. Не випадково i третейськiсуди теж незмiнно обирають форму судового розгляду як най�бiльш пристосовану для розгляду i вирiшення спору.

4. Перевага судового захисту полягає ще й у тому, що длясудового рiшення передбачено порядок його примусового вико�нання. Саме можливiсть примусового виконання робить захистпорушеного права реальним. Анi прокурор, анi iншi посадовi осо�би не мають можливостi подiбнi примусовi дiї вчиняти. I тому,виявивши порушення закону, прокурор пред’являє позов прозахист житлових прав, тобто звертається до найбiльш доскона�лої форми такого захисту — судової процедури.

Згiдно зi ст. 4 Цивiльно�процесуального кодексу України1963 року кожна заiнтересована особа вправi в порядку, вста�новленому законом, звернутися до суду за захистом порушено�го або оспорюваного права чи охоронюваного законом iнтересу,а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходiв, спря�мованих на запобiгання правопорушенням. Майже аналогiчнимчином у ст. 3 чинного ЦПК визначено умови виникнення пра�


ва на звернення до суду за захистом вiд порушення, невизнанняабо оспорювання прав, свобод чи iнтересiв.

Стосовно питання, коли виникає право на судовий захист iколи потерпiлiй сторонi надається можливiсть дiяти, захищаючиправо, у юридичнiй лiтературi немає єдиної думки. Момент ви�никнення права на судовий захист не всi спiввiдносять iз фак�том вчиненого правопорушення. Панує думка, що право юрис�дикцiйних органiв на використання засобiв захисту з’являєтьсяне одночасно з посяганням, а в результатi звернення заiнтересо�ваної особи до зазначених органiв. Правомiрнiсть такого поглядуобґрунтовано ставиться пiд сумнiв, оскiльки поєднання виник�нення охоронних правовiдносин iз зверненням до юрисдикцiй�них органiв призводить до розмежування функцiї правосуддяна двi рiзнi — процесуальну i правоохоронну i тим самим зумов�лює можливiсть їх протиставлення. Крiм того, за такого пiдходуголовне значення в справi захисту суб’єктивних прав надаєтьсяправоохороннiй дiяльностi суду, в той час як роль потерпiлоїсторони частково принижується. Закон надiляє учасникiв ци�вiльного обороту широким колом прав, здiйснення яких вiдбу�вається за їх розсудом. Одним iз таких прав є право на звернен�ня до суду, i його нездiйснення не свiдчить про його вiдсутнiсть.Якщо вважати, що право на судовий захист виникає тiльки змоменту передачi спору на розгляд суду, тодi треба визнатиможливiсть iснування цього права у виглядi правомочностi безможливостi її реалiзацiї. Водночас виключаються повноважен�ня потерпiлої сторони на вибiр тих форм захисту, якi, за її пере�конанням, у конкретнiй ситуацiї забезпечать найбiльш повне,швидке i справедливе вирiшення спору, що виник.

Питання про момент виникнення правомочностей щодо за�хисту не слiд обмежувати фактом порушення регулятивногосуб’єктивного права. Такий пiдхiд не повною мiрою вiдобра�жає правову дiйснiсть, яка дозволяє захищати право, стосовноякого посягання ще не вчинилося, але його небезпека реальноiснує.

Отже, момент, з якого захист може бути задiяний у будь�якiй формi, — це початок дiй, що посягають на суб’єктивне пра�во або загрожують їх порушенням, або момент, коли виникаєзагроза таких дiй.

Виникнення права на захист неможливе без наявностi пев�них передбачених законом умов. Їх сукупнiсть може бути пiд�

24 Роздiл 1

ставою для застосування до особи цивiльно�правової вiдповi�дальностi.

Житловим правопорушенням визнається протиправна дiячи бездiяльнiсть, що порушує норми права i суб’єктивнi праваучасникiв житлових вiдносин. Житлове правовiдношення мож�на розумiти як у вузькому, так i в широкому сенсi. У широкомусенсi житлове правопорушення об’єднує рiзнi за своєю юридич�ною природою правопорушення у житловiй сферi. Це може бутикримiнальний злочин, адмiнiстративне (самовiльна перебудо�ва i перепланування жилого примiщення), цивiльне (заподiян�ня шкоди житловому фонду), дисциплiнарне правопорушення(неналежне виконання трудових обов’язкiв працiвниками жит�лово�експлуатацiйних органiзацiй, покликаних забезпечуватисхороннiсть житла). Житлове правопорушення у широкому сен�сi можна визначити як протиправну поведiнку делiктоздатноїособи, яка порушує житлове законодавство i суб’єктивнi права,iнтереси учасникiв житлових правовiдносин. У вузькому розу�мiннi житлове правопорушення варто розглядати як вид цивiль�ного правопорушення, яке має певнi специфiчнi риси.

Як пiдкреслив Пленум ВСУ в п. 8 постанови «Про застосу�вання Конституцiї України при здiйсненнi правосуддя», з ура�хуванням конституцiйного положення, що правосуддя в Украї�нi здiйснюється виключно судами, юрисдикцiя яких поширю�ється на всi правовiдносини, що виникають у державi (ст. 124Конституцiї України), судам пiдвiдомчi всi спори про захистправ i свобод громадян. Суд не вправi вiдмовити особi в прий�няттi позовної заяви чи скарги лише з тiєї пiдстави, що її вимо�ги можуть бути розглянутi в передбаченому законом досудово�му порядку1. Як указав Конституцiйний Суд України у справiза конституцiйним зверненням громадян П., Я. та iнших щодоофiцiйного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституцiї Украї�ни (справа за зверненнями жителiв мiста Жовтi Води), частинаперша ст. 55 Конституцiї України мiстить загальну норму, якапередбачає право кожного звернутися до суду, якщо його правачи свободи порушенi або порушуються, створено або створю�ються перешкоди для їх реалiзацiї або мають мiсце iншi пору�шення прав та свобод.


1 Збiрник постанов Пленуму Верховного Суду України. — Х.: Одiссей,2002.

Зазначена норма зобов’язує суди приймати заяви до розгля�ду навiть у разi вiдсутностi в законi спецiального положен�ня про судовий захист. Вiдмова суду в прийняттi позовних таiнших заяв чи скарг, що вiдповiдають встановленим закономвимогам, є порушенням права на судовий захист, яке вiдпо�вiдно до ст. 64 Конституцiї України не може бути обмежене.Таким чином, положення частини першої ст. 55 КонституцiїУкраїни закрiплює одну з найважливiших гарантiй здiйсненняяк конституцiйних, так й iнших прав та свобод людини i гро�мадянина.

Цивiльне процесуальне право також не передбачає обмеженьдля звернення в судовi органи (ст. 4 ЦПК України 1963 року),тобто будь�яка заiнтересована особа вправi в порядку, встанов�леному законом, звернутися до суду за захистом порушеногоабо оскарженого права чи охоронюваного законом iнтересу, атакож для вжиття передбачених ЦПК заходiв, спрямованих назапобiгання правопорушенню. Iснує думка, що громадяни уни�кають судової форми захисту, тому що їх лякає зайва «формаль�нiсть» процесу, обтяженiсть судових процедур тощо. З iншогобоку, громадяни часто не використовують правовi можливостiй гарантiї, наданi їм законом. Вони не здiйснюють захист своїхправ або здiйснюють його не тими способами i засобами.

Так, у червнi 2003 р. П. звернулась до суду з позовом провизнання В., яка є її донькою, такою, що втратила право корис�тування жилою площею. Зазначала, що в червнi 2001 р. вiдпо�вiдачка пiсля закiнчення дев’яти класiв пiшла проживати добатька в iншу квартиру, але залишилася прописаною у спiрнiйквартирi разом з нею. Посилаючись на те, що перешкод для про�живання дочцi нiхто не чинив, П. просила задовольнити позов�нi вимоги на пiдставi ст. 71 ЖК України, оскiльки вiдповiдач�ка без поважних причин не проживає в спiрнiй квартирi понадшiсть мiсяцiв.

В. заявила зустрiчний позов про вселення, посилаючись нате, що у серпнi 2001 р. перейшла проживати до батька вимуше�но, пiсля сварки з матiр’ю. З позивачкою була домовленiсть, щовона буде жити у батька на час навчання в технiкумi.

Оскiльки виник спiр, В. просила змiнити договiр найму жи�лого примiщення, видiлити їй у користування кiмнату площею12,4 м2, а матерi з сестрою — кiмнату площею 17,6 м2.

26 Роздiл 1

Рiшенням Деснянського райсуду м. Києва вiд 17 грудня 2003 р.позов П. задоволено. В. визнана такою, що втратила право ко�ристування жилим примiщенням на пiдставах, передбаченихст. 71 ЖК У задоволеннi зустрiчного позову В. вiдмовлено.

Ухвалою апеляцiйного суду м. Києва вiд 23 березня 2004 р.рiшення Деснянського райсуду змiнено в частинi посилання нанорму матерiального права. Зазначено, що позов вирiшений напiдставi ст. 107 ЖК. У рештi рiшення залишено без змiн.

У поданiй касацiйнiй скарзi В. просила скасувати ухваленiу справi судовi рiшення, посилаючись на порушення судом нормматерiального та процесуального права, та постановити нове рi�шення про задоволення її позову i вiдмовити в позовi П.

Апеляцiйний суд погодився з висновком районного суду проте, що В. втратила право користування жилою площею в спiрнiйквартирi, оскiльки суд першої iнстанцiї повно i правильно вста�новив обставини, якi є пiдставою для задоволення позову. Алезазначив, що суд першої iнстанцiї помилково застосував ст. 71ЖК замiсть ст. 107 ЖК, а тому змiнив рiшення суду першої iн�станцiї в цiй частинi, зазначивши, що позов вирiшений на пiд�ставi ст. 107 ЖК

Проте з таким висновком апеляцiйного суду погодитися неможна.

Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови № 2 «Продеякi питання, що виникли в практицi застосування судами Жит�лового кодексу України» вiд 12 квiтня 1985 р. зi змiнами та до�повненнями роз’яснив, що суд може визнати особу такою, що втра�тила право користування жилим примiщенням, лише з однiєї за�значеної позивачем пiдстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК.Змiнити пiдставу позову суд має право тiльки за згодою позивача.

Як вбачається з матерiалiв справи, П. заявила позов до доч�ки на пiдставi ст. 71 ЖК i протягом всього судового процесупiдстави позову не змiнювала.

Однак апеляцiйний суд на порушення зазначеної постано�ви Пленуму Верховного Суду України та ст. 303 ЦПК за власноюiнiцiативою змiнив пiдстави позову.

З урахуванням зазначених порушень процесуального праваухвала апеляцiйного суду пiдлягає скасуванню з направленнямсправи на новий апеляцiйний розгляд.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 19 липня 2006 р.)


З цього приводу слiд зазначити, що реформа цивiльного су�дочинства повинна повернути громадянина до суду як до орга�ну, до якого в першу чергу слiд звертатися за справедливiстю.Суд має бути гарантом прав i свобод, заiнтересованим у вiднов�леннi будь�якого порушеного права. Судова форма захисту пра�ва — це найбiльш оптимальний спосiб вiдновлення порушеногоправа. Подавши скаргу, заявивши позов про захист своїх жит�лових прав, особа безпосередньо стикається з цивiльним судо�чинством. А задоволення законного iнтересу залежить вiд того,хто це судочинство здiйснює. Житловi спори розглядаються су�дами за загальними правилами, встановленими цивiльно�про�цесуальним законодавством, отже, стан цивiльного судочинствав цiлому у державi прямо впливає на ефективнiсть судового за�хисту житлових прав громадян.

Аналiз чинного цивiльного�процесуального законодавствадозволяє виокремити декiлька проблем, якi впливають на судо�вий порядок здiйснення захисту.

Реалiзацiя права на захист передбачає необхiднiсть звернен�ня з позовною заявою або скаргою до вiдповiдного суду. Потер�пiла сторона (яка вважає, що її права порушенi, оспорюються абоне визнаються) не пов’язана з необхiднiстю з’ясовувати ставлен�ня правопорушника до вчиненого, наявнiстю або вiдсутнiстюнамiру усунути перешкоди в здiйсненнi суб’єктивного права.

Основною проблемою є заявлення необґрунтованих вимог зрiзних мотивiв.

Проведення правової реформи супроводжується появою iвiднесенням до юрисдикцiї (пiдвiдомчостi) судiв нових катего�рiй спорiв. У провадженнi судiв з’явилися iншi, ранiше невiдо�мi, категорiї справ — про захист житлових прав на стадiї поста�новки на квартирний облiк та надання житла, про визнанняправа власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудоване,про переважне право наймача на придбання житла у разi йогопродажу, про захист виборчих прав, про оскарження норматив�них актiв, будь�яких дiй i рiшень, що порушують права i свобо�ди. Суди, хоч i не без зусиль, поступово стають органом право�суддя, що здiйснює судовий контроль за iншими гiлками дер�жавної влади, за всiма сферами суспiльного життя. У результатiкiлькiсть справ, що надходять до судiв, стала перевищувати турозумну межу, за якою правосуддя не може бути швидким, пов�ним та об’єктивним.

28 Роздiл 1

Передбачається, що пред’явленню необґрунтованих вимогмають перешкоджати судовi витрати, покладенi на заявникiв.Однак за вiдсутностi державного мита по багатьох категорiяхзаяв, особливо щодо захисту особистих немайнових прав, за по�ширеної практики надання пiльг щодо його сплати фактор ма�терiальних витрат не зменшує кiлькостi судових справ, що непотребували судового втручання. Слiд враховувати i те, що вданий час юридичнi послуги оплачуються за ставками, не до�ступними бiльшостi населення країни, а закон про надання не�заможним учасникам цивiльного обороту юридичної допомо�ги за рахунок держави вiдсутнiй. Неможливiсть скористатисяпрофесiйними юридичними послугами через їх значну вартiстьускладнює ситуацiю. Для змiни такого положення вченими ви�суваються пропозицiї щодо спрощення судової процедури.

За першим варiантом пропонується ввести обов’язкову ста�дiю судового процесу, в ходi якої суддя, виявивши наявнiстьспору мiж сторонами, схиляв би порушника до усунення на�слiдкiв вчинених ним дiй. Якщо ж позивач, незважаючи на ви�знання вiдповiдачем обґрунтованостi заявлених вимог, наполягаєна розглядi справи, з нього повиннi бути стягненi судовi ви�трати, навiть i в разi звiльнення його вiд сплати при поданнi за�яви. Аналогiчну точку зору пiдтримує Е. Мурадьян, яка вважає,що потрiбнi iншi умови для подолання непорозумiння — безпроцесуальної форми, присутностi стороннiх, без протоколю�вання. Суддя мав би можливiсть одноосiбно провадити узго�джувальну процедуру, а угоду сторiн, як її результат, засвiдчу�вати процесуальним актом, який за значенням прирiвнювався бдо судового рiшення. При цьому сторони повиннi самi визначи�ти змiст i умови майбутнього рiшення i смiливо висловлюватидумки «не для протоколу». Деякi вважають важливим перене�сення акценту на ретельну пiдготовку, чiтке роз’яснення особам,якi беруть участь у процесi, їх прав i обов’язкiв, розкриття всiхвимог i заперечень учасникiв один одному, високий ступiнь де�талiзацiї основних вимог до аргументацiї, пропонують ввестив цивiльне судочинство «нову, ретельно регламентовану ста�дiю — попереднiй розгляд одноосiбно суддею матерiалiв, що на�дiйшли»1.


1 Лапин Б. H. Проблемы совершенствования гражданского судопроиз�водства // Правоведение. — 1987. — № 5. — С. 58.

Незважаючи на певну спiрнiсть пропозицiя щодо узгоджу�вальної процедури багатьма (особливо практичними працiвни�ками) була схвалена.

Iснують, однак, i протилежнi думки. Так М. С. Шакарян вiд�значає: «Не можна погодитися з думкою, що врегулювання спо�рiв можливе i до порушення цивiльної справи, якщо на прийомiв суддi i за його допомогою сторони дiйшли згоди, що вiдповi�дає закону, яка за необхiдностi може бути засвiдчена суддею»1.У даному випадку суд зобов’язаний винести вiдповiдне рiшен�ня або ухвалу.

Проте у юридичнiй лiтературi зазначалося, що це призведедо рiзкого зростання ролi суддi в пошуках доказiв фактичнихпiдстав спiрних правовiдносин i вiдповiдно вплине на об’єктив�нiсть оцiнки зiбраних доказiв, тобто буде означати вiдступ вiдпринципу незалежностi i неупередженостi суду, принципу зма�гальностi сторiн. Така нерегламентованiсть виключає контрольз боку вищої iнстанцiї.

Крiм того, необхiдно враховувати, що форма здiйснення про�цесуальної дiяльностi цивiльного судочинства (процесуальнаформа) — це обов’язкова якiсна ознака, складова частина самоїдiяльностi.

Природа процесуального права здебiльшого охоронна, захис�на, тобто примусово�стримуюча.

Мета громадянина при зверненнi до суду — задiяти держав�ний примусовий механiзм для вирiшення своєї конкретної спра�ви. Мета ж цивiльно�процесуальних норм — упорядкування, об�меження такого примусу чiткими рамками закону. Лiквiдуватиостаннi — означає стати поза законом. Дотримання цивiльно�процесуальної форми має неабияке значення при розглядi жит�лових спорiв i особливо таких, що мають своїм предметом по�збавлення права користування житлом.

Процесуальна форма законодавчо передбачає послiдовнiстьстадiй руху цивiльного процесу, способи й оформлення про�цесуальних дiй, строки i послiдовнiсть кожної дiї. Порушенняформи, недотримання правил, встановлених процесуальною фор�мою, повинне спричиняти скасування актiв, винесених з таки�ми порушеннями. Суд — це орган захисту прав, а захист права

30 Роздiл 1

1 Шакарян М. С. Выступление в рубрике «Наши обсуждения» // Совет�ская юстиция. — 1987. — № 11. — С. 28.

можливий лише у певних правових формах, iнакше вiн призве�де до свавiлля.

Можливо, треба внести змiни в iснуючi правила порушенняцивiльних справ. Випадки необґрунтованого звернення до судумають виключатися правом суддi вимагати вiд вiдповiдача пись�мового пояснення. У разi коли позов визнається вiдповiдачемабо вiд нього протягом визначеного судом строку не надходятьписьмовi пояснення, пропонується використовувати спрощенийпорядок захисту права, за яким вимога позивача направляєтьсясуддею до примусового виконання без проведення судового за�сiдання.

Очевидно, що недолiк такого спрощення судової процедуриполягає в тому, що вiн має застосовуватися для всiх вимог, неза�лежно вiд їх характеру i виключає необхiднiсть будь�якої право�вої оцiнки спiрних правовiдносин. Подiбна процедура передба�чена в новому ЦПК, у ст. 95 якого мiститься вичерпний перелiксправ, по яких може бути видано судовий наказ. Законодавчозакрiплено й наслiдки визнання вiдповiдачем позову — це дозво�ляє суду вiдмовитися вiд дослiдження й оцiнки доказiв, обме�жившись лише з’ясуванням, чи не порушує закон або права, сво�боди або iнтереси третiх осiб таке визнання. Передбачено мож�ливiсть ведення заочного провадження за неявки вiдповiдача всудове засiдання.

Ухилившись вiд надання пояснень за заявленим позовом,вiдповiдач згодом матиме можливiсть пояснити свою поведiнкуабо юридичною непоiнформованiстю, або неотриманням вiдпо�вiдної пропозицiї i вимагати скасування прийнятого суддею рi�шення. Така ситуацiя на практицi трапляється часто. Якби судиапеляцiйної iнстанцiї виконували обов’язок щодо вирiшенняспору по сутi, не посилаючись на вiдсутнiсть доказiв, якi на�справдi є в матерiалах справи, але ретельно не дослiджувалися,то кiлькiсть скасованих рiшень суттєво зменшилася б.

Практика знає багато «прийомiв», за допомогою яких мож�на затягнути розгляд справи пiд загрозою «процесуального ска�сування». Крiм того, як правильно вказують окремi вченi, є рядсправ, у результатi розгляду яких можуть бути заiнтересованiне тiльки позивач i вiдповiдач, а й третi особи.

Порiвняно з iншими, бiльш прийнятним, хоч i з деякими за�стереженнями й уточненнями, виглядає варiант, який передба�чає законодавче закрiплення обов’язкового доюрисдикцiйного


порядку врегулювання розбiжностей для всiх категорiй цивiль�них справ, у тому числi i для спорiв мiж фiзичними особами.

Досудовий порядок вирiшення всiх без винятку категорiйсправ спочатку був введений в арбiтражному судочинствi1, од�нак згодом законодавець змушений був щодо бiльшостi судовихсправ вiдмовитися вiд нього2. Приводом стала неефективнiстьтакого порядку вирiшення спорiв й обмеження прав потерпiлоїсторони, яка могла розраховувати на задоволення заявлених ви�мог пiсля спливу набагато тривалiшого часу, нiж при безпосе�редньому звертаннi до суду. Тi самi аргументи можна навести якзаперечення проти думки про необхiднiсть претензiйного по�рядку для судiв загальної юрисдикцiї.

Бiльш правильним видається варiант обов’язкового iнфор�мування другої сторони шляхом надсилання копiї позовної за�яви цiнним листом з описом вкладення як умови прийняття по�зовної заяви до розгляду, що передбачено в господарському про�цесi вiдповiдно до ст. 56 Господарського процесуального кодексуУкраїни (далi — ГПК).

Додатково можна було б ввести правило щодо звiльненнявiдповiдача вiд виплат судових витрат, якщо позивач до звер�тання до суду позбавив його можливостi добровiльно усунутинаслiдки порушення. При цьому, ґрунтуючись на тому ж прин�ципi презумпцiї сумлiнностi учасникiв цивiльних правовiдно�син, тягар доведення вiдсутностi реальних наслiдкiв зверненнядо зобов’язаної особи повинен покладатися на позивача.

Досить гострою для судових органiв є ситуацiя, безпосеред�ньо пов’язана з проблемою умов надання судового захисту, якуможна визначити як уявний захист. Вона виникає, коли упов�новажена особа, помиляючись щодо наявностi порушення, ви�магає захисту непорушеного права, при цьому вiдсутнiсть фак�ту порушення є очевидним i не потребує судового з’ясування.

За чинним законодавством вiдсутнiсть спору про право єпiдставою не для вiдмови в прийняттi до провадження судунеобґрунтовано заявленої вимоги, а для вiдмови в задоволен�нi позову i застосуваннi заходiв захисту. Тим самим пiдтвердже�

32 Роздiл 1

1 Стаття 5 Арбiтражно�процесуального кодексу України // ВiдомостiВерховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.

2 Про внесення змiн до Арбiтражного процесуального кодексу України //Вiдомостi Верховної Ради України. — 2001. — № 31. — Ст. 147.

но неможливiсть використання iнституту захисту права за вiд�сутностi протиправної поведiнки зобов’язаних осiб. Вiдповiднодо ст. 80 ГПК, це є пiдставою для припинення провадження усправi1.

В окремих випадках, коли вже на стадiї пред’явлення позо�ву стає очевидною вiдсутнiсть порушення, а право при цьомуможе бути здiйснене без судового втручання, у прийняттi заявиможе бути вiдмовлено за непiдвiдомчiстю спору суду. Саме такерiшення прийняв Верховний Суд СРСР за однiєю з розгляну�тих справ.

У районний суд iз заявою про визнання права власностi нажитловий будинок у порядку спадкування за законом звернувсяєдиний спадкоємець померлого власника. Спадкоємець прожи�вав разом зi спадкодавцем, як член його сiм’ї був зареєстрова�ний у будинку i продовжував ним користуватися пiсля вiдкриттяспадщини, що свiдчило про прийняття спадщини. За позовноюзаявою судом було порушено судове провадження, проведенозасiдання i винесено рiшення про визнання за позивачем прававласностi на будинок.

Верховний Суд СРСР виходив iз того, що в цiй ситуацiї ви�користання судової форми захисту є необґрунтованим i вказав,що за вiдсутностi спору позов спадкоємця не може стати пред�метом судового розгляду i право на житловий будинок слiд бу�ло оформити, звернувшись до нотарiуса за видачею свiдоцтвапро спадщину. Водночас вища судова iнстанцiя рекомендувалазастосувати при подiбнiй ситуацiї положення, де йдеться пронепiдвiдомчiсть спору суду. Аналогiчна позицiя мiститься у по�становi Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами Українисправ про спадкування» вiд 24 червня 1983 р. № 4 з наступнимизмiнами. У п. 2 цiєї постанови вказується, що за наявностi умовдля одержання в нотарiальнiй конторi свiдоцтва про право наспадщину вимоги про визнання права на спадщину судовомурозгляду не пiдлягають. Встановивши, що питання про правона спадщину може бути вирiшено в нотарiальному порядку шля�хом одержання свiдоцтва про право на спадщину, суддя або судна пiдставi п. 1 ст. 136, п. 1 ст. 227 ЦПК України вiдмовляє у


1 Вiдповiдно до змiн, внесених законом України «Про внесення змiн доАрбiтражного процесуального кодексу України» // Вiдомостi Верховної РадиУкраїни. — 2001. — № 36. — Ст. 188.

прийняттi заяви або закриває провадження у справi, роз’яснив�ши позивачевi це право.

Наведена ситуацiя не втратила актуальностi й в умовах но�вого законодавства, що регулює право на захист, i, насамперед,в умовах дiї ст. 55 Конституцiї України, що передбачає немож�ливiсть вiдмови в наданнi судового захисту. На перший погляд,може видатися, що вiдсутнiсть спору про право Верховний СудСРСР та ВСУ розширено витлумачили як обставину, котра ви�ключає пiдвiдомчiсть спору суду, i тим самим позбавили спад�коємця права на забезпечення захисту його iнтересiв в обранiйформi. Насправдi, вiдмова спадкоємцю в правi на захист йогоiнтересiв ґрунтувалася не стiльки на вiдсутностi чиїхось запере�чень проти викладених у позовi вимог, скiльки на тому, що упозивача була можливiсть пiдтвердити своє право спадкоємцяв безспiрному порядку, за допомогою нотарiальних органiв.

Конституцiйна гарантiя судового захисту часом тлумачить�ся надмiрно широко i сприймається як надання кожному правана судовий розгляд при зверненнi з будь�якого предмета i набудь�яких пiдставах1. Однак реально ситуацiя має виглядатипо�iншому.

За змiстом нового ЦПК захистом забезпечуються тiлькипорушенi, невизнанi або оспорюванi право, свобода чи iнтерес.Тому конституцiйне тлумачення цiєї норми необхiдно розумiтияк гарантiю захисту суб’єктивного права, стосовно якого проти�правне посягання вiдбулося або iснує реальна небезпека такогопосягання.

Вiдсутнiсть спору i наявнiсть органу, що має повноваженняна пiдтвердження права, — цi двi обставини завжди можуть роз�глядатися як свiдчення вiдсутностi права на судовий захист. Тимчасом, подiбна логiчна конструкцiя, якщо вона застосовується уконкретнiй ситуацiї, може призвести до необґрунтованої вiдмо�ви в захистi вiд посягання.

На практицi питання розмежування пiдвiдомчостi постiй�но виникає при встановленнi очевидностi вiдсутностi спору проправо, а також при визначеннi належного, поза судовим, поряд�

34 Роздiл 1

1 Саме так тлумачив своє конституцiйне право на захист гр. С., якийзвернуся з трьома скаргами на рiшення Одеської мiської ради. РiшеннямиПриморського районного суду мiста Одеси в задоволеннi скарг було вiдмов�лено.

ку пiдтвердження права. Ситуацiю ускладнюють i пануючий вадмiнiстративному й iншому органах бюрократизм, вiдсутнiстьу спiвробiтникiв цих органiв вiдповiдної правової пiдготовки,бажання i здатностi приймати самостiйнi рiшення. Наприклад,поширеними є справи про визнання права власностi, спричине�нi намаганням обiйти передбачену процедуру отримання дозво�лiв на будiвництво, тощо

Отже, захистом має бути забезпечено тiльки справдi пору�шене, невизнане або оспорюване право. Такий пiдхiд повноюмiрою вiдповiдає вимогам закону та стану правосуддя.

Виключивши можливiсть звернень до суду з очевидно необ�ґрунтованими i безспiрними заявами, закрiпивши у процесуаль�них нормах права сторiн на добровiльний досудовий порядокзахисту, законодавець зможе частково зняти проблему надмiр�ної завантаженостi судiв. Поряд з iншими заходами, це дозво�лить суду швидко й у повнiй вiдповiдностi iз законом надаватиефективний судовий захист тим учасникам цивiльного обороту,якi його об’єктивно потребують.

У цивiльному судочинствi процесуальна форма виступає га�рантiєю змiсту, тобто правильного, глибокого, всебiчного аналi�зу спорiв i пошуку правильного рiшення. Будь�яке спрощенняу цiй сферi — крок до беззаконня, порушення прав особистостi.Розгорнутий судовий розгляд, якого може вимагати будь�якийгромадянин для захисту своїх прав i iнтересiв, — одне з найваж�ливiших завоювань правової держави.

На ефективнiсть розгляду судом житлових справ впливаєможливiсть звернення до найбiльш досконалої форми вирiшен�ня конфлiкту (у виглядi правил про пiдвiдомчiсть), а також пра�вильне визначення процесуального стану осiб, якi беруть участьу справi, i кола учасникiв. Незалученням до справи зачiпаютьсяiнтереси особи, яка залишилась «за бортом» судового розгляду.Вiд процесуального становища залежить i коло прав, наданихпроцесуальним законом, а отже, ступiнь ефективностi впливуна хiд справи, на захист своїх прав.

1.4. Ïîíÿòòÿ òà çìiñò çàõèñòó æèòëîâèõ ïðàâ ãðîìàäÿíСтаття 47 Конституцiї України гарантує кожному право на

житло, але це право, як i кожне iнше, має цiннiсть, якщо можебути реалiзовано, саме тому державу зобов’язано забезпечитизахист суб’єктивних прав та законних iнтересiв громадян, а Кон�


ституцiя України визнає право кожного захищати свої права iсвободи, права i свободи iнших людей вiд посягань, у тому числiвiд посягань представникiв влади або посадових осiб1, яке най�частiше реалiзується шляхом звернення до суду. Разом iз тим,необхiдно враховувати механiзм захисту суб’єктивних цивiль�них прав вiд характеру правовiдносин2. Зазначене обумовлюєнеобхiднiсть з’ясування змiсту права на захист, способiв i формзахисту.

У загальному виглядi право на захист можна визначити якнадану уповноваженiй особi можливiсть застосування заходiвправоохоронного характеру для вiдновлення її порушеного пра�ва або права, що оспорюється. На думку окремих учених, забез�печенiсть суб’єктивного права можливiстю державного примусує його невiд’ємною якiстю i така можливiсть iснує не паралель�но з iншими, закрiпленими в суб’єктивному правi можливостя�ми, а притаманна їм у силу наданих юридичних можливостей.

Вiдповiдно до традицiйної концепцiї, право на захист є скла�довою частиною самого суб’єктивного права, поряд iз правом навласнi дiї, а також правом вимагати певної поведiнки вiд зобо�в’язаних осiб3. Iнодi висловлюється думка, що право на захист єсамостiйним суб’єктивним правом. Право на захист виникає вмомент порушення належного особi права i є елементом змiстуохоронних правовiдносин, тобто є юридичним обов’язком зобо�в’язаної особи зазнавати заходiв державно�примусового при�мусу. Пiд захистом цивiльних прав та iнтересiв розумiються дiїдержавних та iнших органiв, спрямованi на попередження по�рушень чи вiдновлення порушених прав або охоронюваних за�коном iнтересiв громадян та органiзацiй. Пропонується такожрозглядати правовий захист як систему юридичних норм, спря�

36 Роздiл 1

1 Рiшення Конституцiйного Суду України вiд 25 листопада 1997 р. у спра�вi за конституцiйним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлiвни щодоофiцiйного тлумачення частини другої статтi 55 Конституцiї України та стат�тi 2482 Цивiльного процесуального кодексу України (справа громадянки Дзю�би Г. П. щодо права на оскарження в судi неправо� мiрних дiй посадової осо�би). — Iнформацiйно�пошукова система «Нормативнi акти України» // АТ«Iнформтехнологiя». — К., 2004.

2 Див.: Дзера I. О. Цивiльно�правовi засоби захисту права власностi вУкраїнi. — К., 2001. — С. 35.

3 Див., напр.: Советское гражданское право / Под ред. В. Ф. Маслова,А. А. Пушкина. — В 2�х частях. — К.: Вища школа, 1983. — Ч. 1. — С. 24.

мованих на запобiгання правопорушенням та усунення їх на�слiдкiв.

Немає сумнiвiв у тому, що право на звернення до компе�тентних державних або громадських органiв за захистом пору�шеного права нерозривно пов’язано з суб’єктивним матерiаль�ним правом i виникає лише з порушенням суб’єктивного ци�вiльного права або коли це право оспорюється iншими особами;характер самої вимоги про захист права визначається характе�ром порушеного матерiального права або права, що оспорюється,змiст i призначення якого, в основному, визначає i спосiб йогозахисту. Тому з матерiально�правової точки зору право на захистможна розглядати як одну з правомочностей самого суб’єктив�ного цивiльного права. Проте не слiд зводити змiст цього праватiльки до можливостi звернутися з вимогою про захист до ком�петентних органiв. Воно полягає також у можливостi застосу�вання щодо правопорушника таких заходiв примусового впли�ву: застосування уповноваженою особою дозволених закономзасобiв власного примусового впливу на правопорушника; за�хист власними дiями (самозахист цивiльних прав); застосуваннябезпосередньо самим суб’єктом права юридичних заходiв опе�ративного впливу на правопорушника, якi iнодi не зовсiм точноназивають оперативними санкцiями; можливiсть уповноваже�ної особи звернутися до уповноважених державних або громад�ських органiв з вимогою щодо спонукання зобов’язаної особидо певного виду поведiнки. До таких заходiв належать цивiль�но�правовi санкцiї як захiд цивiльно�правової вiдповiдальностi,а також заходи державно�примусового характеру: по визнаннюправа за особою, розподiл спiльного майна мiж власниками, по�вернення сторiн у первiсне становище внаслiдок визнання пра�вочину недiйсним тощо, якi не є цивiльно�правовими санкцiя�ми, оскiльки не пов’язанi з покладанням на правопорушника ци�вiльно�правової вiдповiдальностi.

У загальному виглядi сутнiсть захисту права полягає в усу�неннi перешкод до його реалiзацiї. Захист права являє собоюправозастосовчу дiяльнiсть уповноважених державних органiв(у випадках, передбачених законом, — iнших уповноваженихосiб), спрямовану на вiдновлення права, охорону iнтересiв, за�стосування заходiв впливу, в тому числi притягнення до вiд�повiдальностi правопорушника. Принцип дозвiльної спрямова�ностi цивiльно�правового регулювання не допускає обмеження


суб’єктивних прав, крiм випадкiв, спецiально визначених у за�конi. Законодавець передбачив єдине обмеження права на само�захист: заходи самозахисту повиннi бути адекватними порушен�ню i не виходити за межi дiй, необхiдних для його припинення.При цьому бiльш точною, такою, що узгоджується з вимогамисучасного законодавства, є вказiвка на право потерпiлого здiйс�нювати правозастосовчу дiяльнiсть при захистi права тодi, колице не заборонено законом. Оскiльки акти правозастосування iвпливу на правопорушника можуть здiйснюватися уповнова�женими державними органами i потерпiлою стороною, а роз�бiжностi мiж ними iснують лише у сферi їх повноважень, захистслiд сприймати як юридичну дiяльнiсть з усунення перешкодна шляху здiйснення суб’єктами своїх прав i припинення пра�вопорушення, а також відновлення становища, що існувало доправопорушення.

Серед рiзноманiтних нацiональних механiзмiв i засобiв за�безпечення прав i свобод людини найбiльш поширеним є судо�вий захист. Його принципи i форми передбаченi в рiзних мiж�народно�правових актах. Право на судовий захист мiстить ком�плекс правомочностей: право на звернення до суду (порушеннясправи), на об’єктивне i справедливе ставлення суду, на вине�сення законного й обґрунтованого рiшення, на виконання судо�вого рiшення (ст. 6 Європейської конвенцiї про права людини).

Кожне суб’єктивне право чи охоронюваний законом iнтересу разi порушення має бути захищений судом або iншим юрис�дикцiйним органом. Ця можливiсть характеризується таким:а) визначенiстю суб’єктiв спiрного правовiдношення; б) визна�ченiстю їх взаємних прав i обов’язкiв; в) можливiстю владногоприпису конкретним особам належної поведiнки вiдповiдно донорми об’єктивного права.

Право на судовий захист є конституцiйним правом особи,передбаченим у ст. 55 Конституцiї України. Воно гарантує за�хист майнових i немайнових прав, надає можливiсть оскаржен�ня в судi дiй i рiшень посадових осiб, якi порушують права гро�мадян.

Захист у житловiй сферi має свої особливостi. Його необхiд�но розглядати як передбаченi законодавством заходи, що здiйс�нюються державними органами, з визнання порушення та по�новлення прав i законних iнтересiв як наймачiв державного жит�лового фонду, так i володiльцiв житла.

38 Роздiл 1

До основних речово�правових способiв захисту права влас�ностi на житло вiдносяться: витребування власником майна(житла) з чужого незаконного володiння (вiндикацiйний позов);вимога власника про усунення перешкод з боку осiб, якi зава�жають здiйснювати право власностi (негаторний позов); вимо�ги власника про звiльнення майна з арешту.

Спори, пов’язанi з правом власностi на жилий будинок, по�лягають у визнаннi права власностi на будинок або його части�ну (частку), витребування цього майна з чужого незаконноговолодiння, усунення будь�яких порушень зазначеного права, хо�ча б цi порушення i не були поєднанi з позбавленням володiння,i вiдшкодування заподiяних ними збиткiв.

Вiндикацiйний позов — це позов неволодiючого власникапро витребування майна з чужого незаконного володiння.

Негаторний позов — це позов, за яким власник вимагає усу�нути порушення, якi перешкоджають користуванню рiччю, алене позбавляють володiння нею.

При вiндикацiї позивач у момент пред’явлення позову неволодiє рiччю, яка перебуває в незаконному володiннi вiдпо�вiдача. Вимоги позивача спрямованi на визнання за ним прававласностi i витребування майна з незаконного володiння. Нега�торний позов пред’являється у разi коли позивач володiє рiччю,а вiдповiдач своєю протиправною поведiнкою заважає йому без�перешкодно здiйснювати право власностi на неї. Тобто пред’яви�ти негаторний позов може тiльки власник, що володiє майном.Якщо власник квартири вимагає визнання права власностi нажитло, а не на витребування майна з чужого незаконного во�лодiння, позов слiд квалiфiкувати як негаторний. Якщо позовневолодiючого власника спрямований на витребування житлаз незаконного володiння вiдповiдача, то цей позов є вiндика�цiйним.

Не можна погодитись iз деякими авторами, якi пов’язуютьможливiсть вiндикацiї з добросовiснiстю набувача.

Допомiжними речово�правовими засобами захисту, вна�слiдок яких виникає право власностi на житло, можуть бу�ти: позов про визнання права власностi на житло; позов провиключення житла з опису; позови про захист прав спiввласни�ка у разi видiлу, подiлу та продажу спiльного майна.

Вiдповiдно до ст. 392 ЦК власник майна може пред’явитипозов про визнання його права власностi, якщо це право оспо�


рюється або не визнається iншою особою, а також у разi втратиним документа, який засвiдчує його право власностi.

Зобов’язально�правовi засоби захисту прав на житломожуть бути передбаченi: в договiрних вiдносинах (вiдшко�дування збиткiв, заподiяних невиконанням чи неналежним ви�конанням договору; повернення речей, наданих у користуван�ня за договором); в делiктних зобов’язаннях. Одним з таких за�собiв є повернення безпiдставно отриманого чи збереженогомайна.

Способи захисту можна подiлити на:1) способи превентивного характеру, основним призначен�

ням яких є запобiгання цивiльним правопорушенням у майбут�ньому. Зокрема, застосовуються при вирiшеннi житлових спо�рiв, коли перед судом постає питання про визнання за особоюправа на житлову площу;

2) способи, якi безпосередньо спрямованi на захист майно�вої сфери особи, але не здiйснюють матерiальний вплив на пра�вопорушеника. До них належать: витребування майна з чужогонезаконного володiння; усунення перешкод у здiйсненнi прававласностi; повернення осiб у попереднiй стан, якщо правочинвизнається недiйсним; повернення безпiдставно набутого iншоюособою майна;

3) способи, безпосередньо спрямованi на захист майновоїсфери: вiдшкодування збиткiв, якi є наслiдком невиконання чиненалежного виконання зобов’язання; вiдшкодування шкоди.

Якщо позивач просить не тiльки визнати за ним право влас�ностi, а й виселити незаконних володiльцiв, — позов є вiндика�цiйним.

Якщо позивач просить визнати право власностi, але не ви�магає виселення — позов є негаторним i може мiстити такi ви�моги:

а) про видiл частки будинку (подiл будинку), що є спiльноювласнiстю (частковою чи сумiсною);

б) про надбудову, прибудову або перебудову будинку i пiд�собних будiвель, якщо є дозвiл виконкому мiсцевої ради, алепроти цього заперечують iншi учасники спiльної часткової влас�ностi;

в) про визначення порядку користування жилим будинком;г) про змiну розмiру часток будинку, що перебувають у спiль�

нiй частковiй власностi;

40 Роздiл 1

ґ) про право привiлеєвої купiвлi частки у спiльнiй частковiйвласностi на будинок;

д) про визнання недiйсними договорiв купiвлi�продажу, мi�ни, дарування будинку тощо;

е) про компенсацiю, пов’язану зi зниженням цiнностi бу�динку, спричинену дiяльнiстю пiдприємств, органiзацiй (пунк�ти 2, 3 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосуваннясудами законодавства, що регулює право власностi громадян нажилий будинок» вiд 4 листопада 1991 р. № 7).

Окремо слiд видiлити спецiальнi способи захисту:— позови про визнання угоди недiйсною;— способи захисту права власностi померлих та осiб, визна�

них безвiсно вiдсутнiми або оголошених померлими;— способи захисту прав власникiв вiд неправомiрного втру�

чання державних органiв.Вбачається, що, крiм цивiльно�правових засобiв захисту, ви�

значених у ст. 16 ЦК, у новому Житловому кодексi мають отри�мати правове закрiплення й iншi, наприклад: застосування не�гайних заходiв щодо запобiгання самозахвату жилого примiщен�ня; застосування грошового стягнення замiсть вiдшкодуваннязбиткiв, завданих руйнуванням або псуванням житла; заходи, щовживаються при систематичному порушеннi прав та iнтересiвсусiдiв, при використаннi житла не за призначенням тощо.

Спори можна класифiкувати за ознакою публiчностi:1) за позовами юридичних осiб, за позовами громадян до дер�

жавних органiв, за позовами уповноважених державних органiвпро захист права приватної власностi громадян вiд неправомiр�них посягань;

2) спори мiж громадянами та членами їх сiмей про порядоккористування жилими примiщеннями, спори мiж спадкоємця�ми, якi проживають в однiй квартирi.

Характеристика житлових спорiв, що розглядаються в судо�вому порядку, дозволяє класифiкувати їх залежно вiд правовихпiдстав виникнення, що випливають:

I. Iз житлових вiдносин — стосовно:1) найму житла, соцiального найму житла, користування жит�

лом соцiального призначення;2) права власностi громадян на жилий будинок (квартиру);3) захисту права приватної власностi громадян;4) житлово�кооперативних вiдносин.


II. Iз цивiльних вiдносин — за рiзними договорами, зокрема:1) купiвлi�продажу, мiни, дарування, ренти, довiчного утри�

мання;2) найму, оренди, сервiтуту житла;3) будiвництва житла, його притримання;4) застави (iпотеки) житла;5) спадкування житла;6) порушення меж здiйснення цивiльних прав (порушення

прав iнших осiб, порушення моральних засад суспiльства, зло�вживання правом, завдання шкоди культурнiй спадщинi).

III. Iз сiмейних вiдносин — стосовно:1) виселення громадян, позбавлених батькiвських прав;2) розпорядження спiльним майном подружжя.IV. Спори, що вирiшуються за цивiльним i житловим зако�

нодавством, стосовно виселення громадян.V. Спори стосовно приватизацiї.

42 Роздiл 1

Роздiл 2ÑÏÎÐÈ, ÙÎ ÂÈÍÈÊÀÞÒÜIÇ ÆÈÒËÎÂÈÕ ÂIÄÍÎÑÈÍ

2.1. Ñïîðè ñòîñîâíî îðäåðà íà æèëå ïðèìiùåííÿПри розглядi житлових спорiв, якi виникають iз договору

найму житла, члени сiм’ї наймача виступають спiвпозивачами,спiввiдповiдачами або третiми особами без самостiйних вимогна предмет спору на сторонi позивача або вiдповiдача. У будь�якому разi вони залучаються до участi у справi, тому що рiшен�ня суду по справi може вплинути на їхнi права або обов’язкищодо однiєї зi сторiн.

Особливою пiдставою для вселення в жиле примiщення дер�жавного житлового фонду є ордер, дiйсний протягом 30 днiв.Вiн має персональний характер i не може передаватися iншимособам. Зазначений строк є пресiчним i може бути продовженийтiльки за наявностi поважних причин. Ордер вручається грома�дяниновi, на iм’я якого вiн виписаний, або за його дорученням —iншiй особi. При одержаннi ордера пред’являються документи,що посвiдчують особу: паспорти чи документи, що їх замiню�ють, усiх членiв сiм’ї, зазначених в ордерi. При вселеннi грома�дянин здає ордер до житлово�експлуатацiйної органiзацiї, яказобов’язана укласти з ним договiр найму жилого примiщення запред’явлення паспортiв усiх членiв сiм’ї з вiдмiткою про випис�ку з попереднього мiсця проживання. У надане жиле примiщен�ня переселяються члени сiм’ї, якi включенi в ордер i дали пись�мове зобов’язання переселитися у це примiщення.

Ордер — правоустановчий документ iндивiдуального харак�теру, що видається виконавчим органом мiсцевої ради, до ком�петенцiї якого входить прийняття рiшення про надання житлата видача документа, який є єдиною правовою пiдставою навселення громадянина особисто або з його сiм’єю у жиле примi�щення.

Рiшення про надання жилого примiщення окремим грома�дянам приймає виконавчий орган мiсцевої ради або пiдприєм�ство, органiзацiя, у вiданнi яких перебуває жилий будинок. На

пiдставi прийнятого рiшення про надання жилого примiщен�ня громадяни, в тому числi тимчасово вiдсутнi, дають письмо�ве зобов’язання про звiльнення займаного жилого примiщенняв будинку державного чи громадського житлового фонду (за ви�нятком тих, кому жиле примiщення належить на правi приват�ної власностi).

Житловi вiдносини породжує саме ордер, а не рiшення, заяким його надали. З такого рiшення у виконавчого органу радиi громадянина нiяких правових зобов’язань не виникає. Окрiмтого, громадянин, лише на пiдставi такого рiшення, не вправiвимагати здiйснення будь�яких дiй щодо надання йому примi�щення, вказаного в останньому.

Законом не передбачено суб’єктивного цивiльного права гро�мадянина вимагати видачi ордера на надане йому примiщення.Але у разi вiдмови уповноваженого виконавчого органу вiдпо�вiдної ради у видачi ордера суд вправi вирiшувати спори провидачу ордера на жиле примiщення для заселення. Однак до ви�дачi ордера рiшення про надання жилого примiщення може бу�ти в односторонньому порядку переглянуто органом, який йоговинiс, якщо для цього з’являться правовi пiдстави, наприклад, увипадках, коли i сам ордер може бути визнаний недiйсним.

Положення п. 65 Правил облiку громадян, якi потребуютьполiпшення житлових умов, передбачають можливiсть перегля�ду рiшення про надання жилих примiщень у разi виявлення об�ставин, що не були вiдомi при його прийняттi, до видачi ордераi не виключають можливостi його перегляду з пiдстави вiдмовинаймача вiд одержання ордера на жиле примiщення.

У члена сiм’ї наймача, включеного до ордера на заселенняжилого примiщення, право користування останнiм виникає узв’язку iз зазначенням в ордерi, а не iз вселенням у це примiщен�ня. Тому в разi невселення у примiщення без поважних причину строки, передбаченi ст. 71 ЖК, особа визнається судом такою,що втратила право на користування наданим на сiм’ю жилимпримiщенням, а не такою, що не набула цього права.

Включення, за заявою наймача, до ордера при полiпшеннiжитлових умов осiб, якi не давали згоди на звiльнення жилогопримiщення, i подання вiдомостей, що не вiдповiдають дiйснос�тi, про потребу в полiпшеннi житлових умов, визначених ст. 59ЖК, тягне визнання ордера недiйсним з наслiдками, передбаче�ними ч. 1 ст. 117 ЖК.

44 Роздiл 2

Як приклад судової практики з розглянутих питань наво�димо витяг з ухвали судової колегiї в цивiльних справах ВСУвiд 19 липня 2000 р.

У сiчнi 1998 р. Державний Днiпропетровський проектнийiнститут (далi — iнститут) звернувся з позовом до Ф. М. i Ф. П.про виселення. Позивач зазначав, що спiльним рiшенням адмiнi�страцiї та профспiлкового комiтету iнституту вiд 5 липня 1996 р.Ф. М. на сiм’ю у складi чотирьох осiб було надано трикiмнатнуквартиру в будинку по вул. Кавалерiйськiй в м. Днiпропетров�ську. Проте 18 жовтня 1996 р. виконавчий комiтет Красногвар�дiйської районної ради (далi — виконавчий комiтет) скасувавзазначене рiшення та рекомендував адмiнiстрацiї i профспiл�ковому комiтету iнституту переглянути питання про наданняжитла працiвникам вiдповiдно до чинного законодавства.

При повторному розглядi цього питання на спiльному засi�даннi адмiнiстрацiї та профспiлкового комiтету iнституту 14 лип�ня 1997 р. Ф. М. i його сiм’я до списку на одержання житлавключенi не були, оскiльки вони не звiльнили двокiмнатну квар�тиру по пр�ту Кiрова, яку займали. Ф. М. на квартирному облiкуперебував пiд № 74 та участi в будiвництвi будинку не брав.

Посилаючись на зазначенi обставини, а також на те, що вiд�повiдачi вселилися в квартиру по вул. Кавалерiйськiй без орде�ра, позивач просив задовольнити його позовнi вимоги.

Заперечуючи проти цього позову, вiдповiдачi пред’явилизустрiчний позов про визнання частково недiйсними рiшеннявиконавчого комiтету вiд 18 жовтня 1996 р. i спiльного рiшенняадмiнiстрацiї та профспiлкового комiтету iнституту вiд 14 лип�ня 1997 р. в частинi надання спiрної квартири в будинку повул. Кавалерiйськiй сiм’ї О. Крiм того, вiдповiдачi просили зобо�в’язати виконавчий комiтет видати їм ордер на цю квартиру. Своївимоги вони обгрунтовували тим, що спiрна квартира була на�дана Ф. М. вiдповiдно до пунктiв 2.2, 3.2 колективного догово�ру на 1996 р., згiдно з яким окремим висококвалiфiкованимспецiалiстам житло може надаватися незалежно вiд настаннячерговостi, а також вiдповiдно до п. 6.3 контракту, укладеногоз Ф. М. 1 червня 1993 р., яким було передбачено позачерговеполiпшення його житлових умов.

Рiшенням Красногвардiйського районного суду м. Днiпро�петровська вiд 12 травня 1998 р., залишеним без змiни ухвалоюсудової колегiї в цивiльних справах Днiпропетровського облас�

Спори, що виникають iз житлових вiдносин 45

ного суду вiд 23 липня 1998 р., позов задоволено, у зустрiчно�му позовi вiдмовлено. Постановлено виселити Ф. М., Ф. П. та осiб,якi разом з ними проживають, з квартири будинку по вул. Кава�лерiйськiй без надання iншого жилого примiщення.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування всiх постановлених у справi су�дових рiшень та направлення її на новий розгляд.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду Украї�ни визнала, що протест пiдлягає задоволенню, а справа — на�правленню на новий розгляд з таких пiдстав.

Як вбачається з матерiалiв справи, Ф. М. перебуває з iнсти�тутом у трудових вiдносинах, займаючи посаду заступника ди�ректора по господарськiй дiяльностi i будiвництву. У листопадi1990 р. його iз сiм’єю у складi чотирьох осiб взяли на квартир�ний облiк у загальнiй черзi. Згiдно з умовами контракту, укла�деного з Ф. М. 1 червня 1993 р., iнститут зобов’язався полiпши�ти його житловi умови пiсля вводу в дiю жилого будинку повул. Кавалерiйськiй. За умовами колективного договору iн�ститут взяв на себе зобов’язання надати 50 % введеної в екс�плуатацiю жилої площi позачергово висококвалiфiкованим спе�цiалiстам та iншим працiвникам з урахуванням їх трудовоговкладу.

Спiльним рiшенням адмiнiстрацiї i профспiлкового комiте�ту iнституту вiд 5 липня 1996 р. № 29 Ф. М. та його сiм’ї було ви�дiлено трикiмнатну квартиру в будинку по вул. Кавалерiйськiй.Рiшенням виконавчого комiтету вiд 18 жовтня 1996 р. № 221/2зазначене спiльне рiшення було скасовано.

Суд цих обставин не врахував, усупереч вимогам ст. 62 ЦПКне дав належної оцiнки доказам сторiн i не з’ясував, чи мав вiд�повiдач за таких обставин право на напозачергове одержан�ня житла на пiдставi абзацу другого п. 391 Правил облiку гро�мадян, якi потребують полiпшення житлових умов i наданняїм жилих примiщень в Українськiй РСР (затвердженi поста�новою Ради Мiнiстрiв УРСР i Укрпрофради вiд 11 грудня 1984 р.№ 470).

Посилання президiї обласного суду на те, що надання Ф. М.квартири позачергово не можна вважати правильним, оскiлькив спiльному рiшеннi адмiнiстрацiї i профспiлкового комiтету iн�

46 Роздiл 2

1 У редакції постанови від 28 січня 1998 р. № 24.

ституту вiд 5 липня 1996 р. немає вказiвки на видiлення йомужитла згiдно з умовами контракту, не грунтуються на законi.

Постановлюючи рiшення про задоволення позовних вимогi виселення вiдповiдачiв зi спiрної квартири, суд не звернув ува�ги на те, що виконавчий комiтет не надiлений правом скасову�вати спiльнi рiшення адмiнiстрацiї та профспiлкового комiтетупро надання житла.

Не можна визнати достатньо обгрунтованим i висновок су�ду, що рiшення адмiнiстрацiї i профспiлкового комiтету iнсти�туту в частинi надання житла Ф. М. є незаконним, тому що вiд�повiдач не виписався з двокiмнатної квартири, оскiльки такi дiївiн мав виконати пiсля затвердження виконавчим комiтетом рi�шення про надання житла i видачi йому ордера.

Дiйшовши висновку про виселення вiдповiдачiв без надан�ня iншого житла, суд не врахував, що до вселення в спiрнуквартиру вiдповiдачi користувалися двокiмнатною квартироюпо пр�ту Кiрова, яку було передано на повторне заселення вiй�ськовiй частинi (нинi там проживає вiйськовослужбовець).

Оскiльки рiшення суду постановлене з порушенням норм ма�терiального i процесуального права, його не можна вважати за�конним та обгрунтованим.

Якщо жилi примiщення державного чи комунального жит�лового фонду заселяються тiльки на пiдставi ордера, то заселен�ня жилого примiщення в приватному житловому фондi здiйс�нюється на пiдставi договору найму, титулу. Жиле примiщення,на вселення в яке видається ордер, має бути не тiльки фактич�но, а й юридично вiльним. На жиле примiщення, наймач якогонезважаючи на непроживання в ньому зберiгає на нього право,ордер не може бути виданий, як i на примiщення, в якому хтосьпроживає без законних на те пiдстав. Житловi органи зобов’яза�нi до видачi ордера вжити всiх заходiв щодо звiльнення такогопримiщення.

Включення неповнолiтнього до ордера на жиле примiщен�ня, надане одному з батькiв, не тягне за собою втрату ним правакористування жилою площею другого з батькiв, з яким непов�нолiтнiй продовжує постiйно проживати.

У лютому 1994 р. Л. пред’явив позов до вiдкритого акцiо�нерного товариства «Київський завод по виготовленню техно�


логiчного обладнання для агропромислового комплексу» (АТ«Тодак») про визнання права на жиле примiщення i вселення.

Позивач зазначав, що його сiм’я з чотирьох осiб (вiн, бать�ки i молодший брат) проживала у двокiмнатнiй квартирi, що на�лежить вiдповiдачу. Батьки шлюб розiрвали, i матерi у 1989 р.було надано двокiмнатну квартиру, в якiй вона оселилась iз мо�лодшим сином. Оскiльки двокiмнатної квартири на двох осiб ненадавали, мати включила до членiв своєї сiм’ї i його, позивача, —на той час неповнолiтнього (народився у 1975 р.). Незважаючина те, що його було включено до ордера на нову квартиру, вiнзалишився проживати з батьком, у груднi 1993 р. був призва�ний звiдти на строкову вiйськову службу. Того ж мiсяця йогобатько помер.

Посилаючись на те, що вiдповiдач не визнав за ним правана жилу площу в спiрнiй квартирi, перешкоджає його вселеннютуди, позивач просив суд задовольнити позов.

Останнiм рiшенням судової колегiї в цивiльних справах Київ�ського мiського суду вiд 29 лютого 1996 р. позов задоволено.

У касацiйнiй скарзi АТ «Тодак» просить скасувати зазначе�не рiшення, посилаючись на те, що суд дав невiрну оцiнку зi�браним у справi доказам, зокрема не врахував, що позивачевiразом з матiр’ю було надано iншу житлову площу.

Судова колегiя в цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 3 квiт�ня 1996 р. визнала, що касацiйна скарга не пiдлягає задоволен�ню з таких пiдстав.

Зiбраними у справi доказами пiдтверджено, що позивач зiспiрної квартири не виселявся i постiйно там проживав до при�зову на вiйськову службу i користувався згiдно зi ст. 64 ЖКправами й обов’язками члена сiм’ї наймача цiєї квартири. У но�ву квартиру вiн не вселявся i тому права на неї не набув.

Це пiдтверджується показаннями свiдкiв, Л., В., П., Ц., при�єднаними до справи документами, а також тим, що особистi ре�чi позивача на момент смертi батька знаходились у спiрнiйквартирi. Батько позивача неодноразово звертався iз заявоюпро прописку сина на свою житлову площу, де той фактичнопроживав.

Суд дав належну оцiнку також тiй обставинi, що позивачадо досягнення ним повнолiття було включено до ордера наодержання матiр’ю квартири i там прописано. Оскiльки фактич�но вiн у цю квартиру не вселявся i там не проживав, зазначен�

48 Роздiл 2

ня її в окремих документах як мiсця його прописки не має пра�вового значення для вирiшення даного спору1.

Громадянин, який отримав ордер на жиле примiщення, якена момент видачi ордера було вiльним, але незабаром виявило�ся незаконно зайнятим будь�ким, вправi в судовому порядку ви�магати звiльнення примiщення.

Ордер не може бути односторонньо анульований виконав�чим органом без згоди самого громадянина i тiльки в судовомупорядку може бути визнаний недiйсним у таких випадках: на�дання громадянином вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi,про потребу в полiпшеннi житлових умов (неправомiрнi вiдо�мостi про членiв сiм’ї, якi включенi до ордера, про розмiри ранi�ше займаної площi, що слугувало пiдставою для взяття на квар�тирний облiк); порушення прав iнших громадян або органiзацiйна зазначене в ордерi жиле примiщення (видача ордера на жилепримiщення, право на яке зберiгає iнший громадянин, порушен�ня прав наймачiв на iзольоване жиле примiщення, що звiльни�лося у квартирi, порушення порядку заселення); неправомiрнiдiї службових осiб при вирiшеннi питання про надання жилогопримiщення (порушення встановленого порядку розгляду i ви�рiшення питань про взяття громадян на квартирний облiк i на�дання жилих примiщень, у тому числi з порушенням черговостiй отримання житла); iншi випадки порушення порядку й умовнадання жилих примiщень, серед яких: включення до ордерачленiв сiм’ї, якi не дали на це своєї згоди, видача ордера на фак�тично займане примiщення, видача ордера на нежиле примiщен�ня, на частину кiмнати чи сумiжну кiмнату, на жиле примiщен�ня, що не вiдповiдає санiтарним i технiчним вимогам; вiдсут�нiсть рiшення про надання жилої площi, яке має бути винесеневiдповiдним органом.

Вiдповiдно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi пи�тання, що виникли в процесi застосування судами Житловогокодексу» на вимоги про визнання недiйсним ордера на жилепримiщення за передбаченими ст. 59 ЖК пiдставами поширю�ється строк позовної давностi. Визнавши причини пропускуцього строку поважними, суд задовольняє обґрунтованi вимоги.З цих самих правил слiд виходити при розглядi вимог про висе�


1 Вісник Верховного Суду України. — 1997.— № 2.

лення осiб, договiр найму жилого примiщення з якими укладе�ний з порушенням встановленого порядку — без видачi ордера.Вiдповiдно до ст. 272 ЦК вимогу про визнання ордера недiйс�ним може бути заявлено протягом трьох рокiв з дня його видачi.

У квiтнi 2003 р. Комунальне пiдприємство (далi — КП)пред’явило позов до Т. З., С. З. про визнання недiйсним ордера,виданого С. З. 1 лютого 1999 р., на зайняття сiм’єю з двох осiбкiмнати у гуртожитку.

Свої вимоги КП обґрунтовувало тим, що оспорюваний ор�дер виданий колишнiм балансоутримувачем гуртожитку (ДП) зпорушенням вимог статей 128, 129 ЖК, пунктiв 9 та 10 Примiр�ного положення про гуртожитки, затвердженого постановоюРади мiнiстрiв УРСР вiд 3 червня 1986 р. № 208. Позивач такожзаявив вимоги про виселення вiдповiдачiв без надання iншогожилого примiщення.

Вiдповiдачi, у свою чергу, подали зустрiчний позов до КПпро зобов’язання позивача надати дозвiл на реєстрацiю за фак�тичним мiсцем проживання, куди вони вселились на законнихпiдставах.

Рiшенням районного суду вiд 7 серпня 2003 р. позов КП за�доволено, визнано недiйсним ордер, виданий 1 лютого 1999 р.С. З., на зайняття сiм’єю з двох осiб кiмнати у гуртожитку; висе�лено вiдповiдачiв разом з неповнолiтнiм сином зi спiрної кiм�нати без надання iншого жилого примiщення. У задоволеннiзустрiчного позову вiдмовлено.

В апеляцiйнiй скарзi С. З., Т. З., посилаючись на неправильнезастосування судом норм матерiального права та невiдповiднiстьвисновкiв суду обставинам справи, просили рiшення суду пер�шої iнстанцiї скасувати та направити справу на новий розгляд.

При вирiшеннi позову про визнання ордера недiйсним, ви�селення вiдповiдачiв суд першої iнстанцiї виходив з того, щопозивач не пропустив строк позовної давностi, оскiльки гурто�житок передано йому на баланс у квiтнi 2002 р. i саме з цьогочасу починається перебiг строку позовної давностi.

Однак такi висновки районного суду не вiдповiдають об�ставинам справи.

Вiдповiдачi вселились до кiмнати гуртожитку на пiдставiордера, проживають там до цього часу i вносять плату за кому�нальнi послуги до каси пiдприємства.

50 Роздiл 2

1 листопада 2001 р. С. З. уклав з ДП договiр найму жит�ла — кiмнати.

Таким чином, мiж вiдповiдачами та ДП склались право�вiдносини, що випливають з договору найму жилого примi�щення.

1 квiтня 2002 р. гуртожиток передано на баланс КП, яке взя�ло на себе права i обов’язки наймодавця i пред’явило позов провизнання виданого вiдповiдачам ордера недiйсним.

Вiдповiдно до вимог ч. 2 ст. 59 ЖК вимогу про визнанняордера недiйсним може бути заявлено протягом трьох рокiв здня його видачi.

Оспорюваний ордер виданий 1 лютого1999 р., а позов за�явлений у квiтнi 2003 р., тобто пiсля закiнчення строку позов�ної давностi.

Вiдповiдно до вимог ст. 257 ЦК закiнчення строку позовноїдавностi до пред’явлення позову є пiдставою для вiдмови в по�зовi.

Змiна осiб у зобов’язаннi, що має мiсце в даному випадку(сторона наймодавця), не тягне за собою змiни строку позов�ної давностi.

Таким чином, у задоволеннi позову КП про визнання орде�ра недiйсним слiд вiдмовити у зв’язку з пропуском строку звер�нення до суду. Позовнi вимоги про виселення вiдповiдачiв узв’язку з визнанням ордера недiйсним задоволенню не пiдля�гають.

При вирiшеннi зустрiчного позову суд першої iнстанцiї дi�йшов висновку, що у його задоволеннi слiд вiдмовити, оскiлькиС. З. та Т. З. проживають у гуртожитку всупереч закону.

Однак районний суд, на порушення вимог ЦПК України, незалучив до участi у справi як третю особу орган, який проводивреєстрацiю осiб за мiсцем проживання, не з’ясував: де зареєст�рованi вiдповiдачi; чи вирiшувалося питання їх реєстрацiї вгуртожитку, i якщо нi, то чому; чи мала мiсце письмова вiдмовау реєстрацiї, i якщо так, то хто вiдмовив i з яких пiдстав.

Суд першої iнстанцiї допустив порушення процесуальногоправа, що перешкоджає суду апеляцiйної iнстанцiї дослiдитиновi докази чи обставини, якi не були предметом розгляду в су�дi першої iнстанцiї, а тому рiшення районного суду в частинiзустрiчних позовних вимог слiд скасувати з направленням спра�ви на новий розгляд.


18 листопада 2003 р. колегiя суддiв судової палати в ци�вiльних справах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила част�ково апеляцiйну скаргу С. З., Т. З.

Рiшення районного суду м. Києва вiд 7 серпня 2003 р. ска�совано i ухвалено нове рiшення.

У задоволеннi позовних вимог КП до ДП, С. З., Т. З., третяособа — управлiння житлового забезпечення, про визнанняордера недiйсним, виселення вiдмовлено.

У частинi позовних вимог С. З., Т. З. до КП про надання до�зволу на реєстрацiю справу направлено на новий розгляд досуду першої iнстанцiї в iншому складi суду1.

Якщо позов пред’явлено особами, права яких порушено ви�дачею ордера i на яких не може бути покладено обов’язок з на�дання вiдповiдачам жилого примiщення, до участi у справi маєбути залучений виконавчий орган мiсцевої ради або iншийвiдповiдний орган, що здiйснює управлiння житловим фон�дом. Якщо, незважаючи на попередження, залучений до участiу справi орган не вирiшив питання про надання вiдповiдачампримiщення, суд вирiшує позов по сутi i при його задоволеннiпокладає на цей орган обов’язок надати вiдповiдачам те жилепримiщення, яке вони ранiше займали, або iнше, яке згiдно зч. 2 ст. 117 ЖК має вiдповiдати за розмiром i благоустроєм на�даному за ордером. У будь�якому випадку надається iнше, ане ранiше займане жиле примiщення, якщо останнє зайняте назаконних пiдставах. Якщо за ордером, виданим з порушення�ми, зазначеними у ст. 59 ЖК, особи, якi одержали його, не все�лялися, суд вирiшує питання лише про визнання ордера не�дiйсним (п. 6 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi питання, щовиникли в практицi застосування судами Житлового кодексуУкраїни»).

При вирiшеннi спорiв про визнання ордера недiйсним та iн�ших спорiв, пов’язаних з полiпшенням житлових умов, слiд ма�ти на увазi, що вiдповiдно до ст. 48 ЖК розмiр площi, яка на�дається у межах установлених норм, визначається з урахуван�ням жилої площi, належної на правi власностi особам, житловiумови яких полiпшуються, якщо ними не використанi житло�вi чеки або жиле примiщення, що перебувало в їх приватнiй

52 Роздiл 2

1 Юридичний вісник України. — 2004. — № 4. — 24—30 січня. — С. 15.

власностi, передано у власнiсть органу, який здiйснює полiп�шення житлових умов. Тiльки за цих умов розмiр жилого при�мiщення, яке надається, не може бути меншим за розмiр, що ви�значається Кабiнетом Мiнiстрiв України i Федерацiєю проф�спiлок України.

2.2. Ñïîðè ùîäî çìiíó ñêëàäi æèòëîâîãî ôîíäó

Визнання належностi примiщення до житлового чи нежит�лового фонду має важливе значення. Щодо цього питання ви�никає багато судових спорiв.

У червнi 1994 р. Український державний науково�дослiднийiнститут медико�соцiальних проблем iнвалiдностi пред’явив доШ. позов про усунення перешкод у користуваннi примiщенням,яке належить iнституту, посилаючись на те, що вiдповiдачка не�законно займає його з 1983 р. Ш. пред’явила зустрiчний позовдо названого iнституту про визнання її права на користуванняспiрним примiщенням, зазначивши, що iнститут вселив її туди у1984 р. у встановленому законом порядку i вона набула правокористування цим примiщенням.

Рiшенням Жовтневого районного суду м. Днiпропетровськавiд 28 вересня 1994 р., залишеним без змiни ухвалою судовоїколегiї в цивiльних справах Днiпропетровського обласного су�ду вiд 24 жовтня 1994 р., Ш. було зобов’язано не чинити пере�шкод позивачевi у користуваннi спiрним примiщенням i звiль�нити його, а зустрiчний позов залишено без задоволення. По�становою президiї названого обласного суду вiд 22 березня1995 р. залишено без задоволення протест заступника проку�рора областi.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування всiх постановлених у справi су�дових рiшень.

Задовольняючи позов iнституту, районний суд, з доводамиякого погодилися судова колегiя та президiя обласного суду,виходив з того, що спiрне примiщення є нежилим i вiдповiдачкапроживала в ньому тимчасово, а тому права на нього не набу�ла. Проте цi доводи не можна визнати переконливими, оскiль�ки суд неповно з’ясував обставини справи, що мають значеннядля правильного вирiшення спору.


У судовому засiданнi вiдповiдачка пояснила, що вона з 1983 р.працює в iнститутi й у зв’язку з цим у 1984 р. їй було наданеспiрне примiщення як жиле. Перевiркою, проведеною прокура�турою Днiпропетровської областi, встановлено, що згiдно з до�вiдкою Днiпропетровського БТI вiд 20 жовтня 1995 р. будинок,в якому знаходиться це примiщення, з 1973 р. перебуває на об�лiку як жилий.

Посилання позивача на те, що в 1986 р. будинок переве�дено в нежилий, спростовується довiдкою з державного архiву,згiдно з якою Днiпропетровський облвиконком, до компетенцiїякого належало вирiшення цього питання, рiшення про переве�дення будинку i, зокрема, спiрного примiщення, в нежилий неприймав.

Всупереч вимогам ЦПК районний суд доводи вiдповiдачкиретельно не перевiрив i правового статусу спiрного примiщен�ня всебiчно, повно та об’єктивно не з’ясував. Судова колегiя тапрезидiя обласного суду без достатнiх пiдстав погодилися з рi�шенням районного суду.

Враховуючи наведене судова колегiя в цивiльних справахВСУ скасувала зазначенi судовi рiшення, а справу направила нановий розгляд1.

Норма жилої площi в Українi (без урахування пiдсобнихпримiщень: кухнi, коридору, кладовки тощо) встановлена у роз�мiрi 13,65 кв. м. жилої площi на одну особу. Вiдповiдно до ч. 1ст. 48 ЖК жиле примiщення надається громадянам у межахнорми жилої площi, але не менше розмiру, який визначаєтьсяКабiнетом Мiнiстрiв України i Федерацiєю професiйних спiлокУкраїни.

Це положення отримало своє закрiплення у п. 53 Правилоблiку громадян, якi потребують полiпшення житлових умов, iнадання їм жилих примiщень в Українськiй РСР, затвердженихпостановою Ради Мiнiстрiв РСР i Укрпрофради вiд 11 грудня1984 р. № 470, в якому передбачено, що жиле примiщення на�дається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площi на однуособу, але не менше рiвня середньої забезпеченостi громадянжилою площею у даному населеному пунктi. Цей рiвень визна�чається i має перiодично переглядатися виконавчими органами

54 Роздiл 2

1 Вісник Верховного Суду України. — 1997.— № 1.

вiдповiдних рад (обласною державною адмiнiстрацiєю) разомз радами профспiлок виходячи з даних статистичної звiтностi.Постiйний договiр найму не може укладатися на iзольоване жи�ле примiщення, якщо за розмiром воно менше рiвня середньоїзабезпеченостi. Для визначення зазначених меж враховуєтьсяжила площа жилого фонду, що перебуває у приватнiй власностiгромадян.

У листопадi 1994 р. ЖЕК № 2 м. Луцька пред’явила позов доК. про виселення. Позивач посилався на те, що згiдно з рiшен�ням виконкому Луцької мiської ради вiд 4 серпня 1994 р. № 249Б. було видано ордер на заняття квартири, проте вселитися внеї той не може, оскiльки там без законних пiдстав проживаєсiм’я К. У зв’язку з цим ЖЕК просила задовольнити позов.

Заперечуючи проти цього позову, К. пред’явив до Луцькогомiськвиконкому i до Б. позов про визнання права на житло йвизнання ордера недiйсним.

К. зазначав, що спiльним рiшенням адмiнiстрацiї i профко�му ВО «Волиньбудматерiали» вiд 4 грудня 1986 р. вiн як пра�цiвник названого об’єднання був поставлений на облiк для по�лiпшення житлових умов. Пiсля того, як Кульчинський силiкат�ний завод став самостiйним пiдприємством об’єднання, йогобуло переведено на посаду директора заводу i взято за мiсцемроботи на облiк громадян, якi потребують полiпшення житло�вих умов, iз грудня 1986 р. пiд № 1.

18 грудня 1991 р. мiж ВО «Волиньбудматерiали» i ЛуцькимДПЗ�28 було укладено договiр, за яким об’єднання зобов’язува�лось вiдпустити заводу цеглу для будiвництва багатоквартир�ного будинку, а завод, у свою чергу, — видiлити об’єднанню дво�i трикiмнатну квартири. Додатковою угодою вiд 9 сiчня 1992 р.передбачено трикiмнатну квартиру видiлити Кульчинському си�лiкатному заводу. 13 жовтня 1993 р. квартиру передано заво�ду. Спiльним рiшенням адмiнiстрацiї i профкому, а також радиорендного колективу її було видiлено К.

29 листопада 1993 р. К. звiльнено з роботи. Мiськвиконкомвiдмовив йому у видачi ордера з тих пiдстав, що вiн, прожива�ючи в м. Луцьку, не мав права перебувати на квартирному облi�ку на Кульчинському силiкатному заводi i що дану квартиру ви�купив мiськвиконком. 10 жовтня 1994 р. ордер на право зай�няття спiрної квартири був виданий Б. Посилаючись на те, що


вiн проживає у спiрнiй квартирi з 1993 р., К. просив суд задо�вольнити його позовнi вимоги.

Рiшенням Луцького мiського суду вiд 27 вересня 1995 р., за�лишеним без змiни ухвалою судової колегiї в цивiльних спра�вах Волинського обласного суду вiд 5 листопада 1995 р., у по�зовi ЖЕК № 2 було вiдмовлено, а зустрiчний позов К. задово�лено. Ордер № 927 вiд 11 серпня 1994 р. на право зайняттяспiрної квартири, виданий виконкомом Луцької мiської радинародних депутатiв Б., визнано недiйсним, а мiськвиконком зо�бов’язано надати сiм’ї Б. iншу трикiмнатну квартиру в м. Луцькуi видати К., котрого визнано наймачем спiрної квартири, ордерна неї. Постановою президiї Волинського обласного суду вiд17 сiчня 1996 р. протест прокурора областi залишено без задо�волення.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування цих судових рiшень. Судова ко�легiя в цивiльних справах Верховного Суду України визнала, щопротест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов, мiський суд виходив з того, що К.було взято на облiк громадян, якi потребують полiпшення жит�лових умов, на законних пiдставах i йому мала бути видiленаспiрна квартира, а також з того, що ордер видано на фактичнозайняту квартиру. З таким висновком погодились i судова ко�легiя в цивiльних справах, i президiя обласного суду. Проте йогоне можна визнати обгрунтованим.

Представник мiськвиконкому зазначав у судовому засiдан�нi, що К. перебував на облiку громадян, якi потребують полiп�шення житлових умов, на порушення вимог чинного законодав�ства. Спiльнi рiшення адмiнiстрацiй та профкомiв об’єднання«Волиньбудматерiали» та Кульчинського силiкатного заводу провзяття К. на облiк не затверджувалися виконавчими комiтета�ми вiдповiдних рад, а рiшення адмiнiстрацiї, профкому i радитрудового колективу заводу вiд 10 листопада 1993 р. про на�дання йому квартири скасовано. Проте суд зазначених доводiвпредставника виконкому ретельно не перевiрив, не з’ясував, чизаконно скасовано рiшення профкому та адмiнiстрацiї про на�дання квартири, i, всупереч вимогам ст. 203 ЦПК, не дав їмоцiнки й не навiв мотивiв, чому не взяв їх до уваги.

Iз матерiалiв проведеної прокуратурою перевiрки видно, щодвокiмнатна квартира, в якiй проживав вiдповiдач до заселен�

56 Роздiл 2

ня спiрної квартири, була ним приватизована, а при розглядiсправи судовою колегiєю Верховного Суду України К. пред’явивдовiдку про те, що зазначена квартира перебуває на балансiЖЕК № 5. Але суд першої iнстанцiї цiєї обставини також не пе�ревiряв.

Згiдно зi ст. 48 ЖК жиле примiщення надається громадянаму межах норм жилої площi (13,65 кв. м на одну особу), але неменше розмiру, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв Українита Федерацiєю професiйних спiлок України. При цьому врахо�вується жила площа у жилому будинку (квартирi), що перебу�ває у приватнiй власностi громадян, якщо ними не використаножитловi чеки. Громадянам, якi на час полiпшення житловихумов мали жиле примiщення на правi власностi, iнше жиле при�мiщення надається в межах зазначених норм, якщо право влас�ностi на займане примiщення вони набули з використаннямжитлових чекiв або якщо вони передали житло, що перебувалов їх приватнiй власностi, органу, який здiйснює полiпшення жит�лових умов. В iнших випадках розмiр жилого примiщення, щонадається, визначається з урахуванням жилої площi, що пере�буває у приватнiй власностi громадян.

Суду слiд було з’ясувати, чи можливо виходячи з даних ви�мог визнати за К. право на спiрну квартиру. Оскiльки ж дiйснiобставини справи судом не з’ясованi, судовi рiшення у нiй неможуть залишатися в силi. Тому судова колегiя Верховного Су�ду України, керуючись статтями 337, 338 ЦПК, протест заступ�ника Генерального прокурора України задовольнила, судовi рi�шення у справi скасувала й направила її на новий розгляд.

(Витяг з ухвали Судової колегiї в цивiльних справах ВСУ вiд29 травня 1996 р.)

Норма жилої площi є розрахунковим нормативом забезпе�ченостi жилою площею у суспiльному житловому фондi на од�ну особу. Вказана норма не збiгається з рiвнем фактичної забез�печеностi громадян житлом, який може бути вищим або ниж�чим фактичного.

Стосовно будинкiв державного та громадського житловогофонду наведена норма жилої площi має значення у таких ви�падках:

— визначення максимального розмiру жилих примiщень, щонадаються громадянам (ст. 48 ЖК);


— надання вивiльненого в комунальнiй квартирi iзольова�ного жилого примiщення (ст. 54 ЖК);

— реалiзацiя права наймача на отримання жилого примiщен�ня меншого розмiру (ст. 90 ЖК);

— надання наймачу iншого благоустроєного жилого примi�щення у зв’язку з капiтальним ремонтом будинку (ст. 102 ЖК);

— виселення за пiдставами, передбаченими статтями 110 i112 ЖК;

— надання жилого примiщення у зв’язку зi зносом будинкуабо переобладнанням у нежилий (ст. 14 ЖК);

— надання квартир власникам будинкiв (ст. 171 ЖК).Ця норма враховується при проектуваннi житлового будiв�

ництва i капiтального ремонту жилих будинкiв з переплануван�ням квартир.

Л. пред’явив позов до К. про виселення з двокiмнатної, жи�лою площею 26,6 кв. м, квартири № 3 по вул. Б. Хмельницько�го, 54 в м. Овручi, зазначивши, що рiшенням Овруцького мiськ�виконкому ця квартира надана йому на сiм’ю з трьох осiб, однаквселитись туди вiн не може, оскiльки її незаконно займають вiд�повiдачi i в добровiльному порядку не звiльняють.

К. та його дружина пред’явили зустрiчний позов про визнан�ня ордера недiйсним та визнання права користування кварти�рою за ними, оскiльки вони її зайняли з дозволу мiськвиконко�му в зв’язку з вiдселенням з будинку, в якому стався вибух газу,i тому мiськвиконком не вправi був видiляти її Л.

Самостiйний позов про виселення сiм’ї К. iз зазначеної квар�тири пред’явив i Овруцький райагробуд, зазначивши, що квар�тира належить райагробуду i надана сiм’ї його працiвника Л.,вiдповiдачi ж займають квартиру незаконно i тому зобов’язанiїї звiльнити.

Справа судами розглядалась неодноразово. Останнiм рiшен�ням судової колегiї Житомирського обласного суду вiд 29 бе�резня 1993 р. позови Л. та райагробуду задоволенi, в зустрiч�ному позовi К. вiдмовлено. Постановлено виселити К. з усiмапроживаючими з ним особами з кв. 54 в буд. № 2 по вул. Iнтер�нацiональнiй.

У касацiйнiй скарзi К. просить рiшення скасувати, а справунаправити на новий розгляд, посилаючись на те, що останнєвинесене без урахування того, що в зв’язку з вибухом в будин�

58 Роздiл 2

ку вони мають право на iнше житло i отримали його з дозволукерiвництва виконкому, а тому той не вправi був перерозподi�ляти квартиру Л.

Касацiйна скарга не пiдлягає задоволенню з таких пiд�став.

Судом встановлено, що 28 жовтня 1991 р. в однiй з квартирбуд. № 2 по вул. Iнтернацiональнiй, де проживали сiм’ї К. i Л.,стався вибух газу, внаслiдок чого частина будинку зруйнова�на, а всi жильцi вiдселенi в iншi жилi примiщення. Сiм’я К. ста�ла проживати в двокiмнатнiй кв. № 3 по вул. Б. Хмельницько�го, 54.

У липнi—груднi 1992 р. в будинку проведений капiтальнийремонт i вiн прийнятий в експлуатацiю, всi жильцi, за виняткомК., повернулись у ранiше займанi квартири.

Перевiряючи вимоги К. про залишення зазначеної кварти�ри в їх подальшому користуваннi, судова колегiя обласного су�ду правильно дiйшла висновку, що вони не грунтуються на за�конi. К. дiйсно були вiдселенi в iнше жиле примiщення в зв’язкуз приведенням будинку в непридатний стан, але не на постiйнепроживання, а тимчасово. Договiр найму кв. № 54 в буд. 2 повул. Iнтернацiональнiй з ними не розривався i новий не укла�дався. Переобладнання i перепланування будинку № 54 повул. Б. Хмельницького також не проводилось, тому пiдстав длянадання К. iншого постiйного жилого примiщення немає.

У спiрну квартиру вони заселились не на пiдставi ордера,який у вiдповiдностi зi ст. 58 ЖК — єдина пiдстава для зайняттяжилого примiщення, а лише з усного дозволу керiвництва ви�конкому, тому вони зобов’язанi її звiльнити.

Що стосується доводiв вiдповiдачiв щодо непридатностi ра�нiше займаної ними квартири для проживання, то вони не грун�туються на матерiалах справи. Жодного з таких доказiв по спра�вi не встановлено. Одне лише небажання К. повертатись у ра�нiше займану однокiмнатну квартиру не могло i не може бутипiдставою для вiдмови в позовi про їх виселення.

Спiрна квартира належить Овруцькому райагробуду, i вiнвправi був розпорядитись нею на свiй розсуд, в тому числi,надавши її своєму працiвнику Л. Пiдстав для визнання недiйс�ним виданого йому ордера, на якi посилались К., немає, оскiль�ки квартира заселена ними не в установленому законом по�рядку.


Оскiльки рiшення вiдповiдає фактичним обставинам спра�ви i вимогам статей 58, 109 ЖК, судова колегiя Верховного СудуУкраїни залишила його без змiни.

(Витяг з ухвали Судової колегiї ВСУ в цивiльних справах вiд26 травня 1993 р.)

Бiльша частина квартир розташована в будинках, що перебу�вають у власностi мiсцевих органiв самоврядування. З часу прий�няття Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Українi»державний житловий фонд, у тому числi й вiдомчий, передаєть�ся у комунальну власнiсть мiсцевим органам самоврядування.Цей процес просувається повiльно, в тому числi й через те, щооргани мiсцевого самоврядування не завжди заiнтересованi уволодiннi житловим фондом, який потребує ремонту, значнихкоштiв на його утримання.

Недостатня нормативна врегульованiсть питань передачiжитлового фонду, вiдсутнiсть заiнтересованостi сторiн у такiйпередачi (це стосується насамперед житлового фонду, що по�требує ремонту), призводять до того, що пiд видом ремонту чиреконструкцiї житловий фонд фактично передається у власнiстьiнвесторам — приватним юридичним i фiзичним особам. Щобуникнути зазначеного, необхiдно врегулювати цi питання зако�нодавчо, зокрема встановити норму, яка забороняла б викорис�товувати не за призначенням проданi, переданi iншим способом(у заставу, оренду, мiну) жилi будинки державного (комуналь�ного) житлового фонду та жилi будинки, що належать до вiдом�чого житлового фонду, в тому числi перепрофiльовувати неза�вершене будiвництво жилих будинкiв.

Державний житловий фонд, що перебуває у повному госпо�дарському вiданнi чи оперативному управлiннi державних пiд�приємств, установ та органiзацiй, за їх бажанням може переда�ватися у комунальну власнiсть за мiсцем розташування будин�кiв. Цей фонд надається у власнiсть вiдповiдних мiст, селищ iсiл безоплатно. Основнi засади передачi об’єктiв права держав�ної власностi у комунальну власнiсть територiальних громадмiст, селищ, сiл або в їх спiльну власнiсть визначаються Зако�ном України «Про передачу об’єктiв права державної та кому�нальної власностi». Цим же Законом регулюються зворотнi про�цеси, пов’язанi з передачею об’єктiв права комунальної власностiу державну власнiсть.

60 Роздiл 2

Передача об’єктiв з державної у комунальну власнiсть тери�торiальних громад сiл, селищ, мiст здiйснюється за згодою сiль�ських, селищних, мiських рад, а у спiльну власнiсть територi�альних громад сiл, селищ, мiст — за наявностi згоди районних iобласних рад.

Порядок передачi житлового фонду, що перебував у повно�му господарському вiданнi пiдприємств, установ, органiзацiй, укомунальну власнiсть визначається Кабiнетом Мiнiстрiв Украї�ни, який, окрiм того, встановлює порядок подання та розглядупропозицiй щодо передачi об’єктiв з комунальної власностi удержавну.

Передача об’єктiв здiйснюється комiсiєю з питань передачiзазначених об’єктiв, до складу якої входять представники ви�конавчих органiв вiдповiдних рад, мiсцевих органiв виконавчоївлади, органiв, уповноважених управляти державним майном,фiнансових органiв, пiдприємств, трудових колективiв пiдпри�ємств, майно яких пiдлягає передачi. Порядок утворення i ро�боти комiсiї визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України — у разiпередачi об’єктiв у державну власнiсть, i вiдповiдними органа�ми мiсцевого самоврядування — якщо об’єкти передаються у ко�мунальну власнiсть.

Комiсiя визначає технiчний стан жилого будинку та, в разiпотреби, приймає рiшення щодо ремонту будинку, джерела йо�го фiнансування, строку виконання робiт.

Об’єкти житлового фонду передаються разом з майном пiд�приємств, що обслуговували цi об’єкти, у тому числi — з основ�ними фондами, ремонтно�будiвельними базами, майстернями,транспортними засобами, технiкою для прибирання, у частинi,що визначається комiсiєю з питань передачi об’єктiв, яка здiйс�нює передачу.

Разом з вiдомчим житловим фондом комунальним пiдпри�ємствам передаються зовнiшнi мережi електро�, тепло�, водо�постачання i водовiдведення, а також будiвлi, призначенi дляобслуговування цього фонду (бойлернi, котельнi, каналiзацiйнiта водопровiднi споруди, вбудованi i прибудованi примiщення,обладнання тощо).

У разi банкрутства, змiни форми власностi або лiквiдацiї пiд�приємств, установ чи органiзацiй, у повному господарському вi�даннi яких перебував державний житловий фонд, останнiй пе�


редається у комунальну власнiсть вiдповiдних мiських, селищ�них, сiльських рад.

Якщо житловий фонд перебуває у вiданнi кiлькох держав�них пiдприємств, з яких принаймнi одне зазнало банкрутства,лiквiдовано, змiнило форму власностi, вiн повнiстю може бу�ти переданий у комунальну власнiсть за згодою iнших пiдпри�ємств. У разi вiдсутностi такої згоди у комунальну власнiсть пе�редається тiльки та частина будинку, яка перебувала у вiданнiпiдприємства, що зазнало банкрутства, змiнило форму власнос�тi або лiквiдовано.

У груднi 2001 року позивачi, звернувшись до суду з позо�вом, просили визнати частково незаконним рiшення засновникiвТОВ «К.» вiд 29.10.2001 про передачу в комунальну власнiстьлише деяких квартир у будинку в с. Козiївка Краснокутськогорайону Харкiвської областi, посилаючись на те, що квартира№*, в якiй вони проживають, безпiдставно не була передана вкомунальну власнiсть. Просили також вiдшкодувати моральнушкоду.

Рiшенням Краснокутського районного суду Харкiвської об�ластi вiд 28.03.2002 в задоволеннi позову вiдмовлено.

Ухвалою апеляцiйного суду Харкiвської областi вiд 18.07.2002зазначене судове рiшення скасовано частково. Визнано не�законним рiшення зборiв засновникiв ТОВ «К.» вiд 29.10.2001у частинi вiдмови в передачi у комунальну власнiсть кварти�ри №* у будинку в с. Козiївка. Зобов’язано ТОВ «К.» переда�ти в комунальну власнiсть Козiївської сiльської ради кварти�ру №*.

У поданiй касацiйнiй скарзi ТОВ «К.» просить скасуватиухвалу апеляцiйного суду як постановлену з порушенням нормматерiального права.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.Скасовуючи рiшення суду першої iнстанцiї, апеляцiйний судвиходiв iз того, що вiдповiдач не змiг обґрунтувати, за якимпринципом вiн передав частину квартир у комунальну влас�нiсть, а iншу частину залишив за господарством. Таке рiшен�ня призвело до порушення прав i законних iнтересiв наймачiвквартир, якi не переданi в комунальну власнiсть. Оскiльки ТОВ«К.» згiдно з Указом Президента вiд 09.03.2000 № 398 прийня�ло рiшення про передачу житлового фонду в комунальну влас�

62 Роздiл 2

нiсть, то це рiшення повинне поширюватися на весь житловийфонд, а не на його частину.

Проте з таким висновком апеляцiйного суду погодитися не�можна.

Вiдповiдно до ст. 13 Конституцiї держава забезпечує за�хист прав усiх суб’єктiв права власностi i господарювання.

Згiдно зi ст. 1 протоколу № 1 Конвенцiї про захист прав лю�дини та основоположних свобод, яка вiдповiдно до ст. 9 Кон�ституцiї є частиною нацiонального законодавства, кожна фiзич�на або юридична особа має право мирно володiти своїм май�ном. Нiхто не може бути позбавлений свого майна iнакше, як вiнтересах суспiльства i на умовах, передбачених законом абозагальними принципами мiжнародного права.

Стаття 56 Закону «Про власнiсть» забороняє державним ор�ганам втручатися у здiйснення власником його правомочностейщодо володiння, користування й розпорядження своїм майномабо встановлювати не передбаченi законодавчими актами Украї�ни додатковi обов’язки чи обмеження.

Судом встановлено, що спiрний будинок є власнiстю ТОВ «К.».За рiшенням зборiв засновникiв ТОВ вiд 29.10.2001 частинаквартир у цьому будинку була передана в комунальну влас�нiсть. Щодо квартири №*, в якiй живуть позивачi, то рiшеннявiдносно цiєї квартири взагалi не приймалися.

Таким чином, резолютивна частина рiшення про визнаннянезаконним рiшення зборiв засновникiв ТОВ у частинi вiдмовивiд передачi в комунальну власнiсть квартири позивачiв не вiд�повiдає фактичним обставинам справи.

Крiм того, виходячи з правового положення спiрної квар�тири у апеляцiйного суду не було законних пiдстав зобов’язу�вати ТОВ «К.» вчиняти дiї щодо належного товариству майнабез врахування на те його волi.

Указ Президента вiд 09.03.2000 № 398 «Про деякi заходищодо полiпшення умов господарювання недержавних сiльсько�господарських пiдприємств», на який послався апеляцiйний суд,теж не мiстить положень про позбавлення належного власникамайна поза його волею.

Безпiдставним є висновок апеляцiйного суду й про порушен�ня вiдповiдачем прав i законних iнтересiв позивачiв. Останнiне позбавленi можливостi придбання займаного ними житла напiдставах, передбачених ст. 15 Закону «Про власнiсть».


З урахуванням наведеного Судова палата вважає, що апе�ляцiйний суд помилково скасував рiшення суду першої iнстан�цiї, яке вiдповiдає вимогам як матерiального, так i процесуаль�ного права.

Разом з тим ухвала апеляцiйного суду в частинi залишеннябез змiни вiдмови вiд задоволення позову про вiдшкодуванняморальної шкоди є законною i обґрунтованою, тому пiдстав дляїї скасування у вказанiй частинi немає.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата в цивiльнихсправах Верховного Суду України 14.10.2004 ухвалила касацiй�ну скаргу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «К.» задо�вольнити.

(Витяг з ухвали Судової палати в цивiльних справах ВСУвiд 14 жовтня 2004 р.)

Передача оформляється актом приймання�передачi, якийпiдписується головою i членами комiсiї та затверджується ви�конавчим органом, який утворив цю комiсiю. З моменту пiдпи�сання акта виникає право власностi на об’єкт передачi. До актаприймання�передачi вiдомчого житлового фонду в комунальнувласнiсть додаються: акт передачi наявного службового житла,договори оренди нежилих примiщень, акт передачi договорiвнайму жилих примiщень. Змiна умов договорiв найму або орен�ди здiйснюється вiдповiдно до чинного законодавства.

Передача об’єктiв державної власностi до сфери управлiнняцентральних i мiсцевих органiв виконавчої влади, у комуналь�ну власнiсть, а також передача об’єктiв комунальної власностi удержавну власнiсть мають бути погодженi з Фондом державно�го майна України.

Вiдповiдно до листа Мiнiстерства аграрної полiтики Украї�ни вiд 2 липня 2002 р. № 37�25�2�16/6206, якщо житловий фондпобудовано за рахунок коштiв державного або мiсцевого бю�джетiв, то приватизацiя його має здiйснюватись вiдповiднодо Закону України «Про приватизацiю державного житловогофонду».

Якщо житловий фонд збудовано за власнi кошти сiльгосп�пiдприємства, то згiдно з вимогами Указу Президента Украї�ни «Про деякi заходи щодо полiпшення умов господарюваннянедержавних сiльськогосподарських пiдприємств» вiд 9 берез�ня 2000 р. № 398/2000, його передача у комунальну власнiсть

64 Роздiл 2

територiальних громадян здiйснюється за згодою сiльгосппiд�приємств, господарських товариств. Пiсля здiйснення такої пе�редачi житловi будинки можна приватизувати на загальних пiд�ставах. При цьому житловий фонд не пiдлягає паюванню.

Наймач жилого примiщення в будинку державного чи гро�мадського житлового фонду та члени його сiм’ї мають правопридбати у власнiсть вiдповiдну квартиру або будинок шляхомвикупу або на iнших пiдставах, передбачених цивiльним зако�нодавством України. Згiдно з ст. 9 ЖК «нiхто не може бути ви�селений iз займаного жилого примiщення або обмежений у пра�вi користування ним iнакше як з пiдстав i в порядку, визначе�них законами».

Фонд майна Автономної Республiки Крим звернувся до гос�подарського суду з позовом до Центральної районної ради мiс�та Сiмферополя, вiдкритого акцiонерного товариства «Крим�ське пiдприємство по племiннiй справi в тваринництвi» прозобов’язання ВАТ «Кримське пiдприємство по племiннiй спра�вi в тваринництвi», вiдповiдно до п. 9 статтi 8 Закону України«Про приватизацiю державного житлового фонду» 1992 року,передати Сiмферопольськiй мiськiй радi житловi будинки, роз�ташованi в мiстi Сiмферополi по вул. Севастопольськiй, 37, а та�кож зобов’язання Центральної районної ради мiста Сiмферопо�ля прийняти цi житловi будинки в комунальну власнiсть на тiйпiдставi, що вищезгаданi житловi будинки, як державний жит�ловий фонд, у процесi приватизацiї, в ходi якої було створено в1998 роцi ВАТ «Кримське пiдприємство по племiннiй справi втваринництвi», не ввiйшли до його статутного фонду.

Рiшенням господарського суду Автономної Республiки Кримвiд 20.12.04 по справi позов задоволено: зобов’язано вiдкритеакцiонерне товариство «Кримське пiдприємство по племiннiйсправi в тваринництвi» передати жилi будинки, розташованi заадресою: м. Сiмферополь, вул. Севастопольська, 37, Сiмферо�польськiй мiськiй радi; зобов’язано Сiмферопольську мiську ра�ду прийняти в комунальну власнiсть житловi будинки, розташо�ванi за згаданою адресою.

За результатом перегляду справи в апеляцiйному порядкуСевастопольським апеляцiйним господарським судом ухваленапостанова вiд 05.03.05, якою рiшення мiсцевого господарсько�го суду скасовано, в позовi вiдмовлено. Постанова мотивована


тим, що ВАТ «Кримське пiдприємство по племiннiй справi в тва�ринництвi» не є власником житлових будинкiв за адресою:м. Сiмферополь, вул. Севастопольська, 37, тому воно не має пра�ва вчиняти будь�якi дiї щодо цього нерухомого майна. На думкугосподарського суду, власниками згаданих будинкiв є мешкан�цi квартир, якi знаходяться в цьому будинку.

Не погоджуючись з постановою у справi, позивач звернув�ся до Вищого господарського суду України з касацiйною скар�гою.

Колегiя суддiв Вищого господарського суду України вважає,що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Судами було встановлено, що наказом № 1293 вiд 10.09.98Фондом майна Автономної Республiки Крим створено ВАТ «Крим�ське пiдприємство по племiннiй справi в тваринництвi». У ста�тутний фонд ВАТ «Кримське пiдприємство по племiннiй справiв тваринництвi» було внесено державне майно (основнi i обо�ротнi засоби) на суму 941 254 грн. Вiдповiдно до iнвентариза�цiйного опису майна, яке не ввiйшло до статутного фонду ВАТ«Кримське пiдприємство по племiннiй справi в тваринництвi»,у процесi приватизацiї згадане пiдприємство не стало власни�ком будинкiв по вул. Севастопольськiй, 37 у мiстi Сiмферопо�лi, хоча, як вбачається з матерiалiв справи та встановлено су�дами, це нерухоме майно знаходиться на балансi ВАТ «Крим�ське пiдприємство по племiннiй справi в тваринництвi». Крiмтого, дане майно не перебуває нi у власностi, нi на балансi Об’єд�нання спiввласникiв багатоквартирного будинку «Злагода».Тому судом першої iнстанцiї зроблений висновок, що згаданенерухоме майно є державною власнiстю, яка знаходиться на ба�лансi ВАТ «Кримське пiдприємство по племiннiй справi в тва�ринництвi» i не ввiйшла до його статутного фонду, а отже, пе�ребуває у повному господарському вiданнi згаданого пiдпри�ємства.

Вiдповiдно до п. 1 Положення про порядок передачi у ко�мунальну власнiсть загальнодержавного житлового фонду, щознаходився в повному господарському вiданнi та в оператив�ному управлiннi пiдприємств, установ i органiзацiй, затвердже�ного постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 891 вiд 06.11.95,це Положення визначає порядок передачi в комунальну влас�нiсть державного житлового фонду, що перебував у повномугосподарському вiданнi або в оперативному управлiннi пiдпри�

66 Роздiл 2

ємств, установ та органiзацiй (далi — вiдомчий житловий фонд),у разi банкрутства, змiни форми власностi або лiквiдацiї цихпiдприємств, установ та органiзацiй.

Вiдповiдно до ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про привати�зацiю державного житлового фонду» у випадку змiни формивласностi пiдприємств, у повному господарському вiданнi якихперебуває державний житловий фонд, останнiй одночасно пе�редається у комунальну власнiсть вiдповiдних мiських, селищ�них, сiльських рад.

У даному випадку, як було встановлено судами, має мiсцезмiна форми власностi вiдповiдача: Кримське державне пiдпри�ємство по племiннiй справi у тваринництвi (державна власнiсть)було перетворено у вiдкрите акцiонерне товариство «Кримськепiдприємство по племiннiй справi в тваринництвi» (колективнавласнiсть), тому при вирiшеннi спору мають бути застосованiприписи ч. 2 п. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацiю дер�жавного житлового фонду» та Положення про порядок пере�дачi у комунальну власнiсть загальнодержавного житловогофонду, що знаходився в повному господарському вiданнi тав оперативному управлiннi пiдприємств, установ i органiзацiй,затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 891вiд 06.11.95.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, п. 6ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексуУкраїни, Вищий господарський суд України постановив: ка�сацiйну скаргу Фонду майна Автономної Республiки Крим вiд04.04.05 № 08�14/2722 задовольнити, постанову Севастополь�ського апеляцiйного господарського суду вiд 05.03.05 скасува�ти, рiшення господарського суду Автономної Республiки Кримвiд 20.12.04 у справi № 2�20/13777.1�04 залишити без змiн.

(Постанова ВГСУ вiд 31 травня 2005 р. у справi № 2!20/13777.1!04)

Нежилi примiщення житлового фонду, якi використовую�ться пiдприємствами торгiвлi, громадського харчування, жит�лово�комунального та побутового обслуговування населення наумовах оренди, передаються у комунальну власнiсть вiдповiднихрад.

Житло не придатне для проживання, виключається з жит�лового фонду жилих будинкiв i жилих примiщень. Стаття 7 ЖК


передбачає, що квартири i будинки державного та громадськогожитлового фонду, не придатнi для проживання, можуть бутипереобладнанi для використання в iнших цiлях або знесенi за рi�шенням виконавчого органу вiдповiдної ради або мiсцевої дер�жавної адмiнiстрацiї. Обстежувати стан цих будинкiв слiд пе�рiодично у строки, встановленi Кабiнетом Мiнiстрiв України, —не менше одного разу на п’ять рокiв.

Рiшення з питань переведення жилих примiщень у будин�ках державного чи громадського житлового фонду в нежилi мо�жуть приймати лише органи, визначенi актами законодавстваУкраїни.

Порядок обстеження стану жилих будинкiв з метою вста�новлення їх вiдповiдностi санiтарним i технiчним вимогам i ви�знання жилих будинкiв i жилих примiщень не придатними дляпроживання визначений постановою Ради Мiнiстрiв Україн�ської РСР вiд 26 квiтня 1984 р. № 189.

При обстеженнi стану жилих будинкiв перевiряються: а) двiрбудинку та елементи його благоустрою; б) фундаменти, пiдва�ли; в) стiни та елементи фасадiв (балкони, еркери, карнизи то�що); г) стиковi з’єднання у великопанельних жилих будинках;г) дах будинку та обладнання на ньому (димовi та вентиляцiйнiканали тощо); е) лiфти та їх обладнання; є) поверхи жилого бу�динку, включаючи їх конструкцiї; ж) iнженерне обладнання.

Обстеження стану жилих будинкiв провадиться iнженер�но�технiчними працiвниками житлово�експлуатацiйних органi�зацiй за участю представникiв громадськостi. У разi необхiд�ностi до обстеження стану жилих будинкiв залучаються фахiвцiпроектних i науково�дослiдних органiзацiй та органiв i закладiвсанiтарно�епiдемiологiчної служби.

Якщо експлуатацiя будинкiв вiдомчого житлового фондуздiйснюється безпосередньо вiдповiдним пiдприємством, уста�новою, органiзацiєю, то обстеження цих будинкiв, за клопотан�ням останнiх, здiйснюється житлово�експлуатацiйною органi�зацiєю, визначеною виконавчим органом мiсцевої ради.

Щоб визнати будинок не придатним для проживання, необ�хiдно дотримання вiдповiдної процедури. Якщо пiд час плано�вих або позапланових обстежень цих будинкiв виявиться їх не�вiдповiднiсть санiтарним i технiчним вимогам, яку можна й до�цiльно лiквiдувати шляхом проведення капiтального ремонту,житлово�експлуатацiйна органiзацiя, у вiданнi якої перебуває

68 Роздiл 2

житловий фонд, повинна позитивно вирiшити питання про про�ведення такого ремонту.

У разi неможливостi й недоцiльностi проведення капiталь�ного ремонту житлово�експлуатацiйна органiзацiя вносить доуповноваженого органу пропозицiю про визнання жилого бу�динку таким, що не вiдповiдає санiтарним i технiчним вимогам iє не придатним для проживання. При цьому додаються такi до�кументи:

1) акт обстеження стану жилого будинку з вiдповiдним ви�сновком;

2) технiчний паспорт жилого будинку з даними про його фi�зичну зношенiсть;

3) висновок проектної або науково�дослiдної органiзацiї (уразi необхiдностi) щодо технiчного стану жилого будинку та пронеможлиiвiсть або недоцiльнiсть проведення капiтального ре�монту будинку;

4) висновок органу або закладу санiтарно�епiдемiологiчноїслужиби щодо вiдповiдностi жилого будинку санiтарним нормам.

Для обстеження стану будинкiв призначається комiсiя ускладi: заступника голови мiсцевої державної адмiнiстрацiї абоiншого виконавчого органу, начальника управлiння житлово�го господарства, представникiв органiв управлiння у справахбудiвництва i архiтектури, органiв санiтарно�епiдемiологiчноїслужби, державного пожежного нагляду, депутата мiсцевої ра�ди, iнженера житлово�експлуатацiйної органiзацiї та представ�ника громадського будинкового комiтету. Комiсiя має право за�лучати фахiвцiв проектних, науково�дослiдних iнститутiв та iн.

Вона складає акт обстеження будинку, перевiряє обгрунто�ванiсть висновкiв про неможливiсть або недоцiльнiсть капiталь�ного ремонту. При вирiшеннi такого надзвичайно важливогопитання, як визнання жилих будинкiв не придатними для про�живання, дотримання вимог щодо такого складу комiсiї є обо�в’язковим.

Комiсiя встановлює причини незадовiльного стану жилогобудинку i, за наявностi вини в цьому службових осiб, ставитьпитання про притягнення їх до вiдповiдальностi. Якщо виявле�нi дефекти та фактори, якi спричинили їх появу, можуть бутиусуненi шляхом проведення капiтального ремонту будинку, ма�терiали обстеження передаються житлово�експлуатацiйнiй ор�ганiзацiї для його проведення. При визнаннi жилого будинку


не придатним для проживання, комiсiя вносить пропозицiю зпiдготовленим проектом вiдповiдного рiшення.

Згiдно з Правилами оцiнки фiзичного зносу жилих будин�кiв, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу вiд 2 липня1993 р. № 52, будинок визнається не придатним для проживан�ня, коли його фiзичний знос сягає 81 вiдсотка, тобто такий бу�динок практично зношений. Пропозицiя про використання бу�динку в iнших цiлях або його знесення вноситься виконавчиморганом до вищестоящого виконавчого органу. При цьому до�даються такi документи: 1) рiшення виконавчого органу район�ної, мiської, районної в мiстi ради про визнання жилого будинкутаким, що не вiдповiдає санiтарним i технiчним нормам i не при�датним для проживання; 2) проект рiшення виконавчого органуобласної, мiської ради про подальше використання жилого бу�динку або його знесення.

При вирiшеннi питання щодо жилого будинку вiдомчогожитлового фонду пропозицiя погоджується з вiдповiдним пiд�приємством, установою, органiзацiєю. Вмотивована пропози�цiя про узгодження або неузгодження вноситься до виконавчогооргану вiдповiдної ради. Вiн розглядає поданi матерiали i прий�має рiшення про використання не придатного для проживаннябудинку або його знесення.

2.3. Ñïîðè ùîäî ïåðåâåäåííÿ æèòëàó íåæèòëîâèé ôîíä

Переведення приватизованого житлового фонду у нежитло�вий, вiдповiдно до судової практики, що склалася, здiйснюєтьсяза заявою власника i вiдповiдним рiшенням мiсцевї ради. Судивиходять з того, що мiсцевi ради не повиннi створювати пере�шкод для здiйснення прав власникiв. Однак таку позицiю мож�на заперечити. Оскiльки житло має спецiальне призначення, пра�во власностi на нього може бути обмежене зобов’язанням влас�ника використовувати житло за призначенням.

Використання житлового фонду приватної власностi не ре�гламентується, але мiсцевi ради повиннi здiйснювати контрольза використанням власником житла за призначенням.

Рiшення з питань переведення жилих примiщень у будин�ках державного житлового фонду в нежилi можуть прийматилише органи, визначенi актами законодавства України.

70 Роздiл 2

Заступник прокурора Автономної Республiки Крим звернув�ся до суду iз заявою про визнання незаконною постанови Радимiнiстрiв Автономної Республiки Крим вiд 14 вересня 1999 р.№ 351 «Про реконструкцiю жилих примiщень i використання їхв iнших цiлях». У заявi вiн зазначав, що цiєю постановою вико�навчим комiтетам мiсцевих рад та державним адмiнiстрацiямдозволено самостiйно вирiшувати питання, пов’язанi з переоб�ладнанням i переведенням жилих примiщень у нежилi. Посила�ючись на те, що дана постанова суперечить нормам КонституцiїУкраїни та ЖК, оскiльки питання переведення жилих примi�щень у нежилi в Автономнiй Республiцi Крим є виключною ком�петенцiєю Ради мiнiстрiв i передача цього питання до компе�тенцiї державних адмiнiстрацiй та виконавчих комiтетiв рад несприятиме збереженню житлового фонду, заступник прокуро�ра просив задовольнити заяву.

Рiшенням Верховного суду Автономної Республiки Крим вiд21 грудня 1999 р. в задоволеннi заяви було вiдмовлено.

Вiдповiдно до статей 7, 8 ЖК переведення придатних дляпроживання жилих будинкiв i жилих примiщень у будинкахдержавного та громадського житлового фонду в нежилi, як пра�вило, не допускається. У виняткових випадках не придатнi дляпроживання жилi будинки i примiщення переобладнуються длявикористання в iнших цiлях або такi будинки зносяться за рi�шенням виконавчого комiтету обласної, мiської (мiста респуб�лiканського пiдпорядкування) ради.

У даному випадку вирiшення питань про переведення жи�лих будинкiв та примiщень у нежилi, про переобладнання та�ких будинкiв i примiщень для використання в iнших цiлях абопро знесення цих будинкiв належить до компетенцiї Ради мi�нiстрiв.

Вiдмовляючи в задоволеннi заяви, суд виходив iз того, щовiдповiдно до ч. 1 ст. 44 Конституцiї Автономної РеспублiкиКрим Верховна Рада цiєї республiки може делегувати орга�нам мiсцевого самоврядування виконання окремих функцiйi що в даному випадку передача повноважень по переведен�ню примiщень iз жилих у нежилi вiдбулася згiдно iз зазначе�ною Конституцiєю. Проте такий висновок суду не є обґрунто�ваним.

Як вбачається з матерiалiв справи, питання про делегуван�ня органам мiсцевого самоврядування наданих ЖК Радi мiнi�


стрiв повноважень щодо переведення жилих примiщень у не�жилi вирiшила сама Рада мiнiстрiв, а не Верховна Рада Авто�номної Республiки Крим. Даних про те, що остання розглядалапитання i постановлювала рiшення про передачу повноваженьвiд Ради мiнiстрiв до органiв мiсцевого самоврядування, у спра�вi немає.

Оскiльки судом неповно з’ясованi обставини справи, правата обов’язки сторiн, а наявним у нiй доказам дано неправильнуправову оцiнку, постановлене рiшення не може залишатися всилi й пiдлягає скасуванню, а справа — направленню на новийрозгляд.

Виходячи з наведеного судова колегiя в цивiльних справахВерховного Суду України ухвалою вiд 15.03.2000 р. рiшенняВерховного суду Автономної Республiки Крим скасувала i на�правила справу на новий розгляд1.

Переведення житлового фонду в нежитловий передбаченочастиною першою ст. 8 ЖК, яка встановлює право виконавчогокомiтету обласної, мiської ради здiйснювати таке переведення увиняткових випадках.

Так, у жовтнi 2003 р. С. звернувся до суду з позовом до В.,виконавчого комiтету Прилуцької мiської ради (далi — Викон�ком) про визнання незаконним рiшення Виконкому вiд 19 сер�пня 2003 р. № 527 (далi — рiшення Виконкому вiд 19 серпня2003 р.) та усунення обмежень у правi власностi на квартиру.У позовнiй заявi С. зазначив, що вiн є власником квартири № 18в м. Прилуки. Сусiдня квартира № 17 належить вiдповiдачевi,який переобладнує її у нежиле примiщення, хоча С. згоди навиконання таких робiт не давав. Позивач просив задовольнитийого вимоги, посилаючись на те, що рiшенням Виконкому вiд19 серпня 2003 р., яким надано дозвiл на переобладнання квар�тири № 17 у нежиле примiщення, та виконанням В. робiт щодопереобладнання порушено його права.

Прилуцький мiськрайонний суд Чернiгiвської областi рi�шенням вiд 6 листопада 2003 р. визнав незаконним рiшенняВиконкому вiд 19 серпня 2003 р. у частинi надання згоди В. напереобладнання квартири, зобов’язав вiдповiдача привести

72 Роздiл 2

1 Вісник Верховного Суду України. — 2000. — № 5 (21).

зовнiшню стiну квартири № 18 у попереднiй стан, знести сходидля входу до квартири i заборонив йому переобладнувати квар�тиру в нежиле примiщення.

Апеляцiйний суд Чернiгiвської областi рiшенням вiд 3 бе�резня 2004 р. скасував рiшення суду першої iнстанцiї в частинiвизнання незаконним рiшення Виконкому вiд 19 серпня 2003 р.у частинi надання згоди В. на переобладнання квартири, зобо�в’язання його привести зовнiшню стiну квартири № 18 у попе�реднiй стан, заборонив проведення переобладнання квартириу нежиле примiщення i ухвалив нове рiшення про вiдмову в по�зовi у цiй частинi.

Колегiєю суддiв Судової палати у цивiльних справах Вер�ховного Суду України вирiшено, що касацiйна скарга пiдлягаєчастковому задоволенню на таких пiдставах.

Установлено, що сторони є власниками сумiжних квартирна першому поверсi в будинку у м. Прилуках: С. — квартири№ 18, а В. — квартири № 17.

На пiдставi рiшення Виконкому вiд 19 серпня 2003 р. В. на�дано дозвiл на переобладнання належної йому квартири пiд сто�матологiчний кабiнет iз облаштуванням фасаду та благоустроємприлеглої територiї.

Вiдповiдно до зазначеного дозволу та затвердженого про�екту В. здiйснив облицювання зовнiшньої стiни жилої кварти�ри С. i пiд вiкном цiєї квартири, на ширину вiконного прорiзу,зробив сходи для входу до стоматологiчного кабiнету.

Задовольняючи позов С. про визнання незаконним рiшен�ня Виконкому вiд 19 серпня 2003 р. про надання дозволу напереобладнання квартири № 18 у нежиле примiщення та усу�нення обмежень у здiйсненнi права власностi, суд першої iн�станцiї обґрунтовано виходив iз порушення мiською радою тавласником квартири № 18 прав позивача — власника сумiжно�го жилого примiщення.

Скасовуючи правильне, по сутi, рiшення суду першої iн�станцiї та вiдмовляючи С. у задоволеннi його вимог (за винят�ком вимог про знесення сходiв для входу до нежилого при�мiщення — у цiй частинi рiшення суду залишено без змiни),апеляцiйний суд дiйшов помилкового висновку щодо закон�ностi рiшення мiської ради про надання дозволу на переоблад�нання квартири та вiдсутностi порушень прав власностi по�зивача.


Вiдмовляючи позивачу у визнаннi незаконним рiшення Ви�конкому вiд 19 серпня 2003 р. про надання В. дозволу на пере�обладнання квартири в нежиле примiщення, апеляцiйний суд неврахував, що це рiшення прийнято з порушенням положень ста�тей 7, 8 ЖК УРСР та поза межами повноважень мiської ради, ви�значених у ст. 30 Закону «Про мiсцеве самоврядування в Украї�нi» вiд 21 травня 1997 р. № 280/97�ВР чи делегованих облас�ною радою.

Безпiдставно скасувавши законне й обґрунтоване рiшеннясуду першої iнстанцiї, апеляцiйний суд неправильно застосувавнорми матерiального права до спiрних правовiдносин, що при�звело до неправильного вирiшення спору та помилкового ска�сування рiшення суду першої iнстанцiї.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегiєю суддiвСудової палати у цивiльних справах Верховного Суду Україникасацiйну скаргу В. задоволено частково: рiшення апеляцiйно�го суду Чернiгiвської областi скасовано, а рiшення Прилуцькогомiськрайонного суду залишено в силi.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 20 вересня 2006 р.1)

Правилами користування примiщеннями житлових будин�кiв, затвердженими постановою Кабiнету Мiнiстрiв України«Про механiзм впровадження Закону України «Про прива�тизацiю державного житлового фонду» вiд 8 жовтня 1992 р.№ 572 встановлено права та обов’язки власникiв та найма�чiв (орендарiв) примiщень житлових будинкiв. Зокрема, во�ни мають право на переобладнання i перепланування жилих iпiдсобних примiщень, балконiв i лоджiй за вiдповiдними про�ектами, без обмеження iнтересiв iнших громадян, якi прожи�вають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) таоргану мiсцевого самоврядування, виданого в установленомупорядку.

Власники, наймачi, орендарi несуть вiдповiдальнiсть згiдно iззаконодавством за дотримання вимог нормативно�правових актiвщодо використання примiщень житлового будинку за призна�

74 Роздiл 2

1 Судова практика Верховного Суду України у цивiльних справах : офiц.вид. / Верхов. Суд України; упоряд. : А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова; за заг. ред.А. Г. Яреми. — К.: Iн Юре, 2007. — С. 55—72.

ченням, збереження житлових i пiдсобних примiщень та технiч�ного обладнання.

Спори стосовно користування примiщеннями житлових бу�динкiв розв’язуються шляхом проведення переговорiв мiж учас�никами спору або у судовому порядку.

Враховуючи вимоги законiв України «Про приватизацiюдержавного житлового фонду» та «Про власнiсть», а також ЦКщодо володiння, користування i розпорядження майном, яке пе�ребуває у спiльнiй частковiй власностi, у разi коли в житловомубудинку є приватизованi квартири, при переобладнаннi примi�щень такого будинку пiд офiси, торговельнi органiзацiї тощо звикористанням мiсць загального користування будинку необ�хiдна згода власникiв приватизованих квартир.

Використовувати жилi примiщення з iншою метою можна вразi визнання їх не придатними для проживання з подальшимпереведенням у нежилi, яке регламентується ЖК та постановоюРади мiнiстрiв УРСР «Про порядок обстеження стану житло�вих будинкiв з метою встановлення їх вiдповiдностi санiтарнимi технiчним вимогам та визнання житлових будинкiв i житло�вих примiщень не придатними для проживання» вiд 26 квiтня1984 р. № 189.

Вiдповiдно до вимог державних будiвельних норм ДБНВ.2.2�15�2005 «Житловi будинки. Основнi положення» примi�щення магазинiв роздрiбної торгiвлi допускається розмiщувативиключно на першому, другому i цокольному поверхах житло�вих будинкiв, а примiщення громадського призначення, крiмпримiщень громадського призначення гуртожиткiв i житловихбудинкiв для осiб похилого вiку та сiмей з iнвалiдами, повиннiмати входи та евакуацiйнi виходи, iзольованi вiд житлової час�тини будинку.

Виконання робiт з перебудови та перепланування житловихпримiщень у багатоквартирних будинках iз подальшим вико�ристанням їх як нежитлових примiщень повинно здiйснювати�ся за згодою спiввласникiв будинку без обмеження їх iнтересiвта житлових прав.

Порядок та умови надання дозволу на виконання будiвель�них робiт з реконструкцiї встановлено Положенням про поря�док надання дозволу на виконання будiвельних робiт, затвер�дженим наказом Держбуду України вiд 5 грудня 2000 р. № 273.Ним повиннi керуватися всi суб’єкти будiвництва незалежно


вiд форми власностi, вiдомчої належностi та джерел фiнансу�вання.

Цим Положенням встановлено, що дозвiл на виконання бу�дiвельних робiт надається iнспекцiями державного архiтектур�но�будiвельного контролю, якi одночасно ведуть реєстр наданихдозволiв. Дозвiл на виконання робiт iз переобладнання та пере�планування жилих примiщень повинен надаватися за рiшеннямвиконавчих органiв мiських (районних) рад i за погодженняморганiв мiстобудування та архiтектури, санiтарних i протипо�жежних служб. Виконання будiвельних робiт без вищезазначе�ного дозволу забороняється. Проектна документацiя на переоб�ладнання i перепланування квартир обов’язково має погоджу�ватися з мiсцевими органами державного нагляду.

Вiдповiдно до КАСУ:— виконання будiвельних або реставрацiйних робiт без до�

зволу чи затвердженого проекту або з вiдхиленням вiд ньоготягне за собою накладення штрафу на громадян вiд одного додесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, на по�садових осiб — вiд п’яти до двадцяти неоподатковуваних мiнi�мумiв доходiв громадян (ст. 96);

— порушення правил користування жилими примiщення�ми, санiтарного утримання мiсць загального користування, схо�дових клiток, лiфтiв, пiд’їздiв, придомових територiй, правилексплуатацiї жилих будинкiв, жилих примiщень та iнженерногообладнання, безгосподарне їх утримання, а також самовiльне їхутримання, а також самовiльне переобладнання та переплану�вання жилих будинкiв, жилих примiщень, їх обладнання та об’єк�тiв благоустрою — тягнуть за собою попередження або накла�дення штрафу на громадян вiд одного до трьох неоподатковува�них мiнiмумiв доходiв громадян (ст. 150).

Для улаштування у жилому будинку примiщень для торго�вих, побутових та iнших потреб, необхiдна згода мешканцiв цьо�го будинку.

Позивачi, якi є мешканцями будинку за адресою… вва�жають, що, оскiльки не давали згоди на переведення квартиригр. М. Л. у нежиле примiщення i облаштування в нiй магазину,таке рiшення суб’єкта владних повноважень є нечинним.

Рiшенням виконавчого комiтету Харкiвської мiської ради вiд21 квiтня 2004 р. № 350 гр. М. Л. наданий дозвiл на реконструк�

76 Роздiл 2

цiю квартири пiд магазин непродовольчих товарiв з улашту�ванням двох окремих входiв.

У касацiйних скаргах, посилаючись на порушення судомнорм матерiального та процесуального права, вiдповiдач татретя особа ставлять питання про скасування постанови апе�ляцiйного суду Харкiвської областi вiд 27 грудня 2005 р., якоюскасована постанова Київського мiського суду м. Харкова вiд2 листопада 2005 р. про вiдмову в задоволеннi позову про ви�знання нечинним рiшення виконавчого комiтету Харкiвськоїмiської ради вiд 21 квiтня 2004 р. № 350, яким квартира пере�ведена у нежиле примiщення та надано третiй особi дозвiл на їїреконтрукцiю пiд магазин. Оскарженою постановою визначенонечинним та скасовано рiшення виконавчого комiтету Харкiв�ської мiської ради вiд 21 квiтня 2004 р. № 350 у частинi наданнядозволу на реконтрукцiю квартири пiд магазин, закрито прова�дження в частинi позовних вимог про усунення перешкод у ко�ристуваннi примiщеннями бомбосховища, як таке, що не пiдля�гає розгляду в порядку адмiнiстративного судочинства (час�тина 3 ст. 21 Кодексу адмiнiстративного судочинства України).Просять постановити нове рiшення про вiдмову в задоволеннiпозову.

Однак, скасовуючи рiшення першої iнстанцiї та визнаючинечинним рiшення виконавчого комiтету Харкiвської мiськоїради вiд 21 квiтня 2004 року № 350 у частинi надання дозволуна реконтрукцiю квартири пiд магазин, апеляцiйний суд помил�ково виходив з того, що, оскiльки вiдповiдно до ч. 2 ст. 382 Ци�вiльного кодексу України власникам квартир у дво� або багато�квартирному житловому будинку належать на правi спiльноїсумiсної власностi примiщення загального користування, опо�рнi конструкцiї будинку, обладнання за межами або всерединiквартири, яке обслуговує бiльше однiєї квартири, а також спо�руди, будiвлi, призначенi для забезпечення потреб усiх власни�кiв квартир та власникiв нежитло� вих примiщень, якi розташо�ванi у житловому будинку, то суб’єкт владних повноважень по�рушив передбачене статтею 41 Конституцiї України право навласнiсть, не отримавши вiд позивачiв як вiд власникiв квартирта допомiжних примiщень багатоквартирного будинку згоду нареконструкцiю квартири.

Судом апеляцiйної iнстанцiї неправильно застосоване рi�шення Конституцiйного Суду України вiд 2 березня 2004 р.


№ 4�рп/2004, оскiльки воно стосується допомiжних примiщень(пiдвалiв, сараїв, кладовок, горищ, колясочних i т. iн.), до якихспiрна квартира не вiдноситься. Не пiдлягає застосуванню доспiрних правовiдносин i Закон України «Про об’єднання спiв�власникiв багатоквартирного будинку», оскiльки таке об’єднан�ня позивачами не створено.

Висновки суду апеляцiйної iнстанцiї, що рiшення виконав�чого комiтету Харкiвської мiської ради вiд 21 квiтня 2004 року№ 350 у частинi надання дозволу на реконтрукцiю квартири пiдмагазин порушує права та законнi iнтереси позивачiв, не ґрун�туються на законi та суперечать вимогам ст. 41 КонституцiїУкраїни, статтi 319 Цивiльного кодексу України, вiдповiдно дояких власник володiє, користується, розпоряджається своїм май�ном на власний розсуд i не використовує право власностi нашкоду правам, свободам та гiдностi громадян, iнтересам суспiль�ства.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адмiнiстратив�ного судочинства України, колегiя суддiв Вищого адмiнiстра�тивного суду України 01.06.2006 р. постановила:

Касацiйнi скарги гр. М. Л., виконавчого комiтету Харкiв�ської мiської ради задовольнити частково.

Постанову апеляцiйного суду Харкiвської областi вiд 27 груд�ня 2005 року в частинi, що стосується вимог про усунення пере�шкод у користуваннi бомбосховищем у будинку, залишити беззмiн, а в рештi скасувати.

Постанову Київського районного суду мiста Харкова вiд2 листопада 2005 року в частинi вiдмови у визнаннi нечин�ним рiшення виконавчого комiтету Харкiвської мiської ради вiд21 квiтня 2004 року № 350 в частинi надання дозволу на рекон�струкцiю квартири у нежиле примiщення та надання дозволугр. М. Л. на реконструкцiю пiд магазин непродовольчих товарiвз улаштуванням двох окремих входiв залишити в силi.

(Постанова ВГСУ вiд 1 червня 2006 р.)

Вiдносини, пов’язанi з використанням пiд житло примiщеньу нежилих будинках та iнших будiвлях, не призначених i не при�датних для постiйного проживання громадян, регулюються нор�мами цивiльного, а не житлового законодавства, незалежно вiдїх тривалостi.

78 Роздiл 2

Житловий фонд може змiнюватися i переводитися у нежит�ловий. Щодо цiєї проблеми, то слiд зазначити, що вiдповiдно доiнформацiйного листа Державного комiтету України з питаньрегуляторної полiтики та пiдприємництва вiд 11 травня 2002 р.№ 1�211/2564 i статей 7, 8 ЖК передбачена можливiсть переве�дення жилих примiщень у нежилi.

Не придатнi для проживання жилi будинки i жилi примi�щення переобладнуються для використання в iнших цiлях, аботакi будинки зносяться за рiшенням виконавчого комiтету об�ласної, мiської ради.

Не придатнi для проживання жилi примiщення в будинкахжитлово�будiвельних кооперативiв може бути переобладнано внежилi за рiшенням загальних зборiв членiв кооперативу, затвер�дженим виконавчим комiтетом обласної, мiської ради.

Статтею 8 ЖК визначається порядок переведення жилих бу�динкiв i жилих примiщень у нежилi. Переведення придатних дляпроживання жилих будинкiв i жилих примiщень у будинках дер�жавного i громадського житлового фонду в нежилi, як правило,не допускається. У виняткових випадках таке переведення можездiйснюватися за рiшенням органiв, зазначених у частинi дру�гiй ст. 7 цього Кодексу, а саме — виконавчого комiтету обласної,мiської ради.

Переведення жилих будинкiв i жилих примiщень вiдомчого iгромадського житлового фонду в нежилi провадиться за пропо�зицiями вiдповiдних мiнiстерств, державних комiтетiв, вiдомствi центральних органiв громадських органiзацiй.

Вiдповiдно до ст. 10 Закону України «Про приватизацiюдержавного житлового фонду» вiд 19 червня 1992 р. № 2482�XIIвласники квартир багатоквартирних будинкiв є спiввласника�ми допомiжних примiщень будинку, технiчного обладнання, еле�ментiв зовнiшнього благоустрою i зобов’язанi брати участь у за�гальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку i прибу�динкової територiї пропорцiйно своїй частцi у майнi будинку.Допомiжнi примiщення (комори, сараї тощо) передаються увласнiсть квартиронаймачiв безоплатно i окремо приватизацiїне пiдлягають.

Для забезпечення ефективного використання приватизова�них квартир та управлiння ними згiдно з даною статтею власни�ки квартир (будинкiв) можуть створювати товариства або об’єд�


нання iндивiдуальних власникiв квартир i будинкiв. У багато�квартирному будинку не всi квартири якого приватизованi, мiжтовариством (об’єднанням) iндивiдуальних власникiв квартир iвласниками неприватизованих квартир укладається угода проспiльне володiння будинком та дольову участь у витратах найого утримання.

Статтею 26 Закону України «Про об’єднання спiввласникiвбагатоквартирного будинку» вiд 29 листопада 2001 р. № 2866�IIIвласник примiщення у багатоквартирному будинку, в якомустворене об’єднання, може здати це примiщення в оренду дляпроживання фiзичнiй особi або для здiйснення господарської,пiдприємницької та iншої не забороненої законом дiяльностi фi�зичнiй або юридичнiй особi, якщо така дiяльнiсть не суперечитьвстановленим нормам використання примiщень у жилих будин�ках та не завдає шкоди iнтересам власникiв (користувачiв) i нав�колишньому середовищу.

За необхiдностi може бути здiйснено переведення примiщен�ня у нежиле на строк дiї договору оренди або постiйно у поряд�ку, встановленому законодавством (частина друга ст. 26 вказа�ного Закону).

Не допускається передача в оренду жилого чи нежилого при�мiщення для ведення господарської, пiдприємницької та iншоїдiяльностi, якщо це суперечить iнтересам або обмежує права iн�ших власникiв (користувачiв) примiщень.

Виходячи з вищевикладеного примiщення, розташованi вжилих будинках, можуть використовуватися для влаштуван�ня офiсiв та примiщень господарського призначення (магази�ни, косметичнi салони, перукарнi, майстернi тощо) без дозво�лу об’єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку тiлькив тому разi, коли договiр на використання укладено до такогооб’єднання. В усiх iнших випадках воно (вказане використання)можливе лише за погодженням з об’єднанням спiввласникiв ба�гатоквартирного будинку.

У разi якщо таке об’єднання не створено, необхiднiсть пого�дження влаштування примiщень господарського призначення звласниками квартир багатоквартирного будинку чинним зако�нодавством не передбачена1.

80 Роздiл 2

1 Бізнес�Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. — 2002. — № 22/1—2. —3 червня.

2.4. Ñïîðè ùîäî ïðàâà ãðîìàäÿííà îòðèìàííÿ æèòëà ó áóäèíêàõ äåðæàâíîãî

i êîìóíàëüíîãî æèòëîâîãî ôîíäóПри розiрваннi шлюбу мiж особами, якi працюють на одно�

му пiдприємствi, в установi, органiзацiї i перебувають на квар�тирному облiку за мiсцем роботи, облiкова справа вiдповiдноподiляється i за колишнiм подружжям зберiгається право пе�ребування на облiку за мiсцем роботи. Якщо колишнiй чоловiк(дружина) заявника не працює на тому самому пiдприємствi, вустановi, органiзацiї, вiн (вона) переводиться на облiк за мiсцемсвоєї роботи, а якщо там не ведеться облiк, — на облiк до ви�конавчого органу ради за мiсцем проживання.

У разi припинення трудових вiдносин з пiдприємством, ус�тановою чи органiзацiєю громадянина, який перебував на квар�тирному облiку за мiсцем роботи, а також у разi тимчасовоговиїзду на роботу в iншу мiсцевiсть (якщо за тим, хто виїхав, збе�рiгається жиле примiщення), вiн переводиться на облiк до ви�конавчого органу вiдповiдної ради за мiсцем проживання.

У вереснi 2002 р. Д. звернулася в порядку, передбаченомуст. 2481 ЦПК, до суду зi скаргою, в якiй просила зобов’язатиадмiнiстрацiю вiдкритого акцiонерного товариства «Вiнниць�кий державний експериментальний оптико�механiчний завод»поновити її в пiльговiй черзi на отримання житла та надати окре�му однокiмнатну квартиру. На обґрунтування своїх вимог скарж�ниця зазначила, що пiсля закiнчення в 1988 р. Вiнницького по�лiтехнiчного iнституту вона як молодий спецiалiст була прий�нята на посаду iнженера�конструктора науково�виробничогопiдприємства «Пошук» i поставлена на квартирний облiк поза�чергово. Пiд час роботи їй було надано лiжко�мiсце в гурто�житку для малосiмейних у м. Вiнницi. У зв’язку зi скороченнямштату її було звiльнено з роботи 14 сiчня 1998 р. й знято з квар�тирного облiку на пiдставi протоколу засiдання профспiлково�го комiтету ВАТ вiд 29 грудня 1999 р. № 14. Посилаючись на те,що в 1998 р. на пiдприємствi вiдбувся розподiл квартир, однакквартиру отримав Л., який стояв у черзi пiсля неї, i на час звер�нення до суду зi скаргою вона не має постiйного мiсця прожи�вання, оскiльки її виселено з квартири, де вона жила, скаржни�ця просила поновити її в черзi на отримання житла й зобов’яза�ти ВАТ надати їй квартиру.


У груднi 2002 р. Д. подала заяву, в якiй просила розглянутиїї скаргу в позовному провадженнi.

Ленiнський районний суд м. Вiнницi рiшенням вiд 19 груд�ня 2002 р., залишеним без змiни ухвалою апеляцiйного судуВiнницької областi вiд 4 березня 2003 р., позов задовольнив:постановив поновити Д. у пiльговiй черзi на позачергове отри�мання житла та зобов’язати адмiнiстрацiю ВАТ надати Д. окре�му однокiмнатну квартиру.

У касацiйнiй скарзi ВАТ порушило питання про скасуванняухвалених судових рiшень i закриття провадження у справi зпiдстав неправильного застосування судами норм матерiально�го та процесуального права. Скаржник також послався на рiшен�ня Ленiнського районного суду м. Вiнницi вiд 8 квiтня 1999 р.,яке набрало законної сили та яким Д. вiдмовлено в задоволен�нi позовних вимог до Вiнницького державного експерименталь�ного оптико�механiчного заводу, правонаступником якого є ВАТ,про надання житла.

Перевiривши матерiали справи, Судова палата у цивiльнихсправах Верховного Суду України дiйшла висновку, що касацiй�на скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Згiдно з рiшенням Ленiнського районного суду м. Вiнницiвiд 8 квiтня 1999 р. позов Заводу задоволено: Д. виселено зкiмнати в будинку, що належить цьому пiдприємству, та пересе�лено в гуртожиток для холостякiв. У задоволеннi зустрiчногопозову Д. про надання житла вiдмовлено.

На пiдставi протоколу засiдання профспiлкового комiтетуВАТ вiд 29 грудня 1999 р. № 14 Д. знято з квартирного облiкуна пiдприємствi.

Вiдповiдно до норм пiдпункту 3 п. 26, абзацу другого п. 30та абзацу другого п. 39 Правил облiку громадян, якi потребу�ють полiпшення житлових умов, i надання їм жилих примiщеньв Українськiй РСР (затвердженi постановою Ради Мiнiстрiв Укра�їнської РСР i Української республiканської ради професiйнихспiлок вiд 11 грудня 1984 р. № 470) особи, що перебувають наоблiку за мiсцем роботи, знiмаються з квартирного облiку у ви�падку припинення трудових вiдносин з пiдприємством, устано�вою, органiзацiєю.

При припиненнi трудових вiдносин з пiдприємством, уста�новою, органiзацiєю громадянина, який перебував на квартир�ному облiку за мiсцем роботи, i тимчасовому виїздi на роботу в

82 Роздiл 2

iншу мiсцевiсть (якщо за тим, хто виїхав, за законом зберiгаєть�ся жиле примiщення) вiн переводиться на облiк до виконавчо�го комiтету мiсцевої ради за мiсцем проживання.

Адмiнiстрацiї та профспiлковому комiтету пiдприємства, уста�нови, органiзацiї за згодою ради трудового колективу дозволя�ється позачергово видiляти житло окремим висококвалiфiкова�ним спецiалiстам та iншим працiвникам з урахуванням їхньоготрудового внеску.

Поновлюючи позивачку в черзi на позачергове отриманняжитла у вiдповiдача, суд виходив з того, що при прийняттi рi�шення про зняття її з квартирного облiку її не запросили на за�сiдання профспiлкового комiтету та що було порушено черго�вiсть при наданнi житла особi, яка перебувала у черзi за пози�вачкою.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскiль�ки сам по собi факт вiдсутностi на засiданнi профспiлковогокомiтету позивачки, якiй не повiдомили про час розгляду питан�ня про зняття з квартирного облiку, не може бути пiдставою дляскасування рiшення, що вiдповiдає пiдпункту 3 п. 26 Правил.

Крiм того, пославшись на порушення черговостi при надан�нi житла, суд не перевiрив доводiв вiдповiдача про забезпечен�ня житлом працiвника в порядку, передбаченому абзацом дру�гим п. 39 Правил.

За таких обставин ухвалою вiд 13.10.2004 р. Судова палатау цивiльних справах Верховного Суду України вирiшила каса�цiйну скаргу ВАТ задовольнити частково, рiшення Ленiнськогорайонного суду м. Вiнницi вiд 19 грудня 2002 р. та ухвалу апе�ляцiйного суду Вiнницької областi вiд 4 березня 2003 р. ска�сувати i направити справу на новий розгляд до суду першої iн�станцiї.

Невиконання вимог щодо надання житла певним категорiямгромадян призводить до появи певної категорiї судових справщодо виконання зобов’язання про надання житла.

Г. пред’явила позов до Львiвської мiської державної адмi�нiстрацiї про забезпечення житлом.

Позивачка вказувала, що з 1987 р. працює суддею Личакiв�ського райнарсуду м. Львова. Її сiм’я в складi трьох осiб i бать�ко проживають в однокiмнатнiй квартирi площею 17,5 кв. м i


потребують полiпшення житлових умов. Посилаючись на те, щовiдповiдач на вживає заходiв для забезпечення житлом, Г. про�сила зобов’язати вiдповiдача надати квартиру.

Рiшенням судової колегiї Львiвського обласного суду вiд17 лютого 1993 р. мiську державну адмiнiстрацiю зобов’язанонадати позивачцi на сiм’ю з трьох осiб незаселену двокiмнатнуквартиру.

У касацiйнiй скарзi Львiвська мiська державна адмiнiстра�цiя просить скасувати рiшення суду, а справу направити на но�вий розгляд, вказуючи на те, що Г. не перебувала на облiку напозачергове надання жилих примiщень. Мiська адмiнiстрацiяне вiдмовляється вiд надання квартири, але не має можливостiце зробити.

Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягає з таких пiдстав.Згiдно з ст. 44 Закону України «Про статус суддiв» суддя,

який потребує полiпшення житлових умов, забезпечується бла�гоустроєним житлом не пiзнiш як через шiсть мiсяцiв пiсля об�рання. Судом встановлено, що позивачка обрана народним суд�дею i понад шiсть мiсяцiв пiсля обрання проживає в однокiм�натнiй квартирi сiм’єю з трьох осiб разом з батьком i потребуєполiпшення житлових умов.

Вiдповiдно до ст. 46 ЖК жиле примiщення надається суд�дям позачергово, тому вiдмова в зарахуваннi Г. на облiк дляпозачергового надання жилого примiщення не може бути пере�шкодою в наданнi їй жилого примiщення. Доводи вiдповiдача вкасацiйнiй скарзi про неможливiсть надання позивачцi кварти�ри не заслуговують на увагу. Судом встановлено, i це пiдтвер�джується матерiалами справи, що в мiстi є декiлька вiльних квар�тир, одну з яких суд i зобов’язав надати Г. Передача квартируправлiнню юстицiї не звiльняє мiську державну адмiнiстрацiювiд виконання вимог закону про забезпечення суддiв, якi по�требують полiпшення житлових умов, житлом.

Враховуючи, що рiшення суду вiдповiдає встановленим об�ставинам справи i вимогам закону, судова колегiя ВерховногоСуду України залишила рiшення без змiни.

(Витяг з ухвали Судової колегiї в цивiльних справах ВСУ вiд29 жовтня 1993 р.)

…Рiшенням Печерського районного суду мiста Києва вiд28.03.2005 позов гр. Х. до Державного казначейства України та

84 Роздiл 2

Державної судової адмiнiстрацiї України задоволено частково.Державне казначейство України зобов’язано за рахунок коштiвдержавного бюджету перерахувати апеляцiйному суду Донець�кої областi 397 600 гривень для придбання квартири i передачiїї в користування суддi апеляцiйного суду Донецької областiгр. Х.

Ухвалою апеляцiйного суду мiста Києва вiд 13.07.2005 апе�ляцiйна скарга Державного казначейства України вiдхилена, арiшення суду першої iнстанцiї залишено без змiн.

Не погоджуючись iз зазначеними судовими рiшенням, Дер�жавне казначейство України звернулося з касацiйною скаргою,в якiй просить скасувати рiшення Печерського районного судумiста Києва вiд 28.03.2005 та ухвалу апеляцiйного суду мiстаКиєва вiд 13.07.2005.

Свої касацiйнi вимоги скаржник мотивує тим, що судамипершої та апеляцiйної iнстанцiй неправильно застосованi нор�ми матерiального права, а саме вимоги бюджетного законодав�ства України.

Судами першої та апеляцiйної iнстанцiй встановлено, щоПостановою Верховної Ради України вiд 04.03.98 гр. Х. булообрано безстроково суддею апеляцiйного суду Донецької об�ластi.

Гр. Х. разом з сiм’єю у складi 6 чоловiк проживає у двокiм�натнiй квартирi i перебуває на квартирному облiку в загальнiйчерзi з 1981 року, а з 12.11.2003 — на пiльговiй черзi.

Згiдно зi ст. 126 Конституцiї України незалежнiсть i недотор�каннiсть суддiв гарантується Конституцiєю i законами України.

Вiдповiдно до пункту сьомого ст. 44 Закону України «Простатус суддiв» суддя, який потребує полiпшення житлових умов,не пiзнiше шести мiсяцiв пiсля обрання забезпечується впо�рядкованим житлом у виглядi окремої квартири або будинкувiдповiдними мiсцевими органами державної виконавчої вла�ди, а у разi незабезпечення суддi впорядкованим житлом судза рахунок коштiв державного бюджету може придбати кварти�ру або будинок за ринковими цiнами i передати їх у користу�вання суддi. Однак в установлений законом термiн гр. Х. жит�лом забезпечений не був, а апеляцiйний суд Донецької областiпозбавлений можливостi придбати житло для суддi, оскiльки здержавного бюджету необхiднi для цього кошти в його розпо�рядження не надiйшли.


Крiм того, ст. 11 Закону України «Про статус суддiв» визна�чає, що гарантiї незалежностi суддi, включаючи заходи його пра�вового захисту, матерiального i соцiального забезпечення, пе�редбаченi цим Законом, поширюються на всiх суддiв України iне можуть бути скасованi або зниженi iншими нормативнимиактами України.

Таким чином, судами першої та апеляцiйної iнстанцiй пра�вильно застосовано норми матерiального закону при вирiшен�нi позову гр. Х. до Державного казначейства України та Дер�жавної судової адмiнiстрацiї України, а тому позов задоволенообґрунтовано.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 231, 254 Кодексу адмi�нiстративного судочинства України, колегiя суддiв Вищого адмi�нiстративного суду України вiд 29.03.2006 р., ухвалила:

Касацiйну скаргу Державного казначейства України на рi�шення Печерського районного суду мiста Києва вiд 28.03.2005та на ухвалу апеляцiйного суду мiста Києва вiд 13.07.2005 посправi № 2�1067/05 залишити без задоволення, а рiшення Пе�черського районного суду мiста Києва вiд 28.03.2005 та ухва�лу апеляцiйного суду мiста Києва вiд 13.07.2005 по справi;2�1067/05 — без змiн.

(Витяг з ухвали ВАСУ вiд 29.03.2006 р.)

У планах розподiлу житла передбачається обов’язкове видi�лення жилої площi пiдприємствам, установам i органiзацiям, якiпередали виконавчому органу мiсцевої ради кошти у порядкупайової участi в житловому будiвництвi, та виконавчим орга�нам мiсцевих рад, якi ведуть квартирний облiк.

Жила площа в будинках, споруджених iз залученням у по�рядку пайової участi коштiв пiдприємств, установ та органiза�цiй, розподiляється для заселення мiж учасниками будiвництвапропорцiйно до переданих ними коштiв.

Виконавчi органи мiсцевих рад не пiзнiше квiтня поточногороку письмово повiдомляють вiдповiднi органiзацiї про розмiрвидiленої жилої площi.

Державнi органiзацiї, якi здiйснюють житлове будiвництвоабо беруть пайову участь у житловому будiвництвi, разом з вiдпо�вiдними галузевими комiтетами професiйних спiлок складаютьплани розподiлу жилої площi, яка пiдлягає введенню в експлу�атацiю, мiж пiдвiдомчими пiдприємствами, установами й орга�

86 Роздiл 2

нiзацiями, що ведуть квартирний облiк (або контрольнi спискисвоїх працiвникiв, якi перебувають на облiку у виконавчому ор�ганi ради за мiсцем проживання).

При виникненнi спорiв щодо розподiлу жилої площi в ново�зведених будинках слiд керуватися листом ВАСУ «Про деякiпитання практики вирiшення господарських спорiв» вiд 6 черв�ня 1994 р. № 01�8/368, де зазначено: якщо для будiвництва жи�лого будинку пайовик перерахував основному замовниковi кош�ти, складено договiр, в якому визначенi умови щодо кiлькостiквартир (з однiєї, двох, трьох i бiльше кiмнат), що належить пе�редати пайовику пiсля прийняття будинку в експлуатацiю, а за�мовник не виконує свого зобов’язання, є пiдстави для звернен�ня до суду iз позовом i вимогою передачi площi у натурi.

Коли ж у договорi вiдсутнi застереження щодо кiлькостiконкретних квартир, якi належить передати пайовику, i спiр ви�рiшується до видачi ордерiв громадянам та до заселення прий�нятого в експлуатацiю будинку, суд може прийняти рiшення пропередачу замовником пайовику певної кiлькостi квартир.

Якщо при вирiшеннi спору виявлено, що у процесi будiвни�цтва жилого будинку сталося його подорожчання i пайовик наобґрунтовану вимогу замовника не перерахував додатковi кош�ти, рiшення про зобов’язання замовника передати пайовику квар�тири треба приймати з огляду на суму ранiше перерахованихкоштiв. При цьому кiлькiсть квартир, що має належати пайови�ку, визначається виходячи з вартостi жилої площi на момент їхвидiлення.

Якщо при вирiшеннi спору буде встановлено, що жилий бу�динок заселений на пiдставi законно виданих ордерiв, суд, за за�явою позивача (пайовика), має право змiнити пiдставу або пред�мет позову, наприклад, замiсть передачi жилої площi в натурiвирiшити питання про стягнення iз замовника вартостi належ�них до передачi квартир або стягнути iз замовника кошти, вне�сенi пайовиком на будiвництво будинку. В останньому випадкупайовик має право вимагати вiдшкодування збиткiв, завданихневиконанням зобов’язання, зокрема пов’язаних з придбаннямвiдповiдної кiлькостi квартир.

Жила площа, збудована за рахунок капiтальних вкладень,спецiально видiлених у зв’язку з введенням у дiю нових вироб�ничих потужностей i об’єктiв, з дозволу виконавчого органу об�


ласної, Київської i Севастопольської мiських рад та ради проф�спiлок може надаватися поза чергою квалiфiкованим робiтни�кам, iнженерно�технiчним працiвникам та iншим спецiалiстамданих пiдприємства, органiзацiї, а також працiвникам, запроше�ним з iнших населених пунктiв.

Громадяни, якi користуються правом позачергового одер�жання жилих примiщень, включаються в окремий список. Рi�шення про включення в цей список приймається вiдповiдновиконавчим органом мiсцевої ради або власником (уповнова�женим ним органом) пiдприємства, установи, органiзацiї i проф�спiлковим комiтетом. Рiшення власника чи уповноваженого ниморгану (органу громадської органiзацiї) затверджується вико�навчим органом мiсцевої ради. Про прийняте рiшення повiдом�ляється заiнтересованим особам.

Список громадян, якi користуються правом позачерговогоодержання жилих примiщень, вивiшується для загального вi�дома.

Згiдно зi ст. 46 ЖК особам, направленим у порядку розподi�лу на роботу в iншу мiсцевiсть, жиле примiщення за мiсцем ро�боти надається позачергою. Чинним законодавством не перед�бачено, що ненадання їм жилого примiщення в межах перiоду,коли вони вважалися молодими фахiвцями, позбавляє їх пiльг,якщо вони продовжують працювати за мiсцем розподiлу.

Пунктом 32 Порядку працевлаштування випускникiв ви�щих навчальних закладiв, пiдготовка яких здiйснювалася задержавним замовленням (затверджений постановою КабiнетуМiнiстрiв України вiд 22 серпня 1996 р. № 993), зокрема, визна�чено, що випускники, яких не було забезпечено житлом згiдно зугодою i якi продовжують працювати за призначенням, маютьправо на позачергове одержання житла незалежно вiд стажу ро�боти.

2.5. Ñïîðè ùî âèïëèâàþòüç äîãîâîðó íàéìó æèëîãî ïðèìiùåííÿ

äåðæàâíîãî ÷è êîìóíàëüíîãî æèòëîâîãî ôîíäóСудовому розгляду пiдлягають спори, пов’язанi з договором

найму жилого примiщення, зокрема: про надання наймачевi звiль�неного жилого примiщення у квартирi, в якiй вiн проживає, якщойому вiдмовлено в наданнi цього примiщення, або на нього ви�

88 Роздiл 2

дано ордер iншiй особi, або воно передано iншому наймачевi,який проживає у цiй самiй квартирi; про вiдмову у видачi охо�ронного свiдоцтва; про примусовий обмiн жилого примiщення,яке вiн займає; вiдмову пiдприємства, установи i органiзацiї узгодi на обмiн або виконкому — у видачi обмiнного ордера; пропереселення на час капiтального ремонту жилого будинку; провiдмову в наданнi жилого примiщення, що збереглося пiсля ка�пiтального ремонту; про визнання i втрату права на жиле при�мiщення; про надання жилого примiщення за вимогами грома�дян, якi мають право на позачергове надання жилих примiщень,у тому числi у випадках порушення встановленого законодав�ством строку надання житла, тощо.

Наймодавцями жилих примiщень у будинках державного тагромадського житлових фондiв є орган мiсцевого самоврядуван�ня, який делегує зазначене повноваження житлово�експлуата�цiйним органiзацiям, а в разi їх вiдсутностi — вiдповiдним пiд�приємствам, установам, органiзацiям. Наймачами жилих при�мiщень можуть бути тiльки фiзичнi особи — громадяни України,оскiльки головне призначення договору найму — задоволенняжитлових потреб громадян.

Договiр найму — це договiр, за яким наймодавець зобов’язу�ється надати за вiдповiдну плату жиле примiщення у безстро�кове користування в будинках державного i громадського жит�лових фондiв для проживання в ньому. Цей договiр визначаєправа i обов’язки двох сторiн — наймача i наймодавця. Договiрнайму, порiвняно з цивiльним договором найму житла, має своївiдмiнностi. Предметом договору найму може бути тiльки жилепримiщення, яке вiдповiдає визначеним ЖК вимогам.

Наймачами виступають тiльки громадяни, у той час як сто�роною договору майнового найму можуть бути i юридичнi осо�би. Коло прав наймача жилого примiщення значно ширше, йомугарантуються: право безстрокового користування жилим при�мiщенням, можливостi бронювання останнього, його обмiну, при�ватизацiї тощо. Зазначений договiр забезпечує права не тiлькинаймача, який отримав ордер, а й усiх членiв його сiм’ї. Пред�метом договору найму є конкретне, iндивiдуально визначенежиле примiщення, з приводу якого укладається договiр. Дого�вiр найму укладається з особою, на iм’я якої видано ордер абовiдкрито особистий рахунок. Якщо на момент укладення догово�ру вказана особа померла чи переїхала на iнше мiсце проживан�


ня, договiр може бути укладений з iншим повнолiтнiм членом їїсiм’ї за наявностi згоди на це iнших членiв сiм’ї, якi проживалиразом з нею. Способи забезпечення виконання договору такожрiзнi.

Договiр найму може укладатися лише з повнолiтнiм грома�дянином. У тих випадках, коли в квартирi залишаються прожи�вати неповнолiтнi дiти до 14 рокiв, договiр найму укладається зопiкуном дитини. Неповнолiтнi вiком вiд 14 до 18 рокiв можутьукладати договiр самi за згодою батькiв (усиновителiв) або пiк�лувальникiв (ст. 32 ЦК).

Iз загальних правил укладення договору найму можуть бу�ти винятки. Згiдно iз ст. 32 ЖК неповнолiтнi особи, якi одружи�лися або влаштувалися на роботу до досягнення 18�рiчного вi�ку, мають право на одержання жилого примiщення в будинкахдержавного i громадського житлових фондiв, i в зв’язку з цимїм надається право самостiйно укладати договiр найму. Грома�дяни не можуть реалiзувати право на отримання жилого примi�щення без укладення договору найму.

Б. Л. пред’явила позов до Б. Г., Б. В. та iнших про вселення.Позивачка зазначала, що, зареєструвавши шлюб з Б. В., сталапроживати в квартирi, наймачем якої є його мати, Б. Г. У цiй са�мiй квартирi прописанi дочка вiдповiдачки, Я. Н., з чоловiкомта двома дiтьми, але проживають вони в iншому мiсцi. Посила�ючись на те, що вiдповiдачi перешкоджають їй користуватисяжилою площею, позивачка просила задовольнити її вимогу.

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм рiшен�ням судової колегiї Одеського обласного суду вiд 19 сiчня 1983 р.у позовi вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi позивачка просить рiшення суду скасу�вати, а справу направити на новий розгляд, мотивуючи тим, щосуд належним чином не перевiрив усiх обставин у справi i по�милково дiйшов висновку, що вона не проживала на спiрнiй жи�лiй площi. Касацiйна скарга задоволенню не пiдлягає.

Судом встановлено, що до укладення шлюбу позивачки з Б.В. у спiрнiй квартирi проживали його батьки, сестра з чоловi�ком та їх двоє неповнолiтнiх дiтей i для проживання у цiй квар�тирi ще однiєї сiм’ї, яку утворили позивачка i Б. В., фактично небуло належних умов. У зв’язку з цим пiсля укладення шлюбу по�зивачка i Б. В. стали проживати як пiднаймачi в квартирi, най�

90 Роздiл 2

мачем якої був Ц. Ф. Сюди ж вони перевезли свої речi. На спiр�ну жилу площу позивачку було прописано лише тодi, коли по�стало питання про влаштування її на роботу в м. Одесi. Однак iпiсля прописки вона в спiрну квартиру не поселилася. Викла�дене пiдтверджується довiдками ЖКК комбiнату «Одеспромбуд»,показаннями свiдкiв та iншими матерiалами справи.

За таких обставин суд вiдмовив у позовi обґрунтовано, по�силання у касацiйнiй скарзi на невiдповiднiсть висновкiв судудiйсним обставинам справи безпiдставнi.

Судова колегiя Верховного Суду УРСР 23 серпня 1983 р.ухвалила: касацiйну скаргу Б. Л. залишити без задоволення, арiшення судової колегiї Одеського обласного суду вiд 19 сiчня1983 р. — без змiн1.

Єдиною правовою пiдставою для укладення договору най�му жилих примiщень державного чи комунального житловогофонду є ордер. Оскiльки громадяни отримують жиле примiщен�ня у безстрокове користування, договiр найму укладається наневизначений термiн.

Житловi правовiдносини є одним з видiв цивiльних майно�вих правовiдносин, що виникають з угоди мiж наймачем i най�модавцем з приводу користування наданим громадянину жилимпримiщенням. За договором найму одна сторона зобов’язуєтьсянадати iншiй сторонi за плату жиле примiщення для проживан�ня. Договiр найму жилого примiщення укладається наймачем звласником будинку.

У силу двостороннього договору наймодавець на пiдставiадмiнiстративного акта (рiшення мiсцевої ради про наданняжитла) надає у постiйне користування наймачевi жилi примi�щення, а наймач зобов’язується використовувати їх за прямимпризначенням, забезпечувати належну схороннiсть i вноситиквартирну плату i плату за комунальнi послуги. Договiр наймужилого примiщення укладається на пiдставi Типового договорунайму житла.

Стаття 63 ЖК наводить вичерпний об’єктний склад пред�мета договору житлового найму. Предметом договору наймужилого примiщення в будинках державного та комунального


1 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. —№ 2.

житлового фонду є окрема квартира або iнше iзольоване жилепримiщення, що складається з однiєї чи кiлькох кiмнат, одно�квартирний жилий будинок, кiмнати в комунальнiй квартирi,частина будинку. Вони мають бути призначенi для постiйногопроживання i вiдповiдати необхiдним санiтарним i технiчнимвимогам.

Статтi 379, 380, 382 ЦК визначають поняття житла як жит�ловий будинок, квартира, iнше примiщення, призначенi та при�датнi для постiйного проживання в них.

Жилим будинком є будiвля капiтального типу, спорудженаз дотриманням вимог, встановлених законом, iншими норма�тивно�правовими актами, i призначена для постiйного у нiй про�живання.

Квартирою є iзольоване примiщення в житловому будинку,призначене та придатне для постiйного у ньому проживання.

Чинне законодавство не дає однозначного, юридично за�крiпленого визначення понять «окрема квартира» чи «iнше iзо�льоване жиле примiщення». Проаналiзувавши низку термiнiв,можна дiйти такого висновку.

Пiд окремого квартирою слiд розумiти частину жилого бу�динку, яка призначена для постiйного проживання однiєї сiм’ї,мiстить обладнанi жилi та пiдсобнi примiщення i має окремийвихiд. Пiд iншим iзольованим примiщенням слiд розумiти кiм�нату або кiлька кiмнат у квартирi, якi призначенi для однiєї абокiлькох сiмей.

Предметом договору найму житла є жиле примiщення, при�значене для проживання в ньому, яке впорядковане вiдповiднодо умов даного населеного пункту i вiдповiдає встановленим са�нiтарним i технiчним вимогам.

Не можуть бути самостiйним предметом договору найму: жи�ле примiщення, яке хоч i є iзольованим, проте за розмiром мен�ше встановленого для надання однiй особi; частина кiмнати абокiмната, зв’язана з iншою кiмнатою спiльним входом, а такожпiдсобнi примiщення — кухня, коридор, комора тощо, якi пере�бувають у загальному користуваннi з наймачами iнших кiмнатцiєї ж квартири.

Тобто в користування наймача може бути передано лишепримiщення, яке не тiльки прямо призначено для проживанняв ньому, а й вiдповiдає певним вимогам.

92 Роздiл 2

При укладеннi договору найму на одну чи кiлька кiмнат узагальнiй квартирi, кухня, ванна кiмната та примiщення госпо�дарського побутового призначення залишаються у загальномукористуваннi з наймачами iнших кiмнат цiєї ж квартири.

Порядок користування пiдсобними примiщеннями госпо�дарського побутового призначення встановлюється за взаємноюзгодою всiх мешканцiв квартири, а у разi недосягнення згодиабо порушення вже встановленого порядку користування спо�ри про це розглядаються судом.

У червнi 1995 р. В.С. пред’явила позов до В. А. про визнан�ня його таким, що втратив право користування жилим примiщен�ням. Позивачка зазначала, що в лютому 1990 р. її сiм’ї з п’ятичоловiк було видiлено чотирикiмнатну квартиру в м. Володи�мирi�Волинському. У серпнi 1994 р. їх шлюб з вiдповiдачем бу�ло розiрвано в судовому порядку, пiсля чого вiн забрав своїособистi речi й виїхав на постiйне мiсце проживання в м. Пол�таву. Позивачка просила задовольнити позов з пiдстав, перед�бачених ст. 107 ЖК.

Заперечуючи проти позову, В. А. пред’явив зустрiчний по�зов до В. С. i Володимир�Волинського мiськвиконкому про змi�ну умов договору найму жилого примiщення. Вiн зазначав, щопрописаний i проживає у спiрнiй квартирi з колишньою дружи�ною та неповнолiтньою дочкою. Пiсля розiрвання шлюбу мiжним i позивачкою склалися неприязнi стосунки, вона почалаперешкоджати йому користуватися квартирою i не бажає вирi�шити це питання в добровiльному порядку. В. А. просив змiнитиумови договору найму, видiливши в його користування кiмнатужилою площею 16,2 кв. м, а в користування позивачки й доч�ки — кiмнати площею 11,2, 9,7 i 7,8 кв. м i залишивши пiдсобнiпримiщення в загальному користуваннi. Крiм того, вiн поясниву судовому засiданнi, що виїжджав у м. Полтаву не на постiйнемiсце проживання, а у зв’язку з трудовим договором i нiколи невтрачав iнтересу до квартири. В. А. просив задовольнити по�зов, оскiльки, на його думку, є можливiсть видiлити йому окре�му кiмнату.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рiшен�ням Волинського обласного суду вiд 21 травня 1996 р. у позовiВ. С. було вiдмовлено, а зустрiчний позов В. А. задоволено. Судзмiнив договiр найму жилого примiщення, видiливши в корис�


тування В. А. кiмнату площею 16,2 кв. м, i зобов’язав Володи�мир�Волинський мiськвиконком укласти з ним окремий договiрнайму.

Кiмнати площею 11,2, 9,7 i 7,8 кв. м та лоджiю було видiле�но В. С. та її неповнолiтнiй дочцi, а пiдсобнi примiщення: кори�дор, кухню, ванну, туалет, кладову — залишено у спiльному ко�ристуваннi. З В. С. на користь В. А. стягнуто 10 млн. крб., спла�чених ним за надання юридичної допомоги.

У касацiйнiй скарзi В. С. просила скасувати рiшення, поси�лаючись на те, що воно суперечить зiбраним у справi доказамi що суд дав однобiчну оцiнку поясненням свiдкiв та деякимписьмовим доказам. Судова колегiя в цивiльних справах Вер�ховного Суду України визнала, що касацiйна скарга пiдлягає за�доволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 107 ЖК у разi вибуття наймача та членiвйого сiм’ї на постiйне проживання до iншого населеного пунктуабо в iнше жиле примiщення в цьому ж населеному пунктi до�говiр найму примiщення вважається розiрваним з дня вибут�тя. Якщо з жилого примiщення вибуває не вся сiм’я, то договiрнайму не розривається, а член сiм’ї, який вибув на постiйне мiс�це проживання в iнше мiсце, втрачає право користування цимпримiщенням з дня вибуття.

Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови «Продеякi питання, що виникли в практицi застосування судами Жит�лового кодексу України» вiд 12 квiтня 1985 р. № 2 роз’яснив,що на пiдтвердження вибуття суд може брати до уваги будь�якiфактичнi данi, якi свiдчать про обрання стороною iншого по�стiйного мiсця проживання (повiдомлення про це в листах, роз�писка, переадресовування кореспонденцiї, утворення сiм’ї в iн�шому мiсцi, перевезення майна в iнше жиле примiщення, виїздв iнший населений пункт i постiйна прописка там, укладеннятрудового договору на невизначений строк тощо).

Виходячи з цих роз’яснень суд дiйшов обгрунтованого вис�новку, що В. С. не подала переконливих доказiв про добровiль�ний виїзд вiдповiдача зi спiрної квартири на постiйне прожи�вання в м. Полтаву. Вiдповiдно до ст. 203 ЦПК суд навiв у рi�шеннi докази, що пiдтверджують тимчасову вiдсутнiсть В.С. успiрнiй квартирi, зумовлену характером його роботи, неприяз�ними стосунками з позивачкою та хворобою. Спiрна квартирабула постiйним мiсцем його проживання, вiн з неї не випису�

94 Роздiл 2

вався, за мiсцем роботи в м. Полтавi постiйним житлом забез�печений не був.

Не можна погодитися з доводами касацiйної скарги i проте, що суд не дав оцiнки поясненням свiдкiв Н. М., Л. Г., Д. Г., К.В., М. Г., Р. О. та актам, складеним працiвниками ЖЕК № 1. Суднавiв у рiшеннi (з посиланням на вiдповiднi докази) мотивикритичної оцiнки показань ряду свiдкiв i документiв, у тому чис�лi зазначених у касацiйнiй скарзi.

Задовольняючи зустрiчний позов, суд виходив з того, що цевiдповiдає вимогам ст. 63 ЖК i не погiршує житлових умов по�зивачки.

Разом з тим, як у судовому засiданнi, так i в касацiйнiйскарзi позивачка зазначала: у них з вiдповiдачем склалися не�приязнi стосунки, вiн зловживає спиртними напоями, система�тично порушує правила спiвжиття, що робить неможливим про�живання з ним в однiй квартирi й дає їй право порушити питан�ня про обмiн останньої. Всупереч вимогам ст. 40 ЦПК суд не давналежної оцiнки цим доводам позивачки i, постановляючи рi�шення про укладення окремого договору найму, не врахував,що це не вирiшить житлового конфлiкту й перешкоджатиме по�рушенню питання про обмiн квартири.

Видiляючи вiдповiдачу кiмнату розмiром 16,2 кв. м, суд немотивував у рiшеннi (як того вимагає ст. 203 ЦПК), чому вiндiйшов саме такого висновку, хоча в квартирi є iншi кiмнати,розмiр яких не менший вiд встановленого для надання однiйособi.

За таких обставин рiшення суду в частинi укладення окре�мого договору найму залишатися в силi не може. Тому судоваколегiя в цивiльних справах Верховного Суду України скасува�ла рiшення в зазначенiй частинi й направила справу в цiй час�тинi на новий розгляд.

У судовiй практицi iнодi виникає питання, чи можна вважа�ти iзольованою кiмнату, яка з’єднана дверима з другою кiмна�тою квартири, але, разом з тим, має окремий вхiд iз загальногокоридору. Такi квартири визнаються iзольованими.

Частиною 3 ст. 50 ЖК закрiплено правило про недопущен�ня заселення квартири, збудованої для однiєї сiм’ї, двома i бiль�ше сiм’ями або двома i бiльше одинокими особами. У зв’язку зцим виникає запитання, чи вважатиметься iзольованою кiмната,


яка вiдповiдає нормi жилої площi на одну особу i є частиноюквартири, призначеної для однiєї сiм’ї. Якщо так, то чи може цякiмната бути предметом самостiйного договору найму для окре�мих членiв сiм’ї, якi мешкають у квартирi, а також для сторон�нiх осiб.

Зазначена стаття ЖК не поширює викладенi в нiй обмежен�ня на випадки надання жилого примiщення, що звiльнилося уквартирi, а також змiни договору найму за вимогою члена сiм’їнаймача. Загальним є правило про недопустимiсть заселеннятаких квартир кiлькома сiм’ями або одинокими особами.

Проте якщо в квартиру, призначену для заселення однiєюсiм’єю, виявили бажання заселитися двоє або кiлька стороннiходиноких осiб, само по собi призначення квартири не може бу�ти пiдставою для того, щоб iзольованi жилi примiщення в нiй небули предметом самостiйного договору. Разом з тим, жиле примi�щення iз сумiжними кiмнатами не може бути предметом кiль�кох договорiв найму навiть за наявностi згоди на це бажаючихвселитися у нього громадян.

Порядок використання пiдсобних примiщень у квартирi, вякiй проживають двоє або бiльше власникiв, наймачiв чи орен�дарiв, встановлюється за узгодженням мiж мешканцями квар�тири. Спори мiж власниками, наймачами i орендарями у квар�тирах, в яких проживають двi i бiльше осiб, про ремонт, приби�рання i використання пiдсобних примiщень, розподiл витрат наоплату комунальних та iнших послуг вирiшуються судом.

Наймач вправi в установленому порядку, за письмовою зго�дою всiх членiв сiм’ї, якi проживають разом з ним, вселити узаймане ним жиле примiщення свою дружину, батькiв, а такожiнших осiб.

У лютому 1998 р. К. звернулася до суду iз позовом до В.про визнання права користування жилим примiщенням, змiнудоговору найму жилого примiщення, визнання незаконною при�ватизацiї квартири, скасування прописки, вiдшкодування мате�рiальної та моральної шкоди. Зазначала, що у червнi 1991 р.вона вселилася до квартири № 4/5, у груднi того самого рокузареєструвала з вiдповiдачем шлюб. У квартирi проживала три�валий час, прописалась у нiй у сiчнi 1991 р.

У 1992 р. мати вiдповiдача — А., виписалася з квартири узв’язку з тим, що їй було надане iнше жиле примiщення. У 1997 ро�

96 Роздiл 2

цi вона змушена була залишити спiрне жиле примiщення, оскiль�ки вiдповiдач перешкоджав її проживанню у квартирi.

Посилаючись на те, що у 1998 роцi без її згоди у квартирiпрописалася А. i надалi приватизувала зазначену квартиру, чимпорушила її право на користування спiрним жилим примiщен�ням та права її неповнолiтньої дитини, просила визнати за неюi неповнолiтнiм сином право користування зазначеним жилимпримiщенням, визнати приватизацiю квартири незаконною, авидане свiдоцтво про право власностi — недiйсним, вселити їїу квартиру та змiнити договiр найму, видiливши їй у користу�вання жилу кiмнату розмiром 15,8 м2.

В. звернувся до суду iз зустрiчним позовом про визнанняпрописки К. у квартирi № 4/5 недiйсною. В. зазначав, що К. по�чала проживати з ним з 1991 роцi, шлюб зареєстровано у груд�нi 1991 р.

Перед вселенням у спiрну квартиру мiж ними була домов�ленiсть про те, що вона не буде претендувати на квартиру i збе�рiгатиме за собою право користування жилим примiщенням уквартирi № 38.

Посилаючись на те, що К. прописалася в спiрну квартирунезаконно, без його згоди, пiдробивши документи, просив за�довольнити заявлений ним позов.

Справа судами розглядалася неодноразово.Останнiм рiшенням Сакського мiськрайонного суду АР Крим

вiд 27 травня 2004 р., залишеним без змiн ухвалою Апеляцiй�ного суду АР Крим вiд 14 лютого 2006 р., позовнi вимоги К. за�доволенi частково: визнано за нею та неповнолiтнiм сином пра�во користування квартирою № 4/5 та вселено їх у зазначенуквартиру, визнано незаконними реєстрацiю А. у зазначенiй ква�ртирi та приватизацiю квартири, визнано недiйсним свiдоцтвопро право власностi на житло вiд 14 грудня 1998 р. про пере�дачу у власнiсть А. квартири № 4/5, скасовано розпорядженняЄвпаторiйської мiської ради вiд 14 грудня 1998 р.; у задово�леннi iнших позовних вимог К. та зустрiчних позовних вимог В.вiдмовлено.

У касацiйних скаргах В., А. просили скасувати зазначенi су�довi рiшення.

Касацiйнi скарги пiдлягають задоволенню на таких пiдставах.Задовольняючи частково позовнi вимоги К., суд першої iн�

станцiї, з висновком якого погодився i апеляцiйний суд, керу�


вався тим, що позивачка поселилася в спiрну квартиру влiтку1991 р. як наречена В. за згодою наймача А. — матерi вiдповi�дача, а тому вiдповiдно до вимог ст. 64 ЖК набула право корис�тування зазначеним жилим примiщенням.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.Судом встановлено, що спiрне жиле примiщення — двокiм�

натна квартира № 4/5, у 1980 роцi була надана А. — матерi вiд�повiдача, на сiм’ю iз трьох осiб: її, сина та дочку.

Вiдповiдно до ст. 65 ЖК особи, що вселилися в жиле примi�щення як члени сiм’ї наймача, набувають рiвного з iншими чле�нами сiм’ї права користування примiщенням, якщо не було iн�шої угоди про порядок користування примiщенням.

Мiж тим, заперечуючи позов, вiдповiдач зазначав, що передвселенням у спiрну квартиру позивачки мiж його матiр’ю — най�мачем спiрного жилого примiщення, та позивачкою була до�мовленiсть про те, що вона не буде претендувати на право ко�ристування цiєю квартирою та зберiгатиме право користуван�ня квартирою № 38.

Iз матерiалiв справи встановлено, що В. зберiгала правокористування жилим примiщенням у квартирi № 38, весь часбула прописана в цiй квартирi, з 1993 року у зазначенiй квар�тирi зареєстрований i син, за проживання у спiрному жиломупримiщеннi позивачка витрат з комунальних послуг не несла,спiрне житло своє постiйне мiсце проживання пiд час оформ�лення вiдповiдних документiв не зазначала. Реєстрацiя К. тасина у спiрному жилому примiщеннi у липнi 1997 р. була ану�льована у зв’язку з порушенням порядку її вчинення — пiдроб�ки пiдпису В.

За таких обставин доводи позивачки про вселення в уста�новленому порядку в спiрну квартиру i постiйне проживання якчлена сiм’ї потребують бiльш повної перевiрки.

Керуючись статтями 336, 338 зазначеного Кодексу, колегiясуддiв Судової палати у цивiльних справах Верховного СудуУкраїни касацiйнi скарги В. та А. задовольнила, рiшення Сак�ського мiськрайонного суду АР Крим вiд 27 травня 2004 р. йухвалу Апеляцiйного суду АР Крим вiд 14 лютого 2006 р. ска�сувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої iн�станцiї.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 14 лютого 2007 р.)

98 Роздiл 2

Спори, що випливають з договору найму жилого примiщен�ня, можуть бути пов’язанi iз змiнами договору найму.

Обставини, що спричинюють необхiднiсть змiни наймачемдоговору найму, в ЖК не визначенi, але практика свiдчить, щоними можуть бути: розлучення подружжя, створення повнолiт�нiми дiтьми окремих сiмей, припинення спiльного проживаннятощо. Обмiн жилого примiщення на iнше, продаж примiщеннятягнуть за собою змiну договору найму.

Договiр найму може бути змiнений тiльки за згодою найма�ча, членiв його сiм’ї i наймодавця, за винятком випадкiв, перед�бачених чинним законодавством. Законодавство виходить з ви�знання рiвностi прав i обов’язкiв усiх членiв сiм’ї i права членасiм’ї наймача на змiну договору найму.

Згiдно зi ст. 104 ЖК суд вправi задовольнити вимоги членасiм’ї наймача про подiл жилого примiщення, якщо жилу площу,що припадає на нього, можна видiлити в iзольоване примiщен�ня з однiєї або кiлькох кiмнат, розмiр якого не менший за роз�мiр, встановлений для надання однiй особi (якщо йдеться продвох або бiльше осiб, цей розмiр збiльшується у вiдповiдне чис�ло разiв). Зазначене можна за аналогiєю права поширювати йзастосовувати щодо осiб, якi бажають стати власниками части�ни квартири.

Вiдповiдно до ст. 104 ЖК член сiм’ї наймача вправi вимага�ти, за згодою iнших членiв сiм’ї, якi проживають разом з ним,укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу,що припадає на нього, може бути видiлено у виглядi примiщен�ня, яке вiдповiдає вимогам ст. 63 ЖК.

Згiдно зi ст. 63 ЖК не може бути самостiйним предме�том договору найму жиле примiщення, яке, хоч i є iзольованим,але за розмiрами менше вiд встановленого для надання однiйособi.

М. Н. пред’явив позов до К. Н. про вселення в спiрну квар�тиру, змiну договору найму жилого примiщення i видiлення вйого користування кiмнату площею 9,8 кв. м.

Згiдно з планом усi кiмнати є iзольованими, площею, вiдпо�вiдно: 18 кв. м, 13,5 кв. м i 9,8 кв. м.

Оскiльки порядок користування квартирою складено не бу�ло, видiлення М. Н. кiмнати розмiром 9,8 кв. м не призведе доштучного погiршення його жилих умов, тобто постановлення на


квартирний облiк як такого, що потребує полiпшення житловихквартирний облiк як такого, що потребує полiпшення житловихумов. Права iнших осiб при цьому не порушуються.

31.01.2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiльнихсправах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила апеляцiйнускаргу М. Н.

Видiлено М. Н. у користування кiмнату площею 9,8 кв. м уквартирi, кiмнати 18 кв. м i 13,5 кв. м залишено у спiльному ко�ристуваннi К. Н. та iн., мiсця загального користування залише�но в спiльному користуваннi сторiн.

Зобов’язано районну державну адмiнiстрацiю укласти з М. Н.окремий договiр житлового найму на кiмнату розмiром 9,8 кв. му квартирi1.

У разi вiдмови членiв сiм’ї дати згоду на укладення окре�мого договору найму, а також вiдмови наймодавця в укладен�нi такого договору спiр може бути вирiшено в судовому по�рядку.

При подiлi жилого примiщення за вимогою члена сiм’ї най�мача йому може бути видiлено iзольоване жиле примiщеннярозмiром, меншим за жилу площу, що має припадати на ньо�го. Однак подiл не може бути допущений, якщо це призведе доштучного погiршення житлових умов позивача i спричинитьнеобхiднiсть взяття його на облiк як такого, що потребує полiп�шення житлових умов.

При вирiшеннi питання про змiну договору найму жилогопримiщення слiд з’ясувати, чи можливо, з урахуванням санiтар�них i технiчних умов, укласти два договори найму, чи не при�зведе змiна договору найму до штучного погiршення житловихумов i чи не спричинить необхiднiсть взяття громадянина наоблiк, як такого, що потребує полiпшення житлових умов. Ви�дiлення жилого примiщення, яке за розмiром менше вiд належ�ної йому частки жилої площi, не допускається тiльки через те,що внаслiдок зазначеної змiни договору найму наймач стане та�ким, що потребує полiпшення житлових умов. Якщо наймачемжилого примiщення i членами його сiм’ї було визначено поря�док користування окремими жилими примiщеннями у кварти�рi, то угода про це повинна враховуватися судом i при вирiшен�нi позову про змiну договору найму примiщення.

100 Роздiл 2

1 Юридичний вісник України. — 2006. — № 14. — 8—14 квітня. — С. 15.

Позивач К. В. I., який є наймачем чотирикiмнатної кварти�ри в одному з будинкiв у м. Севастополi, звернувся до суду зпозовом до К. В. О., К. Д. В., К. К. В. i К. М. В. про змiну догово�ру найму зазначеного жилого примiщення та укладення з нимдоговору найму на двi жилi кiмнати площею 8,9 i 12,1 кв. м, по�славшись на те, що вiн та його син К. Д. живуть однiєю сiм’єюокремо вiд iнших осiб, якi проживають у цiй квартирi.

Вiдповiдачi звернулися до суду iз зустрiчними позовни�ми вимогами, обґрунтовуючи їх тим, що К. В. I. безпiдставновiдмовляє їм у дачi згоди на приватизацiю квартири, оскiлькивiн як громадянин Росiйської Федерацiї не користується такимправом.

Гагарiнський районний суд м. Севастополя рiшенням вiд28 травня 2002 р. позов К. В. I. задовольнив: зобов’язав ре�монтно�експлуатацiйне пiдприємство № 19 укласти з К. В. I. до�говiр найму на кiмнату площею 8,9 кв. м у зазначенiй квартирi;у задоволеннi зустрiчного позову вiдмовив.

Апеляцiйний суд м. Севастополя ухвалою вiд 5 листопада2002 р. рiшення суду першої iнстанцiї змiнив: у користуванняК. В. I. видiлено кiмнату площею 12,1 кв. м з лоджiєю площею7,2 кв. м, а кiмнати площею 8,9, 18,0 та 13,2 кв. м з лоджiямиплощею 4,8 i 3,7 кв. м видiлено вiдповiдачам; решту примiщеньзалишено у спiльному користуваннi сторiн.

У касацiйнiй скарзi К. В. О., К. Д. В., К. К. В. i К. М. В. про�сили скасувати прийнятi у справi рiшення, пославшись на не�правильне застосування судами норм матерiального та проце�суального права.

Розглянувши матерiали справи, Судова палата у цивiльнихсправах ВСУ визнала, що касацiйна скарга пiдлягає задоволен�ню, а судовi рiшення — скасуванню з направленням справи нановий розгляд до суду першої iнстанцiї з таких пiдстав.

Вирiшуючи на пiдставi ст. 104 ЖК вимоги К. В. I. щодо змi�ни договору найму жилого примiщення, стороною в якому, крiмпозивача, є наймодавець, суд першої iнстанцiї, всупереч вимо�гам ст. 18 ЖК, не залучив у встановленому законом порядку доучастi у справi як належну сторону власника житлового фондучи уповноваженого ним на управлiння житловим фондом орга�ну, хоча своїм рiшенням зобов’язав ремонтно�експлуатацiйнепiдприємство № 19 укласти новий договiр найму, не з’ясувавшипри цьому його повноважень на вчинення таких дiй.


Ураховуючи, що вiдповiдно до п. 3, 4 ст. 307 та п. 4 ст. 336ЦПК 1963 року (незалучення до участi у розглядi справи на�лежної сторони) вирiшення судом питання про права та обо�в’язки осiб, якi не були залученi до участi у справi, є пiдставоюдля скасування рiшення суду i передачi справи на новий роз�гляд, а апеляцiйний суд зазначеного порушення не усунув, Су�дова палата у цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 21 сiчня 2004 р.,керуючись ст. 334 ЦПК 1963 року, касацiйну скаргу К. В. О., К.Д. В., К. К. В. i К. М. В. задовольнила: рiшення Гагарiнськогорайонного суду м. Севастополя вiд 28 травня 2002 р. та ухвалуапеляцiйного суду м. Севастополя вiд 5 листопада 2002 р. ска�сувала i направила справу на новий розгляд до суду першої iн�станцiї.

Змiна договору найму жилого примiщення за вимогою чле�на сiм’ї наймача не допускається в передбачених ч. 3 ст. 104 ЖКвипадках, незалежно вiд наявностi згоди наймодавця на змiнутакого договору, за винятком випадкiв, коли жиле примiщеннянаймач одержав не в зв’язку з трудовими вiдносинами або колинаймодавець втратив право на його виселення.

Громадяни, якi проживають в однiй квартирi i користують�ся в нiй жилими примiщеннями за окремими договорами най�му, в разi об’єднання в одну сiм’ю вправi вимагати укладення збудь�ким iз них одного договору найму на все займане примi�щення. Наймач вправi за згодою членiв сiм’ї в будь�який часрозiрвати договiр найму. Договiр найму в будинках державногоi комунального житлового фонду може бути розiрвано на вимо�гу наймодавця лише з пiдстав, установлених законом, i тiльки всудовому порядку.

2.6. Ñïîðè ç ïðèâîäó çáåðåæåííÿ ïðàâà îñîáèíà æèëå ïðèìiùåííÿ ó äåðæàâíîìó÷è êîìóíàëüíîìó æèòëîâîìó ôîíäi

â ðàçi ¿¿ òèì÷àñîâî¿ âiäñóòíîñòiСтаття 41 Конституцiї України надає право кожному воло�

дiти, користуватися та розпоряджатися своєю власнiстю. Правоприватної власностi як сукупнiсть правових норм, що закрiп�люють право людини володiти, користуватися i розпоряджати�ся належним їй майном та iншими матерiальними благами, є

102 Роздiл 2

непорушним, тому нiхто не може бути протиправно позбавле�ний права власностi. За власниками житло зберiгається без об�межень.

Однiєю з пiдстав виникнення суб’єктивного права на жит�ло, тобто набуття права користування конкретним жилим при�мiщенням, є вселення у нього в установленому порядку в якос�тi члена сiм’ї наймача, члена ЖБК або власника квартири чибудинку (статтi 64, 65, 145, 156 ЖК). Сiмейне законодавствозобов’язує власника житла при визначеннi режиму володiння iкористування, а також при розпорядженнi житлом, враховува�ти iнтереси сiм’ї, насамперед дiтей, якi вiдповiдно до закону ма�ють право користування ним (ст. 59 СК України). Таким чиномпоєднуються майновi iнтереси подружжя з iнтересами дiтей таiнших членiв сiм’ї.

Судова практика свiдчить, що вирiшення бiльшостi житло�вих спорiв пов’язано з визнанням особи членом сiм’ї найма�ча або власника жилого примiщення. Наприклад, при розглядiцивiльної справи за позовом Б. Л. до Малиновської райадмiнi�страцiї м. Одеси про визнання права користування жилою пло�щею пiсля смертi наймача квартири, Б. I., основними обстави�нами, якi доказувала позивачка i на вiдсутнiсть яких посилавсявiдповiдач, були наявнiсть фактичних сiмейних вiдносин, сумiс�не проживання i ведення спiльного господарства з наймачем спiр�ної квартири. Пiдтвердження цих обставин стало пiдставою длязадоволення позову1. При розглядi справи за позовом Ч. Н. доЧ. Р. та iн. про визнання права користування жилою площею iвселення судом було встановлено, що сторони в спiрну кварти�ру вселились як члени однiєї сiм’ї. Пiзнiше Ч. Р., його дружината дiти перестали бути членами сiм’ї Ч. Н. Але ця обставина вiд�повiдно до ч. 3 ст. 64 ЖК не мала юридичного значення, томущо позивачка продовжувала проживати в займаному спiрномупримiщеннi. Тому суд задовольнив позов2.

Неправильне встановлення зазначених обставин судом пер�шої iнстанцiї призводить до скасування судових рiшень. Так,виходячи з пiдстав порушення норм матерiального i процесу�ального права апеляцiйний суд Одеської областi скасував рi�шення Малиновського районного суду м. Одеси за позовами


1 Cправа № 2�4918/2004 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.2 Справа № 2�117/2004 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.

П. Н., Д. В. до Малиновської райадмiнiстрацiї м. Одеси про ви�знання права користування жилою площею1.

Необхiдно розрiзняти гарантiї прав на житло громадянам уразi їх тимчасової вiдсутностi, що надаються:

ЦК — особам, права яких охороняються нормами щодо прававласностi та зобов’язальними нормами;

ЖК — громадянам, якi проживають у державному чи кому�нальному житловому фондi;

Законом «Про житловий фонд соцiального призначення» —громадянам, якi проживають у фондi соцiального призначення.

Особливим iнститутом житлового права є збереження жит�ла за тимчасово вiдсутнiми. Порядок збереження житла за тим�часово вiдсутнiми членами сiм’ї наймача житла державного, ко�мунального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК, а їхнi праваi обов’язки — ст. 78 ЖК, якi встановлюють випадки збережен�ня жилого примiщення за тимчасово вiдсутнiми громадянами.У той же час, умови збереження житла за цивiльним законодав�ством визначаються строками, встановленими за згодою сторiн.Абсолютне право власностi на житло не обмежується нi строка�ми, нi територiєю.

В Українi виникають питання щодо житла, яке не викорис�товується власниками протягом досить тривалого часу. Де�якi власники вже змiнили своє мiсце проживання на терито�рiї України на територiю iнших держав. Якщо такi спiввласни�ки багатоквартирного жилого будинку не беруть участi в йогоутриманнi протягом певного часу, наприклад 3�х рокiв, то не�обхiдно ставити питання про використання житла не за приз�наченням.

ЖК поширив правила щодо збереження житла також нанаймачiв, членiв їх сiмей. Зберiгається право на житло (за всi�ма особами, якi зникли безвiсти) протягом шести мiсяцiв — змоменту зникнення особи до дня набрання законної сили рi�шенням суду про оголошення її безвiсти вiдсутньою або по�мерлою.

Вiдповiдно до ст. 71 ЖК за тимчасової вiдсутностi наймачаабо членiв його сiм’ї за ними зберiгається жиле примiщенняпротягом шести мiсяцiв. Якщо наймач або члени його сiм’ї були

104 Роздiл 2

1 Справи № 2�2830/2003, № 2�6283/2003 // Архів Малиновського район�ного суду м. Одеси.

вiдсутнi з поважних причин понад шiсть мiсяцiв, цей строк, зазаявою вiдсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в ра�зi спору — судом.

Тимчасова вiдсутнiсть особи може бути безперервною, алене повинна перевищувати шести мiсяцiв. Початок вiдлiку часувiдсутностi визначається вiд дня, коли особа залишила примi�щення. Повернення особи до жилого примiщення, яке вона зай�мала, перериває строк тимчасової вiдсутностi. Тимчасова вiд�сутнiсть наймача, членiв його сiм’ї не потребує згоди iнших чле�нiв сiм’ї. Не має значення i причина вiдсутностi, якщо останняне перевищила шести мiсяцiв.

У разi вiдсутностi особи понад шiсть мiсяцiв при розглядiпозову про визнання її такою, що втратила право на жилу пло�щу, суд повинен ретельно дослiдити обставини справи, якi ма�ють значення для встановлення причин довготривалої вiдсут�ностi. Якщо тимчасова вiдсутнiсть особи перевищила шiсть мi�сяцiв, члени сiм’ї, навiть колишнi, а також наймодавець, маютьправо звернутися з позовом про визнання її такою, що втратилаправо на користування жилим примiщенням.

16 грудня 2003 р. колегiя суддiв судової палати в цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Києва розглянула у вiдкрито�му судовому засiданнi справу за апеляцiйною скаргою Т. Т. В.на рiшення Оболонського районного суду м. Києва вiд 3 жовт�ня 2003 р. у справi за позовом Т. Т. В. до Т. С. П., третя особа —комунальне пiдприємство Управлiння житлового господарстваОболонського району м. Києва про визнання Т. С. П. таким, щовтратив право користування жилим примiщенням: за зустрiч�ним позовом Т. С. П. до Т. Т. В., третя особа — Т. Є. С., про все�лення.

7 квiтня 2003 року Т. Т. В. звернулась до суду з позовом провизнання Т. С. П. таким, що втратив право користування жилимпримiщенням.

Зазначала, що двокiмнатна квартира №… по вул. ГероївДнiпра у м. Києвi була надана в 1982 роцi на сiм’ю з трьохосiб — на неї, вiдповiдача, сина сторiн Євгена, 1981 року на�родження.

З серпня 1998 року шлюбнi вiдносини мiж позивачкою i вiд�повiдачем фактично припинились, вiдповiдач переїхав до iншоїжiнки, яка проживала по вул. Маршала Гречка, в м. Києвi, за�


бравши всi свої речi. В органах РАГСу шлюб мiж сторонами буврозiрваний 11 травня 1999 р.

Посилаючись на те, що протягом чотирьох з половиноюрокiв вiдповiдач спiрною квартирою не користувався, не ви�конував обов’язкiв з утримання жилого примiщення та оплатикомунальних послуг, просила на пiдставi ст. 107 ЖитловогоКодексу України визнати його таким, що втратив право корис�тування жилим примiщенням, зобов’язати вiддiл паспортноїреєстрацiї та мiграцiйної роботи Оболонського РУГУ МВС Украї�ни виписати вiдповiдача з квартири… по вул. Героїв Днiпра ум. Києвi.

23 квiтня вiдповiдач звернувся iз зустрiчним позовом доТ. Т. В. про вселення до спiрної квартири, обгрунтовуючи своївимоги тим, що пiсля розiрвання шлюбу в травнi 1999 р. пози�вачка стала перешкоджати його проживанню в квартирi — за�мiнила меблi, замки, не дала йому ключiв вiд квартири, у зв’язкуз чим вiн змушений тимчасово проживати у знайомих за адре�сою: Київ, вул. Маршала Гречка, кв. 64.

До участi у справi як третя особа був залучений Т. Є. С. —син сторiн у справi.

У травнi 2003 р. позивачка уточнила позовнi вимоги i про�сила визнати вiдповiдача таким, що втратив право користуван�ня спiрним жилим примiщенням на пiдставi ст. 71 ЖК.

Рiшенням Оболонського районного суду м. Києва вiд 3 жовт�ня 2003 року в задоволеннi позову Т. Т. В. вiдмовлено. Зустрiчнийпозов задоволено, Т. С. П. вселений у квартиру… по вул. Ге�роїв Днiпра в м. Києвi.

В апеляцiйнiй скарзi Т. Т. В. просить рiшення суду скасува�ти, ухвалити нове рiшення, яким задовольнити її позов, а в зу�стрiчному позовi вiдмовити. Посилається на неправильне за�стосування судом норм матерiального i процесуального права.

Апеляцiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.Вiдмовляючи в задоволеннi позову про визнання Т. С. П.

таким, що втратив право користування жилим примiщенняму спiрнiй квартирi, суд першої iнстанцiї виходив з того, щоТ. С. П. не проживає у спiрнiй квартирi понад встановленийзаконом строк, протягом якого за наймачем i членами йогосiм’ї зберiгається право користування жилим примiщенням, зповажних причин. Такими причинами суд визнав таке: пози�вачка з 1999 р. проживає у квартирi з iншим чоловiком; пози�

106 Роздiл 2

вачка помiняла вхiднi дверi i замки в квартирi та не переда�ла ключiв вiд квартири вiдповiдачу, а також те, що протягом1999—2003 рр. вiдповiдач часто перебував у службових вiд�рядженнях.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, ос�кiльки вони не вiдповiдають обставинам справи.

Судом першої iнстанцiї було правильно встановлено, що вiд�повiдач не проживає у спiрнiй квартирi з листопада 1998 р., щопiдтверджується актами про непроживання вiдповiдача, затвер�дженими начальником ЖЕК�508 м. Києва, поясненнями сторiн iсвiдкiв у судовому засiданнi.

Не заперечувались вiдповiдачем i тi обставини, що квартир�ну плату i комунальнi послуги по спiрнiй квартирi вiн не спла�чує з 1998 р., iнших витрат по обслуговуванню квартири за цейперiод не мав, у квартиру вселитись не намагався.

Доводи вiдповiдача про те, що вiн не мав можливостi ко�ристуватись спiрною жилою площею з 1998 р., оскiльки в квар�тирi проживає iнший чоловiк — Ф. С. Н., не можуть бути взятiдо уваги. Як пояснював вiдповiдач у судовому засiданнi, вiнбачив у квартирi iншого чоловiка лише один раз, позивачка iтретя особа — син сторiн у справi стверджували, що Ф. С. Н. нi�коли у спiрнiй квартирi не проживав. Вiдповiдно до довiдки —форми № 3, останнiй проживає за адресою: Київ, вул. Рокосов�ського, кв. 246. Постiйне, з 1997 р., проживання Ф. С. Н. за вка�заною адресою пiдтверджується також даними, що мiстяться вактi вiд 18 червня 2003 р. З наданих у судовому засiданнi апе�ляцiйного суду квитанцiй по оплатi послуг телефонного зв’язкувбачається, що Ф. С. Н. оплачував зазначенi послуги, якi нада�вались йому за мiсцем постiйного проживання у перiод 1999—2000 рр.

Також не можна визнати поважною причиною непроживан�ня вiдповiдача у спiрнiй квартирi ту обставину, що позивачкапровела замiну вхiдних дверей та замкiв у квартирi. Судом вста�новлено, що такi роботи були виконанi позивачкою у вереснi2002 р., в той час, як вiдповiдач не проживав у квартирi з листо�пада 1998 р. У судовому засiданнi вiдповiдач не заперечувавпроти пояснень позивачки про те, що новi ключi вiд вхiднихдверей спiрної квартири були у його батькiв, якi проживають водному будинку з позивачкою, у зв’язку з чим у нього була мож�ливiсть вселитись i проживати у спiрнiй квартирi.


Крiм того, вiдповiдач не звертався до вiдповiдних органiвiз заявами про неможливiсть проживання у спiрнiй квартирiчерез перешкоди, що чинили йому позивачка або iншi особи.

На пiдтвердження своїх доводiв про поважнiсть причин не�проживання у спiрнiй квартирi вiдповiдачем були наданi копiїпосвiдчень про вiдрядження, в яких зазначено, що Т. С. П. якприватний пiдприємець перебував у вiдрядженнi в м. Чернiговiу ТОВ «Ч.» з 18 листопада по 20 грудня 2002 р. та з 17 березняпо 10 квiтня 2003 року. Проте цi вiдомостi спростовуються до�вiдкою № 3/10 вiд 29 жовтня 2003 р., наданою ТОВ «Ч.». вiдпо�вiдно до якої Т. С. П. у 2002—2003 рр. не перебував у вiдря�дженнi на даному пiдприємствi.

Данi, що мiстяться в наданих вiдповiдачем копiях посвiд�чень про вiдрядження, згiдно з якими вiн як представник при�ватного пiдприємства «Н.» у перiод з 30 листопада по 20 груд�ня 1999 р., з 20 червня по 1 серпня 2000 р., з 7 по 26 берез�ня 2000 р. був у вiдрядженнях у краєзнавчому музеї, спросто�вуються повiдомленням директора зазначеного музею № 149вiд 31 жовтня 2003 р. про те, що нiяких робiт у 1999—2000 ро�ках фiрма «Н.» в музеї та в Управлiннi культури Є. мiськвикон�кому не проводила.

З довiдки вiд 17 червня 2003 р. № 40/28, виданої заступни�ком директора ДНВП «Н.» вбачається, що вiдповiдач у 2001 р.був у вiдрядженнях за межами м. Києва: у сiчнi — 2 днi, у бе�резнi — 7 днiв, у серпнi — 7 днiв, у 2002 р. — по одному дню вберезнi та травнi.

Таким чином, судом встановлено, що непроживання вiдпо�вiдача у спiрнiй квартирi в перiод з листопада 1998 р. не булопов’язане з перебуванням його у службових вiдрядженнях.

З огляду на наведене судова колегiя доходить висновку, щовiдповiдач Т. С. П. не проживав у спiрнiй квартирi понад вста�новлений ст. 71 ЖК України строк, протягом якого зберiгаєтьсяправо користування жилим примiщенням за тимчасово вiдсут�нiм громадянином, у зв’язку з чим, вiдповiдно до ст. 309 ЦПКУкраїни, рiшення суду першої iнстанцiї як таке, що не вiдповi�дає обставинам справи i вимогам закону, пiдлягає скасуваннюз ухваленням нового рiшення про задоволення позову Т. Т. В. iвизнання Т. С. П. таким, що втратив право користування жилимпримiщенням, та про вiдмову в задоволеннi зустрiчного позовуТ. С. П. про вселення.

108 Роздiл 2

Керуючись статтями 71, 72 ЖК, судова колегiя вирiшила:апеляцiйну скаргу Т. Т. В. задовольнити. Рiшення Оболонсько�го районного суду м. Києва вiд 3 жовтня 2003 року скасувати.Ухвалити по справi нове рiшення яким позов Т. Т. В. задовольни�ти. Визнати Т. С. П. таким, що втратив право користування жи�лим примiщенням у квартирi… по вул. Героїв Днiпра в м. Києвi.У задоволеннi зустрiчного позову Т. С. П. вiдмовити.

Згiдно з ст. 71 ЖК громадянин може вселитися в установле�ному порядку з дотриманням положень щодо реєстрацiї мiсцяпроживання за письмовою згодою всiх членiв сiм’ї, якi прожи�вали разом з ним. Якщо у прописцi вiдмовлено необґрунтова�но, суд може не взяти до уваги вiдсутнiсть прописки й визнатиправо на жиле примiщення особи, яка вселилася. Якщо особавселяється у жиле помешкання пiсля пропуску строкiв, перед�бачених ст. 71 ЖК, з дозволу правомiрно проживаючих там чле�нiв сiм’ї, у тому числi i колишнiх, вона набуває право на жилуплощу.

Якщо члени сiм’ї заперечують проти вселення вiдсутньогодовше встановлених строкiв або застосовують перепони для йоговселення, вiн може пред’явити до проживаючих у даному жило�му примiщеннi позов про визнання за ним права на жилу пло�щу. При цьому вiн має посилатися на поважнi причини, напри�клад, не проживав у зв’язку з тим, що неможливо вселитися, чинаявнi iншi перепони, що заважають проживати у даному при�мiщеннi.

Вiдповiдно до п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi пи�тання, що виникли у практицi застосування судами Житловогокодексу України» у справах щодо визнання наймача або членайого сiм’ї таким, що втратив право користування жилим примi�щенням, необхiдно з’ясувати причини його вiдсутностi понадвстановленi строки. Якщо причини поважнi, суд може продов�жити пропущений строк.

У травнi 2003 р. Л., В. i Б. звернулися до суду з позовом доК — третя особа — виробниче житлове ремонтно�експлуа�тацiйне управлiння № 4, про змiну умов договору найму жи�лого примiщення, зазначаючи, що жила площа в трикiмнатнiйквартирi № 7, яка була надана на їх сiм’ю в 1973 роцi, становить45,2 м2.


Оскiльки вiдповiдач припинив з Л. шлюбнi вiдносини i по�чав вести окреме господарство, позивачi просили змiнити умо�ви договору найму та зобов’язати житлово�експлуатацiйну ор�ганiзацiю вiдкрити на них окремий особовий рахунок па двiiзольованi кiмнати площею 17,3 м2 кожна.

Надалi Л. пред’явила додатковий позов до К. про вселення,посилаючись на те, що вiдповiдач за час її вiдсутностi на лiку�ваннi за кордоном самовiльно встановив порядок користуван�ня квартирою та став чинити їй перешкоди в користуваннi квар�тирою.

К. позову не визнав та пред’явив зустрiчний позов про ви�знання Л., В., Б. такими, що втратили право користування жи�лим примiщенням.

Зазначав, що його дружина Л. iз червня 1998 р. виїхала замежi України до Грецiї i не проживає в спiрнiй квартирi понадшiсть мiсяцiв без поважних причин. Дочка — Б., у груднi 2000 р.переїхала на постiйне проживання до квартири свого чоловiкаi також не проживає в спiрнiй квартирi понад шiсть мiсяцiв безповажних причин. Син В., проживаючи у квартирi, не бере учас�тi в її оплатi та порушує правила спiвжиття, що унеможливлюєспiльне проживання з ним в однiй квартирi.

Ухвалою Приднiпровського районного суду м. Черкас вiд8 грудня 2003 р. прийнято вiдмову Б. вiд її позову та прова�дження в справi у цiй частинi закрито.

Рiшенням Приднiпровського районного суду м. Черкас вiд17 грудня 2003 р. первiсний позов задоволено частково, ви�значено порядок користування квартирою № 7, а саме: видiле�но в користування Л. жилу кiмнату площею 17, 3 м2 iз лоджiєю,К. — жилу кiмнату площею 17,3 м2 без лоджiї, В. — жилу кiм�нату площею 10, 6 м2, а кухню, ванну, коридор i туалетну кiмна�ту залишено в загальному користуваннi сторiн; зобов’язано ви�робниче житлове ремонтно�експлуатацiйне управлiння № 4 вiд�крити окремi особовi рахунки, а в задоволеннi додаткового по�зову про вселення та зустрiчного позову вiдмовлено.

Рiшенням Апеляцiйного суду Черкаської областi вiд 13 квiт�ня 2004 р. рiшення мiсцевого суду скасовано й ухвалено новерiшення, яким первiсний i зустрiчний позови задоволено част�ково: визнано Л. та Б. такими, що втратили право користуванняспiрною квартирою; змiнено договiр найму жилого примiщен�ня та встановлено порядок користування спiрним жилим при�

110 Роздiл 2

мiщенням, за яким В. видiлено у користування жилу кiмнатуплощею 17,3 м2 iз лоджiєю, а К, — двi жилi кiмнати площею17,3 м2 без лоджiї та площею 10,6 м2; кухню, ванну, коридор iтуалетну кiмнату залишено в загальному користуваннi; зобов’я�зано виробниче житлове ремонтно�експлуатацiйне управлiння№ 4 вiдкрити окремi особовi рахунки, а в задоволеннi позовiвЛ. вiдмовити.

На обґрунтування касацiйної скарги Л. i В. посилалися нанеправильне застосування апеляцiйним судом норм матерi�ального права та порушення норм процесуального права, узв’язку з чим порушили питання про скасування рiшення судуапеляцiйної iнстанцiї та залишення в силi рiшення мiсцевогосуду.

Колегiя суддiв дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiд�лягає частковому задоволенню, а судовi рiшення — скасуван�ню з передачею справи на новий розгляд з огляду на таке.

Пiд час вирiшення справи мiсцевий суд керувався тим, щоквартира № 7 була надана К. — сiм’ї iз чотирьох осiб: на нього,його дружину — Л., та їхнiх дiтей.

У 1998 роцi Л. виїхала на заробiтки до Грецiї, перiодичноповертаючись до мiсця проживання у м. Черкаси. Пiсля вияв�лення у неї в листопадi 2001 р. тяжкого захворювання їй у лi�карнi було зроблено операцiю та проведено курс лiкування.

У лютому 2002 р. Л. знову виїхала до Грецiї з метою за�робити грошi на подальше лiкування, повернулася у квiтнi2003 р., а в червнi того самого року знову виїхала на заробiткидо Грецiї.

Задовольняючи частково первiсний позов i вiдмовляючи взадоволеннi додаткового позову про вселення та зустрiчних по�зовiв, мiсцевий суд керувався тим, що позивач проживає в спiр�нiй квартирi, Л. у квартирi не було з поважних причин, а пiсляповернення додому отримала ключ вiд вхiдних дверей кварти�ри i користується нею.

З урахуванням цього мiсцевий суд визначив порядок кори�стування спiрною квартирою мiж К., Л. та В.

Скасовуючи рiшення мiсцевого суду та ухвалюючи нове,апеляцiйний суд керувався тим, що Л. не довела поважностiпричин вiдсутностi у квартирi понад шiсть мiсяцiв, а також те,що її вiдсутнiсть за мiсцем проживання була пов’язана з робо�тою. Визнаючи Б. такою, що втратила право користування спiр�


ною квартирою, апеляцiйний суд керувався тим, що вона фак�тично перейшла на постiйне мiсце проживання до свого чо�ловiка у квартиру № 68. Змiнюючи умови договору найму жи�лого примiщення, апеляцiйний суд керувався засадами доцi�льностi.

Проте повнiстю погодитися з такими висновками судiв неможна на таких пiдставах.

Вiдповiдно до частин 1 та 2 ст. 71 ЖК у випадку тимчасовоївiдсутностi наймача або членiв його сiм’ї за ними зберiгаєтьсяжиле примiщення протягом шести мiсяцiв.

Якщо наймача або членiв його сiм’ї не було з поважних при�чин понад шiсть мiсяцiв, цей строк за заявою вiдсутнього можебути продовжено наймодавцем, а в разi спору — судом.

Частиною 3 цiєї статтi передбачено, що жиле примiщеннязберiгається за тимчасово вiдсутнiм наймачем або членами йогосiм’ї понад шiсть мiсяцiв, також у випадку тимчасового виїзду зпостiйного мiсця проживання за умовами i характером роботи,зокрема за кордоном, — протягом усього часу виконання цiєїроботи.

Iз матерiалiв справи вбачається, що Л. на час розгляду су�дами справи перебувала в зареєстрованому шлюбi з К., у лис�топадi 2001 р. її було прооперовано у зв’язку з тяжким захво�рюванням; в лютому 2002 р. вона виїхала на заробiтки до Гре�цiї, звiдки повернулася у квiтнi 2003 р. та стала проживати уквартирi.

Апеляцiйний суд, зосередивши увагу на доводах зустрiчно�го позову, не перевiрив належностi доказiв, якими К. обґрунто�вує свої вимоги, та на ту обставину, що зустрiчний позов нимбуло пред’явлено в червнi 2003 р., пiсля повернення позивачкиу квартиру.

На порушення вимог ст. 62 ЦПК 1963 р. висновок судуапеляцiйної iнстанцiї про непроживання Л. у квартирi понадшiсть мiсяцiв без поважних причин не обґрунтований, оскiль�ки зроблений без наведення доказiв, якими цей факт пiдтвер�джується.

Обґрунтування цього факту є необхiдним для правильноговирiшення справи.

Задовольняючи позов В. про змiну умов договору найму жи�лого примiщення з видiленням у його користування жилої кiм�нати площею 17,3 м2 iз лоджiєю, а К. — 2 жилих кiмнати площею

112 Роздiл 2

17,3 м2 без лоджiї та площею 10,6 м2, апеляцiйний суд вийшовза межi позовних вимог та не перевiрив вiдповiдностi такої змi�ни умов договору вимогам ст. 104 ЖК.

Крiм того, покладаючи на виробниче житлове ремонтно�екс�плуатацiйне управлiння № 4 обов’язок вiдкрити окремi особо�вi рахунки на кожного iз сторiн, мiсцевий суд не врахував, щоце пiдприємство є в справi третьою особою i не вирiшив питан�ня про його залучення до участi в справi як вiдповiдача (в разiнаявностi у нього статусу юридичної особи). На це порушеннязакону не звернув уваги й апеляцiйний суд.

Таким чином, суди першої та апеляцiйної iнстанцiй, розгля�даючи справу, допустили порушення норм процесуального права,що призвело до неправильного застосування статей 71 та 104ЖК i неправильного вирiшення справи.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 17 сiчня 2007 р.)

Якщо вiдсутнiй понад встановленi строки без поважних при�чин громадянин вселився у жиле примiщення всупереч волi чле�нiв сiм’ї, суд вправi визнати його таким, що втратив право на жи�лу площу.

Наймачевi або членовi його сiм’ї, який був вiдсутнiй понадвстановлений законом строк без поважних причин, суд вправi зцих мотивiв вiдмовити в позовi про захист порушеного права(вселення, обмiн, подiл жилого примiщення тощо).

Якщо в жилому примiщеннi не залишилося членiв сiм’ї осо�би, яка була вiдсутня, її повернення в це примiщення до часурозгляду справи в судi є iстотною обставиною, але вона не можебути безспiрною пiдставою для вiдмови в задоволеннi позовупро вселення, а має оцiнюватись у сукупностi з iншими обста�винами.

Для вирiшення цiєї проблеми 3 березня 2000 р. ВерховнаРада України Законом «Про внесення змiн до статтi 71 Житло�вого кодексу Української РСР» змiнила строки збереження жи�лих примiщень за тимчасово вiдсутнiми членами сiм’ї.

Змiна соцiально�економiчних умов, зокрема визнання пра�ва власностi на житло, поставила перед практикою питання проможливiсть визнання таким, що втратив право на користуванняжилим примiщенням, члена сiм’ї власника, зокрема колишнього.Через вiдсутнiсть правових норм, що регулювали б таку си�


туацiю, суди в зазначених випадках застосовували правила ста�тей 71—72 ЖК, якi передбачають пiдстави визнання особи та�кою, що втратила право користування житлом у будинках дер�жавного i громадського житлового фонду. Частина 2 ст. 405 ЦКУкраїни цю прогалину усунула i встановила, що член сiм’ї влас�ника може втратити право на користування житлом у разi вiд�сутностi без поважних причин понад один рiк.

Виходячи з того, що вказанi вiдносини мають однакову пра�вову природу, судова практика з розгляду справ, що з них ви�пливають, має значення для формування практики застосуван�ня ч. 2 ст. 405 ЦК України.

У юридичнiй лiтературi висловлювалась думка, що наслiд�ком визнання особи такою, що втратила право користуванняжилим примiщенням, має бути виселення особи з цього жилогопримiщення. Повнiстю погодитися з такою точкою зору не мож�на. Наведене є правильним тiльки у випадках, коли особа, якавтратила право користування житлом, повернулася до нього. Увсiх iнших випадках, коли суд визнає вiдсутню особу такою, щовтратила зазначене право, вона знiмається з реєстрацiї i житло�ве правовiдношення припиняється. При цьому, задовольняючипозов про визнання особи такою, що втратила право користу�вання житлом, суди не вправi зобов’язувати вiддiли паспортноїроботи i мiграцiйної роботи органiв внутрiшнiх справ знiмати зреєстрацiї таку особу за певною адресою, оскiльки дане питаннястосується виконання судового рiшення1.

Позови про визнання особи такою, що втратила право на ко�ристування жилим примiщенням, у багатьох випадках є зустрiч�ними щодо позовiв про вселення та усунення перешкод у ко�ристуваннi житлом. Пленум ВСУ вказав, що наймачевi або чле�новi його сiм’ї, який був вiдсутнiм понад встановлений закономстрок без поважних причин, суд вправi з цих мотивiв вiдмовитив позовi про захист порушеного права (вселення, обмiн, подiл)2.З такою позицiєю погодитися не можна, оскiльки в даному разi

114 Роздiл 2

1 Див. ухвалу судової палати в цивільних справах ВСУ від 24 березня2004 р. по справі № 2�368/2003 // Архів Малиновскього районного судум. Одеси.

2 Пункт 10 постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникли впрактиці застосування судами Житлового кодексу України / ПостановиПленуму Верхового Суду України (1963—2000). — Т. 1. — К.: А.С.К., 2000. —С. 157.

суд визнає особу такою, що втратила право на користуванняжитлом за вiдсутностi позову про це. Вважаємо, що зазначенесуперечить принципам диспозитивностi i змагальностi цивiль�но�процесуального права. У таких випадках суд має роз’яснитивiдповiдачевi право на пред’явлення зустрiчного позову про ви�знання позивача особою, що втратила право на користуванняжитлом, а також про правовi наслiдки, що можуть настати, якщовiдповiдач не заявить такого позову. Якщо i пiсля таких роз’яс�нень i попереджень вiдповiдач зустрiчний позов не пред’явить,суд має розцiнити таку бездiяльнiсть як визнання або неоспо�рювання права позивача на вселення.

Протягом останнiх десяти рокiв у судовiй практицi при роз�глядi справ про усунення перешкод у користуваннi жилим при�мiщенням новим власником i членами його сiм’ї постали питан�ня про правовi пiдстави зняття з реєстрацiї за колишнiм мiсцемпроживання.

Судова практика з цього питання досить суперечлива. Судирозглядають позови про визнання осiб, якi уклали договори вiд�чуження житла та членiв їх сiм’ї такими, що втратили право ко�ристування житлом на пiдставi статей 711, 107 ЖК, про усунен�ня перешкод на пiдставi ЦК, якi зобов’язують звiльнити житлоу разi його вiдчуження.

Має мiсце розгляд таких справ за скаргами нових власникiвна дiї начальникiв паспортних вiддiлiв у разi вiдмови у випис�цi або зняттi з реєстрацiї колишнiх власникiв житла в порядкуглави 31�А ЦПК України. Досить цiкавою є справа, що була впровадженнi Малиновського районного суду м. Одеси.

Л. звернувся до суду зi скаргою, в якiй просив визнати не�правомiрною вiдмову начальника паспортного вiддiлу РВ УМВСв м. Одесi у виписцi О. з квартири. Задовольняючи скаргу, суд,зокрема указав, що виписка колишнього власника квартири можебути здiйснена вiдповiдним органом за заявою нового власникабез згоди власника попереднього якщо: 1) у договорi купiвлi�про�дажу вiдсутнi додатковi умови про збереження за продавцем пра�ва користування квартирою; 2) пiсля укладення договору купiв�лi�продажу продавець фактично звiльнив квартиру; 3) у про�вадженнi суду вiдсутнiй позов про визнання купiвлi�продажу


1 Наприклад, справа № 2�19/2002, 2�131/2003; 2�2982/2001 // Архів Ма�линовського районного суду м. Одеси.

недiйсною. Ми вважаємо, що такi справи повиннi розглядатисяв порядку позовного провадження, оскiльки має мiсце спiр процивiльне право. Зазначене пiдтверджується ухвалою судової па�лати в цивiльних справах Одеського обласного суду, якою ска�совано рiшення Центрального районного суду м. Одеси i скар�га Л. залишена без розгляду. В ухвалi обласний суд вказав, щомiж заявником i колишнiм власником виник спiр про право ко�ристування, який має розглядатися в порядку позовного прова�дження.

На нашу думку, у подiбних справах розглядаються вiдноси�ни мiж новим i попереднiм власниками житла, а також вiдно�сини мiж новим власником та членами сiм’ї колишнього влас�ника житла. Перша група вiдносин є цивiльно�правовою, i томуновий власник житла вправi вимагати вiд попереднього власни�ка усунення перешкод у користуваннi житлом i зняття з реєс�трацiї. Типовим прикладом у цьому сенсi є цивiльна справа запозовом Р. до С. про усунення перешкод у користування влас�нiстю, який був задоволений на пiдставi статтi 48 Закону Украї�ни «Про власнiсть» 13 квiтня 2004 р.1

Конституцiя України у ст. 47 закрiплює, що нiхто не можебути примусово позбавлений житла iнакше, як на пiдставi законуза рiшенням суду. Вона має найвищу юридичну силу, а її нормиє нормами прямої дiї. Чинне житлове законодавство України,вважаємо, не вiдповiдає вказаному принципу2. Стаття 72 ЖКпередбачає можливiсть визнання особи такою, що втратила пра�во користування жилим примiщенням, внаслiдок вiдсутностiпонад встановленi законом строки в судовому порядку, а йогост. 71 передбачає специфiчну пiдставу припинення права корис�тування жилим примiщенням — вiдсутнiсть наймача або членiвйого сiм’ї, членiв сiм’ї члена ЖБК у мiсцi їх проживання понадшiсть мiсяцiв без поважних причин, тобто за тимчасової вiдсут�ностi наймача або членiв його сiм’ї за ними зберiгається правокористування жилим примiщенням протягом шести мiсяцiв i

116 Роздiл 2

1 Справа № 2�2898/04, аналогічні справи — 2�814/2000, № 2�449/ 2002 //Архів Малиновського районного суду м. Одеси.

2 Пункт 18 Правових позицій Верховного Суду України щодо розглядусудами окремих категорій справ // Застосування судами цивільного і ци�вільного процесуального законодавства; За заг. ред. П. І. Шевчука. — К.: Ви�давничий Дім «Ін Юре», 2002. — С. 84.

причини та мотиви вiдсутностi протягом цього часу не маютьправового значення.

Пiд тимчасовою вiдсутнiстю розумiються такi випадки, ко�ли особа протягом певного часу не проживає в жилому примi�щеннi, але iнтересу щодо користування ним не втрачає в силузакону. Тимчасова вiдсутнiсть має бути безперервною. Якщоособа повертається на мiсце проживання, вважається, що пере�ривається i строк тимчасової вiдсутностi. Водночас обставиною,яка перериває шестимiсячний строк, не можуть вважатися епi�зодичнi появи особи не з метою постiйного проживання, а з ме�тою лише утримати за собою житло. Якщо тимчасова вiдсутнiстьособи за мiсцем проживання перевищує шiсть мiсяцiв, то най�модавець, члени сiм’ї наймача, в тому числi колишнi, можутьзвернутися з позовом про визнання особи такою, що втратилаправо на користування.

У ЖК УРСР не передбачено право пiднаймача жилогопримiщення звертатися з позовом до суду про визнання на�ймача таким, що втратив право користування жилим примi�щенням на пiдставi ст. 71 цього Кодексу.

У березнi 2005 р. К. О. звернувся до суду з позовом до К.М., третя особа — виробниче житлове ремонтно�експлуатацiйнеуправлiння (далi — управлiння), про визнання таким, що втра�тив право користування жилим примiщенням. На обґрунтуван�ня позовних вимог вiн зазначив, що з квiтня 2001 р. проживаєта прописаний у квартирi в м. Черкаси, що належала його бабусi,котра померла 2 серпня 2004 р. Вiдповiдач, його дядько, про�живав у цiй квартирi до 2002 р., але згодом одружився й ставпроживати за iншою адресою.

Пославшись на те, що К. М. не користується спiрним жит�лом без поважних причин, К. М. просив задовольнити позовнiвимоги на пiдставi ст. 71 ЖК УРСР.

Соснiвський районний суд м. Черкас рiшенням вiд 21 квiт�ня 2005 р. у задоволеннi позову вiдмовив.

Апеляцiйний суд Черкаської областi рiшенням вiд 6 липня2005 р. зазначене судове рiшення скасував i постановив нове —про задоволення позову.

У касацiйнiй скарзi К. М., пославшись на порушення судомнорм матерiального права, просив рiшення апеляцiйного судускасувати, а районного суду — залишити в силi.


Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiдля�гає задоволенню.

У матерiалах справи наявна довiдка управлiння вiд 11 бе�резня 2005 р. про те, що в спiрнiй квартирi зареєстровано двiособи: вiдповiдач у справi — наймач К. М. i позивач — пiднай�мач К. М.

Суд першої iнстанцiї, вiдмовляючи в позовi К. О. правильнозазначив, що пiднаймач не має права вимагати визнання най�мача квартири таким, який втратив право користування жилимпримiщенням.

Задовольняючи позов К. О., суд апеляцiйної iнстанцiї не звер�нув уваги на його правовий статус пiднаймача i на те, чи маєвiн право звертатися до суду iз зазначеним позовом. Не враху�вав апеляцiйний суд i положення ч. 2 ст. 71 ЖК УРСР.

За таких обставин колегiєю суддiв Судової палати у цивiль�них справах Верховного Суду України, керуючись ст. 336 ЦПКУкраїни 2004 р., касацiйну скаргу К. М. задоволено: рiшення апе�ляцiйного суду Черкаської областi вiд 6 липня 2005 р. скасова�но, рiшення Соснiвського районного суду м. Черкас вiд 21 квiт�ня 2005 р. залишено в силi.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 12 сiчня 2006 р.1)

Питання, щодо кола осiб, якi можуть звернутися до суду зпозовом про визнання певної особи такою, що втратила зазна�чене право, повинно вирiшуватися з урахуванням п. 4 вказаноїпостанови, згiдно з яким житлово�експлуатацiйна органiзацiя, аза її вiдсутностi — пiдприємство, установа, органiзацiя як най�модавець можуть бути стороною у спорах, що виникають з дого�ворiв найму жилого примiщення. Вони вправi, зокрема, пред’яв�ляти позови про визнання наймача таким, що втратив право ко�ристування жилим примiщенням, розiрвання договору наймужилого примiщення i виселення у зв’язку з систематичним по�рушенням правил спiвжиття, псуванням i руйнуванням жилихпримiщень. Ця позицiя конкретизована у згаданих вище право�

118 Роздiл 2

1 Судова практика Верховного Суду України у цивiльних справах : офiц.вид. / Верхов. Суд України; упоряд. : А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова; за заг. ред.А. Г. Яреми. — К.: «Iн Юре», 2007. — С. 55—72.

вих позицiях ВСУ щодо розгляду судами окремих категорiйсправ, в якiй Суд пiдкреслив, що це право не залежить вiд того,чи оспорює решта членiв сiм’ї права вiдсутнього на житло, чи нi;таке визнання змiнює певнi права й обов’язки органiв управлiн�ня житловим фондом (зумовлює зняття з облiку осiб, якi потре�бують полiпшення житлових умов, припинення пiльгової опла�ти комунальних послуг тощо).

У зв’язку з тим, що досить часто аварiйнi будiвлi передаютьу власнiсть юридичним особам, останнi подають позови про ви�знання права користування ними як житлом. Однак у справахiз питань, вiднесених до компетенцiї органiв мiсцевого самовря�дування чи мiсцевої державної адмiнiстрацiї, або з питань управ�лiння житловим фондом, вiднесених його власником або упов�новаженим ним органом до свого вiдання (наприклад, про ви�знання ордера недiйсним, надання, бронювання або обмiн жилогопримiщення, визнання права на жиле примiщення, крiм випад�кiв, коли в ньому проживають iншi члени сiм’ї наймача) згiднозi ст. 18 ЖК, належною стороною повинен бути вiдповiдний ор�ган чи власник житлового фонду.

Якщо наймач фактично не використовує жиле примiщенняза його призначенням, тобто для постiйного проживання, то на�стають певнi правовi наслiдки, якi залежать вiд причин його вiд�сутностi. У справах про визнання наймача або члена його сiм’їтаким, що втратив право користування жилим примiщенням,необхiдно з’ясовувати причини вiдсутностi вiдповiдача понадустановленi строки. У разi їх поважностi (перебування у вiдря�дженнi; у осiб, якi потребують догляду; внаслiдок неправомiр�ної поведiнки iнших членiв сiм’ї тощо) суд може продовжитипропущений строк.

Наприклад, у справi № 2�488/2001 Малиновський районнийсуд рiшенням вiд 19 березня 2001 р. вiдмовив у задоволеннi по�зову про визнання вiдповiдачки такою, що втратила право ко�ристування житлом, оскiльки вона була вiдсутня в квартирi узв’язку з тим, що доглядала за хворою сестрою, яка проживала вiншому мiсцi, а потiм не змогла вселитися, тому що позивачiзмiнили замки. Рiшення було залишено в силi ухвалою судовоїколегiї в цивiльних справах апеляцiйного суду Одеської областiвiд 12 червня 2001 р., а потiм — i ухвалою Судової палати в ци�вiльних справах ВСУ вiд 7 червня 2002 р.


Рiшенням Малиновського районного суду м. Одеса задово�лено позов К. до Д. про визнання останнього таким, що втративправо на користування житлом, на пiдставi ст. 71 ЖК. Ухвалоюсудової колегiї в цивiльних справах апеляцiйного суду Одеськоїобластi вiд 10 липня 2003 р. вказане рiшення було скасовано.Ухвалою Судової палати в цивiльних справах ВСУ ухвалу апе�ляцiйної iнстанцiї скасовано, а рiшення районного суду зали�шено в силi. Як зазначено в цiй ухвалi, при розглядi даної спра�ви необхiдно було врахувати, що Д. без поважних причин не все�лявся у спiрну квартиру i не проживав у нiй пiсля завершенняремонту, з вiдповiдними заявами про усунення перешкод у про�живаннi в квартирi не звертався1.

Встановлення поважностi причин вiдсутностi понад вста�новленi законом строки має вiдбуватися тiльки пiсля встанов�лення факту вiдсутностi вiдповiдача в зазначенi строки. Саме нанеобхiднiсть встановлення останнього вказала Судова колегiя уцивiльних справах ВСУ в ухвалi вiд 28 лютого 1996 р. при роз�глядi касацiйної скарги Т. на рiшення Житомирського обласно�го суду вiд 16 сiчня 1996 р.2.

Встановлення причин вiдсутностi (i їх поважностi) є голов�ним i найбiльш складним при розглядi справ даної категорiї.

Рiшенням Малиновського районного суду м. Одеси вiд 30 ве�ресня 2002 р. вiдмовлено у позовi К. Д. i К. С. до К. М. про ви�знання її такою, що втратила право користування житлом. Прирозглядi справи судом було встановлено, що К. Д. була власни�ком жилого будинку, К. С. — її син, а вiдповiдачка К. М. — ко�лишня дружина К. С., яка перебувала з ним у шлюбi до 1998 р. iвселилася як член сiм’ї власника житла, таким чином набувшиправо користування житлом у встановленому законом порядку.Суд також врахував, що рiшенням Малиновського районного су�ду м. Одеси вiд 4 серпня 1998 р. задоволено позов К. М. до К. С.про усунення перешкод у користуваннi жилою площею. Тому,приймаючи рiшення вiд 30 вересня 2002 р. про вiдмову у ви�

120 Роздiл 2

1 Справа № 2�368/2003 // Архів Малиновського суду м. Одеси. Особа ви�знана такою, що втратила право користування житлом внаслідок відсутностіпонад встановлені строки у справах №№ 2�731/92; 2�1614/98; 2�2610/2000;2�1547/2000; 2�1404/2001; 2�344/02 // Архів Малиновського суду м. Одеси.

2 Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 2. — С. 14.

знаннi К. М. такою, що втратила право користування житлом, судвиходив iз того, що позивачi, незважаючи на рiшення вiд 4 серп�ня 1998 р., продовжували чинити перешкоди К. М. у користу�ваннi житлом, тому причини її вiдсутностi суд визнав поваж�ними. З позицiєю районного суду погодився апеляцiйний судОдеської областi, залишивши без змiн рiшення вiд 30 вересня2002 р. (справа № 2�81/2002)1.

Якщо вiдсутня особа повернулася на жилу площу за згодоючленiв сiм’ї, її не можна вважати такою, що втратила право нажилу площу.

У лютому 1996 р. Ж. О. пред’явила позов до Ж. В. про ви�знання його таким, що втратив право користування жилим при�мiщенням. Позивачка зазначала, що вона проживала з вiдпо�вiдачем та дочкою у двокiмнатнiй квартирi. Пiсля розiрвання,у сiчнi 1992 р., шлюбу мiж ними вiдповiдач ухилявся вiд сплатиалiментiв, рiдко бував у квартирi, а з червня 1995 р. не про�живав у нiй. За ухилення вiд сплати алiментiв його було засу�джено вироком Iвано�Франкiвського мiського суду вiд 30 жовт�ня 1995 р. до восьми мiсяцiв позбавлення волi. У зв’язку з ви�кладеними обставинами позивачка просила задовольнити позов.

Вiдповiдач пред’явив зустрiчний позов про усунення пере�шкод у користуваннi жилим примiщенням та про визнання свi�доцтва про право власностi на квартиру недiйсним. Вiн зазна�чав, що постiйно проживав у спiрнiй квартирi. Заборгованiсть усплатi алiментiв у нього виникла через те, що з сiчня 1995 р.вiн перебував у вимушенiй вiдпустцi у зв’язку iз зупиненням ви�робництва на пiдприємствi, де вiн працював. Вироком Iвано�Франкiвського мiського суду вiд 30 жовтня 1995 р. його булозасуджено за ст. 114 КК до восьми мiсяцiв позбавлення волi, а8 травня 1996 р. звiльнено за амнiстiєю. Проте проживати успiрнiй квартирi вiн не може, оскiльки колишня дружина змi�нила замки. У зв’язку з цим Ж. В. просив вселити його у кварти�ру. Крiм цього, вiн зазначав, що пiсля ухвали судом першого рi�шення, згiдно з яким його було визнано таким, що втратив право


1 Аналогічні за сутністю рішення приймалися Малиновським районнимсудом м. Одеси у справах № 2�807/2001, № 2�158/2001 // Архів Малинов�ського районного суду м. Одеси.

користування жилим примiщенням, колишня дружина привати�зувала квартиру, а тому просив суд визнати недiйсним свiдоцтвопро право власностi на квартиру.

Рiшенням Iвано�Франкiвського обласного суду вiд 10 квiт�ня 1997 р. у позовi Ж. О. було вiдмовлено, зустрiчний позовЖ. В. задоволено, вселено останнього у спiрну квартиру, а свi�доцтво про право власностi вiд 16 травня 1996 р., видане Iва�но�Франкiвським агентством iз приватизацiї державного жит�лового фонду, визнано недiйсним.

У касацiйнiй скарзi Ж. О. просила скасувати рiшення суду,оскiльки вiн не дав належної оцiнки наявним у матерiалахсправи доказам, якi пiдтверджують, що вiдповiдач не жив успiрнiй квартирi. Судова колегiя у цивiльних справах ВСУ ви�знала, що касацiйна скарга задоволенню не пiдлягає з такихпiдстав.

Вiдповiдно до статей 71, 72 ЖК наймач або члени його сiм’їможуть бути визнанi судом такими, що втратили право користу�вання жилим примiщенням, зокрема, якщо вони не проживаютьу ньому без поважних причин понад шiсть мiсяцiв.

Як встановлено судом, Ж. В. з 1986 р. був наймачем спiрноїдвокiмнатної квартири, в якiй проживали також його дружината неповнолiтня дочка. У сiчнi 1992 р. шлюб мiж ними розiрва�но, а спiльне майно подiлено, внаслiдок чого Ж. В. видiлено на�бiр спальних меблiв, книги та iншi речi, якi знаходяться у спiр�нiй квартирi.

Перевiряючи доводи позивачки про те, що Ж. В. не живе успiрнiй квартирi з квiтня 1995 р., суд дiйшов правильного ви�сновку, що вони не пiдтверджуються достовiрними доказами.Навпаки, з матерiалiв кримiнальної справи щодо вiдповiдачавидно, що листи та попередження судового виконавця, а такожобвинувальний висновок надсилалися йому на адресу спiрноїквартири. Адресу спiрної квартири як мiсця його проживаннявказано також в iнших процесуальних документах, якi є у спра�вi. Сама Ж. О. в заявi про притягнення Ж. В. до вiдповiдаль�ностi за ухилення вiд сплати алiментiв вказувала спiрну квар�тиру як мiсце його проживання. Факт проживання там вiдпо�вiдача пiдтвердили в судовому засiданнi свiдки Л. Р., Й. Л.,Л. В. та iн.

Вироком Iвано�Франкiвського мiського суду вiд 30 жовтня1995 р. Ж. В. було засуджено за ст. 114 КК до восьми мiсяцiв

122 Роздiл 2

позбавлення волi. Вирок набрав чинностi 11 листопада 1995 р.,а 8 травня 1996 р., тобто менше нiж через шiсть мiсяцiв, йогобуло звiльнено вiд покарання згiдно з актом амнiстiї. Проте по�вернутися у спiрну квартиру вiн не мiг, оскiльки позивачкайого виписала, приватизувала квартиру та змiнила замок у вхiд�них дверях, чого сама не заперечувала у судовому засiданнi. Затаких обставин суд обґрунтовано задовольнив позов Ж. В. i вiд�мовив у позовi до нього.

З доводами Ж. О. про те, що суд не дав оцiнки показаннямсвiдкiв та довiдцi слiдчого, погодитись не можна, оскiльки в рi�шеннi наведено мотиви (з посиланням на вiдповiднi докази) кри�тичної оцiнки показань свiдкiв i зазначених у касацiйнiй скарзiдокументiв.

Враховуючи наведене Судова колегiя у цивiльних справахВСУ залишила рiшення обласного суду без змiн1.

Наймач i члени його сiм’ї не визнаються такими, що втрати�ли право на жилу площу на пiдставi ст. 71 ЖК, якщо не винесе�но судове рiшення за позовом наймодавця чи членiв його сiм’ї,якi залишилися проживати у жилому примiщеннi, а також ко�лишнiх i вiдсутнiх, за якими зберiгається право на користуван�ня жилою площею.

Якщо з боку членiв сiм’ї немає згоди на вселення вiдсутньо�го понад шiсть мiсяцiв, то, за наявностi поважних причин, судможе продовжити пропущений строк. За умови вселення вiд�сутнього проти волi членiв сiм’ї, суд вправi визнати його таким,що втратив право на жилу площу.

Наприклад, скасовуючи рiшення Малиновського районногосуду м. Одеси вiд 4 лютого 2002 р., судова колегiя судової палатив цивiльних справах апеляцiйного суду Одеської областi вiдмо�вила у позовi про визнання К. таким, що втратив право корис�тування житлом. У рiшеннi суду апеляцiйної iнстанцiї зазна�чено, що К. не вибув iз спiрної квартири, перiодично проживаєв нiй, виконує обов’язки наймача, оплачує комунальнi послуги,бере участь у вихованнi i утриманнi дiтей2. В iншому випадку,вiдмовляючи в позовi про визнання П. М. та П. А. такими, щовтратили право користування квартирою, Малиновський район�


1 Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 1.2 Справа № 2�726/2002 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.

ний суд м. Одеси у рiшеннi вiд 4 грудня 2001 р. вказав, що вiд�повiдачi не вибували на постiйне мiсце проживання до держа�ви Iзраїль, куди вони поїхали за гостевою вiзою, залишивши успiрнiй кiмнатi майно. З таким висновком погодився i суд апе�ляцiйної iнстанцiї1.

Член сiм’ї власника житла втрачає право на користуванняжитлом у разi його вiдсутностi без поважних причин понад одинрiк, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ним i влас�ником житла або законом (ч. 2 ст. 405 ЦК України).

На речовий характер прав членiв сiм’ї власника житла, їх за�хист проти порушень з боку iнших осiб, у тому числi з бокувласника, вказувалося у правовiй лiтературi. Висловлюваласяi протилежна думка, згiдно з якою права членiв сiм’ї власникажитла мають не речовий, а зобов’язальний характер.

У зв’язку з наведеним актуальностi набуває визначення пра�вової природи позбавлення особи права на користування жит�лом, яке є суб’єктивним правом громадянина. Позбавлення пра�ва може бути тiльки санкцiєю за вчинене правопорушення. Од�нак за чинним житловим законодавством у цiлому рядi випад�кiв негативнi наслiдки застосовуються до особи, яка не вчинялаправопорушення (наприклад, у випадку визнання ордера недiйс�ним у результатi неправомiрних дiй посадових осiб при вирi�шеннi питання про надання жилого примiщення чи визнанняобмiну, проведеного пiд впливом омани i переселення сторiн уранiше займанi жилi примiщення за вiдсутностi неправомiрнихдiй однiєї зi сторiн).

Якщо особа втрачає право на користування житлом без вчи�нення винних дiй, вона має право на захист з боку держави. (Уюридичнiй лiтературi слушно вказувалося, що захист прав i сво�бод є необхiдним i закономiрним наслiдком їх порушення, особ�ливою компонентою такого захисту є юридична вiдповiдальнiстьяк засiб забезпечення останнього, а також засiб забезпечення реа�лiзацiї юридичних обов’язкiв.) Тобто постає питання, чиї правапорушуються, якщо iншу особу позбавляють права? Або чийiнтерес охороняється, якщо особу можна визнати такою, що втра�тила право на користування жилою площею?

Висловлювалася думка, що обмеження (позбавлення) пра�ва користування житлом можуть спричинити тiльки такi дiї най�

124 Роздiл 2

1 Справа № 2�2418/2001 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.

мача або членiв його сiм’ї, що полягають у зловживаннi нимисвоїми правами або неналежному виконаннi покладених на нихобов’язкiв i безпосередньо порушують права та законнi iнтересиiнших осiб. Iз цим слiд погодитися. Наведене свiдчить, що осо�ба може бути позбавлена передбаченого Конституцiєю Україниправа на житло без вчинення правопорушення. Необхiдно за�значити, що проект нового Житлового кодексу України вклю�чає iнститут визнання особи такою, що втратила право корис�тування житлом, хоча i збiльшив строк збереження такого пра�ва для певної категорiї осiб.

У зв’язку з цим слiд зазначити, що у свiй час Конституцiй�ний суд РФ постановою вiд 23 червня 1995 р. визнав неконсти�туцiйними положення ч. 1 i п. 8 ч. 2 ст. 60 Житлового кодексу1,яка є аналогiчною ст. 71 ЖК. При цьому Конституцiйний СудРФ виходив iз того, що тимчасова вiдсутнiсть громадянина(наймача жилого примiщення або членiв його сiм’ї), у тому чис�лi у зв’язку iз засудженням до позбавлення волi, не може слу�гувати пiдставою позбавлення права користування жилим при�мiщенням. У п. 4 постанови зазначено: «…Ограничение прав исвобод человека и гражданина, согласно ст. 55 (часть 3) Кон�ституции Российской Федерации может быть установлено в тоймере, в какой это необходимо в целях защиты основ конститу�ционного строя, нравственности, здоровья, прав и законных ин�тересов других лиц, обеспечения обороны страны и безопасно�сти государства». Конституцiйний Суд визнав, що положенняст. 60 ЖК РСФСР встановлюють обмеження конституцiйно�го права на житло у зв’язку з тимчасовою вiдсутнiстю найма�ча або членiв його сiм’ї i не вiдповiдають вимогам Конститу�цiї РФ.

У лютому 2000 року С. звернулась у суд з позовом до Б., вякому просить визнати Б. та неповнолiтнього Ш., 1983 року на�родження, такими, що втратили право користування жилим при�мiщенням. Свої позовнi вимоги позивачка обгрунтовує тим, що


1 Справа за запитом Муромського міського народного суду Володимир�ської області і скаргами громадян Є. Р. Такнової, Є. А. Оглобліної, А. Н. Ва�щука щодо перевірки конституційності частини першої і пункту 8 частинидругої ст. 60 ЖК РРФСР // Официальный сайт Конституционного Суда Рос�сийской Федерации: www.ks.rfnet.ru

вiдповiдачка Б. на зазначенiй жилiй площi без поважних при�чин не проживає з 1987 р. З вказаного часу у квартирi не меш�кає також неповнолiтнiй син Б., Ш., щодо якого вона позбавле�на батькiвських прав i який у 1997 р. був усиновлений грома�дянином США.

У зв’язку з тим, що Ш. є неповнолiтнiм, а вiдповiдачка Б.позбавлена батькiвських прав, а у спiрнiй квартирi прописанiнеповнолiтнi Б. Ю., 1983 року народження, та Б. О., 1983 рокународження, якi перебувають у навчальному закладi i не маютьбатькiв, судом до участi у справi було притягнуто орган опiки тапiклування Ш�го району м. Києва.

Вiдповiдачка Б. заперечень за позовом до суду не направи�ла, у судове засiдання не з’явилася, за останнiм вiдомим мiсцемпроживання не мешкає.

Представник органу опiки i пiклування проти позовних ви�мог щодо визнання неповнолiтнього Ш. таким, що втратив пра�во користування жилим примiщенням, заперечує, посилаючисьна те, що, хоча неповнолiтнього дiйсно було усиновлено грома�дянами США, але вiн може забажати у майбутньому скористати�ся спiрним жилим примiщенням.

Враховуючи наявнiсть у справi достатнiх матерiалiв щодоправ та обов’язкiв сторiн, суд розглядає справу за останнiм мiс�цем проживання вiдповiдачки Б. у її вiдсутностi.

Вислухавши позивачку, третю особу, К., допитавши свiдкiв,перевiривши матерiали справи, суд вважає позовнi вимоги та�кими, що пiдлягають задоволенню.

Спiрне жиле примiщення з двох кiмнат площею 38 кв. м узагальнiй квартирi перебуває на балансi Ш�ї районної держав�ної адмiнiстрацiї м. Києва. Особистий рахунок на зазначену жи�лу площу було вiдкрито на Б. В., якого 30 жовтня 1997 р. випи�сано у зв’язку зi смертю.

На момент розгляду на спiрнiй жилiй площi прописанi по�зивачка С., шестеро її неповнолiтнiх дiтей, колишнiй чоловiк по�зивачки, Б. Л., сестра позивачки, К., неповнолiтнi брати пози�вачки, а також Б. та її син Ш.

Як вбачається з пояснень позивачки С., вiдповiдачка Б. у1987 р. була направлена до лiкувально�трудового профiлакто�рiю на примусове лiкування вiд хронiчного алкоголiзму. Iз за�значеного часу вона на спiрнiй жилiй площi не проживає, нанеї не поверталась, нiколи нею не цiкавилась, не несе витрат з

126 Роздiл 2

оплати та утримання жилої площi. У цьому ж роцi вiдповiдачкабула позбавлена батькiвських прав на сина Ш., якого було по�мiщено до дитячого закладу, i вiн на спiрнiй жилiй площi такожне мешкає з 1987 р.

Третя особа, К., у судовому засiданнi пояснила, що мешкаєу цiй самiй квартирi, вiдповiдачка та її син Ш. у нiй не прожи�вають, у квартирi немає їх речей.

Свiдок Г. у судовому засiданнi повiдомив, що останнi 6 ро�кiв спiлкується з сiм’єю позивачки, часто буває у мiсцi її про�живання, вiдповiдачка Б. та її син у квартирi не проживають.Свiдок К. Г. повiдомив суду, що є чоловiком К., з квiтня 1999 р.часто бував у спiрнiй квартирi, вiдповiдачку Б. та її сина там нi�коли не бачив, вони там не проживають.

Згiдно з актами, складеними працiвниками ЖЕК 601 Ш�горайону м. Києва, вiд 10 серпня 1999 р., 19 листопада 1999 р.,17 сiчня 2000 р. Ш. у спiрнiй квартирi не проживає.

Вiдповiдно до листа ЖЕК�601 вiд 25 лютого 2000 р. Б. про�тягом останнiх п’яти рокiв на спiрнiй жилiй площi теж не про�живає. Рiшенням Ш�го районного суду м. Києва вiд 29 серпня1987 р. Б. була позбавлена батькiвських прав на сина, Ш.

У 1997 р. неповнолiтнього Ш. було усиновлено громадяни�ном США, який не направляв до наймодавця заяви щодо збере�ження за Ш. права користування спiрним жилим примiщенням.З урахуванням зазначених обставин суд дiйшов висновку, що Б.та неповнолiтнiй Ш. без поважних причин тривалий час вiдсут�нi на спiрнiй жилiй площi, а тому вони втратили право користу�вання зазначеним жилим примiщенням.

Керуючись статтями 71, 72 ЖК, Ш�й суд м. Києва вирiшивпозовнi вимоги С. задовольнити i визнати Б. та Ш. такими, щовтратили право користування спiрним жилим примiщенням1.

Вважаємо необхiдним навести ще одну судову справу2.

Х. I. Г. та М. А. В. звернулися до суду з позовною заявоюпро визнання таким, що втратив право на житлове примiщен�ня, повнолiтнього сина М. А. В. вiд першого шлюбу — М. А. А.


1 Юридичний вісник України. — 2002. — № 36. — 7—13 вересня .2 Мічурін Є. О. Правочини з житлом. — 2�е вид., перероб. та допов. — Х.:

Юрсвіт, 2005. — С. 383—387.

Зокрема, у позовнiй заявi було вказано, що М. А. А. у кварти�рi не проживає бiльш як шiсть мiсяцiв, мiсце перебування йогоневiдоме, за вiдповiдача позивачами сплачуються комунальнiпослуги, що для останнiх є матерiально обтяжливим. Факт вiд�сутностi М. А. А. пiдтверджується свiдченнями сусiдiв, актомпро непроживання. За довiдкою з мiсця проживання, М. А. А.прописаний у квартирi з 22 лютого 2002 р. Iз свiдчень пози�вачiв встановлено, що вiдповiдач з липня 2002 р. у вказанiйквартирi не проживає, житлово�комунальнi послуги не оплачує,його речей у квартирi немає. Цi обставини пiдтверджують опи�танi сусiди. Отже, суд на пiдставi статей 71, 72 ЖК рiшенням вiд20 жовтня 2004 р. позовнi вимоги позивачiв задовольнив i ви�знав М. А. А. таким, що втратив право користування житловимпримiщенням.

Пунктом 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацiю держав�ного житлового фонду» передбачено, що передача займанихквартир (будинкiв) у спiльну сумiсну або часткову власнiстьздiйснюється за письмовою згодою всiх повнолiтнiх членiв сiм’ї,якi постiйно мешкають у данiй квартирi (будинку), в тому числiтимчасово вiдсутнiх, за якими зберiгається право на житло, зобов’язковим визначенням уповноваженого власника кварти�ри (будинку).

Тобто зазначений Закон до числа суб’єктiв права на прива�тизацiю вiднiс тимчасово вiдсутнiх членiв сiм’ї наймача, за яки�ми зберiгається право на житло на момент введення його в дiю(22 липня 1993 р.). Проте це не означає, що стосовно останнiхприпиняється дiя ст. 71 ЖК, якою встановленi строки збере�ження жилого примiщення за тимчасово вiдсутнiми громадяна�ми, оскiльки особливостей застосування цiєї норми законодав�ством не було встановлено.

У березнi 2005 р. К. С. О. звернувся до суду з позовом доК. С. М., третя особа — виробниче житлове ремонтно�експлу�атацiйне управлiння (далi — управлiння), про визнання таким,що втратив право користування жилим примiщенням. На об�ґрунтування позовних вимог вiн зазначив, що з квiтня 2001 р.проживає та прописаний у квартирi в м. Черкасах, яка належа�ла його бабусi, котра померла 2 серпня 2004 р. Вiдповiдач, йогодядько, проживав у цiй квартирi до 2002 р., але згодом одру�жився i проживає за iншою адресою.

128 Роздiл 2

Пославшись на те, що К. С. М. не користується спiрним жит�лом без поважних причин, К. С. О. просив задовольнити позов�нi вимоги на пiдставi ст. 71 ЖК.

Соснiвський районний суд м. Черкас рiшенням вiд 21 квiт�ня 2005 р. у задоволеннi позову вiдмовив.

Апеляцiйний суд Черкаської областi рiшенням вiд 6 липня2005 р. зазначене судове рiшення скасував i постановив нове —про задоволення позову.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах ВСУ дi�йшла висновку, що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з та�ких пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 213 чинного ЦПК рiшення суду повиннобути законним i обґрунтованим. Законним є рiшення, яким суд,виконавши всi вимоги цивiльного судочинства, вирiшив справузгiдно iз законом. Рiшення вважається обґрунтованим, якщо во�но ухвалене на основi повно i всебiчно з’ясованих обставин, наякi сторони посилаються як на пiдставу своїх вимог i запере�чень, пiдтверджених тими доказами, якi були дослiдженi в су�довому засiданнi.

Апеляцiйний суд, скасовуючи рiшення районного суду й по�становляючи нове — про задоволення вимог К. С. О., виходив зтого, що вiдповiдач не проживає у спiрнiй квартирi з 2002 р.,а проживає за iншою адресою разом iз дружиною.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.У матерiалах справи є довiдка управлiння вiд 11 березня

2005 р. про те, що в спiрнiй квартирi зареєстрованi двi особи: вiд�повiдач у справi — наймач К. С. М. i позивач — пiднаймач К. С. О.

Суд першої iнстанцiї, вiдмовляючи у задоволеннi позову К.С. О., правильно зазначив, що пiднаймач не має права вимагативизнання наймача квартири таким, що втратив право користу�вання жилим примiщенням.

Задовольняючи позов К. С. О., суд апеляцiйної iнстанцiї незвернув уваги на його правовий статус пiднаймача i на те, чимає вiн право звертатися до суду iз зазначеним позовом. Не вра�хував апеляцiйний суд i положення ч. 2 ст. 71 ЖК1.

Пiд термiном «збереження жилих примiщень» слiд розумi�ти охорону законом права на жилу площу в жилих примiщен�


1 Право України. — 2006. — № 11.— С. 136.

нях за тимчасово вiдсутнiми особами. При цьому маються на ува�зi наймачi, члени їх сiмей, навiть колишнi, оскiльки вони маютьтакi самi права й обов’язки, як i наймачi.

При цьому вiдповiдно до ст. 107 ЖК наймач або член йогосiм’ї, який вибув на iнше постiйне мiсце проживання, втрачаєправо користування жилим примiщенням вiд дня вибуття, не�залежно вiд пред’явлення позову з цього приводу.

На пiдтвердження вибуття необхiдно брати до уваги будь�якi фактичнi данi, якi свiдчать про вибiр стороною iншого по�стiйного мiсця проживання (повiдомлення про це в листах, роз�писка, переадресовка кореспонденцiї, утворення сiм’ї в iншомумiсцi, перевезення майна в iнше жиле примiщення, виїзд в iн�ший населений пункт i постiйна там прописка, укладення тру�дового договору на невизначений строк тощо), на що вказує iп. 11 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi питання, що виниклив практицi застосування судами Житлового кодексу України».

У лютому 1995 р. Я. звернулася в суд iз позовом до М. пропримусовий обмiн квартири. У червнi того ж року вона змiнилапозовнi вимоги i просила поновити її право на проживання вцiй квартирi, вселити її туди, визнати за нею право власностi надвi кiмнати площею 19,04 та 13,77 кв. м, а також установити по�рядок користування квартирою.

У позовнiй заявi Я. зазначала, що вона була наймачем спiр�ної державної трикiмнатної квартири. У жовтнi 1986 р. одру�жилася з М., а в 1990 р. прописала його в квартиру на правахчлена сiм’ї. У березнi 1991 р. виїхала за кордон у вiдряджен�ня зi збереженням посади за мiсцем роботи, залишивши вiдпо�вiдачу генеральну довiренiсть. За взаємною домовленiстю проправо на спiльну власнiсть М. викупив спiрну квартиру, i з цьо�го дня вони вважалися спiввласниками останньої, про що за�значено в договорi купiвлi�продажу. Вона залишалася постiй�но прописаною на цiй жилплощi. Проте вiдповiдач не визнає занею права власностi на квартиру i перешкоджає нею корис�туватися. Посилаючись на зазначене, Я. просила задовольнитипозов.

Вiдповiдач позов не визнав. У червнi 1995 р. вiн пред’явивзустрiчний позов до Я. та до виконавчого комiтету Жовтневоїрайонної ради м. Одеси про визнання вiдповiдачки такою, щовтратила право на користування спiрною квартирою, та виклю�

130 Роздiл 2

чення з договору купiвлi�продажу останньої вказiвки про те,що вона викуплена також на членiв його сiм’ї. У позовнiй заявiМ. зазначав, що Я. в березнi 1991 р. виїхала на постiйне мiсцепроживання у м. Тель�Авiв (Iзраїль) i до цього часу постiйнотам проживає i працює. Вiн викупив квартиру за свої особистiкошти, шлюб розiрвав, тому права власностi на спiрну квартируЯ. не має.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рiшен�ням Ленiнського районного суду м. Одеси вiд 11 травня 1998 р.,залишеним без змiни ухвалою судової колегiї в цивiльних спра�вах Одеського обласного суду вiд 14 липня 1998 р., в задово�леннi позову Я. було вiдмовлено i задоволено зустрiчний по�зов М.: визнано, що Я. втратила право на користування спiрнимжилим примiщенням; постановлено з п. 1 договору купiвлi�про�дажу спiрної квартири вiд 26 жовтня 1992 р. пiсля слiв «прода�вець продав, а покупець купив займану ним…» виключити сло�ва «…i членами сiм’ї».

Постановою президiї Одеського обласного суду вiд 13 сiч�ня 1999 р. вiдхилено протест голови цього суду про скасуваннярiшення районного суду та ухвали касацiйної iнстанцiї.

Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�сування постановлених у справi судових рiшень з мотивiв їхнезаконностi та необґрунтованостi. Судова колегiя у цивiльнихсправах ВСУ 16 червня 1999 р. визнала, що протест пiдлягає за�доволенню з таких пiдстав.

Постановлюючи рiшення, районний суд виходив iз того, щона момент викупу спiрної квартири Я. втратила право на зазна�чену жилу площу, оскiльки в березнi 1991 р. виїхала в Iзраїль,де постiйно проживає та працює. М. викупив квартиру за своїособистi кошти, i Я. права власностi на неї не набула.

З такими висновками погодилися касацiйна iнстанцiя, зали�шаючи рiшення районного суду без змiни, та президiя обласно�го суду, вiдхиляючи протест голови цього суду. Однак суд дi�йшов цих висновкiв без ретельної перевiрки обставин справи iналежної оцiнки зiбраних доказiв, iз порушенням норм матерi�ального та процесуального права.

Так, iз матерiалiв справи вбачається, що Я. з 1982 р. буланаймачем трикiмнатної державної квартири. У жовтнi 1986 р.вона одружилася з М., i в 1990 р. за її згодою останнiй бувпрописаний у цiй квартирi. У березнi 1991 р. вона за контрак�


том виїхала в закордонне вiдрядження викладати в Тель�Авiв�ському унiверситетi зi збереженням за мiсцем роботи в Оде�ському державному унiверситетi посади професора на весь пе�рiод перебування у вiдрядженнi. Перед вiд’їздом у вiдрядженнявона залишила М. генеральну довiренiсть, написала заяву увиконавчий комiтет Жовтневої ради про переоформлення до�говору найму квартири на його iм’я. 26 жовтня 1992 р. М. ви�купив спiрну квартиру, а 17 листопада того ж року розiрвавшлюб з Я.

Позивачка зазначала, що за домовленiстю з вiдповiдачем,якому залишила майно та грошi, вiн повинен був викупити квар�тиру з умовою, що вона належатиме сторонам на правi спiльноївласностi.

М. визнав, що за взаємною домовленiстю з Я. вiн повиненбув викупити спiрну квартиру, продати її й поїхати проживатидо останньої в Iзраїль. Усе майно, що було в квартирi, вiн про�дав, у жовтнi 1992 р. викупив квартиру, а в листопадi того ж ро�ку розiрвав шлюб з Я. У березнi 1993 р. Я. зажадала, щоб вiнсплатив їй її частку за викуплену квартиру в розмiрi 10 тис. до�ларiв США. Вiн був згоден на це, але вона збiльшила розмiрвiдшкодування до 15 тис. доларiв. Такої суми у нього не було,тому вiн вiдмовився вiд її сплати. Генеральна довiренiсть йомубула видана з тим, щоб вiн мав змогу викупити квартиру, про�дати її, а згодом приїхати до Я. в Iзраїль.

У заявi й документах про викуп квартири М. вказував напозивачку як на члена своєї сiм’ї. У рiшеннi виконавчого комi�тету вiд 19 березня 1992 р. та в договорi купiвлi�продажу квар�тири зазначено, що продавець продав, а покупець М. купив спiр�ну квартиру, яку займають вiн та члени його сiм’ї. На той часостаннiй перебував у зареєстрованому шлюбi з Я.

У запереченнях на позов Я. щодо примусового обмiну квар�тири М. визнавав за нею право на спiрну квартиру. У листi вiнповiдомив Я. про викуп квартири i визнав, що вони на рiвнихчастках є власниками квартири. Отже, на день викупу квартириМ. як її наймач, а також виконком�наймодавець не оспорювалиправо Я. на цю квартиру.

Суд залишив доводи Я. поза увагою, а до правовiдносин, щовиникли, без достатнього обґрунтування застосував ст. 71 ЖК.Зокрема, не було враховано, що Я. перебувала у вiдрядженнi.Касацiйна iнстанцiя та президiя обласного суду не взяли до ува�

132 Роздiл 2

ги порушення судом першої iнстанцiї норм матерiального i про�цесуального права.

Крiм того, президiєю обласного суду допущено ще одне гру�бе порушення норм процесуального права. Так, суддя П., кот�рий брав участь у розглядi справи в касацiйнiй iнстанцiї 15 квiт�ня 1997 р., якою було скасовано рiшення суду першої iнстанцiївiд 27 серпня 1996 р., 13 сiчня 1999 р. повторно розглядав цюсаму справу у складi президiї обласного суду, що вiдповiдно дост. 21 ЦПК не допускається1.

Стаття 71 ЖК визначає пiдстави збереження жилого примi�щення за тимчасової вiдсутностi наймача або членiв його сiм’їпонад шiсть мiсяцiв. Вони не перестають бути носiями суб’єк�тивних прав на житло. Право користування жилим примiщен�ням зберiгається за вказаними особами протягом усього часувiдсутностi та додатково ще шiсть мiсяцiв пiсля закiнчення ви�значеного законом строку.

До визнання особи такою, що втратила право на жилу пло�щу, протягом шести мiсяцiв з дня закiнчення строку, визначе�ного ст. 71, за вiдсутнiм зберiгаються всi правомочностi, пов’я�занi з розпорядженням вказаною жилою площею в межах, ви�значених законом. Зокрема, потрiбна її згода на вселення iншихосiб як членiв сiм’ї, на обмiн, на здачу в найом, на приватизацiюквартири тощо.

Для визнання особи такою, що втратила право на жилу пло�щу, можна звернутися в суд iз позовом для встановлення юри�дичних фактiв навiть тодi, коли особа перебуває на вiйськовiйслужбi, на навчаннi, в тому числi i за кордоном, або засуджена iперебуває у мiсцях позбавлення волi. Позивачами можуть бутияк особи, що мають право постiйного користування цим примi�щенням, зокрема члени їх сiм’ї, у тому числi тi з них, хто зберi�гає це право як тимчасово вiдсутнi, так i наймодавцi, житлово�експлуатацiйнi контори, органiзацiї тощо.

Якщо у примiщеннi залишилися проживати члени сiм’ї, у то�му числi й колишнi члени сiм’ї тимчасово вiдсутнього, договiрнайму щодо них зберiгає свою силу. Втрата квартиронаймачемправа на жилу площу у примiщеннi, де вiн ранiше проживав, тяг�не за собою змiну договору найму. Наймачем визнається iнший


1 Рішення Верховного Суду України. — 2000.

член сiм’ї, договiр найму жилого примiщення не розривається,а наймачем за ранiше укладеним договором найму визнаєтьсябудь�який повнолiтнiй член його сiм’ї, якщо на це згоднi iншiчлени сiм’ї, якi проживають разом з ним.

Громадянин, який втратив право на жиле примiщення вна�слiдок довготривалої вiдсутностi i який не має поважних при�чин, що слугували б пiдставою для продовження шестимiсячно�го строку, але має бажання повернутися на колишню жилу пло�щу, може вселитися туди тiльки у порядку, визначеному ст. 65ЖК: за письмовою згодою всiх членiв сiм’ї, якi проживали ра�зом з ним. Якщо у реєстрацiї постiйного мiсця проживання бу�ло вiдмовлено необгрунтовано, суд може не взяти до уваги вiд�сутнiсть реєстрацiї мiсця проживання й визнати право на жилепримiщення особи, яка вселилася. Якщо особа вселяється у жи�ле помешкання пiсля пропуску строкiв, передбачених ст. 71 ЖК,з дозволу правомiрно проживаючих там членiв сiм’ї, у тому чис�лi i колишнiх, вона набуває право на жилу площу.

Якщо члени сiм’ї заперечують проти вселення вiдсутньогопонад встановленi строки або перешкоджають його вселенню, асаме — мiняють замки, ключi тощо, вiдсутнiй може пред’явитидо проживаючих у даному жилому примiщеннi позов про ви�знання за ним права на жилу площу. При цьому вiн повинен по�слатися на поважнi причини, наприклад: вимушений мешкати вiншому мiсцi у зв’язку з тим, що неможливо вселитися, чи наяв�нi iншi перепони для проживання у цьому примiщеннi.

Позивач Б. М. звернувся до суду з позовом, мотивуючи своївимоги тим, що з вiдповiдачкою Б. Г. перебуває у зареєстрова�ному шлюбi з 1976 р. Рiшенням М�го райвиконкому м. Києва № 80вiд 26.02.1990 року на сiм’ю iз 4�х осiб було видiлено двi кiм�нати у трикiмнатнiй комунальнiй квартирi. А рiшенням мiськ�виконкому вiд 30.12.1996 року сiм’ї з 4�х осiб у порядку покра�щення житлових умов було надано звiльнену кiмнату розмiром18,9 кв. м у вказанiй квартирi.

З 1998 року в квартирi були прописанi i проживали 3 особи.У 1999 р. стан здоров’я сестри позивача погiршився, i за

рекомендацiєю лiкарiв вона потребувала стороннього догля�ду, тому протягом 1999 р. Б. М. доглядав сестру, яка 10 березня2000 року померла. У зазначений перiод позивач тимчасово немiг перебувати за мiсцем постiйного проживання.

134 Роздiл 2

Перед новим 2000�м роком, пiсля перебування у спiрнiйквартирi, вiн виявив вiдсутнiсть ключiв. На його вимогу повер�нути ключi вiдповiдачi не реагують, незважаючи на те, що вiнпостiйно забезпечував їх продуктами харчування, регулярносплачував квартплату i вони як члени сiм’ї працiвника МВС Украї�ни користувалися пiльгами до 1 квiтня 2000 р.

Тому позивач вважає, що вiдповiдачi умисно перешкоджа�ють йому в користуваннi наданим житлом, згоди на його все�лення не дають i тим порушують його права. Вiн просить поста�новити рiшення про вселення його у вказану квартиру.

Вiдповiдачi Б. Г. та Б. О. звернулися до суду з зустрiчнимпозовом, пояснюючи, що спiльне життя з Б. М. не склалось, а зсiчня 1999 р. Б. М. проживає у iншої жiнки. У спiрнiй квартирiБ. М. не проживав, комунальнi послуги не сплачував, кварти�рою не цiкавився, особистi речi забрав, i тому вони просять ви�знати його таким, що втратив право користування жилим при�мiщенням.

У судовому засiданнi позивач свої позовнi вимоги пiдтри�мав, просить позов про вселення задовольнити. У зустрiчномупозовi просить вiдмовити.

Вiдповiдачi у судовому засiданнi позов про вселення не ви�знають, зустрiчний позов пiдтримують, просять визнати позива�ча за основним позовом таким, що втратив право користуванняжилим примiщенням. Третя особа — ВАТ «К.» — свого пред�ставника у судове засiдання не направила i просить слухати спра�ву за його вiдсутностi.

Суд вважає, що позов про вселення пiдлягає задоволенню,а зустрiчний позов задоволенню не пiдлягає з таких пiдстав.

Як встановлено у судовому засiданнi, позивач та вiдповiдач�ка, Б. Г., перебувають у шлюбi з 1976 р. Мають дочку О., 1977 р.народження.

Згiдно з рiшенням М�го райвиконкому м. Києва № 80 вiд26 лютого 1990 р. сiм’ї з 4�х осiб (сторони та мати вiдповiдачкиБ. Г.) було надано двi кiмнати у зазначенiй 3�кiмнатнiй кому�нальнiй квартирi, про що виданий ордер вiд 16 квiтня 1990 року.

У порядку покращення житлових умов, на пiдставi рiшенняМ�го райвиконкому м. Києва вiд 30 грудня 1996 р. № 3087 сiм’їпозивача з 4�х осiб була додатково надана звiльнена кiмнатарозмiром 18,9 кв. м у вказанiй квартирi, про що виданий ордервiд 12 лютого 1998 р. Договiр найму жилого примiщення укла�


дено з вiдповiдачкою Б. Г. Згiдно з довiдкою (форма № 3) у цiйквартирi жилою площею 45,4 кв. м прописано три особи (сто�рони по справi).

З початку 1999 р. позивач тимчасово у квартирi не прожи�ває, як пояснив останнiй, у зв’язку з тим, що його сестра Я., якапроживала у с. В. В�го району Київської обл., з 1998 р. перебу�вала на диспансерному облiку за мiсцем проживання з тяжкимзахворюванням. З 1999 р. стан її здоров’я погiршився, вона по�требувала стороннього догляду. Про це свiдчить довiдка ме�дичної установи вiд 26 травня 2000 р.

10 березня 2000 р. Я. померла. Як свiдчить довiдка С�ї сiль�ської ради В�го району Київської обл. № 70 вiд 13 березня 2000 р.,позивач Б. М. за власнi кошти поховав Я. Свiдки Б. Я. та П. у су�довому засiданнi також пiдтвердили той факт, що з 1999 р. поберезень 2000 р. позивач доглядав свою хвору сестру, яка меш�кала в с. В. Київської областi.

Оскiльки позивач Б. М. та вiдповiдачка Б. Г. з 1976 року пе�ребувають у законному шлюбi, все майно, що подружжя придба�ло за час спiльного життя, знаходиться у спiрнiй квартирi. По�зивач належного йому майна не забирав.

За довiдкою ЖЕУ Б. М. користувався пiльгою згiдно iз За�коном України «Про пожежну безпеку» до 1 квiтня 2000 р.Пiльга поширювалася i на членiв сiм’ї. Як пояснила вiдповiдач�ка Б. О. у судовому засiданнi, вона сама брала довiдку пропiльги позивача на роботi i надавала її у бухгалтерiю ЖЕУ для50�ї вiдсоткової сплати за житло. Такою пiльгою сiм’я користу�валася до квiтня 2000 р. Це свiдчить, що вiдповiдачi визнавализа позивачем право на житло.

У судовому засiданнi позивач пояснив, що коли наприкiнцi1999 р. вiн перебував у спiрнiй квартирi, у нього зникли ключiвiд неї. Вiн звертався до вiдповiдачiв, але йому ключi не дали.З цього часу вiн не мiг потрапити до квартири. 19 квiтня 2000 р.позивач звернувся до ЖЕУ ВАТ «К.» з письмовою заявою, в якiйпросив, щоб його не виписували з даної квартири, про що свiд�чить лист № 88 вiд 11 жовтня 2000 р.

Допитанi у судовому засiданнi свiдки Н. та Д. пояснили,що позивача у квартирi не бачили, а зi слiв вiдповiдачiв їм вi�домо, що останнiй у квартирi не проживав. Крiм того, свiдок Д.показав, що позивач був у спiрнiй квартирi у день народжен�ня вiдповiдачки Б. О., однак швидко пiшов з квартири, i у Д.

136 Роздiл 2

склалося враження, що позивач не бажає спiлкуватися з вiд�повiдачами.

Аналiзуючи зiбранi за справою докази, суд вважає, що по�зивач Б. М. був вiдсутнiй на спiрнiй площi з поважних причин,а тому в позовi про визнання його таким, що втратив право ко�ристування житлом треба вiдмовити.

Позов Б. М. про вселення пiдлягає задоволенню.На пiдставi статей 64, 65, 71, 72 ЖК, керуючись статтями 15,

30, 62, 202, 209 ЦПК, Подiльський районний суд м. Києва 10 лис�топада 2001 р. вирiшив:

Позов Б. М. до Б. Г. та Б. О. про вселення задовольнити iвселити Б. М. у зазначену квартиру.

У задоволеннi зустрiчного позову Б. Г. та Б. О. про визнан�ня Б. М. таким, що втратив право на користування жилим примi�щенням, вiдмовити1.

Наявнiсть рiшення суду щодо права особи на користуванняжилим примiщенням не є перешкодою для розгляду та задово�лення позову про визнання її такою, що втратила це право, якиймотивується тим, що пiсля набрання рiшенням законної сили абопiсля його виконання ця особа була вiдсутня понад шiсть мiся�цiв, у тому числi i в тих випадках, коли строк для виконання рi�шення не закiнчився.

У травнi 2004 р. Т. Р. пред’явила позов до Р. I., третя осо�ба — районна державна адмiнiстрацiя, про визнання Р. I. та�ким, що втратив право користування жилим примiщенням.

Позивачка зазначала, що вiдповiдач зареєстрований у квар�тирi�1, проте з 1998 р. у нiй не проживає, житлом не цiкавиться,витрат з його утримання не несе. Шлюб мiж ними розiрваноу 2001 р. Посилаючись на викладенi обставини та на пiдставiстатей 71 i 72 ЖК, позивачка просила визнати Р. I. таким, щовтратив право користування жилим примiщенням у квартирi�1.

Р. I. пред’явив зустрiчний позов до Т. Р. про вселення. У по�зовi зазначав, що з 1998 по 2002 р. вiн, позивачка та двоє їх не�повнолiтнiх дiтей не проживали у спiрнiй квартирi у зв’язку зпроведенням у нiй ремонтних робiт внаслiдок залиття, а восени2002 р. Т. Р. змiнила замки на дверях квартири i перешкоджала


1 Юридичний вісник України. — № 45 (333). — 10—16.11.2001.

його доступу до квартири. Наприкiнцi 2003 р. Т. Р. вселилася успiрну квартиру з дочкою, а йому запропонувала проживати вiншому мiсцi, щоб доглядати хвору матiр, у зв’язку з чим Р. I.звернувся до начальника ЖЕК iз заявою, зазначеною вище. Пiдчас вiдвiдування ним спiрної квартири Т. Р. умисно створювалаконфлiкти, наносила йому побої, тому його вiдсутнiсть у квар�тирi обумовлена поважними причинами.

Посилаючись на викладенi обставини, Р. I. просив вселитийого у квартиру�1.

Рiшенням районного суду вiд 11 квiтня 2005 р. у задоволен�нi позову Т. Р. до Р. I. про визнання таким, що втратив правокористування квартирою�1, вiдмовлено.

Позов Р. I. задоволено i його вселено у квартиру�1.В апеляцiйнiй скарзi Т. Р. просила скасувати рiшення суду

першої iнстанцiї, задовольнити її позовнi вимоги та вiдмовитив зустрiчному позовi Р. I. про вселення у спiрну квартиру.

Позивачка вказувала на те, що районний суд безпiдставновизнав поважними причини вiдсутностi Р. I. у спiрнiй квартирiпонад встановленi законом строки, оскiльки пiсля розiрванняшлюбу мiж ними була досягнута домовленiсть про те, що Р. I.разом з їх сином буде проживати окремо — у квартирi�2.

Заслухавши пояснення осiб, якi брали участь у справi, до�слiдивши матерiали справi та обговоривши доводи апеляцiйноїскарги, колегiя суддiв дiйшла висновку, що апеляцiйна скаргапiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Згiдно з довiдкою ЖЕК районного КП УЖГ вiд 7 травня2004 р. у квартирi�1 зареєстрованi Т. Р., Р. I., К. I. та А. I. Роз�порядженням районної державної адмiнiстрацiї вiд 28 трав�ня 1998 р. особовий рахунок на вказану квартиру оформленийна Т. Р.

Згiдно з актами ЖЕК вiд 18 березня 2004 р., 5 травня 2004 р.,19 серпня 2004 р. Р. I. не проживає в квартирi�1 шiсть мiсяцiв,його речей у цiй квартирi немає. Довiдкою ЖЕК вiд 7 травня2004 р. пiдтверджено, що Р. I. не звертався у ЖЕК iз заявамипро неможливiсть проживання у цiй квартирi.

Як вбачається з довiдки полiклiнiки вiд 19 березня 2004 р.,Р. I. протягом 2003—2004 рр. за медичною допомогою не звер�тався, викликiв лiкаря за мiсцем реєстрацiї не здiйснював.

Рiшенням районного суду вiд 27 жовтня 2000 р. шлюб мiжР. I. та Т. Р. розiрвано.

138 Роздiл 2

У судi апеляцiйної iнстанцiї Р. I. не заперечував ту обста�вину, що витрат з утримання спiрної квартири та комунальнихпослугах не несе.

Визнання особи такою, що втратила право користування жи�лим примiщенням внаслiдок вiдсутностi цiєї особи понад вста�новленi строки, здiйснюється в судовому порядку.

Згiдно зi ст. 30 ЦПК України кожна сторона повинна довес�ти тi обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх ви�мог i заперечень.

Наданими Т. Р. суду доказами доведено факт вiдсутностi Р. I.у квартирi�1 понад встановленi ст. 71 ЖК України строки до їїзвернення в суд iз зазначеним позовом.

З матерiалiв справи вбачається, що Р. I. на пiдставi договорукупiвлi�продажу вiд 28 листопада 1997 р. є власником кварти�ри�2. З пояснень сторiн встановлено, що з 1999 р. вiн проживаєу цiй квартирi.

Як пояснив сам Р. I., разом з ним пiсля розiрвання шлюбу зТ. Р. проживає неповнолiтнiй син, оскiльки з позивачкою буладомовленiсть про таке мiсце проживання сина.

Пояснення Р. I. пiдтверджують доводи апеляцiйної скаргиТ. Р. про те, що пiсля розiрвання шлюбу мiж сторонами буловизначено мiсце проживання кожного з них та мiсце прожи�вання неповнолiтнiх дiтей: дочки — з нею, сина — з Р. I.

Доводи Р. I. про те, що вiн не проживав у спiрнiй кварти�рi�1 у через ремонт, не можуть бути взятi до уваги, оскiлькипiсля його завершення 1 жовтня 2003 р. у квартиру вселиласяТ. Р. з неповнолiтньою дочкою, а Р. I. у цю квартиру не вселявся,про вселення та усунення перешкод у користуваннi цiєю квар�тирою вимог у судовому порядку не заявляв.

Поданi Р. I., на пiдтвердження того, що вiн проживав уквартирi�2 з метою догляду за своєю матiр’ю, довiдки лiкар�сько�консультацiйної комiсiї вiд 28 жовтня 2004 р. та вiд 7 лис�топада 2002 р. не можуть бути взятi до уваги, оскiльки Р. I. пе�ребував не у особи, яка потребує стороннього догляду, а у влас�нiй квартирi, в якiй здiйснював догляд за цiєю особою.

Не можуть бути взятi до уваги i доводи Р. I. про те, що вiнне проживав у спiрнiй квартирi через неправомiрну поведiнкуТ. Р. та з метою уникнення з нею конфлiктiв, оскiльки з мате�рiалiв справи вбачається, що iз заявами про неправомiрну по�


ведiнку позивачки Р. I. почав звертатися вже пiсля подачi Т. Р.позову про визнання його таким, що втратив право проживан�ня у спiрнiй квартирi.

За таких обставин колегiя суддiв апеляцiйного суду м. Києвадiйшла висновку апеляцiйну скаргу Т. Р. задовольнити. А вiд�так, рiшення суду першої iнстанцiї пiдлягає скасуванню з ухва�ленням нового рiшення, яким позов Т. Р. слiд задовольнити, взадоволеннi зустрiчного позову Р. I. — вiдмовити.

Рiшення районного суду вiд 11 квiтня 2005 р. скасовано таухвалено нове рiшення. Позов Т. Р. до Р. I. про визнання таким,що втратив право користування жилим примiщенням, задово�лено.

Визнано Р. I. таким, що втратив право користування жилимпримiщенням — квартирою�1.

Вiдмовлено у задоволеннi зустрiчного позову Р. I. до Т. Р.про вселення його у квартиру�1.

Житлове законодавство передбачає збереження жилого при�мiщення за тимчасово вiдсутнiм наймачем або членами його сiм’їпонад шiсть мiсяцiв у таких випадках:

1) призов на строкову вiйськову службу чи направлення наальтернативну (невiйськову) службу, а також призов офiцерiвiз запасу на вiйськову службу на строк до трьох рокiв — протя�гом усього перiоду проходження зазначеної вiйськової служби;перебування на вiйськовiй службi прапорщикiв, мiчманiв i вiйсь�ковослужбовцiв надстрокової служби — протягом перших п’ятирокiв перебування на дiйснiй вiйськовiй службi;

2) тимчасовий виїзд з постiйного мiсця проживання за умо�вами та характером роботи або у зв’язку з навчанням (учнi, сту�денти, стажисти, аспiранти тощо), у тому числi за кордоном —протягом усього часу виконання цiєї роботи чи навчання;

3) влаштування дитини (дiтей) на виховання в дитячий за�клад, до родичiв, опiкуна чи пiклувальника — протягом усьогочасу їх перебування в цьому закладi, у родичiв, опiкуна чи пiк�лувальника, якщо в будинку, квартирi (їх частинi) залишилисяпроживати iншi члени сiм’ї.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (дi�ти) i членiв її сiм’ї не залишилося, це житло може бути наданоза договором оренди iншому громадянину до закiнчення стро�

140 Роздiл 2

ку перебування дитини (дiтей) у дитячому закладi чи до до�сягнення нею (ними) повнолiття та повернення вiд родичiв,опiкуна, пiклувальника, в окремих випадках — до закiнченнянавчання в загальноосвiтнiх навчальних закладах усiх типiв iформ власностi, у тому числi для громадян, якi потребують со�цiальної допомоги та соцiальної реабiлiтацiї, а також у профе�сiйно�технiчних, вищих навчальних закладах або до закiнчен�ня строку служби у Збройних Силах України та iнших вiйсь�кових формуваннях.

У тих випадках, коли в жилому примiщеннi, з якого дитинавибула на виховання, не залишились проживати члени її сiм’ї iце примiщення було надано iншим громадянам або коли все�лення у нього є неможливим з iнших причин, пiсля закiнченнястроку виховання їй у позачерговому порядку вiдповiдно до п. 3ст. 71 ЖК надається жиле примiщення виконкомом мiсцевої ра�ди за останнiм постiйним мiсцем проживання.

У разi вiдмови в наданнi жилого примiщення особам, якi ма�ють право на його позачергове одержання, судом вирiшуєтьсяспiр про надання жилого примiщення, а не про встановленнячерговостi;

4) виїзду у зв’язку з виконанням обов’язкiв опiкуна (пiклу�вальника) — протягом усього часу виконання цих обов’язкiв;

5) влаштування непрацездатних осiб, у тому числi дiтей�iн�валiдiв, у будинки�iнтернати та iншi установи соцiальної допо�моги — протягом усього часу перебування в них;

6) виїзд на лiкування до лiкувально�профiлактичного закла�ду — протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття пiд варту чи засудження до позбавлення волi — про�тягом усього часу перебування пiд вартою чи вiдбування пока�рання, якщо в цьому будинку, квартирi (їх частинi) залишили�ся проживати iншi члени сiм’ї.

Якщо в будинку, квартирi (їх частинi) не залишилися про�живати iншi члени сiм’ї наймача, це житло може бути надано задоговором оренди (найму) в установленому законом порядкуiншому громадяниновi до звiльнення таких осiб з�пiд варти чидо вiдбуття ними покарання.

Жиле примiщення зберiгається за тимчасово вiдсутнiм най�мачем або членами його сiм’ї понад шiсть мiсяцiв, зокрема, у ра�зi виїзду для лiкування в лiкувально�профiлактичному закладi —протягом усього часу перебування в ньому.


У жовтнi 2004 р. К. Н. пред’явила позов до М. Н. про ви�знання його таким, що втратив право на житло в квартирi.

Позивачка посилалася на те, що розiрвала шлюб з вiдповi�дачем i з цього часу вiн у квартирi не проживає, не цiкавитьсянею та не оплачує комунальнi послуги.

М. Н. пред’явив зустрiчний позов до К. Н. про вселення успiрну квартиру та змiну договору найму жилого примiщення тапросив видiлити йому в користування кiмнату площею 9,8 кв. м.Свої вимоги вiн обґрунтовував тим, що колишня дружина — К. Н.створює перешкоди у користуваннi квартирою, наймачем якоївiн є, тому просив змiнити договiр найму та укласти з ним окре�мий договiр найму на кiмнату площею 9,8 кв. м.

Рiшенням районного суду вiд 14 листопада 2005 р. позов К.Н. задоволено. Визнано М. Н. таким, що втратив право на жит�ло у квартирi. У задоволеннi його позову про вселення та змiнудоговору найму жилого примiщення вiдмовлено.

В апеляцiйнiй скарзi М. Н., посилаючись на те, що район�ний суд постановив рiшення з порушенням норм матерiальногота процесуального права, просив його скасувати.

Судом встановлено, що спiрне жиле примiщення є трикiм�натною iзольованою квартирою.

Вказана квартира у 1988 роцi була надана М. Н. на пiдставiордера, виданого виконавчим комiтетом районної ради народ�них депутатiв м. Києва на сiм’ю, яка складалася з чотирьох осiб:його, дружини К. Н. та їх синiв А. Н. i В. Н. Наймачем квартириє М. Н.

На час розгляду справи у спiрнiй квартирi зареєстрованi:М. Н., К. Н. та їх дiти — В. Н. та А. Н.

Визнаючи М. Н. таким, що втратив право на житло, район�ний суд виходив з того, що позивачка надала докази на пiд�твердження факту, що вiдповiдач не проживає у спiрнiй квар�тирi понад шiсть мiсяцiв.

Проте з таким висновком суду першої iнстанцiї колегiя суд�дiв не погодилась з огляду на таке.

Як вбачається з матерiалiв справи, сторони мiж собою ро�зiрвали шлюб у 1997 р., з цього часу у них виникли неприязнiстосунки, якi дiстали вияв у тому, що позивачка К. Н. перешко�джала М. Н. проживати у квартирi, що пiдтверджується свiдчен�нями вiдповiдача та третiх осiб. Позивачка зазначала, що пiсля

142 Роздiл 2

розлучення з вiдповiдачем вони домовились, що останнiй зали�шить квартиру i проживатиме на дачi.

Згiдно iз ст. 71 ЖК та постановою Пленуму ВСУ «Про деякiпитання, що виникли в практицi застосування судами Житлово�го кодексу України», право користування жилим примiщеннямза тимчасової вiдсутностi наймача або членiв його сiм’ї зберi�гається за ними протягом шести мiсяцiв або iнших строкiв, пе�редбачених вказаною статтею. Жиле примiщення зберiгаєтьсяза тимчасово вiдсутнiм наймачем або членами його сiм’ї понадшiсть мiсяцiв, зокрема, у разi виїзду для лiкування в лiкуваль�но�профiлактичному закладi — протягом усього часу лiкуванняв ньому.

Як видно з матерiалiв справи, протягом 1997—2004 рр. М. Н.11 разiв перебував на стацiонарному лiкуваннi у зв’язку з хво�робами, внаслiдок яких отримав iнвалiднiсть.

Крiм того, колегiя суддiв узяла до уваги, що вiдповiдач начас розгляду справи є наймачем квартири, котра надаваласьйому та членам його родини у 1988 р., iншого житла вiн не має.

За таких обставин колегiя суддiв дiйшла висновку, що пра�во на житло у спiрнiй квартирi М. Н. не втратив. Таким чином,позов К. Н. про визнання М. Н. таким, що втратив право на жит�ло, є необґрунтованим i тому в його задоволеннi колегiя суддiввiдмовила.

Бронювання жилих примiщень є одним iз способiв тимча�сового збереження житла у квартирах (будинках) державного(комунального) житлового фонду.

Статтi 73—78 ЖК, що визначають порядок та умови броню�вання жилих примiщень, останнiм часом майже не застосову�ються, оскiльки наймач жилого примiщення має право прива�тизувати його, пiсля чого на нього поширюються всi права влас�ника, в тому числi i право безстрокової охорони права власно�стi. Але в певних випадках бронювання жилого примiщення єєдиним способом збереження права на житло. Це стосується на�самперед тих випадкiв, коли наймач або не скористався правомна приватизацiю житлового фонду, або не має такого права, абочлен сiм’ї не дав згоду на приватизацiю. Бронювання жилогопримiщення регулюється ЖК, а також Правилами бронюванняжилих примiщень, затвердженими постановою Ради МiнiстрiвУкраїнської РСР вiд 9 вересня 1985 р. № 342, розпорядженням


Кабiнету Мiнiстрiв України «Про бронювання та придбанняжилих примiщень для осiб, якi мають право на громадянствопри поверненнi в Україну» вiд 24 сiчня 1997 р. № 44�р та низ�кою пiдзаконних нормативних документiв щодо вiйськовослуж�бовцiв.

За наймачем або членом його сiм’ї бронюється все жиле при�мiщення, яке є предметом договору найму, незалежно вiд того,чи залишаються там проживати члени сiм’ї, чи виїжджають знього. В останньому випадку жиле примiщення бронюється й зачленами сiм’ї, якi виїжджають.

Особи, якi перестали бути членами сiм’ї наймача, але про�довжують проживати в займаному жилому примiщеннi, маютьтаке саме право на бронювання цього примiщення, як наймач тачлени його сiм’ї.

У разi бронювання жилого примiщення виконавчий комiтетрайонної, мiської, районної в мiстi ради чи мiсцева держадмiнiс�трацiя за мiсцем знаходження примiщення, що бронюється, ви�дає наймачевi або члену його сiм’ї охоронне свiдоцтво (броню)за встановленим зразком.

Для одержання охоронного свiдоцтва (бронi) наймачем (чле�ном його сiм’ї) подається заява.

Законом України «Про статус i соцiальний захист громадян,якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи» (ст. 38)передбачено, що особи, якi направленi або приїхали за вiльнимнаймом на роботу в зони вiдчуження, безумовного (обов’язко�вого) та гарантованого добровiльного вiдселення, а також осо�би, якi працюють на територiях радiоактивного забруднення законтрактом, мають право на бронювання жилого примiщенняза попереднiм мiсцем проживання на весь час роботи у зазначе�них зонах. Жилi примiщення бронюються за наймачами та чле�нами їхнiх сiмей у будинках державного i громадського житло�вого фонду.

Службовi жилi примiщення та жила площа в гуртожиткахбронюванню не пiдлягають.

Бронювання жилих примiщень у вiйськових мiстечках про�вадиться КЕС вiйськової частини. Тi жилi примiщення вiйсько�вого мiстечка, що їх займають наймачi (вiйськовослужбовцi таслужбовцi) i члени їхнiх сiмей, бронюються при направленнiнаймача на роботу за кордон на весь час перебування за кордо�ном. Жиле примiщення, що заброньовано за вiйськовослужбов�

144 Роздiл 2

цями (службовцями), облiковується у КЕС вiйськової частиниi в МНС України в книзi облiку заброньованих жилих примi�щень. У разi бронювання жилого примiщення КЕС вiйськовоїчастини у вiйськових мiстечках за мiсцезнаходженням примi�щення, що бронюється, наймачу або члену його сiм’ї видаєтьсяохоронне свiдоцтво (броня).

Жилi примiщення бронюються за таких обставин:— при направленнi на роботу за кордон — на весь час пере�

бування за кордоном;— при виїздi на роботу в райони Крайньої Пiвночi Росiй�

ської Федерацiї i в прирiвнянiй до них мiсцевостi — на весь часдiї трудового договору;

— при виїздi на роботу в сiльську мiсцевiсть — на обумовле�ний договором строк.

Охоронне свiдоцтво (броня) втрачає силу в разi вибуттяособи на постiйне мiсце проживання до iншого населеногопункту.

У вереснi 1997 р. Б. М. П. i Б. М. О пред’явили позов до Б.О. А. i Б. А. Д. про виселення та своє вселення. Позивачi зазна�чали, що з 1989 р. по день виникнення спору за Б. М. П., у зв’яз�ку з її виїздом на роботу в район Крайньої Пiвночi за строко�вим трудовим договором, була заброньована квартира. Оскiлькив її вiдсутнiсть i без її згоди у цю квартиру вселилася вiдповi�дачка, Б. А. Д., позивачi просили виселити її, а їх вселити у спiр�ну квартиру.

Вiдповiдач, Б. О. А., пред’явив зустрiчний позов про визнан�ня позивачiв такими, що втратили право на користування спiр�ним жилим примiщенням, посилаючись на те, що його колишнядружина, Б. М. П., з їхнiм неповнолiтнiм сином, Б. М. О., вибулина постiйне мiсце проживання до Росiї, стали громадянами цiєїдержави, одержали i приватизували там житло.

Рiшенням Новопсковського районного суду Луганської об�ластi вiд 16 жовтня 1998 р., залишеним без змiни ухвалою су�дової колегiї в цивiльних справах Луганського обласного судувiд 21 грудня того ж року та постановою президiї цього судувiд 28 липня 1999 р., позов було задоволено, позивачiв вселе�но у спiрну квартиру, в задоволеннi зустрiчного позову вiдмов�лено i виселено Б. А. Д. iз цiєї квартири без надання iншого жи�лого примiщення.


Заступник Генерального прокурора України у протестi по�рушив питання про скасування зазначених судових рiшень. Судо�ва колегiя в цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 19 сiчня 2000 р.скасувала попереднi судовi рiшення з таких пiдстав.

Задовольняючи позовнi вимоги Б. М. П. i Б. М. О. та вiдмов�ляючи в задоволеннi зустрiчного позову, суд виходив iз того,що у зв’язку з виїздом у район Крайньої Пiвночi на роботу застроковим трудовим договором Б. М. П. на законних пiдставахiз 1989 р. декiлька разiв бронювала спiрну квартиру i, такимчином, разом зi своїм сином зберегла право на користуваннянею. Її дiї вiдповiдають вимогам статей 73, 75 ЖК. Враховуючинамiр позивачки повернутися згодом у спiрну квартиру й те, щоранiше без її згоди квартира була викуплена вiдповiдачем i цейдоговiр купiвлi�продажу визнано недiйсним ще в 1992 р., судтакож дiйшов висновку, що Б. М. П. не втратила права на ко�ристування спiрною квартирою.

Проте такi висновки не є обґрунтованими, оскiльки суд дiй�шов їх за неповно з’ясованих обставин справи, якi мають iстот�не значення для правильного вирiшення житлового спору, неперевiривши ретельно доводiв позивачiв та заперечень вiдпо�вiдачiв i не давши належної оцiнки доказам, на якi посилавсяБ. О. А.

Заперечуючи проти позову, останнiй, зокрема, стверджував,що його колишня дружина, Б. М. П., та їхнiй син виїхали на по�стiйне мiсце проживання до Росiї, набули громадянства цiєї дер�жави, одержали там житло i приватизували його. Пiсля розiр�вання шлюбу з ним Б. М. П. забрала всi свої речi та перевезлаїх на iнше постiйне мiсце проживання.

Суд цих заперечень ретельно не перевiрив, не навiв у рi�шеннi мотивiв, з яких вiн не взяв їх до уваги, та не врахував, щовiдповiдно до вимог п. 10 Правил бронювання житлових примi�щень в Українськiй РСР (затвердженi постановою Ради Мiнiс�трiв УРСР) охоронне свiдоцтво (броня) втрачає чиннiсть у разiвибуття особи на постiйне проживання до iншого населеногопункту.

Згiдно з п. 11 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi питання,що виникли в практицi застосування судами Житлового кодек�су України» на пiдтвердження вибуття на iнше постiйне мiсцепроживання суд може брати до уваги будь�якi фактичнi данi, щосвiдчать про обрання стороною iншого постiйного мiсця про�

146 Роздiл 2

живання (перевезення майна до iншого жилого примiщення,виїзд до iншого населеного пункту, укладення там трудового до�говору на невизначений строк тощо).

Крiм того, суд не з’ясував, де були прописанi позивачi начас видачi їм охоронних свiдоцтв на спiрну квартиру, чи могливони, громадяни iншої держави, в якiй мають приватизованежитло i постiйно проживають, бути суб’єктами бронювання жит�ла на територiї України.

Вiдповiдно до ухвали Судової колегiї в цивiльних справахВСУ вiд 19 сiчня 2000 р. судовi рiшення про право на жиле при�мiщення, на яке видавалось охоронне свiдоцтво (броня), скасова�нi, оскiльки суд недостатньо з’ясував вiдомостi про вибуття по�зивачiв на постiйне проживання в район Крайньої Пiвночi, девони одержали та приватизували житло, i не дав їм належноїоцiнки1.

2.7. Ñïîðè ùîäî êîðèñòóâàííÿ ãóðòîæèòêàìèòà ñëóæáîâèìè æèëèìè ïðèìiùåííÿìè

Гуртожиток — це жила будiвля, що зареєстрована як така увиконавчому органi вiдповiдної ради чи державної адмiнiстрацiїi вiдповiдає певним вимогам, де громадянам, у зв’язку з трудо�вими вiдносинами або навчанням у навчальному закладi освiти,за спецiальними ставками оплати згiдно з ордером, виданим влас�ником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жилаплоща, меблi та iншi предмети домашнього вжитку i культур�но�побутового призначення. Гуртожитки обслуговуються спецi�альним персоналом. У разi вiдсутностi у будинку статусу гурто�житку його використання як гуртожитку є порушенням вимогчинного законодавства про порядок i вселення в жилi будинки.

Необхiдно чiтко розрiзняти гуртожитки й будинки для ма�лосiмейних за їх призначенням.

Основне призначення гуртожиткiв — тимчасове проживан�ня одиноких осiб (один вид гуртожиткiв) або окремих родин(другий вид гуртожиткiв). У гуртожитках першого виду в разiнеобхiдностi можуть бути видiленi примiщення для родин. Цiпримiщення повиннi розташовуватися в окремих пiд’їздах (сек�цiях) будинку.


1 Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 1.

На балансi Технiкуму перебувало примiщення гуртожитку,по вул. Будiвельникiв, 52, яке за наказом Мiнiстерства освiти iнауки України вiд 30 грудня 2003 р. № 868 передано на балансМарiупольського гуманiтарного iнституту, на базi якого розпо�рядженням Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 червня 2004 р.№ 401�р утворено Марiупольський державний унiверситет.

Вiдповiдно до п. 1.1 договору оренди вiд 12 червня 2003 р.Пiдприємству передано в строкове платне користування окре�ме iндивiдуально визначене майно — частину примiщень у бу�динку гуртожитку Технiкуму на 1, 2, 4, 7 поверхах правої части�ни i на 7 поверсi лiвої частини будинку гуртожитку, якi скла�даються з блокiв, кухнi, сушки, кабiнету i коридору. Майно пере�дане з метою розмiщення офiсiв, магазинiв, пiдприємств побу�тового обслуговування та кафе.

Згiдно зi ст. 127 ЖК пiд гуртожитки надаються спецiальноспорудженi або переобладнаннi для цiєї мети жилi будинки.

Вiдносини щодо використання житлового фонду повиннiрегулюватися ЖК та iншими актами житлового законодавства,тому застосування до цих вiдносин Закону України «Про орен�ду державного i комунального майна» є помилковим.

Суди не врахували, що вказаний гуртожиток, вiдповiдно дост. 8 ЖК, iз жилого у нежиле примiщення не переведено, а томузгiдно зi ст. 6 ЖК не може бути передано в оренду.

Пiдставою недiйсностi правочину, вiдповiдно до ст. 215 ЦК,є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сто�ронами) вимог, встановлених частинами 1—3, 5, 6 ст. 203 ЦК,зокрема, змiст правочину не може суперечити цьому Кодексу,iншим актам цивiльного законодавства.

Таким чином, висновок суду щодо вiдповiдностi договоруоренди чинному законодавству безпiдставний, оскiльки супе�речить вимогам статей 4, 6, 8, 127 ЖК.

Скарга Марiупольського державного гуманiтарного унiвер�ситету була задоволена.

(Витяг з постанови Судової палати у господарських спра!вах ВСУ вiд 11 листопада 2005 р.)

У зв’язку з викладеним великого значення набуває точне ви�значення правового положення конкретного будинку. Це важ�ливо для передачi будинкiв у встановленому порядку до житло�вого фонду мiсцевих рад.

148 Роздiл 2

У ст. 8 Закону України «Про приватизацiю державного жит�лового фонду», зазначено, що у разi банкрутства пiдприємств,змiни форми власностi або лiквiдацiї пiдприємств, установ iорганiзацiй, у повному господарському вiданнi яких перебуваєдержавний житловий фонд, останнiй (крiм гуртожиткiв) одно�часно передається у комунальну власнiсть вiдповiдних мiських,селищних, сiльських рад.

Порядок надання жилої площi в гуртожитках пiдприємств,установ, органiзацiй, користування та виселення з гуртожиткiв,їх утримання регулюються статтями 127—132 ЖК, Примiрнимположенням про гуртожитки, затвердженим постановою РадиМiнiстрiв УРСР вiд 3 червня 1986 р. № 208.

Гуртожитки складаються з примiщень, призначених для про�живання i спiльного користування кiлькома одинокими особа�ми, якi не перебувають у сiмейних стосунках, або для проживан�ня окремих сiмей. Гуртожитки призначаються для проживанняробiтникiв, службовцiв, студентiв, учнiв, а також iнших осiб уперiод роботи або навчання. Гуртожитками можуть користува�тися не тiльки громадяни України, а й iноземнi громадяни таособи без громадянства.

Пiд гуртожитки надаються спецiально спорудженi або пере�обладнанi для цiєї мети жилi будинки. Переобладнання жилихбудинкiв пiд гуртожитки провадиться з дозволу виконавчогооргану обласної, мiської ради.

Жила площа в гуртожитках надається за спiльним рiшен�ням адмiнiстрацiї пiдприємства, установи, органiзацiї та вiдпо�вiдного профспiлкового комiтету.

Положення ст. 129 ЖК про те, що на пiдставi рiшення пронадання жилої площi в гуртожитку адмiнiстрацiя пiдприємства,установи, органiзацiї видає громадяниновi ордер, не означає, щона данi правовiдносини поширюються положення ст. 117 ЖКпро наслiдки визнання ордера недiйсним.

У липнi 2001 р. ВАТ пред’явила В. Л. позов про вселення Т.Д. до кiмнати гуртожитку та зобов’язання В. Л. не чинити пере�шкод у проживаннi Т. Д. у зазначенiй кiмнатi гуртожитку.

27 серпня 2001 р. до суду з аналогiчним позовом зверну�лася Т. Д.

У жовтнi 2001 р. В. Л. звернулася до суду iз зустрiчним по�зовом до Т. Д., ВАТ про визнання недiйсним ордера на зайняття


кiмнати гуртожитку, виданого ВАТ Т. Д., та визнання за В. Л. пра�ва на цю жилу площу.

У ходi розгляду справи до участi в справi як вiдповiдача при�тягнуто районну державну адмiнiстрацiю.

Рiшенням районного суду вiд 15 березня 2002 р. позовнi ви�моги ВАТ i Т. Д. задоволено i її вселено до кiмнати гуртожитку.У задоволеннi зустрiчного позову В. Л. про визнання недiйс�ним ордера на iм’я Т. Д. на право зайняття лiжко�мiсця у кiмна�тi гуртожитку вiдмовлено.

Ухвалою апеляцiйного суду вiд 12 червня 2002 р. рiшеннясуду першої iнстанцiї залишено без змiн.

У серпнi 2003 р. В. Л. звернулася до суду iз заявою про пе�регляд рiшення районного суду вiд 15 березня 2002 р. у зв’язкуз нововиявленими обставинами.

Ухвалою районного суду вiд 24 вересня 2003 р. у задово�леннi заяви В. Л. про перегляд у зв’язку з нововиявленими об�ставинами рiшення районного суду вiдмовлено.

В апеляцiйнiй скарзi В. Л. порушила питання про скасуван�ня зазначеної ухвали. Вказувала на те, що ВАТ i Т. Д. не повiдо�мили суду про наявнiсть у останньої двокiмнатної квартири тафакт проживання сiм’ї Т. Д. у цiй квартирi, а районний суд недав правової оцiнки цим обставинам.

Вiдмовляючи у задоволеннi позовних вимог В. Л., районнийсуд посилався на те, що поданi заявницею документи та викла�денi в заявi факти є доказами у справi, а не обставинами, якiдають пiдстави для перегляду судового рiшення.

З таким висновком районного суду погодитися не можна ви�ходячи з такого.

У заявi стосовно перегляду рiшення Солом’янського район�ного суду м. Києва вiд 15.03.2002 р. у зв’язку з нововиявлени�ми обставинами В. Л. посилалася на те, що їй стало вiдомо пронаявнiсть у чоловiка позивачки Т. Д. — О. Д. на правi власностiдвокiмнатної квартири, в якiй Т. Д., О. Д. та двоє їх неповнолiт�нiх дiтей фактично проживають.

Вiдповiдно до п. 1 ст. 34 72 ЦПК пiдставою для перегля�ду рiшення у зв’язку з нововиявленими обставинами є iстотнiдля справи обставини, що не були i не могли бути вiдомi заяв�никовi.

Як роз’яснено в п. 5 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про практику перегляду судами у зв’язку з нововияв�

150 Роздiл 2

леними обставинами рiшень, ухвал i постанов у цивiльних спра�вах, що набрали законної сили» вiд 27 лютого 1981 р. № 1, якнововиявленi можуть розглядатись обставини, що обґрунтову�ють вимоги чи заперечення сторiн чи мають iнше iстотне зна�чення для правильного вирiшення справи та iснували на часпостановлення рiшення, але про них не знали i не могли знатизаявник i суд.

Як пояснила в судi апеляцiйної iнстанцiї Т. Д., квартиру булопридбано у 1996 р. за договором купiвлi�продажу на iм’я О. Д.,з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбi з 1995 р.

Як вбачається з протоколiв судових засiдань по справi, за�значенi обставини Т. Д. суду не повiдомляла.

Матерiали справи свiдчать, що обставина не була вiдомаВ. Л.

Тому, розглядаючи заяву останньої про перегляд рiшеннярайонного суду в зв’язку iз нововиявленими обставинами, су�ду першої iнстанцiї слiд було з’ясувати, чи є Т. Д. власницею1/2 частини квартири на пiдставi ст. 22 КпШС України, а, вiдпо�вiдно, вправi користуватися цiєю квартирою для проживання,та чи не було в зв’язку з цим їй безпiдставно видано ордер нажилу площу в гуртожитку 23 червня 1999 р.

Оскiльки зазначенi обставини є iстотними для справи i небули на час винесення районним судом ухвали вiд 24 вересня2003 р. вiдомi заявниковi та суду, зазначену ухвалу не можнавизнати обґрунтованою.

Тому вона пiдлягає скасуванню, а справа В. Л. — передачiна новий розгляд до суду першої iнстанцiї1.

Глава 2 ЖК про користування жилими примiщеннями в бу�динках державного i громадського житлового фонду i гл. 4 ЖКпро користування гуртожитками регулюють рiзнi правовiдно�сини, i в останнiй немає посилання на те, що на правовiдносини,якi нею регулюються, поширюється дiя глави 2 ЖК.

Окремо гл. 3 ЖК регулює користування службовими жили�ми примiщеннями, але, на вiдмiну вiд норм цiєї глави, у гл. 4 непередбачено, що до користування гуртожитками застосовують�ся правила про договiр найму жилого примiщення, в тому числiправила ст. 117 ЖК.


1 Юридична Україна. — 2004. — № 2. — С. 85—86.

На пiдставi рiшення про надання жилої площi в гуртожиткуадмiнiстрацiя пiдприємства, установи, органiзацiї видає грома�дяниновi спецiальний ордер, який є єдиною пiдставою для все�лення на надану жилу площу.

У квiтнi 2003 р. прокурор в iнтересах неповнолiтнього А. М.та його матерi О. М. звернувся з позовом до вiдповiдачiв провселення О. М. з дитиною до кiмнати площею 10 кв. м у квар�тирi, усунення перешкод у користуваннi жилим примiщен�ням, виселення. Прокурор зазначав, що будинок за вказаноюадресою має статус гуртожитку. На пiдставi спiльного рiшен�ня адмiнiстрацiї та профкому ТЕЦ 16 березня 1990 р. О. М. бу�ло видiлено спiрну кiмнату та видано на неї ордер. В iншiйкiмнатi цiєї ж квартири проживають А. П., Н. П., Р. П., В. П., якiсамовiльно зайняли спiрну кiмнату. Добровiльно звiльнити їївiдмовляються, перешкоджають О. М. з дiтьми користуватисянею. Посилаючись на зазначенi обставини, прокурор просиввиселити вiдповiдачiв зi спiрної кiмнати, вселити до неї О. М.з дiтьми, зобов’язати вiдповiдачiв не чинити О. М. перешкод укористуваннi жилою площею та мiсцями загального користу�вання.

А. П., заперечуючи проти заявленого позову, звернувся iззустрiчним позовом про визнання О. М. та її сина такими, щовтратили право на користування спiрним жилим примiщенням.Зазначав, що О. М. та А. М. у спiрнiй кiмнатi не проживаютьпротягом чотирьох рокiв, забрали всi свої речi, квартплату несплачували, квартирою не цiкавились i втратили право на звер�нення до суду, оскiльки пропустили строк позовної давностi.Посилаючись на пiдстави, передбаченi ст. 71 ЖК України, про�сив задовольнити позов.

Рiшенням районного суду вiд 30 липня 2003 р. у позовi про�курору вiдмовлено. Визнано О. М. iз дiтьми такими, що втратилиправо користування кiмнатою.

В апеляцiйнiй скарзi О. М. та в апеляцiйному поданнi про�курор просили рiшення районного суду скасувати та ухвалитинове рiшення про виселення вiдповiдачiв iз спiрної кiмнати,вселення до неї О. М. з дiтьми. Позивачi посилались на те, щорiшення суду першої iнстанцiї є необґрунтованим, незаконнимта необ’єктивним. Районний суд не врахував того, що вiдповi�дачi самовiльно зайняли спiрну кiмнату, не маючи на неї ордера,

152 Роздiл 2

а тому не можна вважати, що вони набули законне право ко�ристуватися нею.

Задовольняючи позовнi вимоги вiдповiдачiв, районний судвважав встановленим факт непроживання вiдповiдачки та її не�повнолiтньої дитини у спiрнiй кiмнатi з 1999 р. без поважнихпричин i, посилаючись на вимоги ст. 71 ЖК України, визнавостаннiх такими, що втратили право на користування спiрноюкiмнатою.

Проте таких висновкiв районний суд дiйшов без повногоi всебiчного з’ясування обставин справи, прав та обов’язкiвсторiн.

Як вбачається з матерiалiв справи, спiрна кiмната площею10 кв. м знаходиться у двокiмнатнiй квартирi в будинку, якиймає статус гуртожитку.

О. М. отримала спiрну кiмнату за ордером вiд 16 березня1990 р., виданим на пiдставi спiльного рiшення адмiнiстрацiї тапрофкому ТЕЦ. Другу кiмнату в зазначенiй квартирi було видi�лено А. П., Н. П., Р. П., В. П. на пiдставi розпорядження началь�ника ТЕЦ вiд 27 травня 1982 р.

За статтями 71, 72 ЖК наймач або члени його сiм’ї можутьбути визнанi судом такими, що втратили право на користуванняжилим примiщенням у будинках державного i громадського жит�лового фонду, зокрема, тодi, коли в ньому не проживають безповажних причин понад шiсть мiсяцiв.

Проживання мешканцiв у гуртожитках регулюється гл. 4 ЖК,яка не передбачає пiдстав для визнання мешканцiв такими, щовтратили право на користування гуртожитком.

Отже, судом першої iнстанцiї застосовано закон, який не по�ширюється на данi правовiдносини.

Вiдповiдно до статей 128, 129 ЖК жила площа в гуртожиткунадається за спiльним рiшенням адмiнiстрацiї та профкому пiд�приємства, установи, органiзацiї. На виконання рiшення вида�ється спецiальний ордер, який є єдиною пiдставою для вселен�ня на надану жилу площу.

Iз матерiалiв справи вбачається, що спiрна кiмната площею10 кв. м вiдповiдачам не надавалась, зайняли вони її самовiль�но, отже, у задоволеннi їх позовних вимог про визнання О. М.та А. М. такими, що втратили право на користування жилим при�мiщенням, слiд вiдмовити за вiдсутнiстю правових пiдстав щодоцього.


Враховуючи, що О. М. спiрна кiмната надана з додержаннямвимог закону i вiдповiдачi, зайнявши її, перешкоджають О. М.у користуваннi цiєю кiмнатою, колегiя суддiв дiйшла висновку,що вiдповiдачi мають бути виселенi зi спiрної кiмнати. О. М.з дiтьми вселена до неї, а позов прокурора до А. П., Н. П., Р. П.,В. П., третя особа — ТЕЦ, про вселення О. М. з дiтьми, усуненняперешкод у користуваннi жилим примiщенням, виселення вiд�повiдачiв пiдлягає задоволенню.

24 жовтня 2003 р. колегiя суддiв судової палати в цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила апеля�цiйну скаргу О. М. та апеляцiйне подання прокурора1.

При одержаннi ордера пред’являються паспорти всiх членiвсiм’ї, включених до ордера, з вiдмiткою про виписку з поперед�нього мiсця проживання. Ордер може бути виданий лише навiльну жилу площу.

У травнi 2001 р. акцiонерне товариство вiдкритого типу«Юженергобуд» звернулося в суд iз позовом до Р. про висе�лення її з кiмнати гуртожитку в м. Южноукраїнка Миколаїв�ської областi, посилаючись на те, що вона вселилась туди само�вiльно, з порушенням установленого законом порядку.

Рiшенням Южноукраїнського мiського суду вiд 13 червня2001 р. позов було задоволено. Рiшенням колегiї суддiв судо�вої палати з цивiльних справ апеляцiйного суду Миколаївськоїобластi вiд 11 липня 2001 р. зазначене рiшення скасовано i по�становлено нове, яким у позовi вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi позивач просив рiшення колегiї суддiвсудової палати апеляцiйного суду скасувати. Судова палата з ци�вiльних справ ВСУ визнала, що касацiйна скарга пiдлягає задо�воленню з таких пiдстав.

Скасовуючи рiшення суду й ухвалюючи нове — про вiдмо�ву в задоволеннi позову, суд апеляцiйної iнстанцiї виходив iзтого, що вiдповiдачка проживала у спiрнiй кiмнатi з вiдома упов�новаженого представника власника, постiйно оплачувала своєпроживання, а тому висновок мiського суду про її самовiльневселення не вiдповiдає обставинам справи. Проте рiшення апе�ляцiйного суду не є обгрунтованим.

154 Роздiл 2

1 Юридичний вісник України. — 2004. — № 4. — С. 15.

Судом установлено, що рiшення стосовно надання позивач�цi спiрної кiмнати не приймалося i ордер їй не видавався. Затаких обставин суд першої iнстанцiї дiйшов обгрунтованоговисновку, що позивачка вселилась у спiрну кiмнату з порушен�ням установленого порядку i тому пiдлягає виселенню. Рiшенняцього суду вiдповiдає вимогам закону та обставинам справи iскасоване судом апеляцiйної iнстанцiї помилково1.

Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговостi,що визначається адмiнiстрацiєю пiдприємства, установи, орга�нiзацiї та профспiлковим комiтетом в розмiрi не менше 6 кв. мна одну особу.

Громадянам, якi вибули з гуртожитку у зв’язку з призовомна дiйсну строкову вiйськову службу, а також офiцерам, якi ви�були з гуртожитку в зв’язку з призовом iз запасу на дiйсну вiй�ськову службу на строк до трьох рокiв, має бути знову наданажила площа в гуртожитку, якщо пiсля проходження вiйськовоїслужби вони повернулися на те саме пiдприємство, в установу,органiзацiю.

Не допускається розмiщення гуртожиткiв у пiдвалах i цо�кольних поверхах, а також використання пiд гуртожитки при�мiщень у жилих будинках, призначених для постiйного прожи�вання громадян.

Однак виконавчим комiтетом Київської мiської ради народ�них депутатiв у 70—80�х рр. були прийнятi рiшення про надан�ня пiдприємствам, установам та органiзацiям дозволiв на вико�ристання жилих будинкiв, їх частин, окремих пiд’їздiв, поверхiвта окремих квартир пiд гуртожитки для тимчасового проживан�ня працiвникiв.

На сьогоднi необхiднiсть у використаннi багатоквартирнихбудинкiв або їх частин пiд гуртожитки вiдпала, бiльшiсть квар�тир заселена сiм’ями, якi постiйно прописанi i тривалий час пе�ребувають на квартирному облiку. Частина квартир, у порушеннячинного законодавства, використовується не за призначенням:здається в оренду комерцiйним структурам; використовуєть�ся пiд складськi примiщення; для поселення не прописаних гро�мадян.



Враховуючи необхiднiсть використання державного житло�вого фонду за призначенням Київська мiська державна адмi�нiстрацiя своїм розпорядженням «Про гуртожитки в жилих бу�динках м. Києва» вiд 28 травня 1999 р. № 813 встановила, щовтратили чиннiсть деякi рiшення виконавчого комiтету Київ�ської мiської Ради народних депутатiв про використання жи�лих будинкiв, їх частин, окремих пiд’їздiв, поверхiв та окремихквартир пiд гуртожитки для тимчасового проживання працiв�никiв. Райдержадмiнiстрацiї за мiсцем знаходження жилих бу�динкiв, якi використовувались пiд гуртожитки, зобов’язано бу�ло: по�перше, видати сiм’ям та одиноким громадянам, якi по�стiйно проживають, прописанi та перебувають на квартирномуоблiку, ордери на займанi жилi примiщення; по�друге, вжитизаходiв щодо вiдселення з квартир громадян, якi там прожи�вають безпiдставно, розiрвати договори оренди та виселити зних комерцiйнi структури. А звiльненi квартири або кiмнати взагальних квартирах використовувати для розселення одино�ких громадян або сiмей, якi перебувають на черзi квартирногооблiку i проживають по декiлька в однiй квартирi або в однiйкiмнатi.

Значна кiлькiсть жилих будинкiв, якi мають статус гуртожит�кiв, уже втратили свою специфiку як тимчасове житло. У бiль�шостi з них проживають родини, позбавленi реальних можли�востей для полiпшення житлових умов, права на постiйне про�живання i приватизацiю жилої площi, яку вони займають у гур�тожитку. Гуртожитки не ремонтуються у зв’язку з вiдсутнiстюкоштiв у власникiв, їх утриманню не придiляється вiдповiдноїуваги. Окрiм того, у державi вiдсутнiй дiєвий механiзм врегу�лювання проблеми забезпечення громадян житлом при висе�леннi з гуртожиткiв, оскiльки бiльшiсть з них не можуть бутивиселенi без надання iншого примiщення. А як уже зазначало�ся, коли будинки, пристосованi пiд гуртожиток, перестають ни�ми бути, вони повиннi використовуватися не як гуртожитки, аяк звичайнi жилi будинки для проживання, квартири в яких пiд�лягають приватизацiї.

Для тимчасового забезпечення жилим примiщенням малихсiмей адмiнiстрацiя разом з профспiлковим комiтетом пiдпри�ємств, установ, органiзацiй у разi необхiдностi приймає рiшен�ня про використання жилих будинкiв пiд гуртожитки i надає їм

156 Роздiл 2

вiдповiдного статусу. Рiшення про це повинно прийматися до по�чатку спорудження будинку.

Згiдно з п. 5 Примiрного положення про гуртожитки, затвер�дженого постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 3 червня 1986 р.№ 208, жилi будинки повиннi реєструватися як гуртожитки умiсцевому виконкомi. Тобто без належної реєстрацiї житловийбудинок не може бути визнаний гуртожитком, а особи, якi про�живають у ньому, не можуть бути позбавленi права на привати�зацiю займаного житла. Тим бiльше, обмеження щодо привати�зацiї гуртожиткiв у Законi України «Про приватизацiю держав�ного житлового фонду» знятi.

Житлове становище громадян, якi проживають у службо�вих жилих примiщеннях i гуртожитках, має деякi особливостi,оскiльки надаються цi примiщення певним категорiям громадян,що i визначає їх права i обов’язки. Якщо службовi жилi примi�щення призначаються для заселення громадянами, якi у зв’язкуз характером їх трудових вiдносин мають проживати за мiсцемроботи або поблизу вiд нього, то гуртожитки призначаються дляпроживання робiтникiв, службовцiв, студентiв, учнiв, а також iн�ших громадян у перiод роботи або навчання.

Жила площа у житловому фондi соцiального призначенняне пiдлягає обмiну, подiлу, бронюванню i здачi в пiднайом, при�ватизацiї.

Як правильно зазначається у правовiй лiтературi, вiдноси�ни, що складаються мiж мешканцем гуртожитку i його воло�дiльцем, є договiрними i вiдносяться чинним законодавствомдо рiзновиду договору найму жилого примiщення1. Якщо вонине врегульованi спецiальним законодавством, необхiдно керува�тися загальним. Характеристика договору найму житла поши�рюється i на договiр найму житла у гуртожитку.

Предметом договору найму в гуртожитку є не кiмната або їїчастина, а лiжко�мiсце. У вiдповiдностi до чинного законодав�ства надаване житло не може бути менше 6 кв. м на одну особу.Окрiм жилої площi, наймачу надаються меблi, постiльнi речi,


1 Див. наприклад: Аскназий С. И., Брауде И. Л., Пергамент А. И. Жилищ�ное право. — М.: Госюриздат, 1956. — С. 196; Маслов В. Ф. Защита жилищныхправ граждан. — Х.: Изд�во Харьковского ун�та, 1970. — С. 196; Сибилев М. Н.Право на жилую площадь в общежитии: Дис.… канд. юрид. наук. — Х., 1974. —С. 58.

iнший iнвентар. Тобто мiж наймодавцем i користувачем укла�дається комплексний договiр: на житло, на певнi речi, на надан�ня послуг, виконання робiт тощо.

Лiжко�мiсце надається громадянам у тимчасове користуван�ня. Тимчасовим, сезонним робiтникам, студентам та учням во�но дається на час виконання тимчасової або сезонної роботи абона час навчання в навчальному закладi. Що стосується постiй�них робiтникiв i службовцiв, то, хоча договiр найму жилої площiу гуртожитку укладається з ними на невизначений строк, вонитакож, по сутi, є тимчасовими користувачами, оскiльки, по�пер�ше, проживання у гуртожитку не задовольняє повнiстю їх по�треби у житлi, по�друге, рано чи пiзно трудовi вiдносини при�пиняться, наприклад, iз виходом на пенсiю.

Плата за користування жилою площею в примiщеннях, щознаходяться у спiльному користуваннi кiлькох осiб, якi не пере�бувають у сiмейних стосунках, провадиться за встановленимиставками. Витрати на комунальнi послуги входять до ставкиплати за користування жилою площею, i окремо плата за нихне стягується.

Громадяни, якi проживають у примiщеннях, що перебува�ють у їх вiдособленому користуваннi, вносять плату за користу�вання жилою площею i за комунальнi послуги за ставками квар�тирної плати (тарифами), встановленими для будинкiв держав�ного та громадського житлового фонду.

Житловi права громадян, якi мешкають у гуртожитках, суво�ро охороняються i гарантуються чинним законодавством. Особа,яка мешкає у гуртожитку, не може бути в односторонньому по�рядку позбавлена права користування ним без законних на тепiдстав.

Так, у червнi 2005 р. Г. i М. звернулися до суду iз позовомдо акцiонерного товариства «Холдингова компанiя «Київмiськ�буд», дочiрнього пiдприємства з експлуатацiї та ремонту жит�лового фонду й об’єктiв соцiально�побутового призначення«ЕКОС» акцiонерного товариства (далi ДП «ЕКОС» АТ) «Холдин�гова компанiя «Київмiськбуд», за участю третiх осiб: Т., Подiль�ської районної у м. Києвi державної адмiнiстрацiї, — про все�лення. Позов обґрунтовували тим, що у 1989 роцi їм була нада�на в користування кiмната в гуртожитку в м. Києвi, в якiй вонипроживали до 1997 року. Надалi вони були вимушенi через сi�

158 Роздiл 2

мейнi обставини тимчасово виїхати з цiєї кiмнати, яка була нада�на для проживання iншiй особi. При цьому позивачi залишили�ся прописаними у спiрнiй квартирi й продовжували сплачуватигрошовi кошти за користування нею. Пiсля усунення обставин,якi зумовлювали необхiднiсть проживання позивачiв в iншомумiсцi, вони намагалися вселитися у видiлену їм кiмнату, протеадмiнiстрацiєю гуртожитку їхнi неодноразовi звернення булизалишенi без задоволення.

Г. i М. просили вселити їх у кiмнату в гуртожитку й зобов’я�зати вiдповiдача не чинити перешкод у користуваннi житлом.Крiм того, просили поновити їм строк на звернення до суду знаведеним позовом.

У жовтнi 2005 р. ДП «ЕКОС» АТ «Холдингова компанiя «Київ�мiськбуд» звернулося до суду iз зустрiчним позовом, у якомупросило визнати Г. i М. такими, що втратили право на користу�вання спiрним жилим примiщенням, посилаючись на те, що во�ни, починаючи з квiтня 2004 р., без поважних причин не про�живають у кiмнатi гуртожитку.

Рiшенням Печерського районного суду м. Києва вiд 23 лю�того 2006 р. позовнi вимоги Г. i М. задоволено: постановленовселити позивачiв до кiмнати гуртожитку, постановлено стяг�нути з вiдповiдача на користь позивачiв 1500 грн витрат на по�слуги адвоката. У задоволеннi зустрiчного позову ДП «ЕКОС»АТ «Холдингова компанiя «Київмiськбуд» вiдмовлено.

Рiшенням апеляцiйного суду м. Києва вiд 8 вересня 2006 р.рiшення суду першої iнстанцiї скасоване й ухвалене нове рi�шення про вiдмову в задоволеннi позову Г. та М. та задоволен�ня зустрiчного позову ДП «ЕКОС» АТ «Холдингова компанiя «Київ�мiськбуд».

У касацiйнiй скарзi Г. i М., не погоджуючись iз рiшеннямсуду апеляцiйної iнстанцiї, просили його скасувати у зв’язку iзнеправильним застосуванням норм матерiального права та по�рушенням норм процесуального права, а рiшення суду першоїiнстанцiї залишити без змiни.

Заслухавши доповiдача, обговоривши доводи скарги та пе�ревiривши матерiали справи, колегiя суддiв Судової палати уцивiльних справах Верховного Суду України дiйшла висновку,що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.

Суд апеляцiйної iнстанцiї, скасовуючи рiшення суду першоїiнстанцiї, керувався тим, що позивачi не довели поважнiсть при�


чин вiдсутностi за мiсцем їхньої реєстрацiї протягом бiльшенiж 6 мiсяцiв, у зв’язку з чим задовольнив зустрiчнi вимоги ДП«ЕКОС» АТ «Холдингова компанiя «Київмiськбуд» та визнав Г.та М. такими, що втратили право користування житловим при�мiщенням у колишньому гуртожитку.

Однак з такими висновками апеляцiйного суду погодитисьне можна, оскiльки вони не вiдповiдають дiйсним обставинамта матерiалам справи.

Судом першої iнстанцiї встановлено, що Г. працювала в бу�дiвельнiй органiзацiї, правонаступником якої є ВАТ «Київоздоб�буд», якiй належав колишнiй гуртожиток, з 1979 до 2000 рокуна посадi маляра�штукатура, звiдки звiльнилась за власним ба�жанням.

30 травня 1983 р. Г. була зарахована на квартирний облiк,а 21 червня 1989 р. їй надано право разом з донькою М. на зай�няття для проживання кiмнати в гуртожитку.

При цьому за ними збереглось право на користування за�значеним примiщенням пiсля звiльнення Г. з роботи, оскiль�ки остання перебувала на квартирному облiку й пропрацювалана пiдприємствi бiльше нiж 10 рокiв. На цi обставини не впли�ває й змiна статусу будинку гуртожитку, а також передача йогона баланс вiдповiдача (ДП «ЕКОС» АТ «Холдингова компанiя«Київмiськбуд»), оскiльки позивачки були належним чином за�реєстрованi за мiсцем проживання у спiрному житловому при�мiщеннi.

Мiсцевим судом також було встановлено, що позивачi не про�живали в зазначеному житловому примiщеннi з поважних при�чин (у зв’язку з хворобою матерi Г), а тому судом правильно за�стосовано до спiрних правовiдносин положення ст. 71 ЖК.

Апеляцiйний суд, скасовуючи рiшення суду першої iнстан�цiї, на зазначенi обставини уваги не звернув. При цьому задо�вольнив зустрiчний позов ДП «ЕКОС» АТ «Холдингова компанiя«Київмiськбуд» без вiдповiдного обґрунтування прийнятого рi�шення та зроблених висновкiв, пославшись лише на поясненняпозивачiв у справi. Крiм того, апеляцiйним судом не врахованоположень статей 124, 125, 132 ЖК.

Керуючись статтями 335, 336, 339 ЦПК, колегiя суддiв Судо�вої палати у цивiльних справах Верховного Суду України каса�цiйну скаргу Г. та М. задовольнила.

160 Роздiл 2

Рiшення апеляцiйного суду м. Києва вiд 8 вересня 2006 р.скасувала, а рiшення Печерського районного суду м. Києва вiд23 лютого 2006 р. залишила в силi.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 25 квiтня 2007 р.)

Сезоннi, тимчасовi працiвники та особи, якi працювали застроковим трудовим договором i припинили роботу, а такожособи, якi навчалися в навчальних закладах i вибули з них, пiд�лягають виселенню, без надання iншого жилого примiщення,з гуртожитку, який їм було надано у зв’язку з роботою чи на�вчанням.

Iнших працiвникiв пiдприємств, установ, органiзацiй, якi по�селилися в гуртожитку у зв’язку з роботою, може бути виселенобез надання iншого жилого примiщення в разi звiльнення за влас�ним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дис�циплiни або вчинення злочину. Осiб, якi припинили роботу з iн�ших пiдстав, може бути виселено лише з наданням їм iншого жи�лого примiщення.

У сiчнi 2004 р. комунальне пiдприємство з утримання та екс�плуатацiї житлового фонду спецiального призначення (далi —КП) «Спецжитлофонд» звернувся до суду з позовом до Я. провиселення без надання iншого жилого примiщення.

Позовнi вимоги обґрунтованi тим, що в серпнi 2003 р. з Я.було укладено договiр оренди, вiдповiдно до умов якого вiд�повiдачцi було надано в тимчасове користування до 31 грудня2003 р. кiмнату № 124 у гуртожитку.

Мiж тим, пiсля сплину строку дiї договору, за вiдсутностi нате правових пiдстав, вiдповiдачка продовжує мешкати в гурто�житку й добровiльно не виселяється.

Рiшенням Святошинського районного суду м. Києва вiд 8 груд�ня 2004 р. вiдмовлено у задоволеннi позову КП «Спецжитлофонд»до Я. про виселення її з кiмнати № 124 гуртожитку без наданняiншої жилої площi.

Рiшенням Апеляцiйного суду м. Києва 25 квiтня 2005 р.рiшення Святошинського районного суду скасовано та ухва�лено нове рiшення, яким Я. виселено з кiмнати № 124 гурто�житку.


У касацiйнiй скарзi Я. порушується питання про скасуваннярiшення апеляцiйного суду та залишення в силi рiшення судупершої iнстанцiї.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 по�станови «Про деякi питання, що виникли в практицi застосуван�ня судами Житлового кодексу України» вiд 12 квiтня 1985 р.№ 2, якщо гуртожиток надано у зв’язку з роботою, судам слiдз’ясовувати вид трудового договору, укладеного мiж позивачемi вiдповiдачем, i за яких пiдстав вiн був припинений. У разi при�пинення трудового договору на iнших пiдставах вони, як i осо�би, перелiченi у ст. 125 ЖК УРСР, можуть бути виселенi лише знаданням iншого жилого примiщення.

Судом першої iнстанцiї встановлено, що вiдповiдачка з жовт�ня 1988 р. до сiчня 1997 р. перебувала в трудових вiдносинахiз Київським акцiонерним товариством закритого типу «Каш�тан», а з 1997 р. проживала в гуртожитку, що знаходився на ба�лансi цього товариства. У 2002 р. гуртожиток був переданий набаланс КП «Спецжитлофонд», яке 1 серпня 2003 р. уклало з вiд�повiдачкою договiр оренди кiмнати в спiрному гуртожитку стро�ком до 31 грудня 2003 р.

З’ясувавши обставини справи та давши оцiнку всiм зiбра�ним у справi доказам, обґрунтовано дiйшов висновку, що вiд�повiдачка має право користуватися кiмнатою в гуртожитку i неможе бути виселена без надання iншої жилої площi.

Безпiдставно скасувавши законне й обґрунтоване рiшен�ня суду першої iнстанцiї, суд апеляцiйної iнстанцiї ухваливнове рiшення, що суперечить вимогам закону й обставинамсправи.

Колегiєю суддiв Судової палати у цивiльних справах Вер�ховного Суду України касацiйну скаргу Я. задоволено i рiшенняАпеляцiйного суду м. Києва 25 квiтня 2005 р. скасовано й зали�шено в силi рiшення Святошинського районного суду м. Києвавiд 8 грудня 2004 р.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 30 березня 2006 р.1)

162 Роздiл 2

1 Судова практика Верховного Суду України у цивiльних справах : офiц.вид. / Верхов. Суд України; упоряд. : А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова; за заг. ред.А. Г. Яреми. — К.: Концерн «Iн Юре», 2007. — с. 55—72.

Осiб, якi проживають у гуртожитках, виселяють також у ра�зi знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого при�мiщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле примiщен�ня) загрожує обвалом. При цьому особам, якi пiдлягають висе�ленню, надається iнша жила площа в гуртожитку або iнше жилепримiщення (сiм’ї — кiмната в гуртожитку для проживання сi�мей, а одинаку, який проживає в кiмнатi, що перебуває в йоговiдособленому користуваннi, — така сама кiмната).

Iнше жиле примiщення, що передається громадянам у зв’яз�ку з виселенням з гуртожитку, має вiдповiдати встановленимзаконодавством вимогам. Громадян, якi самоправно зайняли жи�лу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм iншого жи�лого примiщення.

Громадяни можуть бути виселенi з гуртожитку без надан�ня iншого жилого примiщення також на пiдставах, передбаче�них ст. 116 ЖК.

Слiд мати на увазi, що у п. 22 постанови Пленуму Верховно�го суду України «Про деякi питання, що виникли в практицi за�стосування судами Житлового кодексу України» зазначено, щопри вирiшеннi спорiв про виселення з гуртожиткiв судам обо�в’язково треба з’ясовувати, чи є примiщення, яке займає вiдпо�вiдач, гуртожитком

Для цього, зокрема, необхiдно затребувати такi данi: чи пе�ребуває будинок, в якому розмiщено гуртожиток, у вiданнi по�зивача; чи побудований вiн як гуртожиток або спецiально дляцього переобладнаний; чи є дозвiл санепiдемстанцiї на його за�селення як гуртожитку; чи зареєстрований вiн як гуртожиток увиконавчому органi районної, мiської, районної в мiстi ради; чивидавався ордер на зайняття жилої площi в гуртожитку; чи уком�плектований будинок (жиле примiщення) меблями, спецiальнимустаткуванням, iнвентарем, культурно�побутовими предметами,необхiдними для проживання, занять i вiдпочинку громадян; чиє штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується про�живання тощо. Також слiд враховувати, що гуртожитками вва�жаються спецiально побудованi пiдприємствами, установами, ор�ганiзацiями жилi будинки для малосiмейних, щодо яких адмi�нiстрацiєю, органом громадської органiзацiї i профспiлковимкомiтетом до початку будiвництва прийнято рiшення про їх ви�користання як гуртожиткiв i вони зареєстрованi у виконкомi якгуртожитки. Це правило поширюється i на службове житло.


Так, у жовтнi 2004 р. комунальне пiдприємство «Управлiн�ня житлового господарства» Оболонського району м. Києва (да�лi — КП) звернулося до суду з позовом про виселення Б. з квар�тири у м. Києвi, посилаючись на те, що спiрна квартира є служ�бовою, а вiдповiдачка, пропрацювавши вiсiм рокiв у позивача,звiльнилася за власним бажанням i тому проживає в нiй без�пiдставно.

Оболонський районний суд м. Києва рiшенням вiд 22 бере�зня 2005 р., залишеним без змiни ухвалою Апеляцiйного судум. Києва вiд 3 червня 2005 р., позов задовольнив.

У касацiйнiй скарзi Б. просила скасувати зазначенi судовi рi�шення, посилаючись на порушення норм матерiального права.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України дiйшла висновку, що касацiйна скарга част�ково пiдлягає задоволенню.

Задовольняючи позовнi вимоги КП, суд керувався тим, що,оскiльки вiдповiдачка не вiдпрацювала десять рокiв в органi�зацiї, яка надала їй службове примiщення, то вона пiдлягає ви�селенню без надання iншого жилого примiщення.

Проте такого висновку суд дiйшов iз порушенням норм ма�терiального та процесуального права.

Вiдповiдно до вимог ст. 118 ЖК УРСР жилi примiщення вклю�чаються до числа службових рiшенням виконавчого комiтетувiдповiдної ради.

Суд, порушивши статтi 15, 202 ЦПК України 1963 р., поло�ження зазначеного закону не врахував i не перевiрив, чи ви�знана спiрна квартира службовою у встановленому законом по�рядку.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегiєю суддiв Судовоїпалати у цивiльних справах Верховного Суду України касацiйнускаргу Б. задоволено частково: рiшення Оболонського район�ного суду м. Києва вiд 22 березня 2005 р. та ухвалу Апеляцiй�ного суду м. Києва вiд 3 червня 2005 р. скасовано, справу на�правлено на судовий розгляд до суду першої iнстанцiї.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 17 травня 2006 р.1)

164 Роздiл 2


Якщо гуртожиток надано у зв’язку з роботою, слiд з’ясувативид трудового договору, укладеного мiж позивачем i вiдповiда�чем, i за яких пiдстав вiн був припинений, маючи на увазi, що,згiдно зi ст. 132 ЖК без надання iншого жилого примiщенняможуть бути виселенi сезоннi, тимчасовi працiвники, якi при�пинили роботу, особи, якi працюють за строковим трудовимдоговором, а також iншi працiвники, якi звiльнилися за влас�ним бажанням без поважних причин або звiльненi за порушен�ня трудової дисциплiни чи вчинення злочину. При припиненнiтрудового договору з iнших пiдстав вони, як i особи, перелiченiу ст. 125 ЖК, можуть бути виселенi тiльки з наданням iншогожилого примiщення.

У вереснi 2003 р. позивач, ВАТ, звернувся до суду з позо�вом до вiдповiдачiв про виселення з кiмнати № 17 гуртожиткупо вул. Академiка Туполєва в м. Києвi в кiмнату № 50 гуртожит�ку по вул. Академiка Туполєва, 16.

У заявi зазначено, що згiдно з розпорядженням Київськоїмiської державної адмiнiстрацiї вiд 3 грудня 2002 р. № 2174 по�зивачу надано дозвiл здiйснити реконструкцiю житлового бу�динку�гуртожитку по вул. Туполєва в м. Києвi пiд житловий бу�динок з поквартирним заселенням. У добровiльному порядкувiдповiдачi вiд переселення вiдмовляються.

Рiшенням Шевченкiвського районного суду м. Києва вiд20 жовтня 2003 р. позов задоволено.

В апеляцiйнiй скарзi вiдповiдач, Д. А. К., просив рiшеннясуду скасувати, посилаючись на те, що воно не вiдповiдає ви�могам закону.

Заслухавши доповiдь суддi апеляцiйного суду м. Києва, по�яснення сторiн, перевiривши матерiали справи та обговорившидоводи апеляцiйної скарги, суд дiйшов висновку, що скарга пiд�лягає задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов ВАТ про виселення вiдповiдачiв, судвиходив з того, що будинок, в якому мешкають останнi, є гурто�житком i в зв’язку з реконструкцiєю його пiд житловий будинокз поквартирним заселенням, вони пiдлягають виселенню з пiд�став, передбачених ст. 132 ЖК.

З такими висновками суду погодитись не можна.Як встановлено судом, розпорядженням Київської мiсь�

кої державної адмiнiстрацiї вiд 3 грудня 2002 р. № 2174 пози�


вачу надано дозвiл на реконструкцiю жилого будинку № 16 повул. Академiка Туполєва в м. Києвi готельного типу пiд жи�лий будинок з поквартирним його заселенням пiсля рекон�струкцiї.

Розпорядженням ВАТ вiд 11 червня 2003 р. № 7 вiдповi�дачам у зв’язку з реконструкцiєю жилого будинку�гуртожит�ку № 16 по вул. Академiка Туполєва в м. Києвi було надано iн�ше житло в житловому будинку — гуртожитку по вул. Туполє�ва, 16�1 в м. Києвi, в зв’язку з чим позивач просить виселитивiдповiдачiв з кiмнати площею 13,55 кв. м зазначеного будин�ку з поселенням у кiмнату площею 17,2 кв. м у будинку № 16�1по вул. Академiка Туполєва, що використовується пiд гурто�житок.

Тобто позивач просить суд виселити вiдповiдачiв з будинкуготельного типу в будинок�гуртожиток, у якого зовсiм iншийправовий статус.

Крiм того, задовольняючи позовнi вимоги позивача, суд незвернув увагу на те, що у вiдповiдностi зi ст.132 ЖК Українипiдстави для виселення у зв’язку з реконструкцiєю будинку го�тельного типу в житловий будинок з поквартирним заселеннямвiдсутнi.

Примiрним положенням про гуртожитки передбачена i вiд�повiдна атрибутика для будинкiв, якi використовуються як гур�тожитки. З наданих суду документiв вбачається, що будинок, вякий переселено вiдповiдача, використовується саме пiд гурто�житок.

Не звернув суд увагу i на ту обставину, що при переселен�нi вiдповiдачiв в будинок № 16 по вул. Академiка Туполєва вм. Києвi погiршаться умови їх проживання, оскiльки кiмната,яку займають зараз вiдповiдачi, має вiдокремлений туалет длякористування лише ними, а кiмната № 17 в будинку № 16�1 повул. Академiка Туполєва такого примiщення не має, що пiдтвер�джується викопiровкою з поповерхових планiв зазначених бу�динкiв.

Сама по собi та обставина, що в перелiку — додатку до роз�порядження Київської мiської державної адмiнiстрацiї вiд 5 серп�ня 1996 р. № 1239 про передачу зазначених будинкiв з кому�нальної власностi м. Києва до уставного фонду позивача цi бу�динки значаться як гуртожитки, не є пiдставою для визнання їхтакими.

166 Роздiл 2

Позивач у судовому засiданнi не надав доказiв у пiдтвер�дження того, що вiдповiдачi проживали у гуртожитку i що бу�динок мав статус гуртожитку на час поселення Д. А. П. та Д. А.К., тому рiшення суду не можна визнати законним i обгрунто�ваним i воно пiдлягає скасуванню з постановленням нового рi�шення вiдповiдно до вимог ст. 309 ЦПК.

Апеляцiйний суд м. Києва 23 жовтня 2003 р. вирiшив апе�ляцiйну скаргу Д. А. К. — задовольнити. Рiшення Шевченкiв�ського районного суду м. Києва вiд 20 жовтня 2003 р. ска�сувати. У позовi ВАТ про виселення Д. А. П., Д. А. К. — вiдмо�вити.

Особливої актуальностi в умовах соцiально�економiчних змiннабуває реформування пiдприємств, органiзацiй i установ. Знач�на кiлькiсть жилих будинкiв, зведених багато рокiв тому, вико�ристовувалася як тимчасове житло. Цим будинкам надавався ста�тус гуртожиткiв, а пiдприємства, установи, органiзацiї будува�ли новi жилi будинки для своїх працiвникiв, полiпшували їхнiжитловi умови, старе ж житло передавали для тимчасового про�живання iншим громадянам. Органiзацiя i будiвництво гурто�житкiв були зумовленi, головним чином, неможливiстю забез�печення всiх потребуючих житла громадян окремими жилимипримiщеннями. I тому постановою Ради Мiнiстрiв УкраїнськоїРСР i Української республiканської ради професiйних спiлок«Про використання житлових будинкiв для малосiмейних длятимчасового забезпечення житловими примiщеннями малих сi�мей» вiд 30 вересня 1981 р. № 496 було визнано за доцiльне ви�користовувати в разi необхiдностi як сiмейнi гуртожитки длятимчасового забезпечення жилими примiщеннями малих сiмейжилi будинки для малосiмейних.

Рiшення про це повинно було прийматися адмiнiстрацiєюта профспiлковим комiтетом до початку спорудження будин�ку, а використання жилих будинкiв для малосiмейних мало про�вадитися пiсля їх реєстрацiї як гуртожиткiв. Якщо таке рiшен�ня не приймалося, жилий будинок заселявся, як звичайний, iна нього поширювався правовий режим, встановлений для жи�лих будинкiв i жилих примiщень державного i громадськогожитлового фонду згiдно з чинним житловим законодавством.Зазначена постанова отримала втiлення у житловiй полiтицiщодо тимчасового забезпечення жилими примiщеннями окре�


мих родин, якi працюють на пiдприємствi, в установi, органiза�цiї. У разi необхiдностi приймали рiшення про використаннябудинкiв для малосiмейних як гуртожиткiв i надавали їм вiдпо�вiдний статус.

Право користування службовим жилим примiщенням по�в’язане з виконанням особою певних трудових функцiй чи обiй�мання певної посади. Тому договiр найму службових жилихпримiщень розривається, а отже, i припиняється право корис�тування, коли наймачi припиняють трудовi вiдносини з пiдпри�ємством, установою, органiзацiєю, що надали таке житло1. Цiособи пiдлягають виселенню iз службового жилого примiщен�ня з усiма особами, якi з ними проживають, без надання iншогожилого примiщення. Виселення провадиться в судовому по�рядку. Наймач, члени його сiм’ї або iншi особи, якi прожива�ють у службовому жилому примiщеннi, можуть бути виселенiв судовому порядку без надання iншого жилого примiщеннятакож у випадках, передбачених частиною першою статтi 116ЖК. Якщо особи, якi займали службове жиле примiщення, ра�нiше користувалися жилим примiщенням у будинку державно�го або громадського житлового фонду, їм повинно бути наданожиле примiщення, яке вони ранiше займали, або iнше жиле при�мiщення.

Отже, за загальним правилом, робiтники i службовцi, якi при�пинили трудовi вiдносини з пiдприємством, установою, органi�зацiєю, пiдлягають виселенню iз службового жилого примiщен�ня з усiма особами, якi з ними проживають, без надання iншогожилого примiщення.

У тих випадках, коли особа, якiй у зв’язку з трудовими вiд�носинами було надано службове жиле примiщення або жилепримiщення в сiмейному гуртожитку, залишила сiм’ю i жилепримiщення, але трудових вiдносин не припинила, ця обстави�на не може бути пiдставою для задоволення позову про висе�лення членiв сiм’ї, оскiльки наймач таких жилих примiщеньвтрачає право користування ними i пiдлягає виселенню з нихразом iз членами сiм’ї лише при припиненнi трудових вiдносину випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 ЖК.

168 Роздiл 2

1 Маслов В. Ф. Защита жилищных прав граждан. — Х.: Изд�во Харьков�ского ун�та, 1970. — С. 192.

Виселення вiдбувається з мотивiв звiльнення за власним ба�жанням: на пiдставi ст. 114 ЖК — з наданням iншого жилого при�мiщення, а на пiдставi ч. 2 ст. 132 ЖК — без його надання — мо�же мати мiсце лише за вiдсутностi поважних причин. З ураху�ванням конкретних обставин (сiмейного стану тощо) поважноюпричиною може бути визнана i низька оплата працi.

Право, на пiдставi ст 114 ЖК, вимагати виселення громадян,якi одержали жилi примiщення в будинку кооперативної, гро�мадської органiзацiї i були виключенi з членiв останньої або ви�йшли з неї за власним бажанням, належить цiй органiзацiї i вразi її перетворення до правонаступникiв не переходить.

Наймач, члени його сiм’ї або iншi особи, якi проживають услужбовому жилому примiщеннi, також можуть бути виселенiв судовому порядку без надання iншого жилого примiщення,якщо вони систематично руйнують чи псують жиле примiщен�ня, або використовують його не за призначенням, або система�тично порушують правила спiвжиття, роблять неможливим дляiнших проживання з ними в однiй квартирi, а заходи запобiган�ня i громадського впливу на них виявилися безрезультатними.Виселення зазначених осiб провадиться на вимогу наймодавцябез надання їм iншого жилого примiщення.

Для осiб певних категорiй у житловому правi закрiпленi га�рантiї вiд виселення iз службових жилих примiщень та гурто�житкiв без надання iншого жилого примiщення. Так, не можутьбули виселенi:

1) iнвалiди вiйни та iншi iнвалiди з числа вiйськовослуж�бовцiв, якi стали такими внаслiдок поранення, контузiї або ка�лiцтва, якi вони дiстали при захистi СРСР або виконаннi iншихобов’язкiв вiйськової служби або внаслiдок захворювання, по�в’язаного з перебуванням на фронтi; учасники Великої Вiтчиз�няної вiйни, якi перебували у складi дiючої армiї; сiм’ї вiйсько�вослужбовцiв i партизанiв, якi загинули або пропали безвiстипри захистi СРСР або при виконаннi iнших обов’язкiв вiйсько�вої служби; сiм’ї вiйськовослужбовцiв; iнвалiди з числа осiб ря�дового та начальницького складу органiв Мiнiстерства внутрiш�нiх справ колишнього СРСР, якi стали такими внаслiдок пора�нення, контузiї або калiцтва, якi вони отримали при виконаннiслужбових обов’язкiв;

2) особи, якi не менш як 10 рокiв пропрацювали на пiдпри�ємствi, в установi, органiзацiї, що надали їм службове жиле при�


мiщення (у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України«Про деякi питання, що виникли в практицi застосування су�дами Житлового кодексу України» зазначено, що особи, якi неменш як 10 рокiв пропрацювали на пiдприємствi, в установi, ор�ганiзацiї, що надали їм жиле примiщення, користуються такоюпiльгою i в тому разi, коли цей стаж переривався);

3) особи, що звiльненi з посади, у зв’язку з якою їм було на�дано жиле примiщення, але не припинили трудових вiдносин зпiдприємством, установою, органiзацiєю, що надали це примi�щення;

4) особи, звiльненi у зв’язку з лiквiдацiєю пiдприємства, уста�нови, органiзацiї або за скороченням штату працiвникiв;

5) пенсiонери по старостi, персональнi пенсiонери; членисiм’ї померлого працiвника, якому було надано службове жилепримiщення; iнвалiди працi I i II груп, iнвалiди I i II груп з чис�ла вiйськовослужбовцiв i прирiвняних до них осiб;

6) одинокi особи з неповнолiтнiми дiтьми, якi проживаютьразом з ними.

При застосуваннi ст. 125 ЖК у справах про виселення iзслужбових примiщень i гуртожиткiв слiд мати на увазi, що доучасникiв Великої Вiтчизняної вiйни, якi перебували в дiючiйармiї i не можуть бути виселенi зi службового жилого примi�щення й гуртожитку згiдно зi статтями 124, 132 ЖК без наданняiншого примiщення, Закон «Про статус ветеранiв вiйни, гаран�тiї їх соцiального захисту« (статтi 5, 6) вiднiс i осiб, якi бралиучасть у виконаннi бойових завдань у складi вiйськових пiдроз�дiлiв, з’єднань, об’єднань, усiх видiв i родiв Збройних Сил дiючоїармiї (флоту), в партизанських загонах i пiдпiллi та iнших фор�муваннях як у воєнний, так i в мирний час.

У справах за позовами про виселення iз службових жилихпримiщень вiйськовослужбовцiв належить виходити з того, щост. 124 ЖК на зазначенi випадки не поширюється. При вирiшен�нi цих справ слiд враховувати умови, за яких згiдно з чиннимзаконодавством надавалося службове жиле примiщення, i визна�чений ним обов’язок щодо звiльнення останнього (зокрема, та�ке примiщення може надаватись вiйськовослужбовцям до одер�жання постiйного жилого примiщення). Якщо такий обов’язокне настав, питання про виселення може вирiшуватися за прави�лами ч. 2 ст. 110 ЖК.

170 Роздiл 2

Виходячи з положень ч. 3 ст. 11 ЦПК при вирiшеннi питан�ня про виселення вiйськовослужбовцiв зi службових жилих при�мiщень має враховуватись встановлений ст. 125 ЖК перелiк осiб,якi не можуть бути виселенi з них без надання iншого жилогопримiщення.

У випадку знесення будинку або переобладнання будинку(жилого примiщення) в нежилий, а також якщо будинок (жилепримiщення) загрожує обвалом, наймачевi службового жилогопримiщення може бути надано iнше службове жиле примiщен�ня. Надання iншого службового жилого примiщення допускаєть�ся також у випадках, коли внаслiдок капiтального ремонту на�дане службове жиле примiщення не може бути збережене абойого розмiр iстотно змiниться (ст. 102 ЖК).

У разi визнання ордера на службове жиле примiщення не�дiйсним внаслiдок неправомiрних дiй осiб, якi одержали ордер,вони пiдлягають виселенню без надання iншого жилого примi�щення. Якщо громадяни, зазначенi в ордерi, ранiше користува�лися жилим примiщенням у будинку державного чи комуналь�ного житлового фонду, їм має бути надано жиле примiщення,яке вони ранiше займали, або iнше жиле примiщення.

Так, у червнi 2005 р. закрите акцiонерне товариство «Чер�нiгiвоблбуд» (далi — ЗАТ) звернулося до суду з позовом до В.i Р. про виселення iз гуртожитку без надання iншого жилогопримiщення.

Зазначало, що вiдповiдачi з неповнолiтньою дитиною про�живають у кiмнатi № 22 гуртожитку в м. Чернiговi, який є влас�нiстю ЗАТ.

Посилаючись на те, що жила кiмната в гуртожитку була на�дана вiдповiдачам для тимчасового проживання, з позивачемвони у трудових вiдносинах не перебувають, а вiдповiдачi вiд�мовляються звiльнити жиле примiщення, просило задовольни�ти заявлений позов.

Рiшенням Новозаводського районного суду м. Чернiговавiд 5 жовтня 2005 р. позовнi вимоги ЗАТ задоволенi частко�во: Р. виселений з жилої кiмнати № 22 гуртожитку в м. Чернiгiвбез надання iншого жилого примiщення. У задоволеннi позов�них вимог про виселення В. iз неповнолiтньою дитиною О. вiд�мовлено.


Рiшенням апеляцiйного суду Чернiгiвської областi вiд 10 сiч�ня 2006 р. рiшення суду першої iнстанцiї у частині вiдмови в за�доволеннi позовних вимог про виселення В. iз неповнолiтньоюдитиною скасовано та ухвалено нове, яким позовнi вимоги за�доволено: виселено В. з неповнолiтньою дитиною О. з гурто�житку без надання iншого жилого примiщення.

У касацiйнiй скарзi, поданої в iнтересах неповнолiтньої О.,заступник прокурора Чернiгiвської областi просив скасувати рi�шення суду апеляцiйної iнстанцiї та залишити в силi рiшення су�ду першої iнстанцiї.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.Задовольняючи позовнi вимоги ЗАТ про виселення В iз не�

повнолiтньою дитиною О. з кiмнати № 22 гуртожитку без на�дання iншого жилого примiщення, суд апеляцiйної iнстанцiї ке�рувався тим, що вiдповiдачка займає жиле примiщення в гурто�житку без достатнiх пiдстав, оскiльки не перебуває з позивачему трудових вiдносинах, а тому на неї не розповсюджуються вста�новленi ст. 125 ЖК УРСР гарантiї.

Проте з такими висновками суду апеляцiйної iнстанцiї по�годитися не можна.

Судами встановлено, що житловий будинок пiд номером 138ана вул. Толстого в м. Чернiговi має статус гуртожитку.

Спiрне жиле примiщення в гуртожитку було надано В. насiм’ю iз двох осiб на пiдставi ордеру, виданого в установленомупорядку.

Установивши, що В. — одинока, виховує неповнолiтню до�ньку, яка проживає разом з нею, iншого житла не має, суд пер�шої iнстанцiї дiйшов обґрунтованого висновку про те, що вiд�повiдачка не може бути виселена з гуртожитку без надання iн�шого жилого примiщення.

Такий висновок суду першої iнстанцiї вiдповiдає встанов�леним обставинам справи та вимогам матерiального закону.

Разом з тим, висновок суду апеляцiйної iнстанцiї про те,що до спiрних правовiдносин не може бути застосовано ст. 125ЖК УРСР, оскiльки В. була вселена у кiмнату № 22 гуртожиткутiльки на пiдставi ордеру, без спiльного рiшення адмiнiстрацiїта профспiлкового комiтету пiдприємства та що вiдповiдачкане перебувала у трудових вiдносинах iз позивачем, є помил�ковим.

172 Роздiл 2

Колегiєю суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України касацiйну скаргу заступника прокурора Чер�нiгiвської областi задоволено.

Рiшення апеляцiйного суду Чернiгiвської областi вiд 10 сiч�ня 2006 р. у частинi виселення В. iз неповнолiтньою донькоюО. з кiмнати в гуртожитку у м. Чернiговi без надання iншого жи�лого примiщення скасовано i залишено в силi у цiй частинi рi�шення Новозаводського районного суду м. Чернiгова вiд 5 жовт�ня 2005 р., у рештi судовi рiшення залишено без змiни.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 29 червня 2006 р.1)



Роздiл 3ÑÏÎÐÈ, ÙÎ ÂÈÍÈÊÀÞÒÜIÇ ÖÈÂIËÜÍÎ-ÏÐÀÂÎÂÈÕ

ÂIÄÍÎÑÈÍ

3.1. Ñïîðè ùîäî ïðàâà ñïiëüíî¿ âëàñíîñòiíà êâàðòèðó (áóäèíîê)

Спiльна власнiсть на квартиру iснує в разi наявностi такихфакторiв, як множиннiсть мешканцiв i єднiсть об’єкта, що нале�жить їм на правi власностi, — квартири як єдиного цiлого, котраможе складатися з однiєї чи багатьох кiмнат. Квартира може при�носити певнi доходи, водночас потребуючи необхiдних витратна її утримання, що мають розподiлятися мiж власниками про�порцiйно їх частцi у спiльному майнi.

За спiльної власностi на квартиру право власностi належитьусiм тiльки в сукупностi, тобто окрема особа не може вiльнорозпоряджатися своєю частиною. Право кожного спiввласникапоширюється на весь об’єкт в цiлому, а не на певну його части�ну. Водночас не виключається можливiсть будь�якого спiввлас�ника користуватися правами володiння i користування як пев�ними частинами квартири, так i квартири в цiлому.

Правове регулювання спiльної часткової i спiльної сумiсноївласностi може мати тi чи iншi особливостi, зумовленi призна�ченням того чи iншого об’єкта, складом або характером зв’яз�кiв учасникiв спiльної власностi, що визначається насампередЦК, Сiмейним кодексом України та Законом України «Про влас�нiсть».

Спiльна власнiсть двох або бiльше осiб без визначення час�ток кожної з них у правi власностi є спiльною сумiсною влас�нiстю.

Суб’єктами права спiльної сумiсної власностi можуть бутифiзичнi особи, юридичнi особи, а також держава, територiальнiгромади, якщо iнше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спiльноюсумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором абозаконом.

У груднi 2004 р. З. 0. звернувся до суду iз позовом до З. А.про визнання права власностi на 1/2 частину квартири, поси�лаючись на те, що з серпня 1999 р. по вересень 2004 р. перебу�вав у зареєстрованому шлюбi з вiдповiдачкою. У 2003 роцi во�ни купили трикiмнатну квартиру в м. Вишгородi, проте вiдповi�дачка не визнає його права на цю квартиру. Позивач просиввизнати за ним право власностi на 1/2 частину квартири.

Рiшенням Вишгородського районного суду вiд 13 червня2005 р., залишеним без змiн ухвалою апеляцiйного суду Київ�ської областi вiд 20 жовтня 2005 р., позов задоволено, поста�новлено визнати за З. О. право власностi на 1/2 частину квар�тири по вул. Київськiй у м. Вишгородi.

У касацiйнiй скарзi З. А. просила скасувати ухваленi в спра�вi судовi рiшення i постановити нове рiшення про вiдмову в за�доволеннi позову.

Колегiя суддiв дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiд�лягає задоволенню частково на таких пiдставах.

Задовольняючи позов, суд першої iнстанцiї керувався тим,що квартира придбана сторонами пiд час шлюбу, а тому згiд�но зi ст. 60 СК вона є об’єктом спiльної сумiсної власностi по�дружжя.

Проте з такими висновками повнiстю погодитись не можна.Вiдповiдно до ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час

шлюбу, належить дружинi та чоловiковi на правi спiльної сумi�сної власностi незалежно вiд того, що один з них не мав з пова�жної причини самостiйного заробiтку (доходу).

Разом з тим, згiдно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК, майно, набуте однимз подружжя за час шлюбу, але за кошти, якi належали йому (їй)особисто, є особистою приватною власнiстю чоловiка (дру�жини). Вiдповiдно до п. 7 цiєї статтi, якщо у придбання майнавкладенi, крiм спiльних коштiв, i кошти, що належали одному зподружжя, то частка у цьому майнi, вiдповiдно до розмiру внес�ку, є його особистою приватною власнiстю.

Заперечуючи проти позову, З. А. посилалася на те, що доукладення шлюбу вона мала на правi власностi квартиру в м. Вiн�ницi, пiд час шлюбу вона продала її, а отриманi вiд продажугрошi було вкладено в придбання спiрної квартири.

Проте суд на порушення вимог статей 30, 40, 62 ЦПК 1963 р.,який був чинним на час розгляду справи, цi доводи вiдповiдачки

Спори, що виникають iз цивiльно�правових вiдносин 175

не перевiрив, застосовуючи наведенi норми СК, неповно з’ясу�вав усi обставини, що мають значення для правильного вирi�шення спору, зокрема не встановив, яка сума й коли була одер�жана вiдповiдачкою пiсля продажу нею квартири в м. Вiнницi,чи були цi грошi вкладенi при купiвлi спiрної квартири та в яко�му розмiрi.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України касацiйну скаргу З.А. задовольнила частково.Рiшення Вишгородського районного суду вiд 13 червня 2005 р.та ухвалу апеляцiйного суду Київської областi вiд 20 жовтня2005 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до судупершої iнстанцiї.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 19 липня 2006 р.)

Майно, набуте в результатi спiльної працi та за спiльнi гро�шовi кошти членiв сiм’ї, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю,якщо iнше не встановлено договором, укладеним у письмовiйформi.

Спiввласники майна, що перебуває у спiльнiй сумiснiй влас�ностi, володiють i користуються ним спiльно, якщо iнше не вста�новлено домовленiстю мiж ними.

Розпорядження майном, що перебуває у спiльнiй сумiснiйвласностi, здiйснюється за згодою всiх спiввласникiв.

Вчинений одним iз спiввласникiв правочин щодо розпоря�дження спiльним майном вважається таким, що вчинений за зго�дою всiх спiввласникiв.

Згода спiввласникiв на вчинення правочину щодо розпоря�дження спiльним майном, який пiдлягає нотарiальному посвiд�ченню та (або) державнiй реєстрацiї, має бути висловлена пи�сьмово i нотарiально посвiдчена.

Спiввласники мають право уповноважити одного з них навчинення правочинiв щодо розпорядження спiльним майном.

Правочин щодо розпорядження спiльним майном, вчиненийодним iз спiввласникiв, може бути визнаний судом недiйснимза позовом iншого спiввласника у разi вiдсутностi у спiввласни�ка, який вчинив правочин, необхiдних повноважень.

Спiввласники мають право на видiл у натурi частки з майна,що перебуває у спiльнiй сумiснiй власностi.

176 Роздiл 3

У сiчнi 2003 р. Б. Г. звернулася до суду iз позовом до Б.В.про подiл спiльного майна подружжя. Зазначала, що з 6 берез�ня 1976 р. перебувала з Б.В. у зареєстрованому шлюбi. Вiдшлюбу вони мають двох дiтей. 13 травня 2002 р. шлюб розiр�вано.

Пiд час шлюбу ними придбане майно, що належить їм направi спiльної власностi: автомобiль, побудований гараж у га�ражному масивi, а також трикiмнатна квартира, яка була прива�тизована ними разом iз дiтьми.

Просила провести подiл зазначеного майна.Рiшенням Волочиського районного суду Хмельницької об�

ластi вiд 20 листопада 2003 р., залишеним без змiни ухвалоюапеляцiйного суду Хмельницької областi вiд 26 сiчня 2004 р.,позовнi вимоги Б.Г. задоволенi: в порядку подiлу квартири їйразом iз дiтьми видiлено лоджiю, жилу кiмнату площею 11,7 м2,жилу кiмнату площею 17 м2, вбудовану шафу площею 0,9 м2 табалкон.

Б.В. видiлено: жилу кiмнату площею 7,4 м2, вбудовану ша�фу площею 0,6 м2, гараж у гаражному масивi та автомобiль.

Залишено у спiльному користуваннi сторiн коридор, кухню,ванну кiмнату, санвузол.

Стягнуто з Б.В. на користь Б.Г. грошову компенсацiю в роз�мiрi 6 967 грн.

Стягнуто з Б.Г. на користь Б.В. 947 грн 75 коп. грошовоїкомпенсацiї за видiлену йому меншу частку в майнi.

У касацiйнiй скарзi Б.Г. просила скасувати ухваленi у спра�вi судовi рiшення.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.Задовольняючи позовнi вимоги Б.Г. про подiл спiльного май�

на подружжя, суд першої iнстанцiї, з висновками якого погодив�ся i суд апеляцiйної iнстанцiї, керувався тим, що квартира, яканалежить сторонам на правi спiльної часткової власностi, пiд�лягає подiлу в натурi.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна.Згiдно з роз’ясненнями, наданими в п. 14 постанови Плену�

му Верховного Суду України «Про судову практику у справах зпозовами про захист права приватної власностi» вiд 22 грудня1995 р. № 20 квартира, яка є спiльною сумiсною чи спiльноючастковою власнiстю, на вимогу учасника (учасникiв) цiєї влас�ностi пiдлягає подiлу в натурi, якщо можливо видiлити сторо�


нам iзольованi жилi та iншi примiщення iз самостiйними вихо�дами, якi можуть використовуватись як окремi квартири або якiможна переобладнати в такi квартири. У протилежному випад�ку може бути встановлено порядок користування примiщення�ми квартири, якщо про це заявлено позов.

Вирiшуючи спiр у частинi подiлу квартири, суд не врахувавзазначених роз’яснень Пленуму Верховного Суду України i про�вiв реальний подiл квартири, видiливши сторонам у власнiстьiзольованi жилi та iншi примiщення без самостiйних виходiв.

Крiм того, судом встановлено, що колишнє подружжя в пе�рiод шлюбу придбало автомобiль та збудувало гараж у гараж�ному масивi.

Визнаючи за сторонами рiвне право власностi на це майнота проводячи його подiл, судом не наведено переконливих до�водiв на обґрунтування рiшення в частинi видiлення зазначе�ного майна вiдповiдачу i стягнення на користь позивачки гро�шової компенсацiї та не перевiрено i доводiв позивачки проматерiальну неспроможнiсть вiдповiдача сплатити грошову ком�пенсацiю за належну їй частку майна.

За таких обставин рiшення не можна визнати законним i об�ґрунтованим.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 25 жовтня 2007 р.)

У разi видiлу частки з такого майна вважається, що часткикожного iз спiввласникiв у правi спiльної сумiсної власностi єрiвними, якщо iнше не встановлено домовленiстю мiж ними, за�коном або рiшенням суду.

Майно, що перебуває у спiльнiй сумiснiй власностi, може бу�ти подiлене мiж спiввласниками за домовленiстю мiж ними.

У разi подiлу зазначеного майна вважається, що частки спiв�власникiв у правi спiльної сумiсної власностi є рiвними, якщоiнше не встановлено домовленiстю мiж ними або законом.

За рiшенням суду частка спiввласника може бути збiльшенаабо зменшена з урахуванням обставин, якi мають iстотне зна�чення. У разi подiлу майна мiж спiввласниками право спiльноїсумiсної власностi на нього припиняється. Договiр про подiлнерухомого майна, що перебуває у спiльнiй сумiснiй власнос�тi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному по�свiдченню.

178 Роздiл 3

У лютому 2001 р. Л. В. звернулася до суду iз позовом проподiл жилого будинку. Вона перебувала з вiдповiдачем у шлю�бi, вони мають двох дiтей. Пiд час шлюбу вони побудували бу�динок, лiтню кухню, два гаражi та хлiв. Позивачка просила про�вести подiл житлового будинку та господарських споруд, вiд�ступивши вiд рiвностi часток у спiльному майнi подружжя i видi�ливши їй бiльшу частину, оскiльки вона має на утриманнi двохнеповнолiтнiх дiтей.

Справа розглядалася судами неодноразово.Останнiм рiшенням Володарсько�Волинського районного су�

ду вiд 5 липня 2002 р. позов задоволено: видiлено у власнiстьпозивачцi у будинку в смт Володарськ�Волинському Житомир�ської областi 66 % майна на загальну суму 16 697 грн., а вiдпо�вiдачу — 34 % на загальну суму 8779 грн. Постановлено зобо�в’язати вiдповiдача сплатити позивачцi грошову компенсацiю всумi 282 грн. i за проведену експертизу по справi — 100 грн.Стягнуто на користь держави з Л. В. 170 грн., а з Ю. М. — 88 грн.державного мита.

Рiшенням апеляцiйного суду Житомирської областi вiд 17 ве�ресня 2002 р. рiшення районного суду скасовано i постановле�но нове рiшення, яким видiлено у власнiсть позивачцi у будин�ку 66 % майна на загальну суму 16 711 грн., а вiдповiдачу —34 % на загальну суму 8 779 грн. У касацiйнiй скарзi Ю. М. ста�вить питання про скасування рiшення апеляцiйного суду та на�правлення справи на новий апеляцiйний розгляд, мотивуючисвою вимогу порушенням судом норм матерiального та проце�суального права.

Касацiйна скарга пiдлягає частковому задоволенню з такихпiдстав.

Як вбачається з матерiалiв справи, шлюб мiж сторонамирозiрвано. Спiр щодо подiлу будинку розглядався неоднора�зово.

Як останнiм рiшенням Володарсько�Волинського районно�го суду Житомирської областi вiд 5 липня 2002 р., так i рiшен�ням апеляцiйного суду Житомирської областi вiд 17 вересня2002 р. за позивачкою визнано право власностi на 66�вiдсот�кову частку, а за вiдповiдачем — на 34�вiдсоткову частку спiр�ного будинку та видiлено їм у ньому конкретнi примiщення.При цьому позивачцi видiленi пiдсобнi примiщення: коридор,ванна, комора, кухня, їдальня, веранда, лiтня кухня, сарай, двi


жилi кiмнати, а вiдповiдачевi — жилу кiмнату, коридор, сарай,веранду.

Вiдповiдно до статей 115 та 132 Цивiльного кодексу УРСРмайно дiлиться в натурi, коли це можливо без непоправної шко�ди для його господарського призначення.

Основним призначенням будинку є забезпечення власникаi членiв його сiм’ї житлом. Вiдповiдно до будiвельних норм iправил жиле примiщення (квартира) має складатися з жилоїкiмнати та iнших допомiжних примiщень, а в iндивiдуальногожитловому будинку — також з iнших господарських будiвель,розташованих на однiй земельнiй дiлянцi з жилим будинком.

При вирiшеннi даного спору судом не враховано цих ви�мог. Видiливши позивачцi жилi кiмнати i всi допомiжнi примi�щення, а вiдповiдачу — жилу кiмнату без кухонного примiщен�ня, суд позбавив вiдповiдача можливостi користування части�ною допомiжних примiщень, зокрема кухнею.

Як вбачається з матерiалiв справи, спiрний будинок дiйснопобудований у перiод подружнього життя на спiльнi кошти таспiльною працею. Тому висновок суду про те, що вiн є їх спiль�ною власнiстю i кожен iз них має право володiння, користуван�ня i розпорядження цим майном, слiд визнати таким, що вiдпо�вiдає вимогам ст. 22 чинного на час розгляду справи Кодексупро шлюб i сiм’ю (далi — КпШС).

В окремих випадках суд при подiлi майна, яке є спiльноюсумiсною власнiстю подружжя, може вiдступити вiд засад рiв�ностi часток подружжя, враховуючи iнтереси неповнолiтнiх дi�тей (ст. 28 КпШС).

Проте висновок суду про те, що в даному випадку необхiд�но вiдiйти вiд рiвностi часток подружжя та визнати за позивач�кою право на 66�вiдсоткову частку будинку, не можна визнатидостатньо переконливим.

У матерiалах справи є чотири висновки технiчної експер�тизи.

Дiйшовши висновку про необхiднiсть подiлу будинку за чет�вертим варiантом, суд не обговорив питання щодо iнших варi�антiв подiлу.

Не з’ясовано, зокрема, чи є технiчна можливiсть переоб�ладнати або добудувати кухню у видiленiй вiдповiдачу части�нi будинку. З цього питання висновки санiтарної та пожежноїслужб у матерiалах справи вiдсутнi.

180 Роздiл 3

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивiльних справахВСУ ухвалою вiд 31 березня 2004 р. рiшення Володарсько�Во�линського районного суду вiд 5 липня 2002 р. та рiшення апе�ляцiйного суду Житомирської областi вiд 17 вересня 2002 р.скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду пер�шої iнстанцiї.

Спiльна власнiсть на житло регулюється главою 26 ЦК. Вiд�повiдно до ст. 355 ЦК майно, що є у власностi двох або бiльшеосiб (спiввласникiв), належить їм на правi спiльної власностi(спiльне майно). Майно може належати особам на правi спiль�ної часткової або на правi спiльної сумiсної власностi.

У будинку приватного житлового фонду право визначенняпорядку користування жилими примiщеннями належить влас�нику будинку, а не членам його сiм’ї, якi не є учасниками прававласностi.

У сiчнi 1998 р. С. звернулася в суд iз позовом до К. Д. i К. О.про усунення перешкод у користуваннi приватним жилим бу�динком та присадибною земельною дiлянкою. Позивачка за�значала, що вона є власником жилого двоповерхового будинкуплощею 212,6 кв. м. Дочка та син, вiдповiдачi у справi, за її зго�дою вселилися зi своїми родинами у будинок, де займали кiм�нати площею 20,1 кв. метра на першому поверсi та 20,5 кв. м —на другому. Надалi, без її згоди, вони зайняли кiмнати спiльно�го користування: сiм’я сина — на першому поверсi, сiм’я доч�ки — на другому, залишивши їй лише кiмнату площею 11,5 кв. м.Вона є людиною похилого вiку, потребує стороннього догляду,а дiти та онуки ухиляються вiд її утримання i забороняють ко�ристуватись iншими кiмнатами. Тому С. бажає вселити в буди�нок людей, якi здiйснюватимуть догляд за нею.

Позивачка у зв’язку з наведеним запропонувала вiдповiда�чам звiльнити кiмнати другого поверху для неї та осiб, якi занею доглядатимуть, i користуватися лише першим поверхом.Проте К. Д. та К. О. з таким варiантом не погоджуються. Крiмтого, вони без її згоди користуються присадибною земельноюдiлянкою, чинять їй перешкоди у користуваннi дiлянкою й са�дом, завдають збиткiв.

Посилаючись на викладене, С. просила задовольнити позовi зобов’язати вiдповiдачiв звiльнити кiмнати другого поверху й


заборонити їм користуватися присадибною земельною дiлян�кою та садом.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рiшен�ням Києво�Святошинського районного суду Київської областiвiд 5 липня 1999 р., залишеним без змiни ухвалою судової ко�легiї в цивiльних справах Київського обласного суду вiд 10 серп�ня 1999 р., у задоволеннi позову було вiдмовлено.

Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�сування постановлених у справi судових рiшень. Президiя Київ�ського обласного суду постановою вiд 10 березня 2000 р. про�тест задовольнила з таких пiдстав.

Постановлюючи рiшення, суд виходив iз того, що згiдно зч. 1 ст. 156 ЖК члени сiм’ї власника жилого будинку (квартири),якими є вiдповiдачi, мають право користуватися жилими при�мiщеннями будинку нарiвнi з його власником, оскiльки при їхвселеннi не було iншої угоди про порядок користування цимпримiщенням.

Проте таких висновкiв суд дiйшов, не з’ясувавши дiйснихобставин справи.

Так, позивачка зазначала, що пiсля вселення дiтей син зiсвоєю сiм’єю став займати кiмнату площею 20,1 кв. м на першо�му поверсi, дочка зi своєю сiм’єю — площею 20,5 кв. м на дру�гому поверсi, вона ж, С., зi своїм чоловiком — площею 11,5 кв. м,а решта кiмнат були у спiльному користуваннi. Пiсля смертi чо�ловiка i збiльшення сiмей сина та дочки останнi без її дозволузайняли в особисте користування кiмнати, якi були у спiльномукористуваннi, та чинять їй перешкоди у користуваннi ними. Син iзсiм’єю зайняли примiщення першого поверху, дочка iз сiм’єю —примiщення другого поверху, а їй залишили тiльки кiмнату пло�щею 11,5 кв. м.

Згiдно iз законодавством про власнiсть право на встанов�лення порядку користування примiщеннями в будинку нале�жить його власнику, а не членам сiм’ї останнього. Їхнє право нарiвне з власником будинку користування жилим примiщеннямне означає, що вони мають право встановлювати порядок ко�ристування цим примiщенням або чинити йому перешкоди вкористуваннi його власнiстю з мотивiв того, що при їх вселеннiз ним уже було досягнуто домовленостi про порядок користу�вання жилим примiщенням у будинку. Крiм того, власник впра�вi змiнити ранiше встановлений порядок користування будин�

182 Роздiл 3

ком, а також без згоди членiв своєї сiм’ї на пiдставi ст. 158 ЖКвселити в належний йому будинок iнших осiб, i члени його сiм’їне вправi перешкоджати цьому1.

Право користування власником жилим примiщенням поля�гає в експлуатацiї жилого примiщення з метою задоволення влас�ником своїх житлових потреб або передачi в користування iн�шим особам за договором найму або оренди.

Вiдповiдно до ст. 383 ЦК власник жилого будинку, кварти�ри має право використовувати помешкання для власного про�живання, проживання членiв своєї сiм’ї, iнших осiб i не має пра�ва використовувати його для промислового виробництва. Влас�ник квартири може на свiй розсуд здiйснювати ремонт i змiни уквартирi, що належить йому як єдине цiле, — за умови, що цiзмiни не призведуть до порушень як прав власникiв iнших квар�тир у багатоквартирному житловому будинку, так i санiтарно�технiчних вимог i правил експлуатацiї будинку.

Правовий режим житла, збудованого самостiйно, залежитьвiд того, чи будувала його одна особа, чи декiлька фiзичних осiб.Житло, зведене декiлькома суб’єктами, належить їм на правiспiльної власностi. Вид спiльної власностi залежить вiд право�вих вiдносин цих суб’єктiв на момент здiйснення свого права нажитло шляхом самостiйного будiвництва. Коли вони дiють напiдставi договору про сумiсну дiяльнiсть, створюючи товаристваiндивiдуальних забудовникiв, тобто без створення юридичної осо�би, мiж ними виникають вiдносини спiльної часткової власнос�тi. У разi будiвництва житла подружжям — спiльної сумiсної влас�ностi.

Участь сторонньої для забудовника особи в будiвництвi бу�динку може бути пiдставою для виникнення у цiєї особи праваспiльної власностi на останнiй лише за наявностi угоди про це.

У травнi 1995 р. К. В. звернувся з позовом до Г. про ви�знання права власностi на 3/4 жилого будинку. Позовнi вимо�ги вiн мотивував тим, що брав безпосередню участь у будiв�ництвi спiрного будинку та фiнансуваннi цього будiвництва ра�зом зi своєю матiр’ю, К. О. 30 жовтня 1994 р. К. О. померла, наспiрний будинок вiдкрилася спадщина, а спадкоємницею пер�


1 Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 2 (24). — 23 березня.

шої черги, крiм нього, є також вiдповiдачка, Г. За таких обста�вин позивач просив на пiдставi положень статей ЦК визнати заним право власностi на 3/4 будинку.

Справа розглядалася судами неодноразово. Рiшенням Сос�нiвського районного суду м. Черкас вiд 28 травня 1996 р., за�лишеним без змiни ухвалою судової колегiї в цивiльних спра�вах Черкаського обласного суду вiд 11 вересня 1996 р., позовзадоволено у повному обсязi.

Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�сування зазначених судових рiшень. Судова колегiя в цивiль�них справах ВСУ дiйшла висновку, що протест пiдлягає задово�ленню.

Задовольняючи позовнi вимоги К. В. i визнаючи за позива�чем право власностi на 3/4 спiрного будинку, суд першої iн�станцiї виходив лише з того, що позивач брав участь у будiв�ництвi. Однак участь сторонньої для забудовника особи в бу�дiвництвi будинку є пiдставою для виникнення права спiльноївласностi на майно, зокрема на жилий будинок, лише за наяв�ностi угоди про це. Iснування такої угоди мiж позивачем та йогоматiр’ю суд першої iнстанцiї не з’ясовував, а сам позивач привирiшеннi спору на це не посилався.

Крiм того, суд нiяк не обґрунтував висновок щодо грошово�го еквiвалента участi позивача в будiвництвi будинку i розмiруйого частки в правi власностi.

Судова колегiя в цивiльних справах ВСУ своєю ухвалою вiд26 листопада 1997 р. постановила протест заступника ГоловиВСУ задовольнити, рiшення Соснiвського районного суду м. Чер�кас вiд 28 травня 1996 р. та ухвалу судової колегiї в цивiльнихсправах Черкаського обласного суду вiд 11 вересня 1996 р.скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першоїiнстанцiї1.

3.2. Ñïîðèùîäî ñïiëüíî¿ ÷àñòêîâî¿ âëàñíîñòi íà æèòëî

При розглядi спорiв, пов’язаних зi спiльною власнiстю гро�мадян, слiд виходити з того, що вiдповiдно до чинного законо�давства спiльною сумiсною власнiстю є: майно, нажите подруж�жям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власнiсть»); квартира

184 Роздiл 3

1 Рішення Верховного Суду України. — 1999. — 20 квітня.

(будинок), передана пiд час приватизацiї з державного житло�вого фонду за письмовою згодою членiв сiм’ї наймача в їх спiль�ну сумiсну власнiсть (ст. 8 Закону України «Про приватизацiюдержавного житлового фонду»).

В iнших випадках спiльна власнiсть громадян є частковою.Якщо розмiр часток у такiй власностi не було визначено i учас�ники спiльної власностi при надбаннi майна не передбачалирiвнiсть його часток, розмiр частки кожного з них визначаєть�ся ступенем його участi працею й коштами у створеннi спiльноївласностi.

Частка учасника спiльної сумiсної власностi визначаєтьсяпри подiлi майна, видiлi частки iз спiльного майна, зверненнiстягнення на майно учасника спiльної власностi за його бор�гами, вiдкриттi пiсля нього спадщини. Розмiр часток у спiльнiйсумiснiй власностi подружжя визначається за нормами Сiмей�ного кодексу України (далi — СК). У разi вiдсутностi доказiвтого, що участь когось з учасникiв спiльної сумiсної власнос�тi (крiм сумiсної власностi подружжя) у надбаннi майна булабiльшою або меншою, частки визначаються однаковими.

Квартира, яка є спiльною сумiсною чи спiльною частковоювласнiстю, на вимогу учасника (учасникiв) цiєї власностi пiдля�гає подiлу в натурi, якщо можна видiлити сторонам iзольованiжилi та iншi примiщення iз самостiйними виходами, якi можутьвикористовуватися як окремi квартири або якi можна переоб�ладнати у такi квартири. У протилежному випадку має бутивстановлено порядок користування примiщеннями квартири,якщо про це заявлено позов; при цьому спiввласники можутьукласти договiр про змiни частки кожного з них. За вiдсутностiзгоди спiввласникiв будiвлi заiнтересованi особи можуть звер�нутися до суду.

Спiльна власнiсть вважається частковою, якщо договоромабо законом не встановлена спiльна сумiсна власнiсть на майно.Власнiсть двох чи бiльше осiб iз визначенням часток кожної зних у правi власностi є спiльною частковою власнiстю. Суб’єк�тами права спiльної часткової власностi можуть бути фiзичнiособи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади.

Частки у правi спiльної часткової власностi вважаються рiв�ними, якщо iнше не встановлено домовленiстю спiввласникiвабо законом.


Якщо розмiр часток у правi спiльної часткової власностiне встановлено, вiн визначається з урахуванням внеску кожно�го iз спiввласникiв у придбання (виготовлення, спорудження)майна.

Право спiльної часткової власностi здiйснюється спiввлас�никами за їхньою згодою. Спiввласники можуть домовитися пропорядок володiння та користування майном, що є їхньою спiль�ною частковою власнiстю.

Кожен iз спiввласникiв має право на надання йому у воло�дiння та користування тiєї частини спiльного майна в натурi,яка вiдповiдає його частцi у правi спiльної часткової власностi.У разi неможливостi цього вiн має право вимагати вiд iншихспiввласникiв, якi володiють i користуються спiльним майном,вiдповiдної матерiальної компенсацiї.

С. Н. в iнтересах неповнолiтнього сина звернулася до су�ду з позовом до вiдповiдача про визнання права власностi на1/2 частину квартири�2, видiл частки iз спiльного майна тастягнення грошової компенсацiї. Позовнi вимоги вона обґрун�товувала тим, що її неповнолiтнiй син — О. Г. був спiввласни�ком квартири�1 разом зi своїм батьком, Б. Г., у рiвних частках.Б. Г. обмiняв квартиру�1 на спiрну квартиру�2. У договорi обмi�ну не зазначено, що неповнолiтнiй син є також спiввласником1/2 частини вже спiрної квартири�2.

Крiм того, вiдповiдач перешкоджав проживанню неповно�лiтнього сина з його матiр’ю, С. Н., у спiрнiй квартирi, вчинявсварки, позивачка неодноразово викликала мiлiцiю, вiдповiда�чу виносились офiцiйнi застереження, а тому у зв’язку з немож�ливiстю сумiсного проживання в однiй квартирi неповнолiтньоїдитини з вiдповiдачем позивачка просила видiлити 1/2 части�ну спiрної квартири в натурi, шляхом стягнення грошової ком�пенсацiї з вiдповiдача за половину вартостi квартири.

Рiшенням районного суду вiд 2 березня 2006 р. позов за�доволено. Визнано право власностi за О. Г. на 1/2 частинуквартири�2. Видiлено в натурi О. Г. 1/2 частини даної квартирита стягнуто з Б. Г. на користь С. Н. в iнтересах неповнолiтньо�го О. Г. 186 529 грн. грошової компенсацiї за 1/2 частину квар�тири�2.

В апеляцiйнiй скарзi вiдповiдач просив скасувати рiшеннясуду першої iнстанцiї i ухвалити нове — про вiдмову в задово�

186 Роздiл 3

леннi позову, посилаючись на те, що син може користуватисяспiрною квартирою та проживати з ним, а стягнення грошовоїкомпенсацiї на користь С. Н. порушує права неповнолiтньої ди�тини, яка позбавлена житла.

5 червня 2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiльнихсправах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила частково апе�ляцiйну скаргу Б. Г. на рiшення районного суду у справi за по�зовом С. Н.

Розглянувши справу в межах доводiв апеляцiйної скарги,перевiривши законнiсть i обґрунтованiсть постановленого рi�шення, колегiя суддiв дiйшла висновку, що скарга пiдлягає част�ковому задоволенню з таких пiдстав.

Як вбачається з матерiалiв справи i встановлено у судово�му засiданнi, неповнолiтньому О. Г. та його батьку — вiдпо�вiдачу Б. Г. — належала на правi спiльної часткової власностiквартира�1 (кожному належала 1/2 частина). Вказану кварти�ру вiдповiдач обмiняв на спiрну квартиру�2, але власником да�ної квартири в договорi обмiну вже був зазначений лише вiд�повiдач Б. Г., а неповнолiтнiй син спiввласником та стороною вдоговорi не зазначався.

Вiдповiдно до ст. 321 ЦК право власностi є непорушним.Нiхто не може бути протиправно позбавлений цього права чиобмежений у його здiйсненнi. Виходячи з даної норми права, атакож зi статей 319, 357 ЦК суд першої iнстанцiї дiйшов пра�вильного висновку про задоволення позовних вимог С. Н. в iн�тересах неповнолiтнього сина О. Г. — визнання за неповнолiт�нiм права власностi на 1/2 частину квартири�2.

Рiшення в частинi визнання права власностi на 1/2 частинуспiрної квартири�2 за О. Г. нiким не оскаржено.

Спiрна квартира�2 складається з двох кiмнат жилою пло�щею 12,1 та 18 кв. м, в якiй проживають вiдповiдач, його другадружина, Д. М., та дитина вiд їх шлюбу, Є. Г.

Як вбачається зi змiсту апеляцiйної скарги та матерiалiвсправи, неповнолiтнiй О. Г. пiсля розлучення батькiв (сторiну справi) проживав з матiр’ю. Вiдповiдач заперечував протипроживання разом з його новою сiм’єю i сином першої дружи�ни — С. Н., з якою у нього склалися негативнi стосунки.

Таким чином, наполягання вiдповiдача на проживаннi ма�лолiтнього О. Г. у спiрнiй квартирi з ним, але без матерi супе�речить договору мiж сторонами, укладеному одразу пiсля роз�


лучення, щодо проживання неповнолiтньої дитини саме з ма�тiр’ю, а також суперечить iнтересам неповнолiтньої дитини, якане хоче проживати в однiй квартирi з батьком та його новоюсiм’єю.

Вiдповiдно до ст. 171 СК України дитина, яка може висло�вити свою думку, має бути вислухана при вирiшеннi мiж бать�ками спору щодо управлiння її майном.

Згiдно зi ст. 6 Європейської конвенцiї про права дитини суднадає дитинi можливiсть висловити свою думку i придiляє цiйдумцi належну увагу.

З пояснень неповнолiтнього вбачається, що останнiй не мо�же користуватися квартирою, частина якої належить йому направi власностi, оскiльки в нiй проживає батько з новою дру�жиною та другою дитиною; хлопчику також незручно прожива�ти в квартирi матерi, де, крiм них, проживають ще двi сiм’ї, вiнмрiє про їх окрему з мамою квартиру, де вони зможуть спокiй�но жити вдвох.

Згiдно зi ст. 364 ЦК спiввласник має право на видiл у натурiчастки з майна, що є у спiльнiй частковiй власностi.

Вiдповiдно до п. 3 ст. 358 ЦК кожен iз спiввласникiв маєправо на надання йому у володiння та користування тiєї частиниспiльного майна в натурi, яка вiдповiдає його частцi у спiльнiйчастковiй власностi. У разi неможливостi зазначеного вiн маєправо вимагати вiд iнших спiввласникiв, якi володiють спiльниммайном, вiдповiдної матерiальної компенсацiї.

Враховуючи, що видiл 1/2 частини спiрної квартири в нату�рi неповнолiтньому О. Г. є неможливим i останнiй не може ко�ристуватися спiрною квартирою разом з матiр’ю, з якою бажаєпроживати, а також негативнi стосунки мiж батьком та синомрiшення суду щодо стягнення з вiдповiдача грошової компен�сацiї є законним i обґрунтованим.

Також враховано ту обставину, що вiдповiдач при вчиненнiобмiну не забезпечив захисту прав неповнолiтнього сина щодоправа його власностi й лише за даним рiшенням суду праваостаннього були поновленi.

Доводи апеляцiйної скарги в частинi порушення iнтересiвнеповнолiтньої дитини шляхом позбавлення її права власнос�тi на житло не взятi до уваги, оскiльки грошова компенсацiястягнута в iнтересах О. Г. для майбутнього придбання окремо�го житла.

188 Роздiл 3

Разом з тим, стягнення грошових коштiв на користь С. Н., ане на користь неповнолiтнього О. Г. суперечить вимогам ст. 364ЦК, а тому в цiй частинi рiшення необхiдно змiнити, стягнувшикомпенсацiю вартостi частки у спiльному майнi на користь спiв�власника — неповнолiтнього О. Г.

Не взято до уваги також i те, що в квартирi у м. Києвi, яка євласнiстю позивачки, крiм неї та її неповнолiтнього сина О. Г.,фактично проживають ще її брат та батьки, тобто двi сiм’ї, щопозбавляє позивачку можливостi створити нормальнi умови дляпроживання неповнолiтнього.

Винесення рiшення без участi третьої особи — органу опi�ки та пiклування — не є процесуальним порушенням, аджеостаннiй було повiдомлено про день i час слухання справи, iним надiслано листа з проханням розглянути справу без участiйого представника та постановити рiшення в iнтересах непов�нолiтнього.

Доводи апеляцiйної скарги про бажання позивачки скорис�татися коштами в своїх iнтересах, а не в iнтересах неповнолiт�нього, не взято до уваги, оскiльки вони базуються на припу�щеннях. Крiм того, у разi якщо кошти, що стягуються на користьнеповнолiтнього, будуть витраченi позивачкою С. Н. не в iнте�ресах дитини, то вiдповiдач як законний представник, а такожсам неповнолiтнiй зможуть скористатися правом на вiдшкоду�вання матерiальної шкоди, завданої неналежним виконаннямбатькiвських обов’язкiв щодо управлiння майном дитини в по�рядку ст. 177 СК України. Iншi доводи апеляцiйної скарги та�кож не спростовують правильнiсть висновкiв суду.

Апеляцiйну скаргу Б. Г. задоволене частково. Рiшення район�ного суду вiд 2 березня 2006 р. змiнено. Позов С. Н. в iнтересахнеповнолiтнього О. Г. про визнання права власностi та стягнен�ня грошової компенсацiї за частку в спiльнiй частковiй власнос�тi задоволено.

Стягнуто з Б. Г. на користь О. Г. 186 529 грн. вартостi часткиостаннього в квартирi�2.

У рештi рiшення залишено без змiн1.

Якщо договiр мiж спiввласниками про порядок володiннята користування спiльним майном вiдповiдно до їхнiх часток у



правi спiльної часткової власностi посвiдчений нотарiально, вiнє обов’язковим i для особи, яка придбає згодом частку в правiспiльної часткової власностi на це майно.

Доходи вiд використання майна, що перебуває у спiльнiйчастковiй власностi, надходять до складу спiльного майна i роз�подiляються мiж спiввласниками вiдповiдно до їхнiх часток управi спiльної часткової власностi, якщо iнше не встановленодомовленiстю мiж ними.

Спiввласник, вiдповiдно до своєї частки у правi спiльноїчасткової власностi, зобов’язаний брати участь у витратах науправлiння, утримання та збереження спiльного майна, у сплатiподаткiв, зборiв (обов’язкових платежiв), а також нести вiдпо�вiдальнiсть перед третiми особами за зобов’язаннями, пов’яза�ними iз спiльним майном.

Спiввласник має право самостiйно розпорядитися своєючасткою у правi спiльної часткової власностi.

Стаття 362 ЦК передбачає переважне право купiвлi часткиу правi спiльної часткової власностi. Так, у разi продажу такоїчастки спiввласник має переважне право перед iншими особамина її купiвлю за цiною, оголошеною для продажу, та на iншихрiвних умовах, крiм випадку продажу з публiчних торгiв.

Продавець частки у правi спiльної часткової власностi зобо�в’язаний письмово повiдомити iнших спiввласникiв про намiрпродати свою частку, вказавши цiну та iншi умови, на яких вiнїї продає.

Якщо iншi спiввласники вiдмовилися вiд здiйснення пере�важного права купiвлi чи не здiйснять цього права щодо неру�хомого майна протягом одного мiсяця, а щодо рухомого май�на — протягом десяти днiв вiд дня отримання ними повiдомлен�ня, продавець має право продати свою частку iншiй особi. Якщобажання придбати частку у правi спiльної часткової власностiвиявили кiлька спiввласникiв, продавець має право вибору по�купця.

У разi продажу частки у правi спiльної часткової власностiз порушенням переважного права купiвлi спiввласник можепред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обо�в’язкiв покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на де�позитний рахунок суду грошову суму, яку за договором пови�нен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовнадавнiсть в один рiк.

190 Роздiл 3

При розглядi позову про переведення, на пiдставi ст. 362 ЦК,прав i обов’язкiв покупця за договором купiвлi�продажу, укла�деному учасником спiльної часткової власностi щодо своєї част�ки з порушенням права iншого учасника даної спiльної власно�стi, про привiлеєву купiвлю цiєї частки або про переведення нанаймача прав i обов’язкiв набувача за цiєю угодою слiд виходи�ти з дiйсної вартостi частки на час розгляду справи i з’ясувати,чи спроможний позивач її сплатити. Доказом цього може бутивнесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дiйсноївартостi частки.

Вiдповiдно до ст. 363 ЦК моментом переходу частки у правiспiльної часткової власностi до набувача за договором є моментнотарiального посвiдчення та державної реєстрацiї.

Спiввласник має право на видiл у натурi частки з майна, щоперебуває у спiльнiй частковiй власностi.

Вимоги про видiл у натурi частки у спiльнiй власностi набудинок можуть бути задоволенi судом, якщо вiн встановить,що кожнiй iз сторiн може бути видiлено вiдокремлену частинубудинку iз самостiйним виходом (квартиру) або є технiчна мож�ливiсть переобладнати примiщення в будинку в iзольованi квар�тири.

Неможливiсть визначення порядку користування жилимпримiщенням мiж його спiввласниками не може бути пiдста�вою для вiдмови в задоволеннi позову про вселення у цежиле примiщення одного iз його спiввласникiв.

Так, у березнi 2004 р. М. М. звернувся до суду з позовом доВ. I., В. В., В. О. про усунення перешкод у користуваннi кварти�рою, вселення та визначення порядку користування квартирою.Позивач просив ухвалити рiшення про усунення перешкод укористуваннi квартирою в м. Ялтi, вселити його у цю квартиру,визначити порядок користування нею, надавши йому в корис�тування iзольовану кiмнату площею 16 м2 оскiльки вiн, iнвалiдI групи, є спiввласником спiрної квартири, а вiдповiдачi позба�вили його можливостi нею користуватися.

Ялтинський мiський суд АР Крим рiшенням вiд 24 травня2004 р. позов М. М. задовольнив частково: зобов’язав вiдповi�дача усунути перешкоди в користуваннi квартирою, постановиввселити позивача у цю квартиру, в задоволеннi його позовнихвимог у iншiй частинi вiдмовив.


Апеляцiйний суд АР Крим рiшенням вiд 4 жовтня 2004 р.апеляцiйну скаргу В. I., яка також представляла iнтереси своїхнеповнолiтнiх дiтей, задовольнив, зазначене рiшення суду вчастинi задоволення позовних вимог М. М. скасував, у задово�леннi позовних вимог позивача про усунення перешкод у кори�стуваннi квартирою та вселення його у цю квартиру вiдмовив.У iншiй частинi рiшення суду першої iнстанцiї залишено беззмiни.

У касацiйнiй скарзi М. М. просив скасувати рiшення апеля�цiйного суду АР Крим вiд 4 жовтня 2004 р., посилаючись на по�рушення норм матерiального права, а рiшення суду першої iн�станцiї залишити без змiни.

Перевiривши матерiали справи та обговоривши наведенi ускарзi доводи, колегiя суддiв Судової палати у цивiльних спра�вах Верховного Суду України вирiшила, що касацiйна скаргаМ. М. пiдлягає частковому задоволенню на таких пiдставах.

Судами встановлено, що спiрна квартира у м. Ялтi належитьза правом спiльної сумiсної власностi позивачевi М. М., вiдпо�вiдачцi В. I. та їх неповнолiтнiм дiтям. Вiдмовляючи в задово�леннi позовних вимог М. М. про вселення в спiрну квартиру,суд апеляцiйної iнстанцiї помилково керувався тим, що немож�ливiсть визначення порядку користування жилим примiщенняммiж його спiввласниками зумовлює вiдмову в позовi про все�лення в таку квартиру одного iз спiввласникiв.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 1 лютого 2006 р.1)

Якщо видiл у натурi частки iз спiльного майна не допуска�ється згiдно iз законом або є неможливим, спiввласник, якийбажає видiлу, має право на одержання вiд iнших спiввласникiвгрошової або iншої матерiальної компенсацiї вартостi його част�ки. Вiдповiдно до ст. 183 ЦК подiльною є рiч, яку можна подi�лити без втрати її цiльового призначення. Неподiльною є рiч, якуне можна подiлити без такої втрати.

Компенсацiя спiввласниковi може бути надана лише за йогозгодою. Договiр про видiл у натурi частки з нерухомого спiльно�

192 Роздiл 3


го майна укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiально�му посвiдченню.

Рiшенням районного суду вiд 18.11.2005 р. у задоволенiпозову А. М. до К. М., А. А., Я. М. про видiлення частки iз спiль�ного майна в натурi у виглядi кiмнати площею 10,3 кв. м у квар�тирi вiдмовлено.

Задоволено зустрiчнi позовнi вимоги К. М., Я. М., А. А. до А.М. про припинення права А. М. на частку у спiльному майнi.Стягнуто з Я. М., К. М. i А. А. солiдарно вартiсть 1/4 частиниквартири в сумi 103 623 грн. Припинено право власностi А. М.на 1/4 частку квартири пiсля повної виплати її вартостi К. М.,Я. М. та А. А.

Вiдмовлено у задоволенi зустрiчних вимог про визначенняпорядку користування квартирою.

В апеляцiйнiй скарзi А. М., посилаючись на неправильнезастосування судом першої iнстанцiї норм матерiального правата порушення норм процесуального права, просив рiшення су�ду скасувати та постановити нове — про задоволення його по�зовних вимог та про вiдмову в задоволеннi зустрiчних вимогЯ. М., К. М. i А. А.

Як вбачається з матерiалiв справи, А. М, К. М., Я. М. та А. А.є спiввласниками квартири жилою площею 41,5 кв. м i їх част�ки, згiдно iз свiдоцтвом про право власностi на житло, є рiвни�ми. Спiрна жила площа складається з трьох кiмнат — 10,3 кв. м,13, 6 кв. м i 17,6 кв. м.

Задовольняючи зустрiчнi позовнi вимоги та припиняючиправо власностi А. М. на його частку у спiльному майнi, судпершої iнстанцiї на зазначенi положення та обставини справине звернув уваги.

Як вбачається з матерiалiв справи, частки сторiн є рiвними.Пред’являючи позов про припинення права власностi А. М. начастку в квартирi, позивачi не внесли вартiсть належної йомучастки на депозит суду.

Сама по собi та обставина, що спiльне володiння i користу�вання майном є неможливим, не є достатньою пiдставою дляприпинення права власностi особи на частку у спiльному майнi,оскiльки повиннi бути дотриманi й iншi вимоги ст. 365 ЦК.

За таких обставин рiшення районного суду в цiй частинiпiдлягає скасуванню з постановленням нового рiшення про вiд�


мову в задоволеннi позовних вимог К. М., Я. М., А. А. з наведе�них пiдстав.

Вiдповiдно до ст. 364 ЦК, якщо видiл у натурi частки iзспiльного майна не допускається згiдно iз законом або є не�можливим, спiввласник, який бажає видiлу, має право на одер�жання вiд iнших спiввласникiв грошової або iншої матерiаль�ної компенсацiї вартостi його частки. Компенсацiя спiввласни�ковi може бути надана лише за його згодою.

Згiдно з висновком будiвельно�технiчної експертизи вiд2 грудня 2004 р. видiлити в натурi частку спiрної квартири не�можливо.

Вiдповiдно до висновку судової будiвельно�технiчної екс�пертизи вiд 30 червня 2005 р. можливо видiлити в натурi част�ку квартири А. М. (зокрема кiмнату площею 10,3 кв. м) з ураху�ванням рiвностi часток спiввласникiв квартири.

Висновок судової будiвельно�технiчної експертизи колегiясуддiв не прийняла до уваги, оскiльки в експертизi не зазначе�но, яким чином можливо видiлити кiмнату площею 10,3 кв. м таiншi примiщення iз самостiйними виходами, що можуть вико�ристовуватися як окремi квартири.

Виходячи з наведеного колегiя суддiв вирiшила, що по�зовнi вимоги А. М. до вiдповiдачiв про видiл його частки в на�турi у виглядi кiмнати площею 10,3 кв. м задоволенню не пiд�лягають.

Як роз’яснив Пленум ВСУ у п. 14 постанови «Про судовупрактику у справах за позовами про захист права приватноївласностi» вiд 22 грудня 1995 р. № 20, квартира, яка є спiльноюсумiсною чи спiльною частковою власнiстю, на вимогу учас�ника (учасникiв) цiєї власностi пiдлягає подiлу в натурi, якщоможливо видiлити сторонам iзольованi жилi та iншi примiщен�ня iз самостiйними виходами, якi можуть використовуватисяяк окремi квартири або якi можна переобладнати в такi кварти�ри. У протилежному випадку може бути встановлено порядоккористування примiщеннями квартири, якщо про це заявленопозов.

Однак вимоги про встановлення порядку користування квар�тирою А. М. в установленому законом порядку не заявляв.

Позовнi вимоги К. М., А. А., Я. М. про встановлення порядкукористування квартирою задоволенню не пiдлягають з тих пiд�став, що при видiлi будь�кому з них кiмнати площею 10,3 кв. м

194 Роздiл 3

будуть порушенi права iнших спiввласникiв квартири, оскiлькикожен iз них просив встановити порядок користування квар�тирою, видiливши саме йому кiмнату 10,3 кв. м, тобто не бажавпроживати з iншими спiввласниками.

13 березня 2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила частко�во апеляцiйну скаргу А. М.

Рiшення районного суду вiд 18 листопада 2005 р. скасованоi постановлено нове рiшення, яким у задоволенi позову А. М.до К. М., А. А., Я. М. про видiл частки з майна, що є у їх спiльнiйчастковiй власностi, вiдмовлено1.

Спiввласник житлового будинку, iншої будiвлi, споруди мо�же зробити у встановленому законом порядку за свiй рахунокдобудову (прибудову) без згоди iнших спiввласникiв, якщо цене порушує їхнiх прав. Така добудова (прибудова) є власнiстюспiввласника, який її зробив, i не змiнює розмiру часток спiв�власникiв у правi спiльної часткової власностi.

Вiдповiдно до статтi 367 ЦК майно, що є у спiльнiй частко�вiй власностi, може бути подiлене в натурi мiж спiввласникамиза домовленiстю мiж ними. У разi подiлу спiльного майна мiжспiввласниками право спiльної часткової власностi на нього при�пиняється.

Договiр про подiл нерухомого майна, що є у спiльнiй част�ковiй власностi, укладається у письмовiй формi i пiдлягає нота�рiальному посвiдченню.

3.3. Ñïîðèùîäî êóïiâëi-ïðîäàæó æèòëà

Купiвля�продаж є одним з найбiльш поширених цивiльно�правових засобiв оплатного переходу житла у власнiсть.

Купiвля�продаж житла є договiрним зобов’язанням i в най�бiльш загальному виглядi регулюється у ЦК. Правила про но�тарiальне посвiдчення договору купiвлi�продажу житла викла�денi в Законi України «Про нотарiат», Iнструкцiї про порядоквчинення нотарiальних дiй нотарiусами України та iнших нор�мативних актах.


1 Юридичний вісник України. — 2006. — № 20. — 20—26 травня. — С. 14.

На практицi виникають спори щодо iстотних умов договорукупiвлi�продажу житла, якi є необхiдними для всiх договорiвцього виду.

Предметом договору купiвлi�продажу житла є iндивiдуаль�но визначена рiч: одноквартирний житловий будинок, квартирабагатоквартирного будинку, їх частина тощо.

Iстотною умовою договору купiвлi�продажу житла є умовапро цiну. Цiна житла — це певна грошова сума, що зумовлена вдоговорi та сплачується покупцем за отримане у власнiсть жит�ло продавцю. Стаття 632 ЦК мiстить загальне правило, за якимцiна в договорi встановлюється за домовленiстю сторiн. У ви�падках, передбачених законом, застосовуються цiни (тарифи,ставки), якi запроваджуються або регулюються уповноважени�ми органами державної влади або органами мiсцевого самовря�дування.

Покупець, у свою чергу, зобов’язаний сплатити встановленуцiну, а також прийняти житло на умовах, визначених у законiчи договорi. Якщо покупець вiдмовиться заплатити встановле�ну цiну, продавець вправi вимагати прийняття житла покупцемi оплати його вартостi, а також вiдшкодування збиткiв, завданихзатримкою виконання, або вiдмовитись вiд договору i вимагативiдшкодування збиткiв.

У листопадi 2005 р. T. звернувся до М. iз позовом про розiр�вання договору купiвлi�продажу квартири № 37, укладеного13 квiтня 2000 р., посилаючись на те, що вiдповiдач не сплативобумовлену договором суму.

Рiшенням Ялтинського мiського суду вiд 14 лютого 2006 р.позов задоволено.

Апеляцiйним судом АР Крим вiд 21 серпня 2006 р. рiшеннясуду першої iнстанцiї скасовано та постановлено нове рiшенняпро вiдмову в задоволеннi позову.

У касацiйнiй скарзi Т. просить рiшення апеляцiйної iнстан�цiї скасувати, залишити в силi рiшення суду першої iнстанцiї, по�силаючись на порушення апеляцiйним судом норм матерiаль�ного та процесуального права.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.Установлено, що Т. належала на правi приватної власностi

квартира № 37.

196 Роздiл 3

13 квiтня 2000 р. T. видав П. нотарiально посвiдчене дору�чення, яким уповноважив останнього продати спiрну квартируза цiною та на умовах за його розсудом.

13 квiтня 2000 р. П. надав М. розписку про отримання 4 тис.дол. для придбання нерухомостi.

Рiшенням апеляцiйного суду АР Крим вiд 22 березня 2005 р.,яке набрало законної сили, визнано дiйсним договiр купiвлi�продажу вiд 13 квiтня 2000 р., за яким М. придбав, а Т. продавспiрну квартиру за 8 тис. дол.

Задовольняючи позов Т. про розiрвання договору купiвлi�продажу спiрної квартири вiд 13 квiтня 2000 р. на пiдставiст. 651 ЦК, суд першої iнстанцiї керувався тим, що вiдповiдачМ. допустив iстотне порушення умов договору — не сплативповну вартiсть квартири у строк, передбачений ст. 530 ЦК, про�тягом семи днiв з моменту пред’явлення йому вимоги позива�чем, 21 листопада 2005 р. — день отримання вiдповiдачем по�зовної заяви у справi.

Скасовуючи зазначене рiшення та постановляючи нове рi�шення про вiдмову в задоволеннi позову, апеляцiйний суд ке�рувався недоведенiстю факту порушення покупцем iстотних умовдоговору та ухилення його вiд сплати повної вартостi квартири,обумовленої договором.

Iз такими висновками апеляцiйного суду не можна погоди�тися на таких пiдставах.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 651 ЦК на вимогу сторони укладенийсторонами договiр може бути змiнено або розiрвано за рiшен�ням суду в разi iстотного порушення договору iншою стороною.Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслi�док завданої цим шкоди друга сторона значною мiрою позбав�ляється того, на що вона розраховувала при укладеннi дого�вору.

За договором купiвлi�продажу продавець передає або зобо�в’язується передати майно (товар) у власнiсть покупця, а поку�пець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) i спла�тити за нього обумовлену договором грошову суму (ст. 655 ЦК).

Згiдно зi ст. 692 зазначеного Кодексу покупець зобов’яза�ний оплатити товар пiсля його прийняття або прийняття това�ророзпорядчих документiв на нього, якщо договором або акта�ми цивiльного законодавства не встановлений iнший строк опла�ти товару. В разi вiдмови покупця вiд оплати товару продавець


має право за своїм вибором вимагати оплати товару або вiдмо�витися вiд договору купiвлi�продажу.

З огляду на аналiз ч. 2 ст. 530 ЦК слiд дiйти висновку, що утому разi, коли строк виконання зобов’язання покупцем щодооплати товару не встановлено договором, то продавець має пра�во вимагати його виконання у будь�який час, а боржник повиненвиконати такий обов’язок у семиденний строк вiд дня пред’яв�лення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випли�ває з договору або актiв цивiльного законодавства.

Як установлено рiшенням апеляцiйного суду АР Крим вiд22 березня 2005 р., яке набрало законної сили з моменту йогопроголошення (ст. 319 ЦПК), у момент укладення сторонами13 квiтня 2000 р. договору купiвлi�продажу покупець сплативполовину вартостi квартири, отримав ключi вiд неї, а на пiдста�вi рiшення суду 27 квiтня 2005 р. оформив право власностi наспiрну квартиру.

Ураховуючи положення статей 692, 530 ЦК, покупець пiсляотримання у власнiсть спiрної квартири зобов’язаний був опла�тити її повну вартiсть продавцевi.

Однак, як установлено судом першої iнстанцiї, нi пiсля пе�редачi йому квартири та оформлення на неї права власностi, нiпiсля пред’явлення до нього в листопадi 2005 р. вимог про ро�зiрвання договору через невиконання обов’язку щодо оплатиквартири вiдповiдач, знаючи адресу й реквiзити позивача, невжив заходiв для виконання обов’язку зi сплати повної вартос�тi квартири.

При цьому суд першої iнстанцiї дав належну оцiнку дово�дам вiдповiдача про ухилення позивача вiд отримання зазна�чених грошових коштiв, дiйшовши правильного висновку пронедоведенiсть їх доказами.

Iз матерiалiв справи також убачається, що вiдмова пози�вача вiд отримання грошових коштiв мала мiсце вже пiсляпред’явлення ним позову — пiд час вирiшення справи судом —14 лютого 2006 р., що не впливає на правильнiсть судового рi�шення.

Безпiдставно скасувавши законне та обґрунтоване рiшеннясуду першої iнстанцiї, апеляцiйний суд порушив норми проце�суального закону (статтi 308, 309 ЦПК) та неправильно засто�сував норми матерiального права (статтi 655, 692, 530 ЦК), узв’язку з чим рiшення апеляцiйного суду вiдповiдно до ст. 339

198 Роздiл 3

ЦПК пiдлягає скасуванню iз залишенням у силi рiшення судупершої iнстанцiї.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегiя суддiв Судовоїпалати у цивiльних справах Верховного Суду України касацiйнускаргу Т. задовольнила. Рiшення апеляцiйного суду АР Кримвiд 21 серпня 2006 р. скасувала, залишила в силi рiшення Ял�тинського мiського суду вiд 14 лютого 2006 р.


Стаття 673 ЦК встановлює обов’язок продавця передати по�купцевi товар, якiсть якого вiдповiдає умовам договору купiв�лi�продажу. Це означає, що безпосередньо в договорi необхiдноперелiчити всi недолiки майна, про якi сторони домовилися якпро припустимi. В iншому випадку покупець може наполягатина тому, що недолiки житла виявленi ним уже пiсля укладеннядоговору.

Тодi треба керуватися ст. 678 ЦК, що встановлює правовiнаслiдки передання товару неналежної якостi. Покупець, якомупередано такий товар, має право, незалежно вiд можливостi ви�користання товару за призначенням, вимагати вiд продавця засвоїм вибором:

— пропорцiйного зменшення цiни;— безоплатного усунення недолiкiв товару в розумний строк;— вiдшкодування витрат на усунення недолiкiв товару.Частина 2 cт. 673 ЦК вказує, що в разi вiдсутностi в договорi

купiвлi�продажу умов щодо якостi товару продавець зобов’яза�ний передати покупцевi товар, придатний для мети, з якою то�вар такого роду звичайно використовується. Якщо продавецьпри укладеннi договору купiвлi�продажу був повiдомлений по�купцем про конкретну мету придбання товару, продавець пови�нен передати покупцевi товар, придатний для використання вiд�повiдно до цiєї мети.

Згiдно з застосовною щодо житла ч. 4 ст. 673 ЦК, якщо зако�ном встановлено вимоги стосовно якостi товару, продавець зобо�в’язаний передати покупцевi товар, який вiдповiдає цим вимо�гам. ЖК встановленi вимоги, згiдно з якими житло має вiдпо�вiдати певним санiтарним i технiчним нормам. Крiм того, ЦК(ст. 379) вказує, що житло має бути придатним для постiйногопроживання в ньому. Тому придатнiсть житла для проживання


через належний санiтарний та технiчний стан є показником якос�тi товару в договорi купiвлi�продажу житла.

Згiдно iз ст. 692 ЦК покупець зобов’язаний оплатити товарпiсля його прийняття або прийняття товаророзпорядчих доку�ментiв на нього, якщо договором або актами цивiльного законо�давства не встановлений iнший строк оплати товару. Покупецьзобов’язаний сплатити продавцевi повну вартiсть переданого то�вару. Договором купiвлi�продажу може бути передбачено роз�строчення платежу. У разi прострочення оплати товару прода�вець має право вимагати оплати товару та сплати процентiв закористування чужими грошовими коштами. Якщо покупець вiд�мовився прийняти та оплатити товар, продавець має право засвоїм вибором вимагати оплати товару або вiдмовитися вiд до�говору купiвлi�продажу. Якщо продавець зобов’язаний пере�дати покупцевi, крiм неоплаченого, iнший товар, вiн має правозупинити передання останнього до повної оплати всього ранiшепереданого товару, якщо iнше не встановлено договором або ак�тами цивiльного законодавства.

Згiдно iз ст. 693 ЦК допускається попередня оплата жит�ла. Якщо договором встановлений обов’язок покупця частковоабо повнiстю оплатити товар до його передання продавцем (по�передня оплата), покупець повинен здiйснити оплату в строк,установлений договором купiвлi�продажу, а якщо такий строкне встановлений договором, — у строк, визначений законодав�ством. Щодо житла попередня оплата допускається. Якщо про�давець, який одержав суму попередньої оплати товару, не пере�дав товар у встановлений строк, покупець має право вимагатипередання оплаченого товару або повернення суми попередньоїоплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти вiддня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного пере�дання товару покупцевi або повернення йому суми попередньоїоплати. Договором може бути встановлений обов’язок продавцясплачувати проценти на суму попередньої оплати вiд дня одер�жання цiєї суми вiд покупця.

Виконання обов’язку покупця щодо сплати цiни за догово�ром купiвлi�продажу житла iнодi стикається з певними прак�тичними труднощами, якi стосуються механiзму здiйснення гро�шових розрахункiв. Необхiдно зазначити, що сплата грошовихкоштiв має здiйснюватися в нацiональнiй валютi України. Iнше

200 Роздiл 3

грошове забезпечення договору є правопорушенням i тягне вiд�повiдальнiсть, передбачену законодавством.

Цiну та iншi iстотнi умови угоди, укладеної у простiй пись�мовiй чи нотарiальнiй формi, не може бути встановлено на пiд�ставi показань свiдкiв, крiм випадкiв кримiнально караних дiянь.

У квiтнi 2002 р. позивачi звернулися до вiдповiдача з позо�вом, в якому зазначали, що 28 вересня 1999 р. вони оформи�ли з вiдповiдачем договiр купiвлi�продажу належної їм на пра�вi власностi квартири. Зазначена угода була мнимою, оскiлькивони не мали намiру продати квартиру. Їм були потрiбнi грошiв сумi 5 000 дол. США для погашення кредиту в банку i вонизвернулися до своїх давнiх знайомих, Ю. Д. та А. Т., якi запро�понували їм погасити кредит у банку за умови, що вони укла�дуть договiр купiвлi�продажу своєї квартири з Р. К. Пiсля по�вернення протягом 4 мiсяцiв боргу та 1000 дол. за наданi по�слуги Р. К. поверне їм квартиру. Проте Ю. Д. та А. Т. позивачiвобманули — незважаючи на те, що грошi було їм повернуто че�рез 14 мiсяцiв пiсля укладення угоди, квартиру їм не поверну�ли, i Р. К. звернувся до суду з позовом про виселення Г. Г., якийбув задоволений рiшенням районного суду вiд 8 листопада2000 р. Г. Г. було виселено з квартири. Посилаючись на зазна�чене, з урахуванням того, що вiдповiдач з ними за квартиру нерозрахувався, а вони намiру її продавати не мали, просили ви�знати договiр купiвлi�продажу квартири недiйсним.

Рiшенням районного суду вiд 17 квiтня 2003 р. позов за�доволено, договiр купiвлi�продажу спiрної квартири визнанонедiйсним за ст. 58 ЦК як мниму угоду.

В апеляцiйнiй скарзi Р. К. просив рiшення районного судускасувати та ухвалити нове рiшення, яким вiдмовити в задово�леннi позову. Вiдповiдач посилався на те, що суд не дав пра�вильної оцiнки зiбраним доказам i не врахував, що договiр укла�дено в письмовiй формi i зареєстровано у нотарiуса, позивачкибули обiзнанi про те, що укладають саме договiр купiвлi�прода�жу квартири за обумовлену сторонами та договором цiну, вiнсплатив належну за договорам суму, про що свiдчить погашен�ня ними кредиту в банку. При розглядi його позову про захистправ власника та виселення Г. Г. не оспорювала його права наспiрну квартиру i була виселена з неї в порядку виконання рi�шення суду. Про те, що це була мнима угода, не йшлося, вiн


придбав квартиру для власних потреб. Ю. Д. i А. Т. не є сторо�ною за договором, про що i коли вони домовлялись з позивача�ми до цього спору, вiдношення до справи не має.

Постановляючи рiшення, районний суд виходив з того, щосторони уклали договiр купiвлi�продажу квартири лише про люд�ське око, без намiру створити юридичнi наслiдки (мнима уго�да), тому вiдповiдно до ЦК вiн є недiйсним.

Такий висновок суду першої iнстанцiї не вiдповiдає фак�тичним обставинам справи та зiбраним по справi доказам.

Як вбачається з матерiалiв справи, 28 вересня 1999 р. мiжГ. Г., В. Г. та Р. К. було укладено договiр купiвлi�продажу квар�тири, за яким позивачки продали, а вiдповiдач придбав у влас�нiсть зазначену квартиру.

Продаж спiрної квартири за погодженням сторiн вчиненоза 31 000 грн. при балансовiй вартостi, з урахуванням коефiцiєн�тiв iндексацiї вартостi об’єктiв житлового фонду, 11 350,79 грн.Договiр посвiдчений нотарiально.

Тому колегiя суддiв вирiшила, що договiр укладено з дотри�манням вимог закону.

У судовому засiданнi розглянуто цивiльну справу за 2000 рiк,залучену до даної справи, з матерiалiв якої вбачається, що ужовтнi 2000 р. Р. К. звертався до Г. Г. з позовом про усуненняперешкод у користуваннi власнiстю та виселення її з квартири,в якому вiн зазначав, що є власником квартири. На порушен�ня умов договору купiвлi�продажу цiєї квартири, Г. Г., яка ма�ла звiльнити квартиру та виписатись з неї протягом 4 мiся�цiв, своїх зобов’язань не виконала. Тому вiн просив захиститийого права власника та виселити її зi спiрної жилої площi. Г. Г.,яка була присутня в судовому засiданнi, позов визнала, зобо�в’язалася протягом мiсяця виконати зазначену умову договору.Рiшенням районного суду вiд 8 листопада 2000 року позов за�доволено. Г. Г. зобов’язано не чинити перешкод Р. К. у корис�туваннi його власнiстю та виселитися зi спiрної квартири. За�значене рiшення Г. Г. не оскаржувалось, набрало чинностi тавиконано.

Кримiнальна справа, порушена 23 березня 2001 р. за заявоюГ. Г. за фактом шахрайства щодо неї та її квартири, закрита зап. 2 ст. 6 КПК.

На порушення вимог статей 15, 29 та 30 ЦПК, а також роз’яс�нень, викладених у п. 16 постанови Пленуму ВСУ «Про судову

202 Роздiл 3

практику у справах про визнання угод недiйсними» вiд 28 квiт�ня 1978 р. № 3, згiдно з яким цiна та iншi iстотнi умови угоди,укладеної у простiй письмовiй чи нотарiальнiй формi, не мо�жуть бути встановленi на пiдставi показань свiдкiв, крiм випад�кiв кримiнально караних дiянь, суд свої висновки обґрунтувавлише поясненнями свiдкiв, Ю. Д. та Є. Г., вказавши, що цiнаспiрної квартири на день укладення угоди була значно бiль�шою, нiж зазначено в договорi, що пiдтверджує мнимiсть дого�вору, грошi за договором вiдповiдач не сплатив, намiру прода�вати квартиру у позивачiв не було. Iнших доказiв суд не навiв iв матерiалах справи їх немає.

За таких обставин колегiя суддiв вирiшила, що договiр ку�пiвлi�продажу спiрної квартири укладений сторонами вiдпо�вiдно до вимог закону, вiдповiдач є добросовiсним набувачем iйого право власностi на квартиру пiдтверджено рiшенням суду,яке набрало чинностi, а вимоги позивачiв є недоведеними.

А тому погодитись з висновком районного суду про те, щоугоду сторони уклали лише про людське око, без намiру ство�рити юридичнi наслiдки (мниму угоду), неможливо.

Вiдповiдно до ст.155 ЦПК ухвала про забезпечення позо�ву вiд 26 квiтня 2002 р. про арешт квартири пiдлягає скасу�ванню.

Апеляцiйну скаргу Р. К. задоволено.Рiшення районного суду м. Києва вiд 17 квiтня 2003 р. скасо�

вано.Ухвалено по справi нове рiшення, яким у задоволеннi позо�

ву Г. Г., В. Г. до Р. К. про визнання договору купiвлi�продажуквартири недiйсним вiдмовлено.

Скасовано арешт на квартиру, накладений за ухвалою район�ного суду вiд 26 квiтня 2002 р.1

До iстотних умов договору купiвлi�продажу житла можутьбути вiднесенi й iншi умови, якщо на досягненнi згоди щодоних наполягає хоча б одна iз сторiн. Такими умовами в окремихдоговорах може бути строк звiльнення житлового примiщен�ня або умова щодо порядку сплати грошей покупцем (з розстро�ченням чи вiдстроченням платежу). Якщо продається квартирав Ялтi чи iншому приморському мiстi, за заявою покупця сут�



тєвою може стати умова, щоб квартира виходила вiкнами у бiкморя i нi в якому разi не в протилежний бiк. В окремих догово�рах купiвлi�продажу житла можуть передбачатися й iншi умо�ви. Якщо на досягненнi узгодженостi щодо цих умов наполя�гає хоча б одна iз сторiн i вони не суперечать закону та сутнос�тi договору, такi умови можуть стати iстотними умовами цьогодоговору.

Недосягнення згоди щодо будь�якої з iстотних умов догово�ру вказує на те, що договiр не є укладеним.

Договiр купiвлi�продажу житлового будинку (квартири) абоiншого нерухомого майна укладається у письмовiй формi i пiд�лягає нотарiальному посвiдченню та державнiй реєстрацiї. Мо�мент виникнення права власностi виникає з моменту нотарiаль�ного посвiдчення договору купiвлi�продажу, який вважаєтьсявчиненим з моменту його державної реєстрацiї (ст. 210 ЦК) уБТI. Державна реєстрацiя права власностi на жилi будинки уБТI є обов’язковою для всiх власникiв, незалежно вiд формивласностi. Реєстрацiї пiдлягають тiльки тi жилi будинки, будiв�ництво яких закiнчено та якi прийнятi в експлуатацiю в уста�новленому порядку. Порядок державної реєстрацiї права влас�ностi на житло регулюється Iнструкцiєю про порядок держав�ної реєстрацiї права власностi на об’єкти нерухомого майна, щоперебувають у власностi юридичних та фiзичних осiб, затвер�дженої наказом Державного комiтету будiвництва, архiтектурита житлової полiтики України вiд 9 червня 1998 р. № 121. Дода�ток № 1 до цiєї Iнструкцiї мiстить перелiк документiв, якi прий�має БТI для реєстрацiї права власностi.

Стаття 657 ЦК встановлює, що договiр купiвлi�продажу зе�мельної дiлянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку(квартири) або iншого нерухомого майна укладається у письмо�вiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню та державнiйреєстрацiї.

У березнi 2000 р. Г. звернулася до суду з позовом про ви�знання дiйсним договору купiвлi�продажу будинку, позначе�ного на схемi домоволодiння лiтерою «Б» та права власностiна нього. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначала, що14 червня 1979 р. придбала за 5 тис. 500 крб. у свого чоловiка,К. спiрний будинок для проживання своїх дiтей — Г. Т. i П. До�говiр купiвлi�продажу в нотарiальнiй конторi оформлений не

204 Роздiл 3

був, тому що будинок К. побудував без належного дозволу тареєстрацiї на територiї домоволодiння, частина якого, позначе�на на схемi домоволодiння лiтерою «А», належала йому на пра�вi власностi. Позивачка посилалась на те, що вона виконала всiiстотнi умови договору купiвлi�продажу, а саме сплатила К. 5 тис.500 крб. — вартiсть будинку, весь час сплачувала вартiсть ко�мунальних послуг, проживала в цьому ж будинку разом iз дiть�ми, проводила його капiтальний та поточнi ремонти.

Пiд час розгляду справи М. пред’явив зустрiчний позов доГ. Т. та П. про усунення перешкод у користуваннi будинком таїх виселення. Вiн зазначав що в 1995 р., пiсля смертi його дi�да, К., отримав у спадщину за заповiтом 1/3 спiрного домово�лодiння, яке складається з двох будинкiв, позначених на схе�мi домоволодiння лiтерами «А» i «Б». При оформленнi спадщи�ни йому стало вiдомо, що частина будiвель не була прийнята вексплуатацiю, i в 1998 р. вiн зареєстрував цi будiвлi. Про те, щоК. продав частину домоволодiння Г., йому вiдомо не було. М.стверджував, що 5 тис. 500 крб. були переданi К. позивачкоюяк плата за реєстрацiю фiктивного шлюбу мiж ними, позивачката її дiти вселилися i проживали в спiрному будинку як тимча�совi мешканцi, у зв’язку з чим просив задовольнити позов проїх виселення.

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнiм рi�шенням Голосiївського районного суду м. Києва вiд 19 травня2003 р. позов Г. задоволено, договiр купiвлi�продажу будин�ку, позначеного на схемi домоволодiння лiтерою «Б», укладе�ний 14 червня 1979 р. мiж Г. та К., визнано дiйсним, за Г. ви�знано право власностi на цей будинок.

У задоволеннi позову М. до Г. Т. i П. про витребування май�на з чужого незаконного володiння та їх виселення вiдмов�лено.

Ухвалою колегiї суддiв судової палати у цивiльних справахапеляцiйного суду м. Києва вiд 30 липня 2003 р. рiшення судупершої iнстанцiї залишено без змiни.

У касацiйнiй скарзi М. просив скасувати постановленi су�довi рiшення i направити справу на новий судовий розгляд досуду першої iнстанцiї, посилаючись на неправильне застосуван�ня судом норм матерiального права.

Судова палата у цивiльних справах ВСУ визнала, що каса�цiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.


Вiдповiдно до вимог ст. 202 ЦПК рiшення суду повинно бу�ти законним i обґрунтованим. У зв’язку з цим суд зобов’язанийзазначити в рiшеннi про доведенiсть чи недоведенiсть фактiв, зякими закон пов’язує наявнiсть порушеного права або невико�нання зобов’язання чи iншi пiдстави щодо задоволення заявле�них вимог.

Вiдповiдно до п. 4 постанови ВСУ «Про судову практику всправах про визнання угод недiйсними», щоб не допустити не�правильного визнання угод дiйсними, суд повинен перевiрити,чи пiдлягала виконана угода нотарiальному посвiдченню, чомувона не була нотарiально посвiдчена i чи не мiстить вона про�тизаконних умов.

Усупереч цим положенням та вимогам статей 30, 62 ЦПК, суд,задовольнивши позов Г. про визнання дiйсним договору купiв�лi�продажу спiрного будинку, не встановив сторiн та характеруправовiдносин, що виникли, факти порушення прав i свобод Г.,за захистом яких вона звернулась, i за наявностi у вiдповiдачiвчинних правовстановлюючих документiв на все домоволодiннявизнав право власностi на будинок, позначений на схемi домо�володiння лiтерою «Б», за позивачкою.

Зважаючи на те, що судовi рiшення постановленi з порушен�ням норм матерiального та процесуального права, що призвелодо неправильного вирiшення справи, Судова палата у цивiльнихсправах ВСУ рiшення Голосiївського районного суду м. Києвавiд 19 травня 2003 р. та ухвалу колегiї суддiв судової палатиу цивiльних справах апеляцiйного суду м. Києва вiд 30 липня2003 р. скасувала i направила справу на новий судовий роз�гляд до суду першої iнстанцiї1.

Не може бути визнана дiйсною угода купiвлi�продажу бу�динку, якщо встановлено, що при їi укладеннi iснували перед�баченi законом обмеження для їi нотарiального посвiдчення,зокрема, були вiдсутнi правовстановлюючi документи на буди�нок та його технiчнi довiдки�характеристики2.

У березнi 1999 р. П. Є. звернулася до суду з позовом до С.,I. та мiського вiддiлу податкової мiлiцiї державної податкової

206 Роздiл 3

1 Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 1 (41). — С. 9—10.2 Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 8 (60). — С. 12—13.

iнспекцiї у м. Луганську про визнання угоди дiйсною, визнан�ня права власностi на будинок, а також виселення. На обґрун�тування своїх вимог зазначала що її син, П. О., 8 жовтня 1992 р.придбав у С. будинок № 104 по однiй з вулиць у м. Луганську за55 тис. крб. 20 липня 1998 р. син помер, i вона, П. Є., є єдинимспадкоємцем усього майна померлого, у тому числi й зазначе�ного будинку. Проте прийняти спадщину позивачка не може,оскiльки у жовтнi 1998 р. в цей будинок вселилась I. i корис�тується ним. Вважаючи проживання I. в указаному будинку не�законним, П. Є. просила останню виселити, угоду купiвлi�про�дажу будинку, укладену 8 жовтня 1992 р. мiж С. i П. О., визнатидiйсною i, крiм того, визнати право власностi на спiрний буди�нок за нею, П. Є., як спадкоємицею сина.

Пiд час розгляду справи I. звернулася в суд iз зустрiчнимпозовом, у якому в порядку, передбаченому в статтях 47, 534Цивiльного кодексу УРСР, просила визнати такою, що вiдбула�ся, угоду купiвлi�продажу зазначеного будинку, укладену в лис�топадi 1996 р. мiж нею та Г., i визнати за нею право власностiна цей будинок.

Справа судами розглядалася неодноразово. Жовтневий район�ний суд м. Луганська останнiм рiшенням вiд 30 вересня 2002 р.(яке залишила без змiни ухвалою вiд 23 грудня 2002 р. колегiясуддiв судової палати у цивiльних справах апеляцiйного судуЛуганської областi) позов П. Є. задовольнив: постановив визна�ти дiйсною угоду купiвлi�продажу будинку № 104 в м. Луган�ську, укладену 8 жовтня 1992 р. мiж С. (продавцем) i П. О. (по�купцем), визнав право власностi на цей будинок за П. Є. у по�рядку спадкування пiсля смертi сина, П. О., та виселив з ньогобез надання iншого житла I.

У касацiйнiй скарзi I. просила скасувати постановленi су�довi рiшення й направити справу на новий розгляд до суду пер�шої iнстанцiї.

Перевiривши матерiали справи та обговоривши наведенiу скарзi доводи, Судова палата у цивiльних справах ВСУ дiйшлависновку, що касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з такихпiдстав.

Визнаючи просту письмову угоду купiвлi�продажу будинку№ 104 в м. Луганську мiж продавцем С. та покупцем П. О. вiд8 жовтня 1992 р. дiйсною, суд виходив з того, що названi особи


виконали умови угоди й на час розгляду спору вони вiдсутнi,тому нотарiально оформити угоду неможливо.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскiлькипри укладеннi зазначеної угоди в 1992 р. iснували передбаченiЗаконом вiд 2 вересня 1993 р. № 3425�XII «Про нотарiат» об�меження для її нотарiального посвiдчення — вiдсутнiсть пра�вовстановлюючих документiв на цей будинок та технiчних до�вiдок�характеристик на нього, що перешкоджає суду визнатитаку угоду законною.

Крiм того, згiдно з довiдкою виконавчого комiтету Жовтне�вої районної ради м. Луганська вiд 6 грудня 1999 р. № 633 зе�мельна дiлянка, на якiй побудований спiрний будинок, нале�жить вiдповiдачцi I., i суд не розглянув її зустрiчних позовнихвимог про право власностi на цей будинок.

Наявнiсть рiшення виконавчого комiтету мiсцевої ради проприйняття будинку в експлуатацiю без зазначення забудовни�ка й передача спору про право власностi на нього в судовi ор�гани самi по собi не замiнюють правовстановлюючих доку�ментiв.

За таких обставин постановленi судовi рiшення пiдлягаютьскасуванню через неправильне застосування норм матерiаль�ного та порушення норм процесуального права. У зв’язку з цимСудова палата у цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 23 березня2005 р. касацiйну скаргу I. задовольнила: рiшення Жовтневогорайонного суду м. Луганська вiд 30 вересня 2002 р. та ухвалуколегiї суддiв судової палати у цивiльних справах апеляцiйно�го суду Луганської областi вiд 23 грудня 2002 р. скасувала i на�правила справу на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.

Стаття 220 ЦК України встановлює правовий наслiдок не�додержання вимоги закону про нотарiальне посвiдчення до�говору — визнання його нiкчемним. Якщо сторони домовили�ся стосовно всiх iстотних умов договору, що пiдтверджуєтьсяписьмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове виконаннядоговору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiальногопосвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьомуразi наступне нотарiальне посвiдчення договору не потребується.

Договiр купiвлi�продажу квартири має бути нотарiально по�свiдчено, якщо хоча б однiєю iз сторiн є громадянин. Недодер�жання цiєї вимоги тягне за собою недiйснiсть договору.

208 Роздiл 3

Вiдповiдно до ст. 469 ЦК України особа, яка одержала майноза рахунок iншої особи без достатньої пiдстави, встановленої за�коном або договором, зобов’язана повернути безпiдставно при�дбане майно цiй особi.

6 жовтня 2003 р. колегiя суддiв судової палати в цивiльнихсправах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила частковоапеляцiйну скаргу Л. О. на рiшення районного суду м. Києвавiд 26 червня 2003 р. у справi за позовом Л. О. до ЗАТ про стяг�нення суми.

У червнi 2002 р. Л. О. звернулась до суду з позовом до ЗАТпро визнання договору купiвлi�продажу квартири недiйсним.Позивачка зазначала, що 16 грудня 1996 р. вона уклала з вiд�повiдачем договiр купiвлi�продажу квартири.

На виконання своїх зобов’язань як покупця вона перераху�вала вiдповiдачевi … грн.

Оскiльки вiдповiдач не передав їй куплену квартиру, про�сила визнати договiр купiвлi�продажу цiєї квартири недiйснимта стягнути на її користь вартiсть непереданого житла, а саме… гривень.

У судовому засiданнi Л. О. змiнила свої позовнi вимоги, вiд�мовившись вiд позову про визнання договору купiвлi�продажуквартири недiйсним, та просила стягнути на її користь вiдшко�дування матерiальної шкоди у розмiрi… грн. i компенсацiю мо�ральної шкоди у розмiрi … грн.

Рiшенням районного суду вiд 26 червня 2003 р. Л. О. вiд�мовлено в задоволеннi позову до ЗАТ про стягнення вартос�тi житла не отриманої за договором купiвлi�продажу квар�тири.

В апеляцiйнiй скарзi на рiшення районного суду позивач�ка, вважаючи його необґрунтованим, просила його скасувати,ухваливши у справi нове рiшення про задоволення її позов�них вимог. Л. О. зазначала, що суд першої iнстанцiї, вiдмовля�ючи в задоволеннi позову, не звернув увагу на те, що договiркупiвлi�продажу квартири фактично укладено, її вини в тому,що його нотарiально не посвiдчено, немає, а тому вiдповiдачповинен вiдшкодувати їй вартiсть непереданої квартири.

Вiдмовляючи в задоволеннi позову Л. О., районний суд ви�ходив з того, що договiр купiвлi�продажу квартири мiж сторо�нами фактично укладено не було, оскiльки його не було нотарi�


ально посвiдчено, а тому позивачка не має права на вiдшкоду�вання вартостi не переданого їй житла.

Зокрема, вiдповiдно до ЦК договiр купiвлi�продажу будин�ку (в даному випадку квартири) має бути нотарiально посвiд�чений i пiдлягає державнiй реєстрацiї. Недодержання цiєї ви�моги тягне недiйснiсть договору.

Нотарiальне посвiдчення договору купiвлi�продажу спiрноїквартири передбачене i договором, що розглядався.

Обов’язок з нотарiального посвiдчення останнього покла�дено на покупця за його рахунок.

Районний суд встановив, що зазначений договiр купiвлi�продажу квартири не було нотарiально посвiдчений, що тягнейого недiйснiсть.

Суд встановив, що позивачка передала вiдповiдачевi20 000 грн., з яких вiдповiдач повернув позивачцi 15 000 грн.,про що свiдчать копiї грошових переказiв на її iм’я та пояснен�ня представника позивачки в судовому засiданнi.

Коли мiж позивачкою та вiдповiдачем немає договiрнихвiдносин, а вiдповiдач не заперечує факт передачi позивачкоюдо його каси … грн., вiдмова вiдповiдача повернути позивачцiзалишок неповернутої суми є незаконною.

Вiдповiдно до ЦК особа, яка одержала майно за рахунокiншої особи без достатньої пiдстави, встановленої закономабо договором, зобов’язана повернути безпiдставно придбанемайно.

Враховуючи, що вiдповiдач безпiдставно отримав за раху�нок позивачки … грн., ця сума пiдлягає стягненню на користьостанньої на пiдставi ЦК.

Колегiєю суддiв судової палати у цивiльних справах апеля�цiйного суду м. Києва апеляцiйну скаргу Л. О. задоволено част�ково. Рiшення районного суду м. Києва вiд 26 червня 2003 р.скасовано. Ухвалено нове рiшення у справi:

стягнути iз ЗАТ на користь Л. О. …грн. незаконно отри�маних коштiв та … грн. державного мита. У рештi позову вiд�мовити1.

Сторонами договору купiвлi�продажу житла є продавець тапокупець. Це можуть бути як юридичнi, так i фiзичнi особи. До

210 Роздiл 3

1 Юридична Україна. — 2003. — № 11. — С. 86— 87.

сторiн договору пред’являються загальнi вимоги щодо право�та дiєздатностi.

Стаття 658 ЦК встановлює, що право продажу товарiв, крiмвипадкiв примусового продажу та iнших випадкiв, передбаче�них законом, належить власниковi товару. Нотарiус, у зв’язку зцим, перевiряє належнiсть житла власниковi або право вiдчу�ження майна не власником: чи є пiдстави для примусового про�дажу житла державним виконавцем (рiшення суду про звер�нення стягнення на майно чи вiдповiдний наказ господарськогосуду).

Покупець вправi дiяти за договором купiвлi�продажу житлачерез свого представника. При цьому представник може вiд iме�нi покупця сплачувати грошi за житло, розписуватись у догово�рi та виконувати iншi дiї, на якi його уповноважено. Надане до�ручення не позбавляє продавця чи покупця права наполягати навиконаннi контрагентом обов’язкiв за договором або особистовиконувати свої договiрнi обов’язки.

Тривалий час покупцями житла виступали переважно фi�зичнi особи. Адже статтi 9 i 10 ЖК, в яких йдеться про права таобов’язки осiб стосовно житлового фонду, прямо та виключнозвертаються до громадян. Це пояснюється тим, що ст. 6 ЖК ви�значає призначення житла — виключно для проживання грома�дян. До того ж, вiдносини з передачi житлових будинкiв i квартирмiж органiзацiями вирiшувалися у радянськi часи, як правило,на адмiнiстративному рiвнi, з дозволу виконкомiв мiсцевих радчи вiдповiдних галузевих мiнiстерств i вiдомств.

Сьогоднi юридичнi особи можуть вiльно набувати та вiдчу�жувати житло. Поширеним стало явище, коли будiвельнi орга�нiзацiї безпосередньо продають фiзичним та юридичним особамзбудоване ними житло. У цьому випадку органiзацiї (будiвель�нi компанiї) виступають як продавцi.

Юридичнi особи купують житло лише з метою надання йогосвоїм спiвробiтникам у користування (на умовах житлового най�му) чи у власнiсть (наприклад, за договором купiвлi�продажу зрозстроченням платежу).

Права та обов’язки сторiн є невiд’ємною складовою догово�ру як юридичного документа.

Продавець зобов’язаний передати житло у власнiсть з ура�хуванням усiх умов договору (предмет, мiсце, строки). Якщопродавець не виконав своїх зобов’язань, то покупець може ви�


магати передачi будинку за рiшенням суду i вiдшкодуваннязбиткiв.

При вирiшеннi питання про грошовi стягнення у справахпро захист права приватної власностi на майно необхiдно вихо�дити з того, що вартiсть спiрного майна визначається за пого�дженням сторiн, а в разi вiдсутностi — за дiйсною вартiстю май�на на час розгляду спору. Пiд дiйсною вартiстю розумiється гро�шова сума, за яку майно може бути продано у даному населено�му пунктi чи мiсцевостi. Для її визначення у разi необхiдностiпризначається експертиза; якщо до житлово�будiвельного ко�оперативу кошти за квартиру внесено повнiстю i за тверджен�ням сторiн вартiсть квартири перевищує кошторисну, дiйсна їївартiсть може бути визначена за погодженням сторiн, а в разiнедосягнення згоди — з урахуванням дiючих ринкових цiн наквартири у данiй мiсцевостi. Коли пай сплачено не повнiстю,фактичне пiдвищення кошторисної вартостi квартири в будин�ку ЖБК у зв’язку з iнфляцiєю має враховуватися як при вирi�шеннi питання про повернення особi, що вибула з кооперативу,пайового внеску, внесеного до виникнення iнфляцiї або до пiд�вищення її рiвня, так i при визначеннi його розмiру для вне�сення новоприйнятою особою.

Продавець зобов’язаний не тiльки передати житло, а й попе�редити покупця про всi права третiх осiб на житло, що про�дається (права наймачiв, право застави, право довiчного корис�тування тощо). Якщо покупця не попереджено про зазначене,вiн має право вимагати зниження цiни або розiрвання договорукупiвлi�продажу, оскiльки не знав i не мiг знати про права тре�тiх осiб на товар. Продавець зобов’язаний передати житло у на�лежному станi вiдповiдно до договору, ЦК, ЖК та вимог, щозвичайно ставляться.

Згiдно з ч. 3 ст. 9 ЖК колишнi члени сiм’ї власника жилогобудинку не можуть бути виселенi з останнього iнакше як iз пiд�став i в порядку, передбачених законом, у тому числi й у разi змi�ни власника будинку. Сам по собi факт придбання будинку, вякому проживають колишнi члени сiм’ї власника вiдчужувано�го будинку, не можна вважати такою пiдставою.

6 вересня 1996 р. Р. звернувся з позовом до Б. про висе�лення. Позивач зазначав, що 25 квiтня 1996 р. вiн купив буди�нок, у якому на час придбання проживала колишнiй член сiм’ї

212 Роздiл 3

продавця будинку Б. з малолiтньою дочкою. 10 травня 1996 р. їїбуло попереджено в письмовiй формi про необхiднiсть звiль�нити жиле примiщення, проте вона так i не звiльнила його. По�силаючись на цi обставини, позивач просив постановити рiшен�ня про виселення вiдповiдачки на пiдставi статей 9, 155 ЖК, ста�тей 9, 48 Закону «Про власнiсть».

24 березня 1997 р. Б. звернулась iз зустрiчним позовом проусунення перешкод у користуваннi спiрною будiвлею, якi ство�рює новий власник. У заявi Б. зазначала, що рiшенням Возне�сенського мiського суду вiд 2 листопада 1994 р. вона з дочкоювселена до зазначеного будинку, рiшенням цього ж суду вiд27 березня 1995 р. їй у користування вiдведено кiмнату № 3жилою площею 15,1 кв. м, а сiни, коридор, кухню, вбиральню такотельню залишено у спiльному користуваннi. При укладеннiдоговору купiвлi�продажу будинку Р. про цi обставини знав, алепiсля придбання будинку став чинити Б. перешкоди в користу�ваннi кiмнатою. Посилаючись на зазначенi обставини, Б. про�сила задовольнити її вимоги.

Рiшенням Вознесенського окружного суду вiд 8 квiтня 1997 р.,залишеним без змiни ухвалою судової колегiї в цивiльних спра�вах Миколаївського обласного суду вiд 7 травня 1997 р., поста�новлено виселити Б. з неповнолiтньою дочкою iз зазначеногобудинку без надання iншого жилого примiщення. У задоволен�нi зустрiчного позову Б. вiдмовлено.

Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�сування судових рiшень. Президiя Миколаївського обласно�го суду визнала, що протест пiдлягає задоволенню з таких пiд�став.

Постановлюючи рiшення, суд виходив iз того, що вiдповi�дачка як колишнiй член сiм’ї власника будинку зобов’язана бу�ла вносити плату за користування жилим примiщенням та за ко�мунальнi послуги, щодо нового власника будинку вона є най�мачем i на неї поширюються положення ч. 3 ст. 168 ЖК.

З такими висновками погодилась i судова колегiя в цивiль�них справах обласного суду. Однак вони не ґрунтуються на чин�ному житловому законодавствi.

Згiдно iз ЖК в разi припинення сiмейних вiдносин iз влас�ником будинку колишнi члени його сiм’ї не втрачають правакористування займаним ними жилим примiщенням. Якщо влас�ник будинку не згоден, щоб колишнi члени сiм’ї користували�


ся жилим примiщенням безоплатно, останнi зобов’язанi платитиза нього i за комунальнi послуги нарiвнi з наймачами. Проте цене означає, що з часу припинення сiмейних стосункiв iз влас�ником будинку цi особи стають наймачами займаних ними жи�лих примiщень.

Та обставина, що особа є власником жилого примiщення, аотже, має охоронюване законом право володiти, користуватисяi розпоряджатися належним їй майном, сама по собi не можебути пiдставою для виселення iнших осiб, якi там правомiрнопроживають.

Не є пiдставою для виселення членiв сiм’ї власника будин�ку, в тому числi й колишнiх, i факт переходу права власностi набудинок до iншої особи, оскiльки їхнє право користування жи�лим примiщенням врегульоване житловим законодавством, заяким нiхто не може бути виселений iз займаного жилого примi�щення або обмежений у користуваннi ним iнакше як iз пiдстав iв порядку, передбачених ч. 3 ст. 9 ЖК.

Крiм того, постановлюючи рiшення, суд послався на Кон�ституцiю України, Закон «Про власнiсть», ч. 3 ст. 168 ЖК, якi непередбачають виселення.

За таких обставин постановленi в справi судовi рiшення пiд�лягають скасуванню як такi, що не вiдповiдають чинному зако�нодавству, а справа має бути повернена на новий розгляд досуду першої iнстанцiї в iншому складi.

Враховуючи наведене президiя Миколаївського обласногосуду постановою вiд 5 грудня 1997 р. протест заступника Голо�ви Верховного Суду України задовольнила, рiшення Вознесен�ського окружного суду та ухвалу судової колегiї в цивiльнихсправах Миколаївського обласного суду скасувала, а справу на�правила на новий розгляд1.

3.4. Ñïîðèùîäî ìiíè æèòëà

Згiдно з ч. 1 ст. 715 ЦК України за договором мiни (бар�теру) кожна iз сторiн зобов’язується передати iншiй сторонi увласнiсть один товар в обмiн на iнший. Вiдповiдно до ст. 715ЦК кожна iз сторiн, що бере участь у мiнi житла, вважається про�

214 Роздiл 3

1 Рішення Верховного Суду України. — 1999. — 20 квітня.

давцем житла, яке вона мiняє, i покупцем житла, яке вона отри�мує. До договору мiни застосовуються правила договору купiв�лi�продажу.

У Малиновський районний суд м. Одеси звернулася М. з по�зовом про визнання договору мiни квартири № 46 у буд. 23/5по вул. К. в мiстi Одесi дiйсним. Позивачка обґрунтувала своїпозовнi вимоги тим, що набула право власностi на пiдставi до�говору мiни, який оформлявся на Одеськiй товарнiй бiржi, всiiстотнi умови договору дотриманi, договiр мiни зареєстрова�но в ОМБТI та РОН м. Одеса, вiдповiдачка квартиру звiльнилаi знялася з реєстрацiйного облiку. Зараз позивачка має намiррозпорядитися належною їй квартирою, але зробити цього неможе, оскiльки вчинена мiна не була посвiдчена нотарiально.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що пiдтверджен�ням намiру сторiн i досягнення домовленостi щодо всiх iстот�них умов договору, а також змiсту умов домовленостi про пере�дачу права власностi на квартиру є договiр мiни нерухомогомайна, укладений на Одеськiй товарнiй бiржi, без наступногонотарiального посвiдчення правочину, з реєстрацiєю його в«Журнале регистрации биржевых сделок с недвижимостью».Пiсля укладення зазначеного договору його учасники повнiстювиконали його умови. Сторони виселилися з вiдповiдних квар�тир i вселилися в отриманi за договором, знятi з реєстрацiйно�го облiку за колишнiми адресами реєстрацiї, про що свiдчатьзалученi до матерiалiв справи довiдки з адресного бюро. Гро�шовi розрахунки за договором мiни не проводилися, про щосвiдчить вiдповiдний пункт договору. До укладення договорумiни нерухомого майна квартира № 46 належала на правi влас�ностi вiдповiдачцi на пiдставi договору дарування, посвiдчено�го нотарiально i зареєстрованого в МБТI м. Одеси, тому згiдноiз статтями 241, 42, 225 Цивiльного кодексу УРСР, який був чин�ним на момент вчинення правочину, вiдповiдач вправi був здiйс�нювати її вiдчуження.

На сьогоднiшнiй момент нотарiально посвiдчити договiр,вчинений на товарнiй бiржi, сторони не можуть, оскiльки вiд�повiдно до ст. 15 Закону України «Про товарну бiржу» уго�ди, зареєстрованi на бiржi, не пiдлягають нотарiальному по�свiдченню. Згiдно з ч. 2 ст. 220 ЦК, якщо сторони домовили�ся стосовно всiх iстотних умов договору, що пiдтверджуєтьсяписьмовими доказами, i вiдбулося повне або часткове вико�


нання договору, але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарi�ального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним.У цьому разi наступне нотарiальне посвiдчення договору не по�требується.

Наймач жилого примiщення має право, за згодою членiв сiм’ї,включаючи тимчасово вiдсутнiх, провести обмiн житла. Якщомiж членами сiм’ї не досягнуто згоди про обмiн, кожний з нихмає право вимагати в судовому порядку примусового обмiнужитла на житловi примiщення в рiзних будинках (квартирах).

Якщо суперечка виникла мiж членами сiм’ї, якi займаютьокрему квартиру, вiдсутнiсть згоди одного або кiлькох переїха�ти в комунальну квартиру не є пiдставою вiдмови в обмiнi, прицьому повиннi враховуватися обставини (стан здоров’я, вiк то�що), якi перешкоджають переїзду в iнше житло.

ЖК встановлено, що обмiн жилих примiщень не допуска�ється, якщо:

1) до наймача пред’явлено позов про розiрвання договорунайму жилих примiщень або визнання ордера недiйсним;

2) один з учасникiв є членом житлово�будiвельного коопе�ративу, щодо якого розглядається питання про виключення йогоз членiв кооперативу;

3) обмiн має удаваний, фiктивний характер;4) будинок, у якому знаходиться жиле примiщення, що об�

мiнюється, пiдлягає знесенню, або будинок чи жиле примiщен�ня загрожує обвалом чи пiдлягає переобладнанню для iншихцiлей, якщо є вiдповiдне рiшення компетентного органу (ч. 2ст. 58 ЖК);

5) будинок пiдлягає капiтальному ремонту з переобладнан�ням або переплануванням жилого примiщення, що обмiнюється;

6) жиле примiщення є службовим або знаходиться в гурто�житку;

7) одне з обмiнюваних примiщень знаходиться в будинкупiдприємства, установи, органiзацiї, зазначених у ч. 1 ст. 114 ЖК,крiм випадкiв, коли наймач одержав примiщення у будинку пiд�приємства, установи, органiзацiї не у зв’язку з трудовими вiдно�синами або коли наймодавець втратив право на його виселення,а також коли наймач iншого обмiнюваного примiщення перебу�ває з цим пiдприємством, установою, органiзацiєю у трудовихвiдносинах;

216 Роздiл 3

8) у зв’язку з обмiном у квартиру, в якiй проживають двоєабо бiльше наймачiв, вселяється особа, яка хворiє на тяжку формухронiчного захворювання, у зв’язку з чим не може проживати утакiй квартирi.

Обмiн жилих примiщень, здiйснений з порушенням вимогчинного законодавства України, вважається недiйсним. Визнан�ня обмiну недiйсним проводиться в судовому порядку.

К. пред’явив позов до К. Н. про примусовий обмiн жилимипримiщеннями. Позивач зазначав, що вiн є наймачем двокiм�натної квартири в м. Конотопi жилою площею 28,31 кв. м, де зним проживали вiдповiдачка зi своїм сином, Г., 1980 р. наро�дження, як члени його сiм’ї.

29 серпня 1990 р. вiн розiрвав шлюб з вiдповiдачкою, про�живання з нею в однiй квартирi стало неможливим, оскiльки вiнуже має iншу сiм’ю. Для проведення обмiну жилими примiщен�нями К. знаходив рiзнi варiанти, але вiдповiдачка вiдмовляєть�ся обмiняти двокiмнатну квартиру на двi однокiмнатнi. Зокре�ма, зараз вiн пропонує в порядку обмiну їй з сином однокiмнат�ну квартиру з жилою площею 18 кв. м.

Посилаючись на викладенi обставини, позивач просив за�довольнити його позов.

Рiшенням Конотопського мiського суду вiд 27 листопада1991 р., залишеним без змiн ухвалою судової колегiї Сумськогообласного суду вiд 6 лютого 1992 р., позов задоволено.

У протестi заступника Голови ВСУ ставиться питання про ска�сування судових рiшень.

Задовольняючи позов, мiський суд виходив з того, що пози�вач запропонував для обмiну двi однокiмнатнi квартири, якi вiд�повiдають встановленим санiтарним i технiчним вимогам, немаєнiяких перешкод для обмiну жилими примiщеннями, за яким вiд�повiдачка стане наймачем iншої квартири.

Судова колегiя обласного суду погодилась з такими виснов�ками мiського суду.

Однак з ними не можна погодитися, оскiльки вони зробленiбез повного i всебiчного з’ясування всiх обставин справи, на�лежної перевiрки доводiв i заперечень вiдповiдачки проти по�зову.

Заперечуючи проти позову, вiдповiдачка посилалась на те,що внаслiдок такого обмiну суттєво погiршаться її житловi умо�


ви. Жиле примiщення, в яке позивач пропонує їй переселитись,знаходиться на п’ятому поверсi будинку готельного типу, де не�має лiфта, а квартира сторiн — у звичайному жилому будинкуна другому поверсi. Їй i малолiтньому сину за станом здоров’ябуде важко пiднiматися на п’ятий поверх.

Позивачка додала до скарги висновок лiкарсько�консуль�тативної комiсiї, за яким їй, з врахуванням стану здоров’я, ре�комендується проживання на нижнiх поверхах жилих будинкiв,а також довiдку полiклiнiки про перебування її сина Г. на дис�пансерному облiку у кардiолога.

З матерiалiв справи вбачається, що власниками запропоно�ваних до обмiну жилих примiщень є конотопськi заводи «Мото�родеталь», «Червоний металiст» та житлово�експлуатацiйна дiль�ниця № 3.

Згiдно з п. 7 ст. 86 ЖК обмiн жилими примiщеннями не до�пускається, якщо одне з обмiнюваних примiщень знаходиться вбудинку пiдприємства, установи, органiзацiї, зазначених у ч. 1ст. 114 цього Кодексу, крiм випадкiв, коли наймач у них одер�жав жиле примiщення не у зв’язку з трудовими вiдносинамиабо коли наймодавець втратив право на його виселення, а та�кож, коли наймач iншого обмiнюваного примiщення перебуваєз цим пiдприємством, установою, органiзацiєю у трудових вiд�носинах.

При вирiшеннi спору суд мав усi обставини. Тому його вис�новок про вiдсутнiсть перешкод для обмiну жилими примiщен�нями за запропонованими позивачем варiантами не можна ви�знати обґрунтованим.

Виходячи з наведеного президiя Сумського обласного су�ду постановою вiд 4 травня 1992 р. скасувала судовi рiшення,а справу направила на новий розгляд1.

Вiдмiннiсть мiни житла вiд обмiну жилими примiщеннями,полягає в тому, що в першому випадку договiр фiксує перехiдправа власностi, а в iншому вiдбувається перехiд права корис�тування мiж наймачами жилого примiщення. Отже, є пiдставивести мову про два самостiйних види житлових договiрних пра�вовiдносин.

218 Роздiл 3

1 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. —№ 2.

Вiдмiнностi зазначених договорiв полягають також в їх нор�мативному регулюваннi. Так, у Правилах обмiну жилих при�мiщень в Українськiй РСР вказано, що норми цих правил за�стосовуються тiльки до обмiну «житловими примiщеннями вбудинках державного i громадського житлового фонду i фондужитлово�будiвельних кооперативiв». Отже, цi Правила не поши�рюються на мiну житла, яке перебуває у приватному житлово�му фондi.

Є й iншi розмежувальнi риси правовiдносин, що розгляда�ються, зокрема:

— при обмiнi жилими примiщеннями обов’язковою є наяв�нiсть ордерiв, що є пiдставою для вселення кожної iз сторiн у при�мiщення. Пiдставою для вселення за договором мiни є письмо�вий документ — договiр мiни;

— обмiн житла проводиться в бюро з обмiну жилими примi�щеннями при виконкомi мiсцевої ради або самим виконкомом.На вiдмiну вiд цього, договiр мiни житла пiдлягає нотарiально�му посвiдченню. Необхiдною також є державна реєстрацiя остан�нього;

— згода про обмiн житловими примiщеннями набирає чин�ностi з моменту одержання ордерiв (ч. 13 Правил);

— для обмiну житла з кожної сторони необхiдною є згода наце наймача та членiв його родини (у визначених випадках — щей власника житла). При мiнi потрiбна згода спiввласникiв;

— за договорами мiни сторони сплачують державне мито,чого немає при обмiнi, оскiльки не вiдбувається вiдчуження жит�ла. Винятком є обмiн житла, що перебуває у приватнiй власно�стi, на житло з державного житлового фонду. За цим змiшанимдоговором державне мито сплачується виходячи з вартостi об’єк�та житлового фонду, що перебуває у приватнiй власностi;

— за договором мiни житло можна обмiняти на будь�що.Обмiн передбачає отримання замiсть одного житла отриманнялише iншого житла, але не будь�якого майна;

— обмiн житла є передумовою для укладення договорiв най�му житла кожною iз сторiн, оскiльки їх правове становище приобмiнi зумовлене саме вiдносинами найму з власником житла.Для мiни не є необхiдними якiсь додатковi договiрнi вiдносини;

— при обмiнi житла не допускається погiршення житловихумов сторiн щодо розмiрiв житлової площi. При мiнi житла та�ка умова законодавством не передбачається.


Ватутiнським районним судом м. Києва розглядалася ци�вiльна справа сiм’ї Л. за позовом до I. про визнання недiйснимдоговору мiни трикiмнатної квартири в м. Києвi жилою площею39,6 кв. м на будинок у селi Нова Олександрiвка жилою площею23,7 кв. м. Свої вимоги про визнання договору мiни недiйснимпозивачi обґрунтовували погiршенням їх житлових умов у при�дбаному житловому будинку щодо розмiрiв жилої площi. Судпершої iнстанцiї рiшенням вiд 11 травня 1995 р. задовольнивпозов i визнав договiр мiни недiйсним. Згодом це рiшення судупершої iнстанцiї було скасовано Судовою колегiєю у цивiльнихсправах Київського мiського суду, оскiльки доводи щодо погiр�шення житлових умов сiм’ї Л. не обґрунтовувалися нормою зако�ну. Норми ж закону, якi регулюють договiр мiни (статтi 241—242Цивiльного кодексу УРСР, чинного на час розгляду справи, та�ких обмежень не мiстять)1.

Актуальним є питання визначення правової природи обмi�ну житла, що перебуває у приватнiй власностi, на житло, зайня�те особою на умовах соцiального найму.

У випадку обмiну приватного житла на таке, в якому особапроживає на умовах найму, слiд вживати поняття «обмiн жили�ми примiщеннями».

Коли йдеться про обмiн жилого примiщення, зайнятого осо�бою на умовах найму, на житло, яке перебуває у приватнiй влас�ностi, треба вести мову про змiшаний договiр з елементами мi�ни i обмiну жилими примiщеннями. Його юридичне нормуван�ня забезпечується правилами, якi стосуються кожного з об’єд�наних у ньому договiрних типiв. Тобто до такого договору за�стосовуються норми щодо як мiни, так i обмiну. Зокрема, щодожитла, яке набувається у власнiсть, застосовуються правила проперехiд права власностi, державну реєстрацiю договору тощо,встановленi у ЦК. На житло, що переходить у користування на�бувачу, треба отримати ордер, укласти договiр соцiального най�му тощо у вiдповiдностi до ЖК.

Пiдсумовуючи викладене, зазначимо таке.1. Мiна житла та обмiн жилими примiщеннями є двосто�

роннiми оплатними цивiльно�правовими договiрними вiдно�синами.

220 Роздiл 3

1 Зараз аналогічні відносини регулюються статтями 715—716 ЦК.

2. Мiну житла i обмiн жилими примiщеннями слiд вiднестидо рiзних видiв житлових договорiв, кожен з яких має окремеправове регулювання.

3. Обмiн жилого примiщення, яким користуються на умо�вах найму, на житло, що перебуває у приватнiй власностi, необ�хiдно розглядати як змiшаний договiр з елементами купiвлi�продажу.

3.5. Ñïîðèùîäî ñïàäêóâàííÿ æèòëà

Стаття 1223 ЦК встановлює, що право на спадкування ма�ють особи, визначенi в заповiтi. Частина 2 вказаної статтi за�значає, що у випадках, коли заповiт не охоплює всiєї спадщи�ни або спадкоємцi за заповiтом вiдмовляються вiд її прийнят�тя, а також у разi неохоплення заповiтом усiєї спадщини правона спадкування одержують особи, визначенi як спадкоємцi зазаконом. Право на спадкування виникає у день вiдкриття спад�щини.

Особi надається право самостiйно визначити коло осiб, якiотримують майно пiсля її смертi, та частки, що мають належатицим особам. Для цього необхiдно скласти заповiт щодо свогомайна.

Заповiт — це розпорядження фiзичної особи щодо долi сво�го майна на випадок смертi, яке повинно бути зроблено в пись�мовiй формi з нотарiальним посвiдченням (чи у прирiвнянiй доостаннього формi). За ст. 1233 ЦК заповiтом є особисте розпо�рядження фiзичної особи на випадок своєї смертi.

Оскiльки заповiт є одностороннiм правочином, нотарiус маєвстановити за вiдповiдним документом особу заявника, якийзвернувся до нотарiуса з проханням про посвiдчення заповiту.Для посвiдчення заповiту звертається лише сам заповiдач осо�бисто. Посвiдчення заповiту за дорученням не допускається.

Посвiдчення заповiту може здiйснюватись державними но�тарiальними конторами чи приватними нотарiусами.

Детально регламентується виконання заповiту. Вiдповiднодо статтi 1254 ЦК заповiдач вправi в будь�який час скасуватисвiй заповiт, склавши новий. Заповiт, складений пiзнiше, скасо�вує попереднiй заповiт повнiстю або в частинi, в якiй останнiййому суперечить. Заповiдач може скасувати або змiнити запо�


вiт, подавши про це вiдповiдну заяву у вiдповiднi нотарiальнiоргани. Якщо новий заповiт, складений заповiдачем, визнанонедiйсним, чиннiсть попереднього заповiту не вiдновлюється,крiм випадкiв, встановлених статтями 225 i 231 ЦК.

Заповiт є односторонньою угодою, на яку поширюють�ся умови його дiйсностi та пiдстави для визнання його не�дiйсним.

У червнi 2004 р. О. звернулася до суду з позовом до Г, третiособи: друга Львiвська державна нотарiальна контора, приват�ний нотарiус Б. та Ю. про визнання заповiту недiйсним.

Зазначала, що пiсля смертi 17 грудня 2003 р. її бабусi Е.,яка була матiр’ю вiдповiдачки Г, залишилось спадкове майно увиглядi квартири у м. Львовi.

Е., яка тяжко хворiла, двiчi складала заповiт щодо цiєї квар�тири. Спочатку заповiла квартиру в рiвних частках їй та вiдпо�вiдачцi Г., а 16 вересня 2003 р. за наполяганнями вiдповiдачкиЕ. змiнила заповiт та уклала новий, за яким 1/2 частину квартиримала успадкувати Г, 2/5 частини — вона, позивачка, i 1/10 час�тину — Ю.

Про цей заповiт було вiдомо всiй родинi, вiн перебував навидному мiсцi як за життя Е., так i пiд час поховання й поми�нальних днiв. Цей заповiт не викликав нi у кого заперечень.

Однак 25 травня 2004 р. вiд нотарiуса їй стало вiдомо, щоiснує заповiт Е., складений 2 грудня 2003 р., тобто за два тижнiдо смертi бабусi, та посвiдчений приватним нотарiусом. Згiдноз цим заповiтом квартиру залишено у спадок лише Г.

Вважаючи, що останнiй заповiт суперечить дiйсному воле�виявленню Е., яка вчинила його в час загострення хвороби пiдвпливом Г. та в час, коли не могла усвiдомлювати значення своїхдiй та керувати ними, позивачка просила суд визнати його не�дiйсним.

Рiшенням Залiзничного районного суду м. Львова вiд 4 бе�резня 2005 р. позов задоволено.

Ухвалою Апеляцiйного суду Львiвської областi вiд ЗО трав�ня 2005 р. рiшення суду першої iнстанцiї змiнено: виключено змотивувальної та резолютивної частини рiшення мiсцевого су�ду посилання на «вiдновлення чинностi заповiту Е. вiд 16 вере�сня 2003 р.», а в iншiй частинi рiшення суду першої iнстанцiїзалишено без змiн.

222 Роздiл 3

У касацiйнiй скарзi Г. посилалася на неправильне застосу�вання судами норм матерiального права.

Колегiя суддiв визнала, що касацiйна скарга пiдлягає задо�воленню на таких пiдставах.

Пiдчас розгляду справи судами були встановленi такi об�ставини.

Е. за життя була власницею квартири у м. Львовi.30 серпня 2003 р. Е. склала заповiт, вiдповiдно до якого її

квартира переходила у спадщину в рiвних частках онуцi О. тадочцi Г.

16 вересня 2003 р. E. склала новий заповiт, за яким 1/2 час�тину квартири мала успадкувати Г, 2/5 частини — О. i 1/10 час�тину — онук О.

2 грудня 2003 р. E. склала третiй заповiт, вiдповiдно доякого спiрну квартиру пiсля її смертi мала успадкувати Г. Дляпосвiдчення цього заповiту вiдповiдачкою до Е. було запроше�но приватного нотарiуса за мiсцем проживання спадкодавця.

17 грудня 2003 р. E. померла.Задовольняючи позов, мiсцевий суд керувався тим, що спiр�

ний заповiт не вiдображав дiйсної волi Е., був складений за на�поляганням вiдповiдачки Г. та з порушенням вимог щодо йогоформи та порядку посвiдчення.

Погодився з цим й апеляцiйний суд.Проте такi висновки судiв є безпiдставними з огляду на

таке.Обґрунтовуючи висновок про наявнiсть пiдстав для визнан�

ня заповiту недiйсним, суд першої iнстанцiї керувався положен�нями ст. 48 ЦК 1963 р., що дiяв на час виникнення спiрних пра�вовiдносин.

Проте у разi визнання угоди недiйсною на цих пiдставах судмав у рiшеннi послатися на закон чи нормативний акт, вимогамякого заповiт не вiдповiдав.

Висновок мiсцевого суду про те, що спiрний заповiт не вiдо�бражає дiйсної волi спадкодавця не є пiдставою для задо�волення позову на пiдставах ст. 48 ЦК 1963 р., оскiльки уго�ди, що суперечать волi однiєї iз сторiн, можуть бути визнанiнедiйсними на iнших пiдставах, передбачених статтями 56, 57ЦК 1963 р.

У рiшеннi мiсцевого суду таких пiдстав не наведено, а по�силання на порушення таємницi заповiту само по собi не може


бути пiдставою для визнання заповiту недiйсним, якщо вiн скла�дений вiдповiдно до волевиявлення спадкодавця.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегiя суддiв Судовоїпалати у цивiльних справах Верховного Суду України касацiйнускаргу Г. задовольнила, а справу передала на новий розгляд досуду першої iнстанцiї.


Недiйсним заповiт визнається, якщо:— був складений особою, яка не мала на це права, або був

складений з порушенням вимог щодо його форми та посвiд�чення;

— судом буде встановлено, що волевиявлення заповiдача небуло вiльним i не вiдповiдало його волi.

Недiйснiсть окремого розпорядження, що мiститься у запо�вiтi, не має наслiдком недiйсностi iншої його частини.

У разi недiйсностi заповiту спадкоємець, який за цим запо�вiтом був позбавлений права на спадкування, одержує право наспадкування за законом на загальних пiдставах.

ЦК передбачає можливiсть укладення заповiту мiж подруж�жям. Вони мають право скласти спiльний заповiт щодо об’єктiвправа спiльної сумiсної власностi. У разi його складення част�ка у правi спiльної сумiсної власностi пiсля смертi одного з по�дружжя переходить до того, хто його пережив. Пiсля смер�тi останнього право на спадкування мають особи, зазначенi по�дружжям у заповiтi. Невiд’ємною конструктивною складовоюзаповiту подружжя є не лише волевиявлення щодо переходумайна пiсля смертi померлого до того з подружжя, хто його пе�режив, а й визначення осiб, якi отримають майно пiсля смертiостаннього з подружжя.

За життя дружини та чоловiка кожен з них має право вiдмо�витися вiд спiльного заповiту. Така вiдмова посвiдчується нота�рiусом. У разi смертi одного з подружжя нотарiус накладає за�борону на вiдчуження майна, зазначеного в заповiтi.

Новелою судової практики є секретний заповiт, тобто за�повiт, який посвiдчується нотарiусом без ознайомлення з йогозмiстом. Особа, яка склала секретний заповiт, подає його в за�клеєному конвертi нотарiусу. На конвертi має бути пiдпис запо�вiдача. Нотарiус ставить на конвертi свiй посвiдчувальний на�

224 Роздiл 3

пис, скрiплює печаткою i в присутностi заповiдача кладе його вiнший конверт i опечатує.

Оскiльки за конструкцiєю секретного заповiту, наведеною уЦК, вiн має посвiдчуватись нотарiусом без ознайомлення з йогозмiстом, є певна специфiка щодо вчинення цiєї нотарiальної дiї.Тому необхiдно зазначити деякi моменти, що дозволять уник�нути можливих непорозумiнь у виглядi подальшого визнаннятакого заповiту недiйсним.

Для запобiгання цьому нотарiус має ознайомити заповiда�ча з тими елементами заповiту, якi мають бути в ньому вiдоб�раженi (склад майна, що заповiдається; найменування осiб, дояких за волею заповiдача має перейти спадщина, частки у спад�ковiй масi, якi вони мають отримати, тощо). Нотарiус повиненпересвiдчитись, що заявник знає про необхiднiсть наявностi взаповiтi зазначених елементiв i вони в секретному заповiтi, затвердженням заповiдача, присутнi. Конкретний змiст секрет�ного заповiту за таких дiй залишається невiдомим нотарiусу,що вiдповiдає вимогам ЦК. У той же час, зроблене ним засте�реження дає певнi гарантiї, що змiст секретного заповiту вiд�повiдає вимогам, якi висуваються законодавством для визнан�ня дiйсностi заповiту. Про те, що нотарiус ознайомив заповi�дача з правилами складання секретного заповiту та з пунктами,що в ньому мають бути присутнi, заповiдач повинен скластизаяву i пiдписати її.

Одержавши iнформацiю про вiдкриття спадщини, нотарiуспризначає день оголошення заповiту. Про це вiн повiдомляє чле�нiв сiм’ї та родичiв спадкодавця, якщо мiсце їх проживання йомувiдоме, або публiкує повiдомлення в пресi. Надалi, у присутно�стi заiнтересованих осiб i двох свiдкiв, нотарiус вiдкриває кон�верт, у якому зберiгався заповiт, i оголошує його. Про оголошен�ня заповiту складається протокол, який пiдписують нотарiус iсвiдки. До протоколу заноситься весь змiст заповiту.

Заповiт може складатись на користь як осiб, котрi входятьдо кола спадкоємцiв за законом, так i осiб, якi не входять до ньо�го. Також можна заповiсти майно державi або окремим держав�ним, кооперативним та iншим громадським органiзацiям.

Оскiльки заповiт може бути скасований чи змiнений заповi�дачем у будь�який момент на його розсуд, то вiн не має за життязаповiдача остаточної сили. Скасування заповiту пiдтверджуєзвернення заповiдача до нотарiальної контори з вiдповiдною за�


явою або посвiдчення нового заповiту. Останнiй заповiт скасо�вує всi попереднi. Скасування чи змiна заповiту є дiєю, що маєсуто особистий характер. Заповiт може бути складено, змiненоабо скасовано лише особисто заповiдачем. Вчинення цих дiй че�рез представникiв не допускається. Заповiдач може, на випа�док, коли зазначений у заповiтi спадкоємець помре до вiдкрит�тя спадщини або не прийме її, вказати на iншого спадкоємця(пiдпризначити спадкоємця).

З деякою умовнiстю можна провести аналогiю мiж спадко�ємцями другої черги спадкоємцiв за законом та пiдпризначе�ним спадкоємцем за заповiтом: першi успадковують лише пiс�ля спадкоємцiв першої черги за законом, другий — лише пiсляосновного спадкоємця за заповiтом. Але є й суттєва рiзниця.Пiдпризначений спадкоємець призначається заповiдачем, а ко�ло спадкоємцiв другої черги визначено законом. Пiдпризначе�ний спадкоємець, якщо вказаний у заповiтi спадкоємець помредо вiдкриття спадщини або не прийме її як спадкоємець за запо�вiтом, успадковує перш нiж будь�якi спадкоємцi за законом (завинятком осiб, котрi мають право на обов’язкову частку у спад�щинi). Якщо основний спадкоємець помре, не вiдмовившись вiдспадщини, а лише не встигнувши її прийняти, право на спадщи�ну переходить до його спадкоємцiв за законом. Якщо цi спадко�ємцi не приймуть спадщини, у спадковi права має вступати пiд�призначений спадкоємець.

Згiдно зi ст. 1237 ЦК заповiдач вправi покласти на спадко�ємця за заповiтом виконання будь�якого зобов’язання (заповi�дальний вiдказ) на користь однiєї або кiлькох осiб (вiдказоодер�жувачiв), якi набувають право вимагати його виконання. Вiдка�зоодержувачами можуть бути як особи, що входять, так i тi, щоне входять до числа спадкоємцiв за законом. Наприклад, умо�вою прийняття спадщини спадкоємцем може бути прийняттяним на себе обов’язкiв за договором довiчного утримання. У разiвiдмови вiд цього заповiдального вiдказу спадкоємець позбав�ляється не тiльки можливостi стати власником будинку, одер�жаного заповiдачем за договором довiчного утримання, а й усьо�го спадкового майна, що йому мало надiйти за заповiтом. Аджеприйняття спадщини без виконання умови спадкоємця немож�ливо i свiдчить про вiдмову спадкоємця вiд спадкування.

Спадкоємець, на якого покладено заповiдачем виконаннязаповiдального вiдказу, зобов’язаний виконати його лише в ме�

226 Роздiл 3

жах дiйсної вартостi спадкового майна, що перейшло до нього.Якщо заповiдальний вiдказ перевищує вартiсть успадковано�го спадкоємцем майна, у цiй частинi вiн буде недiйсним. У разiсмертi спадкоємця, на якого покладено виконання заповiдаль�ного вiдказу, або в разi неприйняття ним спадщини зобов’язан�ня з виконання заповiдального вiдказу не переходять до спад�коємцiв за законом.

Вiдказоодержувачами можуть бути особи, якi входять, а та�кож тi, якi не входять до числа спадкоємцiв за законом.

Предметом заповiдального вiдказу, згiдно зi ст. 1238 ЦК,може бути передання вiдказоодержувачу у власнiсть або за iн�шим речовим правом майнового права або речi, що входить абоне входить до складу спадщини. На спадкоємця, до якого пере�ходить жилий будинок, квартира або iнше рухоме або нерухо�ме майно, заповiдач має право покласти обов’язок надати iншiйособi право користування ними. Таке право зберiгає чиннiсть уразi наступної змiни їх власника. Право користування жилимбудинком, квартирою, одержане за заповiдальним вiдказом, єтаким, що не вiдчужується, не передається i не переходить доспадкоємцiв вiдказоодержувача. Право користування жилим бу�динком, квартирою або iншою будiвлею, надане вiдказоодержу�вачу, не є пiдставою для самостiйного права проживання в нихчленiв його сiм’ї, якщо у заповiтi не зазначено iнше. Заповiдаль�ний вiдказ втрачає чиннiсть у разi смертi вiдказоодержувача, щосталася до вiдкриття спадщини.

Спадкування за законом має мiсце, коли i оскiльки воно незмiнено заповiтом. Тобто, якщо спадкодавець не висловив окре�мо у заповiтi свою волю щодо долi всього чи частини свого май�на пiсля смертi або спадкоємець за заповiтом помер ранiше вiд�криття спадщини, або заповiт визнано недiйсним, спадкуватимають особи, якi є спадкоємцями за законом.

Фiзичнi особи, якi є спадкоємцями за законом, вiдповiднодо того, хто з них ранiше iнших має право на спадкування, подi�ляються на черги. Спадкоємцi, вiднесенi законом до однiєї черги,нiяких переваг один перед iншим не мають, а спадкова маса, щоприпадає на спадкоємцiв цiєї черги, подiляється мiж ними врiвних частках (крiм предметiв звичайної домашньої обстанов�ки та вжитку). Слiд зазначити, що у тому разi, коли майно (на�приклад будинок) нажите подружжям у зареєстрованому шлю�бi, до спадкової маси має бути вiднесена лише та частина цього


майна, що належала саме померлому з подружжя. Такий подiлне позбавляє iншого з подружжя права на спадкування пiсля по�мерлого видiленої частини майна померлого.

У ЦК значно розширено коло спадкоємцiв за законом, щопризведе, за думкою розробникiв Кодексу1 до зменшення кiль�костi заповiтiв, спрямованих на перешкоду переходу майна додержави, яку виключено з числа спадкоємцiв за законом. У ново�му ЦК вiдновлюється для вжитку в українськiй правовiй лек�сицi термiн «вiдумерлiсть» спадщини. ЦК вкладає у цей термiнтакий правовий змiст: якщо спадкоємцiв немає, майно може бу�ти визнане вiдумерлим за рiшенням суду i, отже, лише як такепередане державi.

У зв’язку iз запитами державних податкових iнспекцiй щодоправильностi застосування на практицi п. 16 Iнструкцiї про по�рядок облiку, оцiнки й реалiзацiї конфiскованого, безхазяйно�го майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у влас�нiсть держави, та скарбiв, затвердженої наказом Головної дер�жавної податкової iнспекцiї України вiд 8 червня 1993 р. № 20,остання листом «Про реалiзацiю майна, що за правом спадко�ємства перейшло у власнiсть держави» вiд 9 вересня 1996 р.№ 11�213/10�5961 роз’яснила таке.

Будiвлi (в тому числi жилi будинки) i споруди та їх частинибезоплатно передаються у комунальну власнiсть тiльки у ви�падках, коли вони належали до комунальної власностi i не вiд�чужувались з державного житлового фонду на користь грома�дян України (приватизовувались, викуповувались тощо), якщоiнше не передбачено законодавством.

Усi види майна, якi були у власностi громадян i за правомспадкоємства перейшли у власнiсть держави, пiдлягають облiку,оцiнцi i реалiзацiї у порядку, передбаченому вказаною Iнструк�цiєю. До розробки нового порядку i внесення змiн до цiєї Iн�струкцiї рекомендовано безхазяйнi та спадковi будiвлi, кварти�ри, споруди реалiзовувати через аукцiони, торги за ринковимицiнами з обов’язковим зарахуванням виручених коштiв до дер�жавного бюджету.

Нерухоме майно, що за правом спадкоємства стало власнiс�тю держави, може бути викуплено мiсцевими радами за дiючи�

228 Роздiл 3

1 Українське право. — Число 2 (4). — 1996. — С. 20—22.

ми ринковими цiнами для наступної реалiзацiї громадянам, якiпотребують полiпшення житлових умов.

ЦК України встановлює черговiсть спадкування.У першу чергу право на спадкування за законом мають дiти

спадкодавця, у тому числi зачатi за життя спадкодавця та наро�дженi пiсля його смертi, той з подружжя, який його пережив, табатьки.

У груднi 2005 р. М. Д. пред’явила позов до вiдповiдачiв провизнання права власностi на 1/2 частину спiльного майна та ви�знання права на спадщину за законом.

Позивачка зазначала, що з 6 грудня 2003 р. вона пере�бувала в зареєстрованому шлюбi з М. Ч., вiд якого 29 жовтня2004 р. народила доньку, В. Ч. До народження доньки М. Ч. по�мер. Крiм того, з 23 березня 1988 р. по 2001 р. М. Ч. перебуваву зареєстрованому шлюбi з Ф. Ч., вiд якої вiн має сина, I. Ч. Пiдчас першого шлюбу М. Ч. разом з Ф. Ч. на сiм’ю з трьох осiботримали двокiмнатну квартиру�1, яку 4 липня 1998 р. обмiнялиза договором мiни на трикiмнатну квартиру�2. Пiсля розiрван�ня шлюбу М. Ч. домовився з вiдповiдачкою про те, що вiн за�безпечує її житлом, а вона дає згоду на переведення на ньогоправа власностi на трикiмнатну квартиру�2. Тому М. Ч. придбавдля вiдповiдачки та сина квартиру�3.

М. Ч. почав займатися переводом права власностi на квар�тиру�2, але завершити цього не змiг, оскiльки раптово захворiвi помер. Оскiльки вiн мав право на 1/2 частину спiльного май�на, набутого пiд час шлюбу з вiдповiдачкою, але не встиг цеправо юридично закрiпити за собою, позивачка просила судвизнати право власностi за М. Ч. на 1/2 частину квартари�2, атакож визнати за нею та її дочкою право на спадщину за зако�ном пiсля смертi її чоловiка на 1/4 частину квартири за кож�ною з них.

Рiшенням районного суду вiд 13 квiтня 2006 р. позов за�доволено.

В апеляцiйнiй скарзi вiдповiдачка, Ф. Ч., у своїх iнтересахта в iнтересах неповнолiтнього I. Ч. просила рiшення суду ска�сувати та постановити нове.

Розглянувши справу в межах доводiв апеляцiйної скарги,колегiя суддiв вирiшила, що апеляцiйна скарга пiдлягає част�ковому задоволенню з таких пiдстав.


Згiдно зi ст. 22 Кодексу про шлюб та сiм’ю України майно,нажите подружжям за час шлюбу, є його спiльною сумiсноювласнiстю. Кожен з подружжя має рiвнi права на володiння, ко�ристування i розпорядження цим майном.

З матерiалiв справи вбачається, що вiдповiдачка є першоюдружиною М. Ч., з котрим перебувала у зареєстрованому шлюбiз 23 березня 1988 р., який рiшенням районного суду вiд 23 лис�топада 2001 р. було розiрвано.

У перiод шлюбу вiдповiдачцi на сiм’ю з трьох осiб (М. Д.,М. Ч. та їх сина) надано двокiмнатну кооперативну квартиру�1.

8 квiтня 1998 р. подружжям була сплачена повна балансо�ва вартiсть квартири, i 7 травня 1998 р. вiдповiдачцi як членужитлового кооперативу видано свiдоцтво про право власностiна дану квартиру.

Згiдно з договором мiни вiд 4 липня 1998 р. Ф. Ч., перебу�ваючи у шлюбi, провела обмiн вказаної двокiмнатної квартири�1на трикiмнатну квартиру�2.

Суд дiйшов правильного висновку, що зазначенi квартиринабутi подружжям за час шлюбу i належали вiдповiдачцi та М. Ч.на правi спiльної сумiсної власностi. Кожний з подружжя буввласником 1/2 частини квартири�2.

Судом також встановлено, що 6 грудня 2003 р. М. Ч. всту�пив у новий зареєстрований шлюб з позивачкою М. Д.

6 жовтня 2004 р. М. Ч. помер. Пiсля його смертi, 29 жовтня2004 р., народилася дочка, В. Ч.

Згiдно зi ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спад�кування за законом мають дiти спадкодавця, у тому числi зачатiза життя спадкодавця та народженi пiсля його смертi, той з по�дружжя, хто його пережив, та батьки.

Спадковим майном є 1/2 частина квартири�2.Спадкоємцями першої черги є позивачка та її неповнолiтня

дочка В. Ч., мати та батько М. Ч. i син вiд першого шлюбу — I. Ч.,а тому частка кожного з них у спадщинi становить 1/10 частиниквартири (1/2 : 5 = 1/10).

Враховуючи, що батьки спадкодавця — вiдповiдачi I. Ф. таЄ. Ч. вiд прийняття спадщини вiдмовилися на користь М. Д.,частка позивачки дорiвнює 3/10 частини квартири.

Суд першої iнстанцiї дiйшов правильного висновку, що син,I. Ч., також має право на спадщину за законом, проте, задо�вольняючи вимоги позивачки про визнання за нею та за її доч�

230 Роздiл 3

кою права на спадщину за законом пiсля смертi її чоловiка по1/4 частинi квартири за кожною з них, це право не врахував.

З огляду на викладене колегiя суддiв вирiшила рiшення су�ду змiнити, визнавши право на спадщину за законом пiсля смер�тi М. Ч.: за М. Д. — на 3/10 частини квартири�2 та за неповно�лiтньою В. Ч. — на 1/10 частину цiєї квартири.

Вiдповiдачка, Ф. Ч., не позбавлена можливостi в установле�ному законом порядку оформити право неповнолiтнього сина,I. Ч., на спадщину за законом.

Iз рiшення суду пiдлягає виключенню визнання за М. Ч. пра�ва власностi на 1/2 частину спiрної квартири, оскiльки данаобставина не має правового значення.

5 червня 2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiльнихсправах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила частково апе�ляцiйну скаргу Ф. Ч. в її iнтересах та в iнтересах неповнолiт�нього I. Ч.

Рiшення районного суду вiд 13 квiтня 2006 р. змiнено. Виклю�чено з рiшення визнання за М. Ч. права власностi на 1/2 части�ну квартири�2.

Визнано право на спадщину за законом пiсля смертi М. Ч.: заМ. Д. — на 3/10 частини квартири�2 та за В. Ч. — на 1/10 час�тину квартири�2.

У рештi рiшення районного суду залишено без змiн1.

Дещо по�новому у ЦК врегульовано питання спадкуванняза правом представлення:

— онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спад�щини, яка належала б за законом їхнiм батьковi, матерi (дiдовi,бабi), якби вони були живими на момент вiдкриття спадщини;

— прабаба, прадiд спадкують ту частку спадщини, яка на�лежала б за законом їхнiм дiтям (бабi, дiдовi спадкодавця), якбивони були живими на момент вiдкриття спадщини;

— племiнники спадкодавця спадкують ту частку спадщини,яка належала б за законом їхнiм батьковi, матерi (братовi абосестрi спадкодавця), якби вони були живими на момент вiдкрит�тя спадщини;

— двоюрiднi брати та сестри спадкодавця спадкують ту част�ку спадщини, яка належала б за законом їхнiм батьковi, матерi


1 Юридичний вісник України. — 2006. — № 36. — 9—15 вересня. — С. 14.

(дядьковi та тiтцi спадкодавця), якби вони були живими на мо�мент вiдкриття спадщини.

При спадкуваннi по прямiй низхiднiй лiнiї право представ�лення дiє без обмеження за ступенем спорiднення.

Також змiнено пiдхiд до порядку прийняття спадщини. Про�понується розмежовувати спадкоємцiв на тих, якi проживали, iна тих, якi не проживали iз спадковдавцем. Першi вважаютьсятакими, що прийняли спадщину, якщо не заявили про вiдмовувiд неї, для других передбачається подання заяви до нотарiусапро згоду прийняти спадщину. Зазначена законодавча новеласприятиме усуненню судових спорiв щодо прийняття спадщи�ни шляхом реального вступу у володiння нею1.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 1258 ЦК спадкоємцi одержують правона спадкування по черзi. Вiдповiдно до статтi 1264 цього ж Кодек�су в четверту чергу право на спадкування за законом мають осо�би, якi проживали зi спадкодавцем однiєю родиною не меншеп’яти рокiв до моменту вiдкриття спадщини.

Гр�н В. звернувся до суду з позовом до Днiпровськоїрайонної в м. Києвi державної адмiнiстрацiї, Дочiрнього пiд�приємства по експлуатацiї та ремонту житлового фонду таоб’єктiв соцiально�побутового призначення «Е», в якому про�сить визнати його спадкоємцем за законом четвертої черги направо спадкування майна, яке належало спадкодавцю, гр�ну З.,який помер 20 липня 2004 р., а саме квартири в м. Києвi, поси�лаючись на те, що покiйний гр�н З. проживав за вищевказаноюадресою у квартирi, яка розташована сумiжно з квартирою,в якiй тимчасово мешкає його (позивача) сiм’я з 3�х осiб (вiн,його дружина та неповнолiтнiй син) з березня 1993 р. з дозво�лу власника цiєї квартири, гр�на Г. Оскiльки гр�н З. з 1987 р.хворiв на цукровий дiабет, у нього виникла потреба, щоб хтосьпро нього пiклувався, допомагав йому та пiдтримував у веденнiдомашнього господарства, в тому числi по догляду за птахами.А тому з 1998 р. позивач зi своєю сiм’єю та гр�ном З. почаливести спiльне господарство, разом харчувалися, облаштовува�ли житло, ремонтували його, установили за спiльнi кошти пе�регородку до загального коридору та додатковi дверi, придба�ли телевiзор тощо. А починаючи з 2000 р. позивач, за згодою

232 Роздiл 3

1 Юридичний вісник України. — 2006. — № 36. — 9—15 вересня. — С. 14.

своєї дружини та на прохання гр�на З., став жити у квартирiгр�на З., де було облаштовано його спальне мiсце i куди вiн пе�ренiс майже всi свої речi. Допомагав гр�ну З. у веденнi домаш�нього господарства; коли гр�н З. перебував влiтку 2003 р. налiкуваннi в лiкарнi, вiдвiдував його та приносив лiки та їжу.Пiсля смертi гр�на З. позивач здiйснив його поховання, отри�мав компенсацiю на поховання, i пiсля смертi гр�на З. вiн та�кож проживає в квартирi в м. Києвi. Вважає, що, оскiльки вiн згр�ном З. прожив однiєю сiм’єю понад 5 рокiв до часу вiдкриттяспадщини, то його може бути визнано спадкоємцем 4�ї черги зазаконом.

Представники вiдповiдачiв — Днiпровської районної вм. Києвi державної адмiнiстрацiї та Дочiрнього пiдприємствапо експлуатацiї i ремонту житлового фонду та об’єктiв соцiаль�но�побутового призначення «Е», яке було залучено в якостiспiввiдповiдача, проти позову заперечили та вказали, що по�зов є безпiдставним, оскiльки позивачем не надано будь�якихдоказiв сумiсного проживання та ведення спiльного господар�ства разом iз гр�ном З. За життя гр�н З. не звертався до ЖРЕО збудь�якими заявами про реєстрацiю гр�на В. у спiрнiй кварти�рi, не склав заповiту на iм’я гр�на В. Квартирна плата та кому�нальнi послуги нараховувались по спiрнiй квартирi на одну осо�бу — гр�на З.

Суд, вивчивши матерiали справи, встановив, що спiрною єоднокiмнатна iзольована квартира в м. Києвi загальною площею29,4 кв. м., яка належала на правi приватної власностi гр�ну З.(що пiдтверджується свiдоцтвом про право власностi на житловiд 24 вересня 2003 р.), яку гр�н З. отримав на пiдставi ордера4949 серiя Б 23 сiчня 1987 р. на одну особу (на себе).

Вiдповiдно до довiдки ЖУ «Л» ДП «Е» вiд 6 червня 2005 р.за № 2719 iнвентарна вартiсть зазначеної квартири становить3509,18 грн.

У данiй квартирi гр�н З. був прописаний один, що пiдтвер�джується довiдкою ЖУ «Л» ДП «Е» вiд 7 липня 2005 р. за № 1173;виписаний з неї 15 жовтня 2004 р. у зв’язку зi смертю.

Помер гр�н З. 20 липня 2004 р., що пiдтверджується свiдоц�твом про його смерть.

За довiдкою ф. 3 вiд 5 травня 2005 р. за № 2074, виданоюЖУ «Л», на даний час у спiрнiй квартирi нiхто не зареєстро�ваний.


За довiдкою за ф. 3 вiд 17 лютого 2005 р. № 149, виданоюЦентром Державного санiтарно�епiдемiологiчного нагляду Украї�ни, позивач у справi, гр�н В., разом iз сiм’єю (дружина та непов�нолiтнiй син) зареєстрованi за iншою адресою в м. Києвi.

Згiдно з довiдкою 7�ї Київської держнотконтори вiд 14 квiт�ня 2005 р. за № 1206/2�27, спадкова справа щодо майна гр�наЗ., померлого 20 липня 2004 р., не заводилася.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 1258 ЦК спадкоємцi одержують пра�во на спадкування почергово.

Згiдно зi ст. 1264 цього Кодексу право на спадкування зазаконом в четверту чергу мають особи, якi проживали зi спад�кодавцем однiєю сiм’єю не менш як п’ять рокiв до часу вiдкрит�тя спадщини.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 1220 ЦК, часом вiдкриття спадщиниє день смертi особи або день, з якого вона оголошується по�мерлою.

З пояснень у судовому засiданнi позивача, гр�на В., вба�чається, що його сiм’я та гр�н З. з лiта 1998 року стали прожи�вати однiєю сiм’єю, харчувалися, святкували свята, дружина пра�ла речi гр�на З.

Суд вважає, що цi свiдчення не отримали пiдтвердження всудовому засiданнi, оскiльки позивачем не надано будь�якихдоказiв щодо проживання з гр�ном З. однiєю сiм’єю саме з вка�заного часу. Свiдчення свiдкiв з боку позивача — гр�на П.,гр�ки К., гр�на Г, гр�ки В. про проживання сiм’ї гр�на В. разом iзгр�ном З. суд не бере до уваги, оскiльки свiдок П. конкретно прообставини справи нiчого не мiг пояснити суду, свiдок К. взагалiвказала, що про всi обставини вона знає зi слiв дружини гр�наВ. — гр�ки В., крiм того, в квартирi гр�на З. вона була лише одинраз i не бачила там гр�на В., а свiдки у справi — гр�ка В., дру�жина позивача В., та свiдок Г., двоюрiдний брат дружини пози�вача, є заiнтересованими особами у справi i не можуть свiдчитина користь позивача, оскiльки перебувають з ним у родиннихстосунках.

Iншi свiдки — працiвники ЖУ «Л», сусiди та iн. у своїх по�казаннях навели факти, якi свiдчать про те, що позивач, постiйноу квартирi гр�на З. не проживав. Цi свiдчення суд прийняв доуваги, оскiльки вони давалися особами, не заiнтересованими урезультатi розгляду справи.

234 Роздiл 3

За вищевказаних обставин суд дiйшов висновку, що позовгр�на В. не пiдлягає задоволенню, оскiльки не наведено дока�зiв проживання гр�на В. разом з гр�ном З. однiєю сiм’єю не меншп’яти рокiв до часу вiдкриття спадщини1.

До числа обов’язкових спадкоємцiв за законом вiдносятьсянеповнолiтнi або непрацездатнi дiти спадкодавця, а також непра�цездатнi дружина, батьки або утриманцi померлого незалежновiд заповiту. Вони спадкують половину частки, яка належала бкожному з них у разi спадкування за законом (обов’язкова част�ка). До обов’язкової частки у спадщинi зараховується вартiстьречей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартiсть за�повiдального вiдказу, встановленого на користь особи, яка маєправо на обов’язкову частку, а також вартiсть iнших речей та май�нових прав, якi перейшли до неї як до спадкоємця. Стаття 1241ЦК України надає можливiсть суду зменшувати розмiр обов’яз�кової частки у спадщинi з урахуванням вiдносин мiж цими спад�коємцями та спадкодавцем, а також iнших обставин, якi маютьiстотне значення.

Не мають права стати спадкоємцями нi за законом, нi за за�повiтом особи, якi навмисно позбавили життя спадкодавця абокого�небудь iз спадкоємцiв або зробили замах на їхнє життя. Цеправило не застосовується до особи, яка вчинила замах на спад�кодавця, але спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив їїсвоїм спадкоємцем за законом.

Також не мають права стати спадкоємцями:— особи, якi умисно перешкоджали спадкодавцевi скласти

заповiт, внести до нього змiни або скасувати заповiт i цим спри�яли виникненню права на спадкування у них самих чи у iншихосiб або сприяли збiльшенню їхньої частки у спадщинi;

— батьки пiсля дитини, щодо якої вони були позбавленi бать�кiвських прав, i їхнi права не були поновленi на час вiдкриттяспадщини, а також батьки (усиновлювачi), повнолiтнi дiти (уси�новленi) та iншi особи, якi ухилялися вiд виконання обов’язкущодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановленасудом;


1 Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2005 р.Справа № 2�8147/2005 // Юридична практика. Судовий випуск. — 2006. —23 травня. — С. 17.

— одна пiсля одної особи, шлюб мiж якими є недiйсним абовизнаний таким за рiшенням суду;

— особа, визнана судом такою, що ухилялася вiд надання до�помоги спадкодавцевi, який через похилий вiк, тяжку хворобуабо калiцтво був у безпорадному станi.

ЦК прямо передбачає державну реєстрацiю прийняття спад�щини, якщо у складi спадщини, яку прийняв спадкоємець, єнерухоме майно. Спадкоємець зобов’язаний зареєструвати свi�доцтво про право на спадщину в органах, що здiйснюють дер�жавну реєстрацiю. Право власностi у спадкоємця на нерухомемайно виникає з моменту державної реєстрацiї.

Стаття 1268 ЦК регламентує прийняття спадщини. Згiдно знею спадкоємець за заповiтом чи за законом має право прийня�ти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняттяспадщини з умовою чи iз застереженням. Вiдповiдно до п. 111Iнструкцiї про порядок вчинення нотарiальних дiй нотарiусамиУкраїни прийняття чи вiдмова вiд спадщини можуть мати мiс�це стосовно всього успадкованого майна. Спадкоємець не можеприйняти одну частку спадщини, а вiд решти вiдмовитись. Прий�няття частки спадщини свiдчить, що прийнята вся спадщина.З наведеного правила випливає таке.

1. Якщо спадкоємець проживав в успадкованому будинкупiд час вiдкриття спадщини чи в будь�який час протягом шестимiсяцiв пiсля цього, це означає фактичне прийняття ним всiєїналежної йому частини спадщини, про яку вiн знав чи навiть незнав.

2. Якщо в заявi на прийняття спадщини спадкоємець вкаже,що вiн приймає пiсля спадкодавця певне майно, це свiдчить проприйняття ним усiєї належної йому за законом (заповiтом) час�тини спадкового майна, навiть якщо вiн не перелiчив будь�яке знього у заявi.

Спадкоємець, який постiйно проживав разом iз спадкодав�цем i проживає з ним на час вiдкриття спадщини, вважаєтьсятаким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленогостроку вiн не заявив про вiдмову вiд неї. Стосовно житла, якевходить до спадкової маси, про фактичне прийняття спадщи�ни можуть свiдчити такi дiї: спадкоємець у встановленi стро�ки пiсля вiдкриття спадщини вселяється в це житло чи на мо�мент вiдкриття спадщини вже проживає в ньому, робить ре�

236 Роздiл 3

монт, обробляє присадибну дiлянку, сплачує комунальнi послугитощо.

Якщо спадкодавцю на правi приватної власностi належалаполовина будинку, то, вiдповiдно, пiсля його смертi вона вхо�дить до спадкової маси. Згiдно зi ст. 1268 ЦК спадкоємець, якийпостiйно проживав разом iз спадкодавцем на час вiдкриття спад�щини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягомстроку, встановленого ст. 1270 ЦК, вiн не заявив про вiдмовувiд неї. Незалежно вiд часу прийняття спадщини вона належитьспадкоємцевi з часу вiдкриття спадщини.

У жовтнi 2003 р. Г. звернулася до суду з позовом до Ю. провизнання права власностi па 1/2 частину квартири № 5, щоскладається з двох кiмнат жилою площею 33,2 м2 (11,9 i 21,3 м2)та загальною площею 48,3 м2. Свої вимоги обґрунтовувала тим,що 22 грудня 2002 р. померли I. та О. — власники зазначеноїквартири в рiвних частинах. Як спадкоємець за заповiтом вiд18 червня 2000 р. позивачка фактично вступила в управлiннята володiння квартирою (розпочала ремонт, сплатила частинузаборгованостi за комунальнi послуги), хоча в шестимiсячнийтермiн пiсля вiдкриття спадщини в Шiстнадцятiй Київськiй дер�жавнiй нотарiальнiй конторi заяву про прийняття спадщини по�мерлого не прийняли у зв’язку з вiдсутнiстю необхiдних доку�ментiв. Вiдповiдач у передбачений законом строк спадщину неприйняв.

Рiшенням Голосiївського районного суду м. Києва вiд 24 жовт�ня 2003 р. позов задоволено. За Г. визнано право власностi на1/2 частину спiрної квартири та скасовано реєстрацiю мiсцяпроживання вiдповiдача.

Ухвалою Голосiївського районного суду м. Києва вiд 16 груд�ня 2003 р. вiдповiдачу поновлено строк на апеляцiйне оскар�ження зазначеного рiшення суду.

25 грудня 2003 р. вiдповiдач Ю. звернувся до суду iз заявоюпро перегляд рiшення Голосiївського районного суду м. Києвавiд 24 жовтня 2003 р. у зв’язку з нововиявленими обставинами(позивачка до Шiстнадцятої Київської державної нотарiальноїконтори не зверталася, а вiн 13 грудня 2003 р. отримав у цiйконторi свiдоцтво про право власностi на 1/2, частину спiрноїквартири як спадкоємець за законом) та подав заяву про повер�нення апеляцiйної скарги.


Ухвалою Голосiївського районного суду м. Києва вiд 29 груд�ня 2003 р. заяву вiдповiдача задоволено, а рiшення суду вiд24 жовтня 2003 р. скасовано.

У лютому 2004 р. як третя особа iз самостiйними вимогамиу своїх iнтересах i в iнтересах малолiтнього сина А., 1996 р. н.,у справу вступила С.А. i просила вселити її та сина в спiрну квар�тиру; встановити порядок користування квартирою; видiлити вкористування жилу кiмнату площею 21 м2; зобов’язати експлуата�цiйну службу укласти з нею договiр утримання половини квар�тири; вирiшити питання мiсця проживання її та сина; визнатинедiйсним свiдоцтво про право на спадщину за законом, вида�не на iм’я вiдповiдача.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 1/2 частину спiрноїквартири вона купила для себе та сина в позивачки Г. 1 травня2003 р. згiдно з укладеним у простiй письмовiй формi догово�ром, а 10 грудня 2003 р. — згiдно з нотарiально посвiдченимдоговором.

У березнi 2004 р. Ю. звернувся iз зустрiчним позовом до Г.,С.А. i С. про визнання недiйсним заповiту О. вiд 18 червня 2000 р.на 1/2 частину спiрної квартири на користь Г., договору купiв�лi�продажу цiєї частини квартири С.А. вiд 10 грудня 2003 р. тавизнання за ним права власностi на цю частину квартири в по�рядку спадкування за законом. Свої вимоги обґрунтовував тим,що з дитинства проживав у спiрнiй квартирi, його вихованнямзаймалася бабуся — I., та її чоловiк — О., у їхньому помешкан�нi вiн зареєстрований. 22 грудня 2002 р. внаслiдок пожежi уквартирi бабуся та її чоловiк померли. 8 сiчня 2003 р. за йогозаявою наказом начальника Конча�Заспiвського дорожньо�екс�плуатацiйного управлiння Київського облавтодору особовий ра�хунок переведено на нього як особу, яка проживає у спiрнiйквартирi, разом iз заборгованiстю в розмiрi 2804 грн 54 коп.станом на 1 сiчня 2003 р. Пiсля пожежi вiн установив новi вхiд�нi дверi, демонтував пошкодженi частини квартири, розпочавремонт кухнi. До липня 2003 р. квартирою, крiм нього, нiхто нецiкавився. Коли вiн повернувся в серпнi 2003 р. з вiдряджен�ня, то побачив, що в дверях квартири встановлений новий за�мок i в нiй перебувають вiдповiдачi.

Як пояснили С.А. i С., вони управляють квартирою за дору�ченням власника. Пiсля того як вiдповiдачi залишили помеш�

238 Роздiл 3

кання, вiн установив свiй замок, позбавивши їх доступу до квар�тири.

Г. у передбачений законом строк в управлiння спадковиммайном не вступила, а лише 2 липня 2003 р. отримала дублiкатзаповiту.

Заповiт вiд iменi О. вважає пiдробленим, складеним не ним,а також таким, що не вiдповiдає волi спадкодавця i нiкчемним.

Як особа, яка проживала однiєю сiм’єю зi спадкодавцемдо часу вiдкриття спадщини бiльше п’яти рокiв, вiн є спадко�ємцем за правилами ч. 2 ст. 1264 ЦК, оскiльки спадщина пiслясмертi О. до набуття чинностi зазначеним Кодексом не булаприйнята.

Позивачка Г. права власностi на день продажу половиниспiрної квартири не набула, а тому згiдно зi статтями 203, 215,568 ЦК цей договiр купiвлi�продажу є недiйсним. С.А. не є доб�росовiсним набувачем, оскiльки до укладення договору вiн по�вiдомив С. особисто про оскарження ним судового рiшення,яким за позивачкою визнано право власностi.

Рiшенням Голосiївського районного суду м. Києва вiд 13 черв�ня 2005 р. позов Ю. задоволено, а в задоволеннi позовiв Г. iС.А. вiдмовлено. Постановлено визнати за Ю. право власностiна 1/2 частину квартири № 5 у порядку спадкування за зако�ном частини О. Визнано недiйсними виправлення, внесенi дозаповiту О. вiд 18 червня 2006 р. на користь Г. приватним но�тарiусом Київського мiського нотарiального округу К. стосов�но адреси квартири, що заповiдається. Визнано недiйсним за�повiт, складений 18 червня 2000 р. вiд iменi О. на користь Г.Визнано недiйсним договiр купiвлi�продажу 1/2 частини за�значеної квартири, укладений 10 грудня 2003 р. мiж Г. в осо�бi С. i С.А., посвiдчений приватним нотарiусом Київського мiсь�кого нотарiального округу А. Стягнуто з Г. на користь С.А.42 880 грн.

Рiшенням Апеляцiйного суду м. Києва вiд 21 грудня 2005 р.зазначене рiшення скасовано та постановлено нове, яким по�зов Г. задоволено, позов С.А. задоволено частково, а в задово�леннi позову Ю. вiдмовлено. Постановлено визнати за Г. правовласностi на 1/2 частину спiрної квартири в порядку спадку�вання за заповiтом О. Вселено С.А. разом iз малолiтнiм синому спiрну квартиру. Встановлено порядок користування кварти�рою: у користування С.А. та її сина видiлено кiмнату площею


21,3 м2, а в користування Ю. — кiмнату площею 11,9 м2. Загаль�нi примiщення залишено в спiльному користуваннi власникiв.Зобов’язано Ю. не чинити спiввласницi перешкоди в користу�ваннi квартирою.

У касацiйнiй скарзi Ю. порушив питання про скасування рi�шення суду апеляцiйної iнстанцiї i залишення без змiн рiшеннямiсцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судомнорм матерiального та процесуального права. Зокрема, скарж�ник указує на порушення ст. 215 ЦПКу зв’язку з вiдсутнiстюправового обґрунтування рiшення в частинi висновку про вiд�сутнiсть порушення його права на спадщину, ненадання оцiнкидоводам щодо незаконностi заповiту на iм’я позивачки та дого�вору вiдчуження нею частини квартири.

Касацiйна скарга пiдлягає частковому задоволенню з такихпiдстав.

Вiдмовляючи Ю. у задоволеннi зустрiчного позову, апеля�цiйна iнстанцiя виходила з того, що iз загальних принципiв су�дочинства вiн не має права вимоги щодо визнання недiйснимиправочинiв, що стосуються спадкування частки О. i договорiввiдчуження цiєї частки.

Проте такi висновки не обґрунтованi законом та спросто�вуються фактами про те, що Ю. проживав у спiрнiй кварти�рi як член сiм’ї власникiв i пiсля вiдкриття 22 грудня 2002 р.спадщини вже 8 сiчня 2003 р. особовий рахунок на квартируз боргами був переведений па нього, а пiзнiше Ю. отримавсвiдоцтво про право власностi на частину цiєї квартири за за�коном.

Оспорюючи факт складення заповiту О. вiд 18 червня 2000 р.,данi про занесення якого до алфавiтної книги облiку заповiтiввiдсутнi, та прийняття спадщини Г, яка 2 липня 2003 р. отрима�ла дублiкат спiрного заповiту, апеляцiйна iнстанцiя на пору�шення зазначених норм процесуального права не вказала мо�тивiв, з яких вона вважає встановленими їх вiдсутнiсть.

Крiм того, оскiльки виник спiр про дiйснiсть заповiту та про�пуск установленого законом строку на прийняття частини спа�дщини, мiсцевому суду слiд було залучити до участi у справi всилу вимог ст. 555 ЦК 1963 р. державу.

Як мiсцевим судом, так й апеляцiйним судом допущено по�рушення норм процесуального законодавства, якi призвелидо неправильного вирiшення справи, тому в силу вимог ч. 2

240 Роздiл 3

ст. 338 ЦПК постановленi судовi рiшення пiдлягають скасу�ванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої iн�станцiї.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 22 листопада 2006 р.).

Iснування вказаних обставин не виключає факультативноїможливостi для спадкоємця пiсля вiдкриття спадщини податив нотарiальну контору заяву її про прийняття. Цим спадкоємецьлише пiдтверджує свою волю щодо прийняття спадщини. Пiд�твердженням фактичного вступу спадкоємця в управлiння абоволодiння спадковим житлом можуть бути, наприклад, довiдкажитлово�експлуатацiйної органiзацiї, правлiння житлово�будi�вельного кооперативу, мiсцевого виконкому чи держадмiнiстра�цiї про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадко�давця проживав разом з ним; штамп у паспортi спадкоємця прореєстрацiю за мiсцем проживання в успадкованому житлi у шес�тимiсячний перiод пiсля смертi спадкодавця чи вiдповiдний за�пис у домовiй книзi.

Малолiтня, неповнолiтня, недiєздатна особа, а також особа,цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, вважаються такими, щоприйняли спадщину, крiм випадкiв, передбачених ЦК. Отже, маємiсце презумпцiя прийняття спадщини перелiченими особами.Це справедливо, оскiльки захищаються права осiб, якi не пов�ною мiрою можуть оцiнювати значення своїх дiй, розумiти їх.Незалежно вiд часу прийняття спадщина належить такому спад�коємцевi з часу її вiдкриття.

У Малиновський районний суд м. Одеси звернулась С. Ю. В.з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та ви�знання права власностi в порядку спадкування.

До участi в справi в якостi третьої особи були притягнутiСуворовська районна адмiнiстрацiя м. Одеси, Сьома державнанотарiальна контора, представники яких у судове засiдання нез’явилися, про час та мiсце його проведення повiдомлявся на�лежним чином. За клопотанням позивачки в порядку ст. 33 ЦПКздiйснена замiна неналежного вiдповiдача — виконавчого ко�мiтету Одеської мiської ради на спiввласникiв спiрного май�на — Н. М. А., Н. Г. А.


Вiдповiдачка, Н. Г. А., у судове засiдання не з’явилася. Прочас та мiсце проведення судового засiдання повiдомлялася вустановленому законом порядку. Вiдповiдачка, Н. М. А., у судо�вому засiданнi визнала позов, про що надала суду вiдповiднузаяву. Згiдно з ч. 4 ст. 174 ЦПК у разi визнання вiдповiдачемпозову суд, за наявностi для того законних пiдстав, ухвалює рi�шення про задоволення позову.

Дослiдивши матерiали справи, заслухавши пояснення сто�рiн, суд вважає, що позов пiдлягає задоволенню в повному об�сязi.

Як встановлено у судовому засiданнi, згiдно з договоромдарування 1/2 частини житлового будинку С. Т. О. належав жит�ловий будинок з надвiрними спорудами по вул.… в м. Одесi,зареєстрований в БТI 31 березня 2003 р.

5 сiчня 2003 р. С. Т. О. померла. Спадкоємцем першої чергипiсля смертi С. Т. О. є її дочка — С. Ю. В.

На день смертi матерi позивачка була неповнолiтньою; згiд�но з ч. 4 ст. 1268 ЦК неповнолiтня особа, вважається такою, щоприйняла спадщину, крiм випадкiв, установлених частинами 2—4ст. 1273 ЦК України. Заяви про вiдмову вiд прийняття спадщи�ни позивачка не робила.

Позивачка звернулася до Сьомої одеської державної нота�рiальної контори iз заявою про прийняття спадщини за зако�ном, що пiдтверджується витягом про реєстрацiю в спадковомуреєстрi. Оскiльки здiйснений перерахунок часток у домоволо�дiннi не був за життя спадкодавця зареєстрований у МБТI таРОН, оформити свої спадковi права позивачка в позасудовомупорядку не може.

Згiдно зi статтями 1268, 1269 ЦК спадкоємець, який постiй�но проживав разом iз спадкодавцем на час вiдкриття спадщи�ни, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягомстроку, встановленого статтею 1270 ЦК України, вiн не заявивпро вiдмову вiд неї. Позивачка такої заяви не робила, а зверну�лася до нотарiальної контори, намагаючись оформити свої спад�ковi права, проте через вищевикладенi обставини вони не булиоформленi.

Стаття 1269 ЦК регламентує подання заяви про прийняттяспадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, алена час її вiдкриття не проживав постiйно iз спадкодавцем, має

242 Роздiл 3

подати до нотарiальної контори заяву про прийняття спадщи�ни. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем осо�бисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право пода�ти заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батькiв абопiклувальника. Заяву про прийняття спадщини вiд iменi мало�лiтньої, недiєздатної особи подають її батьки (усиновлювачi),опiкун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, можевiдкликати її протягом встановленого строку.

У Малиновський районний суд м. Одеси з позовом про ви�знання права власностi за заповiтом та визнання часток у правiвласностi на квартиру звернувся М. С. М. В обґрунтування заяв�лених вимог вiн зазначив, що є спадкоємцем за заповiтом пiслясмертi його дiда, А. А, Ф., а тому йому належить 1/4 частинаквартири…, розташованої за адресою: м. Одеса… У поперед�ньому судовому засiданнi позивач уточнив позовнi вимоги тапросив встановити факт його вiдмови вiд спадщини, поновитистрок на прийняття спадщини, визнати за ним право власностiна 1/4 квартири в порядку спадкування за заповiтом i правовласностi на 3/4 квартири, посилаючись на те, що право влас�ностi йому було фактично передано вiдповiдачами, проте вонине можуть здiйснити переоформлення 3/4 частки спiрного май�на, оскiльки вiдповiдачi або вiдсутнi у мiстi, або вiдмовляютьсяйти до нотарiальної контори через брак часу та вiдсутнiсть iден�тифiкацiйних кодiв.

Вiдповiдачi в попередньому судовому засiданнi позов ви�знали. Згiдно з ч. 4 ст. 174 ЦПК у разi визнання вiдповiдачемпозову суд за наявностi для того законних пiдстав ухвалює рi�шення про задоволення позову.

Дослiдивши матерiали справи, заслухавши пояснення сто�рiн, суд вважає, що позов пiдлягає задоволенню в повному об�сязi.

Як встановлено у судовому засiданнi, 27 квiтня 1995 р. вiд�повiдачам — В. А. Ф., В. Т. Д., В. Є. А., В. В. Є. видано свiдоцтвопро право власностi на зазначену квартиру. Це свiдоцтво за�реєстровано в БТI 25 березня 1998 р. пiд № 452.

3 квiтня 1998 р. В. А. Ф. помер, про що в Книзi реєстрацiїсмертей зроблено вiдповiдний актовий запис. Пiсля його смертiвiдкрилася спадщина, яку, згiдно iз заповiтом вiд 8 липня 1995 р.,вiн заповiдав своєму внуковi — позивачу М. С. М.


Визначаючи частки, що належали учасникам приватизацiї,i, вiдповiдно, частку майна в спадщинi, що вiдкрилася до спад�кування, суд послався на ч. 2 ст. 8 Закону України «Про прива�тизацiю державного житлового фонду», згiдно з якою передачазайманих квартир (будинкiв) у спiльну сумiсну або частковувласнiсть здiйснюється за письмовою згодою всiх повнолiтнiхчленiв сiм’ї, якi постiйно мешкають у данiй квартирi (будинку),в тому числi тимчасово вiдсутнiх, за якими зберiгається правона житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого влас�ника квартири (будинку).

Згiдно з п. 5 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практикуу справах за позовами про захист права приватної власнос�тi» вiд 22 грудня 1995 р. № 20 частка учасника спiльної су�мiсної власностi визначається при подiлi майна, видiлi част�ки iз спiльного майна, зверненнi стягнення на майно учасникаспiльної власностi за його боргами, вiдкриттi пiсля нього спад�щини. За вiдсутностi доказiв про те, що участь когось з учасни�кiв спiльної сумiсної власностi у надбаннi майна була бiльшоюабо меншою, частки визначаються рiвними. Таким чином, за свi�доцтвом про право власностi за № 50350 вiд 27 квiтня 1995 р.на зазначену квартиру вiдповiдачам належало по 1/4 частинiквартири.

Пiсля смертi В. А. Ф., враховуючи наявнiсть заповiту, в яко�му вiн заповiдав належну йому частину квартири позивачу, вiд�крилася спадщина у виглядi 1/4 частини цiєї квартири.

Згiдно з довiдкою Сьомої одеської державної нотарiаль�ної контори вiд 5 липня 2006 р. № 2760 24.05.2006 року iз за�явою про видачу свiдоцтва про право на спадщину за закономзвернулася вiдповiдачка — В. Т. Д. У той самий день позивачподав заяву про вiдмову вiд спадщини за заповiтом. Як пояс�нив позивач, вiн звернувся до нотарiальної контори, намага�ючись оформити свої права в установленому законом поряд�ку, проте через помилку, яку вiн допустив щодо обставин, якiмають iстотне значення, вiн вважав, що встановлений закономпорядок передбачає необхiднiсть оформлення вiдмови вiд за�повiту, пiсля чого вiдбудеться переоформлення спадкових прав.Саме тому вiн подав заяву про вiдмову вiд спадщини за запо�вiтом.

Вiдповiдачка не заперечувала зазначених обставин. Суд,квалiфiкуючи виниклi мiж сторонами правовiдносини, виходив

244 Роздiл 3

з того, що згiдно зi ст. 202 ЦК правочином є дiя особи, спрямо�вана на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обо�в’язкiв. Одностороннiм правочином є дiя однiєї сторони, якаможе бути представлена однiєю або кiлькома особами. Одно�стороннiй правочин може створювати обов’язки лише для осо�би, яка його вчинила. Одностороннiй правочин може створю�вати обов’язки для iнших осiб лише у випадках, встановленихзаконом, або за домовленiстю з цими особами. Таким випадком єситуацiя, передбачена ст. 1273 ЦК (вiдмова вiд спадщини). Згiд�но зi ст. 214 ЦК особа, яка вчинила одностороннiй правочин,має право вiдмовитися вiд нього, якщо iнше не встановлено за�коном. Якщо такою вiдмовою вiд правочину порушено праваiншої особи, цi права пiдлягають захисту.

Оскiльки спадкоємцi першої черги за законом, якi спадку�ють у разi вiдмови спадкоємця за заповiтом, не заявили пронеобхiднiсть захисту своїх прав, та з урахуванням конкретнихобставин справи, зокрема вчинення вiдмови вiд спадкуванняза заповiтом в один день з подачею заяви спадкоємцем пер�шої черги суд вважає можливим прийняти вiдмову позива�ча вiд вчиненого ним одностороннього правочину — вiдмовивiд спадщини. При цьому суд вважає виконаними всi вимоги,передбаченi ст. 203 ЦК, зокрема ту, що волевиявлення учас�ника правочину має бути вiльним i вiдповiдати його внутрiш�нiй волi.

Оскiльки позивач вiдмовився вiд вчиненого односторонньо�го правочину, що не порушило прав iнших осiб, i цiй факт прий�мається судом до уваги, то останнiй вважає, що строк на прий�няття спадщини може бути поновлено. Незалежно вiд часу прий�няття спадщини вона належить спадкоємцевi з часу вiдкриттяспадщини.

Задовольняючи iншi вимоги позивача, суд виходив з того,що вiдповiдно до ст. 220 ЦК, якщо сторони домовилися стосов�но всiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовимидоказами, i вiдбулося повне або часткове виконання договору,але одна iз сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчен�ня, суд може визнати такий договiр дiйсним. У цьому разi на�ступне нотарiальне посвiдчення договору не потребується. У су�довому засiданнi вiдповiдачi пiдтвердили факт передачi прававласностi на 3/4 квартири позивачу, про що надали суду вiдпо�вiднi письмовi заяви.


Таким чином, суд вважає, що зiбранi по справi докази тавстановленi судом фактичнi обставини справи дозволяють за�довольнити позов у повному обсязi.

Трапляються випадки, коли спадкоємець без нотарiальногопосвiдчення передає поштою до нотарiальної контори за мiсцемвiдкриття спадщини заяву про її прийняття. У законодавствi пе�редбачена така ситуацiя. Якщо нотарiус за мiсцем вiдкриття спад�щини отримав по поштi заяву, на якiй пiдпис спадкоємця не за�свiдчений нотарiально, вiн приймає її та пропонує спадкоємцюнадiслати заяву, яка оформлена належним чином, або прийтиособисто до цiєї нотарiальної контори.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шiсть мi�сяцiв, який починається з часу вiдкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежитьвiд неприйняття спадщини або вiдмови вiд її прийняття iнши�ми спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини становитьтри мiсяцi з моменту неприйняття iншими спадкоємцями спад�щини або вiдмови вiд її прийняття. Якщо строк, що залишився,менший за три мiсяцi, вiн продовжується до трьох мiсяцiв.

У Малиновський районний суд м. Одеси з позовом про на�дання додаткового строку для подання заяви про прийняття спад�щини звернулася М. О. В. В обґрунтування заявлених позовнихвимог представник позивача зазначила, що М. О. В. є спадкоєм�цем за законом спадщини, що залишилась пiсля смертi її ба�бусi, Б. Н. I., але через те, що у визначений законом строк вонане звернулася до нотарiальної контори для прийняття спадку,просила суд надати додатковий строк для подання до нотарi�альної контори заяви про прийняття спадщини.

За клопотанням позивачки було здiйснено замiну первiсно�го вiдповiдача — територiальної громади в особi Одеської мiсь�кої ради на належного вiдповiдача — вiдкрите акцiонерне това�риство «Державний ощадний банк України» в особi Одеськогомiського вiддiлення № 7860.

Представник вiдповiдача у судовому засiданнi не запере�чував проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення позивачки, дослiдивши матерiалисправи, суд вважає, що позовнi вимоги пiдлягають задоволен�ню в повному обсязi.

246 Роздiл 3

Як встановлено у судовому засiданнi, 3 лютого 2006 р. по�мерла бабуся позивачки, Б. Н. I., яка мала в Одеському мiсько�му вiддiленi № 7860/0287, фiлiї № 786040287 ВАТ «Державнийощадний банк України» вклад у розмiрi 1200 (одна тисяча двiс�тi) грн.

2 липня 2003 року Б. Н. I. здiйснила розпорядження Ощад�ному банку України щодо успадкування даної суми вкладу її ону�кою — М. О. В.

Згiдно з ч. 2 ст. 1228 ЦК право на вклад входить до складуспадщини незалежно вiд способу розпорядження ним.

Суд вважає, що визначений законом строк на прийняття спад�щини та звернення до нотарiальної контори був пропущений М.О. В. з поважних причин. М. О. В. не звернулась до нотарiаль�ної контори для вступу в права спадкування, оскiльки з 21 бе�резня 2006 р. по 5 травня 2006 р. перебувала на стацiонар�ному лiкуваннi в ГВКГ МО України. У зв’язку з хворобою донь�ки, М. А. Ю., яка знаходиться на облiку в протитуберкульозномудиспансерi (лiкарем рекомендовано санаторно�курортне лiку�вання М. А. Ю. на Пiвденному березi Кримського пiвострова) зчервня по середину серпня 2006 р. позивачка перебувала з не�повнолiтньою дочкою на Пiвденному березi Кримського пiв�острова. Дана обставина пiдтверджується довiдкою КУ «Мiськийпротитуберкульозний диспансер № 3», приєднаної до матерiалiвсправи.

Згiдно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця,який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної при�чини, суд може визначити йому додатковий строк, достатнiйдля подання ним заяви про прийняття спадщини. Суд вважає,що зiбранi по справi докази та встановленi судом фактичнi об�ставини справи дозволяють задовольнити позов в повному об�сязi.

Згiдно зi ст. 217 ЦК України суд, який ухвалив рiшення, мо�же визначити порядок його виконання, вжити заходiв для забез�печення його виконання, про що зазначає в рiшеннi.

У Малиновський районний суд м. Одеси з позовом про ви�знання права власностi на квартиру в порядку спадкування зазаповiтом звернулась В. I. I. В обґрунтування заявлених вимогвона зазначила, що є спадкоємцем за заповiтом пiсля смертi її


батька — В. I. В., якому належала на правi власностi квартира№… в м. Одеса, по вул.…

Як встановлено у судовому засiданнi, В. I. В., згiдно зi свi�доцтвом про право власностi на житло, виданим Управлiннямжитлово�комунального господарства виконкому Одеської мiсь�кої ради народних депутатiв 4 лютого 1997 р., належала зазна�чена квартира, право приватної власностi на яку було зареєс�тровано в БТI 1 грудня 1997 р.

25 вересня 2003 р. В. I. В. помер. Пiсля його смертi вiдкри�лася спадщина на дану квартиру, яку вiн заповiв своїй донь�цi — позивачцi по справi В. I. I., про що був складений заповiтвiд 15 квiтня 1997 р., який не скасовувався i не змiнювався.

Визначаючи норми матерiального права, що пiдлягають за�стосуванню та надаючи правову квалiфiкацiю фактично роз�глядуваним у справi правовiдносинам, суд виходив з того, щодо спадкових вiдносин пiдлягають застосуванню норми Цивiль�ного кодексу УРСР, що був чинним на момент вiдкриття спад�щини,

Згiдно з п. 1 ч. 1 ст. 549 цього Кодексу визнається, що спад�коємець прийняв спадщину, якщо вiн фактично вступив в управ�лiння або володiння спадковим майном. Позивачка фактичноприйняла спадщину, мешкає у квартирi, сплачує комунальнi пла�тежi i фактично володiє майном. Пiдставою виникнення праваприватної власностi згiдно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Провласнiсть» є, зокрема, успадкування майна. Отже, позивачкаприйняла спадщину, набула право власностi, проте не офор�мила його в установленому законом порядку. Оскiльки право�вiдносини власностi мають триваючий характер, то до процеду�ри його пiдтвердження в судовому порядку пiдлягає застосу�ванню ЦК згiдно з п. 4 його Прикiнцевих та перехiдних поло�жень.

Дослiдивши матерiали справи, заслухавши пояснення по�зивачки, суд вважає, що позов пiдлягає задоволенню в повномуобсязi.

3.6. Ñïîðèùîäî çàõèñòó ïðàâà ïðèâàòíî¿ âëàñíîñòi íà æèòëî

Судам пiдвiдомчi спори, пов’язанi з правом власностi на жи�лий будинок, а саме: про визнання права власностi на будинокабо його частину (частку), витребування цього майна з чужого

248 Роздiл 3

незаконного володiння, усунення будь�яких порушень зазначе�ного права, хоча б цi порушення i не були поєднанi з позбавлен�ням володiння, i вiдшкодування заподiяних цим збиткiв; провидiл частки з будинку (подiл будинку), що є спiльною власнiс�тю (частковою чи сумiсною); про надбудову, прибудову або пе�ребудову будинку i пiдсобних будiвель, якщо є дозвiл виконко�му мiсцевої ради, але проти цього заперечують iншi учасникиспiльної часткової власностi; про визначення порядку користу�вання жилим будинком; про змiну розмiру часток будинку, щоперебувають у спiльнiй частковiй власностi; про право привiле�євої купiвлi частки у спiльнiй частковiй власностi на будинок;про визнання недiйсними договорiв купiвлi�продажу, мiни, да�рування будинку тощо; про компенсацiю, пов’язану зi знижен�ням цiнностi будинку, спричинену дiяльнiстю пiдприємств, ор�ганiзацiй (пункти 2, 3 постанови Пленуму ВСУ «Про практикузастосування судами законодавства, що регулює право власнос�тi громадян на жилий будинок»).

У позовах про витребування власником свого майна слiдвраховувати, що згiдно з ЦК власник у будь�якому випадку маєправо вимагати повернення (вiндикацiї) свого майна з чужо�го незаконного володiння, а також належного йому майна, без�оплатно набутого володiльцем вiд особи, яка не мала права йоговiдчужувати. Слiд мати на увазi, що судовий захист права при�ватної власностi громадян здiйснюється шляхом розгляду справ,зокрема, за такими позовами:

1) про усунення перешкод у будiвництвi житла.Власнику належить право володiння, користування майном.

Власник може виконувати рiзного роду перебудови, надбудовитощо.

Питання про видачу дозволу входить до компетенцiї мiсце�вих рад. Здiйснення добудов, прибудов, переобладнання будин�ку, що перебуває у спiльнiй власностi декiлькох осiб, можливелише за їх спiльної згоди. У зв’язку з цим може виникнути пи�тання, в якому порядку заiнтересована особа має здiйснюватисвоє право на добудову за вiдсутностi такої згоди. Тим бiльше,що додаткове будiвництво може порушити законнi права та iн�тереси спiввласникiв. Тому за вiдсутностi згоди одного iз спiв�власникiв необхiдно звертатися до суду. Але до звернення тре�ба одержати висновок компетентного органу про можливiстьздiйснення додаткового будiвництва. Що стосується висновкiв,


якi складаються за результатами перевiрок вiдповiдними орга�нами (пожежного, санiтарного, архiтектурно�будiвельного на�гляду), то цi документи є додатковими, на пiдставi яких мiсцеварада надає висновок про можливiсть проведення робiт;

2) стосовно спiльного будiвництва, якi можна подiлити напозови членiв сiм’ї та позови iнших осiб, що брали участь у бу�дiвництвi;

3) про визнання права власностi на майно, про витребуван�ня майна з чужого незаконного володiння (а в передбачених за�коном випадках — i вiд добросовiсного набувача) чи вiдшкоду�вання його вартостi, про усунення iнших порушень прав влас�ника.

Власник або будь�яка iнша особа, що володiє майном на за�конних пiдставах, може вимагати усунення будь�яких порушеньсвоїх прав на майно, хоч би цi порушення i не були поєднанi зпозбавленням володiння, i вiдшкодування завданих цим збиткiв.Якщо вiдповiдач мав повернути майно в натурi, але з будь�якоїпричини ухиляється вiд цього, вiн, вiдповiдно до ст. 203 ЦК, зобо�в’язаний вiдшкодувати кредитору завданi ним збитки, зокремаповернути суму грошей, яку потрiбно, на час розгляду заяви,витратити, для придбання майна, що належало кредитору i небуло повернуто боржником у натурi. Якщо ж виконання рiшен�ня суду затримується з вини боржника i за цей час цiни на май�но зростають, кредитор вправi пред’явити з цих пiдстав додат�ковi вимоги про вiдшкодування збиткiв;

4) про визначення порядку володiння, користування i роз�порядження житлом, що є спiльною власнiстю.

Засоби захисту порушених житлових прав у судi подiляють�ся на речовi та зобов’язально�правовi. Для пред’явлення речо�вого позову необхiдно, щоб мало мiсце порушення речовогоправа i не iснувало договiрних вiдносин мiж власником майна iпорушником житлового права. При порушеннi житлових правречовi засоби захисту вживаються, передусiм, для захисту пра�ва приватної власностi на житло.

До речових засобiв захисту цивiльних прав вiдносяться вiн�дикацiйний позов та негаторний позов.

Вiндикацiйний позов — це позов власника, який незаконнопозбавлений майна, про витребування майна з чужого незакон�ного володiння. Метою вiндикацiйного позову є вiдновлення по�рушеного права власностi. На позови щодо повернення майна з

250 Роздiл 3

чужого незаконного володiння поширюється трирiчний строкпозовної давностi.

Для подання вiндикацiйного позову необхiдними є такi умо�ви: майно вибуло з фактичного володiння власника; майно збе�реглося у натурi i перебуває у володiннi iншої особи; предметомпозову є саме та (а нi така сама) iндивiдуально визначена рiч,яку власник втратив; вiдсутнi договiрнi зв’язки мiж власникомта особою, яка володiє рiччю.

Якщо майно знаходиться у недобросовiсного набувача, вiн�дикацiйний позов задовольняється у будь�якому випадку i май�но повертається власнику.

Щодо витребування майна власником вiд добросовiсногонабувача за вiндикацiйним позовом дiють такi правила. Якщомайно за плату придбане у особи, яка не мала права його вiдчу�жувати, про що набувач не знав i не повинен був знати (добро�совiсний набувач), то власник вправi витребувати це майно вiднабувача лише у разi коли майно загублене власником або осо�бою, якiй майно було передане власником у володiння, або ви�крадено у того чи iншого, або вибуло з їх володiння iншим шля�хом поза їх волею.

У вереснi 1999 р. Н. Т. звернулася з позовом про визнаннянедiйсними договорiв купiвлi�продажу будинку, а у квiтнi 2003 р.доповнила позов вимогами про виселення Н. Г., Л. Г. та її не�повнолiтнiх дiтей зi спiрного будинку. При цьому зазначала,що спiрний будинок є спiльною власнiстю її та її чоловiка, М.Т. У 1999 р. М. Т. без її згоди видав Т. Ж. доручення, на пiдста�вi якого вона продала належний їм будинок Ю. Ц., який 7 серп�ня 1999 р. продав його А. Г., Н. Г., неповнолiтнiм Є. Г. та Л. Г.,iнтереси яких представляла Л. Г. Посилаючись на те, що угодумiж Т. Ж. та Ю. Ц. про купiвлю�продаж спiрного будинку вiд1 квiтня 1999 р. укладено з порушенням її прав та вимог зако�ну, позивачка просила визнати цю угоду та договiр купiвлi�продажу будинку недiйсними, виселити А. Г., Л. Г. та її дiтей збудинку.

Рiшенням районного суду вiд 2 червня 2003 р. позов за�доволено, визнано недiйсними договори купiвлi�продажу спiр�ного будинку. Стягнуто з М. Т. на користь Ю. Ц. …грн., з Ю. Ц.на користь А. Г. …грн., на користь Л. Г. …грн., а Н. Г., Л. Г. та їїнеповнолiтнiх дiтей виселено з будинку.


В апеляцiйнiй скарзi Л. Г. просила рiшення районного су�ду скасувати та ухвалити нове рiшення, яким вiдмовити у за�доволеннi позовних вимог Н. Т., посилаючись на те, що висно�вок суду першої iнстанцiї зроблений без повного й всебiчногоз’ясування обставин справи та належної оцiнки доказiв. Район�ний суд не врахував того, що її батьки та дiти є добросовiсни�ми набувачами спiрного будинку, нiяких порушень вимог ст. 48ЦК при укладеннi угоди не допущено, а зазначена норма зако�ну не передбачає виселення. Крiм того, суд не врахував, щовона витратила на ремонт спiрного будинку та переобладнан�ня опалення …грн., до того ж з 1999 р. цiни на житло значнозбiльшились, а суд стягнув на її користь лише суму, сплаченуза договором вiд 7 серпня 1999 р., що не вiдповiдає вимогамзакону.

Задовольняючи позовнi вимоги Н. Т. та визнаючи догово�ри купiвлi�продажу будинку недiйсними на пiдставi ст. 48 ЦК,районний суд виходив з того, що цi угоди не вiдповiдають ви�могам закону, в тому числi ущемляють особистi та майновi пра�ва неповнолiтнiх дiтей, що полягає у продажу будинку без зго�ди на те позивачки як спiввласника будинку та без дозволу нате органiв опiки i пiклування.

Проте з такими висновками суду першої iнстанцiї повноюмiрою погодитися не можна.

Згiдно iз свiдоцтвом про право власностi на спiрне домо�володiння вiд 14 липня 1998 р., виданим на пiдставi розпоря�дження райдержадмiнiстрацiї на iм’я М. Т., зареєстрованим у БТI23 липня 1998 р., М. Т. є одноособовим власником будинку. За�значенi розпорядження та видане на його пiдставi свiдоцтво насьогоднi не скасовано i не визнано недiйсними.

Як вбачається з матерiалiв справи, 29 квiтня 1998 р. М. Т.видав Т. Ж. нотарiально посвiдчене доручення продати жилийбудинок, який належав йому на правi приватної власностi, зацiну та на умовах за її розсудом.

Отже, М. Т. як власник мiг розпорядитися своєю власнiстюна свiй розсуд, у тому числi продати належний йому будинок.1 квiтня 1999 р. Т. Ж., яка дiяла на пiдставi та в межах зазначе�ного доручення, продала, а Ю. Ц. придбав будинок. Договiрукладено вiдповiдно до вимог закону, а саме ст. 227 ЦК, у письмо�вiй формi i посвiдчено нотарiально, зареєстровано в БТI. Згiд�

252 Роздiл 3

но з довiдкою нотарiуса вiд 1 квiтня 1999 р., спiрний будинокпiд забороною не перебував.

З оглянутої в судовому засiданнi домової книги на спiрнедомоволодiння вбачається, що нi позивачка, нi її дiти нiколи небули прописанi в будинку, а згiдно з довiдкою форми № 3 вiд3 жовтня 2003 р. вони забезпеченi житлом (проживають у три�кiмнатнiй квартирi). На день укладення договору нi позивачка,нi її дiти власниками спiрного житла не були. За таких обста�вин вважати, що при укладеннi договору купiвлi�продажу спiр�ного домоволодiння було порушено особистi або майновi пра�ва неповнолiтнiх дiтей та позивачки i укладення угоди потре�бувало дозволу районного органу опiки та пiклування, пiдставнемає, а тому погодитися з висновком районного суду, що уго�да не вiдповiдає вимогам закону, не можна.

При укладеннi договору купiвлi�продажу спiрного будинкумiж Ю. Ц., Н. Г. та Л. Г. порушень вимог закону не вбачається,отже, вони є добросовiсними набувачами.

За таких обставин висновки суду першої iнстанцiї не мож�на визнати обґрунтованими.

10 жовтня 2003 р. колегiя суддiв судової палати в цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила апеля�цiйну скаргу Л. Г. на рiшення районного суду м. Києва вiд 2 черв�ня 2003 р. Зазначене рiшення скасовано та ухвалено нове рi�шення яким у позовi Н. Т. до М. Т., Т. Ж., Ю. Ц., Л. Г., Н. Г., третiособи — районний орган опiки i пiклування, приватний нотарi�ус, про визнання договорiв купiвлi�продажу недiйсними та ви�селення з будинку вiдмовлено1.

Якщо майно набуто безоплатно вiд особи, яка не мала правайого вiдчужувати, власник вправi витребувати майно в усiх ви�падках.

Негаторний позов — це позов власника, що володiє майном,про усунення перешкод з боку третiх осiб у здiйсненнi прававласностi. Метою цього позову є усунення будь�яких перешкод,що чиняться власнику майна, хоч би цi порушення й не булипоєднанi з правом володiння майном. На негаторний позов непоширюються вимоги щодо позовної давностi, вiн може бутиподаний у будь�який час, доки триває порушення з боку третiх



осiб чи не лiквiдованi його наслiдки, що впливають на нормаль�не користування чи розпорядження майном його власником.

У сiчнi 2002 р. О. звернулася до суду з позовом до К. М., а вберезнi цього ж року i до К.П. — про усунення перешкод у ко�ристуваннi власнiстю, вiдшкодування матерiальної та моральноїшкоди. Зазначила, що їй на правi власностi належить 48/100 час�ток будинку. Вiдповiдачка, К. П., та третя особа — Ф. є власни�ками iншої частини цього будинку. Разом з К. П. у будинку заре�єстрований та проживає вiдповiдач, К. М.

Вiдповiдачi самовiльно прибудували до належної О. на пра�вi власностi частини будинку хлiв для утримання свiйських тва�рин i використовують його за призначенням. Через утриман�ня тварин за стiною жилої кiмнати нею неможливо користу�ватись.

Крiм того, вiдповiдачi перешкоджають у проведеннi ремон�ту належної їй частини будинку: пiд стiну квартири склали ши�фер та поставили бочку.

Позивачка просила зобов’язати вiдповiдачiв не чинити пе�решкод у користуваннi належною їй частиною житлового бу�динку; знести самовiльно прибудований хлiв; забрати належнiїм шифер i бочку; стягнути з вiдповiдачiв на її користь 600 грн.на вiдшкодування матерiальної шкоди, витрати на оплату юри�дичної допомоги i державного мита та 1 тис. грн. — моральноїшкоди.

Корольовський районний суд м. Житомира рiшенням вiд19 червня 2002 р., залишеним без змiни ухвалою апеляцiйногосуду Житомирської областi вiд 29 травня 2003 р., позовнi ви�моги О. задовольнив частково: зобов’язав К. П. та К. М. знестисамовiльно прибудований до кiмнати позивачки хлiв; не чини�ти О. перешкод у користуваннi належною їй частиною будин�ку i проведеннi там ремонту; забрати належнi їм шифер та боч�ку. Постановлено стягнути з вiдповiдачiв на користь позивачки350 грн. на вiдшкодування моральної шкоди та 190 грн. — занадання юридичної допомоги.

У касацiйнiй скарзi К. П. i К. М., пославшись на неповнез’ясування судом дiйсних обставин справи та порушення нормпроцесуального права, просили скасувати постановленi судовiрiшення i направити справу на новий розгляд до суду першоїiнстанцiї.

254 Роздiл 3

Судова палата у цивiльних справах ВСУ дiйшла висновку,що касацiйна скарга не пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Задовольняючи позов О., судовi iнстанцiї обґрунтовано ви�ходили з того, що позивачка як власник частини будинку можевимагати усунення будь�яких порушень її права власностi, хочби цi порушення i не були поєднанi з позбавленням володiння,та вiдшкодування завданих цим збиткiв.

Установивши, що вiдповiдачi самовiльно прибудували доналежної О. на правi власностi частини будинку хлiв i викорис�товують його за призначенням, чим перешкоджають позивач�цi користуватися власнiстю, а також провести ремонт, суд пра�вильно задовольнив її вимоги.

Враховуючи наведене Судова палата у цивiльних справахВСУ дiйшла висновку, що оскаржуванi судовi рiшення поста�новленi з додержанням вимог матерiального та процесуально�го права, а тому рiшенням вiд 2 лютого 2005 р. касацiйну скар�гу К. П. i К. М. вiдхилила: рiшення Корольовського районногосуду м. Житомира вiд 19 червня 2002 р. й ухвалу апеляцiйногосуду Житомирської областi вiд 29 травня 2003 р. залишила беззмiни.

В ухвалi Судової колегiї в цивiльних справах ВСУ вiд 14 черв�ня 2000 р. зазначено: «Для подання негаторного позову необхiд�на наявнiсть таких умов: вiдсутнiсть договiрних вiдносин мiжвласником i особою, яка чинить перешкоди у здiйсненнi прававласностi щодо речi; рiч має перебувати у володiннi власника;вчинення перешкод з боку третiх осiб щодо нормального корис�тування чи розпорядження власником своїм майном. Сторона�ми негаторного позову є власник майна та третя особа, яка свої�ми протиправними дiями перешкоджає власниковi у нормаль�ному здiйсненнi ним права власностi».

У червнi 1999 р. Ш. звернувся в суд iз позовом до А. А. i А.К. про усунення перешкод у користуваннi квартирою. Позивачзазначав, що його квартира розташована на другому поверсiбудинку, а на першому — квартири, якi належать вiдповiдачам,переобладнанi А. А. у нежилi примiщення зi спорудженням окре�мого входу та ґанку з дахом.

Конструкцiя ґанку, встановлена без згоди позивача, розта�шована на вiдстанi 15 см вiд вiкна, що створює умови для без�


перешкодного проникнення до квартири. Крiм того, пiд вiкномна даху ґанку утворився майданчик, де накопичуються смiття iпил, у квартирi вiд пластмасового даху поширюється запах син�тетики, а пiд час дощу виникає значний шум вiд ударiв крапельпо покрiвлi.

Посилаючись на те, що через названi обставини неможли�во належним чином користуватися своєю квартирою, позивачпросив зобов’язати вiдповiдачiв знести конструкцiю ґанку абовлаштувати його дах нижче з одночасним обладнанням захис�них ґрат на вiкнi, яке розташоване над ґанком.

Рiшенням Ворошиловського районного суду м. Донецька вiд27 серпня 1999 р. позов було задоволено: А. А. i А. К. зобо�в’язано знести металеву конструкцiю ґанку з пластмасовим да�хом. У касацiйному порядку справа не розглядалася.

Постановою президiї Донецького обласного суду вiд 2 лю�того 2000 р. протест заступника прокурора областi було зали�шено без задоволення, а рiшення районного суду — без змiни.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування постановлених у справi судовихрiшень, посилаючись на те, що суд не врахував ту обставину,що всi переобладнання вiдповiдач проводив за погодженням зуправлiнськими службами органiв мiсцевого самоврядування.Судова колегiя в цивiльних справах ВСУ протест залишила беззадоволення з таких пiдстав.

Судом установлено, що внаслiдок обладнання вiдповiда�чами на входi у примiщення влаштованого ними офiсу — ви�ставочного залу конструкцiї ґанку з пластмасовим дахом по�зивач зi своєю сiм’єю не мають можливостi належним чиномкористуватися займаною ними квартирою, на що й посилавсяпозивач.

Наявнiсть зазначених вище незручностей на час вирiшенняспору нiким не оспорювалася.

Згiдно з п. 5 ст. 4 Закону «Про власнiсть» власник, здiйсню�ючи свої права, зобов’язаний не заподiювати шкоду навколиш�ньому середовищу i не порушувати права й охоронюванi зако�ном iнтереси громадян, юридичних осiб та держави.

Задовольняючи позов, суд пiдставно виходив iз того, що вiд�повiдачi як власники спорудженого ґанку зобов’язанi усунутипорушення охоронюваних законом прав та iнтересiв позивачкищодо користування займаною нею квартирою.

256 Роздiл 3

Доводи протесту про те, що спорудження ґанку з дахом iйого конструкцiя узгодженi та проводилися за дозволом вiдпо�вiдних управлiнських служб органу мiсцевого самоврядуван�ня, в даному випадку правового значення не мають, оскiльки неспростовують висновкiв суду про створення перешкод.

Не мають правового значення i посилання у протестi на те, щодружина позивача давала згоду на переобладнання належнихвiдповiдачам квартир у нежилi примiщення. Судом першої iнстан�цiї правильно встановлено, що узгодження з позивачем добудовчи прибудов за межами квартир вiдповiдачiв, якi можуть створи�ти йому перешкоди в користуваннi квартирою, не проводилося.

Оскiльки постановленi у справi судовi рiшення вiдповiда�ють обставинам справи i вимогам закону, пiдстав для задово�лення протесту та їх скасування немає, тому судова колегiя вцивiльних справах ВСУ рiшення Ворошиловського районного су�ду м. Донецька та постанову президiї Донецького обласного су�ду залишила без змiни, а протест заступника Генерального про�курора України — без задоволення1.

Вважаємо за необхiдне навести таку справу.

У липнi 1999 р. Д. М. звернувся в суд iз позовом до Д. А. i С. Ю.про усунення перешкод у користуваннi жилим примiщенням тависелення. Позивач зазначав, що з 1938 р. вiн перебував у за�реєстрованому шлюбi з Д. Г., яка 18 квiтня 1999 р. померла. Вiдшлюбу вони мали двох дiтей. У 1939 р. вiн i дружина почали бу�дувати будинок у м. Днiпропетровську, який закiнчили у 1955 р.

У 1982 р. його дочка, Д. А., на сiм’ю з п’яти осiб одержалатрикiмнатну квартиру в цьому ж мiстi, у зв’язку з чим 1 квiтня1983 р. вiдповiдачi зi спiрного будинку були виписанi. У 1995 р.вони приватизували квартиру. Незважаючи на те, що Д. А. i С. Ю.мають у власностi житло, вони продовжують перiодично про�живати в будинку без його згоди, забрали ключi й тим самимстворюють неможливi умови для проживання в ньому та пере�шкоджають йому, Д. М., користуватися своєю власнiстю. Поси�лаючись на зазначенi обставини, позивач просив суд зобов’я�зати вiдповiдачiв усунути перешкоди в користуваннi жилим бу�динком, повернути ключi та виселитись.


1 Вісник Верховного Суду України. — 2001.— № 2 (24). — С. 10—11.

Рiшенням Жовтневого районного суду м. Днiпропетровськавiд 13 серпня 1999 р. позов було задоволено. Зобов’язано Д. А.i С. Ю. усунути перешкоди у користуваннi Д. М. зазначеним жи�лим будинком та повернути йому ключi, а також виселено їх iзцього будинку в приватизовану ними квартиру.

Ухвалою судової колегiї в цивiльних справах Днiпропетров�ського обласного суду вiд 6 вересня 1999 р. рiшення районно�го суду в частинi виселення Д. А. та С. Ю. скасовано i направле�но справу в цiй частинi на новий розгляд.

Постановою президiї Днiпропетровського обласного судувiд 9 лютого 2000 р. ухвалу судової колегiї в цивiльних справахцього ж суду вiд 6 вересня 1999 р. щодо скасування рiшеннярайонного суду про виселення вiдповiдачiв скасовано, рiшен�ня ж районного суду в цiй частинi залишено без змiни.

Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�сування всiх постановлених у справi рiшень. Судова колегiя вцивiльних справах ВСУ протест задовольнила з таких пiдстав.

Як вбачається з матерiалiв справи, Д. М. на час зверненнядо суду не мав документiв, якi посвiдчували б його право на за�значений будинок, а суддя в порядку пiдготовки i суд при роз�глядi справи не з’ясували правове становище сторiн щодо спiр�ного будинку, оскiльки на перiод розгляду справи померла влас�ниця будинку, Д. Г. i спадкоємцями пiсля неї стали як позивач,так i вiдповiдачка.

Суд не звернув уваги на те, що об’єкт власностi є жилимпримiщенням, тому режим проживання в ньому регулюється нор�мами ЖК. Розглядаючи питання про усунення перешкод у ко�ристуваннi будинком i виселення, суд мав з’ясувати у позивача,на якi передбаченi законом пiдстави для виселення вiдповiда�чiв вiн посилається, оскiльки вiдповiдно до ст. 9 ЖК нiхто неможе бути виселений iз займаного жилого примiщення або об�межений у правi користування ним iнакше як з пiдстав i в по�рядку, передбачених законодавством. Задовольнивши позов, судцих вимог закону не врахував.

На порушення вимог ЦПК, суд не перевiрив доводiв вiдпо�вiдачки про те, що вона претендує на право власностi на части�ну цього будинку, успадковану вiд матерi.

Суд касацiйної iнстанцiї, розглядаючи справу, не взяв доуваги всiх недолiкiв рiшення суду першої iнстанцiї, залишаючийого частково без змiни. Президiя обласного суду, вважаючи

258 Роздiл 3

рiшення суду першої iнстанцiї обґрунтованим, скасувала ухва�лу судової колегiї в цивiльних справах Днiпропетровського об�ласного суду вiд 6 вересня 1999 р.

За таких обставин судова колегiя в цивiльних справах ВСУухвалою вiд 8 листопада 2000 р. протест заступника ГоловиВерховного Суду України задовольнила, рiшення Жовтневогорайонного суду м. Днiпропетровська, ухвалу судової колегiї вцивiльних справах та постанову президiї Днiпропетровськогообласного суду скасувала як такi, що не ґрунтуються на зако�нi, та направила справу на новий розгляд до суду першої iн�станцiї1.

Крiм вiндикацiйного та негаторного позовiв на захист прававласностi спрямованi також й iншi позови: наприклад, про ви�знання чи про виключення майна з опису.

У червнi 2003 р. В.П. звернувся до суду iз позовом до В. Н.,В. О., Г. Л., Г. В. про визначення порядку користування кварти�рою, усунення перешкод у користуваннi нею та вiдшкодуванняморальної шкоди. В позовнiй заявi просив визначити порядоккористування трикiмнатною квартирою, видiливши йому в ко�ристування кiмнату площею 17 м2, а В. Н. — кiмнату 9,6 м2. Пiд�собнi примiщення просив залишити у загальному користуван�нi. Крiм того, позивач просив зобов’язати Г. Л. та Г. В. усуну�ти перешкоди, що вчиняються йому в користуваннi ним жилоюкiмнатою площею 17 м2 у цiй самiй квартирi, та зобов’язати їхзвiльнити цю кiмнату. Крiм того, просив стягнути з Г. Л. 3000 грн.,а з Г.В. 2000 грн. на вiдшкодування моральної шкоди.

Позовнi вимоги мотивував тим, що зазначена квартира булаприватизована ним, його колишньою дружиною Г. Л., їх донькоюВ. Н. та В. О. (малолiтнiм сином останньої) в рiвних частках —по 1/4 частинi. На пiдставi рiшення Самарського районного су�ду м. Днiпропетровська суду вiд 3 червня 2002 р. у користуван�ня Г. Л. видiлено кiмнату площею 11,9 м2, а позивачу, його до�ньцi В. Н. та її сину В. О. видiлено у спiльне користування жи�лi кiмнати площею 9,6 та 17 м2. Пiдсобнi примiщення залишенiу загальному користуваннi. Рiшення суду виконано 14 травня2003 р. Однак ще 4 листопада 2002 р. В. Н. подарувала йому


1 Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 3. — Травень—червень.

1/4 частину квартири, пiсля чого йому стала належати 1/2 час�тина квартири. Колишня дружина Г. Л. та її чоловiк Г. В. чинятьйому перешкоди у користуваннi квартирою, чим заподiяли йомуморальну шкоду. Посилаючись на зазначенi обставини, В. П. про�сив його вимоги задовольнити.

В. Н. звернулась до суду iз зустрiчним позовом, в якому про�сила визнати недiйсним договiр дарування 1/4 частини кварти�ри. Позовнi вимоги мотивувала тим, що договiр був нею укла�дений у станi омани щодо дiйсних намiрiв В. П., у зв’язку iз чимвона просила стягнути iз В. П. 1700 грн. на вiдшкодування мо�ральної шкоди.

Рiшенням Самарського районного суду м. Днiпропетровсь�ка вiд 30 грудня 2003 р., залишеним без змiн ухвалою Апеля�цiйного суду Днiпропетровської областi вiд 27 травня 2004 р., узадоволеннi позовiв як В. П., так i В. Н. вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi В.П. просив скасувати рiшення судупершої iнстанцiї та ухвалу апеляцiйного суду.

Касацiйна скарга пiдлягає частковому задоволенню на та�ких пiдставах.

Установлено, що квартира № 21 у будинку 26 корпус 2 навул. Немировича�Данченка у м. Днiпропетровську належалана правi спiльної власностi в рiвних частках В.П., Г. Л., В. Н.i В. О.

4 листопада 2002 р. В.Н. подарувала належну їй 1/4 част�ку В.П.

Рiшенням Самарського районного суду м. Днiпропетровсь�ка вiд 3 червня 2002 р., яке набуло чинностi й виконане 14 тра�вня 2003 р., постановлено вселити В. П., В. Н., В. О. у спiрнуквартиру та видiлити в їх спiльне користування двi кiмнати пло�щею 9,6 i 17 м2. У користуваннi Г. Л. залишено кiмнату 11,9 м2,а iншi примiщення залишенi у спiльному користуваннi спiввла�сникiв квартири.

Звертаючись до суду з позовом до В. Н. — законного пред�ставника неповнолiтнього В. О. — про визначення мiж ними по�рядку користування двома кiмнатами, видiленими в їх спiльнекористування рiшенням суду, позивач послався на змiну складувласникiв квартири i збiльшення його частки та наявнiстю кон�флiктiв з приводу користування спiрними кiмнатами.

Судом установлено, що в результатi договору дарування вiд4 листопада 2002 р. В. П. належить 1/2 частка квартири, а не�

260 Роздiл 3

повнолiтньому В. О. — 1/4. Частка Г. Л. у виглядi кiмнати, якоювона користується, також не змiнилася.

Перевiряючи вимоги В. Н., суди дiйшли обґрунтованого ви�сновку щодо вiдсутностi пiдстав для визнання договору дару�вання недiйсним та стягнення з В. П. моральної шкоди.

Судовi рiшення в цiй частинi є законними й обґрунтованими.Що стосується судових рiшень у частинi вiдмови у задово�

леннi позову В. П., то вони пiдлягають скасуванню з передачеюсправи на новий розгляд на таких пiдставах.

Власник має право вимагати усунення будь�яких порушеньйого прав. Якщо жилий будинок (квартиру), що є спiльним май�ном, неможливо подiлити в натурi, на вимогу одного iз спiввлас�никiв суд може встановити порядок користування будинком(квартирою), при якому вiдособленi примiщення передаютьсявласникам у користування вiдповiдно до частки кожного з ниху правi власностi, а iншi примiщення залишаються в їх спiльно�му користуваннi.

Вiдмовляючи В. П. у видiленнi в його користування окре�мої кiмнати площею 17 м2, iз залишенням у користуваннi iншо�го власника — неповнолiтнього В. О. — кiмнати площею 9,6 м2,суд першої iнстанцiї керувався порушенням у такому разi правнеповнолiтньої особи, враховуючи iнтереси В.Н. та визначаю�чи частку жилої площi, що належить їм з урахуванням iнтересiвВ.Н. Однак такий висновок суду суперечить вимогам Закону,оскiльки В. Н. не є власницею квартири, а частки у правi влас�ностi на спiрну квартиру становлять: В. П. — 1/2, а В. О. — 1/4, —якi й повиннi враховуватись судом при визначеннi порядкукористування спiрними кiмнатами з урахуванням й iнших об�ставин, зокрема забезпеченостi сторiн iншим житлом, добро�вiльного порядку, який склався при користуваннi квартироютощо.

Не можна визнати правильним висновок суду про те, щоакт виконання рiшення суду вiд 3 червня 2002 р. свiдчить прозгоду позивача на встановлення порядку розподiлу спiрнихдвох кiмнат площею 17 i 9,6 м2 мiж ним i онуком, оскiльки зогляду на рiшення суду i акт його виконання вселення вiдбу�лося без зазначення конкретних примiщень та їх розподiлу мiжВ. П., В. Н. i В. О.

Оскiльки рiшення суду не мiстить мотивiв вiдмови у задо�воленнi позову В. П. до Г. В. i Г. Л. про усунення перешкод у


користуваннi жилим примiщеннями площею 17 i 9,6 м2 та щодоморальної шкоди i не дано оцiнки доводам позивача, то i в цiйчастинi судовi рiшення пiдлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, колегiя суддiв Судової палати у ци�вiльних справах Верховного Суду України касацiйну скаргу В. П.задовольнила частково.

Рiшення Самарського районного суду м. Днiпропетровськавiд 29 грудня 2003 р. i ухвалу Апеляцiйного суду Днiпропет�ровської областi вiд 27 травня 2004 р. у частинi вiдмови В. П. узадоволеннi позову до В. Н., В. О., Г. Л., Г. В. про визначенняпорядку користування жилими кiмнатами квартири, про усунен�ня перешкод у користуваннi ними та про стягнення моральноїшкоди скасувала i справу в цiй частинi направила на новий роз�гляд до суду першої iнстанцiї. У рештi судовi рiшення залишилабез змiн.


Слiд зазначити, що в деяких випадках рiзнi засоби захистужитлових прав тiсно пов’язанi один з одним. Так, захист житло�вих прав державними органами може доповнюватись судовимзахистом, наприклад, коли вiдповiдно до ст. 121 ЦПК орган опi�ки та пiклування звертається до суду iз заявою про захист пору�шених житлових прав неповнолiтнiх дiтей. Можливiсть таких«симбiозiв» свiдчить про те, що незважаючи на рiзноманiтнiстьправових засобiв вiдбувається їх постiйна взаємодiя та взаємнедоповнення. Це дозволяє створити єдиний ефективний меха�нiзм захисту житлових прав.

Захист порушених житлових прав осiб забезпечується дер�жавою через створенi правовi механiзми, закладенi у нормах чин�ного законодавства та пiдтвердженi судовою практикою. Такимчином, фiзичнi та юридичнi особи як носiї суб’єктивних житло�вих прав мають рiзноманiтнi можливостi для їх охорони вiд по�рушень та захисту.

Âèíèêíåííÿ ïðàâà íà çàõèñò ó âëàñíèêiâ æèòëàДуже важливе не лише теоретичне, а й практичне значення

має визначення моменту виникнення права на захист. Цей мо�мент пов’язаний з моментом виникнення права власностi, оскiль�ки тiльки власник повною мiрою може використати належнi йому

262 Роздiл 3

права на захист. Хоча, як зазначено вище, положення щодо за�хисту права власника поширюються i на не власникiв — осiб,якi володiють житлом на законних пiдставах.

У квiтнi 2004 р. С.В. звернувся до суду з позовом до С.Г.,С.Р. про усунення перешкод у користуваннi будинком та висе�лення.

Зазначав, що на пiдставi свiдоцтва про право на спадщинуза заповiтом вiд 9 березня 1996 р. вiн є власником будинку всмт Клавдiєво Бородянського району Київської областi.

Його колишня дружина та син, якi є вiдповiдачами у справi,самовiльно зайняли цей будинок, проживають там, не маючи нате жодних пiдстав та без вiдповiдної реєстрацiї, чим перешко�джають йому користуватися будинком.

Рiшенням Бородянського районного суду Київської областiвiд 16 червня 2004 р. у задоволеннi позову С. вiдмовлено.

Рiшенням апеляцiйного суду Київської областi вiд 26 серп�ня 2004 р. рiшення районного суду скасовано та постановленонове, яким позов задоволено: зобов’язано С.Г. та С.Р. не чини�ти йому перешкоди в користуваннi будинком та виселено їх збудинку без надання iншого жилого примiщення.

Судом встановлено, що позивач С.В. на пiдставi свiдоцтвапро право на спадщину за заповiтом вiд 9 березня 1996 р. є влас�ником будинку в смт Клавдiєво Бородянського району Київськоїобластi.

Позивач С.В. та вiдповiдачка С.Г. перебували в зареєстро�ваному шлюбi з 19 грудня 1974 р. до 24 листопада 1998 р. i ма�ють сина С.Р. (1974 р. н.).

У спiрному будинку зареєстрований, але не проживає пози�вач, а фактично проживають вiдповiдачi у справi.

Установивши, що вiдповiдачка С.Г. вселилася в спiрний бу�динок як дружина позивача, їхнiй син С.Р. проживає в будин�ку з дня народження, тобто вони проживали на правах членiвсiм’ї позивача, а з часу розлучення — як колишнi члени йогосiм’ї, тому сторони мають однакове право користування спiр�ним будинком, суд першої iнстанцiї пiдставно вiдмовив у задо�воленнi позову.

Скасовуючи рiшення суду першої iнстанцiї та постановляю�чи нове рiшення про задоволення позовних вимог С.В., апеля�цiйний суд керувався тим, що вiдповiдно до вимог ст. 48 Закону


України «Про власнiсть» власник може вимагати усунення будь�яких порушень його прав, хоч би цi порушення i не були поєд�нанi з позбавленням володiння.

Проте з таким висновком апеляцiйного суду погодитися неможна, оскiльки вiн ґрунтується на неправильному застосуван�нi норм матерiального права.

Вiдповiдно до ст. 156 ЖК члени сiм’ї власника квартири,зокрема й колишнi, користуються жилим примiщенням нарiвнiз власником, їх право користування жилим примiщенням урегу�льовано житловим законодавством, згiдно з яким нiхто не мо�же бути виселений iз займаного жилого примiщення або обме�жений у правi користування ним iнакше, як на пiдставах i в по�рядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 9 ЖК).

Постановляючи рiшення, суд першої iнстанцiї, з’ясувавшиобставини справи та давши належну оцiнку зiбраним доказам,дiйшов обґрунтованого висновку про те, що пiдстав для задо�волення позову немає.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України касацiйну скаргу С.Г. задовольнила i рiшен�ня апеляцiйного суду Київської областi вiд 26 серпня 2004 р.скасувала та залишила без змiни рiшення Бородянського ра�йонного суду Київської областi вiд 16 червня 2004 р.


Правочини про вiдчуження (продаж, дарування) будинку(квартири), їх частини, пiдлягають обов’язковiй державнiй реєст�рацiї, i, вiдповiдно, право власностi на будинок (квартиру) ви�никає саме з моменту державної реєстрацiї документiв, що вста�новлюють це право.

Особи, яким належить на правi власностi частина кварти�ри (будинку), можуть укладати правочини про її вiдчуженнятiльки тодi, коли ця частина може бути вiдокремлена вiд iншихчастин будинку (квартири). Правопосвiдчуючими документа�ми про право власностi на житло можуть бути документи щодо:права власностi на жилий будинок i розмiру часток спiвласни�кiв: надання земельної дiлянки для спорудження будинку i йогобудiвництва; купiвлi�продажу; мiни; дарування; спадкування;права на частку у спiльному майнi подружжя; а також рiшеннясуду, що набрало законної сили, про визнання права власностi

264 Роздiл 3

на будинок чи його частину, довiдка з бюро технiчної iнвента�ризацiї.

Покупець може розпоряджатися житлом, в якому вiн про�живає, тiльки пiсля повної сплати за нього. Наймач стає влас�ником квартири (будинку) тiльки пiсля викупу (придбання наiнших пiдставах) жилого примiщення в будинку державного чигромадського житлового фонду. Тiльки пiсля цього вiн можеукладати на свiй розсуд щодо придбаного примiщення догово�ри купiвлi�продажу, мiни, дарування, оренди або iншi угоди, якiне суперечать закону.

Вiдповiдно до правил кредитування iндивiдуального жит�лового будiвництва позичальник до закiнчення виплати одер�жаної позички не має права вiдчужувати збудований або капi�тально вiдремонтований за рахунок позички будинок без дозво�лу банку або пiдприємства (органiзацiї), що видали позичку.

При вирiшеннi спору про право власностi на будинок обо�в’язок виплатити заборгованiсть з позички за згодою позикодав�ця може бути покладено на iнших спiввласникiв — учасникiвбудiвництва. У разi вiдсутностi такої згоди обов’язок виплатипозички лежить на особi, яка її одержала.

При вирiшеннi спорiв про право власностi на жилий буди�нок, на квартиру в житлово�будiвельному кооперативi слiд ви�ходити з роз’яснень, якi наданi Пленумом ВСУ у п. 4 постанови«Про практику застосування судами законодавства, що регулюєправо власностi громадян на жилий будинок» та в iнших йогопостановах з цих питань.

Перебiг строку позовної давностi починається з дня ви�никнення права на позов.

У квiтнi 2003 р. I. звернулася до суду з позовом до Г. провизнання в порядку спадкування права власностi на часткуквартири та визнання частково недiйсним свiдоцтва про правовласностi на квартиру, виданого на iм’я вiдповiдача, посилаю�чись на те, що спiрна квартира була придбана в перiод шлюбу їїматерi М. та вiдповiдача Г, є їх спiльною власнiстю. Вона у вста�новленому порядку прийняла спадщину за заповiтом пiсля смер�тi матерi, але не може одержати в нотарiальнiй конторi свiдоцтвопро право на спадщину, оскiльки документи на квартиру оформ�ленi на вiдповiдача, який її права не визнає.


Рiшенням Залiзничного районного суду м. Сiмферополя вiд10 грудня 2003 р. позов задоволено.

Рiшенням Апеляцiйного суду АР Крим вiд 11 травня 2004 р.рiшення суду першої iнстанцiї скасовано й ухвалено нове, якиму задоволеннi позову вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi I. просила скасувати рiшення апеляцiй�ного суду та залишити в силi рiшення суду першої iнстанцiї.

Скасовуючи рiшення суду першої iнстанцiї та вiдмовляючиу позовi, апеляцiйний суд керувався тим, що М. (мати позивач�ки) знала, що її чоловiк Г. 23 червня 1999 р. отримав на своєiм’я свiдоцтво про право власностi на спiрну квартиру, але прижиттi це свiдоцтво не оспорила. Визнати право власностi начастку в спадковому майнi за позивачкою можна лише у разiвизнання частково недiйсним цього свiдоцтва, але позивачкапропустила строк позовної давностi та пiдстав для його понов�лення немає.

Проте з таким висновком погодитись не можна.Так, вiдповiдно до ст. 76 чинного на час виникнення спiр�

них правовiдносин ЦК 1963 р. перебiг строку позовної давнос�тi починається з дня виникнення права на позов. Право на по�зов виникає з дня, коли особа дiзналася або повинна була дi�знатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що позивачка дiзналася про пору�шення свого права навеснi 2003 р., коли вiдповiдач вiдмо�вився надати документи для оформлення свiдоцтва про правона спадщину за заповiтом, заперечивши право матерi пози�вачки на спiрну квартиру, а тому суд не мав пiдстав для вiдмо�ви у задоволеннi позову за пропуском строку позовної дав�ностi.

Не може залишатись в силi й рiшення суду першої iнстан�цiї, який, задовольняючи позов, керувався тим, що спiрна квар�тира, будучи нажита матiр’ю позивачки та вiдповiдачем за часшлюбу, є їх спiльною сумiсною власнiстю, оскiльки судом на по�рушення вимог статей 40, 62 ЦПК 1963 р. не перевiрено поси�лань вiдповiдача на те, що вiн був членом житлово�будiвельно�го кооперативу та внесений ним пай є коштами, одержаниминим у порядку спадкування, а мати позивачки членом житлово�будiвельного кооперативу не була i своїх коштiв у збiльшенняпаєнагромадження не вносила.

266 Роздiл 3

Таким чином, судами допущено порушення норм процесуаль�ного права, що призвело до неправильного вирiшення справи.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 15 листопада 2006 р.)

Надання коштiв для сплати вартостi жилого будинку за до�говором купiвлi�продажу може бути пiдставою для визнання по�купцем за цим договором кредитора.

Для захисту житлових прав необхiдно звернення до суду.Змiст i форма позовної заяви визначаються нормами ЦПК.

Позовна заява подається до суду в письмовiй формi i повиннамiстити: назву суду, до якого подається заява; точну назву пози�вача i вiдповiдача, їх мiсце проживання або знаходження, а та�кож назву представника позивача, якщо позовна заява подаєтьсяпредставником; змiст позовних вимог; виклад обставин, якимипозивач обґрунтовує свої вимоги; виклад доказiв, що стверджу�ють позов; зазначення цiни позову; пiдпис позивача або йогопредставника iз зазначенням часу подання заяви.

До позовної заяви додаються письмовi докази, а якщо позов�на заява подається представником позивача, — ще й довiренiстьчи iнший документ, який пiдтверджує повноваження представ�ника.

У позовах про витребування власником свого майна слiд вра�ховувати, що згiдно зi ст. 387 ЦК власник у будь�якому випадкумає право витребувати повернення (вiндикацiї) свого майна вiдособи, яка незаконно, без вiдповiдної правової пiдстави, заволо�дiла ним, а в передбачених законом випадках — i вiд добросовiс�ного набувача. Власник має право витребувати житло вiд доб�росовiсного набувача якщо останнє за вiдплатним договоромпридбане у особи, яка не мала права його вiдчужувати, про щонабувач не знав i не мiг знати, у тому разi коли майно вибуло зволодiння власника або особи, якiй вiн передав майно у воло�дiння, не з їхньої волi.

Житло не може бути витребувано вiд добросовiсного набу�вача, якщо воно продано у порядку, встановленому для вико�нання судових рiшень.

Якщо майно було набуте безвiдплатно у особи, яка не малаправа його вiдчужувати, власник має право витребувати його вiддобросовiсного набувача в усiх випадках.


Âiäøêîäóâàííÿ âàðòîñòi æèòëà,óñóíåííÿ iíøèõ ïîðóøåíü ïðàâ âëàñíèêà

Вiдповiдно до ст. 394 ЦК власник жилого будинку, iншихбудiвель має право на компенсацiю у зв’язку iз зниженням цiн�ностi цих об’єктiв у результатi дiяльностi, що призвела до зни�ження рiвня екологiчної, шумової захищеностi територiї.

Вiдповiдно до статей 391, 386 ЦК право власностi захища�ється також вiд порушень, не пов’язаних iз позбавленням воло�дiння. Так, власник житла як об’єкта нерухомостi має право ви�магати усунення перешкод у здiйсненнi ним права користуван�ня та розпорядження своїм майном.

Власник, який має пiдстави передбачати можливiсть пору�шення свого права власностi iншою особою, може звернутися досуду з вимогою про заборону вчинення нею дiй, якi потенцiйноможуть порушити його право, або з вимогою про вчинення пев�них дiй для запобiгання такому порушенню. При цьому влас�ник, права якого порушенi, має право на вiдшкодування завда�ної йому майнової та моральної шкоди.

Вiдповiдно до ст. 9 ЖК нiхто не може бути виселений iз зай�маного жилого примiщення або обмежений у правi користуван�ня ним iнакше як з пiдстав i в порядку, передбачених законом.Тому при незаконному позбавленнi права користування жилимпримiщенням та обставина, що особа, яка купила це примiщен�ня, є добросовiсним набувачем, не може бути пiдставою для вiд�мови у вiдновленнi порушеного права i визнаннi недiйсним ак�та про приватизацiю та угоди про вiдчуження жилого примi�щення.

Частина перша ст. 33 Конституцiї України, що гарантує кож�ному вiльний вибiр мiсця проживання, не пов’язує з наявнiстюпрописки певних переваг у будь�якої особи.

Наявнiсть чи вiдсутнiсть прописки самi по собi не можутьбути пiдставою для визнання права користування жилим при�мiщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди якчлен сiм’ї наймача (власника) примiщення, або ж для вiдмовиїй у цьому.

Л. М. та М. К пред’явили позов до М. П. про визнання вiдпо�вiдача таким, що втратив право користування 1/2 частиною жи�лого будинку, та виселення його зi спiрного житла.

268 Роздiл 3

Пiд час судового розгляду позивачi змiнили свої вимоги:посилаючись на положення ст. 48 Закону України «Про влас�нiсть», ст. 150 ЖК України, просили зобов’язати М. П. не чинитиперешкод у здiйсненнi ними права власностi та виселити йогозi спiрного житла.

Вiдповiдач подав зустрiчний позов до позивачiв про ви�знання за ним права користування жилими кiмнатами та пiдсоб�ними примiщеннями будинку (1/2 частини).

Рiшенням районного суду вiд 27 жовтня 2003 р. у задово�леннi основного та зустрiчного позовiв вiдмовлено.

В апеляцiйнiй скарзi Л. М. та М. К., посилаючись на невiд�повiднiсть висновкiв районного суду дiйсним обставинам спра�ви, порушення норм матерiального права, просили рiшення су�ду першої iнстанцiї скасувати та ухвалити нове рiшення про за�доволення їхнiх вимог.

У частинi вирiшення зустрiчного позову М. П. рiшення район�ного суду не оскаржувалося.

Вiдмовляючи у задоволеннi позову Л. М. та М. К. про висе�лення М. П., районний суд виходив iз того, що вiдповiдач про�живає у спiрному будинку як член сiм’ї колишнього власника,Г. К., а тому, враховуючи положення статей 9 i 156 ЖК України,його не може бути виселено з цього жилого примiщення у зв’яз�ку iз змiною власника.

Iз матерiалiв справи вбачається, що М. П. зареєстрований успiрному будинку, який є власнiстю позивачiв.

Л. М. та М. К. вказували, що пiсля одруження (з 1988 р. i досмертi батька у листопадi 2000 р.) вiдповiдач у будинку не про�живав, мешкав у дружини, а у спiрну частину будинку поселив�ся пiсля смертi батька без їхньої згоди.

Iз показань допитаних у судовому засiданнi свiдкiв, у томучислi сусiдiв, вбачається, що до смертi батька вiдповiдач непроживав у будинку, а лише приходив до гаража; з батьком унього були не дуже добрi стосунки — про нього вiн не турбу�вався.

Отже, висновки суду першої iнстанцiї не вiдповiдають об�ставинам справи, що є пiдставою для скасування рiшення район�ного суду та ухвалення нового.

При цьому суд апеляцiйної iнстанцiї вважає встановленим,що спiрне жиле примiщення (1/2 частини жилого будинку), якеє приватною власнiстю, належить у рiвних долях позивачам.


Зi згоди власникiв будинку спiрною його частиною корис�тувався I. П. (батько М. П.) — спiвмешканець колишньої влас�ницi, Г. К., який помер у 2000 р.

М. П. з 1979 р. зареєстрований (прописаний) у спiрномубудинку. Тодi вiн поселився до нього як член сiм’ї власницi —Г. К.

За життя батька (з 1988 р. до 2000 р.) вiдповiдач не прожи�вав на спiрнiй жилiй площi i не належить до членiв сiм’ї влас�никiв будинку — Л. М. та М. К., а у спiрне жиле примiщення по�селився пiсля смертi батька без згоди власникiв.

Отже, на нього не поширюється дiя положень ст. 156 ЖКУкраїни.

М. П. пiд час апеляцiйного розгляду справи пiдтвердив, щоодноосiбно без згоди власникiв користується 1/2 частиною бу�динку, яка зачиняється на ключ, i власники не мають до неї до�ступу.

Вiдповiдач, поселившись у спiрну частину будинку без зго�ди його власникiв, чинить їм перешкоди у здiйсненнi права влас�ностi.

Отже, у цьому випадку має мiсце порушення прав позива�чiв, а тому необхiдно виселити М. П. зi спiрного будинку.

10 лютого 2004 р. колегiя суддiв судової палати з цивiльнихсправ апеляцiйного суду м. Києва задовольнила апеляцiйну скар�гу Л. М., М. К. на рiшення районного суду м. Києва вiд 27 жовт�ня 2003 р.

Рiшення районного суду м. Києва у частинi вирiшення по�зову Л. М. та М. К. до М. П. про виселення та зобов’язання нечинити перешкод у здiйсненнi права власностi скасовано.

Ухвалено нове рiшення.Позов задовольнити. Усунути перешкоди у здiйсненнi Л. М.

та М. К. права власностi на жилий будинок.Виселити М. П. з жилого будинку без надання iншого жило�

го примiщення1.

Iнститут реєстрацiї має важливе значення, наприклад, длязабезпечення громадян житлом, отримання соцiальної допо�моги, захисту порушених прав та законних iнтересiв громадянтощо.

270 Роздiл 3


У травнi 1993 р. Н. Л. звернулася до суду з позовом до Н. З.,У. Л. та У. I. про визнання їх такими, що втратили право корис�тування жилою площею, i визнання недiйсним свiдоцтва проправо власностi. Позивачка зазначала, що спiрну квартиру отри�мав Н. В. Вона вселилась туди як член сiм’ї наймача в березнi1987 р., а в червнi 1987 р. мiж нею та Н. В. було зареєстрованошлюб.

У квiтнi 1988 р. у неї з Н. В. народилася дочка, i оскiлькиспiрна квартира була сира та невпорядкована, вони перейшлитимчасово проживати до її батькiв. У квартирi залишилася ма�ти наймача — Н. З., яка вселилася туди ще у квiтнi 1987 р. У1989 р. з її згоди у квартиру вселилися сестра Н. В. — У. Л., їїчоловiк У. I. та їхня дитина. Н. З., У. Л. та У. I. були прописанi вспiрнiй квартирi.

У червнi 1991 р. сiм’я позивачки повернулась у спiрну квар�тиру, а вiдповiдачi добровiльно виселилися з неї. 1 лютого 1993 р.Н. В. помер. Вiдповiдачi, скориставшись пропискою, переофор�мили особовий рахунок на Н. З. i приватизували квартиру.

Позивачка зазначала, що, вселившись у квартиру як членсiм’ї наймача, вона набула рiвного з ним права користуванняжилою площею. Вiдповiдачi ж виселилися з квартири й не про�живали в нiй понад шiсть мiсяцiв без поважних причин. Iз за�значених пiдстав позивачка просила задовольнити її вимоги.

Вiдповiдачi у зустрiчнiй позовнiй заявi зазначали, що Н. Л.вселилась у квартиру не в установленому порядку i не набулаправа на проживання, створює умови, якi роблять неможливимспiльне проживання, у зв’язку з чим просили виселити її. У по�дальшому вiдповiдачi змiнили пiдставу позову i просили висе�лити Н. Л. як тимчасового мешканця.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рiшен�ням Центрального районного суду м. Сiмферополя вiд 2 лютого1995 р. у задоволеннi позову Н. Л. було вiдмовлено, а зустрiч�ний позов задоволено.

Вiдповiдно до ст. 65 ЖК за особою, яка проживає у найма�ча жилого примiщення як член його сiм’ї, не може бути визнаноправо користування цим жилим примiщенням, якщо вона зберi�гає право користування жилою площею в iншому жилому при�мiщеннi.

З матерiалiв справи видно, що позивачка з 1984 р. постiйнопрописана в iншiй чотирикiмнатнiй квартирi й в особовий ра�


хунок на цю квартиру включено її дочку О. Це пiдтверджуєтьсявипискою з домової книги про склад сiм’ї та прописку позивач�ки, а також особовим рахунком.

Доводи протесту про те, що суд не розглянув вимог пози�вачки про визнання права користування жилою площею за їїдочкою, є необґрунтованими, оскiльки такi не заявлялись.

Н. З., У. Л. та У. I. вселились у спiрну квартиру за згодоюН. В. з додержанням правил прописки, що пiдтверджується по�ясненнями позивачки та особовим рахунком на спiрну кварти�ру. Вiдповiдачi тимчасово не проживали в цiй квартирi з поваж�них причин, оскiльки вона є однокiмнатною i, крiм того, в нiйпровадився ремонт. Свiдок Ц. пояснила, що позивачка перешко�джала Н. З. користуватися квартирою.

Зважаючи на цi обставини, суд дiйшов правильного виснов�ку, що вiдповiдачi не втратили права користування жилою пло�щею в спiрнiй квартирi i що при приватизацiї ними останньоїзакон порушено не було1.

Сiм’я наймача — це особа чи особи, якi проживають разом,пов’язанi родинними, шлюбними або iншими зв’язками i ведутьспiльне господарство. Слiд зазначити, що ЦК, на вiдмiну вiдЖК, вiдходить вiд поняття «члени сiм’ї наймача», вiдзначаючитiльки, що з наймачем можуть постiйно проживати iншi особи,право на вселення яких є у наймача, вони визначенi у договорi(статтi 816, 817 ЦК). Отже, у договорi найму житла мають бутивказанi особи, якi проживатимуть разом iз наймачем. Цi особинабувають рiвних з наймачем прав та обов’язкiв щодо користу�вання житлом. Зазначення цих осiб у договорi гарантує їм без�перешкодне користування житлом, що наймається у приватно�му житловому фондi.

Слiд пiдкреслити, що саме наймач несе вiдповiдальнiсть пе�ред наймодавцем за порушення умов договору особами, якi про�живають разом з ним. Якщо наймачами житла є кiлька осiб, їхнiобов’язки за договором найму житла є солiдарними. Порядок ко�ристування житлом наймачем i особами, якi постiйно прожива�ють разом з ним, визначається за домовленiстю мiж ними, а вразi спору — встановлюється за рiшенням суду. Вважаємо цю по�зицiю законодавця не досить виваженою з огляду на забезпечен�

272 Роздiл 3

1 Рішення Верховного Суду України. — 1997 р.

ня нормального спiвжиття членiв сiм’ї орендаря. Якщо у ст. 825ЦК зазначено, що договiр може бути розiрвано у разi коли жит�ло необхiдне для проживання членiв сiм’ї наймодавця, то длянаймача встановлено правило, за яким наймач проживає разомiз особами, якi несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед наймо�давцем. Тобто нiвелюється поняття сiм’ї, членiв сiм’ї наймача,якi повиннi мати особливий правовий статус порiвняно з iнши�ми особами. Тому в ст. 817 ЦК слiд закрiпити правило, за якимчлени сiм’ї наймача можуть вселятися без згоди наймодавця.

Члени сiм’ї наймача, включенi до договору найму, якi про�живають разом з ним, мають такi самi права й обов’язки, як iнаймач, в силу закону несуть однакову з наймачем, вiдповiдаль�нiсть за зобов’язаннями договору найму житла.

За загальним правилом, ризик випадкової загибелi чи пошко�дження об’єкта оренди несе власник, якщо iнше не встановленодоговором.

Трапляються випадки, коли громадяни проживають у рiз�них мiсцях, переїжджаючи в зв’язку з рiзними обставинами зодного мiсця на iнше. Представники деяких вiльних професiйможуть значну частину свого часу проводити поза межами сво�го мiсця проживання або мiсця реєстрацiї. У таких випадках ци�вiльне право виходить з того, що мiсцем проживання є те мiсце,де громадянин переважно проживає, тобто де вiн перебуває час�тiше i бiльше, нiж в iнших мiсцях. Для визначення мiсця про�живання мають значення або повиннi апрiорно прийматися фак�ти, що мають юридичне значення (мiсце реєстрацiї громадяни�на, мiсцезнаходження його майна, мiсце проживання чоловiкачи дружини), хоча закон з ними не пов’язує визначення мiсцяпроживання.

Для розмежування схожих правових вiдносин слiд зазна�чити, що ст. 47 Конституцiї України надає можливiсть кожно�му полiпшити житловi умови за цивiльно�правовими договора�ми шляхом придбання житла в будь�якому населеному пунктiУкраїни, що нiяким чином з iнститутом реєстрацiї не пов’язу�ється.

Дискусiйною новелою ЦК є положення, згiдно з яким осо�ба, яка досягла чотирнадцяти рокiв, може вiльно обирати собiмiсце проживання, за винятком обмежень, встановлених зако�ном. А Законом «Про свободу пересування та вiльний вибiр мiс�ця проживання в Українi» вiльний вибiр мiсця проживання об�


межується щодо: осiб, якi не досягли 16�рiчного вiку; осiб, дояких згiдно з процесуальним законодавством застосовано запо�бiжнi заходи, пов’язанi з обмеженням або позбавленням волi;осiб, якi за вироком суду вiдбувають покарання у виглядi по�збавлення або обмеження волi; осiб, якi згiдно iз законодавствомперебувають пiд адмiнiстративним наглядом; осiб, якi згiдно iззаконодавством про iнфекцiйнi захворювання та психiатричнудопомогу пiдлягають примусовiй госпiталiзацiї та лiкуванню;iноземцiв та осiб без громадянства, якi не мають законних пiд�став для перебування на територiї України.

Мiсцем проживання особи у вiцi вiд десяти до чотирнадця�ти рокiв визначається мiсце проживання її батькiв або одногоз них, iз ким вона проживає, опiкуна або мiсцезнаходження на�вчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якомувона проживає, якщо iнше мiсце проживання не встановлено зазгодою мiж дитиною та батьками або органiзацiєю, яка виконуєщодо неї функцiї опiкуна.

У разi виникнення спору щодо визначення мiсця проживан�ня особи у вiцi вiд десяти до чотирнадцяти рокiв, воно може ви�значатися органом опiки та пiклування або судом.

Мiсцем проживання дитини, яка не досягла десяти рокiв, ємiсце проживання її батькiв або одного з них, iз ким вона про�живає, опiкуна або воно визначається мiсцезнаходженням на�вчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вонапроживає.

Мiсцем проживання недiєздатної особи також є або мiсцепроживання її опiкуна, або мiсцезнаходження вiдповiдної орга�нiзацiї, яка виконує щодо неї функцiї опiкуна. Оскiльки будь�яка фiзична особа, на вiдмiну вiд юридичної особи, може одно�часно мати декiлька мiсць проживання, є необхiднiсть чiтко ви�значити вид проживання — постiйне чи тимчасове.

У ЖК термiн «проживання» вживається у багатьох статтяхбез розкриття його змiсту. Облiк громадян, якi потребують по�лiпшення житлових умов, здiйснюється, як правило, за мiсцемпроживання у виконавчому органi районної, мiської, районної вмiстi, селищної, сiльської ради (ч. 1 ст. 36 ЖК).

У разi виникнення спору про визначення мiсця проживан�ня вирiшальне значення мають об’єктивнi факти — постiйнеабо переважне проживання громадянина саме в цьому мiсцi, щоможуть бути встановленi лише судом. Але встановлення цих

274 Роздiл 3

фактiв у судi може переобтяжувати i судовi процедури, i судо�вий процес. Реєстрацiя мiсця проживання є легальним засобомспрощення цих процедур i може визнаватися преюдицiальнимфактом.

У рiшеннi Конституцiйного Суду України вiд 28 вересня2000 р. у справi щодо вiдповiдностi Конституцiї України (кон�ституцiйностi) положень п. 2 ст. 2 Закону України «Про прива�тизацiю державного житлового фонду» поняття словосполучен�ня «мiсце проживання» визначено як мiсце проживання грома�дян за територiальною ознакою (село, селище, мiсто чи iнша адмi�нiстративно�територiальна одиниця), а не конкретне жиле при�мiщення (будинок, квартира, службова квартира).

Конституцiя гарантує кожному вiльний вибiр мiсця прожи�вання, i наявнiсть чи вiдсутнiсть реєстрацiї самi по собi не мо�жуть бути пiдставою для визнання будь�якого права. Наявнiстьреєстрацiї не може бути пiдставою для визнання права користу�вання жилим примiщенням. Але, разом iз тим, не можна забува�ти, що паспортна система в Українi iснує, i однiєю з правовихпiдстав для зняття з квартирного облiку, отримання житла унайм, приватизацiї його, бронювання, збереження за тимчасововiдсутнiм є саме реєстрацiя, в якiй i вказується, крiм населено�го пункту, точна адреса жилого примiщення (номер квартири,номер будинку, назва вулицi). Тому необхiдно не вiдмежовува�ти поняття постiйного мiсця проживання вiд поняття реєстра�цiї мiсця проживання.

Вiрне визначення мiсця проживання має важливе значення,оскiльки виконання зобов’язань, вiдкриття спадщини та багатоiнших, i не тiльки цивiльно�правових, дiй здiйснюються за мiс�цем проживання громадянина, яке має бути зареєстроване.

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’яв�ляються за мiсцезнаходженням майна або основної його час�тини.

27 лютого 2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Київ задовольнила апеляцiй�ну скаргу Т. Д. на ухвалу суддi районного суду вiд 19 грудня2005 р. у справi за позовом Т. Д. до О. М., третi особи — Т. О.,Т. Б., Київське мiське управлiння юстицiї, про визнання недiйс�ною вiдмови вiд прийняття спадщини.


Зазначеною ухвалою суддi районного суду вказану заявуповернуто позивачцi для подання до належного суду.

В апеляцiйнiй скарзi Т. Д. просила ухвалу суддi районно�го суду скасувати, посилаючись на те, що вiдмова в прийняттiдо розгляду її позовної заяви ухвалена суддею помилково. Ви�знання її вiдмови вiд прийняття спадщини недiйсною надастьїй право отримати спадкове майно, тобто в даному випадкуспiр заявлено про спадкове майно, яке знаходиться в районiм. Києва.

Як вбачається з ухвали, суддя, повертаючи позивачцi заявудля подання до належного суду, виходив з того, що позовидо фiзичної особи подаються до суду за мiсцем проживанняостанньої.

З таким висновком суддi районного суду колегiя суддiв непогодилась з огляду на таке.

Т. Д. звернулась до суду з позовом про визнання недiйс�ною вiдмови вiд прийняття спадщини на користь вiдповiдач�ки. У позовнiй заявi Т. Д. зазначала, що спадковим майном є1/5 частина квартири. Тобто мiж сторонами виник спiр щодоспадкового майна, яким є частина квартири.

Згiдно зi ст. 114 ЦПК позови, що виникають з приводу не�рухомого майна, пред’являються за мiсцезнаходженням майнаабо основної його частини.

Оскiльки спiрна частина квартири знаходиться у … районiм. Києва, спiр пiдлягає розгляду в районному судi.

За таких обставин колегiя суддiв вирiшила, що ухвалу суддiрайонного суду не можна визнати законною i обґрунтованою, атому вона пiдлягає скасуванню.

Апеляцiйну скаргу Т. Д. задоволено. Ухвалу суддi районно�го суду вiд 19 грудня 2005 р. скасовано, позов передано на роз�гляд до суду першої iнстанцiї1.

Точне визначення мiсця проживання має суттєве значеннядля охорони прав i законних iнтересiв громадян, держави i су�спiльства, в тому числi i для забезпечення стабiльностi цивiль�них правовiдносин. Наприклад, вiдповiдно до ч. 4 ст. 532 ЦК,якщо мiсце виконання зобов’язання не встановлено у договорi,виконання за грошовим зобов’язанням провадиться за мiсцем

276 Роздiл 3

1 Юридичний вісник України. — 2006. — № 25. — С. 14.

проживання кредитора. Якщо кредитор на момент виконаннязобов’язання змiнив мiсце проживання (мiсцезнаходження) i спо�вiстив про це боржника, зобов’язання виконується за новим мiс�цем проживання (мiсцезнаходженням) кредитора з вiднесеннямна кредитора всiх витрат, пов’язаних iз змiною мiсця виконан�ня. Частиною 5 ст. 532 ЦК передбачено, що, якщо мiсце вико�нання зобов’язання не встановлено у договорi, виконання про�вадиться за мiсцем проживання (мiсцезнаходженням) боржника.Цi питання також безпосередньо пов’язанi з розшуком вiдповi�дача по справi.

Поняття «мiсце проживання» i «член сiм’ї» тiсно пов’язанi.

3.7. Öèâiëüíî-ïðàâîâà âiäïîâiäàëüíiñòüó æèòëîâié ñôåði

Цивiльне законодавство встановлює вiдповiдальнiсть дер�жавних органiв за втручання у здiйснення власником його пра�вомочностей. Державний орган не має права втручатись у здiйс�нення власником, а також iншими особами їх правомочностейщодо володiння, користування й розпорядження своїм майномабо встановлювати не передбаченi законодавчими актами Украї�ни додатковi обов’язки чи обмеження.

Державнi органи несуть майнову вiдповiдальнiсть за шкоду,заподiяну їх неправомiрним втручанням у здiйснення власни�ком i зазначеними особами правомочностей щодо володiння,користування й розпорядження житлом.

Згiдно зi ст. 394 ЦК власник жилого будинку має право накомпенсацiю, пов’язану зi зниженням цiнностi будинку, спри�чиненим дiяльнiстю пiдприємств, органiзацiй, у тому числi та�кою, що призвела до зниження рiвня шумової та екологiчної за�хищеностi територiї.

Стаття 393 ЦК встановлюють, що державнi органи несутьтакож вiдповiдальнiсть за видання актiв, якi порушують прававласникiв та iнших осiб щодо володiння, користування чи роз�порядження належним їм майном; такий акт визнається недiйс�ним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Пiдставами для визнання акта недiйсним є невiдповiднiстьйого вимогам чинного законодавства та визначенiй законом ком�петенцiї органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою ви�знання акта недiйсним є також порушення у зв’язку з його прий�


няттям прав i охоронюваних законом iнтересiв власника — по�зивача у справi. Власник майна також має право вимагати вiд�новлення становища, яке iснувало до видання зазначеного акта,а в разi коли це неможливо, власник має право на вiдшкодуван�ня майнової та моральної шкоди.

Недодержання правових норм, якi регулюють порядок прий�няття вiдповiдного акта, у тому числi стосовно його форми, стро�кiв прийняття тощо, може бути пiдставою для визнання такогоакта недiйсним лише тодi, коли його прийняття спричинило по�рушення, передбачене законодавством. Якщо акт у цiлому узго�джується з вимогами останнього i прийнятий вiдповiдно до об�ставин, що склалися, тобто є правомiрним по сутi, то окремi по�рушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бу�ти пiдставою для визнання його недiйсним, якщо iнше не перед�бачено законодавством (роз’яснення Вищого арбiтражного су�ду «Про деякi питання практики вирiшення спорiв, пов’язанихз визнанням недiйсними актiв державних чи iнших органiв» вiд26 сiчня 2000 р. № 02�5/35).

У постановi Пленуму ВСУ «Про застосування КонституцiїУкраїни при здiйсненнi правосуддя» вказано, що суди маютьсуворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституцiї праваособи на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсце�вого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданоїнезаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв дер�жавної влади, мiсцевого самоврядування, їх посадових i служ�бових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.

Цивiльне право передбачає загальнi та спецiальнi форми вiд�повiдальностi (статтi 366, 371, 610, 1166, 1170, 1173, 1176, 1190тощо ЦК, ст. 190 ЖК). Залежно вiд розподiлу обов’язкiв дольова,солiдарна вiдповiдальнiсть у житловому правi має свої особли�востi, оскiльки до членiв сiм’ї, якi проживають в однiй квартирi,не завжди можуть бути застосованi заходи цивiльно�правової вiд�повiдальностi, i в цiй частинi мають дiяти норми житлового за�конодавства.

Так на правильне застосування норм житлового, а не ци�вiльного законодавства вказано в ухвалi колегiї суддiв Судо�вої палати у цивiльних справах Верховного Суду України вiд13 грудня 2006 р. Зокрема, у жовтнi 2004 р. Ш. звернулася досуду з позовом до Б. про усунення перешкод у здiйсненнi пра�

278 Роздiл 3

ва власностi, виселення та вiдшкодування моральної шкоди, за�значаючи, що їй на правi власностi належить будинок № 9.

У 1989 роцi за її згодою як член її сiм’ї у зазначеному будин�ку почала проживати її дочка — вiдповiдач у справi.

Посилаючись на те, що вiдповiдачка чинить їй перешкоди укористуваннi будинком, вiдмовляється добровiльно його звiль�нити, просила виселити вiдповiдачку з жилого будинку та вiд�шкодувати завдану їй моральну шкоду.

У листопадi 2005 р. Б. звернулася до суду iз позовом до Ш.про визнання права користування жилим примiщенням у будин�ку № 9, посилаючись на те, що у спiрному будинку вона прожи�ває за згодою матерi, а тому набула право користування цимжилим примiщенням.

Рiшенням Жовтневого районного суду м. Харкова вiд 12 сiч�ня 2006 р. у задоволеннi позовних вимог Ш. вiдмовлено, а зуст�рiчнi позовнi вимоги Б. задоволено, визнано за нею право ко�ристування жилим примiщенням у спiрному будинку.

Рiшенням Апеляцiйного суду Харкiвської областi вiд 15 черв�ня 2006 р. рiшення Жовтневого районного суду м. Харкова вiд12 сiчня 2006 р. скасовано й ухвалено нове, яким позовнi ви�моги Ш. задоволено, виселено Б. з будинку № 9, у задоволеннiзустрiчних позовних вимог Б. вiдмовлено, в рештi рiшення судупершої iнстанцiї залишено без змiн.

У касацiйнiй скарзi Б. просила скасувати рiшення суду апе�ляцiйної iнстанцiї i залишити в силi рiшення суду першої iн�станцiї, посилаючись на неправильне застосування судом нормматерiального права та порушення норм процесуального права.

Касацiйна скарга пiдлягає частковому задоволенню на та�ких пiдставах.

Задовольняючи позовнi вимоги Ш. про виселення вiдповi�дачки з будинку № 9, апеляцiйний суд керувався тим, що Б. зобо�в’язана звiльнити жиле примiщення згiдно з вимогами ст. 391 ЦК.

Проте з такими висновками апеляцiйного суду погодитисяне можна.

Вiдповiдно до вимог ст. 391 ЦК власник майна має правовимагати усунення перешкод у здiйсненнi ним права користу�вання та розпорядження своїм майном, навiть якщо цi пору�шення не були поєднанi з позбавленням володiння.

Як убачається iз матерiалiв справи, спiрний жилий будинокналежить на правi власностi Н. — матерi вiдповiдачки.


Судом встановлено, що в 1989 роцi за згодою власника за�значеного будинку в ньому проживає вiдповiдачка — дочка по�зивачки.

Вирiшуючи спiр, апеляцiйний суд не звернув уваги на те,що вiдповiдачка є членом сiм’ї власника жилого будинку, а то�му режим проживання її в цьому будинку регулюється норма�ми ЖК.

Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуван�нi жилим будинком, суд мав з’ясувати, на якi передбаченi зако�ном пiдстави для виселення вiдповiдачки посилалась позивачка,оскiльки вiдповiдно до ст. 9 ЖК нiхто не може бути виселенийiз займаного примiщення або обмежений у правi користуванняним iнакше як на пiдставах i в порядку, передбачених законо�давством.

Задовольняючи позов, апеляцiйний суд цих вимог законуне врахував.

Згiдно зi ст. 156 ЖК члени родини власника жилого будин�ку, якi проживають разом з ним у будинку, що йому належитьна правi власностi, користуються жилим примiщенням нарiвнi звласником будинку, якщо при їх вселеннi не було iншої угодипро порядок користування цим примiщенням.

Вiдповiдно до ст. 157 зазначеного Кодексу членiв сiм’ї влас�ника жилого будинку може бути виселено у випадках, передба�чених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу.

На це положення закону суд уваги не звернув i не з’ясував,на яких пiдставах, передбачених нормами ЖК, позивач має пра�во порушити питання про виселення Б.

Не можна погодитись iз рiшенням суду першої iнстанцiї,оскiльки, вирiшуючи спiр, суд безпiдставно керувався стаття�ми 401, 402 ЦК та не навiв переконливих доводiв на обґрунту�вання рiшення про вiдмову в задоволеннi позовних вимог провиселення.

Оскiльки з огляду на викладене суди першої iнстанцiї таапеляцiйної iнстанцiй неправильно застосували норми мате�рiального права та на порушення норм процесуального праване встановили всiх фактичних обставин, якi мають значення дляправильного вирiшення справи, рiшення судiв пiдлягають ска�суванню з передачею справи на новий розгляд до суду першоїiнстанцiї.

280 Роздiл 3

Цивiльно�правова вiдповiдальнiсть — це санкцiя за право�порушення, що тягне для правопорушника негативнi наслiдки увиглядi позбавлення суб’єктивних цивiльних прав або покла�дення нових чи додаткових цивiльно�правових обов’язкiв.

Майнова шкода, завдана неправомiрними рiшеннями, дiямичи бездiяльнiстю особистим немайновим правам фiзичної абоюридичної особи, а також шкода, завдана майну фiзичної абоюридичної особи, вiдшкодовується в повному обсязi особою, якаїї завдала. Особа, яка завдала шкоди, звiльняється вiд її вiдшко�дування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Реалiзацiя санкцiї забезпечена можливiстю застосуваннязаходiв державного примусу. Цивiльно�правова вiдповiдаль�нiсть може наставатити не тiльки у межах вiдповiдного цивiль�но�правового зобов’язання, а й з iнших правових пiдстав, зокре�ма заподiяння шкоди, безпiдставного набуття та збереженнямайна.

Iснують загальнi та спецiальнi форми вiдповiдальностi. За�гальнi: обов’язок вiдшкодування збиткiв, завданих неправомiр�ними дiями (ст. 611 ЦК). Спецiальнi: втрата завдатку (статтi 570,571 ЦК), знесення будинку, будiвель i споруд за рiшенням суду(статтi 351, 417 ЦК).

Розрiзняють договiрнi та позадоговiрнi пiдстави цивiльно�правової вiдповiдальностi. Договiрною є невиконання або нена�лежне виконання зобов’язання (найму, оренди, купiвлi�прода�жу, мiни житла, довiчного утримання тощо). Вiдповiдальнiстьнастає у виглядi вiдшкодування збиткiв та моральної шкоди,сплати неустойки.

Залежно вiд розподiлу обов’язкiв боржника розрiзняють па�йову, солiдарну вiдповiдальнiсть, що характерно саме для жит�лового права, оскiльки наймач вступає у договiрнi вiдносини,представляючи iнтереси своєї сiм’ї.

Житлове законодавство передбачає майнову вiдповiдальнiстьза несанкцiоноване переобладнання i перепланування жилого бу�динку i жилого примiщення (ст. 100 ЖК).

Житлове законодавство передбачає також настання цивiль�но�правової вiдповiдальностi у разi невиконання наймодавцемобов’язкiв щодо забезпечення схоронностi житлового фонду таремонту жилого примiщення у випадках, спричинених невiдклад�ною необхiднiстю (ст. 176 ЖК).


Наймач, який допустив самовiльне переобладнання чи пере�планування жилого примiщення, зобов’язаний за свiй рахунокпривести примiщення у попереднiй стан.

Стаття 376 ЦК передбачає вiдповiдальнiсть за самочинне бу�дiвництво. Житловий будинок вважається самочинним будiв�ництвом, якщо вiн збудований або будується на земельнiй дi�лянцi, що не була вiдведена для цiєї мети, або без належного до�зволу чи належно затвердженого проекту, або з iстотними по�рушеннями будiвельних норм i правил. Особа, яка здiйснила абоздiйснює самочинне будiвництво, не набуває права власностi нанього.

Щодо самочинно збудованого нерухомого майна може бутиза рiшенням суду: визнано право власностi на нього за особою,яка здiйснила самочинне будiвництво за умови надання особiземельної дiлянки в установленому порядку пiд уже збудованенерухоме майно; будинок пiдлягає знесенню особою, яка здiйс�нила (здiйснює) самочинне будiвництво, або за її рахунок; на ви�могу власника (користувача) земельної дiлянки за ним визна�ється право власностi на нерухоме майно, яке самочинно збудо�ване на нiй, якщо це не порушує прав iнших осiб.

У разi iстотного вiдхилення вiд проекту, що суперечить су�спiльним iнтересам або порушує права iнших осiб, iстотного по�рушення будiвельних норм i правил суд за позовом вiдповiдно�го органу державної влади або органу мiсцевого самоврядуванняможе постановити рiшення, яким зобов’язати особу, котра здiйс�нила (здiйснює) будiвництво, провести вiдповiдну перебудову.Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа,яка здiйснила (здiйснює) будiвництво, вiдмовляється вiд її про�ведення, таке нерухоме майно за рiшенням суду пiдлягає зне�сенню за рахунок особи, яка здiйснила (здiйснює) будiвництво.Особа, яка здiйснила (здiйснює) самочинне будiвництво, зобо�в’язана вiдшкодувати витрати, пов’язанi з приведенням земель�ної дiлянки у попереднiй стан.

У ст. 190 ЖК передбачено обов’язок вiдшкодування шкоди,заподiяної жилим будинкам, жилим примiщенням, iнженерно�му обладнанню, об’єктам благоустрою i зеленим насадженням наприлеглих до будинкiв дiлянках.

Згiдно iз ст. 190 ЖК при вiдшкодуваннi збиткiв, завданихжитловому фонду, слiд виходити iз загальних норм цивiльного

282 Роздiл 3

законодавства, за якими шкода, заподiяна особi чи майну особи,пiдлягає вiдшкодуванню особою, яка заподiяла цю шкоду, у пов�ному обсязi. Статтi 1166, 1170, 1173—1176 ЦК передбачають ви�падки вiдшкодування шкоди, завданої органом державної влади,органом влади Автономної Республiки Крим або органом мiс�цевого самоврядування, органом дiзнання, попереднього (досу�дового) слiдства, прокуратури або суду.

Статтi 23, 1167 ЦК передбачають можливiсть вiдшкодуван�ня моральної шкоди, завданої порушенням прав особи. Мораль�на шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фiзична особазазнала у зв’язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої,членiв її сiм’ї чи близьких родичiв; у зв’язку iз знищенням чи по�шкодженням її майна. Моральна шкода вiдшкодовується грiш�ми, iншим майном або в iнший спосiб.

Розмiр грошового вiдшкодування моральної шкоди визна�чається судом залежно вiд характеру правопорушення, глибинифiзичних та душевних страждань, погiршення здiбностей по�терпiлого або позбавлення його можливостi їх реалiзацiї, ступе�ня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є пiд�ставою для вiдшкодування, а також з урахуванням iнших обста�вин, якi мають iстотне значення.

Моральна шкода вiдшкодовується незалежно вiд майновоїшкоди, яка пiдлягає вiдшкодуванню, i не пов’язана з розмiромцього вiдшкодування.

Моральна шкода, завдана фiзичнiй або юридичнiй особi не�правомiрними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю, вiдшкодову�ється особою, яка її завдала, за наявностi її вини.

Вiдповiдно до статтi 1192 ЦК суд за вибором потерпiлогоможе зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, вiдшкодува�ти її в натурi (передати рiч того ж роду i такої ж якостi, полаго�дити пошкоджену рiч тощо) або вiдшкодувати завданi збитки уповному обсязi.

Цивiльно�правова вiдповiдальнiсть за порушення цивiльно�го законодавства полягає в тому, що завдана шкода має бутивiдшкодована за загальними правилами цивiльного законодав�ства, тобто вiдшкодування шкоди може полягати у виправлен�нi, ремонтi пошкодженого майна або в повному вiдшкодуваннiзбиткiв.

За порушення прав власника житла держава, гарантуючи пра�во власностi, взяла на себе певнi зобов’язання, що стосуються


компенсацiї та вiдшкодування збиткiв i шкоди (матерiальної таморальної).

У разi незгоди власника квартири в будинку державного чигромадського житлового фонду, в якому частина жилих примi�щень передана у приватну власнiсть, з рiшенням, що тягне засобою припинення його права власностi (про знесення будин�ку, переобладнання жилого будинку в нежилий), це рiшення,вiдповiдно до ст. 172 ЖК, не може бути виконано до вирiшен�ня спору судом. При розглядi такого спору вирiшуються такожпитання вiдшкодування власниковi завданих збиткiв, якщо бу�дуть встановленi законнi пiдстави для прийняття оспорюваногорiшення.

При вирiшеннi спорiв про припинення права власностi набудинок у зв’язку з вилученням земельної дiлянки, на якiй роз�ташована будiвля, суди повиннi мати на увазi, що вiдповiдно дост. 171 ЖК право вибору виду компенсацiї належить власни�ку. Зокрема, вилучення для державних або громадських потребземельних дiлянок, наданих громадянам України, провадить�ся пiсля видiлення за їх бажанням радою рiвноцiнної земельноїдiлянки, будiвництва на новому мiсцi пiдприємствами, устано�вами, органiзацiями, для яких вiдводиться земельна дiлянка, жи�лих, виробничих та iнших будiвель замiсть тих, що вилучаються,i вiдшкодування в повному обсязi всiх iнших збиткiв.

Вирiшуючи спори, що випливають iз права приватної влас�ностi громадян, суди повиннi виходити з положень ст. 41 Кон�ституцiї про те, що це право є непорушним i нiхто не може бутипротиправно його позбавлений. Примусове вiдчуження об’єк�тiв права приватної власностi може бути застосоване тiльки яквиняток з мотивiв суспiльної необхiдностi на пiдставi й в по�рядку, якi встановленi законом, та за умови попереднього i пов�ного вiдшкодування їх вартостi (крiм умов воєнного чи надзви�чайного стану, коли можливе наступне вiдшкодування).

Арешт i продаж майна боржника на стадiї виконання судо�вих рiшень є способом примусового виконання, якщо рiшеннясуду не виконується у добровiльному порядку. Закон «Про ви�конавче провадження» прямо передбачає випадки, коли можебути звернено таке стягнення. Порушення вимог закону є пiд�ставою для звiльнення вiд арешту. Йдеться не про належнiстьбудiвлi, а про неправомiрний його арешт. Закон охороняє i пра�

284 Роздiл 3

ва третiх осiб, якi можуть порушуватися через накладання ареш�ту на майно боржника. Тому для охорони своїх прав i iнтересiвтретя особа може звернутися до суду з позовом про звiльненнямайна з�пiд арешту.

Судами розглядаються й iншi позови, пов’язанi iз захистомправа приватної власностi на житло. Вiдповiднi положення щодозахисту права приватної власностi поширюються також на осо�бу, яка, хоча не є власником, але володiє майном з пiдстав, пе�редбачених законом чи договором (постанова Пленуму Верхов�ного Суду України «Про судову практику у справах за позова�ми про захист права приватної власностi»).


Роздiл 4ÑÏÎÐÈ, ÙÎ ÂÈÍÈÊÀÞÒÜIÇ ÑIÌÅÉÍÈÕ ÂIÄÍÎÑÈÍ

Зазначенi спори виникають, зокрема, щодо таких питань: ви�селення з жилого примiщення у зв’язку з реєстрацiєю недiйсно�го шлюбу або визнання права на житло; порядок користуванняжитлом подружжям, якому воно належить на правi спiльної су�мiсної власностi вiдповiдно до умов шлюбного договору; розпо�рядження часткою, що є об’єктом спiльної сумiсної власностi;розпорядження спiльним майном подружжя; подiл житлово�го будинку (квартири); припинення права на утримання за до�мовленiстю подружжя взамiн набуття права власностi на жит�ло; влаштування дитини, батьки якої позбавленi батькiвськихправ; припинення права на алiменти на дитину у зв’язку з на�буттям права власностi на житло; збереження права на житлоособи, над якою встановлено опiку та пiклування; виселеннягромадян, позбавлених батькiвських прав, якщо їх спiльне про�живання з дiтьми визнано неможливим.

4.1. Ñïîðè,ïîâ’ÿçàíi ç ìiñöåì ïðîæèâàííÿ

СК окремi статтi присвячує врегулюванню вiдносин, пов’я�заних з мiсцем проживання дитини, котра досягла десяти ро�кiв, яке визначається за спiльною згодою батькiв та самої дити�ни (ст. 160).

Вiдповiдно до його ст. 48, дитина, яка залишилася без пiклу�вання батькiв i проживає у дитячому закладi або закладi охоро�ни здоров’я, має право на збереження права користування жит�лом, у якому вона ранiше проживала. У разi вiдсутностi житлатака дитина має право на його отримання вiдповiдно до закону.

У тому разi, коли неповнолiтня дитина вибуває разом з од�ним iз батькiв на iнше мiсце проживання, право користуван�ня жилим примiщенням, у якому вона проживала або була про�писана до цього разом з другим iз батькiв, за нею не зберiга�ється.

19 квiтня 1996 р. С. I. звернувся з позовом до С. Н. про ви�знання вiдповiдачки такою, що втратила право користуванняжилим примiщенням. У заявi позивач зазначав, що в 1985 р.одружився з вiдповiдачкою i в тому самому роцi вона прописа�лася до його однокiмнатної квартири в м. Iвано�Франкiвську,хоча залишилася проживати в будинку своїх батькiв у с. Ми�китинцi. У 1993 р. подружжя розiрвало шлюб. Їхня дочка, Л.,1983 року народження, залишилася проживати з вiдповiдачкоюу с. Микитинцi. Посилаючись на те, що вiдповiдачка з дочкоюне проживали у спiрнiй квартирi без поважних причин, пози�вач просив задовольнити його вимоги.

Рiшенням Iвано�Франкiвського мiського суду вiд 4 грудня1996 р. позов задоволено частково: вiдповiдачку визнано та�кою, що втратила право користування житлом, а щодо дочки Л.у цьому вiдмовлено.

У касацiйному порядку справа не розглядалася.Заступник Голови ВСУ порушив у протестi питання про ска�

сування рiшення суду в частинi вiдмови у визнаннi Л. такою, щовтратила право користування спiрним житлом. Президiя Iвано�Франкiвського обласного суду визнала, що протест пiдлягає за�доволенню з таких пiдстав.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 17 ЦК мiсцем проживання неповно�лiтнiх, якi не досягли 15 рокiв, або громадян, якi перебуваютьпiд опiкою, визнається мiсце проживання їхнiх батькiв (усино�вителiв) або опiкунiв.

З матерiалiв справи вбачається, що пiсля розiрвання сторо�нами шлюбу їхня дочка, Л., залишилась на вихованнi у вiдповi�дачки, яка проживає в будинку своїх батькiв у с. Микитинцi.Позивач на утримання дочки виплачує алiменти. Таким чином,сторони добровiльно визначили мiсце проживання дочки з вiд�повiдачкою. Остання не заперечувала, що вона проживає в бу�динку своїх батькiв у с. Микитинцi разом iз дочкою. Зазначе�них обставин суд не врахував i, вiдмовляючи в задоволеннi по�зову С. I. щодо визнання дочки Л. такою, що втратила правокористування жилим примiщенням, не навiв переконливих мо�тивiв постановлення такого рiшення.

Виходячи з наведеного президiя Iвано�Франкiвського об�ласного суду протест заступника Голови ВСУ задовольнила, рi�шення Iвано�Франкiвського мiського суду в зазначенiй частинi

Спори, що виникають iз сiмейних вiдносин 287

скасувала i направила справу в цiй частинi на новий розгляд досуду першої iнстанцiї1.

Конституцiйний Суд України 14 листопада 2001 р. визнавнеконституцiйним положення пп. 1 п. 4 Положення про пас�портну службу органiв внутрiшнiх справ, затвердженого поста�новою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 10 жовтня 1994 р. № 700, згiдно зяким паспортна служба органiв внутрiшнiх справ застосовува�ла як загальне правило дозвiльний порядок вибору особою мiс�ця проживання.

Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 16 сiчня 2003 р.№ 35 затверджено Тимчасовий порядок реєстрацiї фiзичнихосiб за мiсцем проживання, який визначає механiзм реєстрацiїта зняття з реєстрацiйного облiку фiзичних осiб за мiсцем про�живання, функцiї органiв виконавчої влади, що в межах своєїкомпетенцiї забезпечують реалiзацiю цього механiзму. Вiдповiд�но до даного Порядку мiсцем проживання фiзичної особи є мiс�це, де вона постiйно або переважно проживає як власник жит�лового будинку (примiщення), за договором його найму, пiднай�му, оренди або на iнших пiдставах, передбачених законодавствомУкраїни. Мiсцем проживання громадян визначаються жилi бу�динки (примiщення), придатнi для проживання i включенi довiдповiдного житлового фонду, в тому числi гуртожитки, закла�ди для дiтей�сирiт, дiтей, позбавлених батькiвського пiклування,дитячi будинки сiмейного типу, спецiальнi заклади для преста�рiлих, iнвалiдiв, ветеранiв. Постiйне або тимчасове проживаннягромадян за вiдповiдною адресою повинно бути у встановлено�му порядку зареєстровано в органах внутрiшнiх справ або у ви�конкомах селищних та сiльських рад iз метою статистичного таперсонального облiку населення.

У червнi 2004 р. I., звернувшись до суду з позовом до С. вiнтересах неповнолiтньої К. про усунення перешкод у користу�ваннi власнiстю, зазначав, що вiдповiдачка (колишня невiстка)з неповнолiтньою дочкою зареєстрованi в будинку № 29, якийналежить йому на правi власностi. Посилаючись на те, що вонине проживають у зазначеному будинку, витрат на оплату кому�нальних платежiв не несуть, а вiн, пенсiонер, вимушений за них

288 Роздiл 4

1 Рішення Верховного Суду України. — 1999 р. — 20 квітня.

сплачувати комунальнi послуги, просив задовольнити позовнiвимоги й усунути перешкоди в користуваннi власнiстю шляхомзняття з реєстрацiї С. та її дочки.

Ухвалою Ленiнського районного суду м. Севастополя вiд 29 ве�ресня 2004 р. закрито провадження у справi щодо вимог пози�вача стосовно С.

Рiшенням Ленiнського районного суду м. Севастополя вiд29 вересня 2004 р., залишеним без змiн ухвалою Апеляцiйногосуду м. Севастополя вiд 23 грудня 2004 р., у задоволеннi позо�ву про зняття з реєстрацiї неповнолiтньої К. вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi I. просив скасувати рiшення районногосуду й ухвалу апеляцiйного суду, посилаючись на порушеннянорм матерiального та процесуального закону.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.Суд, вiдмовляючи в позовi, керувався тим, що С, матiр не�

повнолiтньої К., за рiшенням суду вiд 15 квiтня 2004 р. визна�на такою, що втратила право користування жилим примiщен�ням у спiрному будинку, однак батько дитини зареєстрований узазначеному будинку, а тому знiмати з реєстрацiї дитину недо�цiльно.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.Згiдно з п. 4 ст. 29 ЦК мiсцем проживання фiзичної особи,

яка не досягла 10 рокiв, є мiсце проживання її батькiв або од�ного з них, з ким вона проживає.

Суд, вирiшуючи спiр, не перевiрив доводiв позивача про те,що в його будинку батьки неповнолiтньої дитини не прожива�ють. У матерiалах справи є копiя рiшення суду про визнання С.(матерi дитини) такою, що втратила право користування жит�лом у будинку № 29.

Зазначеним рiшенням було встановлено, що С. iз вересня2003 р. не живе у спiрному будинку, разом з донькою живутьу iншому мiсцi й вселятися до цього примiщення не збирають�ся, а реєстрацiя дитини за адресою спiрного будинку необхiдналише за вимогою навчального закладу, в якому навчається ди�тина.

Крiм того, батько дитини (син позивача) виписався зi спiр�ного будинку 19 жовтня 2004 р., що було вiдомо апеляцiйномусуду пiд час розгляду апеляцiйної скарги I.

Оскiльки порушення норм матерiального та процесуально�го права призвели до неправильного вирiшення справи, поста�


новленi судовi рiшення пiдлягають скасуванню з передачеюсправи на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.


Логiчно розглянути етимологiю понять «прописка» та «реєст�рацiя».

Прописка — офiцiйна реєстрацiя за мiсцем проживання;оформлення документiв на проживання (вiдмiтка в паспортiабо iншому документi про офiцiйну реєстрацiю за мiсцем про�живання)1.

Реєстрацiя — походить вiд слова реєстр (польск. — rejestr,вiд середньовiчного лат. regestrum, registrum — список, перелiк)список, перелiк, опис2.

Термiни «прописка» i «реєстрацiя» практично iдентичнi зточки зору фiлологiї. Але з точки зору сучасної юриспруденцiї,яка вважає прiоритетними права людини, зокрема право на пе�ресування, бiльш точним є поняття «реєстрацiя за мiсцем про�живання».

У законодавствi необхiдно визначитись iз тим, чи дає про�писка (реєстрацiя) якiсь права, наприклад, для постановки наоблiк для отримання жилої площi, для здiйснення соцiальноїдопомоги тощо, чи є тiльки юридичним фактом. В останньомуразi немає жодних пiдстав для того, щоб вважати прописку обо�в’язковою умовою для набуття прав. За вiдсутностi пропискичи реєстрацiї мiсця проживання громадян, що ототожнюються,на громадян покладається обов’язок доведення iншого, визна�ченого ними же, мiсця проживання.

Як уже зазначалося, за загальним правилом, один з подруж�жя набуває право користування жилим примiщенням, яке на�лежить другому з подружжя, якщо вiн вселився i проживає зним. У шлюбному договорi сторони можуть домовитись пропорядок користування житлом, а також про звiльнення жило�го примiщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разiрозiрвання шлюбу, з виплатою грошової компенсацiї або без

290 Роздiл 4

1 Новий тлумачний словник української мови / Укл. В. Яременко, О. Слi�пушко. — Т. 3. — К.: Аконіт, 2001.

2 Большой энциклопедический словарь. — 2�е изд., перераб. и допол. —М.: Большая Российская энциклопедия; СПб.: Норинт, 2001.

неї. Це свiдчить про поширення диспозитивного регулюваннямайнових вiдносин щодо користування житлом у сiм’ї. Пред�метом шлюбного договору може бути домовленiсть про прожи�вання в жилому примiщеннi, яке належить одному з подруж�жя, їхнiх родичiв (ст. 98 СК). Такий договiр слiд вiдносити додоговорiв, що тягнуть встановлення договiрного режиму май�на подружжя.

Разом з тим, необхiдно зауважити, що особа, яка поселила�ся в жиле примiщення iншої особи у зв’язку з реєстрацiєю з неюнедiйсного шлюбу, не набуває права на проживання в ньомуi може бути виселена. Винятком з цього правила може бутитiльки випадок, коли така особа не знала i не могла знати проперешкоди до реєстрацiї шлюбу. У цьому разi вона не втрачаєправа на проживання (ч. 4 ст. 45, п. 2 ст. 46 СК). Тобто законо�давством встановленi пiдстави набуття права на проживання вжилому примiщеннi, яке належить одному з подружжя на пра�вi приватної власностi, iншим з подружжя або його родичiв.Сiмейне законодавство встановлює також пiдстави та умови,за якими особи, котрi вселились у житло, можуть бути позбав�ленi цього права шляхом виселення. Такi правовiдносини вхо�дять до предмета регулювання ЖК, i тому мають бути врегу�льованi в новому Житловому кодексi України iз зазначенням,що вказанi особи можуть бути виселенi без надання iншого жи�лого примiщення.

«Мiсце проживання» слiд вiдмежовувати вiд «мiсця пере�бування», яке посвiдчується iншим чином, нiж перше. Так, напрохання особи факт її перебування в певному мiсцi може по�свiдчити нотарiус. Посвiдчення факту перебування в певно�му мiсцi неповнолiтнього провадиться на прохання його закон�них представникiв (батькiв, усиновителiв, опiкуна або пiклу�вальника). На пiдтвердження зазначеної обставини нотарiусвидає заiнтересованим особам свiдоцтво (ст. 81 Закону «Пронотарiат»).

Необхiдно встановити правило, за яким у цивiльному зако�нодавствi мiсце проживання особи буде визначатися за мiсцемреєстрацiї, що дозволить достовiрно визначити наявнiсть умовдля набуття чи реалiзацiї особою правосуб’єктностi залежно вiдмiсця перебування.

До кола членiв сiм’ї належать дружина (чоловiк), їхнi дiтита батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спiльного госпо�


дарства з суб’єктом права на пiльги в оплатi користування жит�лом i комунальними послугами застосовується лише у передба�чених законом випадках. Дiти є членами сiм’ї незалежно вiд то�го, чи є це дiти будь�кого з подружжя, спiльнi або усиновленi,народженi у шлюбi або позашлюбнi.

Членами сiм’ї можуть бути визнанi й iншi особи за умовипостiйного проживання разом iз суб’єктом права на пiльги i ве�дення з ним спiльного господарства, тобто не тiльки його (її)близькi родичi (рiднi брати, сестри, онуки, дiд, баба), а й iншiродичi чи особи, якi не перебувають у безпосереднiх родиннихзв’язках (неповнорiднi брати, сестри; зять, невiстка; вiтчим, ма�чуха; опiкуни, пiклувальники, пасинки, падчерки та iн.).

Щодо членiв сiм’ї, якi проживають з громадянином, требарозумiти так, що цi особи постiйно проживають разом з гро�мадянином в будинках приватного, державного i комунальногожитлового фонду.

Державним комiтетом України у справах сiм’ї та молодi,Мiнiстерством освiти, Мiнiстерством охорони здоров’я, Мiнi�стерством працi та соцiальної полiтики наказом вiд 26 травня1999 р. № 34/166/131/88 затверджено Правила опiки та пiклу�вання, що встановлюють державну охорону прав неповнолiтнiхдiтей, якi залишились без пiклування батькiв, та повнолiтнiхосiб, якi потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та iн�тересiв.

Опiка та пiклування встановлюються для забезпечення ви�ховання неповнолiтнiх дiтей, якi внаслiдок хвороби або смертiбатькiв, або позбавлення їх батькiвських прав чи з iнших при�чин залишились без батькiвського пiклування, а також для за�хисту особистих i майнових прав та iнтересiв таких дiтей.

Опiка або пiклування встановлюються також для захистуособистих i майнових прав та iнтересiв повнолiтнiх осiб, якi застаном здоров’я не можуть самостiйно здiйснювати свої права iвиконувати свої обов’язки.

При розглядi у справах про розiрвання шлюбу питання, з кимз подружжя залишаться дiти, участь у справi органу опiки й пiк�лування є обов’язковою.

У березнi 1995 р. Б. Л. пред’явила позов до Б. I. про розi�рвання шлюбу.

292 Роздiл 4

Позивачка зазначала, що перебувала у шлюбi з вiдповiда�чем з 1987 р. У 1988 р. у них народився син I., який постiйноживе з нею i перебуває на її утриманнi. Посилаючись на те, щосiмейне життя з вiдповiдачем не склалося, Б. Л. просила суд за�довольнити позов i залишити сина на її вихованнi.

Рiшенням Рогатинського районного суду вiд 24 листопада1995 р. позов було задоволено. У касацiйному порядку справане розглядалась. Постановою президiї Iвано�Франкiвського об�ласного суду вiд 26 липня 1996 р. протест заступника прокуро�ра Iвано�Франкiвської областi на зазначене рiшення залишенобез задоволення.

Заступник Генерального прокурора України порушив у про�тестi питання про скасування постановлених у справi судовихрiшень, оскiльки суд розглянув справу без участi вiдповiдача,прокурора та представникiв органiв опiки й пiклування, а та�кож за вiдсутностi висновку останнiх. Судова колегiя в цивiль�них справах ВСУ визнала, що протест пiдлягає задоволенню зтаких пiдстав.

Вiдповiдно до п. 4 постанови Пленуму ВСУ «Про судовупрактику в справах про розiрвання шлюбу» вiд 31 серпня 1979 р.№ 8, справи про розiрвання шлюбу, як правило, повиннi роз�глядатися за участю обох дружин, у зв’язку з чим слiд суворододержувати вимоги закону про порядок виклику сторiн у су�дове засiдання. На порушення вимог ст. 172 ЦПК суд вирiшивспiр у вiдсутностi вiдповiдача, який не був належним чином по�вiдомлений про день i час слухання справи в судi. Посиланняпрезидiї обласного суду на те, що вiдповiдач не повiдомив судпро змiну своєї адреси i причини неявки, вiдповiдно до ст. 95ЦПК не заслуговують на увагу. Згiдно з ч. 1 зазначеної статтi завiдсутностi заяви про змiну адреси повiстки надсилаються наостанню вiдому суду адресу i вважаються доставленими, навiтьколи адресат за останньою бiльше не проживає. Цiєї вимогисуд також не виконав.

Крiм того, всупереч вимогам органiв опiки та пiклування,суд постановив рiшення про мiсце проживання неповнолiтньо�го сина позивачки за вiдсутностi письмового висновку органiвопiки й пiклування щодо того, з ким iз сторiн має залишитисядитина, i без участi представника цих органiв та прокурора.

Отже, суд розглянув справу з порушенням вимог матерiаль�ного i процесуального закону. Тому судова колегiя в цивiльних


справах ВСУ скасувала судовi рiшення i направила справу нановий розгляд1.

Для укладення правочинiв щодо житла особою, яка перебу�ває пiд опiкою чи пiклуванням, необхiдним є дозвiл органiв опi�ки та пiклування; потребують нотарiального посвiдчення i спе�цiальної реєстрацiї такi правочини: продаж житла, вiдмова вiдналежних пiдопiчному майнових прав, подiл майна, подiл абообмiн жилої площi, видача письмових зобов’язань тощо.

Згiдно з ч. 4 ст. 19 СК пiд час розгляду судом спорiв щодоучастi одного з батькiв у вихованнi дитини, мiсця проживан�ня дитини, позбавлення та поновлення батькiвських прав,побачення з дитиною матерi, батька, якi позбавленi бать�кiвських прав, вiдiбрання дитини вiд особи, яка тримає її усебе не на пiдставi закону або рiшення суду, управлiння бать�ками майном дитини, скасування усиновлення та визнанняйого недiйсним участь органу опiки та пiклування є обов’яз�ковою.

У лютому 2004 р. Н. звернувся до суду з позовом до С, третяособа — орган опiки та пiклування Голосiївської районної ум. Києвi державної адмiнiстрацiї про розiрвання шлюбу, визна�чення мiсця проживання дитини та подiл будинку.

Зазначав, що перебуває з вiдповiдачкою в зареєстровано�му шлюбi, вiд якого мають доньку I., 1997 р. н.

Посилаючись на те, що сiм’я фактично розпалася i прими�рення стало неможливим, а донька проживає з ним, позивачпросив про задоволення позову.

С. звернулась iз зустрiчним позовом про подiл житла.Рiшенням Голосiївського районного суду м. Києва вiд 16 ве�

ресня 2004 р. позов задоволено: шлюб сторiн, зареєстрований20 червня 1997 р., розiрвано; визначено мiсце проживання ди�тини I., 1997 р. н., разом з батьком.

Ухвалою Апеляцiйного суду м. Києва вiд 7 грудня 2004 р.рiшення суду першої iнстанцiї скасовано, а справу передано нановий розгляд до суду першої iнстанцiї.

У касацiйнiй скарзi Н. просив скасувати ухвалу апеляцiй�ного суду та залишити в силi рiшення суду першої iнстанцiї.

294 Роздiл 4


Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних правах дiйшлависновку, що касацiйна скарга задоволенню не пiдлягає на та�ких пiдставах.

Скасовуючи рiшення суду першої iнстанцiї та передаючисправу на новий розгляд, апеляцiйний суд обґрунтовано керу�вався тим, що мiсцевим судом справу розглянуто без участi по�зивачки, яка належно не була повiдомлена про час i мiсце роз�гляду справи, не з’явилася в судове засiдання з поважних при�чин та заявила клопотання про її особисту участь у судовомузасiданнi та вiдкладення розгляду справи, а також у вiдсутнiстьпредставника органу опiки й пiклування, участь якого у справiвiдповiдно до ст. 19 СК є обов’язковою.


Безпосереднє ведення справ з опiки i пiклування поклада�ється на вiдповiднi вiддiли i управлiння мiсцевої державної ад�мiнiстрацiї районiв, районiв мiст Києва i Севастополя, виконав�чих комiтетiв мiських чи районних у мiстах рад щодо осiб: якiне досягли 18 рокiв; визнаних судом недiєздатними внаслiдокдушевної хвороби або недоумства; визнаних судом обмеженодiєздатними внаслiдок зловживання спиртними напоями або нар�котичними засобами; дiєздатних осiб, якi потребують пiклуван�ня за станом здоров’я.

У селищах i селах справами опiки i пiклування безпосеред�ньо вiдають виконавчi комiтети селищних i сiльських рад.

Якщо спiльне проживання з вiдповiдачем неможливе, необ�хiдно застосовувати заходи захисту малолiтнiх i неповнолiтнiхдiтей, навiть якщо батьки або один iз батькiв не були позбавленiбатькiвських прав.

Вiдповiдно до ст. 167 СК, якщо дитина проживала з тим iзбатькiв, хто позбавлений батькiвських прав, суд вирiшує питан�ня про можливiсть їх подальшого проживання в одному жило�му примiщеннi. Суд може постановити рiшення про виселен�ня того з батькiв, хто позбавлений батькiвських прав, iз жило�го примiщення, в якому вiн проживає з дитиною, якщо будевстановлено, що вiн має iнше житло, в яке може поселитися, абопостановити рiшення про примусовий подiл житла чи його при�мусовий обмiн. Наведена норма становить iнтерес як iз теоре�тичної, так i з практичної точок зору, оскiльки пiдстави її засто�


сування далеко не iдеально вписуються в рамки власне житло�вого правопорушення. Вона є цiкавою i з позицiї захисту правнеповнолiтнiх.

До прийняття Основ житлового законодавства СРСР i жит�лових кодексiв союзних республiк позбавлення батькiвськихправ не розглядалося як самостiйна пiдстава виселення без на�дання iншого жилого примiщення. Суди задовольняли позовипро виселення тiльки тодi, коли вже пiсля позбавлення батькiв�ських прав поведiнка громадян порушувала правила спiвжиттяi до них застосовувалися заходи попередження, що виявилисябезрезультатними.

Попередження i вжиття заходiв громадського впливу потре�бують часу, протягом якого дiти змушенi проживати разом з осо�бою, позбавленою батькiвських прав, спiлкування з якою дляних було визнано неприпустимим. У зв’язку з цим органи опiкиi пiклування в усiх випадках розмiщували дiтей, батьки яких по�збавленi батькiвських прав, у дитячi установи, незважаючи на те,що можна призначити опiкуна (пiклувальник), який мiг би жи�ти з дiтьми в наданому їм примiщеннi.

Практика не змiнилася i з прийняттям постанови ПленумуВерховного Суду СРСР «Про практику застосування судамизаконодавства при вирiшеннi спорiв, пов’язаних з вихованнямдiтей» вiд 7 грудня 1979 р.1, у п. 13 якої роз’яснялося, що одно�часно з позовом про позбавлення батькiвських прав суд вправiв iнтересах неповнолiтнього розглянути позов заiнтересованихосiб про виселення вiдповiдача. Однак не вдалося реалiзуватидумку, що пiдставами виселення можуть розглядатися пiдставипозбавлення батькiвських прав. Така практика не сприяла на�лежному захисту iнтересiв неповнолiтнiх.

Наприклад, однiєю з пiдстав позбавлення батькiвських правє жорстока поведiнка з дiтьми, що може дiстати вияв у фiзично�му чи психiчному насильствi, застосуваннi неприпустимих при�йомiв виховання, приниженнi людської гiдностi дiтей2. Немож�ливiсть проживання дитини з батьком, який жорстоко з неюповодиться, очевидна. Однак виселити останнього без доказупорушення ним правил спiвжиття i застосування заходiв попе�редження та громадського впливу на пiдставi попереднього за�

296 Роздiл 4

1 Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1980. — № 1. — С. 32.2 Там само.

конодавства було неможливим. У результатi особи, позбавленiбатькiвських прав, залишалися проживати з дiтьми, часом вчи�няючи щодо займаної жилої площi угоди, якi прямо суперечилиiнтересам дiтей.

Чинне житлове законодавство передбачає (ст. 114 ЖК) ви�селення, з наданням iншого жилого примiщення, осiб, позбав�лених батькiвських прав, якщо вони проживають спiльно з дiть�ми, стосовно яких позбавленi батькiвських прав. При вирiшеннiпитання про виселення до уваги беруться тi самi пiдстави, щобули причиною позбавлення батькiвських прав, а саме: жорсто�ке ставлення до дiтей, систематичне пияцтво, аморальна пове�дiнка, спонукання до крадiжок, вчинення скандалiв та iншийзгубний вплив на них. Основна спрямованiсть цього правила —уберегти дiтей вiд негативного впливу особи, позбавленої бать�кiвських прав (або обмеженої в батькiвських правах), створитиїм належнi умови для проживання. Тому при вирiшеннi справтакої категорiї, можливо, не треба встановлювати систематич�нiсть неправомiрної поведiнки вказаних осiб, застосування доних заходiв попередження i громадського впливу.

У частинi 2 ст. 56 проекту Житлового кодексу України пе�редбачається, що без надання iншого житла може бути виселе�но з житла, за рiшенням суду, осiб, позбавлених батькiвськихправ, якщо їх спiльне проживання з дiтьми, стосовно яких вонипозбавленi батькiвських прав, визнано неможливим. Про вiдпо�вiднiсть цiєї норми потребам практики свiдчить росiйський до�свiд правозастосування.

ЖК передбачає, що замiсть виселення без надання жилоїплощi суд може зобов’язати вiдповiдних осiб провести обмiнзайманого житла, на iнше примiщення, зазначене заiнтересова�ною стороною. У разi вiдмови особи вiд обмiну вона може бу�ти виселена без надання iншого жилого примiщення. Приму�совий обмiн можливий тiльки з дотриманням загального по�рядку обмiну, встановленого законом. Вимоги про виселенняз жилого примiщення можуть бути заявленi заiнтересованимиособами.

Для задоволення вимоги про виселення осiб, позбавленихбатькiвських прав, якщо їх спiльне проживання з дiтьми, сто�совно яких вони позбавленi батькiвських прав, визнано немож�ливим, необхiдно: рiшення суду про позбавлення особи батькiв�ських прав стосовно дiтей, якi спiльно проживають з нею; не�


можливiсть їх спiльного проживання в жилому примiщеннi.Докази на пiдтвердження неможливостi спiльного проживан�ня можуть бути поданi органами опiки i пiклування, житлови�ми органами, опiкуном (пiклувальником), родичами та iн. абоотриманi судом при розглядi справи про виселення шляхом до�питу свiдкiв, дослiдження iнших доказiв. Позов про виселенняособи, яку позбавили батькiвських прав, суд може розглядатияк окремим провадженням, так i при розглядi справи про позбав�лення її батькiвських прав.

У випадках, коли всi дiти, стосовно яких судом ухвалено рi�шення про позбавлення їх батькiв батькiвських прав, направле�нi у дитячi установи або до родичiв, їхнi батьки не пiдлягаютьвиселенню iз займаного житла.

Пiдстави виселення осiб, позбавлених батькiвських прав, ба�гато в чому подiбнi до пiдстав виселення осiб при порушеннiправил спiвжиття, яке спричиняє неможливiсть спiльного про�живання. Це стало приводом для твердження, що виселенняосiб, позбавлених батькiвських прав, є окремим випадком ви�селення через неможливiсть спiльного проживання. Однак длявиселення осiб, позбавлених батькiвських прав, необхiдний юри�дичний склад, що включає щонайменше два юридичних факти:а) позбавлення батькiвських прав i б) встановлення факту не�можливостi спiльного проживання батькiв, позбавлених бать�кiвських прав, i дитини, стосовно якої вони цих прав позбав�ленi. У даному випадку немає потреби встановлювати системупорушень правил спiвжиття. Неможливiсть спiльного прожи�вання такої дитини з батьками може бути спричинена не тiль�ки систематичним порушенням правил спiвжиття, а й iншими,бiльш вагомими, причинами (наприклад жорстоким поводжен�ням з дiтьми).

Позбавлення батькiвських прав, як i виселення, є крайнiмзаходом. На практицi з моменту виявлення неблагополучноїсiм’ї до пред’явлення вiдповiдного позову минає значний про�мiжок часу. До подачi заяви про позбавлення батькiвських праворгани опiки i пiклування повиннi провести вiдповiдну профi�лактичну роботу, обговорити поведiнку батькiв, попередити їхпро можливiсть позбавлення батькiвських прав. З огляду на цеi, маючи на метi захист iнтересiв неповнолiтнiх дiтей, додатко�ве застосування до осiб, позбавлених батькiвських прав, заходiв

298 Роздiл 4

попередження для задоволення позову про їх виселення уявля�ється зайвим.

Неможливiсть спiльного проживання має встановлюватисясаме стосовно дитини, щодо якої особа позбавляється батькiв�ських прав, а не щодо iнших членiв сiм’ї. Можливим є пред’яв�лення одночасно двох позовiв (про позбавлення батькiвськихправ i про виселення) в iнтересах тiєї самої дитини i до того са�мого вiдповiдача. За розглянутою пiдставою позов про виселен�ня iнших осiб, якi займаються вихованням дiтей, але не є їхнiмибатьками, пред’явлений бути не може. Такi особи можуть бутивиселенi лише на загальних пiдставах.

З позовами про позбавлення батькiвських прав можуть звер�татися лише тi державнi й громадськi органiзацiї, на якi зако�нодавством покладено обов’язок охорони прав та iнтересiв не�повнолiтнiх (зокрема органи опiки й пiклування, будинки ди�тини, iншi дитячi заклади, служби у справах неповнолiтнiх), атакож прокурор1.

До розгляду справ про позбавлення батькiвських прав i провиселення обов’язково залучаються органи опiки i пiклування,що перевiряють умови життя дiтей i подають до суду обґрунто�ваний висновок про доцiльнiсть подальшого проживання вiдпо�вiдача з дитиною. У судовiй практицi останнiм часом виселеннядо недбайливих батькiв застосовується вкрай рiдко, як i позбав�лення батькiвських прав. Ринковi вiдносини, що формуються,опосередковано вплинули i на цю сферу вiдносин.

У зв’язку зi зростанням кiлькостi угод з житлом значно ви�рiс обсяг роботи органiв опiки i пiклування, зобов’язаних дава�ти дозвiл (чи вiдмовляти) в укладеннi таких правочинiв, якщо вжилому примiщеннi проживають неповнолiтнi дiти. У резуль�татi робота органiв опiки i пiклування на мiсцях фактично пере�творилася на бюрократичну тяганину, пов’язану з видачею вiд�повiдних довiдок. Як наслiдок без достатньої уваги залишають�ся неблагополучнi сiм’ї, незахищеними — права неповнолiтнiх.

Вирiшення цiєї проблеми вбачається у створеннi системи єди�ного сукупного облiку даних про неблагополучнi сiм’ї, з якими


1 Див. п. 26 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами деякихнорм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998 р. № 16 //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України з цивільних справ. —Х: Одіссей, 2003.

безпосередньо працювали б органи опiки i пiклування, а вида�чею довiдок займалися б iншi органи (наприклад тi, що реєстру�ють угоди з нерухомiстю).

Через особливостi пiдстав припинення житлових правовiд�носин у розглянутому випадку окремi автори дiйшли висновку,що такою пiдставою є сiмейне правопорушення. А вiдтак, пра�вовi наслiдки останнього розглядаються як винятково сiмей�но�правовi. Причому однi автори, маючи на увазi, що мета ви�селення осiб, позбавлених батькiвських прав, полягає, насампе�ред, не в їх перевихованнi й покараннi, превентивному впливiна них, а в захистi iнтересiв дiтей, забезпеченнi для них нор�мальних умов проживання, формування особистостi, створеннiналежних житлово�побутових i моральних передумов, вважа�ють, що в даному разi доречно вести мову не про заходи вiдповi�дальностi, а про заходи щодо захисту iнтересiв неповнолiтнiхдiтей. Iншi наполягають на тому, що виселення осiб, позбавле�них батькiвських прав, саме є заходом сiмейно�правової вiдпо�вiдальностi.

Подiбнi твердження не є безспiрними, — так зване сiмейнеправопорушення виступає тут не в чистому виглядi, оскiлькипротиправною, винною поведiнкою батька стосовно дитини по�рушуються не тiльки права останньої на отримання належногосiмейного виховання, передбаченi Конвенцiєю ООН про правадитини, а й її право як члена сiм’ї наймача на користування жи�лим примiщенням вiдповiдно до умов договору найму. Такимчином, у даному випадку розглядати виселення як захiд сiмей�но�правової вiдповiдальностi навряд чи виправдано.

Виселення з наданням iншого жилого примiщення є дiєвимзаходом вiдповiдальностi, оскiльки саме по собi позбавленнябатькiвських прав, що не поєднується iз соцiально значимимивтратами для особи, яка порушує права, iнтереси дитини, по су�тi, вiдповiдальнiстю не стає. Виселення осiб, позбавлених бать�кiвських прав, є заходом вiдповiдальностi стосовно правопо�рушникiв — батькiв, оскiльки в результатi її застосування вонизазнають несприятливi наслiдки майнового характеру, а самепозбавляються права користування конкретним жилим примi�щенням. Однак не можна заперечувати того факту, що основ�ною метою застосування цього заходу вiдповiдальностi є захистiнтересiв неповнолiтнього. Iз зазначеного необхiдно виходити iпри врегулюваннi конфлiктних ситуацiй мiж власником i чле�

300 Роздiл 4

ном його сiм’ї. Оскiльки останнiй має обмежене речове право накористування житлом, то власник, який спричинив неможли�вiсть сумiсного проживання, зобов’язаний забезпечити таке пра�во за свiй власний рахунок.

Слiд також зауважити на особливостi статусу неповнолiт�нього у справах про визнання його таким, що втратив право ко�ристування жилим примiщенням. Так, при розглядi справи провизнання П. такою, що втратила право на користування жилоюплощею, Малиновський районний суд м. Одеса зазначив, що П.була вiдсутня за мiсцем проживання у зв’язку з тим, що зали�шилася без пiклування батькiв i проживала спочатку з бабусею,а потiм з опiкуном. Крiм того, з рiшення суду випливає, що не�повнолiтня особа не може бути визнана такою, що втратила пра�во користування житлом, у зв’язку з вiдсутнiстю понад встанов�ленi строки1.

На нашу думку, аналiз судової практики застосуванняст. 107 ЖК дозволяє дiйти висновку, що неповнолiтня особаможе бути визнана такою, що втратила право користування жи�лим примiщенням, у тому числi в будинках, квартирах, якi на�лежать iншим фiзичним особам на правi приватної власностi,тiльки у випадках вибуття на постiйне проживання до iншогонаселеного пункту або в iнше жиле примiщення, наприклад доiншого з батькiв. При цьому iстотне значення для правильноговирiшення такого роду судових справ є з’ясування набуття ди�тиною права постiйного користування в iншому житлi.

Наприклад, визнаючи А. такою, що втратила право користу�вання житлом, суд вказав, що неповнолiтня А. пiсля розлучен�ня батькiв перейшла проживати до батька i як член його сiм’їнабула право користування квартирою. На пiдставi ст. 107 ЖКсуд визнав її такою, що втратила право на житло2. Ранiше цясправа була в провадженнi Овiдiопольського районного судуОдеської областi, який помилково вважав, що неповнолiтня осо�ба не може бути визнана такою, що втратила зазначене право.Рiшення цього суду було скасовано ухвалою судовою колегiї вцивiльних справах Одеського обласного суду вiд 15 листопада1994 р., а справа передана до провадження Малиновського район�ного суду м. Одеси.


1 Справа № 2�511/2001 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.2 Справа № 2�341/1995 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.

4.2. Ñïîðè ùîäî ðîçïîðÿäæåííÿñïiëüíèì ìàéíîì ïîäðóææÿ

У разi якщо квартира продана без згоди одного з подружжя,що є обов’язковим, iснують усi пiдстави для визнання недiйснимдоговору купiвлi�продажу спiрної квартири як такого, що не вiд�повiдає вимогам закону. Питання вiдстрочення виконання су�дового рiшення може бути вирiшено тiльки на стадiї його вико�нання за законом, який передбачає виключний перелiк пiдставдля вiдстрочення виконання судового рiшення.

Колегiя суддiв судової палати в цивiльних справах апеля�цiйного суду м. Києва, розглянувши у вiдкритому судовому за�сiданнi в м. Києвi цивiльну справу за апеляцiйними скаргамигр�н Т. С., Ш. на рiшення Днiпровського районного суду м. Києвавiд 29 грудня 2004 р. у справi за позовом гр�ки Т. до гр�н С., Ш.,3�тi особи: Київська мiська державна адмiнiстрацiя, БТI м. Києва,ЖБК «Домобудiвник�8», про визнання договору купiвлi�прода�жу квартири недiйсним, виселення, визнання права власнос�тi на 1/2 частину квартири, переведення прав i обов’язкiв по�купця квартири, визнання частково недiйсним свiдоцтва проправо власностi на квартиру, частково недiйсним реєстрацiй�ного посвiдчення та за зустрiчною позовною заявою гр�на Ш.до гр�н Т. i С. про усунення перешкод у користуваннi квар�тирою.

Позивачка звернулася до суду з позовом до гр�н С. та Ш.,посилаючись на те, що з 1980 р. до 1997 р. вона перебувала взареєстрованому шлюбi iз С. Вiд цього шлюбу у 1981 р. народила�ся донька. У перiод шлюбу ними придбана квартира в м. Києвi.У травнi 1997 р. шлюб мiж ними розiрвано, i вона разом зiсвоєю дочкою забрала свої речi та пiшла жити до своєї мате�рi. Пiсля цього вселитись у квартиру вона не змогла. У жовтнi1997 р. рiшенням Харкiвського районного суду м. Києва гр�каТ. була вселена до спiрної квартири. Пiд час виконання рiшен�ня суду вона дiзналася, що спiрна квартира продана її колишнiмчоловiком гр�ну Ш. Вважає, що договiр купiвлi�продажу, укла�дений мiж гр�ми С. та Ш., необхiдно визнати недiйсним, оскiль�ки вiн укладений iз порушенням норм законодавства. Спiрнаквартира є спiльним майном. Вiдповiдач не мав права продава�ти спiрну квартиру без її згоди. Крiм цього, свiдоцтво про пра�

302 Роздiл 4

во власностi на квартиру було видано без урахування того, щовона теж є спiввласником спiльного майна, а тому позивачкапросила визнати недiйсним договiр купiвлi�продажу квартири,визнати за нею право власностi на 1/2 частину спiрної кварти�ри, виселити вiдповiдача з усiма особами, якi мешкають у квар�тирi разом з ним, визнати частково недiйсними свiдоцтво проправо власностi та реєстрацiйне посвiдчення на iм’я гр�на С.,перевести на неї права i обов’язки покупця.

Вiдповiдач Ш. позовнi вимоги не визнав i звернувся до су�ду iз зустрiчним позовом про усунення перешкод у здiйсненнiправа власностi, посилався на те, що вiн є добросовiсним набу�вачем, придбав спiрну квартиру в установленому законом по�рядку, йому було роз’яснено, що єдиним власником квартири єгр�н С., з яким вiн розрахувався за придбану квартиру в повно�му обсязi, а тому вiн просив вiдмовити в задоволеннi позовугр�ки Т. та задовольнити його вимоги про усунення перешкод уздiйсненнi ним права власностi.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнiм рi�шенням Днiпровського районного суду м. Києва вiд 29 грудня2004 р. позовнi вимоги гр�ки Т. задоволенi частково.

Визнано за гр�кою Т. право власностi на 1/2 частину квар�тири в м. Києвi. Визнано недiйсним реєстрацiйне посвiдчення,видане на iм’я гр�на С. в 1/2 частинi. Визнано недiйсним дого�вiр купiвлi�продажу квартири в м. Києвi (спiрна квартира) мiжгр�нами С. та Ш., укладений 14 листопада 1997 р. на Київськiйбiржi нерухомостi Джi�Ай�Пi i зареєстрований у журналi реєст�рацiї бiржових угод, реєстрацiйний номер 2�0610/97. Стягнутоз гр�на С. на користь гр�на Ш. 33 700 грн. У рештi позову вiд�мовлено.

У задоволеннi зустрiчного позову гр�на Ш. до гр�н Т. та С.про усунення перешкод у користуваннi квартирою вiдмовле�но. Надано вiдстрочку виконання рiшення в частинi виселеннягр�на Ш. iз залежними вiд нього особами iз спiрної квартиридо повернення йому 33 700 грн., сплачених за угодою.

Додатковим рiшенням Днiпровського районного суду м. Києвавiд 24 травня 2005 р. виселено гр�на Ш. та залежних вiд ньогоосiб зi спiрної квартири в м. Києвi.

Не погоджуючись iз вказаним рiшенням в частинi вiдстроч�ки його виконання, гр�ка Т. подала апеляцiйну скаргу, в якiйпросила в цiй частинi рiшення скасувати та виключити з резо�


лютивної частини рiшення посилання на вiдстрочку його вико�нання, посилалась на те, що вона як спiввласник квартири неможе бути обмежена у володiннi своєю власнiстю зобов’язан�нями свого чоловiка перед вiдповiдачем Ш.

Вiдповiдач С. також подав апеляцiйну скаргу, в якiй просиврiшення Днiпровського районного суду скасувати та постано�вити у справi нове рiшення про вiдмову в задоволеннi позовугр�ки Т., при цьому посилався на те, що суд, визнаючи за остан�ньою право власностi на 1/2 частину спiрної квартири, не вра�хував, що квартира була набута пiд час їхнього подружньогожиття за його особистi кошти, а тому вiн є єдиним її власникомi мав право нею розпорядитися.

Вiдповiдач Ш., не погоджуючись iз рiшенням суду, такожпросив його скасувати. Зазначав, що, вiн як добросовiсний на�бувач не може бути виселений зi спiрної квартири. Суд безпiд�ставно не задовольнив його зустрiчний позов.

Розглянувши справу в межах доводiв апеляцiйних скарг,перевiривши законнiсть i обґрунтованiсть постановленого су�дом рiшення, колегiя суддiв доходить висновку, що апеляцiйнiскарги гр�н Ш. та С. не пiдлягають задоволенню, а апеляцiйнускаргу гр�ки Т. слiд задовольнити.

Задовольняючи позовнi вимоги гр�ки Т. про визнання дого�вору купiвлi�продажу спiрної квартири недiйсним, суд першоїiнстанцiї виходив iз того, що не була додержана форма укла�дення такого договору, вiдбулося вiдчуження майна, що пере�бувало у спiльнiй сумiснiй власностi подружжя без вiдповiдноїзгоди одного з подружжя, а тому такий договiр визнаний не�дiйсним як такий, що не вiдповiдає вимогам закону.

Колегiя суддiв погоджується з такими висновками суду пер�шої iнстанцiї. Так, з матерiалiв справи вбачається, що гр�ни Т.та С. у 1980 роцi зареєстрували шлюб. 20 жовтня 1985 рокугр�н С. став членом кооперативу «Домобудiвник�8» i почав спла�чувати пайовi внески. Вiдповiдно до ордера на жиле примiщен�ня вiд 8 квiтня 1987 р. № 3124 спiрну квартиру в м. Києвi все�лилися гр�н С. разом iз дружиною та дочкою.

У перiод iз 1985 до 1992 р. сплачено весь пайовий внесокза спiрну квартиру.

З викладеного випливає, що спiрна квартира придбана пiдчас шлюбу i є спiльною сумiсною власнiстю подружжя, оскiль�

304 Роздiл 4

ки згiдно зi ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлю�бу, є їх спiльною сумiсною власнiстю.

Доводи вiдповiдача С. про те, що вiн придбав спiрну квар�тиру за його особистi кошти, не були пiдтвердженi належнимидоказами. Та обставина, що за рiшенням Днiпровського район�ного суду м. Києва з нього на користь його матерi стягнуто су�му боргу, не доводить, що саме за цi кошти купувалася спiрнаквартира.

Укладений 14 листопада 1997 р. мiж гр�ми С. та Ш. договiркупiвлi�продажу спiрної квартири посвiдчений на Київськiй бiр�жi нерухомостi «Джi�Ай�Пi» без нотарiального оформлення, якеє обов’язковим. Крiм того, достовiрно встановлено, що кварти�ра продана без згоди одного з подружжя, яка є обов’язковою, атому суд першої iнстанцiї дiйшов обґрунтованого висновку пронаявнiсть пiдстав для визнання недiйсним договору купiвлi�продажу спiрної квартири як такого, що не вiдповiдає вимогамзакону.

Посилання в апеляцiйнiй скарзi вiдповiдача Ш. на те, щовiн є добросовiсним набувачем, а тому у нього не може бути ви�требувана спiрна квартира, не заслуговують на увагу. Врахову�ючи, що позивачка Т. згоди на продаж квартири не давала, проїї реалiзацiю не знала, тобто доведено, що квартира вибула з їївласностi поза її волею, остання може бути витребувана у вiд�повiдача Ш.

Зустрiчнi позовнi вимоги гр�на Ш. про усунення перешкоду здiйсненнi ним права власностi на спiрну квартиру не пiдля�гають задоволенню, оскiльки суд з вищенаведених мотивiв дi�йшов обґрунтованого висновку про недiйснiсть договору, заяким Ш. придбав спiрну квартиру, та обов’язок останнього по�вернути її власникам Т. та С., який, у свою чергу, зобов’язанийповернути грошi, якi вiн отримав за квартиру вiдповiдно до до�говору.

Таким чином, доводи, викладенi в апеляцiйних скаргах гр�н С.та Ш., не спростовують висновкiв суду.

Що стосується доводiв скарги гр�ки Т. у частинi вiдстрочен�ня виконання рiшення до повернення гр�ном Ш. 33 700 грн., товони заслуговують на увагу, оскiльки питання вiдстрочення ви�конання судового рiшення може бути вирiшене тiльки на стадiїйого виконання i законом передбачений виключний перелiк пiд�став для вiдстрочення виконання судового рiшення, а тому ви�


сновки суду, викладенi в резолютивнiй частинi рiшення про вiд�строчення, не ґрунтуються на вимогах закону, що є пiдставоюдля скасування рiшення в цiй частинi та виключення вказаноговисновку з його резолютивної частини1.

Стаття 64 СК надає подружжю право на укладення мiж со�бою всiх цивiльно�правових договорiв, що не суперечать зако�ну, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власнiстю,так i щодо майна, яке є об’єктом права спiльної сумiсної влас�ностi. Якщо один з подружжя уклав угоду, спрямовану на обме�ження майнових прав другого або дiтей, така угода має бути ви�знана недiйсною.

Недодержання форми угоди мiж подружжям не сприяє за�хисту їхнiх прав. Крiм того, це не забезпечує захисту прав по�дружжя при виконаннi судових рiшень про вiдшкодування збит�кiв, заподiяних одним iз подружжя, про звернення стягнення намайно, оскiльки подружжя�боржник або один iз подружжя, якийскоїв злочин, завжди можуть стверджувати, що належне їм май�но ранiше вже було подаровано другому з них, а насправдi жмогло б i надалi належати їм на правi спiльної чи роздiльноївласностi2.

Наприклад, пiд час спiльного проживання подружжя чоло�вiком на своє iм’я була придбана квартира. Дружина звертаєть�ся до суду з позовом про передачу права власностi на квартиру,оскiльки квартира була їй подарована чоловiком. Але якщо цяугода не була належним чином оформлена, то суд повинен ви�знати квартиру спiльною сумiсною власнiстю подружжя, яка пiд�лягає подiлу.

Незаконною є угода про звiльнення чоловiка вiд сплати надитину алiментiв за умови його вiдмови вiд частки в майнi. Не�дiйсною є угода мiж подружжям про передачу у власнiсть одно�го з них житла, що набуватиметься у майбутньому3. Однак i чо�

306 Роздiл 4

1 Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2005 року. Справа№ 22�5090/05 // Юридична практика. Судовий випуск. — 23 травня. — 2006. —С. 18.

2 Сімейне право України: Навч. посібник для студентів юридичних ву�зів та факультетів / За ред. О. В. Дзери. — К.: Вентурі, 1997. — С. 82—83.

3 Сімейне право України: Навч. посібник для студентів юридичних ву�зів та факультетів / За ред. О. В. Дзери. — К.: Вентурі, 1997. — С. 321.

ловiк, i жiнка мають право подарувати або будь яким iншимспособом передати набуту конкретну частину свого спiльно�го або роздiльного майна. Кожен з них має право взагалi вiдмо�витися вiд усього належного йому майна на користь iншого зподружжя, оформивши це належним чином. Оскiльки сiмей�не законодавство України не мiстить норм про порядок i формуукладення таких угод, у даному випадку повиннi застосовува�тися норми цивiльного законодавства.

При розiрваннi шлюбу право спiльної сумiсної власностi нажитло, набуте пiд час шлюбу, не припиняється. Розпорядженняцим житлом здiйснюється спiввласниками виключно за взаєм�ною згодою, вiдповiдно до ст. 369 ЦК.

При розлученнi подружжя не завжди вирiшує питання проподiл спiльного майна. Вони продовжують спiльно користува�тися жилим будинком. У цьому разi законодавство не зобов’я�зує подружжя дiлити майно добровiльно або в судовому поряд�ку. Разом з тим згiдно iз ст. 72 СК подiл майна повинен бутипроведений у межах певного строку.

Щодо вимоги про подiл майна, заявленої пiсля розiрванняшлюбу, застосовується позовна давнiсть у три роки. Але це неозначає, що подружжя повинно дiлити майно в межах трьох ро�кiв з моменту розiрвання шлюбу. Позовна давнiсть починає спли�вати вiд дня, коли один iз спiввласникiв дiзнався або мiг дiзна�тися про порушення свого права. Про порушення своїх прав по�дружжя дiзнається найчастiше в момент розiрвання шлюбу абопiсля, коли чинить один одному перешкоди у здiйсненнi праваспiльної власностi. На особистi немайновi права на житло по�зовна давнiсть не поширюється.

У липнi 1998 р. Н. О. Ф. звернувся в суд iз позовом до Н. О. Л.про усунення перешкод у користуваннi квартирою. Позивачзазначав, що на пiдставi свiдоцтва про право власностi на жит�ло вiд 3 березня 1994 р. спiрна двокiмнатна квартира пере�буває в їх iз вiдповiдачкою спiльнiй сумiснiй власностi, однакостання чинить йому перешкоди в користуваннi жилим примi�щенням.

У вереснi 1998 р. Н. О. Л. пред’явила до Н. О. Ф. та вико�навчого комiтету Старокиївської районної ради м. Києва зустрiч�ний позов про визнання свiдоцтва про право власностi на жит�ло частково недiйсним, а Н. О. Ф. — таким, що втратив право


користування жилим примiщенням. Н. О. Л. зазначила, що спiр�на квартира, наймачем якої вона є з 1980 р., складається здвох сумiжних кiмнат i була одержана її дiдусем у 1954 р., аз 1995 р. вона проживає у квартирi разом з неповнолiтнiм си�ном А. Пiсля реєстрацiї, в 1985 р., шлюбу з Н. О. Ф. вони в спiр�нiй квартирi не проживали, а як тимчасовi мешканцi жили до1993 р. в квартирi її батькiв. Протягом цього часу вiдповiдачзберiгав за собою право на житло в трикiмнатнiй квартирi сво�їх батькiв.

У 1993 р. позивачка вселилась у спiрну квартиру, а вiдповi�дач повернувся до своїх батькiв. З метою збереження сiм’ї вонатого ж року прописала вiдповiдача у спiрнiй квартирi, однаквiн туди не вселявся i до виникнення спору в судi у цiй кварти�рi не проживав, претензiй на житло не заявляв. Пiд впливомобману з боку вiдповiдача вона в березнi 1994 р. приватизу�вала спiрну квартиру, хоча вiдповiдач права на приватизацiюостанньої не мав, i до виникнення спору вважала, що квартирає тiльки її власнiстю. З наведених мотивiв позивачка просилазадовольнити її вимоги.

Рiшенням Старокиївського районного суду м. Києва вiд 7 жовт�ня 1998 р., залишеним без змiни ухвалою судової колегiї в ци�вiльних справах Київського мiського суду вiд 9 грудня 1998 р.,позов Н. О. Ф. задоволено, а Н. О. Л. у задоволеннi позову вiд�мовлено.

За протестом заступника Голови ВСУ президiя Київськогомiського суду вказанi судовi рiшення постановою вiд 13 верес�ня 1999 р. скасувала i направила справу на новий розгляд з та�ких пiдстав.

Задовольняючи позов Н. О. Ф. i вiдмовляючи Н. О. Л. у за�доволеннi позову, суд виходив iз наявностi у Н. О. Ф. прававласностi на спiрну квартиру, яке пiдлягає захисту, та пропус�ку Н. О. Л. строку давностi для захисту його порушених прававласностi на цю квартиру i права користування нею.

Висновок про пропуск Н. О. Л. строку позовної давнос�тi для захисту порушеного права, перебiг якого, на думку су�ду, почався 3 березня 1994 р., суд належним чином не аргу�ментував i не перевiрив доводiв позивачки про те, що про по�рушення свого права вона дiзналася лише в 1995—1996 рр.,коли вiдповiдач став заявляти претензiї на спiрне жиле при�мiщення.

308 Роздiл 4

Згiдно з ЦК право на позов виникає з дня, коли особа дi�зналась або повинна була дiзнатися про порушення свого пра�ва. Крiм того, суд може поновити строк позовної давностi i за�хистити порушене право в тому разi, коли його пропущено з по�важних причин.

Однак суд при вирiшеннi справи зазначенi вимоги законуне врахував, хоча вiд встановлення початку перебiгу строку по�зовної давностi, а в разi його пропуску — вiд з’ясування при�чин цього залежить правильне вирiшення спору.

Як вбачається з матерiалiв справи, Н. О. Ф. був прописанийу спiрнiй квартирi в 1993 р., а 3 березня 1994 р. остання булаприватизована вiдповiдно до вимог Закону вiд 19 червня 1992 р.«Про приватизацiю державного житлового фонду». Згiдно зiст. 5 цього Закону правом на приватизацiю квартир користую�ться громадяни України, якi постiйно проживають iз наймачему цих квартирах або за якими зберiгається право на житло.

За таких обставин суду необхiдно було належно перевiри�ти доводи Н. О. Л. та наданi нею докази: показання свiдкiв Б. Д.,Б. Е., Н., П. про те, що пiсля прописки Н. О. Ф. у спiрну кварти�ру не вселявся, в нiй не проживав i права на житло не набув.Фактично цих обставин у судовому засiданнi не заперечував iН. О. Ф.

Проте суд не дав оцiнки зазначеним обставинам, хоча во�ни мають iстотне значення для правильного вирiшення спору,оскiльки вiдповiдно до ст. 65 ЖК право на жилу площу поро�джує не наявнiсть прописки, а фактичне постiйне проживаннятам особи як члена сiм’ї наймача. Залежно вiд наявностi у особиправа на жилу площу виникає її право на приватизацiю остан�ньої.

Крiм того, суд не дав оцiнки суперечностям мiж заявою вiд3 березня 1994 р. про приватизацiю квартири i розпоряджен�ням органу приватизацiї за те саме число, де зазначено, що квар�тира передається у приватну власнiсть Н. О. Л., та свiдоцтвомпро право власностi, в якому йдеться про належнiсть квартирина правi власностi Н. О. Ф. та Н. О. Л., а також не встановив при�чин виникнення цих суперечностей.

У такому випадку суд повинен був з’ясувати, чи досяглисторони угоди щодо приватизацiї спiрної квартири i на якихсаме умовах, чи могла бути ця угода пiдставою для здiйсненняприватизацiї, оскiльки вiдповiдно до вимог Закону про прива�


тизацiю за наявностi спору мiж членами сiм’ї щодо умов пере�дачi квартири у власнiсть або невiдповiдностi цих умов нормамЗакону про приватизацiю жиле примiщення не може бути при�ватизовано1.

Особливiстю спiльної сумiсної власностi подружжя є те, щовона у бiльшостi випадкiв не має часток. Доки подружжя про�живає однiєю сiм’єю, їх майно являє собою єдиний неподiльнийкомплекс житла, речей, грошей, цiнних паперiв, майнових правта обов’язкiв подружжя. У процесi сiмейного життя подружжяне має права власностi на частку в їх спiльному майнi, що є спе�цифiкою сiмейних вiдносин подружжя, якi мають особисто�до�вiрчий характер. Коли визначаються частки у разi подiлу майната припинення спiльної сумiсної власностi подружжя, йдетьсяпро припинення сiм’ї.

Припинення права власностi на житло здiйснюється багать�ма способами, що врегульованi цивiльним законодавством. При�чому, згiдно iз ст. 346 ЦК право власностi може бути припиненов iнших, нiж прямо передбачених ЦК, випадках, встановленихзаконом.

Способи припинення права власностi на житло можна звес�ти до двох основних — за наявнiстю або за вiдсутнiстю воле�виявлення власника. Право власностi на житло може бути при�пинено за волею власника (через вiдчуження майна за цивiльно�правовими договорами, вiдмову власника вiд права власностi,знищення власником свого майна). У певних випадках закон до�зволяє припинення права власностi поза волею власника: черезвикуп житла у зв’язку з викупом для суспiльної необхiдностiземельної дiлянки, на якiй воно розташовано; у разi зверненнястягнення на майно за зобов’язаннями власника; через реквiзи�цiю; конфiскацiю; смерть власника; викуп жилих примiщень, щоє пам’ятками культури.

Велика кiлькiсть судових спорiв пов’язана з припиненнямспiльної сумiсної власностi подружжя на житло. Воно можездiйснюватися за рiзними пiдставами, але найбiльш типови�ми є:

— подiл житла за взаємною згодою подружжя або за рiшен�ням суду;

310 Роздiл 4

1 Рішення Верховного Суду України. — 2000.

— визначення частки одного з подружжя у спiльнiй кварти�рi, будинку в зв’язку з його смертю та вiдкриттям спадщини;

— визначення частки одного з подружжя у зв’язку iз звер�ненням стягнення на його частку в майнi.

Подiл спiльного житла подружжя означає припинення пра�ва спiльної сумiсної власностi подружжя на це майно та виник�нення на її основi приватної (роздiльної) власностi або спiльноїчасткової власностi подружжя.

Подiл спiльного житла може здiйснюватися у добровiльно�му порядку за рiшенням самого подружжя або в судовому по�рядку — за наявностi спору мiж ними. У зв’язку з цим видiля�ють добровiльний подiл майна подружжя та примусовий (судо�вий) подiл майна.

Добровiльний подiл майна передбачає наявнiсть взаємноговолевиявлення подружжя щодо припинення режиму спiльної су�мiсної власностi стосовно належного їм житла. Подiлу пiдлягаєлише наявне житло, а не таке, що придбаватиметься подруж�жям у майбутньому. Згiдно iз ст. 71 СК подружжя може добро�вiльно вирiшувати питання про подiл їх спiльного житла, ви�значивши розмiр частки кожного з них, порядок, спосiб та часподiлу. Не може бути подiлено житло таким чином, що одномуз подружжя надається житло, а iншому — тiльки майно. Понят�тя житла визначається у ст. 812 ЦК.

Законодавство не мiстить спецiальних вказiвок щодо фор�ми договору подiлу спiльного житла подружжя. Подiл майнавiдбувається, коли кожний з подружжя отримує нотарiально по�свiдчене свiдоцтво про право власностi на свою частку в спiль�нiй сумiснiй власностi на житло. Таке свiдоцтво може бути ви�дано як пiд час перебування у шлюбi, так i пiсля розiрванняшлюбу.

Неправомiрним буде фактичний добровiльний подiл майна,який не тягне правових наслiдкiв.

З усiх видiв майна особливу цiннiсть для подружжя, безпе�речно, становить саме жилий будинок, квартира. Подiл житласупроводжується значними труднощами, оскiльки кожен з по�дружжя бажає отримати певну частку жилого будинку в натурi.Задоволення їх претензiй залежить вiд розмiру жилого будин�ку, кiлькостi кiмнат, взаємовiдносин мiж подружжям, наявностiдiтей та iнших обставин. Згiдно з п. 5 постанови Пленуму ВСУ«Про практику застосування судами законодавства, що регу�


лює право власностi громадян на жилий будинок» вiд 4 жовтня1991 р. (з наступними змiнами) за неможливостi подiлу будин�ку, що є спiльною сумiсною власнiстю подружжя, в натурi i вiд�сутностi згоди подружжя щодо способу подiлу спiльного майна,суд, з урахуванням iнтересiв неповнолiтнiх дiтей i правомiрнихiнтересiв одного з подружжя, покладає на нього обов’язок ком�пенсувати право на частку будинку другого з подружжя за ра�хунок iншого спiльного майна або грiшми.

Примусовий подiл житла мiж подружжям за рiшенням судуможе здiйснюватися у випадках:

— якщо мiж подружжям виникає спiр i вони не можуть дi�йти згоди щодо необхiдностi такого подiлу або його умов;

— якщо питання про примусовий подiл майна подружжяставлять iншi особи (кредитори одного або обох з подружжя);

— якщо один з подружжя помер i мiж пережившим його по�дружжям та iншими спадкоємцями виник спiр про майно.

Вiдповiдно до ст. 371 ЦК кредитор спiввласника майна, щоє у спiльнiй сумiснiй власностi, у разi недостатностi у останньогоiншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред’я�вити позов про видiл частки iз спiльного майна в натурi для звер�нення стягнення. Видiл такої частки здiйснюється у порядку,встановленому ст. 366 ЦК.

Спори про подiл житла є досить поширеними в судовiйпрактицi. Зазначений подiл завжди порушує майнову рiвновагув сiм’ї, тому вiн повинен здiйснюватися таким чином, щоб пiслянього майновi iнтереси кожного з подружжя були обмеженi внайменшому ступенi i кожен з них отримав пристойне житло,яке необхiдне йому для подальшого нормального проживаннята iснування.

Здiйснюючи подiл спiльного житла, суд повинен виходити зпринципiв права, якi закрiплено у ст. 3 ЦК: справедливiсть, доб�росовiснiсть, розумнiсть. При визначеннi розмiру часток кож�ного з подружжя в правi власностi встановити: наявнiсть абовiдсутнiсть пiдстав для вiдхилення вiд принципу рiвностi час�ток кожного з подружжя; можливiсть або неможливiсть подiлужитла в натурi; врахувати думки подружжя стосовно способуподiлу майна, претензiї третiх осiб на майно тощо.

Суд може вiдступити вiд принципу рiвностi часток подруж�жя за обставин, що мають iстотне значення, наприклад, якщоодин з подружжя не дбав про матерiальне забезпечення сiм’ї,

312 Роздiл 4

приховав, знищив чи пошкодив спiльне майно, витрачав йогона шкоду iнтересам сiм’ї. Частка майна може бути збiльшена накористь одного з подружжя, якщо з ним проживають неповно�лiтнi дiти, непрацездатнi повнолiтнi дiти. Суд, вiдступаючи вiдпринципу рiвностi, повинен обов’язково вказати у своєму рi�шеннi, якi саме iнтереси одного з подружжя або неповнолiтнiхдiтей були для цього пiдставою.

ЦК, а також iншими нормативними актами визначаютьсядеякi особливостi подiлу жилих будинкiв i квартир, якi маютьвисоку вартiсть, що часто стає предметом спорiв i судової тяга�нини, однак треба враховувати, що жодний цивiльно�правовийдоговiр мiж подружжям не може повною мiрою гарантувати пра�ва кожного з них.


Роздiл 5ÂÈÑÅËÅÍÍß ÃÐÎÌÀÄßÍIÇ ÆÈËÈÕ ÏÐÈÌIÙÅÍÜ

Виселення полягає у примусовому звiльненнi примiщенняособою, яка його займала, та у заборонi в подальшому користу�ватися цим примiщенням.

Виселення з приватного, державного житлового фонду, жит�лового фонду спецiального призначення за пiдставами та пра�вовими наслiдками виселення можна подiлити на:

1) виселення внаслiдок припрнення чи розiрвання договорунайму жилого примiщення;

2) виселення громадян при визнаннi правочинiв недiйсними;3) виселення у зв’язку з проведенням капiтального ремонту;4) виселення внаслiдок звернення стягнення на передане в

iпотеку жиле примiщення, припинення дiї або розiрвання дого�вору найму житла;

5) виселення з державного житлового фонду як з наданням,так i без надання житла, з наданням благоустроєного i неблаго�устроєного жилого примiщення;

6) виселення як наслiдок: порушення правил спiвжиття; ви�знання ордера, договору найму недiйсним; самоправного зайнят�тя жилого примiщення; припинення особою трудових вiдносинз пiдприємством; у разi коли будинок пiдлягає знесенню, загро�жує обвалом, перебуває в аварiйному станi; пiдлягає переведен�ню у нежилий, оскiльки не вiдповiдає санiтарним i технiчнимвимогам.

5.1. Âèçíàííÿ ãðîìàäÿí òàêèìè,ùî âòðàòèëè ïðàâî íà æèëå ïðèìiùåííÿ,

âíàñëiäîê ïðèïèíåííÿ ÷è ðîçiðâàííÿäîãîâîðó íàéìó æèëîãî ïðèìiùåííÿ

Вiдповiдно до ЖК при тимчасовiй вiдсутностi наймача абочленiв його сiм’ї за ними зберiгається житло протягом 6 мiсяцiв.Це правило стосується осiб, якi проживають у будинках держав�ного i комунального житлового фонду.

Тривала вiдсутнiсть мешканцiв у жилих примiщеннях ство�рює для громадян, пов’язаних договором найму, перешкоди уздiйсненнi житлових прав, зокрема права на приватизацiю, а длявласникiв — права вiдчуження жилих примiщень.

З позовом про визнання одного з подружжя таким, що втра�тив зазначене право, може звертатися другий з подружжя, у ви�падках, коли шлюб розірвано, сімейні відносини припинилися івідповідач виїхав із спірного приміщення, а потім бажає реалізу�вати свої житлові права, зокрема на обмін жилого приміщення.З подібним позовом можуть звертатися як особи, пов’язані з від�повідачем договором найму, так і власники житлового примi�щення, в якому прописаний відповідач.

Згiдно iз ст. 107 ЖК у випадку змiни мiсця проживання най�мача i членiв його сiм’ї на постiйне мiсце проживання в iншомумiсцi договiр найму вважається розiрваним з дня виїзду остан�нiх. Тобто в судi повинен бути встановлений факт вiдсутностiгромадянина бiльше 6 мiсяцiв, а не факт розiрвання ним дого�вору найму жилого примiщення, якщо громадянин не подав за�яву про зняття його з реєстрацiї за мiсцем проживання, як тоговимагає Закон України «Про свободу пересування i вiльний ви�бiр мiсця проживання».

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 107 ЖК наймач жилого примiщеннявправi у будь�який час розiрвати договiр найму. У разi вибуттянаймача та членiв його сiм’ї на постiйне проживання до iншогонаселеного пункту або в iнше жиле примiщення в тому ж насе�леному пунктi договiр найму жилого примiщення вважаєтьсярозiрваним з дня вибуття. Якщо iз жилого примiщення вибуваєне вся сiм’я, то договiр найму цього примiщення не розриваєть�ся, а член сiм’ї, який вибув, втрачає право користування остан�нiм з дня вибуття.

Вiдповiдно до статей 825, 826 ЦК у разi розiрвання догово�ру найму житла наймач та iншi особи, якi проживали у помеш�каннi, пiдлягають виселенню з житла на пiдставi рiшення суду,без надання їм iншого житла.

Наймач житла має право, за згодою iнших осiб, якi постiйнопроживають разом з ним, у будь�який час вiдмовитися вiд дого�вору найму, письмово попередивши про це наймодавця за тримiсяцi.

Якщо наймач звiльнив помешкання без попередження, най�модавець має право вимагати вiд нього плату за користування

Виселення громадян iз жилих примiщень 315

житлом за три мiсяцi, якщо доведе, що не мiг укласти договiрнайму житла на таких самих умовах з iншою особою.

Наймач має право вiдмовитися вiд договору найму житла,якщо житло стало не придатним для постiйного проживання уньому.

Договiр найму частини будинку, квартири, кiмнати (части�ни кiмнати) може бути розiрваний на вимогу наймодавця у разiнеобхiдностi використання житла для проживання самого най�модавця та членiв його сiм’ї. Наймодавець повинен попередитинаймача про розiрвання договору не пiзнiш як за два мiсяцi.

Громадяни, вiдсутнi у мiсцi постiйного проживання за умо�вами й характером роботи (члени екiпажiв суден, працiвникигеологiчних, розвiдувальних партiй, експедицiй та iншi працiв�ники, дiяльнiсть яких пов’язана з постiйним пересуванням), уперiод її виконання можуть бути визнанi на пiдставi ст. 107 ЖКтакими, що втратили право користування жилим примiщенням,з якого вони вибули у зв’язку з цiєю роботою, у разi одержанняiншої жилої площi, вселеннi на жилу площу, яка належить чле�нам їх сiм’ї або в iнших випадках забезпечення їх iншою жилоюплощею для постiйного проживання. Особа може бути визнанатакою, що втратила право користування жилим примiщенням,у судовому порядку тiльки з однiєї вказаної позивачем пiдста�ви, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК.

Вiдповiдно до ст. 107 ЖК наймач або член його сiм’ї, якийвибув на iнше постiйне мiсце проживання, втрачає право користу�вання жилим примiщенням з дня вибуття, незалежно вiд пред’яв�лення позову про це.

На пiдставi цiєї статтi наймач жилого примiщення або членйого сiм’ї може бути визнаний судом таким, що втратив правокористування цим примiщенням, якщо фактичнi данi свiдчатьпро обрання ним iншого постiйного мiсця проживання (повi�домлення про це в листах, розписках, переадресування корес�понденцiї, утворення сiм’ї, з якою проживає в iншому жиломупримiщеннi, перевезення туди майна, виїзд до iншого населено�го пункту i реєстрацiя в ньому чи укладення там трудового до�говору на невизначений строк тощо).

З часу одержання наймачем у порядку полiпшення житло�вих умов iншого жилого примiщення, укладення договору най�му цього примiщення i його заселення договiр найму поперед�нього жилого примiщення вiдповiдно до ст. 107 ЖК України

316 Роздiл 5

вважається розiрваним i в тому разi, коли наймач продовжуєвиконувати обов’язки за цим договором i не звiльнив примiщен�ня повнiстю.

Судова практика стосовно наведеного повинна складатисяяк у Росiйськiй Федерацiї, де при вирiшеннi спорiв про розiр�вання договору найму внаслiдок виїзду наймача i членiв йогосiм’ї на постiйне мiсце проживання в iнше мiсце суд зобов’я�заний витребувати докази, якi свiдчать, що наймач проживаєв iншому населеному пункті або в іншому жилому приміщен�ні даного населеного пункту. Договір найму жилого приміщен�ня вважається розірваним з дня виїзду наймача і членів йогосім’ї.

Позови про визнання особи такою, що втратила право нажитло, можуть розглядатися за вiдсутностi вiдповiдача, оскiль�ки саме вiдсутнiсть i самого вiдповiдача, i вiдомостей про йогомiсце перебування є причиною пред’явлення таких позовiв. Судповинен з’ясувати пiдстави виїзду вiдповiдача: характер ро�боти, життєвi обставини, неможливiсть спiльного проживаннятощо.

Позивачами можуть бути як фiзичнi особи — спiвмешканцi,спiввласники у комунальнiй квартирi, так i мiсцевi державнi адмi�нiстрацiї як власники житлового фонду, на яких законом покла�дено здiйснення контролю за використанням останнього. Неви�рiшеним залишається питання виселення власникiв жилих при�мiщень, якi не виконують своїх обов’язкiв: не використовуютьжилi примiщення за призначенням, не вносять плати за утри�мання житла та комунальнi послуги (централiзоване опалення,прибирання територiї, обслуговування багатоквартирного жи�лого будинку).

Право власностi на житло передбачає юридично значущi дiївласника: користування житлом, здавання в оренду, вселення ужитло iнших осiб як членiв своєї родини чи тимчасових меш�канцiв тощо i вимогу певної поведiнки вiд зобов’язаних осiб.

Зокрема, власник може здавати жилi примiщення в комер�цiйний найм (оренду).

У будинках, що належать громадянам, жилi примiщення мо�жуть здаватися в найм на визначений строк або без його визна�чення. Власник будинку (квартири) повинен попередити най�мача про передбачуване розiрвання договору за три мiсяцi (у разiукладення договору найму без визначення строку). Це попере�


дження є юридичним фактом, що виступає як необхiдна умоварозiрвання договору найму жилого примiщення. Воно може здiй�снюватися через нотарiальну контору, а разi її вiдсутностi — че�рез виконавчий орган вiдповiдної мiсцевої ради.

З припиненням договору найму жилого примiщення припи�няються права i обов’язки сторiн, у тому числi й право наймачата членiв його сiм’ї користуватися жилим примiщенням. Най�мач зобов’язаний звiльнити примiщення, яке вiн займав. У ра�зi вiдмови вiн пiдлягає виселенню в судовому порядку без на�дання iншого жилого примiщення. Припинення договору наймутягне виселення не тiльки наймача, а й осiб, якi з ним прожи�вають.

Вiдсутнiсть передбаченого ст. 168 ЖК попередження пророзiрвання договору житлового найму є пiдставою для вiдмовиу прийняттi позову, а не позовної заяви. Правовiдносини, що ви�никають мiж власником житла у приватному житловому фондiта наймачем, регулюються в цiлому нормами ЦК з урахуваннямвимог ЖК.

При розглядi спорiв, пов’язаних з користуванням жилимипримiщеннями в будинках i квартирах, належних громадянам направi приватної власностi (про виселення, право користуваннятощо), слiд виходити з норм гл. 6 розд. III ЖК про користуван�ня жилими примiщеннями в будинках (квартирах) приватногожитлового фонду.

Норми гл. 2 цього роздiлу ЖК про користування жилимипримiщеннями в будинках державного i громадського житлово�го фонду до житлових вiдносин у приватному житловому фондiзастосовуються у випадках, коли на них є посилання (напри�клад, ст. 116 ЖК застосовується щодо виселення членiв сiм’ївласника, якi не є учасниками спiльної власностi на дане жит�ло) або коли схожi житловi вiдносини не врегульованi нормамигл. 6 i застосування до них норм гл. 2 не суперечить змiсту вiд�носин (прикладом може бути ст. 98 ЖК, яка встановлює судо�вий порядок виселення тимчасових жильцiв).

Передбаченi ст. 168 ЖК обмеження щодо розiрвання дого�вору найму жилого примiщення у приватному житловому фондiна вимогу власника (наймодавця) не є обмеженням права влас�ностi. Посилання лише на те, що позивач є власником жило�го примiщення, не може бути єдиною пiдставою для виселеннянаймача.

318 Роздiл 5

Договiр найму жилого примiщення, укладений з власникомбудинку на певний строк, може бути достроково розiрваний завимогою наймодавця лише у випадках, коли наймач i/або осо�би, якi спiльно з ним проживають, систематично руйнують, псу�ють жиле примiщення чи використовують його не за призна�ченням, або систематичним порушенням правил спiвжиття роб�лять неможливим для iнших проживання з ними в однiй квар�тирi чи одному будинку, або наймач систематично (не меншетрьох мiсяцiв пiдряд) не вносить квартирної плати i плати закомунальнi послуги (ст. 168 ЖК), або коли вiдповiдно до за�твердженого виконавчим органом мiсцевої ради проекту пере�обладнання чи перепланування будинку при капiтальному ре�монтi жиле примiщення, займане наймачем, не може бути збе�режено (ст. 165 ЖК).

Договiр найму жилого примiщення, укладений на невизна�чений строк, може бути розiрваний за вимогою наймодавця, та�кож у випадку, коли жиле примiщення, займане наймачем, не�обхiдне для проживання наймодавцю i членам його сiм’ї i наймачбув попереджений про наступне розiрвання договору не пiзнiшяк за три мiсяцi (ст. 168 ЖК).

Для розiрвання договору найму жилого примiщення за ви�могою наймодавця з мотиву систематичного порушення найма�чем або членами його сiм’ї правил спiвжиття (ч. 4 ст. 168 ЖК)не потрiбно, щоб стосовно вiдповiдачiв попередньо застосовува�лися заходи попередження i громадського впливу, зазначенi в ч. 1ст. 116 ЖК.

Основними пiдставами для розiрвання договору та виселен�ня наймача є руйнування, перебудова жилого примiщення, ви�користання його не за призначенням тощо. Переобладнання iперепланування жилих i пiдсобних примiщень, балконiв i ло�джiй власниками квартир, наймачами i орендарями може про�вадитися лише з метою полiпшення благоустрою квартири завiдповiдними проектами i без ущемлення iнтересiв iнших гро�мадян, якi проживають у цьому будинку. Наймачi та орендарiквартир можуть виконувати вказанi роботи тiльки з дозволу влас�ника будинку (квартири).

Не є пiдставою для виселення членiв сiм’ї (в тому числi ко�лишнiх) власника жилого будинку (квартири) сам факт пере�ходу права власностi на це житло до iншої особи (осiб).


Дострокове розiрвання договору та виселення наймача — цецивiльно�правова санкцiя, що застосовується до останнього запорушення вiдповiдних договiрних зобов’язань.

Правило ч. 3 ст. 168 ЖК про можливiсть розiрвання за ви�могою наймодавця укладеного на невизначений строк договорунайму жилого примiщення в будинку, який належить громадя�нину, лише за умови, що займане наймачем примiщення необ�хiдне для проживання наймодавця та членiв його сiм’ї (з попе�редженням про розiрвання договору за три мiсяцi), не супере�чить положенням ЦК щодо здiйснення громадянином права при�ватної власностi. У даному разi йдеться не про встановленняобмежень стосовно розпорядження власником своїм майном, апро виконання зобов’язань, котрi виникли внаслiдок такого роз�порядження.

Виселення пiднаймачiв i тимчасових мешканцiв у разi припи�нення договору найму жилого примiщення передбачено ст. 99ЖК.

Пiднаймачi та тимчасовi мешканцi самостiйного права на зай�мане жиле примiщення не набувають незалежно вiд тривалостiпроживання.

Трапляються випадки, коли у наймача та особи, яка всели�лася до жилого примiщення як тимчасовий мешканець, стосун�ки переростають у сiмейнi i остання стає членом сiм’ї. За цiєюособою, з урахуванням конкретних фактiв, може бути визнаносамостiйне право на житло. I навпаки, iнколи до жилого примi�щення наймача вселяються родичi чи iншi особи для догляду,який вони здiйснюють протягом досить тривалого часу, вико�нують добросовiсно цi обов’язки, а пiсля смертi наймача пре�тендують на вивiльнену жилу площу, вважаючи себе членамисiм’ї або утриманцями. Але спiльне сiмейне господарство, наяв�нiсть спiльного бюджету ще не є пiдставою для набуття правана жилу площу, оскiльки для цього необхiднi й iншi умови.

Вiдповiдно до ст. 98 ЖК наймача, який залишився прожи�вати у попередньому примiщеннi (одночасно користуючись задоговором найму наданим примiщенням), слiд вважати тимча�совим мешканцем, який не набуває права користування цим при�мiщення незалежно вiд строку проживання в ньому i пiдлягаєвиселенню без надання iншого жилого примiщення.

Право користування жилим примiщенням, до якого всели�лися пiднаймачi чи тимчасовi мешканцi, є похiдним вiд прав на

320 Роздiл 5

нього наймача та членiв його сiм’ї, якi проживають разом з ним.Незалежно вiд строку проживання в жилому примiщеннi першiсамостiйного права на жиле примiщення не набувають. Як пра�вило, спори виникають у випадках, коли особи, якi вселилися ужиле примiщення як пiднаймачi або тимчасовi мешканцi, оспо�рюють тимчасовий характер проживання, посилаються на все�лення за згодою наймача i осiб, якi мешкають разом з ним якчлени його сiм’ї, i вважають, що набули самостiйного права нажилу площу. У таких випадках важливе значення мають умови,за яких мало мiсце вселення до жилого примiщення, та обстави�ни, що супроводили укладення договору пiднайму.

Право користування жилим примiщенням у пiднаймачiв iтимчасових мешканцiв припиняється одночасно з припиненнямдоговору найму жилого примiщення, незалежно вiд пiдстав при�пинення, тобто договiр пiднайму автоматично втрачає свою си�лу i зазначенi особи зобов’язанi термiново звiльнити примiщен�ня. Таке виселення провадиться без надання iншого жилого при�мiщення.

Iнколи пiсля припинення договору найму та виїзду найма�ча з членами його сiм’ї iз жилого примiщення у ньому залиша�ються проживати пiднаймачi та тимчасовi мешканцi, якi внаслi�док безконтрольностi житлових органiв, а у деяких випадках i зїх вiдома, продовжують проживати, iнодi навiть тривалий час, узвiльненому наймачем примiщеннi, вносять плату за квартирута комунальнi послуги. Але незалежно вiд тривалостi прожи�вання вони не набувають права на жилу площу.

Слiд зазначити, що до припинення договору найму вима�гати виселення пiднаймачiв i тимчасових мешканцiв має праволише наймач або члени його сiм’ї, якi проживають разом з ним.Наймодавець користується таким правом, якщо договiр наймурозiрваний чи особа визнана у встановленому порядку такою,що втратила право на жилу площу. Попередження пiднаймачапро виселення у зв’язку з припиненням договору найму не по�требується. У разi вiдмови пiднаймача i тимчасових мешканцiвзвiльнити примiщення при припиненнi договору найму виселен�ня проводиться у судовому порядку.

З часу одержання наймачем, у порядку полiпшення житло�вих умов, iншого жилого примiщення, укладення договору най�му цього примiщення i його заселення договiр найму поперед�нього жилого примiщення вiдповiдно до ст. 107 ЖК вважається


розiрваним i в тому разi, коли наймач продовжує виконуватиобов’язки за цим договором i не звiльнив примiщення повнiстю.

Згiдно зi ст. 50 ЖК жиле примiщення, що надається грома�дянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умовданого населеного пункту i вiдповiдати встановленим санiтар�ним та технiчним вимогам.

Тому самi по собi згода громадянина прийняти за ордеромквартиру в недобудованому будинку i згода на закiнчення бу�дiвництва квартири власними силами не є пiдставою для висе�лення його з сiм’єю з жилого примiщення, яке вiн має звiльнитиу зв’язку з полiпшенням житлових умов, до закiнчення будiв�ництва i прийняття будинку в експлуатацiю та включення доскладу житлового фонду.

Члени сiм’ї власника, якi проживають разом з ним, маютьправо нарiвнi з власником користуватися житлом. Право ко�ристування примiщенням зберiгається за членами сiм’ї i у ви�падку припинення шлюбних стосункiв, при цьому колишнi чле�ни сiм’ї перетворюються у наймачiв, а при їх виселеннi повиннавизначатись можливiсть забезпечення їх iншим житлом.

5.2. Âèñåëåííÿ ãðîìàäÿíïðè âèçíàííi ïðàâî÷èíiâ íåäiéñíèìè

Якщо правочин щодо житла визнається недiйсним, це озна�чає, як правило, зобов’язання однiєї сторони повернути житлопопередньому власнику. Новий власник, вiдповiдно, зобов’яза�ний виселитися з придбаного жилого примiщення, без наданняiншого жилого примiщення, оскiльки житло необхiдне для по�переднього власника та членiв його сiм’ї. Визнання правочинiвщодо житла недiйсними у бiльшостi випадкiв пов’язано з пору�шенням прав малолiтнiх, неповнолiтнiх та недiєздатних осiб, атакож соцiально не захищених верств населення.

Iнколи досить складно визначити правомiрнiсть набуття правна житло при подальшiй передачi житла iншим особам. За за�гальним правилом всi наступнi договори визнаються недiйсни�ми, що тягне виселення всiх нових власникiв без надання жило�го примiщення.

У рядi випадкiв ЦК та ЖК допускають виселення без на�дання iншого жилого примiщення у разi систематичного здiйс�нення винних дiй пiд час проживання у жилому примiщеннi.

322 Роздiл 5

Щоб правочин породжував правовi наслiдки, вiн має вiдпо�вiдати вимогам, встановленим законом.

Загальнi вимоги, додержання яких є необхiдним для чинно�стi правочину, — це передбаченi законом умови, яким повиннiвiдповiдати укладенi правочини. Вказанi вимоги (умови) чин�ностi правочину рiзноманiтнi i нерiдко залежать вiд його виду.Для певних правочинiв законом встановлено особливий, з по�переднiм отриманням спецiального дозволу, порядок укладен�ня. Державна реєстрацiя правочину передбачена для договорукупiвлi�продажу житла.

Частина 1 ст. 210 ЦК України встановлює, що правочин,який пiдлягає державнiй реєстрацiї, є чинним з моменту йогодержавної реєстрацiї.

Значна кримiногеннiсть ринку житла зумовлює актуальнiстьтакого питання, як визнання правочинiв щодо житла недiйс�ними.

Стаття 215 ЦК встановлює, що пiдставою недiйсностi пра�вочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог i прин�ципiв цивiльного законодавства: щодо необхiдного обсягу ци�вiльної дiєздатностi; щодо вiльного волевиявлення учасникаправочину й вiдповiдностi волевиявлення його внутрiшнiй волi;щодо спрямованостi правочину на реальне настання правовихнаслiдкiв, зумовлених ним.

Недiйсним є правочин, недiйснiсть якого встановлена зако�ном (нiкчемний правочин). У цьому разi визнання правочинунедiйсним судом не потребується. Якщо недiйснiсть правочинупрямо не встановлена законом, але одна iз сторiн або iнша заiн�тересована особа заперечує його дiйснiсть на пiдставах, вста�новлених законом, такий правочин може бути визнаний судомнедiйсним (оспорюваний правочин).

ЦК за передбаченими наслiдками подiляє оспорюванi пра�вочини на такi: укладенi з недодержанням вимоги щодо письмо�вої форми — ст. 218; одностороннi правочини, укладенi з недо�держанням вимоги закону про нотарiальне посвiдчення — ст. 219;договори, укладенi з недодержанням вимоги про нотарiальнепосвiдчення — ст. 220 та вимоги про обов’язкову державну ре�єстрацiю — ст. 210.

Усi названi види недiйсних правочинiв залежно вiд того, чивизнаються вони недiйсними в силу самого факту невiдповiд�ностi їх закону, у свою чергу, подiляються на двi групи: нiкчем�


нi (абсолютно недiйснi) i заперечнi (вiдносно недiйснi). Слiдвказати, що в цивiльному законодавствi iснує презумпцiя пра�вомiрностi правочинiв — вони вважаються дiйсними доти, докиїх недiйснiсть не буде встановлена судом (ст. 204 ЦК).

Ст. 216 ЦК встановлює правовi наслiдки недiйсностi право�чину. Недiйсний правочин не створює юридичних наслiдкiв, крiмтих, що пов’язанi з його недiйснiстю. У разi недiйсностi право�чину кожна iз сторiн зобов’язана повернути iншiй сторонi в на�турi все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразi неможливостi такого повернення (зокрема, тодi, коли одер�жане полягає в користуваннi майном, виконанiй роботi, наданiйпослузi), вiдшкодувати вартiсть того, що одержано, за цiнами, якiiснують на момент вiдшкодування.

У житловiй сферi нiкчемними є правочини, укладенi: в ре�зультатi зловмисної домовленостi представника однiєї сторониз другою стороною (ст. 231 ЦК); без дозволу органу опiки тапiклування (ст. 224 ЦК); малолiтньою особою за межами її ци�вільної дієздатності (ст. 221 ЦК); з недодержанням вимог законупро нотаріальне посвідчення договору (статті 219, 220 ЦК); задовіреністю, в якій не зазначена дата її вчинення (ст. 247 ЦК).

До оспорюваних правочинiв у житловiй сферi належать уго�ди, якi визнаються оспорюваними лише в судовому порядку, вчи�ненi: дiєздатною фiзичною особою, яка у момент її вчинення неусвiдомлювала значення своїх дiй та/або не могла керувати ни�ми (ст. 225 ЦК); недiєзданою фiзичною особою (ст. 226 ЦК); пiдвпливом помилки (ст. 229 ЦК); пiд впливом обману (ст. 230 ЦК);пiд впливом насильства (ст. 231 ЦК); пiд впливом тяжкої обста�вини (ст. 233 ЦК); неповнолiтньою особою за межами її цивiль�ної дiєздатностi (ст. 222 ЦК); фiктивнi (ст. 234 ЦК) та удаванiправочини (ст. 235 ЦК).

Фiктивним є правочин, вчинений без намiру створення пра�вових наслiдкiв, якi обумовлювалися цим правочином. Фiктив�ний правочин визнається судом недiйсним.

29 червня 2006 р. колегiя суддiв судової палати у цивiль�них справах апеляцiйного суду м. Києва задовольнила частковоапеляцiйну скаргу О. Л. на рiшення районного суду вiд 13 черв�ня 2006 р. у справi за позовом О. Л. до К. Л., В. Л., третя осо�ба — приватний нотарiус А. Ч., про визнання договору дару�вання недiйсним.

324 Роздiл 5

У груднi 2005 р. О. Л. пред’явив позов до К. Л., В. Л., третяособа — приватний нотарiус А. Ч., про визнання недiйсним до�говору дарування, укладеного 18 листопада 2005 р. мiж вiдпо�вiдачами на 1/2 частину квартири.

Позивач посилався на те, що вiдповiдач В. Л. уклав фiктив�ний договiр зi своїм сином К. Л. з метою уникнути поверненняйому (О. Л.) боргу в сумi 17 800 доларiв США.

Рiшенням районного суду вiд 13 березня 2006 р. О. Л. вiд�мовлено у задоволенi позову.

В апеляцiйнiй скарзi О. Л. просив рiшення районного судускасувати та постановити нове — про задоволення його позов�них вимог.

Судом встановлено, що вiдповiдач взяв у борг у позивача17 880 доларiв США, якi зобов’язувався повернути на першу ви�могу О. Л.

Зазначеним рiшенням районного суду у справi за позовомО. Л. до В. Л. про стягнення боргу з останнього на користь О. Л.стягнуто за договором позики 90 788 грн.

За договором вiд 18 листопада 2005 р. В. Л. подарував1/2 частину квартири своєму сину, К. Л.

Заявляючи позов про визнання зазначеного правочину не�дiйсним, позивач посилався на те, що договiр дарування є фiк�тивним правочином, вчиненим вiдповiдачами з метою уникнутиповернення йому коштiв.

Вiдмовляючи позивачу у задоволенi позову, суд першої iн�станцiї виходив iз того, що при укладеннi зазначеного право�чину були дотриманi вимоги ст. 203 ЦК.

З такими висновками районного суду колегiя суддiв не по�годилася з огляду на таке.

На пiдтвердження своїх доводiв щодо фiктивностi правочи�ну позивач зазначав, що мiж ним та вiдповiдачем iснувала до�мовленiсть про погашення боргу шляхом вiдмови вiдповiдачана його користь вiд спадкового майна, яке становила 1/2 час�тина спiрної квартири. 15 червня 2005 р. В. Л. звернувся з вiд�повiдною заявою до нотарiальної контори, проте надалi її вiд�кликав i прийняв спадщину. Пiсля укладення договору дару�вання своєї частки спадщини В. Л. з квартири не виселявся, айого син у квартиру не заселявся.

У судi апеляцiйної iнстанцiї представник В. Л. пiдтвердила,що О. Л. з В. Л. дiйсно заселилися у спiрну квартиру, постiй�


но там проживають, а К. Л. проживає в iншому мiсцi. Дово�ди представника В. Л. про те, що даний правочин не є фiктив�ним, спростовуються фактичними обставинами, встановленимиу справi.

Вiдкликаючи заяву про вiдмову вiд спадкового майна та от�римуючи свiдоцтво вiд 9 вересня 2005 р. про право на спадщи�ну за законом, В. Л. усвiдомлював, що таким чином вiн ухиляєть�ся вiд повернення боргу шляхом передачi 1/2 частини кварти�ри позивачу в рахунок погашення боргу.

10 жовтня 2005 р. право власностi на 1/2 частину квартирибуло зареєстровано в Київському мiському бюро технiчної iн�вентаризацiї та реєстрацiї права власностi на об’єкти нерухомо�го майна, а договором вiд 18 листопада 2005 р. В. Л. подарувавквартиру своєму сину, К. Л.

З позовом про стягнення боргу О. Л. звернувся до суду 16 лис�топада 2005 р. Рiшенням районного суду вiд 3 березня 2006 р.позов задоволено та стягнуто з В. Л. на користь О. Л. 90 788 грн.Рiшення набуло законної сили та передано до виконання, що пiд�тверджується листом районної державної виконавчої службивiд 5 червня 2006 р. З листа вбачається, що представник В. Л.пiсля вiдкриття виконавчого провадження надала копiю дого�вору дарування 1/2 частини квартири.

У судi апеляцiйної iнстанцiї представник вiдповiдачiв пiд�твердила, що iншого майна на погашення боргу В. Л. не має.

Оцiнивши зiбранi у справi докази та конкретнi обставини,колегiя суддiв дiйшла висновку, що договiр дарування є фiк�тивним, укладеним без намiру передати право власностi iншiйособi, з метою приховати майно вiд кредитора, яким є позивачза рiшенням суду про стягнення боргу.

З урахуванням наведеного колегiя суддiв дiйшла виснов�ку про необхiднiсть скасування рiшення суду першої iнстан�цiї та ухвалення нового рiшення про задоволення позовних ви�мог О. Л.1.

Правочин, визнаний недiйсним, вважається недiйсним з мо�менту його укладення. Якщо з самого правочину випливає, щовiн може бути припинений лише на майбутнє, правочин визна�ється недiйсним i припиняється на майбутнє.

326 Роздiл 5


Мають мiсце спори, пов’язанi з визнанням правочину не�дiйсним у разi коли учасник правочину умисно був введений воману iншою стороною, тобто йому повiдомили факти, якi малиб суттєве значення, але не вiдповiдали дiйсностi. Трапляютьсяобман з боку одного з учасникiв правочину, умисне введення воману контрагента щодо якостi, розмiру жилих примiщень, за�мовчування певних обставин.

У червнi 2001 р. В. звернувся до суду iз позовом до С, Ш.про виселення, мотивуючи позовнi вимоги тим, що у 1995 роцiза договором купiвлi�продажу, укладеним мiж ним та С, яка дiялавiд iменi Ш. на пiдставi доручення, придбав двокiмнатну квар�тиру, що належала Ш. Оскiльки вiдповiдачi не звiльняють квар�тиру, просив їх виселити.

Вiдповiдачi звернулись iз зустрiчним позовом про визнан�ня договору купiвлi�продажу квартири недiйсним посилаючисьна те, що С. цей договiр не пiдписувала.

Рiшенням Солом’янського районного суду м. Києва вiд 19 квiт�ня 2004 р., залишеним без змiн ухвалою Апеляцiйного судум. Києва вiд 16 травня 2005 р., у задоволеннi позову В. вiдмов�лено, зустрiчний позов С. та Ш. задоволено.

У касацiйнiй скарзi В. просив скасувати судовi рiшення. Ко�легiя суддiв Судової палати у цивiльних справах ВерховногоСуду України дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiдлягаєчастковому задоволенню.

Судом установлено, що 10 травня 1995 р. Ш. придбав дво�кiмнатну квартиру в будинку в м. Києвi.

24 червня 1995 р. вiн зареєстрував шлюб з С, а 27 червня1995 р. на пiдставi довiреностi вiд 8 вересня 1993 р., посвiдче�ної Восьмою державною нотарiальною конторою С. уклала з В.договiр купiвлi�продажу належної Ш. спiрної квартири.

Задовольняючи зустрiчний позов Ш. i С. до В. про визнаннянедiйсним зазначеного договору та вiдмовляючи В. у задово�леннi позову до Ш. та С. про виселення зi спiрної квартири, су�ди керувалися фактом обману Ш. при укладеннi договору купiв�лi�продажу та вiдсутностi пiдпису С. пiд цим договором.

Однак зазначених висновкiв суди дiйшли з порушенням нормматерiального i процесуального права, що призвело до непра�вильного вирiшення судами справи.


Так, суд фактично не перевiрив i не встановив юридичнихпiдстав укладення договору купiвлi�продажу вiд 27 червня 1995 р.та правових пiдстав визнання цього договору недiйсним.

Iз тексту зазначеного договору вбачається, що його укла�дено вiд iменi С. вiдповiдно до довiреностi, наданої їй вiд iменiШ. Ця довiренiсть посвiдчена Восьмою Київською державноюнотарiальною конторою 8 вересня 1993 р. та зареєстрована вреєстрi вчинених нотарiальних дiй за № 6�1616.

Однак судами факт надання такої довiреностi, повноваженьза нею i строку її дiї не встановлювався, i сама довiренiсть небула предметом судового дослiдження, хоча саме вона, а не до�вiренiсть вiд 9 вересня 1993 р. легалiзована посольством Ро�сiйської Федерацiї, зазначена як правова пiдстава укладенняоспорюваного договору купiвлi�продажу квартири.

У процесi розгляду справи судом призначалися i проводи�лися кiлька судово�почеркознавчих експертиз з метою з’ясу�вання питання, чи виконанi пiдписи на двох примiрниках дого�вору купiвлi�продажу квартири вiд 27 червня 1995 р. i в книзiреєстрiв вчинених нотарiальних дiй за № 8�2537 вiд iменi С. неючи iншою особою.

З урахуванням суперечливостi висновкiв експертiв та вiд�сутностi обґрунтованої вiдповiдi на окремi питання, порушенiперед експертами з приводу вчинених пiдписiв, ухвалою Апе�ляцiйного суду м. Києва вiд 5 липня 2004 р. обґрунтовано булапризначена комiсiйна почеркознавча експертиза, проведенняякої було доручено Київському науково�дослiдному iнституту су�дових експертиз (далi — НДIСЕ) iз залученням експертiв Хар�кiвського i Днiпровського НДIСЕ i на вирiшення якої порушенопитання: чи виконанi пiдписи на двох примiрниках договорукупiвлi�продажу вiд 27 червня 1995 р. i в книзi реєстрiв вiд iме�нi С. нею чи iншою особою.

Вiдповiдно до висновку повторної комiсiйної судово�почер�кознавчої експертизи вiд 14 грудня 2004 р. № 5181/7357/10219пiдпис вiд iменi С. на першому примiрнику договору непридат�ний для iдентифiкацiї особи виконавця у зв’язку з тим, що вiнпiддавався змiнi шляхом видалення частини штрихiв пiдпису ра�зом з поверхневим шаром паперу.

Питання про виконання пiдписiв вiд iменi С. у другому при�мiрнику договору i у реєстрi нотарiальних дiй не вирiшувалося

328 Роздiл 5

у зв’язку з невиконанням судом клопотання експертiв про на�дання їм для дослiдження зазначених документiв.

Незважаючи на те, що вiдповiдi на порушенi питання щодоналежностi С. пiдпису в другому примiрнику договору i реєстрiнотарiальних дiй так i не було отримано, апеляцiйний суд без�пiдставно погодився з висновком суду першої iнстанцiї про те,що оскаржуваний договiр С. не пiдписувала, оскiльки зазначе�ний висновок ґрунтується на суперечливих доказах, причини якихсудами не з’ясованi.

Таким чином судовi рiшення постановленi з порушенням про�цесуальних норм права.

Задовольняючи зустрiчний позов С. i Ш. та визнаючи дого�вiр купiвлi�продажу недiйсним на пiдставi ст. 57 ЦК 1963 р., су�ди першої та апеляцiйної iнстанцiй керувалися доведенiстю фак�ту обману, вчиненого щодо С. i Ш. пiд час укладення договорукупiвлi�продажу.

Однак судами неправильно застосована зазначена норма доправовiдносин сторiн, оскiльки за змiстом ст. 57 цього Кодексупiд обманом слiд розумiти свiдоме (умисне) повiдомлення абозамовчування стороною угоди неправдивих фактiв щодо пред�мета угоди чи iнших суттєвих обставин, у результатi якого iншасторона угоди уклала невигiдну для себе угоду.

Тiльки у разi доведеностi факту обману (тобто винних дiйсторони в угодi) i безпосереднього впливу цього обману на во�левиявлення iншої сторони укласти оспорювану угоду на за�значених в угодi умовах така угода могла бути визнана недiйс�ною на пiдставi ст. 57 ЦК 1963 р.

Проте, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання угоди не�дiйсною внаслiдок обману, Ш. i С. заперечували сам факт укла�дення ними угоди.

Суд зазначенiй обставинi правової оцiнки не дав i не вста�новив дiйсного характеру правовiдносин сторiн та не зазна�чив у рiшеннi, в чому полягають виннi дiї В. як сторони в угодiкупiвлi�продажу, якi вiдповiдно до ст. 57 ЦК 1963 р. могли бу�ти пiдставою для визнання угоди недiйсною, при тому, що ви�на В. не встановлена i в процесi розслiдування кримiнальноїсправи.

Ураховуючи, що вирiшення позову В. до вiдповiдачiв провиселення залежить вiд вирiшення питання дiйсностi договорукупiвлi�продажу вiд 27 червня 1995 р., за яким вiн набув право


власностi на спiрну квартиру, судовi рiшення пiдлягають скасу�ванню i в цiй частинi.

На пiдставi наведеного, колегiя суддiв Судової палати у ци�вiльних справах Верховного Суду України рiшення Солом’янсь�кого районного суду м. Києва вiд 19 квiтня 2004 р. i ухвалу Апе�ляцiйного суду м. Києва вiд 16 травня 2005 р. скасувала, спра�ву передала на новий розгляд до суду першої iнстанцiї.


Помилка — це вiдсутнiсть справжнього уявлення про станжилого примiщення, неправильне сприйняття стороною iстот�них умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення. Наслідки, пе�редбачені ЦК, настають, якщо невиправні дефекти роблять про�живання у квартирі неможливим. Йдеться лише про помилку,яка має істотне значення, а встановлювати її істотність вправітільки суд.

За час формування ринку житла почастiшали випадки укла�дення правочинiв щодо жилих примiщень пiд впливом погроз,насильства з боку представникiв сторiн. Насильство — це фi�зичний чи психiчний вплив на учасника правочину або йогоблизьких з метою спонукання до укладення правочину. Особа,яка укладає угоду пiд впливом насильства, фактично позбав�ляється можливостi виявляти власну волю, її воля змiнюєть�ся волею iншої особи. При застосуваннi погрози вiдбуваєтьсявплив на чужу волю пiд загрозою заподiяння майнової чи не�майнової шкоди. Погроза має бути реальною, протиправною,такою, що може бути практично здiйснена з певними негатив�ними наслiдками. При цьому не має значення, вiд кого вонавиходить: вiд контрагента чи третiх осiб, чи спрямована вонапроти особи, яку примушують до вiдчуження житла, чи протиблизьких до неї осiб. Потерпiлий у цьому разi укладає право�чин за своєю волею, але, оскiльки це вiдбувається пiд впливомпогрози, то його волевиявлення не збiгається зi справжнiм йогобажанням.

Якщо обставини, якi мали мiсце при укладеннi правочину,свiдчать, що вiдмова учасника договору вiд його укладення за�грожує його iнтересам, така загроза може бути визнана пiдста�вою для визнання правочину, пов’язаного з вiдчуженням жит�ла, недiйсною.

330 Роздiл 5

Можливi випадки, коли особа змушена укладати угоду провiдчуження жилих примiщень на невигiдних для неї умовахвнаслiдок збiгу тяжких обставин (хвороба, крайня потребатощо).

Особливi правовi наслiдки при визнаннi угод недiйснимипередбаченi у ЖК. Так, у разi визнання обмiну жилих примi�щень недiйсним сторони пiдлягають переселенню у примiщен�ня, якi вони займали ранiше (ст. 88).

Визнання обмiну недiйсним може мати мiсце як на пiдставiст. 86 ЖК, так i на пiдставах, передбачених ЦК. Але правовi на�слiдки в усiх випадках зводяться до однiєї санкцiї: переселеннясторiн у примiщення, якi вони ранiше займали. Це пояснюєть�ся дiєю правила: якщо є спецiальна норма права (ст. 88 ЖК), тозагальна норма не застосовується. Щодо вiдшкодування майно�вих збиткiв, пов’язаних з такими обмiнами, то тут дiють загаль�нi правила, передбаченi у санкцiях статей ЦК про недiйснiстьправочинiв.

Визнання правочинiв щодо жилих примiщень недiйснимипотребує уважного дослiдження всiх обставин, що мають юри�дичне значення. Для визнання правочину недiйсним необхiдновстановити обставини, якi пiдтверджують дiйснi намiри особи,належнiсть жилої площi тощо.

Iнколи правомiрний правочин щодо жилих примiщень мо�же супроводжуватися неправомiрним. Дiйснiсть таких правочи�нiв, обсяг прав i обов’язкiв, що випливають з них, залежить вiдзагальних правил, визначених ЦК.

Судочинство з розглянутих питань має здiйснюватися на ор�ганiчному поєднаннi норм цивiльного i житлового законодав�ства.

У сiчнi 2003 р. Д. звернувся до суду з позовом до Ч.М., Ч.Ю.про усунення перешкод у користуваннi будинком.

Зазначав, що вiдповiдно до договору купiвлi�продажу вiд12 березня 2002 р. йому на правi власностi належить будинокпо вул. Садова в с. Невицьке Ужгородського району Закарпат�ської областi.

Зазначений будинок вiн придбав у Закарпатської обласноїкредитної спiлки «Бескид» (далi — ЗОКС), що набула право влас�ностi на цей будинок за договором застави мiж ЗОКС та Ч.М.,


укладений вiд 22 червня 1999 р., за умовами якого Ч.М. висту�пала гарантом у отриманнi кредиту Ч.Ю.

Оскiльки вiдповiдачi чинять перешкоди у користуваннiвласнiстю, позивач просив суд зобов’язати їх звiльнити бу�динок.

Заперечуючи позов, Ч.М. звернулась iз зустрiчним позовомдо Д., ЗОКС та Ужгородського районного вiддiлу державної ви�конавчої служби про визнання недiйсними договору купiвлi�продажу вiд 12 березня 2002 р., укладеного мiж Д. та ЗОКС, по�силаючись на те, що зазначений договiр укладено з порушен�ням вимог закону.

Рiшенням Ужгородського районного суду Закарпатської об�ластi вiд 26 березня 2003 р., залишеним без змiн ухвалою Апе�ляцiйного суду Закарпатської областi вiд З липня 2003 р., позов Д.задоволено частково: зобов’язано Ч.М. та Ч.Ю. не чинити йомуперешкод у користуваннi будинком по вул. Садова в с. НевицькеУжгородського району Закарпатської областi.

У касацiйнiй скарзi Ч.М. просила скасувати постановленi су�довi рiшення.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України дiйшла висновку, що касацiйна скарга не пiд�лягає задоволенню на таких пiдставах.

Судом установлено, що Д. є власником будинку по вул. Са�дова в с. Невицьке Ужгородського району Закарпатської об�ластi.

Установивши, що вiдповiдачi без законних пiдстав прожи�вають у спiрному жилому примiщеннi, перешкоджають власни�ку в користуваннi ним, суд, задовольняючи позовнi вимоги вчастинi усунення перешкод у користуваннi будинком.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не пiдляга�ють захисту шляхом задоволення позову про визнання недiйс�ною угоди, стороною в якiй така особа не є, незалежно вiд того,чи вiдповiдає спiрна угода закону, тому суд небезпiдставно вiд�мовив Ч.М. у задоволеннi її зустрiчного позову.

Постановляючи рiшення, суд, з’ясувавши обставини справита давши належну оцiнку зiбраним доказам, дiйшов обґрунто�ваного висновку про часткове задоволення позову Д.

(Витяг з у ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 21 грудня 2005 р.)

332 Роздiл 5

5.3. Âèñåëåííÿ ó âèïàäêóçâåðíåííÿ ñòÿãíåííÿ íà æèòëî

ÿê ïðåäìåò iïîòåêèЗмiни, внесенi Законом «Про iпотеку» вiд 5 червня 2003 р.

до ст. 109 ЖК, щодо порядку виселення з жилих примiщень єспробою вiдновити положення про можливiсть виселення з жи�лого примiщення в адмiнiстративному порядку, з санкцiї про�курора лише осiб, якi самоправно зайняли жиле примiщення абопроживають у будинках, що загрожують обвалом.

Особам, яких виселяють iз жилих примiщень, одночасно маєнадаватися iнше постiйне жиле примiщення, за винятком висе�лення при зверненнi стягнення на жилi примiщення, що булипридбанi за рахунок кредиту (позики) банку чи iншої особи,повернення якого забезпечене iпотекою вiдповiдного жилогопримiщення. Жиле примiщення, що надається особi, яка висе�ляється, має бути зазначено в рiшеннi суду або постановi про�курора.

Звернення стягнення на передане в iпотеку жиле примiщен�ня є пiдставою для виселення всiх осiб, якi мешкають у ньому,за винятками, встановленими законом. Пiсля прийняття креди�тором рiшення про звернення стягнення на передане в iпотекужиле примiщення всi особи, якi мешкають у ньому, зобов’язанiна письмову вимогу кредитора або нового власника цього жи�лого примiщення добровiльно звiльнити його протягом одногомiсяця з дня отримання даної вимоги. Якщо вони не звiльняютьжиле примiщення у встановлений або iнший погоджений сто�ронами строк добровiльно, їх примусове виселення здiйснюєть�ся на пiдставi рiшення суду.

Виселення осiб при зверненнi стягнення на жилi примiщен�ня, що були придбанi ними за рахунок кредиту (позики) банкучи iншої особи, повернення якого забезпечене iпотекою вiдпо�вiдного жилого примiщення, є пiдставою для надання їм жилихпримiщень з фондiв житла для тимчасового проживання вiдпо�вiдно до ст. 1322 ЖК. Вiдсутнiсть жилих примiщень з фондiвжитла для тимчасового проживання або вiдмова в їх наданнi зпiдстав, встановлених ст. 1322 ЖК, не тягне припинення висе�лення особи з жилого примiщення, яке є предметом iпотеки.

Виселення провадиться в судовому порядку, що є суттєвоюгарантiєю дотримання житлових прав громадян. Статтею 109ЖК визначено, що допускається виселення в адмiнiстративно�


му порядку лише осiб, якi самоправно зайняли жиле примiщен�ня, тобто не мають нiяких пiдстав для його заняття, або осiб, якiпроживають у будинках, що загрожують обвалом. Заселення безнеобхiдних правових пiдстав вважається самоправним. Зазна�ченi положення ст. 109 стосовно адмiнiстративного виселеннявтратили силу як такi, що прийнятi до набуття чинностi Кон�ституцiєю України, в якiй чiтко визначено: виселити громадянможна тiльки в судовому порядку.

У роздiлi XV «Перехiднi положення» Конституцiї Українипередбачено, що закони та iншi нормативнi акти, прийнятi донабуття чинностi цiєю Конституцiєю, є чинними у частинi, щоне суперечить Конституцiї України. Це, зокрема, стосуєтьсяi положень ст. 109 ЖК щодо виселення в адмiнiстративномупорядку з санкцiї прокурора осiб, якi самоправно зайняли жи�ле примiщення або проживають у будинках, що загрожуютьобвалом.

Слiд погодитись iз Ю. В. Бiлоусовим, який вважає, що з цьо�го питання має дати роз’яснення Конституцiйний Суд України1.

Заслуговують на увагу випадки, коли житло може бути втра�чено, зокрема, через пiдстави та в порядку, визначеному Зако�ном України «Про виконавче провадження». Цей Закон, введе�ний в дiю з 1 липня 1999 р., значно розширив перелiк майна, наяке може бути звернено стягнення за рахунок житла, що пере�буває у власностi громадян (приватних житлових будинкiв i при�ватизованого державного житлового фонду).

У статтях 62, 621, 622 Закону України «Про виконавче про�вадження» передбачено звернення стягнення на будинок, квар�тиру, примiщення, земельну дiлянку. Таке звернення стягненняпровадиться у разi вiдсутностi у боржника достатнiх коштiв чирухомого майна. При цьому в першу чергу стягнення звертаєть�ся на окрему вiд будинку земельну дiлянку, iнше примiщення,що належать боржниковi. В останню чергу звертається стягнен�ня на жилий будинок чи квартиру.

Вiдповiдно до статей 621, 622 зазначеного Закону зверненнястягнення на предмет iпотеки i його реалiзацiя для задоволеннявимог iпотекодержателя здiйснюються вiдповiдно до умов iпо�течного договору.

334 Роздiл 5

1 Бiлоусов Ю. В. Виконавче провадження. — К., 2005. — С. 114.

На майно, щодо якого встановлено iпотеку чи накладено за�борону на вiдчуження, не може бути звернено стягнення для за�доволення вимог стягувачiв, якi не є iпотекодержателями, згiд�но iз Законом України «Про iпотечне кредитування, операцiї зконсолiдованим iпотечним боргом та iпотечнi сертифiкати».

У разi звернення стягнення на предмет iпотеки на пiдставiвиконавчого напису нотарiуса на нотарiально посвiдчених при�мiрниках iпотечного договору та договору про iпотечний кре�дит чи на нотарiально посвiдчених копiях цих документiв абоза рiшенням суду орган державної виконавчої служби реалi�зує предмет iпотеки в порядку, встановленому iпотечним до�говором.

Пiсля повного розрахунку покупця за придбану нерухомiстьна пiдставi протоколу про реалiзацiю предмета iпотеки та до�кументiв, що пiдтверджують розрахунок за придбану нерухо�мiсть, державний виконавець складає акт про реалiзацiю пред�мета iпотеки. В актi зазначаються: ким, коли i де провадиласяреалiзацiя предмета iпотеки; коротка характеристика реалiзо�ваної нерухомостi; прiзвище, iм’я та по батьковi (найменуван�ня юридичної особи), адреса покупця; сума коштiв, внесена запридбану нерухомiсть; прiзвище, iм’я та по батьковi (назва юри�дичної особи) боржника, його адреса; данi про правовстановлю�вальнi документи, що пiдтверджують право власностi на предметiпотеки.

У разi звернення стягнення на будинок, квартиру держав�ний виконавець запитує вiдповiднi мiсцевi органи виконавчоївлади та органи мiсцевого самоврядування про належнiсть за�значеного майна боржниковi на правi власностi та його вар�тiсть, а також запитує нотарiальний орган, чи не перебуває цемайно пiд арештом.

Одержавши документальне пiдтвердження належностi борж�никовi на правi власностi будинку чи iншого нерухомого майна,державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису йоцiнки за їх вартiстю на момент арешту та надсилає нотарiально�му органу за мiсцезнаходженням майна вимогу про реєстрацiюданого факту.

Стаття 62 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає звернення стягнення на будинок, квартиру в разi вiд�сутностi у боржника достатнiх коштiв для задоволення вимогкредитора, наприклад, заборгованостi з квартплати. Заборгова�


нiсть може мати мiсце за рiзних обставин. I житло можна втра�тити за невиконання зобов’язань не тiльки за iпотекою (заставоюнерухомого майна як способом забезпечення зобов’язань), а йза iншими цивiльно�правовими угодами, а також зобов’язань,що виникають внаслiдок заподiяння шкоди (навiть у разi вiд�шкодування моральної шкоди): у зв’язку з аварiями, ушкоджен�ням здоров’я джерелом пiдвищеної небезпеки тощо, заподiянняшкоди неповнолiтнiми дiтьми, яка вiдповiдно до статей 1178—1187 ЦК вiдшкодовується в повному обсязi їх батьками, усино�вителями або опiкунами.

Статтi 621, 622 Закону «Про виконавче провадження» пе�редбачають звернення стягнення на предмет iпотеки (ним можебути будь�який об’єкт житлового фонду) за виконавчим напи�сом нотарiуса або за рiшенням суду. Тобто зазначенi статтi до�пускають звернення стягнення на житло i в позасудовому по�рядку, що прямо суперечить нормам чинного законодавства.

Якщо видiл в натурi частки iз спiльного майна має наслiд�ком змiну його призначення або проти цього заперечують iншiспiввласники, спiр вирiшується судом.

У разi неможливостi видiлу в натурi частки iз спiльного май�на або заперечення iнших спiввласникiв проти такого видiлукредитор має право вимагати продажу боржником своєї часткиу правi спiльної часткової власностi iз спрямуванням суми ви�торгу на погашення боргу.

У разi вiдмови боржника вiд продажу своєї частки у правiспiльної часткової власностi або вiдмови iнших спiввласникiввiд придбання частки боржника кредитор має право вимагатипродажу цiєї частки з публiчних торгiв або переведення на ньо�го прав та обов’язкiв спiввласника�боржника, з проведенням вiд�повiдного перерахунку.

З перелiку видiв майна громадян, на яке не може бути звер�нено стягнення за виконавчими документами, встановленогост. 54 Закону «Про виконавче провадження», необачно, на на�шу думку, вилучено дуже важливий п. 1 чинного ранiше (перед�баченого ст. 379 ЦПК) додатка № 1, який передбачає неможли�вiсть звернення стягнення на «жилий будинок з господарськимибудовами або окремi його частини — в осiб, основним заняттямяких є сiльське господарство, якщо боржник i його сiм’я постiй�но в ньому проживають».

336 Роздiл 5

Перелiк обмежень щодо конфiскацiї майна, вiдповiдно доякого у засудженого та членiв його сiм’ї не можна було конфiс�кувати жилий будинок, на вiдмiну вiд припису ЦПК, незалежновiд того, чи займається засуджений сiльським господарством, неувiйшов i до нового Кримiнального кодексу України. Обмежен�ня для стягнення на певнi види майна застосовувалися i для дер�жавних, кооперативних i профспiлкових органiзацiй (статтi 93,96, 99 Цивiльного кодексу УРСР в редакцiї до 14 жовтня 1992 р.та статей 412—114 попереднього Цивiльного процесуального ко�дексу в редакцiї до 5 травня 1993 р.).

Цi норми випливали iз самого змiсту призначення покаран�ня, який не передбачає лiквiдацiю належних умов для iснуван�ня особи. У злочинця чи боржника залишалося найбiльш необ�хiдне майно — житло, з метою продовження ним нормальноїжиттєдiяльностi та працi, що спонукало покарану особу до вiд�шкодування боргу за рахунок заробiтної плати, iнших доходiв iпевною мiрою запобiгало вчиненню нових правопорушень.

Наша правова система, яка перебуває на стадiї становлення,у Законi «Про виконавче провадження» вiдмовилася вiд такихобмежень, не продублювала додатки до попереднiх Цивiльногопроцесуального та Кримiнально�процесуального кодексiв i цимнадала правовi можливостi за допомогою Державної виконавчоїслужби, з метою задоволення вимог кредиторiв, позбавити лю�дину житла, що є його власнiстю (йдеться насамперед про однежитло, що забезпечує особисте немайнове благо, яке гарантова�но Конституцією, законами України). Це призводить до збіль�шення числа найменш соціально захищених громадян.

Таке регулювання суспiльних вiдносин може призвести допояви численного прошарку громадян без житла, якi потребу�ватимуть вiд держави надання нового соцiального житла. Законне мiстить вiдмiнностей та особливостей при зверненнi стягнен�ня на житло, яке належить фiзичним особам. Але, якщо юри�дичну особу можна залишити без будинкiв, то людину не мож�на позбавляти житла (якщо звичайно воно єдине у неї), а якщоце робити, то лише у випадках, чiтко передбачених законами, якiне дозволять цiй особi в майбутньому претендувати на полiп�шення житлових умов.

Очевидно, в iнтересах громадян України треба передбачитиобмеження прав власника, зокрема, встановити, що вiдчуженнявласником приватного житла, в якому залишаються проживати


члени його сiм’ї, можливо лише в разi попереднього укладеннямiж ними договору найму, оренди житла. Строк дiї такого дого�вору оренди приватного житла не може бути меншим 5 рокiв, аякщо у членiв сiм’ї власника приватного житла є неповнолiтнiдiти, — цей строк має тривати до досягнення ними повнолiття.

Для забезпечення ефективної житлової полiтики у вiдпо�вiдностi з вимогами Конституцiї України необхiдно термiнововнести доповнення до ст. 62 Закону України «Про виконавчепровадження» i вiдновити обмежувальну норму, за якою: «неможе бути звернено стягнення на жилий будинок, квартиру, як�що боржник i його сiм’я постiйно в ньому проживають, крiм ви�падкiв стягнення на окремi частини будинку, квартири, в якихсiм’я проживає, якщо жила площа, що припадає на одного чле�на сiм’ї, перевищує норму, встановлену Житловим кодексом, табудинку, квартири, що є у власностi сiм’ї, в яких сiм’я постiйноне проживає». Така норма повинна бути нормою прямої дiї, а немiститися в додатку, який має iншу правову силу та обов’язко�вiсть. До речi, у ст. 73 зазначеного Закону прямо визначено кош�ти, на якi не може бути звернено стягнення.

Якщо боржник у своєму будинку чи квартирi постiйно непроживає, здає його в оренду, не використовує як житло, як�що жила площа, яка припадає на кожного з членiв сiм’ї, пере�вищує норму, встановлену законодавством, то такий будинок,квартира, їх частини можуть бути реалiзованi на загальних пiд�ставах.

Необхiднiсть прийняття наведених пропозицiй зумовлена,серед iншого, недосконалiстю та правовою невизначенiстю ме�ханiзму продажу з прилюдних торгiв i аукцiонiв нерухомого май�на. У даний час вiн регулюється тiльки статтями 62, 66 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження« та затвердженим нака�зом Мiнiстерства юстицiї» України Тимчасовим положенням пропорядок проведення прилюдних торгiв з реалiзацiї арештовано�го нерухомого майна вiд 27 жовтня 1999 р., якi детально не ви�значають зазначеного механiзму.

5.4. Âèñåëåííÿ ãðîìàäÿí iç æèëèõ ïðèìiùåíüiç çàáåçïå÷åííÿì iíøèì æèòëîì

Виселення з наданням iншого жилого примiщення передба�чено статтями 114, 1141, 117, 125, 132 ЖК, згiдно з якими з на�данням iншого жилого примiщення може бути виселено: ро�

338 Роздiл 5

бiтникiв i службовцiв (разом з проживаючими з ними особами),якi припинили трудовi вiдносини з пiдприємствами, установа�ми, органiзацiями, котрi надали жиле примiщення, у зв’язку iззвiльненням за власним бажанням без поважних причин, або запорушення трудової дiсциплiни, або за вчинення злочину; осiб,позбавлених батькiвських прав, якщо вони проживають спiль�но з дiтьми, стосовно яких позбавленi батькiвських прав.

ЖК встановлює i спецiальнi пiдстави припинення права нажитло, а також умови, яким мають вiдповiдати жилi примiщенняпри виселеннi громадян.

Виселення громадян з жилих примiщень з наданням iншогоблагоустроєного примiщення або iншого жилого примiщеннярегулюється також статтями 110—115 ЖК.

Жиле примiщення, яке надається, має бути благоустроєнимi вiдповiдати санiтарним i технiчним нормам, встановленим ст. 50ЖК. Особам, якi займали окрему квартиру, має бути наданоокрему квартиру. Якщо наймач займав бiльш як одну кiмна�ту, йому надається жиле примiщення, що складається з такогосамого числа кiмнат. За розмiром жиле примiщення має бутине меншим за те, яке займав наймач, але в межах норми жилоїплощi. Якщо наймач або член сiм’ї, який проживає разом з ним,має право на додаткову жилу площу i фактично користуєть�ся нею, жиле примiщення надається з урахуванням норми до�даткової жилої площi. У разi виселення з жилого примiщення,меншого за розмiром, нiж це передбачено для надання жило�го примiщення у даному населеному пунктi, тому, хто виселя�ється, надається жиле примiщення вiдповiдно до встановленогорозмiру.

У ст. 110 ЖК зазначено, що громадяни виселяються з жи�лих будинкiв державного житлового фонду з наданням благо�устроєного жилого примiщення, якщо будинок, в якому розмi�щується дане жиле примiщення: 1) пiдлягає знесенню; 2) загро�жує обвалом; 3) пiдлягає переобладнанню в нежилий, оскiлькипроживання в ньому загрожує життю його мешканцiв.

Першою пiдставою для виселення, передбаченою стаття�ми 110, 111 ЖК, є знесення будинку. Воно може мати мiсце узв’язку з вилученням земельної дiлянки, на якiй розташованийбудинок, для державних i громадських потреб. Особам, яких ви�селяють з цього будинку, надається iнше благоустроєне жиле при�мiщення виконавчим комiтетом чи державною адмiнiстрацiєю


вiдповiдної мiсцевої ради, а у випадках, коли земельна дiлянкавiдводиться державнiй чи iншiй громадськiй органiзацiї, — цiєюорганiзацiєю.

Необхiднiсть вилучення жилого будинку для державнихабо громадських потреб виникає у зв’язку з розширенням iсну�ючих пiдприємств, зведенням нових, реконструкцiєю вулиць,майданiв, будiвництвом шкiл, лiкарень та iнших об’єктiв соцi�ально�побутового призначення. Правовi засади мiстобудiвноїдiяльностi в Українi визначаються законами України «Про осно�ви мiстобудування» вiд 16 листопада 1992 р., «Про вiдповiдаль�нiсть пiдприємств, їх об’єднань, установ та органiзацiй за пра�вопорушення у сферi мiстобудування» вiд 14 жовтня 1994 р. зурахуванням положень статей 143, 149, 151 Земельного кодексуУкраїни.

Обов’язок надати iнше жиле примiщення у зв’язку з вилу�ченням земельної дiлянки i знесенням будинку покладається наконкретну органiзацiю, якщо земельна дiлянка вилучається дляїї потреб.

У жовтнi 2003 р. Тернопiльська мiська рада звернулася досуду з позовом до Н., Ш. та Тернопiльського мiського бюро тех�нiчної iнвентаризацiї (далi — Тернопiльське МБТI), за участютретьої особи: комунального пiдприємства «Фiрма «Тернопiль�будiнвестзамовник» (далi — КП «Фiрма «Тернопiльбудiнвест�замовник»), про визнання права власностi на 2/3 частки бу�динку № 9а й усунення перешкод у користуваннi земельноюдiлянкою та веденнi будiвництва, зазначаючи, що кожнiй з вiд�повiдачок належало по 1/2 частцi зазначеного будинку. У зв’я�зку з передачею КП «Фiрма «Тернопiльбудiнвестзамовник» пiдбудiвництво багатоквартирного будинку земельної дiлянки, наякiй розташований будинок, їх сiм’ям надано в користуванняжитловi квартири та виплачено грошову компенсацiю за знесен�ня будинку, господарських споруд i зелених насаджень. За та�ких обставин, на думку позивача, мiська рада фактично набулаправо власностi на належну вiдповiдачам частку будинку, хочаi не оформила договору мiни. Оскiльки Тернопiльське МБТI вiд�мовляє в реєстрацiї права власностi, а Ш. чинить КП «Фiрма«Тернопiльбудiнвестзамовник» перешкоди у пiдготовцi земель�ної дiлянки пiд будiвництво багатоквартирного будинку, пози�вач просив про задоволення позову.

340 Роздiл 5

У листопадi 2003 р. Ш. та Н. звернулися iз зустрiчним позо�вом щодо визнання незаконним рiшення про надання у корис�тування КП «Фiрма «Тернопiльбудiнвестзамовник» земельноїдiлянки, на якiй розташований спiрний будинок, визнання не�дiйсним Державного акта на право постiйного користуваннязазначеною земельною дiлянкою, виданого КП «Фiрма «Терно�пiльбудiнвестзамовник», посилаючись на те, що земельна дiлян�ка в установленому порядку в них не вилучалася.

Рiшенням Тернопiльського мiськрайонного суду вiд 3 черв�ня 2004 р. позов задоволено, за Тернопiльською мiською ра�дою визнано право власностi на 2/3 частки будинку, якi нале�жали Н. i Ш.; зобов’язано Тернопiльське МБТI зареєструватиправо власностi на частку будинку за Тернопiльською мiськоюрадою; Н. i Ш. зобов’язано не чинити перешкод КП «Фiрма «Тер�нопiльбудiнвестзамовник» у користуваннi спiрною земельноюдiлянкою та веденнi будiвництва; в задоволеннi зустрiчного по�зову вiдмовлено.

Ухвалою Апеляцiйного суду Тернопiльської областi вiд 21 ве�ресня 2004 р. рiшення районного суду в частинi зобов’язанняН. i Ш. не чинити КП «Фiрма «Тернопiльбудiнвестзамовник» пе�решкод у користуваннi земельною дiлянкою та веденнi будiв�ництва скасовано, в iншiй частинi — залишено без змiн.

У касацiйнiй скарзi Ш. просить скасувати зазначенi судовiрiшення.

Ухвалюючи рiшення про задоволення первiсного позову, судпершої iнстанцiї, з чим погодився апеляцiйний суд, керувавсятим, що право власностi на належнi вiдповiдачам частки будин�ку перейшло до позивача у зв’язку з вилученням земельної дi�лянки, на якiй розташований будинок, пiд забудову багатоквар�тирного будинку, наданням вiдповiдачам квартир та вiдшкоду�ванням вартостi будинку, господарських споруд i зелених наса�джень.

Однак з таким висновком погодитися не можна.Так, судом встановлено, що земельна дiлянка, на якiй роз�

ташований спiрний будинок, рiшенням виконавчого комiтетуТернопiльської мiської ради вiдведена обласному управлiннюкапiтального будiвництва, правонаступником якого є КП «Фiр�ма «Тернопiльбудiнвестзамовник», пiд будiвництво багатоквар�тирного жилого будинку, у зв’язку з чим спiрний будинок пiд�лягає знесенню. Управлiння капiтального будiвництва надало


сiм’ям Н. та Ш. квартири, вiдшкодувало вартiсть частки будин�ку Н. та провело оцiнку частки Ш.

Таким чином, мiж сторонами виник спiр щодо знесення жи�лого будинку у зв’язку з вилученням земельної дiлянки длягромадських потреб. Спiрнi правовiдносини регламентуютьсястаттями 171 —174 ЖК, статтями 36—39, 45, 46 ЗК 1970 р. тапостановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 17 сiчня 1962 р. № 61 «Пропорядок вiдшкодування громадянам вартостi належних їм жи�лих будинкiв, iнших будiвель та споруд, що зносяться у зв’язкуз вилученням земельних дiлянок для державних i громадськихпотреб, i забезпечення їх жилою площею», що передбачаютьзнесення жилого будинку, надання пiдприємствами, органiза�цiями i установами, яким вiдводяться земельнi дiлянки, власни�кам будинку та членам їх сiмей квартир та вiдшкодування вар�тостi будинку, що зноситься, а не перехiд права власностi нанього до територiальної громади.

За таких обставин правових пiдстав для визнання за Терно�пiльською мiською радою права власностi на належнi Н. та Ш.частки будинку, який пiдлягає знесенню, немає.

(Витяг з рiшення колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 8 листопада 2006 р.)

Якщо будинок зноситься у зв’язку з вiдведенням земельноїдiлянки для задоволення потреб житлово�будiвельних коопера�тивiв, обов’язок надання iншого благоустроєного примiщенняпокладається на виконавчий комiтет чи державну адмiнiстрацiювiдповiдної ради.

Друга пiдстава виселення, передбачена статтями 110, 112ЖК, — це загроза обвалу будинку або жилого примiщення, щорозмiщується в ньому.

Технiчний стан конструктивних елементiв i технiчного об�ладнання жилого будинку має забезпечувати безпечне прожи�вання в ньому людей. У разi появи вiдхилень вiд нормативнихвимог проводяться роботи для їх негайного усунення; якщо такiвiдхилення загрожують безпечному перебуванню людей у бу�динку, його мешканцi, незалежно вiд форми власностi будинку,пiдлягають вiдселенню в iнше жиле примiщення.

Громадянам, яких виселяють з такого будинку чи жилогопримiщення, iнше благоустроєне примiщення, залежно вiд на�

342 Роздiл 5

лежностi будинку, надається виконавчим комiтетом вiдповiдноїради чи державною адмiнiстрацiєю або державною чи iншоюорганiзацiєю, а в разi неможливостi надання жилого примiщен�ня цiєю органiзацiєю — виконавчим комiтетом вiдповiдної радичи державною адмiнiстрацiєю.

Якщо будинок, що загрожує обвалом, або жиле примiщенняв ньому належить певнiй органiзацiї, то обов’язок надати iншеблагоустроєне примiщення покладається на цю органiзацiю, як�що вона має у своєму розпорядженнi такi примiщення.

У випадку iснування загрози обвалу жилого будинку чи жи�лого примiщення в ньому цей факт повинен бути своєчасно iналежним чином встановлений. Висновки про такий стан бу�динкiв дає спецiально створена виконавчим комiтетом чи дер�жавною адмiнiстрацiєю комiсiя.

Вiд загрози обвалу, найчастiше спричиненої непередбаче�ними обставинами (землетруси, просiдання ґрунту) треба вiд�рiзняти випадки, коли жилий будинок є ветхим i пiдлягає капi�тальному ремонту або знесенню. У всiх випадках, коли виникаєпотреба примусового виселення з жилого примiщення, воно про�вадиться в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих примiщень, одночас�но надається iнше жиле примiщення. Це має бути зазначено врiшеннi суду з вказiвкою конкретної адреси. Вiдступ вiд цьогоправила можливий, коли допускається надання жилих примi�щень пiд гарантiйнi зобов’язання органiзацiй, за згодою тих, ко�го виселяють.

Акт комiсiї за результатами обстеження жилого будинку чижилого примiщення також має бути затверджений виконавчимкомiтетом чи державною адмiнiстрацiєю.

Враховуючи, що згiдно зi ст. 112 ЖК наймачi жилих примi�щень у будинках державного або громадського житлового фон�ду пiдлягають виселенню з наданням iншого благоустроєногожилого примiщення, якщо будинок (жиле примiщення) загро�жує обвалом, незалежно вiд того, чи перебувають вони на чер�зi для полiпшення житлових умов, слiд вважати, що в разi не�виконання обов’язку по вiдселенню органiзацiєю або виконав�чим комiтетом ради, яким належить будинок, зазначений наймачмає право пред’явити до них позов про надання жилого примi�щення.


Згiдно iз ст. 112 ЖК особи, тимчасово поселенi в жилi при�мiщення у зв’язку з тим, що займанi ними квартири в будинкахдержавного чи громадського житлового фонду зруйнованi вна�слiдок вибуху, не можуть бути виселенi без надання iншого бла�гоустроєного жилого примiщення.

Виселення з жилого примiщення в будинку державного абогромадського житлового фонду, що загрожує обвалом, залишаєособам, якi правомiрно користувалися цим примiщенням, правовимагати в судовому порядку надання iншого благоустроєногожилого примiщення вiдповiдно до ст. 112 ЖК.

У разi неправомiрного (не за рiшенням суду) виселення заварiйного жилого примiщення, яке не є таким, що загрожує об�валом, виселенi особи вправi вимагати поновлення порушеногоправа користування жилим примiщенням.

Якщо будинок, в якому розташоване жиле примiщення, узв’язку з непридатнiстю для проживання пiдлягає знесенню абопереобладнанню у нежилий, iнше благоустроєне жиле примi�щення надається особам, якi виселяються, державною чи iншоюорганiзацiєю, якiй належить будинок, що пiдлягає знесенню, абоякiй призначається будинок, що пiдлягає переобладнанню, а вразi вiдсутностi цiєї органiзацiї чи неможливостi надання неюжилого примiщення — виконавчим комiтетом чи державною адмi�нiстрацiєю вiдповiдної ради.

При цьому не має значення, чи перебувають особи, якi пiд�лягають вiдселенню, у трудових вiдносинах з цiєю органiзацiєю,чи вони поселилися в будинок ранiше на iнших пiдставах (на�приклад у результатi обмiну).

У п. 18 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi питання, щовиникли в практицi застосування судами Житлового кодексуУкраїни» зазначено, що при вирiшеннi питання про виселеннягромадян з жилих примiщень за ч. 1 ст. 114 ЖК необхiдно вра�ховувати перелiк поважних причин розiрвання трудового дого�вору з iнiцiативи робiтника або службовця. З урахуванням кон�кретних обставин справи суд може визнати поважними й іншіпричини звільнення працівників за власним бажанням.

Офiцерiв, прапорщикiв i мiчманiв, вiйськовослужбовцiв над�строкової служби Збройних Сил, якi працюють за контрактомабо перебувають на кадровiй службi, i прирiвняних до них осiб,звiльнених з дiйсної вiйськової служби у вiдставку або в запас,

344 Роздiл 5

а також осiб, якi проживають разом з ними, може бути виселеноз жилих примiщень, якi вони займають у закритих вiйськовихмiстечках, з наданням iншого жилого примiщення У такому са�мому порядку пiдлягають виселенню iз закритих вiйськовихмiстечок iншi особи, якi втратили зв’язок зi Збройними СиламиУкраїни.

Обов’язок надавати особам, якi пiдлягають виселенню з жи�лих примiщень, що знаходяться на територiї закритих вiйсько�вих мiстечок, в iнше благоустроєне примiщення не залежить вiдпричини їх звiльнення з дiйсної вiйськової служби у вiдставкуабо запас чи втрати зв’язку зi Збройними Силами України. На�дають жилi примiщення квартирно�експлуатацiйнi органiзацiївiдповiдних мiнiстерств чи комiтетiв у належних їм будинках,розташованих поза вiйськовими мiстечками. У разi вiдсутнос�тi у них жилої площi або неможливостi її надати жилi примi�щення для цих цiлей видiляють виконавчi комiтети чи державнiадмiнiстрацiї вiдповiдних рад.

У п. 221 постанови Пленуму ВСУ «Про деякi питання, щовиникли в практицi застосування судами Житлового кодексуУкраїни» зазначено, що позови про виселення з наданням iншо�го жилого примiщення (статтi 114, 1141, 117, 125, ч. 3 ст. 132 ЖК)не можуть бути задоволенi, якщо надане примiщення не вiдпо�вiдає санiтарним i технiчним вимогам. Вирiшуючи це питаннязгiдно з постановою Ради Мiнiстрiв УРСР «Про порядок обсте�ження стану жилих будинкiв з метою встановлення їх вiдповiд�ностi санiтарним i технiчним вимогам та визнання жилих бу�динкiв i жилих примiщень непридатними для проживання» вiд26 квiтня 1984 р. № 189, суд має враховувати як встановленийнею перелiк випадкiв, коли жилi будинки (жилi примiщення)визнаються такими, що не вiдповiдають санiтарним i технiчнимвимогам, так й iншi конкретнi обставини (стан здоров’я осiб, якiвиселяються, склад сiм’ї тощо).

Вiдповiдне санiтарним i технiчним вимогам iнше жиле при�мiщення може бути меншим, нiж звiльнюване, i менш благо�устроєним, але разом з тим воно має задовольняти умови, щовиключають визнання особи, яка поселилася в ньому як потре�буючої полiпшення житлових умов, у тому числi у зв’язку з про�живанням в однiй кiмнатi осiб рiзної статi старших за дев’ятьрокiв, крiм подружжя.


5.5. Ñïîðèïðè âèñåëåííi áåç íàäàííÿiíøîãî æèëîãî ïðèìiùåííÿ

Вiдповiдно до ст. 98 ЖК наймач, що залишився проживатив попередньому примiщеннi (одночасно користуючись за дого�вором найму наданим примiщенням), вважається тимчасовиммешканцем, який не набуває права користування цим примiщен�ням незалежно вiд строку проживання в ньому i пiдлягає висе�ленню без надання iншого жилого примiщення.

У вереснi 2003 р. Миколаївська обласна органiзацiя «Пра�возахисний червоний хрест» в iнтересах П. звернулася до судуiз позовом до Г., Д. та О. про усунення перешкод у користуван�нi жилим примiщенням i виселеннi, посилаючись на порушеннявiдповiдачами прав позивача як власника однокiмнатної квар�тири № 28 у будинку в м. Миколаєвi.

У позовнiй заявi зазначалося, що в 1994 р. П. вступив iз Г.,яка була наймачем iншої двокiмнатної квартири в iншому будин�ку в м. Миколаєвi, у близькi стосунки й вона з його дозволутимчасово вселилася в його квартиру.

15 листопада 1994 р. вiн став власником квартири.У лютому 1995 р. його було засуджено на 6 рокiв позбав�

лення волi. У липнi 2000 р. вiн звiльнився з мiсць позбавленняволi, проте у спiрну квартиру вселитися не може через пере�шкоди, якi створює йому Г. та її сини — Д. та О.

Рiшенням Заводського районного суду м. Миколаєва вiд9 лютого 2004 р. позов задоволено. Постановлено виселити Г.,Б. та О. зi спiрної квартири без надання iншого жилого примi�щення.

Рiшенням апеляцiйного суду Миколаївської областi вiд20 травня 2004 р. рiшення суду першої iнстанцiї в частинi ви�селення вiдповiдачiв скасовано, у задоволеннi позову в цiй час�тинi вiдмовлено.

Колегiя суддiв Судової палати у цивiльних справах Верхов�ного Суду України дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiдля�гає задоволенню на таких пiдставах.

Задовольняючи позов П. про виселення вiдповiдачiв на пiд�ставi ст. 48 Закону України «Про власнiсть» i ст. 98 ЖК УРСР,суд першої iнстанцiї обґрунтовано керувався тим, що вiдповi�

346 Роздiл 5

дачi, якi забезпеченi iншим житлом у м. Миколаєвi, поселилисяу спiрнiй квартирi зi згоди позивача як тимчасовi жильцi, а то�му, у зв’язку з невиконанням його вимоги про звiльнення при�мiщення пiдлягають, виселенню в судовому порядку без надан�ня iншого жилого примiщення.

При цьому вiдповiдно до вимог ч. 2 ст. 32 ЦПК України 1963 р.суд першої iнстанцiї правильно виходив iз того факту, що Г. таїї сини є тимчасовими жильцями, оскiльки цей факт установле�ний iншим рiшенням Заводського районного суду вiд 24 грудня2002 р., що набуло чинностi, яким Г. вiдмовлено у визнаннi пра�ва користування спiрною квартирою.

Суд також дiйшов обґрунтованого висновку, що пiсля по�становлення рiшення Заводського районного суду вiд 24 груд�ня 2002 р. характер правовiдносин сторiн не змiнився, i дав на�лежну оцiнку факту зняття Г. з реєстрацiї з попереднього мiсцяпроживання в процесi розгляду зазначеного спору й здiйснен�ня в цей час оплати квартирної плати та комунальних послуг заспiрну квартиру.

При цьому суд першої iнстанцiї правильно застосував доспiрних правовiдносин норму ст. 98 ЖК УРСР, оскiльки цi пра�вовiдносини не врегульованi нормами глави 6 ЖК УРСР i засто�сування до них цiєї норми не суперечить її змiсту.

Скасовуючи рiшення Заводського районного суду м. Ми�колаєва вiд 9 лютого 2004 р. у частинi виселення Г., Д. i О. таухвалюючи в цiй частинi нове рiшення про вiдмову в позовi,апеляцiйний суд дiйшов помилкового висновку про вiдсутнiстьпiдстав для їх виселення, керуючись фактом законностi їх все�лення у спiрну квартиру як члена сiм’ї позивача.

Зазначений висновок зроблено апеляцiйним судом iз пору�шенням норм процесуального права ч. 2 ст. 32 ЦПК України1963 р., оскiльки рiшенням суду, що набуло чинностi, зi споруцих самих сторiн установлено, що Г., Д. i О. поселилися у спiр�ну квартиру не самоправно, а за згодою позивача, однак не якчлени сiм’ї, а як тимчасовi мешканцi. Цi обставини були установ�ленi рiшенням Заводського районного суду вiд 24 грудня 2002 р.,не потребували доказування в цiй справi.

Колегiєю суддiв Судової палати у цивiльних справах Вер�ховного Суду України касацiйну скаргу П. задоволено i рiшенняапеляцiйного суду Миколаївської областi вiд 20 травня 2004 р.


скасовано, залишено в силi рiшення Заводського районного су�ду м. Миколаєва вiд 9 лютого 2004 р.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 1 листопада 2006 р.1)

Статтi 116, 117 ЖК передбачають такi випадки виселення зжилого примiщення без надання iншого: 1) руйнування жилогопримiщення; 2) використання його не за призначенням; 3) по�рушення правил спiвжиття внаслiдок систематичного руйнуван�ня або псування жилого примiщення або використання його неза призначенням, що робить неможливим для iнших проживан�ня в однiй квартирi чи в одному будинку, якщо заходи запобi�гання i громадського впливу виявилися безрезультатними.

Громадяни, якi мають у приватнiй власностi будинок (час�тину будинку), не тiльки надiляються правом користуванняжилим примiщенням (ст. 156 ЖК), а й несуть певнi обов’язки.Вiдповiдно до ст. 177 ЖК усi громадяни зобов’язанi забезпечу�вати схороннiсть жилих примiщень, бережно ставитися до санi�тарно�технiчного та iншого обладнання, об’єктiв благоустрою,додержувати правила утримання жилого будинку i прибудин�кової територiї, правила пожежної безпеки, чистоту i порядок упiд’їздах, кабiнах лiфтiв, на сходових клiтках i в iнших мiсцяхзагального користування. Якщо члени сiм’ї власника руйнуютьта псують жиле примiщення, власник вправi захистити свої пра�ва способами, якi передбаченi законодавством. Наприклад, згiд�но з ч. 3 ст. 386 ЦК власник, права якого порушенi, має право навiдшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Якуявляється, немає перешкод для застосування за аналогiєю за�кону до членiв сiм’ї власника жилого примiщення — порушни�кiв такого специфiчного заходу вiдповiдальностi, як виселеннябез надання iншого жилого примiщення (ст. 116 ЖК).

Детальнiше розглянемо склад правопорушення, передбаче�ного ст. 116 ЖК, тим бiльше, що на помилки при застосуваннiданої статтi вказувалося в юридичнiй лiтературi.

Загальнi умови настання вiдповiдальностi в цьому випадкусхожi з умовами вiдшкодування шкоди, заподiяної житловому

348 Роздiл 5


фонду; у той же час iснує ряд специфiчних особливостей, проякi варто сказати окремо.

Як зазначав О. С. Йоффе, виселення внаслiдок систематич�ного руйнування, або псування жилого примiщення, або вико�ристання його не за призначенням, що робить неможливим дляiнших проживання в однiй квартирi чи в одному будинку з по�рушником, якщо заходи запобiгання i громадського впливу ви�явилися безрезультатними, може бути застосовне за наявностiхоча б однiєї з двох пiдстав: злiсне порушення житлових обо�в’язкiв наймачем, припинення iснування умов, за яких житловезобов’язання зберiгається1.

Стаття ст. 116 ЖК встановлює як умову виселення осiб, вин�них у руйнуваннi або псуваннi жилого примiщення, наявнiстьфактiв, якi свiдчать, що зазначенi дiї мали систематичний харак�тер, а заходи попередження i громадського впливу щодо такихосiб виявилися безрезультатними (наприклад, їх поведiнка бу�ла предметом розгляду органiв мiлiцiї, прокуратури, суду, гро�мадських органiзацiй). Вiдсутнiсть хоча б одного з цих фактiв єпiдставою для вiдмови в задоволеннi позову про виселення.

Так, при розглядi справи за позовом Л. I. до Л. Н. про висе�лення без надання iншого жилого примiщення на пiдставi час�тини першої ст. 116 ЖК у задоволеннi позову було вiдмовлено,оскiльки не отримали пiдтвердження посилання позивача на си�стематичне порушення правил спiвжиття. Крiм того, суд зазна�чив, що до вiдповiдача, Л. Н., не були застосованi заходи запобi�гання i громадського впливу2. З аналогiчних мотивiв рiшеннямвiд 26 червня 2002 р. Малиновський районний суд м. Одеси вiншiй справi вiдмовив у позовi про виселення без надання iншо�го житла3.

Псування або пошкодження житла можуть дiстати вияв упошкодженнi стiн, пiдлог, устаткування будiвлi, псуваннi й по�шкодженнi не тiльки жилих кiмнат, а й мiсць загального корис�тування.

Пiд систематичнiстю розумiється вчинення двох i бiльшетаких правопорушень. При цьому необхiдно, щоб до винної


1 Див.: Йоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1972. — С. 381.2 Справа № 2�2957/2004 // Архів Малиновського районного суду м. Одеси.3 Справа за № 2�1833/2002 // Архів Малиновського районного суду

м. Одеси.

особи були застосованi заходи попередження, громадськоговпливу.

У судовiй практицi справи даної категорiї в чистому виглядiтрапляються порiвняно рiдко. Як правило, позови про виселен�ня за руйнування i псування жилого примiщення задовольня�ються за наявностi iнших пiдстав виселення (наприклад створен�ня обстановки, за якої спiльне проживання стає неможливимабо використання жилого примiщення не за призначенням).

Виселенню пiдлягають лише конкретно виннi в цьому осо�би — наймач даного примiщення, хто�небудь iз членiв його сiм’їабо член сiм’ї власника жилого примiщення. Слiд зауважити,що на питання, чи можливо виселення у зв’язку з руйнуваннямi псуванням жилого примiщення тiльки за наявностi умислу аботакож i при необережностi, у юридичнiй лiтературi немає єди�ної вiдповiдi. Деякi автори вважають, що виселення може матимiсце тiльки при навмисному заподiяннi шкоди. Iншi вважають,що форма вини значення не має. Третi, допускаючи виселенняза вини як у формi умислу, так i у формi необережностi, уточ�нюють це положення посиланням на те, що не будь�яка, а лишегруба недбалiсть повинна прийматися до уваги при вирiшеннiцього питання.

Оскiльки в умовах iснування найгострiшої житлової проб�леми рiдко зустрiнеш людину, яка навмисно руйнувала б житло,то руйнування й псування жилого примiщення є частiше наслiд�ками необережностi. Уявляється, що будь�яке безвiдповiдальнеставлення до житлового фонду, чи вiдбувається воно навмисно,чи через необережнiсть, повинно тягти застосування крайньогозаходу цивiльно�правової вiдповiдальностi — виселення. Важли�во, що користувач жилого примiщення не вжив усiх необхiднихзаходiв для того, щоб належним чином виконати свiй обов’язокпо забезпеченню схоронностi жилого примiщення.

Якщо в жилому примiщеннi мешкають iншi члени сiм’ї, якiне вчиняли дiй, що призвели до пошкодження примiщення, товони не пiдлягають виселенню. Вимогу про виселення винноїособи — члена сiм’ї власника жилого примiщення можуть за�явити як власник житла, так i громадяни, якi мешкають у дано�му будинку або квартирi, у тому числi й iншi члени сiм’ї найма�ча. Не можуть бути пiдставою виселення особи руйнування абопсування жилого примiщення, якщо вони вiдбулися не з її ви�ни, наприклад, внаслiдок аварiї водопроводу, тепломережi, ка�

350 Роздiл 5

налiзацiї, електроустаткування тощо, якi сталися з об’єктивнихпричин.

На думку окремих вчених, винна поведiнка особи може дiс�тавати вияв не тiльки в активних дiях, а й у бездiяльностi, не�виконаннi певних обов’язкiв.

Спiрним у юридичнiй лiтературi залишається питання що�до характеру протиправної поведiнки правопорушника. Пiд руй�нуванням чи псуванням закон має на увазi лише активнi дiї, ане утримання вiд виконання яких�небудь обов’язкiв. До руйну�вання й псування жилого примiщення можуть призвести актив�нi дiї правопорушника (наприклад рубання кiсток тварин у при�мiщеннi, що спричинило псування пiдлоги). Однак на практицiтака поведiнка трапляється вкрай рiдко. Значно частiше руй�нування й псування настають внаслiдок бездiяльностi. Типовимє випадок, коли користувач жилого примiщення не виконує по�кладенi на нього обов’язки опалювати примiщення, що призво�дить до утворення вогкостi, появи грибка i, як наслiдок, до руй�нування стiн. До псування жилого примiщення призводить i не�виконання наймачем обов’язку вчасно робити поточний ремонтзайманого жилого примiщення. Через це може бути заподiянашкода i третiм особам1.

Дiї (або бездiяльнiсть), що призвели до руйнування й псу�вання жилого примiщення, повиннi бути протиправними, в iн�шому випадку їх не можна розглядати як пiдставу виселення.Так, переобладнання квартири, зроблене з дозволу компетент�них органiв, що спричинило руйнування стельового перекрит�тя, не може розцiнюватися як неправомiрна дiя з боку наймача,а тому i не тягне вiдповiдальностi останнього у формi виселен�ня без надання iншого жилого примiщення.

Шкода, заподiяна протиправною поведiнкою, має майновийхарактер. Однак її розмiр не є безпосередньою мiрою вiдповi�дальностi, як це має мiсце при вiдшкодуваннi збитку. Однакiстотнiсть заподiяної майнової шкоди непрямим чином впливаєна застосування такого заходу вiдповiдальностi, як виселення.


1 У провадженнi Жовтневого районного суду м. Одеси була справа провiдшкодування шкоди, заподiяної внаслiдок затоплення через прорив трубиопалення, що стало наслiдком неналежного виконання наймодавцем обов’яз�ку щодо здiйснення капiтального ремонту. Рiшення було прийнято на ко�ристь позивача // Архiв Приморського районного суду м. Одеси.

Застосування останнього, як досить суворої санкцiї, можливелише при заподiяннi значної шкоди житловому примiщенню.В iншому випадку варто обмежитися покладанням на поруш�ника обов’язку вiдшкодувати заподiяну шкоду. Однак при сер�йозностi порушення, одночасно зi стягненням заподiяних збит�кiв, можливе i виселення за систематичне руйнування й псу�вання жилих примiщень. При цьому вiдшкодування стягуєтьсяв повному обсязi1. Необхiдною умовою виселення за руйнуван�ня i псування жилого примiщення, крiм протиправної поведiн�ки, шкоди, причинного зв’язку мiж ними, є вина правопоруш�ника.

Цивiльно�правова вiдповiдальнiсть за руйнування й псуван�ня жилого примiщення не власниками iстотно вiдрiзняється вiдвiдповiдальностi за аналогiчне правопорушення, що допуска�ється власниками житла, яке може бути квалiфiковане як зло�вживання правом — безгосподарне утримання житла. Цивiльнийкодекс УРСР мiстив ст. 135, що передбачала вiдповiдальнiстьгромадянина за безгосподарне утримання будинку. Тодi цивiль�но�правова вiдповiдальнiсть власникiв житла окремо не вста�новлювалась. На наш погляд, необхiдно ввести вiдповiдну статтюв ЦК. ЖК передбачає виселення лише осiб, якi своєю проти�правною поведiнкою допускають руйнування й псування жило�го примiщення. Iншi члени сiм’ї, не виннi в здiйсненнi проти�правних дiй (бездiяльностi), не можуть бути виселенi за цiєю пiд�ставою.

Щодо проживаючих iз власником членiв його сiм’ї окремiавтори мали протилежну думку. Хiд мiркувань був такий. Обо�в’язок дбайливо ставитися до жилого будинку, прибудинковоїтериторiї, здiйснювати ремонт лежить не тiльки на власнику, ай на повнолiтнiх членах його сiм’ї. Тому безгосподарне утриман�ня будинку є наслiдком також їхньої протиправної поведiнки.

ЦК передбачає як припинення права власностi на безгоспо�дарно утримуваний жилий будинок вилучення останнього, щоозначає i позбавлення права користування ним усiх членiв сiм’ївласника. Таке вирiшення питання навряд чи є справедливим.Тобто як вина членiв сiм’ї власника, так i їхня протиправна по�

352 Роздiл 5

1 Див. п. 29 постановления Пленума Верховного Суда СССР от 3 апреля1987 г. «О практике применения судами жилищного законодательства // Бюл�летень Верховного Суда СССР. — 1987. — № 3.

ведiнка презюмуються, а для покладення вiдповiдальностi необ�хiдно не припущення, а встановлення самого факту наявностiпротиправної поведiнки й дотримання принципу iндивiдуалiза�цiї вiдповiдальностi.

Необхiдною умовою застосування санкцiй, передбаченихст. 116 ЖК, є систематичне порушення i безрезультатнiсть за�стосування заходiв попередження i громадського впливу. Такимчином, умови застосування до власника санкцiї за безгосподар�не утримання жилого примiщення мають як спiльнi риси, так iособливостi порiвняно з умовами виселення за систематичнi руй�нування i псування жилого примiщення.

До прийняття Основ житлового законодавства у 1981 р. iжитлових кодексiв союзних республiк спецiальної норми провиселення без надання iншого жилого примiщення за викорис�тання жилого примiщення не за призначенням радянське ци�вiльне законодавство не знало.

Використання жилого примiщення не за призначенням маєбути самостiйною пiдставою припинення житлового правовiд�ношення. Що ж розумiє законодавець пiд використанням жи�лого примiщення не за призначенням? Стаття 116 ЖК не мiс�тить прямої вiдповiдi на це питання. Тому насамперед необхiдноз’ясувати, що мається на увазi пiд призначенням жилого примi�щення.

Вiдповiдно до ст. 6 ЖК жилi будинки i жилi примiщенняпризначаються для постiйного проживання громадян, а такождля використання у встановленому порядку як службових жи�лих примiщень i гуртожиткiв. Надання примiщень у жилих бу�динках для потреб промислового характеру забороняється.

Вiдповiдно до ст. 10 ЖК громадяни зобов’язанi дбайливо ста�витися до будинку, в якому вони проживають, використовуватижиле примiщення вiдповiдно до його призначення, додержува�ти правила користування жилими примiщеннями, економно ви�трачати воду, газ, електричну i теплову енергiю. Жилi будинки іжилі приміщення не можуть використовуватися громадянамина шкоду інтересам суспільства.

Порушення обов’язку використовувати жиле примiщеннядля проживання варто розглядати як протиправну поведiнкуособи, що спричиняє настання для неї несприятливих майно�вих наслiдкiв. Тобто у даному випадку маємо справу з яскравимприкладом такого правопорушення, як зловживання правом.


«Зловживання правом — це особливий тип цивiльного право�порушення, вчиненого уповноваженою особою при здiйсненнiнею приналежного їй права, пов’язаний з використанням недо�зволених конкретних форм у рамках дозволеного їй законом за�гального типу поведiнки». Для вирiшення питання, чи має мiс�це в кожному конкретному випадку вихiд уповноваженої особиза межi здiйснення свого суб’єктивного житлового права, необ�хiдно визначити цi межi на рiвнi закону. Межi здiйснення будь�яких цивiльних прав загальним чином окресленi у ст. 13 ЦК.Варто було б i в новому Житловому кодексi передбачити кон�кретну норму, що визначатиме межi використання житловихправ громадянами.

Використання жилого примiщення не за призначенням яв�ляє собою житлове правопорушення, що полягає у використан�нi уповноваженою особою жилого примiщення не для прожи�вання, а для iнших, не передбачених житловим законодавством,цiлей.

Протиправнiсть поведiнки правопорушника може виража�тися як у дiях, так i в бездiяльностi. Слiд чiтко розмежувати цiдва види протиправної поведiнки, маючи на увазi, що умови за�стосування примусових заходiв та їх законодавче регулюванняв першому i другому випадках iстотно рiзняться.

Здiйснення права користування жилим примiщенням не запризначенням може дiставати вияв, наприклад, у заселеннi мiсцьзагального користування (кухнi, коридору в комунальнiй квар�тирi), в результатi чого створюються перешкоди до експлуата�цiї їх за призначенням iншими мешканцями квартири1.

Вiдомi випадки, коли у квартирi влаштовуються кубла, скла�ди для збереження зброї, наркотичних речовин, приховання кон�трабандних товарiв тощо. У такому разi йдеться вже про вико�ристання жилого примiщення на шкоду iнтересам суспiльства iдержави, у рядi випадкiв — про наявнiсть складу кримiнальногозлочину. Уявляється, що за вчинення таких правопорушень по�виннi застосовуватися заходи цивiльно�правової вiдповiдаль�ностi завжди, незалежно вiд притягнення винних осiб до кримi�нальної вiдповiдальностi.

Подiбною протиправною поведiнкою заподiюється шкодаправопорядку в цiлому, житловим вiдносинам як таким.

354 Роздiл 5

1 Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1974. — № 9. — С. 11.

Використання жилого примiщення не за призначенням вар�то розумiти як активнi дiї правопорушника. Якщо має мiсцебездiяльнiсть, то йдеться про невикористання жилого примi�щення за призначенням, тобто в непроживаннi у ньому протя�гом тривалого часу без поважних причин. Правовим наслiдкомтакої бездiяльностi є визнання особи в судовому порядку та�кою, що втратила право користування жилим примiщенням.

Суб’єктом вiдповiдальностi згiдно зi ст. 116 ЖК є наймач,члени сiм’ї й iншi особи, якi проживають iз ним. На власникiвжитла ця норма не поширюється. На практицi, зi зростанням чис�ла власникiв квартир у багатоквартирних будинках у результа�тi приватизацiї житла i наступного його перепродажу, виникласерйозна проблема, пов’язана з використанням власниками квар�тир належного їм житла для розмiщення офiсiв тощо. Найчастi�ше пiд офiси використовуються квартири, розташованi на ниж�нiх поверхах жилих будинкiв. Таке використання веде до знач�ного скорочення житлового фонду.

Мають мiсце випадки, коли житло здається виробничим iторговим органiзацiям, у ньому утримуються тварини тощо, щоне дозволяється законом.

Ця проблема в юридичному аспектi вирiшується неоднознач�но. Iснують двi позицiї з цього питання. Перша спирається наположення законодавства про власнiсть, згiдно якого власникна свiй розсуд володiє, користується i розпоряджається належ�ним йому майном i має право вчиняти щодо свого майна будь�якi дiї, що не суперечать закону. Вiн може використовувати май�но для здiйснення господарської та iншої не забороненої зако�ном дiяльностi. Виходячи з цiєї посилки доходять висновку, щовласники приватизованого житла вiльнi самi визначати, як ви�користовувати своє житло — для проживання чи для якихосьiнших цiлей, у тому числi i для надання його пiд мiсце перебу�вання органiв юридичної особи.

Прихильники iншої позицiї стверджують, що, оскiльки жит�ло призначене для проживання, його використання не за при�значенням неможливе. При цьому звертається увага на досвiдуряду м. Москви, який заборонив використовувати приватизо�ване житло для нежитлових потреб i передбачив можливiстьрозiрвання договору про передачу жилого примiщення у влас�нiсть у випадку порушення такої заборони. Щоправда, це озна�


чало позбавлення власника права власностi на жиле примiщен�ня, що допускається лише з пiдстав, встановлених у законi.

У юридичнiй лiтературi висловлювалась думка про необхiд�нiсть закрiплення у ЖК норми, яка передбачала б вiдповiдаль�нiсть власника житла за використання його не за призначенняму виглядi вилучення жилого примiщення з виплатою грошовоїкомпенсацiї в розмiрi iнвентаризацiйної вартостi житла.

У цiлому, український законодавець погодився з необхiд�нiстю обмеження можливостi використання житла не за при�значенням. Так, вiдповiдно до ст. 383 ЦК України, власник жи�лого будинку, квартири має право використовувати помешкан�ня для власного проживання, проживання членiв своєї сiм’ї,iнших осiб i не має права використовувати його для промис�лового виробництва. Власник квартири може на свiй розсудздiйснювати ремонт i змiни у квартирi, за умови, що цi змiнине призведуть до порушень прав власникiв iнших квартир у ба�гатоквартирному жилому будинку i не порушать санiтарно�тех�нiчних вимог i правил експлуатацiї будинку. Разом iз тим, такеформулювання, що є очевидним, не виключає можливостi ви�користання примiщення для iнших, крiм промислового вироб�ництва, потреб. Чiткiше сформульовано позицiю законодавцящодо договору найму жилого примiщення. У ст. 815 ЦК вста�новлено обов’язок наймача використовувати житло лише дляпроживання у ньому, забезпечувати збереження житла та пiд�тримувати його в належному станi. Наймач не має права прова�дити перевлаштування та реконструкцiю житла без згоди най�модавця.

У проектi нового Житлового кодексу (ст. 81) вирiшуєтьсяколiзiя iнтересiв i передбачено, що власник житла в приватномужилому багатоквартирному будинку може здати в найом, орен�ду жилi примiщення для ведення господарської та iншої, не за�бороненої законодавством, дiяльностi пiсля прийняття вiдпо�вiдним органом рiшення (а в будинках, де створено об’єднанняспiввласникiв, за згодою їх вищого органу управлiння) про пе�реведення жилих примiщень на строк дiї договору оренди у не�жилi з додержанням вимог п. 3 ч. 1 ст. 9 Кодексу.

Предметом договору найму, оренди жилих примiщень дляведення господарської та iншої, не забороненої законодавством,дiяльностi можуть бути лише окремо розташований жилий бу�динок або частини будинку чи квартири, що розташованi на пер�

356 Роздiл 5

шому поверсi жилих багатоквартирних будинкiв i мають окремийвихiд на вулицю. У договорi найму, оренди такого примiщення,що укладається у письмовiй формi, обов’язково зазначаютьсяпредмет договору, мета використання примiщень, номер i датавидачi дозволу на ведення зазначеної дiяльностi, строк, на якийукладається договiр, обов’язки i права наймача, орендаря та най�модавця, орендодавця, iншi умови.

Не допускається передання в найом, оренду приватного жит�ла для провадження господарської та iншої, не забороненої за�конодавством, дiяльностi, якщо це обмежить права iнших влас�никiв (користувачiв) i завдасть шкоди навколишньому середо�вищу. Спори щодо припинення (заборони) використання житладля зазначеної дiяльностi розглядаються судом за позовом осо�би, чиї права порушено.

Власник i особа, якiй передано житло для провадження гос�подарської та iншої, не забороненої законодавством, дiяльностi,несуть однакову вiдповiдальнiсть за заподiянi ними збитки. Влас�ник має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у роз�мiрi заподiяного збитку.

Житло може бути безоплатно вилучено (конфiсковано) увласника тiльки за рiшенням (вироком) суду, господарськогосуду.

Закрiплення такого заходу цивiльно�правої вiдповiдальностi,як позбавлення права власностi на житло, щодо особи, яка пiслязастосування судового попередження продовжує порушуватиправа i законнi iнтереси сусiдiв, використовувати житло не запризначенням, безгосподарно ставиться до житла, є необхiдним.Таке позбавлення має вiдбуватися за рiшенням суду за позовомзаiнтересованих осiб, житло пiдлягає реалiзацiї на торгах, кош�ти, за вирахуванням судових витрат, — пiдлягають повернен�ню колишньому власнику. Вiдповiднi змiни необхiдно внести дост. 346 ЦК, що вiдповiдало б ч. 6 ст. 13 ЦК, згiдно з якою, особизобов’язанi не порушувати права iнших осiб, не завдавати шко�ди довкiллю, культурнiй спадщинi, дотримуватися моральнихзасад суспiльства.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 116 ЖК, якщо наймач, члени його сiм’їабо iншi особи, якi проживають разом з ним, систематично руй�нують чи псують жиле приміщення, або використовують йогоне за призначенням, або систематичним порушенням правилспівжиття роблять неможливим для інших проживання з ними


в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і гро�мадського впливу виявилися безрезультатними, що мають під�тверджуватися письмовими доказами, виселення винних на ви�могу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадитьсябез надання іншого жилого приміщення.

Через наявнiсть певних життєвих обставин власник можебути заiнтересований у звiльненнi жилої площi, особливо, якщойдеться про колишнього члена сiм’ї власника, який своєю пове�дiнкою створює неможливiсть спiльного проживання.

У ст. 116 ЖК передбачається вiдповiдальнiсть лише найма�ча i членiв його сiм’ї. Частиною 3 ст. 168 ЖК передбачено мож�ливiсть розiрвання договору найму жилого примiщення, укла�деного як на визначений, так i на невизначений строк, за вимо�гою наймодавця, якщо наймач або особи, якi проживають разомiз ним, систематично руйнують чи псують жиле примiщення,або використовують його не за призначенням, або систематич�ним порушенням правил спiвжиття роблять неможливим дляiнших проживання з ними в однiй квартирi чи одному будинку,а також у разi систематичного невнесення наймачем квартирноїплати i плати за комунальнi послуги.

Разом iз тим, у ЖК не передбачено вiдповiдальностi влас�никiв житла за порушення правил спiвжиття, оскiльки Кодексбув прийнятий в умовах домiнування державної власностi нажитло. З приватизацiєю житла виникла ситуацiя, коли грома�дяни — власники квартир i наймачi у будинках державного фон�ду мешкають в одному багатоквартирному будинку. В резуль�татi мають мiсце додатковi складнощi з вибором цивiльно�пра�вових засобiв впливу на власникiв, що створюють обстановку,за якої спiльне проживання неможливе.

Єдиний легальний спосiб протидiї таким правопорушенням— вимагати через суд, щоб власник вжив заходiв щодо усуненняперешкод у користуваннi iншими мешканцями займаними ни�ми житловими примiщеннями. Iншими словами, до власникаможливо пред’явити лише негаторний позов. Така ситуацiя пiд�лягає виправленню.

Правила ст. 116 ЖК про виселення за неможливiстю спiль�ного проживання не поширюються на учасникiв спiльної влас�ностi на жилi будинки чи квартири. У таких випадках захист правцих осiб може здiйснюватися iншими способами, передбаченимист. 16 ЦК, наприклад шляхом покладення зобов’язання усунути

358 Роздiл 5

перешкоди в користуваннi зазначеним майном, компенсувати мо�ральну шкоду тощо.

Редакцiйно ст. 116 ЖК застарiла — йдеться про «порушен�ня правил соцiалiстичного спiвжиття», разом iз тим, як соцiаль�не явище створення обстановки неможливостi спiльного про�живання не втратило своєї актуальностi, хоча за сучасних умовточнiше ставити питання про порушення правил соцiальногоспiвiснування (спiвжиття).

У лiтературi мають мiсце рiзнi думки щодо поняття «пра�вила спiвжиття». Деякi автори стверджують, що це не самостiй�ний вид норм, а умовна, спецiальна назва, яка слугує для позна�чення всiх неюридичних соцiальних норм, ототожнюють прави�ла спiвжиття зi звичаями в даному суспiльствi, включають в цепоняття, поряд iз нормами звичаїв, також норми культури, пра�вила пристойностi, традицiї, звички i права. При цьому зазнача�ють, що правила спiвжиття — це самостiйний вид соцiальнихнорм, до них належать правила поведiнки особи в конкретнихсуспiльних вiдносинах, i забезпечуються вони силою звичок, тра�дицiй i суспiльної думки. Правила спiвжиття — це неюридичнiправила поведiнки людей, дотримання яких забезпечується си�лою традицiй i суспiльної думки.

Порушення правил спiвжиття є протиправним не завжди, атiльки тодi, коли їх дотримання визнано обов’язковим у кон�кретнiй правовiй нормi. Iншими словами, про протиправнiстьможе йтися лише у випадку порушення правової норми, що за�крiплює обов’язок суб’єкта права дотримуватися певного пра�вила спiвжиття. Не будь�яке порушення правил спiвжиття мо�же стати пiдставою виселення, а лише таке, котре вiдбуваєтьсяв жилому примiщеннi чи жилому будинку i стосується вiдносинщодо користування жилими примiщеннями осiб, якi прожива�ють у них.

Поведiнка є протиправною i при одиничному порушеннi пра�вил спiвжиття, iнша справа, що в цьому випадку для виселенняпорушника необхiдна наявнiсть, серед iнших, i такої умови, яксистематичнiсть протиправних дiй.

Протиправна поведiнка, як правило, дiстає вияв в активнихдiях, якими грубо порушуються правила спiвжиття. Це можутьбути порушення правил внутрiшнього розпорядку, передбаченихПравилами користування житловими примiщеннями, наприк�лад, заборони порушувати тишу в квартирах у встановлений


час доби. Зокрема, користуватися телевізорами, радіоприйма�чами, магнітофонами й іншими гучномовними пристроями до�пускається лише за гучності, яка не порушує спокій мешканцівбудинку (п. 22 Правил користування приміщеннями житловихбудинків і прибудинкових територій1).

Порушення правил спiвжиття може виражатися не тiльки впорушеннi правил, зафiксованих у конкретних нормативних ак�тах, а й у вчиненнi дiй, що порушують моральнi норми поведiнки(наприклад, сварки, бiйки, наклепницькi вигадки, образи тощо).Неправомiрна поведiнка правопорушника повинна створюва�ти об’єктивну, а не суб’єктивну неможливiсть спiльного прожи�вання. Тому незначнi порушення, а також порушення, що є та�кими лише на думку окремих осiб у силу їхнього суб’єктивногосприйняття, продиктованого певним ставленням до правопо�рушника чи властивостями характеру (наприклад надмiрна ураз�ливiсть), не повиннi спричиняти виселення. Для виселення зацiєю пiдставою необхiдно встановити систематичнiсть проти�правних дiй i безрезультатнiсть застосування до правопоруш�ника заходiв попередження i громадського впливу. Суди, як пра�вило, вiдмовляють у задоволеннi позовiв про виселення при не�доведеностi наявностi обох спецiальних умов.

Так, рiшенням Малиновського районного суду м. Одеси вiд5 жовтня 2002 р. був задоволений позов А. до Б. про виселеннябез надання iншого жилого примiщення на пiдставi ч. 1 ст. 116ЖК у зв’язку з систематичним порушенням правил спiвжиття.Ухвалою судової колегiї в цивiльних справах апеляцiйного су�ду Одеської областi вiд 19 червня 2003 р. це рiшення скасовано.Як указав суд апеляцiйної iнстанцiї, при розглядi справи судомпершої iнстанцiї не встановлено фактiв порушення правил спiв�життя, а встановлено, що мiж сторонами по справi виникли не�приязнi взаємини, якi самi по собi не можуть бути пiдставоюдля виселення.

Як зазначено у правовiй лiтературi, протиправна винна по�ведiнка — це не тiльки навмиснi дiї особи, безпосередньо по�в’язанi з явною неповагою до звичайних правил спiльного про�живання (скандали, дебошi, образи, заподiяння тiлесних ушко�

360 Роздiл 5

1 Затвердженi постановою КМУ «Про механiзм впровадження ЗаконуУкраїни «Про приватизацiю державного житлового фонду» вiд 8 жовтня 1992 р.№ 572 // Нормативнi акти України. — К.: АТ «Iнформтехнологiя», 2004.

джень), а й також навмисне iгнорування встановлених правилкористування житловими i пiдсобними примiщеннями, невико�нання вимог про дотримання тишi у квартирах i на подвiр’ї, iн�шi навмиснi дiї, що перешкоджають нормальному проживаннюу квартирi або житловому будинку. Мiсце вчинення винною осо�бою таких дiй значення не має (в окремiй квартирi — стосовночленiв сiм’ї або iнших осiб, якi проживають iз нею, у спiльнiй квар�тирi — стосовно iнших її користувачiв або в окремiй квартирi сто�совно мешканцiв сусiднiх квартир, iнших мешканцiв будинку)1.

Оскiльки йдеться про навмиснi дiї, виключається вiдповi�дальнiсть осiб, якi хворiють на слабоумство або iншi захворю�вання, i душевнохворих. Не може ставитися питання про висе�лення всiх осiб, якi проживають у квартирi, якщо навмиснi вин�нi дiї чинить наймач житла або один iз членiв його сiм’ї.

Деякi наймачi або члени їхнiх сiмей через свої професiйнiзаняття змушенi виконувати значну частину роботи вдома. Ство�рюванi у зв’язку з цим незручностi не можуть розглядатися якобставини, що спричиняють виселення за мотивами неможли�востi спiльного проживання, якщо цi дiї не порушують установ�лених правил користування жилим примiщенням.

Виселення через неможливiсть спiльного проживання можемати мiсце лише при систематичному порушеннi винним пра�вил громадського спiвiснування.

Доказом застосування заходiв попередження i громадськоговпливу можуть бути постанови про притягнення до адмiнiстра�тивної вiдповiдальностi, офiцiйнi попередження, рiшення судупро притягнення до вiдповiдальностi, протоколи або постановигромадських органiзацiй, трудових колективiв, що засудили дiївинного. Однi лише факти звернення до вiдповiдних органiв зiскаргами на порушення правил спiвжиття без застосування довинного заходiв впливу цими органами не є пiдставою для ви�селення.

Законом не встановлено перiод, протягом якого мають вра�ховуватися факти порушень правил соцiального спiвжиття, то�му визнання позову про виселення ставиться у пряму залеж�нiсть вiд часу вжиття заходiв впливу за попереднi порушення.Пред’явлення позову про виселення вiдразу пiсля застосування


1 Жилищные права и обязанности советских граждан / Под ред. В. П. Цем�ко. — 1988. — С. 147.

вiдповiдного заходу впливу не може бути визнано правомiр�ним, оскiльки така вимога може бути заявлена лише у разi колипiсля застосування заходiв впливу до винної в порушеннi пра�вил громадського спiвжиття особи її поведiнка не змiнилася iвона вчинила новi неправомiрнi дiї, несумiснi з установленимиправилами соцiального спiвiснування.

Необхiдно мати на увазi, що можливiсть виселення, на пiд�ставi ст. 116 ЖК, особи, яка систематичним порушенням пра�вил спiвжиття робить неможливим для iнших проживання з неюв однiй квартирi або будинку, не обмежується певним часом,що минув пiсля застосування заходiв запобiгання або громад�ського впливу, що вживалися за попереднi порушення правилспiвжиття. Разом iз тим, якщо пiсля застосування зазначенихзаходiв минуло багато часу, суд має це враховувати, так само, якi характер подальшої поведiнки вiдповiдача та знову вчиненогопроступку1.

Iнiцiювати процес виселення осiб, якi систематично пору�шують правила соцiального спiвжиття, може не тiльки власник,а й члени його сiм’ї, члени сiм’ї порушника, якi проживають зним у тiй самiй квартирi, мешканцi iнших квартир та iн. Позовможе бути пред’явлений i прокурором. На цiй пiдставi можутьбути виселенi не тiльки члени сiм’ї власника житла, а й iншiособи, якi проживають iз ними, наприклад пiднаймачi чи тим�часовi мешканцi, члени ЖБК i особи, якi проживають iз ними.Отже, суб’єктами вiдповiдальностi в цьому випадку може бутидосить широке коло осiб, як пов’язаних, так i не пов’язаних з по�рушником сiмейними або договiрними вiдносинами.

Умови застосування цивiльно�правової вiдповiдальностi застворення обстановки неможливостi спiльного проживання, їхособливостi, а також досить широке коло осiб, якi мають правовимагати виселення правопорушника, змушують поставити за�питання, яким видом вiдповiдальностi є виселення в даномувипадку: договiрної чи позадоговiрної? Бiльшiсть авторiв абозовсiм не акцентує увагу на цьому питаннi, або розглядає зазна�чений захiд вiдповiдальностi в рамках договiрної.

Iснує й iнша думка, згiдно з якою дотримання правил спiв�життя — обов’язок наймача, наслiдком порушення якого є до�

362 Роздiл 5

1 Застосування судами цивiльного законодавства / За ред. П. I. Шевчу�ка. — К., 2002. — С. 106.

говiрна вiдповiдальнiсть — договiр найму жилого примiщеннярозривається, а порушник виселяється без надання iншого жи�лого примiщення.

Аналiз судової практики свiдчить, що розглянутi заходи вiд�повiдальностi (як виселення, так i примусовий обмiн) засто�совуються судами дуже рiдко. Причин тому декiлька. Одна зних — досить жорсткi умови, що пред’являє законодавець, зокре�ма обов’язковiсть застосування до правопорушника заходiв по�передження i громадського впливу. Трапляються випадки, коликонкретна ситуацiя потребує застосування до правопорушникависелення, а формально пiдстав для задоволення вiдповiдногопозову немає.

Можливо, є сенс внести змiни до ст. 116 ЖК, допустившиможливiсть виселення осiб, винних у систематичному порушен�нi правил спiвжиття, без попереднього застосування запобiжнихзаходiв, якщо подальше спiльне з ними проживання може спри�чинити тяжкi наслiдки. Неформальним доводом судiв в обґрун�тування своєї позицiї щодо застосовування виселення у винят�кових випадках є те, що виселення без надання iншого жилогопримiщення є дуже суворим заходом, оскiльки йдеться про по�збавлення права користування жилим примiщенням. Тому, першнiж винести рiшення про задоволення позову про виселення,суд, як правило, з’ясовує, чи є у вiдповiдача iнше житло (мож�ливiсть оселитися у знайомих, батькiв тощо). Якщо така мож�ливiсть вiдсутня, суди намагаються всiма доступними спосо�бами уникнути виселення особи «на вулицю». У зв’язку з цимостаннiм часом дедалi частiше стали звучати пропозицiї про за�мiну цiєї жорсткої санкцiї на бiльш м’яку, передбачити за подiб�нi порушення виселення з наданням iншого жилого примiщення.На думку авторiв, це дало б судам можливiсть бiльш адекватновирiшувати питання про правовi наслiдки порушень, що допус�каються наймачем i членами його сiм’ї, а отже, й застосовуватисанкцiї, що вiдповiдають порушенням.

Варто погодитися з тим, що бiльш гнучкий пiдхiд до право�вих наслiдкiв порушень правил спiвжиття, як й iнших правопо�рушень, передбачених ст. 116 ЖК, необхiдний. У цьому переко�нує аналiз багаторiчної практики застосування ЖК.

У новому Житловому кодексi варто було б закрiпити прiо�ритет застосування до винного не виселення без надання iн�шого жилого примiщення, а примусового обмiну. I лише за не�


можливостi обмiну виселяти правопорушника без наданняiнiшого жилого примiщення. Замiна ж виселення без наданняншого жилого примiщення бiльш м’яким заходом — виселен�ням з наданням iншого жилого примiщення навряд чи виправ�дана, особливо, з огляду на житлову полiтику, що формуєтьсянинi, спрямовану на значне звуження сфери дiї договору жит�лового найму в будинках державного i громадського житловогофонду.

Бiльшiсть громадян змушена тепер вирiшувати свою жит�лову проблему за рахунок власних коштiв, шляхом придбанняжитла у власнiсть чи, користуючись ним за договором оренди.За розглядуванi порушення, вчиненi орендарем, договiр з нимможе бути розiрваний, i в цьому разi орендодавець нiякого iн�шого житла надавати орендарю не зобов’язаний. Варто такожмати на увазi, що для реалiзацiї виселення з наданням iншогожилого примiщення необхiдна наявнiсть резерву державного (со�цiального) житла. Iншими словами, на власника житла повиннiбути покладенi додатковi обов’язки надавати злiсному поруш�нику, нехай i невпорядковане, але жиле примiщення, у той часяк мiльйони законослухняних громадян такої можливостi по�збавленi. Навряд чи це вiдповiдає принципу соцiальної спра�ведливостi, хоча, з iншого боку, у певних випадках таке рiшенняуявляється виправданим.

Правила ст. 116 ЖК про виселення за неможливiстю спiль�ного проживання не поширюються на учасникiв спiльної влас�ностi на жилi будинки чи квартири. У таких випадках захистправ цих осiб може здiйснюватися iншими способами, передба�ченими ст. 16 ЦК, наприклад шляхом покладення зобов’язанняусунути перешкоди в користуваннi зазначеним майном, компен�сувати моральну шкоду.

Вiдповiдно до ст. 157 ЖК члена сiм’ї власника (в тому числiколишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1ст. 116 ЖК, а не у зв’язку з тим, що примiщення необхiдне дляпроживання самого власника.

Осiб, якi пiдлягають виселенню без надання iншого жилогопримiщення за неможливiстю спiльного проживання, може бу�ти зобов’язано судом замiсть виселення провести обмiн займа�ного примiщення на iнше жиле примiщення, вказане заiнтере�сованою в обмiнi стороною.

364 Роздiл 5

Такими, що самоправно зайняли жиле примiщення, вважа�ються особи, якi вселилися у нього без будь�яких пiдстав або,не зважаючи на заборону вселення.

При вирiшеннi позовiв про виселення осiб, якi вселились донаймача не в установленому порядку, суд має керуватися стат�тями 64, 65, 109 ЖК i ст. 48 Закону «Про власнiсть», ЦК (за�лежно вiд того, хто пред’явив позов).

Спори про виселення осiб, якi самоправно зайняли жиле при�мiщення приватного житлового фонду, пiдлягають вирiшеннюу позовному провадженнi.

Якщо в жилий будинок, не закiнчений будiвництвом i не зда�ний в експлуатацiю, вселились особи не в передбаченому ЖК по�рядку, вимоги про їх виселення вирiшуються за нормами не жит�лового, а цивiльного законодавства (про власнiсть тощо).

У разi коли з особою, яка вселилась у жиле примiщення не вустановленому порядку (без ордера), укладено договiр наймуцього примiщення, про що свiдчать поданi нею докази, виселен�ня її може мати мiсце за умови розiрвання зазначеного договоруабо визнання його недiйсним з пiдстав, передбачених ЦК. Вiд�повiдний позов може бути пред’явлений протягом трьох рокiв здня укладення цього договору.

Виселення цих осiб пов’язано з вiдсутнiстю у них будь�якихпiдстав для зайняття жилої площi. Допускається виселення упорядку визнання правових документiв (ордера, правочину то�що) на вселенння в жиле примiщення недiйсними. Особу можебути виселено i у випадку визнання договору найму недiйсним,якщо вселення в жиле примiщення, у порушення закону, булопроведено без видачi вiдповiдних правоустановчих документiв.Загальним правилом для виселення встановлено судовий поря�док, що є суттєвою гарантiєю житлових прав громадян.

Заселення жилого примiщення без правоустановчих доку�ментiв, навiть за наявностi рiшення про надання цього примi�щення, має вважатися самоправним. Вселення на жилу площубез ордера, договору найму, але з вiдома органiв, що винеслирiшення про надання жилого примiщення, або з дозволу вiдпо�вiдних осiб не повинно вважатися самоправним. Укладений уцьому разi договiр найму може бути визнаний судом яку дiйс�ним, так i недiйсним.

Довготривалiсть користування самоправно зайнятим жилимпримiщенням не надає особi будь�яких прав на нього, незалеж�


но вiд того, що в окремих випадках особи, якi самоправно все�лилися на жилу площу, фактично вступають у договiрнi вiдно�сини, відкривають особистий рахунок, сплачують квартирну пла�ту та плату за комунальні послуги тощо.

Витрати, пов’язанi з виселенням осiб, якi самоправно зайня�ли жиле примiщення, покладаються на них, а при виселеннi гро�мадян з будинкiв, якi загрожують обвалом, — на виконавчi ко�мiтети чи державнi адмiнiстрацiї вiдповiдних рад, пiдприємства,установи, органiзацiї.

Вiдповiдно до правил ч. 1 ст. 117 ЖК особи, якi займали жи�лi примiщення в будинках державного чи громадського житло�вого фонду i були в порядку полiпшення житлових умов беззняття з квартирного облiку поселенi в сiмейний гуртожиток замiсцем роботи, в разi припинення трудових вiдносин не можутьбути виселенi без надання iншого жилого примiщення.

У разi визнання у судовому порядку ордера на жиле примi�щення недiйсним внаслiдок неправомiрних дiй осiб, якi одержа�ли ордер, вони пiдлягають виселенню без надання iншого жи�лого примiщення. Такими випадками є надання громадяниномнеправдивих вiдомостей про потребу в полiпшеннi житловихумов (неправомiрнi вiдомостi про членiв сiм’ї, що включенi в ор�дер, про розмiри ранiше займаної площi, яка послужила пiдста�вою для взяття на квартирний облiк).

Якщо громадяни, зазначенi в ордерi, визнаному недiйсним,користувалися жилим примiщенням у будинку державного абокомунального житлового фонду, їм повинно бути надано жи�ле примiщення, яке вони ранiше займали, або iнше жиле примi�щення.

Визнання ордера недiйсним з мотивiв, що вiн виданий назайняте примiщення, може мати мiсце в тому разi, коли остан�нє було зайнято правомiрно. При визнаннi ордера недiйсним узв’язку з видачею його на жиле примiщення, на яке мають пра�во iншi особи (в тому числi на його заселення), особам, якi одер�жали цей ордер, повинно надаватись iнше жиле примiщення,яке згiдно з ч. 2 ст. 117 ЖК має вiдповiдати за розмiром i благо�устроєм наданому за ордером.

Вiдповiдно до ст. 826 ЦК договiр найму житла може бутирозiрваний за рiшенням суду на вимогу наймодавця у разi: 1) не�внесення наймачем плати за житло за шiсть мiсяцiв, якщо дого�вором не встановлений бiльш тривалий строк, а при коротко�

366 Роздiл 5

строковому наймi — понад два рази; 2) руйнування або псуванняжитла наймачем або iншими особами, за дiї яких вiн вiдповiдає.За рiшенням суду наймачевi може бути наданий строк не бiль�ше одного року для вiдновлення житла.

Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усунедопущених порушень, суд за повторним позовом наймодавцяпостановляє рiшення про розiрвання договору найму житла. Напрохання наймача суд може вiдстрочити виконання рiшення небiльше нiж на один рiк.

Слiд вiдмiтити, що позови про виселення з житла є доситьпоширеними у судовiй практицi. З цього приводу iснують уза�гальнення судової практики, наприклад постанова Пленуму ВСУ«Про деякi питання, що виникли в практицi застосування суда�ми Житлового кодексу України» з подальшими змiнами. У п. 11цiєї постанови справедливо вказано, що суд може визнати осо�бу такою, що втратила право користування жилим примiщен�ням, лише з однiєї вказаної позивачем пiдстави, передбаченоїст. 71 або ст. 107 ЖК.

Показовою у даному аспектi є судова справа, що наводитьсянижче.

Громадянка П. у позовнiй заявi, посилаючись на ст. 72 ЖК,обґрунтовувала свої вимоги про виселення своєї дочки I., 1977 ро�ку народження, яка з 1997 року не проживала з матiр’ю, а меш�кала у свого спiвмешканця, а потiм виїхала з України, i її мiс�цезнаходження невiдомо. Суд задовольнив вимоги позивачки,визнав, що I. втратила право користування житловим примi�щенням, та обґрунтував це лише однiєю нормою матерiальногоправа — ст. 48 Закону України «Про власнiсть».

Iнша, аналогiчна, справа про визнання особи такою, що втра�тила право користування житловим примiщенням, була вирi�шена у досудовому порядку.

З аналiзу цих та ряду iнших справ випливає, що досить по�ширеними передумовами, що впливають на визнання особи та�кою, що втратила право на користування житлом, є розiрванняшлюбу з особою, яка користувалася житлом, що належало iн�шому з подружжя на правi власностi, тривале непроживання пов�нолiтнiх дiтей у житлi, яке належить батькам на правi власнос�тi, тощо.


Якщо наймач житла або iншi особи, за дiї яких вiн вiдпо�вiдає, використовують житло не за призначенням або систе�матично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець мо�же попередити наймача про необхідність усунення цих пору�шень.

Якщо наймач або iншi особи, за дiї яких вiн вiдповiдає, пiсляпопередження продовжують використовувати житло не за при�значенням або порушувати права та iнтереси сусiдiв, наймода�вець має право вимагати розiрвання договору найму житла.

Вiдповiдно до статтi 1321 ЖК має бути створений житловийфонд спецiального призначення, який складається з жилих при�мiщень з фондiв житла для тимчасового проживання.

Жилi примiщення з фондiв житла для тимчасового прожи�вання надаються на строк до одного року з можливiстю продов�ження цього строку в разi неспроможностi мешканця цього при�мiщення набути альтернативне мiсце проживання.

Витребування майна на пiдставах, зазначених у ст. 38 ЦКУкраїни не допускається, якщо майно було продано в поряд�ку, встановленому для виконання судових рiшень.

У серпнi 2003 р. Г.I. звернувся до суду з позовом до вiддiлудержавної виконавчої служби Шевченкiвського районного управ�лiння юстицiї в м. Києвi (далi — ВДВС Шевченкiвського РУЮв м. Києвi), державної акцiонерної компанiї «Нацiональна ме�режа аукцiонних центрiв» «Київський аукцiонний центр», ТОВ«Весна�2000», Б.Н., за участю третьої особи — Першої Київсь�кої державної нотарiальної контори — про визнання недiйсни�ми прилюдних торгiв з реалiзацiї квартири, експертного виснов�ку вiд 26 лютого 2003 р., протоколу № 1 проведення прилюднихторгiв з продажу квартири, акта державного виконавця про про�веденi прилюднi торги.

У серпнi 2003 р. Б.Н. звернулася до суду iз зустрiчним по�зовом до Г.I. та Г.О., за участю третьої особи — Шевченкiв�ського РУГУ МВС України в м. Києвi, про усунення перешкоду користуваннi зазначеною квартирою, виселення та зняття зреєстрацiї за мiсцем проживання.

Ухвалою Шевченкiвського районного суду м. Києва вiд 12 ве�ресня 2003 р. позови об’єднанi в одне провадження.

Надалi Г.I. звернувся до суду з додатковими позовними ви�могами про визнання недiйсним свiдоцтва про придбання квар�

368 Роздiл 5

тири з прилюдних торгiв, виданого Першою Київською держав�ною нотарiальною конторою 4 серпня 2003 р.

Рiшенням Шевченкiвського районного суду м. Києва вiд 5 бе�резня 2004 р. позовнi вимоги Г.I. задоволено, у задоволеннiзустрiчного позову Б.Н. вiдмовлено.

Ухвалою Апеляцiйного суду м. Києва вiд 27 квiтня 2004 р.зазначене рiшення мiсцевого суду скасовано, справу переданона новий розгляд до суду першої iнстанцiї.

Ухвалою колегiї суддiв Судової палати у цивiльних справахВерховного Суду України вiд 8 червня 2005 р. ухвалу суду апе�ляцiйної iнстанцiї скасовано, справу передано на новий апеля�цiйний розгляд.

Рiшенням Апеляцiйного суду м. Києва вiд 1 серпня 2005 р.рiшення Шевченкiвського районного суду м. Києва вiд 5 берез�ня 2004 р. скасовано, зобов’язано Г.I. та Г.O. усунути перешко�ди у користуваннi Б.Н. квартирою № 45 у будинку № 4/8 повул. Павлiвськiй у м. Києвi, виселено Г.I. i Г.О. iз зазначеноїквартири; зобов’язано Шевченкiвське РУГУ МВС України знятиГ.I. та Г.О. з реєстрацiї.

Г.I. звернувся до Верховного Суду України з касацiйноюскаргою, в якiй просив скасувати рiшення Апеляцiйного судум. Києва вiд 1 серпня 2005 р. i залишити в силi рiшення Шевчен�кiвського районного суду м. Києва вiд 5 березня 2004 р. на пiд�ставах неправильного застосування апеляцiйним судом норм ма�терiального права. Скаржник зазначив, що не був письмово по�вiдомлений про дату, час i мiсце проведення прилюдних торгiвi що квартира, яка є його єдиним житлом, продана з аукцiону зазаниженою цiною. Колегiя суддiв дiйшла висновку, що касацiй�на скарга не пiдлягає задоволенню на таких пiдставах.

Вiдповiдно до ст. 388 ЦК, якщо майно за плату придбанев особи, яка не мала права його вiдчужувати, про що набувачне знав i не повинен був знати (добросовiсний набувач), товласник має право витребувати це майно вiд набувача лишев разi, коли майно загублене власником або особою, якiй май�но було передане власником у володiння, або викрадено у то�го чи iншого, або вибуло з їх володiння iншим шляхом поза їхволею.

До того ж витребування майна не допускається, якщо май�но було продано в порядку, встановленому для виконання су�дових рiшень.


Скасовуючи рiшення мiсцевого суду й постановляючи новерiшення про вiдмову в задоволеннi позовних вимог Г.I. i задо�волення зустрiчного позову Б.Н., суд апеляцiйної iнстанцiї об�ґрунтовано керувався тим, що при виконаннi судового рiшенняпро стягнення заподiяної внаслiдок ДТП шкоди судовим вико�навцем iз дотриманням усiх вимог чинного законодавства булопроведено опис, експертну оцiнку та продаж iз прилюдних тор�гiв спiрної квартири, а тому пiдстав для визнання недiйснимиекспертного висновку, прилюдних торгiв та правовстановлюючо�го документа немає.

Оскiльки доводи касацiйної скарги висновкiв суду не спро�стовують, оскаржуване судове рiшення ухвалено з додержан�ням норм процесуального та матерiального права, тому перед�бачених ст. 338 ЦПК пiдстав для його скасування не вбачається.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 2 березня 2006 р.)

370 Роздiл 5

Роздiл 6ÑÏÎÐÈ ÙÎÄÎ ÏÐÈÂÀÒÈÇÀÖI¯ ÆÈÒËÀ,ßÊI ÐÅÃÓËÞÞÒÜÑß ÇÀÊÎÍÎÌ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

«ÏÐÎ ÏÐÈÂÀÒÈÇÀÖIÞÄÅÐÆÀÂÍÎÃÎ ÆÈÒËÎÂÎÃÎ ÔÎÍÄÓ»

6.1. Ñïîðè ùîäî ïðèâàòèçàöi¿ æèòëàСтаття 651 ЖК закрiплює право на придбання громадяна�

ми жилих примiщень, якi вони займають, у приватну власнiсть.З положень цiєї статтi безперечно випливає, що наймачi жилихпримiщень у будинках державного чи громадського житловогофонду без обмежень можуть за згодою всiх повнолiтнiх членiвсiм’ї (не iнших стороннiх осiб), якi проживають разом з ними,придбати примiщення, якi вони займають, у власнiсть на пiд�ставах, передбачених чинним законодавством.

На пiдставi закону України «Про приватизацiю державногожитлового фонду» вiд 19 червня 1992 р. (далi — Закон про при�ватизацiю), громадяни України мають право приватизувати квар�тири державного житлового фонду, тобто отримати їх у влас�нiсть. Передача квартир у власнiсть оформляється свiдоцтвомпро право власностi на квартиру (будинок). Для приватних влас�никiв, якi збудували житло, такий документ не потрiбний.

Згiдно з частиною першою ст. 1 Закону про приватизацiюсуть приватизацiї державного житлового фонду полягає у вiд�чуженнi на користь громадян України, а отже, у їхню власнiстьяк квартир (будинкiв), кiмнат у квартирах та одноквартирнихбудинках, де мешкають два i бiльше наймачiв, так i належних доних господарських споруд i примiщень (пiдвалiв, сараїв тощо)державного житлового фонду. Закон також врегульовує вiдно�сини, пов’язанi з виникненням, оформленням та набуттям пра�ва приватної власностi на квартири та iншi об’єкти приватизацiїдержавного житлового фонду. Приватизацiя є пiдставою припи�нення права державної власностi i водночас пiдставою виник�нення права приватної власностi.

Законом про приватизацiю встановлено два шляхи придбанняу власнiсть жилої площi наймачем: приватизацiя i викуп.

Вiдповiдно до п. 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судовупрактику у справах за позовами про захист права приватної влас�ностi» вiд 22 грудня 1995 р. № 20, вимоги про право наймачажилого примiщення в будинку державного чи громадського жит�лового фонду та членiв його сiм’ї придбати у власнiсть вiдповiд�ну квартиру (будинок) шляхом її (його) викупу або на iнших,передбачених законодавством України, пiдставах (ст. 15 Зако�ну «Про власнiсть»), розглядаються судами в позовному про�вадженнi. У такому самому провадженнi розглядаються заявипро визнання безпiдставною вiдмову органiв приватизацiї пере�дати у приватну власнiсть квартиру (будинок) з державногожитлового фонду вiдповiдно до Закону про приватизацiю i По�ложення про порядок передачi квартир (будинкiв) у власнiстьгромадян (затверджене наказом Державного комiтету Українипо житлово�комунальному господарству вiд 15 вересня 1992 р.№ 56) або вiдмову передати у приватну власнiсть особам, якi ко�ристуються вiдповiдним правом за Законом України «Про ста�тус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдокЧорнобильської катастрофи», квартиру (будинок), яку вони зай�мають у громадському житловому фондi.

В iнших випадках громадським житловим фондом розпоря�джаються власники жилих примiщень. Вони, зокрема, вирiшу�ють питання про продаж наймачевi жилого примiщення, у зв’яз�ку з чим той не вправi вимагати покладення на власника обов’яз�ку, пов’язаного з вiдчуженням квартири (будинку). Разом з тимнаймач користується переважним правом на викуп жилого при�мiщення, яке займає, i в разi вiдчуження останнього iншiй осо�бi вiн вправi пред’явити позов про переведення на нього прав iобов’язкiв покупця або про визнання угоди недiйсною.

Закон про приватизацiю визначає правовi засади привати�зацiї житла, що перебуває у державнiй власностi, його подаль�шого використання та утримання.

Власник приватизованого житла на свiй розсуд володiє, ко�ристується i розпоряджається ним. Вiн має право вчиняти щодосвого майна будь�якi дiї, що не суперечать закону, а саме: пере�давати його безоплатно (заповiдати, дарувати) або за плату (про�давати, мiняти, закладати, здавати в оренду, укладати iншi уго�ди, не забороненi законом) iншим особам. Вiдносини власностiрегулюються Конституцiєю України, Законом «Про власнiсть»,

372 Роздiл 6

ЦК, СК, ЖК та iншими законодавчими актами, якi встановлю�ють основнi положення про право власностi в Українi.

Передача квартир (будинкiв) у власнiсть громадян здiйсню�ється на пiдставi рiшень вiдповiдних органiв приватизацiї, щоприймаються не пiзнiше мiсяця з дня одержання заяви грома�дянина.

Передача квартир (будинкiв) у власнiсть громадян з допла�тою, безоплатно чи з компенсацiєю оформляється свiдоцтвом проправо власностi на квартиру (будинок), яке реєструється в орга�нах приватизацiї i не потребує нотарiального посвiдчення.

До об’єктiв приватизацiї державного житлового фонду не на�лежать нежилi примiщення, розташованi в жилих будинках.

Житловий фонд пiдприємств, установ i органiзацiй за їх ба�жанням може передаватись у комунальну власнiсть за мiсцемрозташування будинкiв з наступним здiйсненням їх привати�зацiї органами мiсцевої державної адмiнiстрацiї та мiсцевого са�моврядування згiдно iз законодавством. Державний житловийфонд, який перебуває у повному господарському вiданнi абооперативному управлiннi державних пiдприємств, може пере�даватись у комунальну власнiсть, при цьому його вартiсть знi�мається з балансу пiдприємства i передається на баланс особи,визначеної суб’єктом права комунальної власностi. Чиннi зако�ни України не встановлюють обов’язку для пiдприємств пере�давати житловий фонд у комунальну власнiсть.

Державнi комунальнi пiдприємства з обслуговування та ре�монту житла зобов’язанi здiйснювати обслуговування та ремонтприватизованого житла, надавати мешканцям комунальнi та iн�шi послуги за державними розцiнками й тарифами. Колишнiвласники (їх правонаступники), якi володiли багатоквартирни�ми будинками до моменту приватизацiї, зобов’язанi брати участьу фiнансуваннi їх ремонту та сприяти органiзацiї його прове�дення.

До об’єктiв приватизацiї не належать: квартири�музеї; квар�тири (будинки), розташованi на територiях закритих вiйськовихпоселень, пiдприємств, установ та органiзацiй, природних i бiо�сферних заповiдникiв, нацiональних паркiв, ботанiчних садiв,дендрологiчних, зоологiчних, регiональних ландшафтних паркiв,паркiв�пам’яток садово�паркового мистецтва, iсторико�культур�них заповiдникiв, музеїв�заповiдникiв; кiмнати в гуртожитках;квартири (будинки), якi перебувають в аварiйному станi (в яких

Спори щодо приватизацiї житла … 373

неможливо забезпечити безпечне проживання людей); кварти�ри (кiмнати, будинки), вiднесенi у встановленому порядку дочисла службових, а також квартири (будинки), розташованi взонi безумовного (обов’язкового) вiдселення, забрудненiй вна�слiдок аварiї на Чорнобильськiй АЕС. Органи приватизації немають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у при�ватизації житла, яке вони займають, за винятком випадків, пере�ліченних вище.

Включення окремих квартир (будинкiв) державного жит�лового фонду до перелiку об’єктiв, що не пiдлягають приватиза�цiї, зумовлюється особливiстю правового статусу територiй, наяких вони розташованi, або самих цих об’єктiв, а також необхiд�нiстю забезпечення безпечних умов проживання громадян, особ�ливiстю охорони державою культурних цiнностей та зон при�родного заповiдного фонду, тимчасовим характером наданняжилих примiщень тощо.

З огляду на це не можна розцiнювати як обмеження прав iсвобод людини i громадянина визначення Верховною РадоюУкраїни конкретних об’єктiв державного житлового фонду, якiне пiдлягають приватизацiї виходячи з цiльового призначен�ня цих об’єктiв та iнших обставин, пов’язаних з особливiстю їхправового режиму, що унеможливлюють їх передачу у приват�ну власнiсть. Разом з тим, встановлюючи заборону на привати�зацiю зазначених об’єктiв державного житлового фонду, законо�давець передбачив гарантiї компенсацiйного характеру для гро�мадян, якi мешкають у таких об’єктах.

Конституцiйний Суд України визнав такими, що вiдповiда�ють Конституцiї України (є конституцiйними), положення п. 2ст. 2 Закону про приватизацiю, якi необхiдно розглядати не якобмеження прав людини за ознакою мiсця проживання, а як об�меження щодо окремих об’єктiв державного житлового фонду,що не можуть бути переданi у власнiсть громадян України.

У травнi 2000 р. позивачка Х. звернулася до суду з позовомдо ВАТ «Днiпротрансбуд» про визнання недiйсною вiдмови вприватизацiї квартири № 55 у будинку № 30 по вулицi Бобровав мiстi Днiпропетровську та зобов’язання вiдповiдача видатинеобхiднi документи на її приватизацiю. Пiд час розгляду спра�ви уточнила свої позовнi вимоги та просила виключити з пере�лiку нерухомого майна, переданого у власнiсть ВАТ «Днiпро�

374 Роздiл 6

трансбуд», об’єкт нерухомостi — будинок № 30 по вулицi Боб�рова в мiстi Днiпропетровську.

Рiшенням Кiровського районного суду м. Днiпропетровськавiд 22 березня 2002 р., залишеним без змiни ухвалою апеля�цiйного суду Днiпропетровської областi вiд 4 лютого 2003 р., узадоволеннi позову вiдмовлено.

Ухвалою колегiї суддiв Судової палати у цивiльних справахВСУ вiд 22 березня 2004 р. в задоволеннi касацiйної скарги Х.на судовi рiшення вiдмовлено.

У заявi про перегляд у зв’язку з винятковими обставинамиХ. просить ухвалу колегiї суддiв Судової палати у цивiльних спра�вах ВСУ вiд 22 березня 2004 р. скасувати та передати справу накасацiйний розгляд, посилаючись на неоднакове застосуваннясудом касацiйної iнстанцiї одного й того самого положення за�кону.

Судова палата вважає, що заява пiдлягає задоволенню з та�ких пiдстав.

Вiдмовляючи Х. у переглядi в касацiйному порядку рiшенняКiровського районного суду м. Днiпропетровська вiд 22 берез�ня 2002 р., залишеного без змiни ухвалою апеляцiйного судуДнiпропетровської областi вiд 4 лютого 2003 р., про вiдмову взадоволеннi позову до ВАТ «Днiпротрансбуд» про визнання не�законною вiдмови в приватизацiї квартири № 55 у будинку № 30по вулицi Боброва в мiстi Днiпропетровську та в позовi до ВАТ«Днiпротрансбуд», Днiпропетровського регiонального вiддiлен�ня Фонду державного майна України про виключення будин�ку з перелiку нерухомого майна, переданого у власнiсть ВАТ«Днiпротрансбуд», колегiя суддiв Судової палати у цивiльнихсправах ВСУ виходила з того, що доводи касацiйної скарги недають пiдстав для висновку про неправильне застосування су�дом норм матерiального чи процесуального права, яке призве�ло або могло призвести до неправильного вирiшення справи.

Судова палата у цивiльних справах ВСУ, розглянувши 28 сiч�ня 2004 р. справу за позовом С. та тотожними позовами до тихсамих вiдповiдачiв щодо приватизацiї квартири № 50 у тому са�мому будинку, скасувала судовi рiшення про вiдмову в задово�леннi позову i передала справу на новий розгляд до суду пер�шої iнстанцiї.

При цьому Судова палата виходила з того, що суди, не вра�хувавши вимоги ч. 2 ст. 127 ЖК, не з’ясували, чи зареєстровано


спiрний будинок як гуртожиток у виконавчому комiтетi вiдпо�вiдної ради чи в державнiй адмiнiстрацiї, i не перевiрили дово�ди позивачки про те, що включення до статутного фонду ВАТ«Днiпротрансбуд» спiрного будинку суперечить вимогам п. 2 ст. 3Закону України «Про приватизацiю державного майна», п. 9 ст. 8Закону України «Про приватизацiю державного житлового фон�ду», ч. 1 ст. 7 Закону України «Про внесення змiн до деяких за�конiв України щодо передачi об’єктiв права державної власностiу комунальну власнiсть».

Такi самi доводи Х. при розглядi справи в касацiйному по�рядку 22 березня 2004 р. не отримали оцiнки в судi касацiйноїiнстанцiї, яким безпiдставно залишенi без змiни рiшення, по�становленi без належного з’ясування питання законностi визна�чення спiрного будинку як гуртожитку та включення його достатутного фонду пiдприємства без дослiдження доказiв (арку�шi справи 41—43, 69) й оцiнки доказiв (аркушi справи 9, 29, 34,41—43, 69).

Керуючись статтею 358 ЦПК, Судова палата у цивiльних спра�вах ВСУ 25 сiчня 2006 р. ухвалила: заяву Х. задовольнити. Рi�шення Кiровського районного суду м. Днiпропетровська вiд 22березня 2002 р., ухвалу апеляцiйного суду Днiпропетровськоїобластi вiд 4 лютого 2003 р. та ухвалу колегiї суддiв Судовоїпалати у цивiльних справах ВСУ вiд 22 березня 2004 р. скасу�вати, а справу направити на новий розгляд до суду першої iн�станцiї.

Слiд зазначити, що в кожному випадку вiдмови вiд прива�тизацiї необхiдно з’ясувати, чи дiйсно мають мiсце тi пiдстави,на якi посилаються при вiдмовi. Наприклад, службове житло непiдлягає приватизацiї. Тому необхiдно з’ясувати, чи є житловепримiщення службовим, чи отримано цей статус належним чи�ном, або, навпаки, вже позбавлено його. Так, постановою КМУкраїни «Про змiну та визнання такими, що втратили чиннiсть,деяких рiшень Уряду УРСР з питання надання житлових при�мiщень у будинках радгоспiв» вiд 11 липня 1992 р. № 391 скасо�вано статус службового щодо житла у будинках радгоспiв.

У квiтнi 1995 р. У. В. та У. Г. звернулися до суду з позовомдо вiдгодiвельного радгоспу «Лубенський» про приватизацiюзайманого житла. Позивачi зазначали, що з вересня 1992 р. во�

376 Роздiл 6

ни працювали в цьому господарствi, у зв’язку з чим їм було на�дано двокiмнатну квартиру, яка належить останньому. У. В. при�пинив свої трудовi вiдносини з радгоспом, оскiльки є iнвалiдомдругої групи, а У. Г. — за власним бажанням. Посилаючись нате, що вони бажають приватизувати займане жиле примiщення,а вiдповiдач незаконно вiдмовляє їм у цьому, позивачi просилизадовольнити їх вимоги про усунення перешкод у приватизацiїквартири.

Рiшенням Лубенського районного суду вiд 24 травня 1995 р.,залишеним без змiн ухвалою судової колегiї в цивiльних спра�вах Полтавського обласного суду вiд 29 червня 1995 р., у задо�воленнi позову вiдмовлено.

Заступник Голови ВСУ у протестi порушив питання про ска�сування рiшення та ухвали. Президiя Полтавського обласно�го суду визнала, що протест пiдлягає задоволенню з таких пiд�став.

Вiдповiдно до п. 2 ст. 2 Закону про приватизацiю не пiдля�гають приватизацiї квартири (будинки), розташованi на терито�рiї закритих вiйськових поселень, пiдприємств, установ та орга�нiзацiй, i квартири, вiднесенi в установленому порядку до чис�ла службових.

Вiдмовляючи в задоволеннi позову, суд виходив з того, щоспiрна квартира розташована на територiї закритого пiдприєм�ства. З цим погодилась i судова колегiя в цивiльних справахобласного суду. Проте такий висновок суду не можна вважатиобґрунтованим, оскiльки його зроблено без повного i всебiч�ного з’ясування дiйсних обставин справи.

Зокрема, в довiдцi головного санiтарного лiкаря району, наяку послався суд, зазначено, що радгосп належить до пiдпри�ємств закритого типу, однак не вказано, чи iснує санiтарна зонаданого пiдприємства, якi її межi i чи можуть знаходитися в нiйжилi примiщення, а також чи розташоване спiрне жиле примi�щення на територiї пiдприємства.

З плану житлово�промислової зони радгоспу видно, що час�тина жилих примiщень його працiвникiв вiдгороджена вiд до�роги i промислової зони однотипним парканом. Вирiшуючи спiр,суд не звернув уваги на дану обставину й не дав їй нiякої оцiн�ки. Вiн також не з’ясував, чи дiє на пiдприємствi пропускний ре�жим та чи iснують вiльний пiдхiд та пiд’їзд до примiщень йогожитлової зони.


Крiм того, вiдповiдно до ст. 1 Закону про приватизацiю пра�вом на неї користуються лише громадяни України. Розглядаючисправу, суд не з’ясував, чи є позивачi такими.

Житло державного житлового фонду може приватизувати�ся у перiод дiї житлових чекiв, або у будь�який час у разi йоговикупу за грошi.

Вiдповiдно до постанови Верховної Ради України «Про про�довження термiну використання житлових чекiв для привати�зацiї державного житлового фонду» безоплатна приватизацiядержавного житлового фонду з використанням житлових чекiвздiйснюється тiльки до 31 грудня 2008 р.

Отже, житло можна приватизувати безоплатно тiльки у пе�рiод дiї житлових чекiв, хоча нi ЦК, нi ЖК, нi Закон про прива�тизацiю термiнiв приватизацiї не встановлюють.

Житловi чеки є платiжними засобами при безоплатнiй при�ватизацiї. Пiсля закiнчення останньої, можливо, почнеться про�цес продажу бажаючим державного житла за грошi. Протягом жецього першого етапу приватизацiї кожний громадянин Українимає право приватизувати житло, яке вiн займає, один раз.

Безоплатна приватизацiя може здiйснюватися в один або дваетапи: безоплатна передача в межах номiнальної вартостi жит�лового чеку або така передача плюс продаж надлишкiв жилоїплощi, не покритої житловими чеками.

Безоплатна передача громадянам квартир (будинкiв) здiйс�нюється з розрахунку загальної жилої площi в межах санiтарноїнорми: 21 кв. м загальної площi на наймача i кожного члена йо�го сiм’ї та додатково 10 кв. м на сiм’ю. Приватизацiя без доплатипри перевищеннi визначених у законi розмiрiв дозволяється пев�ним категорiям громадян, якi користуються пiльгами.

Якщо загальна площа квартири менша за площу, яку маєправо отримати сiм’я наймача безоплатно, наймачу та членамйого сiм’ї видаються житловi чеки, сума яких визначається вихо�дячи з розмiру недостатньої площi та вiдновної вартостi одногоквадратного метра жилої площi.

Закон про приватизацiю встановлює, що незалежно вiд роз�мiру загальної площi житло безоплатно передається у власнiстьпевним пiльговим категорiям громадян.

Приватизацiя державного житлового фонду здiйснюєтьсяуповноваженими на це органами, створеними мiсцевою держав�

378 Роздiл 6

ною адмiнiстрацiєю, та органами мiсцевого самоврядування,державними пiдприємствами, органiзацiями, установами, у пов�ному господарському вiданнi або в оперативному управлiннi якихперебуває державний житловий фонд. Пiдготовку та оформлен�ня документiв про передачу у власнiсть громадян квартир (бу�динкiв) може бути покладено на спецiально створюванi органиприватизацiї (агентства, бюро, iншi пiдприємства).

За громадянами, якi мають право на приватизацiю займано�го ними житла, що належить державному житловому фонду, алене виявили бажання його приватизувати або з рiзних причинне скористалися цим правом, зберiгається чинний порядок одер�жання i користування житлом на умовах найму в порядку, вста�новленому ЖК та iншими нормативними актами.

Вiдповiдно до Закону про приватизацiю суб’єктами прива�тизацiї є всi громадяни України, якi мають право отримати без�оплатно квартиру (будинок), котру вони займають. Органи при�ватизацiї не мають права вiдмовити мешканцям квартир у при�ватизацiї житла, яке вони займають, за винятком випадкiв, пе�редбачених п. 2 ст. 2 зазначеного Закону.

У листопадi 2003 р. Ю. звернувся в суд iз позовом до Л., В.,А., Бiлобожницької сiльської ради Чорткiвського району, Чорт�кiвського обласного комунального мiжрайонного бюро технiч�ної iнвентаризацiї про визнання свiдоцтва про право власностiна житло недiйсним, визнання права власностi на житло та ви�селення.

Зазначав, що в 1988 роцi з дозволу голови Бiлобожницькоїсiльської ради переобладнав пiд житло примiщення сiльськогоклубу i поселився в цьому жилому примiщеннi.

У 1999 роцi з його дозволу в жилому будинку почала про�живати Л., яка надалi прибудувала до будинку ряд примiщеньта облаштувала окремий вхiд.

Посилаючись на те, що 28 листопада 2002 р. Я. приватизу�вала жиле примiщення, зокрема i жилi примiщення, в яких про�живає вiн, просив визнати приватизацiю та видане вiдповiднесвiдоцтво про право на житло недiйсними, визнати за ним пра�во власностi на частину жилого будинку та виселити вiдповiда�чiв з належної йому частини жилого будинку.

Рiшенням Чорткiвського районного суду Тернопiльськоїобластi вiд 19 квiтня 2004 р., залишеним без змiн ухвалою апе�


ляцiйного суду Тернопiльської областi вiд 15 липня 2004 р., по�зовнi вимоги Ю. задоволено частково: визнано недiйсним свi�доцтво про право власностi на будинок, видане в порядку при�ватизацiї 24 сiчня 2003 р. на iм’я Л., В., А., I., виселено Л., В., А.й I. з кiмнати площею 18,4 м2 у спiрному будинку, в задоволен�нi решти позовних вимог вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi Бiлобожницька сiльська рада Чорткiв�ського району просить скасувати судовi рiшення в частинi ви�знання приватизацiї жилого будинку недiйсною, а справу пере�дати на новий розгляд до суду першої iнстанцiї, посилаючисьна неправильне застосування судами норм матерiального пра�ва та порушення норм процесуального права.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню.Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови «Про су�

дове рiшення» вiд 29 грудня 1976 р. № 11 роз’яснив, що рiшен�ня є законним тодi, коли суд, виконавши всi вимоги цивiльногопроцесуального законодавства i всебiчно перевiривши обста�вини, вирiшив справу вiдповiдно до норм матерiального права,що пiдлягають застосуванню до цих правовiдносин, а за їх вiд�сутностi — на пiдставi закону, що регулює подiбнi вiдносини,або керуючись загальними засадами i змiстом законодавстваУкраїни.

Судом встановлено, що спiрне жиле примiщення — жилийбудинок — колишнє примiщення сiльського клубу.

28 листопада 2002 р. рiшенням сесiї сiльської ради с. Бiло�божниця зазначений сiльський клуб переведений з нежилогофонду в жилий, взятий на баланс сiльської ради. Цим же рiшен�ням Л. надано дозвiл на безоплатну приватизацiю цього жило�го примiщення.

24 сiчня 2003 р. Чорткiвським обласним комунальним мiж�районним бюро технiчної iнвентаризацiї видано свiдоцтво проправо власностi на жилий будинок на iм’я Л., В., А., I.

Установивши, що позивач поселився в спiрному жилому при�мiщеннi без вiдповiдного дозволу сiльської ради, в самовiль�ному порядку провiв переобладнання цього примiщення, судидiйшли обґрунтованого висновку про те, що правових пiдставдля визнання права власностi за позивачем на це жиле примi�щення немає.

Разом з тим, задовольняючи позовнi вимоги Ю. в частинiвизнання недiйсним свiдоцтва про право власностi, виданого в

380 Роздiл 6

порядку приватизацiї на жилий будинок на iм’я Л., В., А., I., тависеляючи вiдповiдачiв з кiмнати площею 18,4 м2 зазначеногожилого будинку, суд першої iнстанцiї, з висновками якого по�годився й апеляцiйний суд, керувався тим, що на час привати�зацiї жилого будинку вiн не перебував на балансi сiльської ра�ди, в ньому проживав позивач, а тому були порушенi його пра�ва як користувача цим жилим примiщенням.

Проте з такими висновками погодитися не можна.Вiдповiдно до статей 4, 5 Закону України «Про приватизацiю

державного житлового фонду» вiд 19 червня 1992 р. № 2482�XIIправо на приватизацiю квартир (будинкiв) державного житло�вого фонду з використанням житлових чекiв одержують грома�дяни України, якi постiйно проживають у цих квартирах (будин�ках) або перебували на облiку потребуючих полiпшення жит�лових умов до набуття чинностi цим Законом.

Кожний громадянин України має право приватизувати зай�мане ним житло безоплатно в межах номiнальної вартостi жит�лового чека або з частковою доплатою один раз.

Заперечуючи проти позову, вiдповiдачi зазначали, що спiр�не жиле примiщення позивачу в установленому законом поряд�ку не надавалося, що позивач вiдповiдно до Закону не надiле�ний правом приватизацiї спiрного жилого примiщення, оскiль�ки на час його приватизацiї не був громадянином України, щопроведенi позивачем будiвельнi роботи щодо переобладнаннябудинку зробленi самовiльно.

Водночас суд залишив поза оцiнкою доводи вiдповiдачiвпро те, що на час прийняття рiшення про приватизацiю держав�ного фонду позивач з 1998 по 2002 рр. проживав за межамиУкраїни i спiрним жилим примiщенням не користувався, а томуприватизацiєю його житловi права не порушувалися.

На пiдтвердження зазначених доводiв вiдповiдачi посила�лися на вiдповiднi докази — повiдомлення генерального кон�сульства РП у м. Львовi, довiдки сiльської ради, довiдки елект�ромережi.

Суд апеляцiйної iнстанцiї на порушення вимог ст. 301 ЦПК1963 р. не перевiрив належним чином доводiв апеляцiйної скар�ги щодо законностi й обґрунтованостi рiшення суду першої iн�станцiї та залишив його без змiн.

З огляду на викладене ухваленi у справi судовi рiшення вчастинi задоволення позовних вимог про визнання недiйсним


свiдоцтва про право власностi, видане в порядку приватизацiїна жилий будинок на iм’я Л., В., А., I. та виселення зазначенихосiб з жилого примiщення площею 18,4 м2 у спiрному будинкупiдлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляддо суду першої iнстанцiї, на пiдставах, передбачених ст. 338ЦПК 2004 р.

(Витяг з ухвали колегiї суддiв Судової палати у цивiльнихсправах Верховного Суду України вiд 16 травня 2007 р.)

Вiдповiдно до ЦК та СК за неповнолiтнiх осiб, якi не досяг�ли 18�рiчного вiку, душевно хворих людей та обмежено дiєздат�них осiб угоди укладають вiд їх iменi батьки, опiкуни або пiк�лувальники.

Згiдно iз зазначеним для здiйснення прав на приватизацiюквартири недiєздатної чи обмежено дiєздатної особи опiкун чипiклувальник може укласти угоду щодо приватизацiї квартиривiд iменi i в iнтересах такої особи, дiючи як її законний пред�ставник.

До членiв сiм’ї наймача включаються тiльки громадяни, якiпостiйно проживають у квартирi (будинку) разом з наймачемабо за якими зберiгається право на житло. Право на приватиза�цiю квартир (будинкiв) державного житлового фонду з вико�ристанням житлових чекiв одержують громадяни України, якiпостiйно проживають у цих квартирах (будинках) або пере�бували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов довведення в дію Закону про приватизацію.

Пунктом 2 ст. 8 даного Закону передбачено, що передачазайманих квартир (будинкiв) здiйснюється у спiльну сумiснуабо часткову власнiсть за письмовою згодою всiх повнолiтнiхчленiв сiм’ї, якi постiйно мешкають у данiй квартирi (будинку),в тому числi тимчасово вiдсутнiх, за якими зберiгається правона житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власни�ка квартири (будинку).

Закон про приватизацiю до числа суб’єктiв права на прива�тизацiю вiднiс тимчасово вiдсутнiх членiв сiм’ї наймача, за яки�ми зберiгається право на житло на момент введення його в дiю(на 22 липня 1993 р.). Проте це не означає, що стосовно остан�нiх припиняється дiя ст. 71 ЖК, якою встановленi строки збе�реження жилого примiщення за тимчасово вiдсутнiми грома�дянами, оскiльки особливостей застосування цiєї норми у разi

382 Роздiл 6

приватизацiї законодавством не встановлено. Спори, що вини�кають у процесi приватизацiї, подiляються на такi: що виплива�ють iз сутi житлових правовiдносин i пов’язанi з невиконаннямобов’язкiв як членiв сiм’ї наймача, так i самого наймача; мiж чле�нами сiм’ї наймача щодо здiйснення свого права на приватизацiю:мiж наймачами квартири, в якiй проживають два або бiльшенаймачiв; мiж особами, якi реалiзують своє право на приватиза�цiю, та приватизацiйними органами; мiж спiввласниками при�ватизованого житла стосовно права власностi на нього чи вико�ристання приватизацiйних паперiв.

Законом про приватизацiю не визначено умов, за яких одинiз членiв сiм’ї може отримати бiльшу або меншу частку в прива�тизованому житлi. Частки в жилому примiщеннi кожного з пов�нолiтнiх членiв сiм’ї, яким передається у власнiсть займана квар�тира (будинок), є рiвними.

У серпнi 2000 р. Ш. Б. звернувся з позовом до Д. В. та Д. I.про визнання договору дарування 1/4 квартири в м. Одесi не�дiйсним та виселення Д. I. з квартири, зазначаючи, що 26 лип�ня 1993 р. ця квартира була приватизована Д. В., Ш. Б., Ш. О. iШ. Я. на правi спiльної сумiсної власностi. У травнi 2000 р. Ш. Б.дiзнався вiд своєї матерi, Д. В., що вона 16 серпня 1996 р. по�дарувала 1/4 квартири своєму чоловiковi, Д. I., який на пiдста�вi договору дарування був прописаний у спiрнiй квартирi.

Вiдповiдачi позов не визнали й звернулися iз зустрiчнимпозовом про визнання за Д. I. права власностi на 1/4 кварти�ри, мотивуючи позовнi вимоги тим, що на день її приватизацiїД. В., Ш. Б., Ш. О. та Ш. Я. мали рiвнi частки в спiльнiй сумiснiйвласностi. Оскiльки свою частку Д. В. подарувала Д. I., за ним iслiд визнати право власностi.

Жовтневий районний суд м. Одеси рiшенням вiд 23 берез�ня 2001 р. в задоволеннi позову Ш. Б. та зустрiчного позову вiд�мовив. Апеляцiйний суд Одеської областi рiшенням вiд 17 лип�ня 2001 р. зазначене рiшення районного суду скасував i поста�новив нове, яким позов Ш. Б. задовольнив: визнав недiйснимдоговiр дарування вiд 16 вересня 1996 р. та постановив висе�лити Д. I. зi спiрної квартири.

У касацiйнiй скарзi Д. В. та Д. I. просили скасувати рiшен�ня апеляцiйної iнстанцiї з пiдстав неправильного застосуваннясудом вимог матерiального та процесуального права.


Перевiривши матерiали справи, Судова палата у цивiльнихсправах ВСУ дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiдлягає за�доволенню з таких пiдстав.

Суд апеляцiйної iнстанцiї, ухвалюючи рiшення про задово�лення позову, послався на те, що спiрна квартира є спiльноюсумiсною власнiстю Д. В., Ш. Б., Ш. О. i Ш. Я. Питання про ви�значення часток у спiльнiй сумiснiй власностi у встановленомузаконом порядку мiж спiввласниками не вирiшувалося.

Крiм того, оскiльки частки кожного зi спiввласникiв у при�ватизованiй квартирi не визначенi, вiдчуження частки спiльноїсумiсної власностi в квартирi у будь�який спосiб без згоди iн�ших спiввласникiв є порушенням прав спiввласникiв квартиривiдповiдно до п. 5 ст. 4 Закону «Про власнiсть», а договiр дару�вання вiд 16 вересня 1996 р. укладено з порушенням ч. 1 ст. 55Закону «Про нотарiат» вiд 2 вересня 1993 р. № 3425�XII та п. 30Iнструкцiї про порядок вчинення нотарiальних дiй нотарiусамиУкраїни (затверджена наказом вiд 14 червня 1994 р. № 18/5;зареєстрована в Мiнiстерствi юстицiї України 7 липня 1994 р.за № 152/361).

Однак iз таким висновком суду погодитися не можна, оскiль�ки вiн не ґрунтується на законi.

Вiдповiдно до ст. 12 Закону про приватизацiю власник при�ватизованого майна має право розпоряджатися квартирою насвiй власний розсуд: продати, подарувати, заповiсти, здати воренду, укласти iншi угоди, не забороненi законом.

Як встановив суд першої iнстанцiї, Д. В. 16 вересня 1996 р.уклала договiр дарування, вiдповiдно до якого передала 1/4 квар�тири у власнiсть Д. I. на пiдставi свiдоцтва про право власнос�тi на житло. Згiдно iз зазначеним свiдоцтвом власниками квар�тири на той час були Д. В., Ш. Б., Ш. О. i Ш. Я. Внаслiдок цьогоД. В. вважала, що вона мала рiвне з iншими членами сiм’ї правона спiрну квартиру.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 8 Закону про приватизацiю передачазайманих квартир (будинкiв) здiйснюється в спiльну сумiснуабо часткову власнiсть за письмовою згодою всiх повнолiтнiхчленiв сiм’ї, якi постiйно мешкають у цiй квартирi (будинку), утому числi тих, що тимчасово вiдсутнi й за якими зберiгаєтьсяправо на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженоговласника квартири (будинку).

384 Роздiл 6

Оскiльки цим Законом не визначено умов, за яких один iзчленiв сiм’ї матиме бiльшу або меншу частку в приватизовано�му житлi, то частка кожного є рiвною.

Суд апеляцiйної iнстанцiї помилково вважав, що в цьомуконкретному випадку неможливе вiдчуження частини квартиришляхом дарування своєї частки в жилому примiщеннi обдаро�ваному.

Враховуючи, що рiшення суду першої iнстанцiї є обґрунто�ваним i вiдповiдає вимогам матерiального та процесуальногоправа, а суд апеляцiйної iнстанцiї скасував його помилково, Су�дова палата у цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 2 червня2004 р. касацiйну скаргу Д. В. та Д. I. задовольнила, рiшенняапеляцiйного суду Одеської областi вiд 17 липня 2001 р. скасу�вала, а рiшення Жовтневого районного суду м. Одеси вiд 23 бе�резня 2001 р. залишила в силi1.

Не може бути встановлено такий порядок користування жи�лим будинком, за якого учаснику спiльної часткової власностiвидiляються в користування тiльки не придатнi для проживан�ня або пiдсобнi примiщення (пiдвал, коридор, комора тощо).

До об’єктiв приватизацiї належать квартири багатоквартир�них будинкiв, одноквартирнi будинки, кiмнати у комунальнихквартирах та одноквартирних будинках (далi — квартири (бу�динки), якi використовуються громадянами на умовах найму).

У разi приватизацiї частини комунальної квартири має вста�новлюватися порядок користування власниками комунальноюквартирою, зокрема мiсцями загального користування. Можли�во, мiсцевим органам влади або Державному комiтету Україниу справах будiвництва, архiтектури та житлової полiтики тре�ба розробити типовий порядок користування загальними при�мiщеннями квартири, що сприятиме єдинiй правозастосовнiйпрактицi. Особливостi приватизацiї кiмнат у комунальних квар�тирах i одноквартирних будинках, де мешкають двоє i бiльшенаймачiв, мають бути врахованi у проектi нового Житлового ко�дексу України. На жаль, його прийняття поки що затягуєтьсяна невизначений строк.

Для осiб, якi придбавають частку в спiльнiй власностi, поря�док користування загальними примiщеннями квартири (якщо


1 Вiсник Верховного Суду України. — 2005. — № 1 (53).

вiн встановлений органом приватизацiї i посвiдчений у мiсце�вiй радi) є обов’язковим.

Особи, якi придбавають кiмнату в комунальнiй квартирi,не вправi вимагати, а суд не може задовольнити їхнi вимоги що�до змiни встановленого порядку користування мiсцями загаль�ного користування.

Закон «Про внесення змiн в Закон України «Про прива�тизацiю державного житлового фонду» вiд 5 лютого 1997 р.№ 40/97�ВР розширив коло об’єктiв приватизацiї шляхом вклю�чення комунальних квартир, якi можуть приватизуватися i беззгоди всiх їх мешканцiв.

ВСУ у листi вiд 7 червня 1999 р. до Верховного Суду Авто�номної Республiки Крим, обласних, мiжобласних Київськогота Севастопольського мiських судiв звернув увагу на необхiд�нiсть виваженостi при вирiшеннi справ за позовами про ви�знання недiйсними свiдоцтв про приватизацiю кiмнат у квар�тирах, в яких проживали на час приватизацiї кiлька наймачiв,а також на те, що при вирiшеннi позовiв про визнання недiйс�ним свiдоцтва про приватизацiю жилого примiщення слiд ма�ти на увазi, що самi по собi змiни до статей 1 i 2 Закону про при�ватизацiю, внесенi Законом вiд 5 лютого 1997 р. № 40/97�ВР,згiдно з якими до об’єктiв приватизацiї вiднесено також кiмна�ти у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають дваi бiльше наймачiв, не можуть бути пiдставою для задоволеннязазначених позовiв наймача неприватизованої кiмнати (кiмнат)у цiй квартирi, якщо при приватизацiї його житловi права не бу�ли порушенi.

У випадках, коли звичайнi квартири стають комунальнимивнаслiдок того, що їх наймачi укладають окремi договори най�му, треба мати на увазi, що в силу ст. 104 ЖК суд вправi задо�вольнити вимоги члена сiм’ї наймача про подiл жилого при�мiщення, якщо жилу площу, яка припадає на нього, може бутивидiлено у виглядi iзольованого примiщення, що складається зоднiєї або багатьох кiмнат, розмiр якого не менший вiд встанов�леного для надання однiй особi.

З приводу можливостi приватизацiї кiмнати у квартирi, демешкає кiлька наймачiв, зазначимо, що вiдповiдно до ст. 63 ЖКпредметом договору найму жилого примiщення в будинку дер�жавного житлового фонду може бути окрема квартира або iншеiзольоване жиле примiщення, що складається з однiєї чи кiль�

386 Роздiл 6

кох кiмнат. Згiдно з ч. 2 зазначеної статтi не може бути само�стiйним об’єктом договору найму жиле примiщення, яке, хоч i єiзольованим, проте за розмiром менше вiд встановленого длянадання однiй особi.

Чинне законодавство України не передбачає перешкод длявикористання громадянами України права на укладення само�стiйного договору найму, утворення комунальної квартири таприватизацiї кiмнати, яка видiлена. Крiм того, згiдно з п. 1 по�станови Кабiнету Мiнiстрiв України «Про механiзм впроваджен�ня Закону України «Про приватизацiю державного житловогофонду» вiд 8 жовтня 1992 р. № 572 державнi адмiнiстрацiї по�виннi сприяти задоволенню потреб громадян у здiйсненнi нимиправа на приватизацiю державного житлового фонду i вживатизаходiв щодо посадових осiб, якi створюють перешкоди у при�ватизацiї житла.

Органи приватизацiї, у разi приватизацiї частини квартири,повиннi додержуватися положень цивiльного законодавства йкеруватися тим, що:

при приватизацiї кiмнати квартира залишається у спiльнiйчастковiй власностi (власника квартири i власника кiмнати);

продаж кiмнати має здiйснюватися з обов’язковим письмо�вим повiдомленням iнших власникiв будинку, квартири, при цьо�му мешканцям iнших кiмнат належить привiлейоване право накупiвлю кiмнати, що продається.

Вирiшуючи спiрнi питання, громадяни повиннi звертатисядо суду за захистом своїх прав. Судова практика у сферi прива�тизацiї частини квартири, у свою чергу, має складатися вiдпо�вiдно до тих суспiльних вiдносин, якi вже iснують.

Дiя Закону про приватизацiю поширюється тiльки на жит�ловий фонд, що перебуває у державнiй власностi, тобто на жит�ловий фонд мiсцевих рад, державних пiдприємств, установ та ор�ганiзацiй.

При приватизацiї громадського житлового фонду слiд вихо�дити також з роз’яснення Вищого арбiтражного суду «Про деякiпитання практики вирiшення спорiв, пов’язаних з судовим захис�том права державної власностi» вiд 2 квiтня 1994 р. № 02�5/225,вiдповiдно до якого перебування будинку, що належить до за�гальнодержавної чи комунальної власностi, на балансi одногопiдприємства (органiзацiї) не означає, що останнє має виключ�не право користування всiма його примi�щеннями. Якщо буди�


нок зведений за рахунок державних централiзованих джерелфiнансування, то факт перебування будинку на балансi одногоз пiдприємств не є пiдставою для визнання останнього єдинимзаконним власником усiх примiщень цього будинку.

6.2. Ïðèâàòèçàöiÿäîïîìiæíèõ ïðèìiùåíü æèëîãî áóäèíêó

òà ïðèáóäèíêîâî¿ òåðèòîði¿Основнi напрями реалiзацiї права громадян України на жит�

ло визначенi Концепцiєю державної житлової полiтики, схвале�ною постановою Верховної Ради України вiд 30 червня 1995 р.№ 254/95�ВР. Одним з основних напрямiв державної житловоїполiтики є розширення реконструкцiї i модернiзацiї житловогофонду старої забудови, змiна стратегiї мiстобудування — збiль�шення обсягiв спорудження бiльш комфортного житла, посту�повий, у мiру проведення економiчних реформ, перерозподiлфункцiй мiж органами державної виконавчої влади, органамимiсцевого самоврядування, пiдприємствами, установами й орга�нiзацiями у сферi будiвництва, реконструкцiї та утримання жит�ла з метою їх децентралiзацiї.

Останнiм часом усе бiльше громадян, якi приватизували своїквартири, звертаються до органiв державної виконавчої владиiз заявою про надання дозволу на переобладнання горищних при�мiщень над їх квартирами пiд мансарди.

Окремi органи виконавчої влади, органи мiсцевого самовря�дування, їх посадовi особи, а також деякi суди дотримуютьсяточки зору, згiдно з якою власники приватизованих квартирводночас є i спiввласниками допомiжних примiщень багато�квартирного будинку (пiдвалiв, горищ, сходiв, колясочних тощо).Таке право у власникiв квартир, на їх думку, виникає з моментуприватизацiї житла, а тому без їхньої згоди не можна здiйсню�вати будь�якi юридичнi дiї щодо допомiжних примiщень (про�давати, здавати в оренду, передавати у користування, перебу�довувати тощо).

Iншi органи виконавчої влади, органи мiсцевого самовряду�вання, їх посадовi особи, а також окремi суди виходять з того,що власники приватизованих квартир для набуття права спiль�ної власностi на допомiжнi примiщення мають здiйснити з цiєюметою ще й додатковi дiї — створити товариство чи об’єднання

388 Роздiл 6

спiввласникiв багатоквартирного будинку i обов’язково вступи�ти до нього, прийняти будинок на свiй баланс, укласти договiр зпостачальниками комунальних послуг, сплатити збiр за корис�тування цими послугами, зареєструвати допомiжнi примiщен�ня в БТI.

Право власностi на квартиру зумовлює й право спiльної влас�ностi на допомiжнi примiщення багатоквартирного будинку,технiчне обладнання тощо, якi призначенi для обслуговуванняжитлового комплексу i забезпечують його використання. У про�цесi приватизацiї державного житлового фонду одночасно вiд�чужуються на користь громадян не тiльки квартири, а й допо�мiжнi примiщення. Тому момент виникнення права власностiна квартиру є й моментом виникнення права спiльної власностiна допомiжнi примiщення.

Орган мiсцевого самоврядування не має права без згоди спiв�власникiв багатоквартирного будинку — власникiв приватизо�ваних квартир — продавати, здавати в оренду або вирiшуватипитання перебудови, надбудови, добудови до нього споруд, за�будови сходових клiток та в’їзно�виїзних брам, облаштування нафасадах будинкiв спецiального технiчного обладнання промис�лового призначення тощо, за винятком проведення ремонтнихробiт згiдно iз законодавством.

Факт створення об’єднання власникiв квартир багатоквар�тирного будинку не може бути пiдставою для збiльшення абозменшення обсягу їхнiх прав щодо володiння, користування тарозпорядження власним майном. Такi об’єднання створюютьсяна добровiльних засадах з метою сприяння управлiнню, утри�манню, а також ефективного використання квартир та iншогонерухомого майна, приватизованого вiдповiдно до закону.

Таким чином, питання щодо згоди власникiв квартир — спiв�власникiв допомiжних примiщень багатоквартирного будинку —на надбудову поверхiв, улаштування мансард тощо з викорис�танням при цьому конструктивних елементiв будинку, як i навчинення iнших дiй стосовно допомiжних примiщень (орендатощо), має вирiшуватися вiдповiдно до законiв про власнiсть таiнших законiв України, передусiм ЦК.

Порядок отримання дозволу на улаштування мансардногоповерху над багатоквартирними жилими будинками вирiшуєть�ся на пiдставi чинного законодавства, залежно вiд форми влас�ностi на житло, або власником будинку, або виключно на пiд�


ставi рiшення загальних зборiв членiв об’єднання спiввласникiвбагатоквартирного будинку про реконструкцiю та ремонт будин�ку чи про зведення господарських споруд. У жилих будинках,де частина або всi квартири приватизованi, улаштування ман�сард може здiйснюватись за погодженням iз власниками прива�тизованих квартир та власником будинку.

Право спiльної власностi на допомiжнi примiщення багато�квартирного будинку виникає з моменту приватизацiї кварти�ри. Але до моменту створення об’єднання спiввласникiв жилi бу�динки перебувають у комунальнiй власностi, у вiданнi органiввиконавчої влади (вiдомчий житловий фонд) або у власностiгромадських органiзацiй, їх об’єднань (громадський житловийфонд). Вiдповiдно до ст. 11 Закону України «Про об’єднанняспiввласникiв багатоквартирного будинку» пiсля набуття ста�тусу юридичної особи об’єднання може вирiшити питання проприйняття на власний баланс усього житлового комплексу.

Згiдно з частинами 2, 3 ст. 10 Закону «Про приватизацiю дер�жавного житлового фонду» власники квартир багатоквартирнихбудинкiв є спiввласниками допомiжних примiщень будинку, тех�нiчного обладнання та елементiв зовнiшнього благоустрою; до�помiжнi примiщення окремо приватизацiї не пiдлягають. Для за�безпечення ефективного використання приватизованих квартирта управлiння ними можуть створюватися товариства або об’єд�нання iндивiдуальних власникiв квартир. Отже, законом не пе�редбачено, що після приватизації квартир до утворення зазна�ченого товариства (об’єднання) допоміжні приміщення залиша�ються у комунальній власності.

У жовтнi 1999 р. М. Т., М. Г., Р. М., Р. С. та об’єднання спiв�власникiв багатоквартирного будинку «Добробут» звернулисядо суду з позовом до Франкiвської районної державної адмi�нiстрацiї м. Львова (далi — Райдержадмiнiстрацiя), К. Б., К.Д., К. Н., третя особа — Львiвське обласне бюро технiчної iн�вентаризацiї та експертної оцiнки, про визнання незаконнимрозпорядження Райдержадмiнiстрацiї вiд 14 жовтня 1999 р.№ 1043 щодо надання дозволу на реконструкцiю квартири звикористанням горища, усунення переобладнання горища, де�монтаж металевої решiтки, посилаючись на те, що зазначенимрозпорядженням порушуються їхнi права як спiввласникiв бу�динку, оскiльки вони позбавляються можливостi користувати�

390 Роздiл 6

ся горищем, у зв’язку з чим просили задовольнити позовнi ви�моги.

У вереснi 2000 р. К. Б. пред’явив зустрiчний позов про усу�нення перешкод у проведеннi реконструкцiї квартири, посила�ючись на те, що у зв’язку з поганим станом покрiвлi будинку тазалиттям його квартири дощовими водами вiн отримав дозвiлРайдержадмiнiстрацiї на реконструкцiю квартири з розширен�ням її площi за рахунок горища та подальшим проведенням ре�монту покрiвлi за власний рахунок. Посилаючись на те, що вiд�повiдачi перешкоджають йому у проведеннi будiвельних робiт,позивач просив задовольнити його позовнi вимоги.

Франкiвський районний суд м. Львова рiшенням вiд 26 бе�резня 2002 р., залишеним без змiни ухвалою апеляцiйного судуЛьвiвської областi вiд 5 серпня 2002 р., перший позов задоволь�нив частково: зобов’язано К. Б., К. Д., К. Н. демонтувати мета�леву решiтку; в iншiй частинi позову вiдмовлено i задоволенозустрiчний позов.

У касацiйнiй скарзi М. Т., посилаючись на недодержаннясудом норм процесуального та матерiального права, порушилапитання про скасування зазначених судових рiшень.

Розглянувши матерiали справи, Судова палата у цивiльнихсправах ВСУ вирiшила, що касацiйна скарга пiдлягає задоволен�ню з таких пiдстав.

Вiдмовляючи у задоволеннi позову, суд виходив з того, що:будинок перебуває у власностi Райдержадмiнiстрацiї, у зв’язкуз чим вона мала право без погодження з позивачами видаватирозпорядження про надання дозволу на реконструкцiю квар�тири з перебудовою; права позивачiв цими дiями не були пору�шенi, тому що обов’язковою умовою виникнення права спiльноївласностi мешканцiв будинку на допомiжнi примiщення є ство�рення ними об’єднання спiввласникiв багатоквартирного бу�динку, яке приймає весь будинок на утримання. Оскiльки такеоб’єднання на момент надання розпорядження створено не бу�ло й угода про спiльне володiння будинком з Райдержадмiнi�страцiєю не укладена, то право спiльної власностi на будинок упозивачiв не виникло.

З таким висновком погодився також апеляцiйний суд, зали�шивши рiшення суду першої iнстанцiї без змiни.

Проте iз зазначеним висновком суду погодитися не можна.


Створення товариства або об’єднання iндивiдуальних влас�никiв квартир для забезпечення ефективного використання при�ватизованих квартир та управлiння ними є правом, а не обов’яз�ком таких власникiв.

Отже, Законом не передбачено, що пiсля приватизацiї квар�тир до утворення зазначеного товариства (об’єднання) допо�мiжнi примiщення залишаються у комунальнiй власностi, а томувисновок суду, що право спiльної власностi на будинок у влас�никiв квартир цього будинку (за умови, що всi квартири у ньомуприватизованi) не виникло, не можна визнати таким, що ґрун�тується на законi.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст. 334 ЦПК, Судовапалата у цивiльних справах ВСУ ухвалою вiд 11 березня 2004 р.касацiйну скаргу М. Т. задовольнила: рiшення Франкiвськогорайонного суду м. Львова вiд 26 березня 2002 р. та ухвалу апе�ляцiйного суду Львiвської областi вiд 5 серпня 2002 р. в части�нi вiдмови у задоволеннi позову про визнання недiйсним роз�порядження Райдержадмiнiстрацiї вiд 14 жовтня 1999 р., усу�нення переобладнання горища та задоволення зустрічних вимогпро усунення перешкод у проведенні реконструкції квартирискасувала; у решті рішення суду залишила без зміни1.

Допомiжнi примiщення, вiдповiдно до п. 2 ст. 10 Закону проприватизацiю, стають об’єктами права спiльної власностi спiв�власникiв багатоквартирного будинку, тобто їх спiльним май�ном, одночасно з приватизацiєю громадянами квартир, що за�свiдчується єдиним документом — свiдоцтвом про право влас�ностi на квартиру. Для пiдтвердження набутого в такий спосiбправа не потребується вчинення будь�яких iнших додатковихюридичних дiй. Власникам квартир немає необхiдностi створю�вати з цiєю метою об’єднання спiввласникiв багатоквартирногобудинку.

Вiдповiдно до Конституцiї України всi суб’єкти права влас�ностi рiвнi перед законом. У багатоквартирних будинках, де невсi квартири приватизованi чи приватизованi не повнiстю, влас�ник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступни�ки) i власники приватизованих квартир є рiвноправними спiв�власниками допомiжних примiщень. Вони є рiвними у правi

392 Роздiл 6

1 Вiсник Верховного Суду України. — 2004. — № 8 (48). — С. 11—12.

володiти, користуватися i розпоряджатися допомiжними при�мiщеннями. Нiхто з власникiв квартир не має прiоритетногоправа користуватися та розпоряджатися цими примiщеннями,в тому числi i з питань улаштування мансард, надбудови повер�хiв тощо.

Аналiзуючи правопорушення прав власникiв приватизова�них i неприватизованих квартир багатоквартирних будинкiв ор�ганами мiсцевого самоврядування i мiсцевими державними адмi�нiстрацiями щодо розпорядження допомiжними примiщеннями,а також конструктивними елементами таких будинкiв (фунда�мент, несучi стiни, мiжповерховi перекриття, сходовi маршi тощо),Конституцiйний Суд України у рiшеннi по справi за конститу�цiйним зверненням про офiцiйне тлумачення положень п. 2 ст. 10Закону про приватизацiю (справа про права спiввласникiв на до�помiжнi примiщення багатоквартирних будинкiв) вiд 2 березня2004 р. визначив:

1. Допомiжнi примiщення (пiдвали, сараї, кладовки, горища,колясочнi тощо) передаються безоплатно у спiльну власнiстьгромадян одночасно з приватизацiєю ними квартир (кiмнат уквартирах) багатоквартирних будинкiв. Пiдтвердження прававласностi на допомiжнi примiщення не потребує здiйснення до�даткових дiй, зокрема створення об’єднання спiввласникiв ба�гатоквартирного будинку, вступу до нього.

2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквар�тирного будинку є спiввласником (спiввласниками) допомiжнихпримiщень нарiвнi з власниками приватизованих квартир.

3. Питання щодо згоди спiввласникiв допомiжних примiщеньна надбудову поверхiв, улаштування мансард у багатоквартир�них будинках, на вчинення iнших дiй стосовно допомiжних при�мiщень (оренда тощо) вирiшується вiдповiдно до законiв Украї�ни, якi визначають правовий режим власностi.

У травнi 2004 р. об’єднання власникiв квартир звернулосьдо суду з позовом про визнання права власностi на пiдвальнiпримiщення загальною площею 345 кв. м, зобов’язання Пред�ставництва по управлiнню комунальною власнiстю Одеськоїмiської ради i Управлiння охорони здоров’я Одеської мiськоїради не чинити перешкод у користуваннi зазначеними примi�щеннями та зобов’язання передати данi пiдвальнi примiщенняна баланс позивачу.


Представництво по управлiнню комунальною власнiстю Оде�ської мiської ради у вiдзивi на позовну заяву пояснило, що спiр�нi примiщення переданi ним до вiдання Управлiння охорони здо�ров’я Одеської мiської ради.

Рiшенням господарського суду Одеської областi вiд 14 черв�ня 2004 р., залишеним без змiн постановою Одеського апеля�цiйного господарського суду вiд 1 вересня 2004 р., позов задо�волено з огляду на те, що пiдвали та iншi технiчнi примiщеннямають статус допомiжних примiщень, призначених для забезпе�чення експлуатацiї будинку, а тому об’єднання власникiв квар�тир згiдно з вимогами чинного законодавства набуло щодо нихправо спiльної власностi.

Постановою ВГСУ вiд 23 лютого 2005 р. зазначенi судовi рi�шення залишенi без змiн з тих самих пiдстав.

19 травня 2005 р. ВСУ порушено провадження за касацiй�ною скаргою Представництва по управлiнню комунальною влас�нiстю Одеської мiської ради, в якiй ставиться питання про ска�сування зазначеної постанови ВГСУ та направлення справи нановий розгляд до суду першої інстанції.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.Залишаючи без змiн постанову суду апеляцiйної iнстанцiї,

якою залишено без змiн рiшення суду першої iнстанцiї, ВГСУвиходив з того, що вона є законною та обґрунтованою.

Однак з таким висновком погодитися не можна.Вiдповiдно до п. 2 ст. 10 Закону про приватизацiю допо�

мiжнi примiщення (комори, сараї тощо) передаються у влас�нiсть квартиронаймачiв безоплатно i окремо приватизацiї не пiд�лягають.

Згiдно з офiцiйним тлумаченням, наданим у Рiшеннi Консти�туцiйного Суду України № 4�рп/2004 вiд 02.03.2004 р. у справiза конституцiйним зверненням Ярового Сергiя Iвановича та iн�ших громадян про офiцiйне тлумачення положень пункту 2 стат�тi 10 Закону України «Про приватизацiю державного житлово�го фонду» та за конституцiйним поданням 60 народних депута�тiв України про офiцiйне тлумачення положень статей 1, 10 цьо�го Закону (справа про права спiввласникiв на допомiжнi при�мiщення багатоквартирних будинкiв), допомiжнi примiщення(пiдвали, сараї, кладовки, горища, колясочнi тощо) передають�ся безоплатно у спiльну власнiсть громадян одночасно з прива�тизацiєю ними квартир (кiмнат у квартирах) багатоквартирних

394 Роздiл 6

будинкiв. Пiдтвердження права власностi на допомiжнi примi�щення не потребує здiйснення додаткових дiй, зокрема створен�ня об’єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку, всту�пу до нього.

Суди не звернули уваги на те, що даний спiр виник не сто�совно примiщень, перелiчених у Законi про приватизацiю та Рi�шеннi Конституцiйного Суду України. Об’єднання власникiв квар�тир будинку звернулося до суду з позовом, зокрема, про визнан�ня права власностi на примiщення загальною площею 345 кв. м,в яких протягом тривалого часу знаходяться дитяча полiклiнi�ка, пункт видачi дитячого харчування для дiтей з малозабезпе�чених сiмей трьох районiв мiста, статус якого як допомiжногооспорювався вiдповiдачами. У частинi цього примiщення роз�ташована квартира, тобто жиле примiщення.

Приймаючи рiшення, суди не дали правової оцiнки тому, щоспiрне примiщення було передано рiшенням виконавчого ко�мiтету Одеської мiськради вiд 20 жовтня 2000 р. в управлiнняУправлiнню охорони здоров’я виконавчого комiтету Одеськоїмiськради.

Визнаючи право власностi на спiрнi примiщення як допо�мiжнi за позивачем, суди не звернули уваги на те, що позивачне мiг бути визнаний власником i таких примiщень, оскiльки во�ни мали бути переданi без�оплатно у спiльну власнiсть грома�дян одночасно з приватизацiєю ними квартир (кiмнат у кварти�рах) багатоквартирних будинкiв.

Для правильного вирiшення цього спору суди мали з’ясува�ти не лише характеристику спiрного примiщення, зокрема, чивiдноситься воно до пiдвальних, чи розташоване в цокольномуповерсi, а й виходити з того, чи є це примiщення допомiжним, вякому чи частинi якого може знаходитися технiчне обладнаннябудинку (iнженернi комунiкацiї та технiчнi пристрої, необхiднiдля забезпечення санiтарно�гiгiєнiчних умов та безпечної екс�плуатацiї квартир) i без доступу до якого експлуатацiя житло�вого будинку є неможливою, чи використовувалося воно чи якасьз його частин для обслуговування будинку.

Розташування певних примiщень у пiдвалах, цокольних по�верхах не може визнаватися безумовною пiдставою вiднесенняїх до допомiжних, що пiдлягають приватизацiї разом з привати�зацiєю квартир.


За Законом про приватизацiю нежилi примiщення житлово�го фонду, якi використовуються пiдприємствами торгiвлi, гро�мадського харчування, житлово�комунального та побутового об�слуговування населення на умовах оренди i при приватизацiїжитлового фонду передаються у комунальну власнiсть вiдпо�вiдних мiських, селищних, сiльських рад, не втрачають свiй ста�тус недопомiжних нежитлових примiщень, незалежно вiд того,де, у якiй частинi житлового будинку вони розташованi.

Згiдно iз ст. 1 Закону України «Про об’єднання спiввласни�кiв багатоквартирного будинку» допомiжнi примiщення багато�квартирного будинку — це примiщення, призначені для забез�печення експлуатації будинку та побутового обслуговуваннямешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлю�зи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери,горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиля�ційні камери та інші технічні приміщення).

Вiдповiдно до зазначеної статтi нежиле примiщення — цепримiщення, яке належить до житлового комплексу, але не вiд�носиться до житлового фонду i є самостiйним об’єктом цивiль�но�правових вiдносин.

Об’єднання спiввласникiв багатоквартирного будинку — цеюридична особа, створена власниками для сприяння викорис�танню їхнього власного майна та управлiння, утримання i вико�ристання неподiльного та загального майна, а не для набуття са�мостiйного права власностi на майно спiввласникiв багатоквар�тирного будинку.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 4 Закону про приватизацiю основнадiяльнiсть об’єднання полягає у здiйсненнi функцiй, що забез�печують реалiзацiю прав власникiв примiщень на володiннята користування спiльним майном членiв об’єднання, належнеутримання будинку та прибудинкової територiї, сприяння чле�нам об’єднання в отриманнi житлово�комунальних та iнших по�слуг належної якостi за обґрунтованими цiнами та виконанняними своїх зобов’язань, пов’язаних з дiяльнiстю об’єднання.

Об’єднання є неприбутковою органiзацiєю i не має на ме�тi одержання прибутку для його розподiлу мiж членами об’єд�нання.

Посилання судiв в обґрунтування прийнятих рiшень на нор�ми ЦК не можна визнати обґрунтованим, оскiльки останнi регу�

396 Роздiл 6

люють вiдносини власностi, можливi способи захисту прав влас�ника, а позивач щодо спiрного примiщення не є власником.

Судова палата у господарських справах ВСУ постановою вiд12 липня 2005 р. касацiйну скаргу Представництва по управ�лiнню комунальною власнiстю Одеської мiської ради задоволь�нила.

Постанову ВГСУ вiд 23 лютого 2005 р., постанову Одеськогоапеляцiйного господарського суду вiд 1 вересня 2004 р. та рiшен�ня господарського суду Одеської областi вiд 14 червня 2004 р.скасувала.

Справу направлено на новий розгляд до господарського су�ду першої iнстанцiї.

Вiдповiдно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про привати�зацiю державного житлового фонду» користування закрiп�леною за приватизованим будинком прибудинковою терито�рiєю здiйснюється в порядку i на умовах, передбачених ЗК.

Так, у березнi 2003 р. Р., Л., I., М., А., X., О. у власних iнтере�сах та в iнтересах неповнолiтнiх Г. i Т. звернулися до суду з по�зовом до Тисменицької мiської ради, релiгiйної громади цер�кви Святого Михайла Української греко�католицької церкви (да�лi — УГКЦ) м. Тисмениця про визнання незаконним рiшенняТисменицької мiської ради вiд 14 листопада 2002 р., яким їмвiдмовлено у передачi земельної дiлянки у власнiсть, визнаннянедiйсним Державного акта на право постiйного користуванняземлею, виданого 12 лютого 1998 р. Тисменицькою мiською ра�дою релiгiйнiй громадi церкви Святого Михайла УГКЦ м. Тисме�ниця для будiвництва церкви, та зобов’язання передати земе�льну дiлянку площею 1 658,68 м2 їм у власнiсть, посилаючисьна те, що ця земельна дiлянка є прибудинковою територiєю, наякiй розташований належний їм на правi власностi жилий бу�динок, а також на те, що передачею частини цiєї дiлянки в ко�ристування релiгiйнiй громадi та вiдмовою у її приватизацiї по�рушено їх право.

У квiтнi 2003 р. релiгiйна громада церкви Святого МихайлаУГКЦ м. Тисмениця звернулася до суду iз зустрiчним позовомдо Р., Л., I., А., X., О., Тисменицької мiської ради про визнаннянезаконним розпорядження вiд 4 червня 1999 р. № 614 про пере�дачу будинку № 25/1 у власнiсть позивачiв, визнання недiйснимсвiдоцтва про право власностi на зазначений будинок, видано�


го виконавчим комiтетом Тисменицької мiської ради 14 червня1999 р. на iм’я вiдповiдачiв, усунення перешкоду користуваннiземельною дiлянкою та знесення самочинно збудованого гара�жа, посилаючись на те, що будинок є власнiстю релiгiйної гро�мади, спiрна земельна дiлянка у встановленому законом по�рядку надана їй в користування, а вiдповiдачi чинять перешко�ди в її користуваннi.

Рiшенням Тисменицького районного суду вiд 16 травня 2006 р.,залишеним без змiн ухвалою Апеляцiйного суду Iвано�Фран�кiвської областi вiд 30 червня 2006 р., основний позов задово�лено, в задоволеннi зустрiчного позову вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi релiгiйна громада церкви Святого Ми�хайла УГКЦ м. Тисмениця просила скасувати зазначенi судовiрiшення та ухвалити нове рiшення про вiдмову в основному по�зовi та задоволеннi зустрiчного, посилаючись на їх необґрунто�ванiсть i порушення судом норм матерiального та процесуаль�ного права.

Заслухавши доповiдь суддi Верховного Суду України, дослi�дивши матерiали справи та перевiривши наведенi у скарзi до�води, колегiя суддiв дiйшла висновку, що касацiйна скарга пiд�лягає частковому задоволенню.

Ухвалюючи рiшення про задоволення позову, суд першоїiнстанцiї, з чим погодився апеляцiйний суд, керувався тим, щоспiрна земельна дiлянка є прибудинковою територiєю належ�ного позивачам за основним позовом на правi власностi будин�ку, а тому вони мають право вимагати усунення перешкод у ко�ристуваннi нею та передачi її у власнiсть.

Однак погодитися з таким висновком не можна.Судом встановлено, що позивачi набули право власностi на

спiрний будинок на пiдставах i в порядку, передбачених Зако�ном України вiд 19 червня 1992 р. № 2482�ХII «Про приватиза�цiю державного житлового фонду».

Вiдповiдно до ч. 5 ст. 10 зазначеного Закону користуваннязакрiпленою за приватизованим будинком прибудинковою те�риторiєю здiйснюється в порядку i на умовах, передбачених ЗК.

Згiдно з ч. 4 ст. 42 ЗК розмiри та конфiгурацiя земельнихдiлянок, на яких розташованi багатоквартирнi жилi будинки, атакож належнi до них будiвлi, споруди та прибудинковi територiї,визначаються на пiдставi проектiв розподiлу територiї кварта�лу, мiкрорайону та вiдповiдної землевпорядної документацiї.

398 Роздiл 6

Суд на зазначене уваги не звернув та дiйшов висновку проналежнiсть спiрної земельної дiлянки до прибудинкової тери�торiї будинку позивачiв на пiдставi викопiровки плану приса�дибної дiлянки за даними бюро технiчної iнвентаризацiї та вста�новленого ним факту користування цiєю земельною дiлянкоюпозивачами з часу їх поселення в будинок. До того ж судом та�кож не взято до уваги, що прибудинкова територiя ~ це земель�на дiлянка несадибної житлової забудови, необхiдна для роз�мiщення та обслуговування житлового будинку i пов’язаних зним господарських i технiчних будiвель та споруд (п. 2.1 Поло�ження про порядок встановлення та закрiплення меж прибудин�кових територiй житлового фонду та надання їх у спiльне ко�ристування або спiльну сумiсну власнiсть земельних дiлянок дляспорудження житлових будинкiв, затвердженого наказом Держ�комзему України, Держкоммiстобудування України, Держжит�локомупгоспу України та Фонду державного майна України вiд5 квiтня 1996 р. № 31/30/53/396 i зареєстрованого в Мiнiстер�ствi юстицiї України 26 квiтня 1996 р. за № 203/1228), та ви�знано прибудинковою територiєю земельну дiлянку, бiльша час�тина якої використовується пiд сад та город, без з’ясування то�го, чи є будинок позивачiв будинком садибного типу.

Крiм того, вирiшуючи вимогу про визнання незаконним роз�порядження про передачу будинку у власнiсть та визнання не�дiйсним свiдоцтва про право власностi на житло, до участi в спра�вi слiд було притягнути виконавчий комiтет Тисменицької мiсь�кої ради, який повинен вiдповiдати за такою вимогою.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуаль�ного права, що призвело до неправильного вирiшення справита вiдповiдно до п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 338 ЦПК є пiдставою дляскасування ухвалених судових рiшень з передачею справи нановий розгляд до суду першої iнстанцiї.


6.3. Ñïîðèùîäî ðåïðèâàòèçàöi¿ æèòëà

Насамперед зазначимо, що стосовно житла, яке перебуває удержавнiй власностi, Закон про приватизацiю не передбачає ви�падкiв реприватизацiї квартир, тобто зворотної передачi приват�ного житла до державного житлового фонду.


Громадяни, якi мають житло, право власностi на яке набутона законних пiдставах, вправi передати його безоплатно мiс�цевому органу виконавчої влади або органу мiсцевого самовря�дування, а також пiдприємствам, установам i органiзацiям за їхзгодою.

Вiдповiдно до статей 346—354 ЦК право власностi на жит�ло припиняється у разi: 1) вiдчуження власником свого житла;2) вiдмови власника вiд права власностi на житло; 3) припинен�ня права власностi на житло, яке за законом не може належа�ти цiй особi; 4) знищення житла; 5) викупу житла, що стано�вить пам’ятку iсторiї та культури; 6) викупу нерухомого майнау зв’язку з викупом, за суспiльної необхiдностi, земельної дiлян�ки, на якiй воно розташоване; 8) звернення стягнення на май�но за зобов’язаннями власника; 9) реквiзицiї; 10) конфiскацiї;11) припинення юридичної особи чи смертi власника. Право влас�ностi може бути припинене i в iнших випадках, встановленихзаконом.

Âiäìîâà âiä ïðàâà âëàñíîñòiОсоба може вiдмовитися вiд права власностi на майно, за�

явивши про це або вчинивши iншi дiї, якi свiдчать про такувiдмову. У разi вiдмови вiд права власностi на житло воно при�пиняється з моменту внесення за заявою власника вiдповiдногозапису до державного реєстру i вiдповiдно до Закону «Про жит�ловий фонд соцiального призначення» передається до житло�вого фонду комунальної власностi з подальшим його викорис�танням як соцiального житлового фонду.

Ïðèïèíåííÿ ïðàâà âëàñíîñòi îñîáè íà ìàéíî,ÿêå íå ìîæå ¿é íàëåæàòè

Якщо з пiдстав, не заборонених законом, особа набула пра�во власностi на майно, яке за законом, який прийняли пiзнiше,не може їй належати, це майно має бути вiдчужене власникомпротягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не вiдчужене власником у встановленi закономстроки, це майно, з урахуванням його характеру i призначення,за рiшенням суду на пiдставi заяви вiдповiдного органу держав�ної влади пiдлягає примусовому продажу. У разi примусовогопродажу майна його колишньому власниковi передається сумавиторгу з вирахуванням витрат, пов’язаних з вiдчуженням майна.

400 Роздiл 6

Якщо майно не було продане, воно за рiшенням суду пере�дається у власнiсть держави для використання як житловийфонд соцiального призначення. У цьому разi колишньому влас�никовi майна виплачується сума, визначена за рiшенням суду.

Ïðèïèíåííÿ ïðàâà âëàñíîñòi íà íåðóõîìå ìàéíîó çâ’ÿçêó ç âèêóïîì çåìåëüíî¿ äiëÿíêè,

íà ÿêié âîíî ðîçòàøîâàíåПраво власностi на житловий будинок, iншi будiвлi, спору�

ди, насадження у зв’язку з викупом, з причини суспiльної необ�хiдностi земельної дiлянки, на якiй вони розташованi, може бутиприпинене за рiшенням суду шляхом їх викупу з обов’язковимпопереднiм вiдшкодуванням збиткiв у повному обсязi.

Позов про викуп житлового будинку, iнших будiвель, спо�руд, насаджень у зв’язку з викупом земельної дiлянки, на якiйвони розташованi, може бути поданий у межах своєї компетен�цiї органом державної влади, органом влади Автономної Респуб�лiки Крим або органом мiсцевого самоврядування.

Вимога про викуп зазначеного майна пiдлягає задоволенню,якщо позивач доведе, що використання земельної дiлянки, ви�купленої у зв’язку з суспiльною необхiднiстю, є неможливим безприпинення права власностi на розташоване на нiй майно.

Суд може постановити рiшення про знесення жилого бу�динку, iнших будiвель, споруд, насаджень, якi розташованi наземельнiй дiлянцi, що пiдлягає викупу, або про перенесення їх,за бажанням власника, на iншу земельну дiлянку та їх вiдбудо�ву, якщо це можливо.

У разi знесення або перенесення цих об’єктiв на iншу земель�ну дiлянку їх власник має право на попереднє вiдшкодуваннязбиткiв, у тому числi витрат на полiпшення якостi земельної дi�лянки, та упущеної вигоди.

Особа, право власностi якої припинилося, має право вима�гати надання їй iншої, рiвноцiнної за якiстю, земельної дiлянкив межах даного населеного пункту.

Знесення жилого будинку не допускається до забезпеченняособи, яка проживала у ньому як власник, та членiв її сiм’ї, а та�кож особи, яка проживала в ньому як наймач, та членiв її сiм’їпомешканням у розмiрi та в порядку, встановлених законом.

Якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає викупу у зв’яз�ку з суспiльною необхiднiстю, є власником жилого будинку, iн�


ших будiвель, споруд чи насаджень, розташованих на нiй, вимо�га про припинення права власностi на цi об’єкти розглядаєтьсяразом з вимогою про викуп земельної дiлянки.

Якщо власник земельної дiлянки, що пiдлягає викупу у зв’яз�ку з суспiльною необхiднiстю, не є власником жилого будинку,iнших будiвель, споруд та насаджень, розташованих на нiй, влас�ник цих об’єктiв залучається до участi у справi.

До набрання законної сили рiшенням суду про викуп земель�ної дiлянки у зв’язку з суспiльною необхiднiстю власник маєправо розпорядитися жилим будинком, iншими будiвлями, спо�рудами, насадженнями, розташованими на цiй земельнiй дiлян�цi, на власний розсуд.

Âèêóï ïàì’ÿòêè iñòîði¿ àáî êóëüòóðèЯкщо в результатi дiй або бездiяльностi власника пам’ятки

iсторiї або культури їй загрожує пошкодження або знищення,державний орган з питань охорони пам’яток iсторiї та культуриробить власнику пам’ятки вiдповiдне попередження.

Якщо власник пам’ятки iсторiї або культури не вживе захо�дiв щодо її збереження, зокрема, у зв’язку з неможливiстю ство�рення необхiдних для цього умов, суд за позовом державногооргану з питань охорони пам’яток iсторiї та культури може по�становити рiшення про її викуп. У разi невiдкладної необхiд�ностi забезпечення умов для збереження пам’ятки iсторiї абокультури позов про її викуп може бути пред’явлено без попере�дження. Викуплена пам’ятка iсторiї або культури переходить увласнiсть держави. Її викупна цiна визначається за згодою сто�рiн, а в разi спору — судом.

ÐåêâiçèöiÿУ разi стихiйного лиха, аварiї, епiдемiї, епiзоотiї та за iнших

надзвичайних обставин, за суспiльної необхiдностi, майно можебути примусово вiдчужене у власника на пiдставi та в порядку,встановлених законом, за умови попереднього i повного вiдшко�дування його вартостi (реквiзицiя).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бу�ти примусово вiдчужене у власника з наступним повним вiдшко�дуванням його вартостi.

Реквiзоване майно переходить у власнiсть держави або зни�щується. Оцiнка, за якою попередньому власниковi була вiд�

402 Роздiл 6

шкодована вартiсть реквiзованого майна, може бути оскарженадо суду.

У разi реквiзицiї майна його попереднiй власник може ви�магати взамiн надання йому iншого майна, якщо це можливо.

Якщо пiсля припинення надзвичайних обставин реквiзова�не майно збереглося, особа, якiй воно належало, має право ви�магати його повернення, якщо це можливо.

У разi повернення майна особi у неї поновлюється правовласностi на це майно, одночасно вона зобов’язується поверну�ти грошову суму або рiч, яка була нею одержана у зв’язку з ре�квiзицiєю, з вирахуванням розумної плати за використання цьо�го майна.

ÊîíôiñêàöiÿДо особи може бути застосовано позбавлення права власнос�

тi на майно за рiшенням суду як санкцiя за вчинення правопо�рушення (конфiскацiя) у випадках, встановлених законом. Кон�фiсковане майно переходить у власнiсть держави безоплатно.Обсяг та порядок конфiскацiї майна встановлюються законом.

Таким чином, набуття права власностi держави на приватизо�ваний, тобто приватний житловий фонд, можливе у разi реквi�зицiї i конфiскацiї або звернення стягнення на житло в порядку,передбаченому Законом України «Про виконавче проваджен�ня» як санкцiї за правопорушення у випадках, встановленихКримiнальним кодексом та ЦК, а також в iнших випадках вiд�чуження майна на користь держави: дарування, за заповiтом, ви�дiлу, мiни, купiвлi, тощо.

ЦК забезпечує правовi гарантiї захисту права приватної влас�ностi на житло. Вiдповiдно до його ст. 386 власник, який маєпiдстави передбачати можливiсть порушення свого права влас�ностi iншою особою, може звернутися до суду з вимогою про за�борону вчинення нею дiй, якi можуть порушити його право, абопро вчинення певних дiй для запобiгання такому порушенню.Власник, права якого порушені, має право на відшкодуваннязавданої йому майнової та моральної шкоди.

На жаль, у судовiй практицi трапляються випадки, коли су�ди визнають приватизацiю житла недiйсною, а громадяни — якнаслiдок — позбавляються права власностi на свої квартири, утому числi i права на подальшу повторну приватизацiю, черезправову неврегульованiсть цiєї проблеми. Суд у деяких випад�


ках може вирiшити спiр мiж учасниками спiльної власностi наквартиру шляхом присудження грошової компенсацiї за її част�ку в разi коли останню неможливо видiлити чи подiлити абоспiльно користуватися нею. Такi рiшення мають розглядатися якправомiрне вирiшення складних ситуацiй щодо житла, а не по�збавлення права власностi на нього.

Як зазначалося вище, порядок реприватизацiї квартир, тоб�то механiзм добровiльного повернення у державну власнiсть при�ватизованого житлового фонду, Законом про приватизацiю та iн�шими нормативно�правовими актами не визначений.

Переважна бiльшiсть позовiв, пов’язаних з реприватизацiєюквартир, пред’являється особами, якi на момент приватизацiїквартири були тимчасово вiдсутнiми i вважають, що за нимизбереглося право на приватизацiю.

На нашу думку, судова практика про визнання приватизацiїжитла недiйсною на тих пiдставах, що не отримана згода всiхосiб, за якими вiдповiдно до ст. 71 ЖК зберiгається право нажилу площу, має вирiшуватися не шляхом визнання привати�зацiї недiйсною, а шляхом включення нового власника до скла�ду осiб, якi володiють майном на правi спiльної власностi. В iн�шому разi вiдсутнi мешканцi квартири стануть на завадi прове�денню приватизацiї. Значна частина громадян України не зможескористатися своїм правом на приватизацiю житла, якщо їхнiвiдсутнi родичi не виявлять згоди на приватизацiю квартири,адже родиннi зв’язки мiж ними можуть бути втраченi, або стро�ки, визначенi ст. 71 ЖК, значно перевищуватимуть строки при�ватизацiї. Це стосується як виписаних, так i невиписаних осiб,оскiльки число майбутнiх власникiв визначається за числом за�реєстрованих, якi визнаються наймачами та членами їх родин.

Право на приватизацiю квартир з використанням житловихчекiв одержують громадяни України, якi постiйно проживаютьу цих квартирах або перебували на облiку потребуючих полiп�шення житлових умов до введення в дiю цього Закону про при�ватизацiю. Вiдповiдно до п. 1 його ст. 5 до членiв сiм’ї найма�ча включаються лише громадяни, якi постiйно проживають уквартирi разом з ним. До числа суб’єктiв права на приватизацiюдержавного житлового фонду законом вiднесенi й тимчасововiдсутнi члени сiм’ї, за якими зберiгається право на житло. Тоб�то квартири у власнiсть передаються тiльки наймачам i членамїх сiмей.

404 Роздiл 6

Передача квартир у спiльну власнiсть здiйснюється за письмо�вою згодою всiх повнолiтнiх членiв сiм’ї з обов’язковим визна�ченням уповноваженого власника квартири. Порядок збережен�ня житла за тимчасово вiдсутнiми членами сiм’ї наймача визна�чений ст. 71 ЖК, а їхнi права i обов’язки — ст. 78 ЖК. Згiдно зпостановою Пленуму ВСУ «Про деякi питання, що виникли впрактицi застосування судами Житлового кодексу України» усправах про визнання наймача або члена його сiм’ї таким, щовтратив право користування жилим примiщенням вiдповiднодо ст. 71 ЖК, необхiдно з’ясувати причини вiдсутностi вiдповi�дача понад встановленi строки. У разi їх поважностi суд можепродовжити пропущений строк. Наймачевi або членовi його сiм’ї,який був вiдсутнiм понад встановлений законом строк без по�важних причин, суд вправi вiдмовити в позовi про захист пору�шеного права.

У деяких випадках приватизацiя квартири визнається не�дiйсною на пiдставi звернень колишнього члена сiм’ї до суду зпозовом про визнання його права на жилу площу i визнаннясвiдоцтва про право власностi на квартиру недiйсним.

Якщо судом свiдоцтво про право власностi на квартиру бу�де визнано недiйсним, це призведе до того, що квартира з при�ватної власностi у примусовому порядку буде переведена до дер�жавного житлового фонду, а колишнi власники перетворятьсяна квартиронаймачiв.

Дотепер законодавчо не визначено правового механiзму по�вернення житлових чекiв їх власникам або вiдшкодування вар�тостi цих приватизацiйних паперiв у грошах за умови визнаннянедiйсною приватизацiю житла.

Положення ЦК (повернення всього отриманого за угодою, аза неможливостi повернути одержане в натурi — вiдшкодуван�ня його вартостi у грошах) при приватизацiї житла не застосо�вується через неможливiсть повернення житлових чекiв, i най�мачi реприватизованих квартир, якi не можуть повторно набутиправо власностi на квартиру державного житлового фонду, з ка�тегорiї власникiв змушенi перейти до iншої категорiї суб’єктiвжитлового права — квартиронаймачiв.

Приватизацiю житла, проведену органами приватизацiї у вiд�повiдностi з чинним законодавством, не можна визнавати не�дiйсною.


Якщо приватизацiя проведена згiдно з чинним законодав�ством, вона має бути визнана дiйсною. Вважаємо, що привати�зацiя може бути визнана недiйсною у випадках: коли вона невiдповiдає вимогам закону; ущемлює права неповнолiтнiх дi�тей, недiєздатних; здiйснена громадянами, не здатними розумi�ти значення своїх дiй, внаслiдок помилки, обману, насильстватощо; наявностi пiдстав для визнання вiдповiдних документiвнедiйсними, порушення прав iнших громадян та органiзацiй нажиле примiщення; неправомiрних дiй службових осiб при вирi�шеннi питання про приватизацiю жилого примiщення тощо.

Якщо при розглядi в судi спору щодо законностi приватиза�цiї квартири i буде встановлено, що порушенi права окремихгромадян на приватизацiю, суд нi в якому разi не повинен ска�совувати приватизацiю в цiлому шляхом визнання свiдоцтва проправо власностi на житло недiйсним.

Правильне по сутi рiшення суду не може бути скасоване зодних лише формальних мiркувань.

У груднi 1997 р. О. Ф. i Н. Ф. звернулися до суду з позовомдо Л. М. про скасування рiшення органу приватизацiї районноїдержавної адмiнiстрацiї вiд 12 жовтня 1994 р. про приватиза�цiю кiмнати площею 19,7 кв. метра у комунальнiй квартирi наiм’я Є. I, яка фактично проживала i була прописана у цiй квар�тирi у кiмнатi площею 17,2 кв. метра, однак у приватизацiйнихдокументах зазначена кiмната площею 19,7 кв. метра, яку зай�мають згiдно з ордером позивачi. Зазначене порушує їх житло�вi права. У груднi 1997 р., коли померла Є. I., позивачам ста�ло вiдомо, що 11 жовтня 1994 р. вiдбулася оспорювана нимиприватизацiя i що у тому ж роцi Є. I. уклала договiр довiчногоутримання з Л. М., якiй i перейшла у власнiсть пiсля смертi Є. I.частина квартири.

Позивачi вказали, що 12 грудня 1997 р. орган приватизацiїнезаконно внiс змiни у приватизацiйнi документи щодо розмi�ру кiмнати та часток у квартирi, свiдоцтво про право власностi,договiр довiчного утримання на iм’я Є. I., яка фактично прожи�вала в сусiднiй кiмнатi площею 17 кв. метрiв, тому що цi змiнивнесенi вже пiсля її смертi. Позивачi вважають, що приватизацiяє незаконною також i з тих пiдстав, що пiдпис на заявi Є. I. проприватизацiю кiмнати у загальнiй квартирi зроблений iншоюособою.

406 Роздiл 6

Л. М. звернулася до суду iз зустрiчним позовом до О. Ф.,Н. Ф. про усунення перешкод у користуваннi кiмнатою площею17 кв. метрiв, вселення та вiдшкодування моральної шкоди урозмiрi 1000 грн., посилаючись на те, що при оформленнi оспо�рюваних документiв була допущена технiчна помилка у розмi�рi кiмнати, яка згiдно з розпорядженням райдержадмiнiстрацiїбула виправлена. На сьогоднi вона згiдно з договором довiчно�го утримання є власницею кiмнати площею 17 кв. метрiв, алереалiзувати повною мiрою свої права власника не може черезте, що позивачi чинять їй перешкоди у користуваннi, не допус�каючи до квартири.

Справа неодноразово розглядалася судами, останнiм рiшен�ням районного суду вiд 29 липня 2002 р. у задоволеннi позовуО. Ф. i Н. Ф. вiдмовлено, а зустрiчний позов Л. М. задоволенийчастково, винесено рiшення про її вселення до кiмнати площею17 кв. метрiв, а на позивачiв покладено зобов’язання не чинитиЛ. М. перешкод у користуваннi зазначеною кiмнатою; у задово�леннi позовних вимог Л. М. про вiдшкодування моральної шко�ди вiдмовлено.

В апеляцiйнiй скарзi О. Ф. i Н. Ф. просять скасувати рiшен�ня суду першої iнстанцiї та ухвалити нове рiшення по сутi всiхпозовних вимог, оскiльки рiшення районного суду ухвалене зпорушенням норм матерiального та процесуального права, ви�сновки суду не вiдповiдають дiйсним обставинам справи.

При винесеннi рiшення суд першої iнстанцiї виходив з то�го, що, оскiльки в п. 1 ст. 2 Закону про приватизацiю немає пря�мої заборони на приватизацiю окремих кiмнат у квартирах ба�гатоквартирних будинкiв, якi використовуються громадянами наумовах найму, то вiдсутнi пiдстави вважати незаконними оспо�рюванi позивачами дiї органу приватизацiї. Допущена органомприватизацiї помилка при оформленнi розпорядження в части�нi розмiру площi займаної Є. I. кiмнати була ним виправлена умежах своїх повноважень, що зумовило виправлення в iншихдокументах.

Такi висновки суду вiдповiдають обставинам справи, ґрун�туються на правильному застосуваннi судом норм матерiально�го права, зокрема ст. 2 Закону про приватизацiю в редакцiї, якадiяла на час виникнення спiрних правовiдносин.

До 22 лютого 1994 р. приватизацiя квартири, в якiй прожи�вають два або бiльше наймачiв, не дозволялася без згоди всiх її


мешканцiв. Але пiсля введення в дiю Закону «Про внесеннязмiн i доповнень до Закону України «Про приватизацiю дер�жавного житлового фонду» вiд 22.02.1994 р. було скасованоприпис щодо обов’язкової згоди всiх мешканцiв на приватиза�цiю займаної ними жилої площi, тобто надана можливiсть при�ватизацiї кiмнат у комунальних квартирах без згоди iнших най�мачiв.

Законом «Про внесення змiн до Закону України «Про привати�зацiю державного житлового фонду» вiд 5.02.1997 р. № 43/97�ВРзнятi всi можливi обмеження на використання громадянами за�конного права на приватизацiю.

Таким чином, пiсля 22 лютого 1994 р., тобто на час спiрнихправовiдносин, Є. I. незалежно вiд згоди О. Ф. та Н. Ф. малаправо на приватизацiю частини спiрної квартири, яку займа�ла на умовах договору найму. Проведену приватизацiю вона зажиття не оспорювала i розпорядилася належною їй частиноюквартири на власний розсуд, уклавши з Л. М. договiр довiчногоутримання.

Враховуючи зазначенi вище обставини, апеляцiйний суд вва�жає, що висновки проведених по справi почеркознавчих екс�пертиз не можуть мати доказового значення при вирiшеннi пи�тання визнання приватизацiї недiйсною iз заявлених позива�чами пiдстав, оскiльки сама Є. I погодилася на приватизацiю,скористалася набутим згiдно iз Законом про приватизацiю пра�вом власностi, яке не може бути вiдiбране позивачами.

Тобто доводи апеляцiйної скарги про те, що районним су�дом при винесеннi оскаржуваного рiшення порушенi норми ма�терiального права, а висновки суду не вiдповiдають дiйснимобставинам справи, є безпiдставними.

Iншi доводи апеляцiйної скарги не спростовують правиль�ностi постановленого рiшення районного суду. Крiм того, вiд�повiдно до ч. 2 ст. 306 ЦПК не може бути скасоване правильнепо сутi рiшення суду з одних лише формальних мiркувань.

Апеляцiйна скарга О. Ф. та Н. Ф. вiдхилена. Рiшення район�ного суду вiд 29 липня 2002 р. залишено без змiн1.

Порядок добровiльного повернення квартири (будинку) вдержавну власнiсть громадянами, у яких пiдiйшла черга на одер�

408 Роздiл 6

1 Юридичний вiсник України. — 2002. — 7—13 грудня. — С. 15.

жання жилого примiщення в державному житловому фондi згiд�но зi ст. 48 ЖК, регулюється затвердженим наказом Держжит�локомунгоспу України Тимчасовим положенням про порядокпередачi громадянами житла, що перебуває у їх приватнiй влас�ностi, органу, який здiйснює полiпшення житлових умов» вiд1 червня 1995 р. № 24, з вiдповiдними змiнами. Цей порядок непоширюється на обмiн громадянами жилих примiщень бiльшоїплощi на жилi примiщення меншої площi, який був розгляну�тий ранiше.

Громадяни, якi виявили бажання одержати житло в межахвстановленої норми жилої площi в певному населеному пунктi,подають до органу, який здiйснює полiпшення житлових умов,заяву за встановленою формою та правовстановлюючi докумен�ти (свiдоцтво про право власностi тощо) на будинок, квартиру,кiмнату в квартирi i витяг з Реєстру прав власностi на нерухомемайно.

Для полiпшення житлових умов особi, котра передає квар�тиру, право власностi на яку набуто шляхом приватизацiї, ор�ган, що здiйснює полiпшення житлових умов, на пiдставi заявицiєї особи в мiсячний термiн приймає письмове рiшення проприйняття житла до комунальної чи державної власностi. Проце заявнику надсилається повiдомлення у п’ятиденний термiн зкопiєю зазначеного рiшення.

Орган приватизацiї на пiдставi цього рiшення протягом трьохднiв скасовує за заявою особи, житловi умови якої полiпшують�ся, рiшення про приватизацiю житла та анулює свiдоцтво проправо власностi на приватизовану квартиру. На пiдставi прий�нятого рiшення вiн вносить вiдповiдну iнформацiю про змiнувласника (або форми власностi) квартири у Книгу реєстрацiїквартир, одноквартирних будинкiв, що належать громадянамна правi власностi, а також перераховує вiдповiднi суми житло�вих чекiв до установ Ощадбанку України для зарахування надепозитнi рахунки громадян.

Громадянин, квартира якого прийнята до комунальної чидержавної власностi, звертається до БТI iз заявою щодо анулю�вання запису про реєстрацiю його права власностi на квартирув Реєстрi прав власностi на нерухоме майно.

На пiдставi поданих документiв БТI протягом 5 днiв анулюєвiдповiдний запис.


Орган, який здiйснює полiпшення житлових умов, у тижне�вий термiн приймає рiшення про надання громадянину (грома�дянам) ордера на житлове примiщення, яке вiн отримує в ре�зультатi полiпшення житлових умов, на пiдставi поданої грома�дянином вiдповiдної довiдки БТI.

Житлове примiщення має бути звiльнене та передане орга�ну, який здiйснює полiпшення житлових умов, протягом мiся�ця у належному станi вiдповiдно до Правил користування при�мiщеннями житлових будинкiв i прибудинковими територiями.

У сiчнi 2003 р. Особа 1 та Особа 2 звернулися до суду з по�зовом про реприватизацiю, мотивуючи свої вимоги тим, що рi�шенням ЖПК УСБУ в Тернопiльськiй областi вiд 11 березня 1999 р.гр. Р�кому як спiвробiтнику УСБУ України в Тернопiльськiй об�ластi в порядку позачергового надання жилого примiщення ви�дiлено Адреса 1 та зобов’язано його провести реприватизацiюпротягом мiсяця та здати УСБУ належну йому на правi власностiАдреса 2.

Рiшенням ЖПК УСБУ в Тернопiльськiй областi вiд 20 листо�пада 2000 р. вищезазначене рiшення щодо надання квартирибуло скасовано у зв’язку з невиконанням позивачами вимог що�до реприватизацiї та здачi квартири УСБУ.

Рiшенням Тернопiльського мiського суду вiд 22 грудня 2003 ро�ку, залишеним без змiни ухвалою апеляцiйного суду Тернопiль�ської областi вiд 21 травня 2004 року, вiдмовлено в задоволен�нi позовних вимог.

У касацiйнiй скарзi Особа 1, Особа 2 просять скасувати су�довi рiшення, посилаючись на їх необґрунтованiсть та порушен�ня норм матерiального та процесуального права.

Касацiйна скарга пiдлягає задоволенню, а судовi рiшенняскасуванню з таких пiдстав.

Вiдмовляючи в задоволеннi позовних вимог, суди обох iн�станцiй виходили з того, що позивачi не виконали вимоги рi�шення ЖПК УСБУ в Тернопiльськiй областi вiд 11 березня 1999 ро�ку щодо розприватизацiї протягом одного мiсяця та подальшоїпередачi УСБУ Адреса 2, яка належить їм на правах власностi,як того вимагають положення ст. 48 ЖК України.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.Так, вiдповiдно до правил ст. 48 ЖК України жиле примiщен�

ня надається громадянам у межах жилої площi, але не менше роз�

410 Роздiл 6

мiру, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України i Федера�цiєю професiйних спiлок України. При цьому враховується жилаплоща у жилому будинку (квартирi), що перебуває у приватнiйвласностi громадян, якщо ними не використанi житловi чеки.

При передачi громадянам житла, яке перебуває у їх приват�нiй власностi, органу, який здiйснює полiпшення житлових умов,вони мають право на одержання житла у межах встановленоїнорми жилої площi.

Вiдповiдно до ст. 47 ЖК України норма жилої площi в Украї�нi встановлюється в розмiрi 13,65 кв. м на одну особу, а томувисновки суду про те, що позивачам надавалась спiрна квартираз дотриманням встановлених норм забезпеченостi жилою пло�щею, суперечать закону.

Наказом Державного комiтету України по житлово�комуналь�ному господарству вiд 1 червня 1995 року № 24 затвердженоТимчасове положення про порядок передачi громадянами жит�ла, що перебуває у їх приватнiй власностi, органу, який здiйс�нює полiпшення житлових умов.

Розглядаючи справу, суди обох iнстанцiй не перевiрили пiд�стави та мотиви невиконання сторонами вищезазначеного Тим�часового положення про порядок передачi громадянами житла,що перебуває у їх приватнiй власностi, органу, який здiйснюєполiпшення житлових умов; дотримання самого порядку пере�дачi квартири, а також причини його недотримання.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 336 ЦПК України, ко�легiя суддiв Судової палати у цивiльних справах ВСУ 12 липня2006 р. ухвалила:

Касацiйну скаргу Особи 1, Особи 2 задовольнити.Рiшення Тернопiльського мiського суду вiд 22 грудня 2003

року та ухвалу апеляцiйного суду Тернопiльської областi вiд 21травня 2004 року скасувати, а справу направити на новий роз�гляд до суду першої iнстанцiї1.

Громадяни, якi одержали житло вiдповiдно до частини дру�гої ст. 48 ЖК та передали своє житло у порядку, встановленомузазначеним вище Тимчасовим положенням, користуються пра�вом на приватизацiю переданих їм житлових примiщень на умо�вах, передбачених частиною третьою цiєї статтi.


1 Закон & Бiзнес. — 2006. — № 34. — 26 серпня — 1 вересня.

Виникають запитання: чи можлива повторна приватизацiяжитла, якщо члени сiм’ї повнiстю або частково використалиприватизацiйнi папери — житловi чеки, що надають право наприватизацiю житла; яким чином можна використати рештужитлових чекiв, що залишилися на депозитних рахунках грома�дян, у випадках, коли громадянин перебував у черзi на полiп�шення житлових умов i одержав нове житло в межах встановле�ної норми жилої площi, або переселяється з приватного житладо державного, або хоче взяти участь у приватизацiї iншої квар�тири державного житлового фонду, маючи при цьому залиш�ки вартостi житлового чеку, яких вистачає для оформлення увласнiсть другої квартири.

Пунктом 5 ст. 5 Закону України про приватизацiю передба�чено, шо кожний громадянин має право приватизувати житло,яке займає, безоплатно в межах номiнальної вартостi житлово�го чека або з частковою доплатою, один раз. Тобто житловий чекможна вважати використаним, якщо держава виконала повнiс�тю свої зобов’язання перед громадянами України, а саме: спо�чатку надала житло у постiйне користування, а потiм — у влас�нiсть, тобто квартиронаймачi та члени їхнiх сiмей приватизува�ли його в межах встановленої норми.

Водночас, бiльшiсть громадян не повною мiрою реалiзуваланадане їй законом право на використання житлового чека в ме�жах його номiнальної вартостi, оскiльки мешкає у квартирах мен�шої площi. Вони можуть залишити ранiше приватизовану квар�тиру в своїй власностi або передати її органу, який здiйснює по�лiпшення житлових умов, i тiльки пiсля цього у них з’являєтьсяможливiсть оформити безкоштовну приватизацiю iншого жит�лового примiщення (ч. 2 ст. 48 ЖК).

Органи приватизацiї здiйснюють доприватизацiю житла гро�мадянам за невикористанi житловi чеки у межах їх вартостi,а також з доплатою особистих коштiв за наявностi надлишкiвжилої площi на умовах, передбачених Законом про привати�зацiю.

Постає запитання, як розподiлити частки квартири, коли вдоприватизацiї беруть участь двi особи, одна з яких повнiстюабо частково використала житловий чек, а друга має невико�ристаний житловий чек, чи можливо у даному разi передаватиквартиру у сумiсну спiльну власнiсть? Оскiльки iдеальнi част�ки квартиронаймачiв i членiв їхнiх сiм’ї у цьому випадку будуть

412 Роздiл 6

рiзними, прийнятною для них може бути як приватизацiя квар�тири у сумiсну часткову власнiсть з вказiвкою у свiдоцтвi проправо власностi на частку кожної особи залежно вiд вартостi за�лишкiв житлових чекiв, так i в сумiсну спiльну власнiсть, якщона це є згода сторiн. Тобто, якщо член сiм’ї, який має невико�ристаний житловий чек, не заперечує проти оформлення квар�тири у спiльну сумiсну власнiсть, пiдстав для вiдмови у тако�му бажаннi чинне житлове та цивiльне законодавство не перед�бачає.

Оскiльки зазначенi питання не врегульованi чинним законо�давством України, можна тiльки рекомендувати органам прива�тизацiї i мешканцям дiяти таким чином.


ÇÌ²ÑÒ

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Роздiл 1

Загальнi (теоретико�правовi) засадиздiйснення правосуддя у житловiй сферi . . . . . . . . . . . . . . 5

1.1. Значення та змiст позовної практики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51.2. Порядок розгляду житлових спорiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91.3. Судова форма захисту — основна форма забезпечення

житлових прав громадян . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221.4. Поняття та змiст захисту житлових прав громадян . . . . . . 35

Роздiл 2

Спори, що виникаютьiз житлових вiдносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43

2.1. Спори стосовно ордера на жиле примiщення . . . . . . . . . . . . 432.2. Спори щодо змiн у складi житлового фонду . . . . . . . . . . . . . 532.3. Спори щодо переведення житла у нежитловий фонд. . . . . 702.4. Спори щодо права громадян на отримання житла

у будинках державного i комунального житлового фонду 812.5. Спори що випливають з договору найму жилого

примiщення державного чи комунального житловогофонду. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

2.6. Спори з приводу збереження права особи на жилепримiщення у державному чи комунальному житловомуфондi в разi її тимчасової вiдсутностi. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

2.7. Спори щодо користування гуртожитками та службовимижилими примiщеннями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147

Роздiл 3

Спори, що виникаютьiз цивiльно�правових вiдносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174

3.1. Спори щодо права спiльної власностi на квартиру(будинок) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 174

3.2. Спори щодо спiльної часткової власностi на житло . . . . . . 1843.3. Спори щодо купiвлi�продажу житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195

3.4. Спори щодо мiни житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2143.5. Спори щодо спадкування житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2213.6. Спори щодо захисту права приватної власностi на житло 2483.7. Цивiльно�правова вiдповiдальнiсть у житловiй сферi . . . . 277

Роздiл 4Спори, що виникаютьiз сiмейних вiдносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286

4.1. Спори, пов’язанi з мiсцем проживання . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2864.2. Спори щодо розпорядження спiльним майном подружжя 302

Роздiл 5Виселення громадянiз жилих примiщень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 314

5.1. Визнання громадян такими, що втратили право на жилепримiщення, внаслiдок припинення чи розiрваннядоговору найму жилого примiщення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 314

5.2. Виселення громадян при визнаннi правочинiв недiйсними 3225.3. Виселення у випадку звернення стягнення на житло як

предмет iпотеки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3335.4. Виселення громадян iз жилих примiщень iз забезпеченням

iншим житлом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3385.5. Спори при виселеннi без надання iншого жилого

примiщення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 346

Роздiл 6Спори щодо приватизацiї житла,якi регулюються Законом України«Про приватизацiю державногожитлового фонду» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 371

6.1. Спори щодо приватизацiї житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3716.2. Приватизацiя допомiжних примiщень жилого будинку

та прибудинкової територiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3886.3. Спори щодо реприватизацiї житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 399

Зміст 415

I нформац ійн е видання

КОМЕНТАРСУДОВОЇ ПРАКТИКИ

РОЗГЛЯДУ ЖИТЛОВИХСПОРІВ

2�е видання, перероблене і доповнене

За загальною редакцієюдоктора юридичних наук, доцента

М. К. Галянтича

Шеф�редакторВ. С. Ковальський, кандидат юридичних наук

Юрiнком Iнтер — редакцiянаукової та навчальної лiтератури

Вiдповiдальна за випуск Т. М. ВиноградоваРедактор В. М. ЗарецькаКоректорМ. В. Горенко

Комп’ютерна верстка В. Ю. РоманенкаХудожнє оформленняМ. П. Черненка

Пiдписано до друку 23.07.2008. Формат 84×108 1/32.Папiр офсетний № 1. Гарнітура Петербург. Умовн. друк. арк. 21,84.

Обл.�вид. арк. 22,14. Наклад 1500 прим.Зам. № . Цiна договiрна.

З питань придбання лiтератури звертатисядо видавництва «Юрiнком Iнтер» за адресою:

04209, Київ�209, вул. Героїв Днiпра, 31б, тел. 411�64�03, 411�69�08

Оригiнал�макет виготовлено комп’ютернимцентром СП «Юрiнком Iнтер»

(Свiдоцтво про внесення суб’єкта видавничої справидо Державного реєстру видавцiв, виготiвникiв i розповсюджувачiв

видавничої продукцiї — серiя ДК№ 19 вiд 20.03.2000)

Вiддруковано в ЗАТ «Вiпол», 03151, м. Київ, вул. Волинська, 60(Свiдоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавцiв, виготiвникiв i розповсюджувачiввидавничої продукцiї — серiя ДК№ 752 вiд 27.12.2001)

Date post:	01-Jun-2020
Category:	Documents
Upload:	others
View:	6 times
Download:	0 times

Galiantich Maket · ББК 67.9(4УКР)310 К63 Рекомендовано до друку на...

Documents